Ухвала КАС ВС № 620/10757/25

УХВАЛА 12 травня 2026 року м. Київ справа №620/10757/25 адміністративне провадження № К/990/17312/26 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Єресько Л.О., суддів: Мацедонської В.Е., Соколова В.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Кутуков Сергій Олександрович, на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третьої особи - Міністерства оборони України, про визнання протиправною та скасування постанови, УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернулася до адміністративного суду з позовом до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - Департамент ДВС), третьої особи - Міністерства оборони України (далі - МО України), в якому просила: - визнати протиправною (незаконною) та скасувати постанову головного державного виконавця Департаменту ДВС від 05.09.2025 про закінчення виконавчого провадження № 78143678. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 14.10.2025, залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.03.2026, у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями судів попередніх інстанції, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Кутуков Сергій Олександрович, звернулася через підсистему «Електронний суд» до Верховного Суду (далі - Суд) із касаційною скаргою. За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. У зв`язку з перебуванням у відрядженні судді Соколова В.М. з 02.05.2026 по 10.05.2026 (наказ голови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29.04.2026 № 1382/0/6-26), питання щодо відкриття касаційного провадження вирішується колегією суддів після повернення судді з відрядження. Перевіряючи касаційну скаргу на відповідність вимогам процесуального закону, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке. Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII. Відповідно до частини третьої статті 333 КАС України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження з перегляду ухвали про повернення заяви позивачеві (заявникові), а також судових рішень у справах, визначених статтями 280, 281, 287, 288 цього Кодексу, якщо рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не може мати значення для формування єдиної правозастосовної практики. Положеннями статті 287 КАС України передбачено особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця. З матеріалів касаційної скарги слідує, що в цій справі спір виник у відносинах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби. За такого правового регулювання та обставин справи оскарження рішень судів попередніх інстанцій в касаційному порядку можливе лише у випадку, якщо розгляд такої скарги може мати значення для формування єдиної правозастосовної практики. Такими чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у вказаній категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення, ухваленого за наслідком касаційного провадження, судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм. Суд звертає увагу скаржниці, що питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо. Питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо. Суд касаційної інстанції зауважує, що у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, Верховний Суд виходить з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку й становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для їх формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування. Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми. Оскаржуючи судові рішення судів попередніх інстанцій, прийнятих за правилами статті 287 КАС України, скаржниця не наводить належних доводів та обґрунтувань, що ця касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Поряд із цим, скаржниця оскаржуючи судові рішення судів попередніх інстанції, прийняті за правилами статті 287 КАС України в касаційній скарзі посилається на значний суспільний інтерес та виняткове значення, особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи, проте не наводить належних доводів та обґрунтувань, що ця касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. На обґрунтування загальних підстав касаційного оскарження судових рішень скаржниця вказує на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, та зазначає, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права у подібних правовідносинах без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 28.05.2019 у справі № 905/2458/16, від 11.04.2018 у справі № 802/1869/17-а, від 30.08.2022 у справі № 740/3601/17 та від 30.08.2022 у справі № 826/15278/17. При цьому вказує, що у цих справах Верховний Суд неодноразово наголошував, що розслідування у кримінальних провадженнях, а особливо його тривалість, не повинні бути перешкодою у реалізації соціальних прав сімей загиблих військовослужбовців та не мають створювати правову невизначеність для них. Водночас суд касаційної інстанції звертає увагу скаржниці, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини 4 статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду. Однак скаржниця не зазначає яку саме норму права судами попередніх інстанцій застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у вищевказаних постановах Верховного Суду та не указує щодо застосування якої саме норми права у наведених постановах викладено висновок, який не врахований судами попередніх інстанції. Крім того суд звертає увагу на те, що посилання на практику Верховного Суду без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування. При цьому необхідно виходити з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Умовою перегляду судом касаційної інстанції судових рішень в адміністративних справах з указаної підстави є їхня невідповідність викладеному у постанові Верховного Суду висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах. Так, при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду на які посилається скаржниця у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваних рішень за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів. У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів. У цій справі № 620/10757/25 підставою звернення до суду стала незгода позивачки із постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Берегових В.С. від 05.09.2025 про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 та статті 40 Закону України «Про виконавче провадження», у зв`язку із повним фактичним виконанням рішення суду. Натомість у справі № 905/2458/16 предметом позову була вимога про визнання протиправними дії Приватного виконавця виконавчого округу Донецької області Чернецького Ю.Д. з продажу 23.11.2018 об`єкту будівлі та споруди автозаправної станції «Янісоль» загальною площею 356,0 кв.м. та зобов`язання вжити всі передбачені законодавством заходи до відновлення становища С(Ф)Г «Прометей», яке існувало до 23.11.2018. У справі № 802/1869/17-а предметом судового оскарження було рішення комісії МО України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 15.09.2017 № 94 про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги дружині, матері, батьку та сину загиблого військовослужбовця Збройних Сил України та зобов`язання МО України виплатити членам сім`ї загиблого військовослужбовця Збройних Сил України передбачену статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразову грошову допомогу у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження військової служби у військовому резерві, у 750-кратному розмірі прожиткового мінімуму доходів громадян у рівних частках дружині, матері, батьку та сину. У справі № 740/3601/17 позивачі просили суд визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у нерозгляді відповідно до встановлених законодавством строків та порядку документів для призначення одноразової грошової допомоги членам сім`ї загиблого військовослужбовця. У справі № 826/15278/17 позивачка зверталась до суду з позовом до ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві, в якому просила: визнати протиправним та скасувати акт розслідування нещасного випадку від 05.12.2014 (форма Н-5); визнати протиправним та скасувати акт від 05.12.2014 № 110 про нещасний випадок невиробничого характеру (форма НТ). Проте у цій справі № 620/10757/25, як вже було зазначено вище, ОСОБА_1 просила суд визнати протиправною (незаконною) та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС від 05.09.2025 про закінчення виконавчого провадження № 78143678. Судами попередніх інстанцій у цій справі було встановлено, що ухвалюючи оскаржувану постанову відповідач дійшов висновку про повне фактичне виконання рішення суду про зобов`язання МО України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про призначення одноразової грошової допомоги та прийняти рішення з урахуванням висновків суду. Суди обох інстанцій вказали про обґрунтованість висновків державного виконавця про виконання МО України рішення суду у справі № 620/6503/24 з огляду на документальне підтвердження розгляду Комісією МО України заяви ОСОБА_1 , з урахуванням скасування постанови від 30.11.2022 про закриття кримінального № 12022152260000257, а також зважаючи на відсутність у резолютивній частині рішення суду у справі № 620/6503/24 обов`язку МО України ухвалити рішення про призначення одноразової грошової допомоги. Доводи касаційної скарги зводяться переважно до незгоди із такими висновками та наполяганні на відсутності підстав вважати, що рішення суду у справі № 620/6503/24 виконане. Разом з тим, відповідно до частини другої статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 341 КАС України). Отже, з огляду на наведене касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Також на обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень скаржниця посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України відповідно до якого відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статті 19, 129 та 129-1 Конституції України щодо обов`язковості судових рішень та неухильності їх виконання як елементів правового порядку та статей 18, 39 Закону України «Про виконавче провадження» щодо обов`язків саме виконавця забезпечити процедуру виконання судового рішення з перевіркою повноти такого виконання. Обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами попередніх інстанцій, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права. Зазначена скаржником норма права, щодо неправильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанцій у межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її позивачем/відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку автора касаційної скарги, неправильно. Зі змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України слідує, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору. Лише посилання на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження. Оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування судами норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду. Скаржниця обґрунтовує касаційну скаргу відсутністю висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах про те, що прийняття відповідачем (боржником) рішення на власний розсуд щодо позивачів (стягувачів) до набрання законної сили судовим рішенням у спірних правовідносинах не є належним виконанням рішення суду. Позивачка не погоджується з висновками судів про повне фактичне виконання рішення, оскільки суб`єкт владних повноважень замість реального повторного розгляду заяви лише формально виправив описки у своєму старому рішенні. Такий підхід, на думку скаржниці, нівелює суть судового захисту, а державний виконавець не мав права закінчувати провадження без перевірки повноти виконання обов`язків боржником. Такі доводи скаржника щодо відсутності висновку Верховного Суду з питань застосування зазначених правових норм та відповідно потреби у такому висновку не пов`язані з наявністю колізій, можливістю неоднозначного тлумачення, їх різним застосування судами, натомість по своїй суті зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо встановлення обставин справи. З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання скаржниці на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження. На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень. Доводи скаржниці в касаційній скарзі зводяться до встановлення фактичних обставин справи та переоцінки доказів у ній, між тим, як вже було наголошено, відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення натомість в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а надалі саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України). Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судом першої та апеляційної інстанції, та/або переоцінювати їх. Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб. Отже, завдання Верховного Суду є не тільки і навіть не стільки вирішення конкретного спору. Суд повинен у передбачений процесуальним законом спосіб (шляхом розгляду конкретного спору та перевірки окремого процесуального судового рішення) витлумачити, як правильно застосувати норму матеріального права, що була не однаково застосована судами з тією метою, щоб надалі спрямовувати судову практику в єдино правильне русло. З аналізу доводів касаційної скарги слідує, що скаржниця не продемонструвала наявності виключних обставин, які за положеннями КАС України могли б вимагати касаційного розгляду цієї справи. Аналіз ухвалених у цій справі судових рішень і доводів касаційної скарги не дає підстав для висновку, що рішення суду касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги матиме значення для формування єдиної правозастосовчої практики в такій категорії адміністративних справ, а тому підстави для відкриття касаційного провадження відсутні. Відповідно до частини третьої статті 333 КАС України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження з перегляду ухвали про повернення заяви позивачеві (заявникові), а також судових рішень у справах, визначених статтями 280, 281, 287, 288 цього Кодексу, якщо рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не може мати значення для формування єдиної правозастосовчої практики. За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні. Керуючись статтями 248, 287, 333 Кодексу адміністративного судочинства України, УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Кутуков Сергій Олександрович, на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третьої особи - Міністерства оборони України, про визнання протиправною та скасування постанови. Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала у спосіб її надсилання до суду. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та оскарженню не підлягає. СуддіЛ.О. Єресько В.Е. Мацедонська В.М. Соколов