Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 460/13537/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 травня 2026 рокуЛьвівСправа № 460/13537/25 пров. № А/857/2013/26 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Затолочного В.С., суддів: Глушка І.В., Судової-Хомюк Н.М., розглянувши у порядку письмового провадження в електронній формі апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2025 року у справі № 460/13537/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Борискіним С.А. у м. Рівне у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження), - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі ВЧ НОМЕР_1 , відповідач) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2025 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправною відмову ВЧ НОМЕР_1 у звільненні з військової служби ОСОБА_1 за сімейними обставинами на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої, пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов`язок та військову службу» (далі Закон № 2232-ХІІ), а саме у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) чий є особою з інвалідністю І чи ІІ групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи. Зобов`язано відповідача звільнити з військової служби позивача за сімейними обставинами на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої, пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ, а саме у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи. Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив відповідач, який покликаючись на те, що рішення є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційних вимог, вказує, що довідка ЛКК № 78 від 07.07.2023 не є належним документом, що підтверджує необхідність постійного догляду. Довідка не є медичним висновком, складена у довільний формі та не відповідає жодній із форм для медичних висновків, затверджених Міністерством охорони здоров`я України. Довідка не містить посилання на підзаконний нормативно-правовий акт, яким затверджено її форму, не містить вказівки, з урахуванням яких законодавчих приписів її видано. Крім того, зазначає, що такий висновок ЛКК у матеріалах справи відсутній. Також позивачем до рапорту не додано документів про відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення особи з інвалідністю або їх потребу у постійному догляді, зокрема документи, що підтверджують інвалідність осіб першого чи другого ступеня споріднення, їх потребу у постійному догляді та акт обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затверджений керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Позивач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відсутність відзиву не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 КАС України. У відповідності до вимог частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції правильно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 проходить військову службу у ВЧ НОМЕР_1 . 08.07.2025 позивач подав командиру ВЧ НОМЕР_1 рапорт про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 3 частини четвертої статті 26, абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII, через необхідність здійснювати постійний догляд за матір`ю, яка є особою з інвалідністю II групи, та відсутністю інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд. До вказаного рапорту були додані наступні документи: копію свідоцтва про народження у підтвердження родинних стосунків мати-син; копію довідки до акта огляду МСЕК у підтвердження наявності у ОСОБА_2 другої групи інвалідності; копію акта проведення обстеження сім`ї № 34 від 12.10.2023, відповідно до якого ОСОБА_1 призначено компенсацію фізичній особі, яка надає соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі; копію висновку від 06.06.2025 відносно ОСОБА_2 про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі; копію довідки № 117 від 06.06.2025 , відповідно до якої ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду; копію акта обстеження сімейного стану родичів військовослужбовця від 04.06.2025 року, що затверджений т.в.о начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 06 червня 2025 року, відповідно до якого ОСОБА_2 має явно виражений незадовільний стан здоров`я, факт здійснення постійного догляду підтверджено, родичі другого та третього ступеня споріднення відсутні, і як висновок резюмовано, що у ОСОБА_1 наявні підстави для звільнення з військової служби у зв`язку з наявністю матері з інвалідністю, яка потребує постійного стороннього догляду; копію нотаріально засвідченої заяви ОСОБА_2 , відповідно до якої її син ОСОБА_1 є єдиною особою, яка зобов`язана та має можливість її утримувати та здійснювати догляд за нею. ВЧ НОМЕР_1 надала письмову відповідь щодо розгляду рапорта позивача, в якій вказала, що командування військової частини не вбачає підстав для звільнення, оскільки довідка ЛКК № 117 від 06.06.2025 не є належним документом, що підтверджує необхідність постійного догляду. Довідка не є медичним висновком, складена у довільний формі та не відповідає жодній із форм для медичних висновків, затверджених Міністерством охорони здоров`я України. Довідка не містить посилання на підзаконний нормативно-правовий акт, яким затверджено її форму, не містить вказівки, з урахуванням яких законодавчих приписів її видано. Також до рапорту не додано документів про відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення особи з інвалідністю або їх потребу у постійному догляді, зокрема документи, що підтверджують інвалідність осіб першого чи другого ступеня споріднення, їх потребу у постійному догляді та акт обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затверджений керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Позивач в позовній заяві вказує, що не отримував відповіді від відповідача на рапорт від 08.07.2025, а тому звернувся до суду з позовом. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивачем надано належні та допустимі докази, які підтверджують його право на звільнення з військової служби, відповідач, розглядаючи рапорт позивача, мав достатні підстави для звільнення позивача з військової служби з урахуванням наданих доказів. Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно із статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом № 2232-ХІІ. За змістом частини першої та третьої статті 1 цього Закону Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку. Частиною шостою статті 2 Закону № 2232-ХІІ визначені види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період. Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина п`ята статті 1 Закону № 2232-ХІІ). Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону № 2232-ХІІ. За змістом підпункту «г» пункту 2 частини 4 цієї статті військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, зокрема, під час дії воєнного стану: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу). Згідно з абзацом тринадцятим пункту 3 частин дванадцятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах, серед іншого, під час дії воєнного стану: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи. Частиною сьомою статті 26 Закону №2232-ХІІ визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України. Відповідно до Закону № 2232-XII Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення № 1153, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин). Пунктом 7 Положення № 1153 встановлено, що військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим. Відповідно до пункту 12 Положення № 1153 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України. Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України. Згідно з пунктом 233 Положення № 1153 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця. Пунктом 225 Положення № 1153 передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», зокрема, - у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них. Наказом Міністерства оборони України від 10.04.2009 № 170 затверджена Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Інструкція № 170). Відповідно до пункту 14.10 Інструкції № 170 звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення. Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України (абзац тринадцятий пункту 14.10 Інструкції № 170). Додатком 19 до Інструкції № 170 передбачено перелік документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби. Зокрема, відповідно до пункту 5 Додатку при поданні до звільнення з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначено підпунктом «г» пунктів 1, 2 частини четвертої, підпунктом «ґ» пункту 2 частини п`ятої, підпунктом «г» пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 р. № 413, подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорта військовослужбовця; документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років). Отже, звільнення з військової служби через сімейні обставини відбувається шляхом подання військовослужбовцем відповідного рапорта до безпосереднього начальника з долученням належних документів на підтвердження наявності таких обставин. Підставою для такої відмови у випадку, що розглядається судом, зазначено те, що довідка ЛКК № 78 від 07.07.2023 не є належним документом, який підтверджує необхідність постійного догляду та, те, що позивачем не додано до рапорту документів про відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення особи з інвалідністю або їх потребу у постійному догляді. У копії довідки до акта огляду МСЕК серії ААГ № 707286 від 03.04.2024 не зазначено потребу у постійному догляді. Щодо Довідки до акта МСЕК апеляційний суд виходить з наступного. За приписами підпункту 1 пункту 11 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 р. № 1317 (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), міські, міжрайонні, районні комісії визначають: - ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов`язане ушкодження здоров`я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням ними трудових обов`язків; - потребу осіб з інвалідністю у забезпеченні їх технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань, а також з урахуванням соціальних критеріїв; - потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування; - ступінь стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні відділення центрів соціального обслуговування; - причини смерті особи з інвалідністю або особи, ступінь втрати працездатності якої визначений комісією у відсотках на підставі свідоцтва про смерть у разі, коли законодавством передбачається надання пільг членам сім`ї померлого; - медичні показання на право одержання особами з інвалідністю автомобіля і протипоказання до керування ним. Слід зазначити, що в наведеному переліку прав та обов`язків медико-соціальної експертної комісії відсутнє поняття «постійного догляду», чим спростовуються доводи скаржника щодо відсутності вказаних висновків у наданій до рапорту позивача Довідці МСЕК. Водночас відповідно до Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.04.2008 № 189 (далі - Порядок № 189), при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров`я незалежно від форми власності, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, утворюються ЛКК (пункт 1 розділу III). За приписами пункту 3 розділу ІІІ Порядку № 189 до основних завдань ЛКК належить: 1) видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку; 2) здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності; 3) надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження; 4) вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб`єкта господарювання, що були виявлені Фондом соціального страхування України за результатом перевірки обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб`єкта господарювання). Пунктом 4 розділу ІV Порядку № 189 передбачено, що ЛКК видає такі документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи: форму рішення для встановлення причинно-наслідкового зв`язку захворювання з умовами праці, відповідно до вимог, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2019 року № 337 «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві»; висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку. Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.03.2021 № 407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров`я» затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-4/о «Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі». Згідно з пунктами 2, 3 цієї Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров`я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі заповненої лікарем загальної практики-сімейної медицини форми первинної облікової документації № 025/о «Медична карта амбулаторного хворого №__», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 14.02.2012 № 110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28.04.2012 за № 661/20974. Також повноваження ЛЛК визначені в наказі Міністерства охорони здоров`я України 31.07.2013 № 667 «Про затвердження форми висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу та Інструкції про порядок його надання». Так, у затвердженій вказаним наказом Інструкції мова йде про те, що висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу видається лікарською консультативною комісією закладу охорони здоров`я за місцем проживання чи реєстрації особи з інвалідністю (пункт 1). Висновок ЛКК надається особі, що звернулася із заявою, згідно з формою бланка, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я України від 31.07.2013 № 667, за підписами членів ЛКК, завіреними печаткою закладу охорони здоров`я, у структурі якого перебуває ЛКК (пункт 8). Повертаючись до підстав для звільнення військовослужбовця з військової служби, слід відзначити, що Верховний Суд у постанові від 13 червня 2024 року у справі № 520/21316/23 вказує на недосконалість та неузгодженість термінів у нормативно-правових актах стосовно питання, яким документом підтверджується необхідність здійснення постійного догляду та який орган має право видавати цей документ. Крім того, аналізуючи повноваження медико-соціальної експертної комісії, передбачені Положенням № 1317, Верховний Суд у цій справі дійшов висновку, що вона визначає потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі особам з інвалідністю, а також особам, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності. Щодо осіб, які не відносяться до цих категорій, але які за станом здоров`я нездатні до самообслуговування і потребують постійного стороннього догляду, то на переконання Суду, такі повноваження віднесені до ЛКК закладу охорони здоров`я, які мають право приймати, зокрема: 1) висновок або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку; 2) висновок про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою № 080-4/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; 3) висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціального послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою № 080-2/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; 4) висновок щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу за формою бланка, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я України від 31.07.2013 №

667. Відтак, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи, наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основоположних свобод органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи. Таким чином, необхідність здійснення стороннього догляду за особою з інвалідністю ІІ групи може також підтверджуватися відповідним медичним висновком ЛКК. Висновки щодо застосування норм права, відповідно до яких необхідність здійснення стороннього догляду може бути підтверджена відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, викладені у постановах Верховного Суду від 21 лютого 2024 року у справі № 120/1909/23 та від 13 червня 2024 року у справі № 520/21316/23. У спірному випадку позивачем до рапорту надано висновок ЛКК № 117 від 06.06.2025 форми первинної облікової документації № 080-4/о про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватись та самообслуговуватись і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, яка затверджена Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.03.2021 № 407, яким рекомендовано для ОСОБА_2 отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи. При цьому, відповідно до висновку про умови та характер праці, викладеному у Довідці МСЕК, матері позивача протипоказана робота у несприятливих метеоумовах. З урахуванням наведених норм права та встановлених судом обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивач надав повний пакет документів на підтвердження необхідності здійснення стороннього догляду за своєю матір`ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи. Водночас, відповідач не надав оцінку належним чином вказаним документам, доданим до рапорта позивача. Під час вибору ефективного способу захисту порушеного права позивача суд апеляційної інстанції враховує висновки, викладені зокрема у постанові Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 140/12873/23. Щодо недоведеності відсутності у ОСОБА_2 інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, на яких відповідно до законодавства покладено обов`язок здійснювати постійний догляд за нею, суд першої інстанції вірно зазначив, що на час існування відповідних правовідносин, на законодавчому рівні не було встановлено будь-якого переліку документів, які б вважалися належними для підтвердження вказаної обставини. Також, до рапорту позивачем надано копію акта обстеження сімейного стану родичів військовослужбовця від 04.06.2025 року, відповідно до якого родичі другого та третього ступеня споріднення відсутні, та копію нотаріально засвідченої заяви ОСОБА_2 , відповідно до якої її син ОСОБА_1 є єдиною особою, яка зобов`язана та має можливість її утримувати та здійснювати догляд за нею. Відомості про наявність у матері позивача інших дітей відсутні. Відсутні також і будь-які інші відомості про наявність у ОСОБА_2 інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення. Відтак, позивач вважався єдиною особою, яка в силу закону зобов`язана утримувати і доглядати матір. З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає правильним висновок суду попередньої інстанції про те, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, відтак підлягають задоволенню. Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідач як суб`єкт владних повноважень в ході розгляду справи не довів правомірність своєї поведінки в спірних правовідносинах. Водночас, як убачається з апеляційної скарги, наведені в ній доводи щодо помилковості висновків суду у цій справі фактично зводяться до необхідності нової правової оцінки обставин у справі та дослідження наявних у матеріалах справи доказів. Водночас зазначеним доводам судом першої інстанції вже була надана належна правова оцінка. Інших доводів на підтвердження правомірності своїх дій відповідач не навів, що не дає підстав вважати висновки суду першої інстанцій помилковими, а застосування ним норм матеріального та процесуального права - неправильним. Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши статтю 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку в частині задоволених позовних вимог. Апеляційний суд переглянув оскаржуване судове рішення і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове. Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно зі статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанцій правильно встановив обставини справи, не допустив неправильного застосуванням норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Керуючись статтями 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 370 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2025 року у справі № 460/13537/25 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи. Головуючий суддя В. С. Затолочний судді І. В. Глушко Н. М. Судова-Хомюк