Постанова Київський апеляційний суд № 361/12900/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №361/12900/24 Головуючий у І інстанції - Писанець Н.В. апеляційне провадження №22-ц/824/7437/2026 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 травня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Приходька К.П., суддів Писаної Т.О., Журби С.О., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 20 червня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,- установив: У грудні 2024 року ТОВ «Факторинг Партнерс» звернулося до Броварського міськрайонного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовні вимоги обґрунтовувало тим, що04.09.2023 року між ТОВ «Качай Гроші» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №00-9421777 відповідно до умов якого товариство надало позичальнику кредит у сумі 5000 грн. ТОВ «Качай Гроші» виконало умови кредитного договору, що підтверджується випискою з рахунку відповідача. 10.04.2024 року між ТОВ «Качай Гроші» та ТОВ «Факторинг Партнерс» укладено договір факторингу №1-10042024, на підставі якого відбулося відступлення прав вимоги за кредитним договором до відповідача. Таким чином, воно набуло статусу кредитора за кредитним договором №00-9421777 від 04.09.2023 року. В свою чергу, позичальник не виконала умови кредитного договору щодо повернення кредитних коштів внаслідок чого виникла заборгованість, яка станом на день подання позову становив 19580 грн., яка складається з: заборгованості за тілом кредиту в розмірі - 5000 грн., заборгованості за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 14330 грн., заборгованість за комісіями - 250 грн. Просило суд, стягнути з ОСОБА_1 на свою користь суму заборгованості за кредитним договором №00-9421777 від 04.09.2023 року в розмірі 19580 грн., витрати по сплаті судового збору в розмірі 2422,40 грн. та витрати на професійну правову допомогу у розмірі 9000 грн. Заочним рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 20 червня 2025 року зазначений вище позов задоволено. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Факторинг Партнерс» заборгованість за кредитним договором №00-9421777 від 04.09.2023 року в розмірі 19580 грн., витрати по сплаті судового збору в розмірі 2422,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9000 грн. У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Броварського міськрайонного суду Київської області із заявою про перегляд заочного рішення. Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від12 грудня 2025 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення у цивільній справі за позовом ТОВ «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишено без задоволення. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій вказує на порушення судом норм процесуального права та невірне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що суд першої інстанції, посилаючись на Закон України «Про електронну комерцію» від 03 вересня 2015 року, формально виклав порядок укладення електронних договорів, зокрема положення статей 3, 11, 12 щодо оферти, акцепту та можливості підписання правочину електронним підписом, у тому числі одноразовим ідентифікатором, і дійшов висновку про належне укладення договору. Разом з тим, уважає такі висновки передчасними та необґрунтованими, оскільки саме по собі нормативне регулювання порядку укладення електронних договорів не звільняє позивача від обов`язку довести факт укладення такого договору саме відповідачем та факт виконання кредитодавцем свого обов`язку щодо надання грошових коштів. Вказує, що вона заперечує факт отримання одноразового ідентифікатора та підписання договору, а надана позивачем довідка про ідентифікацію електронного підпису складена самим позивачем, який є заінтересованою особою, а тому не може вважатися належним і допустимим доказом. Суд першої інстанції також безпідставно визнав доведеним факт перерахування кредитних коштів, оскільки з наданого суду документа слідує, що грошові кошти були перераховані через посередника. Водночас зазначений документ не містить жодних ідентифікуючих ознак, які дозволяли б встановити, що кошти були перераховані саме їй: відсутні повний номер платіжної картки, дані про власника рахунку, банк-емітент, а також відсутній зв`язок із конкретним кредитним договором. Зазначає, що відповідно до ст. 13 Закону України «Про електронну комерцію» розрахунки повинні підтверджуватись належними документами, що містять істотні реквізити платіжної операції. Проте надана довідка не відповідає цим вимогам та не підтверджує факту зарахування коштів саме на її рахунок. Доказів того, що зазначена картка належить їй, матеріали справи не містять. Сам договір не містить номеру електронного платіжного засобу, на який мали бути зараховані кошти, що унеможливлює перевірку факту виконання кредитодавцем свого обов`язку. При цьому, відповідно до Закону України «Про платіжні послуги» електронний платіжний засіб має містити ідентифікуючі реквізити, які у даному випадку відсутні. Позивач також не надав виписки з банківського рахунку, яка є належним доказом зарахування коштів. Отже, надані позивачем документи не відповідають критеріям належності та допустимості доказів, оскільки не підтверджують ані факту укладення нею договору, ані факту отримання нею грошових коштів. У зв`язку з цим висновки суду першої інстанції про доведеність заявлених позовних вимог є помилковими та такими, що не ґрунтуються на належних доказах. Просила суд, скасувати заочне рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 20 червня 2025 року та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову. На вказану апеляційну скаргу ТОВ «Факторинг Партнерс» подало відзив, в обґрунтування якого зазначило, що довідка про ідентифікацію, яка містить всю необхідну інформацію щодо здійсненого електронного підпису одноразовим ідентифікатором, є належним доказом вчинення позичальником підписання кредитного договору в електронній формі згідно вимог ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію». Наголошує, що перерахування коштів здійснювалось на картковий рахунок відповідача, зазначений нею у договорі. У свою чергу, первісний кредитор є небанківською фінансовою установою та здійснює свою діяльність на підставі спеціальної ліцензії та відповідно до норм чинного законодавства. Натомість, здійснення переказу коштів не охоплюється цією ліцензією, а отже, для видачі кредитів у безготівковій формі, первісні кредитори мають залучати надавача платіжних послуг, і у даному випадку, таким надавачем платіжних послуг є ТОВ «Універсальні і платіжні рішення». Отже, зазначені докази надавача платіжних послуг є належними доказами видачі кредиту. Просило суд, апеляційну скаргу залишити без задоволення, заочне рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 20 червня 2025 року залишити без змін. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч. 1. ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Питання виклику учасників справи для надання пояснень у справі вирішується апеляційним судом з огляду на наявність необхідності у таких поясненнях. Згідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судом першої інстанції встановлено, що04.09.2023 року між ТОВ «Качай Гроші» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №00-9421777 відповідно до умов якого товариство надало позичальнику кредит у сумі 5000 грн. ТОВ «Качай Гроші» виконало умови кредитного договору, що підтверджується випискою з рахунку відповідача. 10.04.2024 року між ТОВ «Качай Гроші» та ТОВ «Факторинг Партнерс» укладено договір факторингу №1-10042024, на підставі якого відбулося відступлення прав вимоги за кредитним договором до відповідача. Таким чином, ТОВ «Факторинг Партнерс» набуло статусу кредитора за кредитним договором №00-9421777 від 04.09.2023 року. Згідно розрахунку, заборгованість відповідача станом на день подання позову становив 19580 грн., яка складається з: заборгованості за тілом кредиту в розмірі - 5000 грн., заборгованості за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 14330 грн., заборгованість за комісіями - 250 грн. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що між первісним кредитором та відповідачем було укладено договір про надання фінансових послуг у спосіб, передбачений Законом України «Про електронну комерцію». Встановивши, що відповідач пройшла процедуру ідентифікації в системі та підписала договір одноразовим ідентифікатором, суд визнав правочин укладеним у письмовій формі. Суд дійшов висновку, що позивач довів факт передачі коштів позичальнику шляхом надання довідки платіжного оператора про безготівковий переказ на вказану в договорі картку. Судом встановлено, що право грошової вимоги перейшло до ТОВ «Факторинг Партнерс» на підставі належно оформленого договору факторингу та відступлення прав вимоги. Враховуючи відсутність доказів погашення заборгованості з боку відповідача, суд визнав вимоги про стягнення тіла кредиту, відсотків та комісії обґрунтованими. Суд також виходив із того, що відповідач не надав власного контррозрахунку та не спростувала обставини, на які посилався позивач. Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до частин 1, 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Згідно статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно ч. 1 ст. 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Відповідно до частин 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» (далі - Закон №675), пропозиції укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або іншому порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами Законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовий формі (ч. 12 ст.11 Закону №675). Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ. Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом. Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором ? це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону №675). Отже, із аналізу означених норм матеріального права суд робить висновок, що договір, який укладається його сторонами в електронній формі, безумовно повинен містити електронний цифровий підпис, зокрема, у конкретному випадку позичальника (відповідача). або електронний підпис одноразовим ідентифікатором сторони, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надісланий іншій стороні цього договору (позикодавцю). Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Верховний Суд у постанові від 12 січня 2021 року у справі №524/5556/19 вказав, що важливо розуміти в якому конкретному випадку потрібно створювати електронний договір у вигляді окремого електронного документа, а коли досить висловити свою волю за допомогою засобів електронної комунікації. Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом. Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення. Юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму (ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-1383/2010 (провадження №14-308цс18) зазначено, що ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою. Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. У відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке. Щодо доводів скаржниці про відсутність належних доказів укладення кредитного договору саме відповідачем, колегія суддів виходить із того, що матеріали справи містять електронний договір кредитної лінії №00-9421777 від 04.09.2023 року, який підписаний відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора 3R831, надісланого на номер телефону НОМЕР_1 . Відповідно до положень статей 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», електронний підпис одноразовим ідентифікатором є належним способом підписання електронного правочину та дозволяє ідентифікувати особу, яка прийняла оферту. З наданої довідки про ідентифікацію вбачається, що під час укладення договору відповідач пройшла процедуру ідентифікації/верифікації відповідно до вимог чинного законодавства, зокрема із використанням фінансового номера телефону, а також інших способів, передбачених п. 2.1. договору. Сам по собі факт складання відповідної довідки кредитодавцем не свідчить про її недопустимість як доказу, оскільки відповідно до статей 76, 77 ЦПК України доказами є будь-які дані, що містять інформацію про обставини справи, а питання їх достовірності та достатності оцінюється судом у сукупності з іншими доказами. При цьому, скаржницею не надано жодних доказів, які б свідчили про неправомірне використання її персональних даних, втрату контролю над номером телефону чи інші обставини, які б об`єктивно виключали можливість укладення договору саме нею. Колегія суддів звертає увагу, що за умовами укладеного договору обов`язковою передумовою його укладення є проходження позичальником ідентифікації/верифікації, порядок якої визначено п. 2.1. договору. Відтак, ураховуючи що укладення договору неможливе без попередньої ідентифікації позичальника, колегія суддів уважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги щодо недоведеності факту укладення між ТОВ «Качай гроші» та ОСОБА_1 договору кредитної лінії №00-9421777. Доводи скаржниці щодо недоведеності факту перерахування кредитних коштів також є безпідставними. Так, відповідно до п. 2.8. договору кредитні кошти підлягають перерахуванню на банківську картку позичальника, реквізити якої частково зазначені у договорі (№ НОМЕР_2 ). Матеріали справи містять інформаційну довідку ТОВ «Платежі онлайн» та додатки до неї, з яких убачається, що 04.09.2023 року здійснено перерахування грошових коштів у сумі 5000 грн. на вказаний рахунок. Зазначений доказ оцінюється судом у сукупності з іншими доказами, зокрема умовами договору, в якому визначено спосіб та реквізити перерахування коштів, а також відсутністю будь-яких доказів на спростування факту отримання коштів відповідачем. Посилання скаржниці на відсутність повних реквізитів платіжної картки та даних про її власника не спростовують факту виконання кредитодавцем свого обов`язку, оскільки часткове маскування реквізитів банківської картки є звичайною практикою з метою захисту персональних даних, а наведені у договорі та довідці відомості дозволяють ідентифікувати відповідний платіж. Крім того, скаржниця не надала жодних доказів того, що зазначена картка їй не належить або що кошти на неї не надходили, тоді як саме на неї покладається обов`язок доведення таких обставин як заперечень проти позову (ч.1 ст. 81 ЦПК України). Доводи апеляційної скарги щодо відсутності виписки з банківського рахунку також не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки закон не встановлює виключного переліку доказів, якими підтверджується факт надання кредиту, а надані позивачем докази у своїй сукупності є достатніми для встановлення відповідних обставин. З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції повно і всебічно з`ясував обставини справи, правильно застосував норми матеріального права та не допустив порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки дія оскаржуваного рішення була зупинена ухвалою Київського апеляційного суду від 02 лютого 2026 року та у зв`язку із залишенням рішення суду першої інстанції без змін, необхідно поновити його дію. Керуючись статтями 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд,- постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Заочне рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 20 червня 2025 року залишити без змін. Поновити дію заочного рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 20 червня 2025 року. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, окрім випадків, передбачених ч.3 ст.389 ЦПК України. Суддя-доповідач К.П. Приходько Судді Т.О. Писана С.О. Журба