Постанова Київський апеляційний суд № 381/4898/25

справа № 381/4898/25 провадження № 22-ц/824/3935/2026 головуючий у суді І інстанції Соловей Г.В. КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 08 травня 2026 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Писаної Т.О. суддів - Приходька К.П., Журби С.О. розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 07 жовтня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, В С Т А Н О В И В: У серпні 2025 року позивач ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» в особі представника-адвоката Усенко М.І. звернулися до суду з позовною заявою до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив, що 14.03.2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого Товариство надало відповідачу кредитні кошти в розмірі 8000 грн. В свою чергу, позичальник зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти, комісії за користування ним. 02.07.2021 року між ТзОВ «Мілоан» та ТзОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» був укладений Договір відступлення прав вимоги, відповідно до умов якого ТзОВ «Мілоан» передало, а ТзОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» прийняло право вимоги до боржників, вказаними в реєстрі боржників, в тому числі і до відповідача. ТзОВ «Мілоан» свої зобов`язання за договором виконало в повному обсязі, а відповідач кредит за Договором у повному обсязі не повернув, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом та просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором в розмірі 37600,00 грн. та судові витрати по справі. Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 07 жовтня 2025 року задоволені частково позовні вимоги у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Кредіт-Капітал» заборгованість за кредитним договором №5100688 від 14.03.2021 у розмірі 12 080 грн, що складається з: заборгованість за тілом кредиту - 8 000 грн, заборгованість за сумою відсотків - 4080 грн, витрати зі сплати судового збору в розмірі 778,07 грн та витрати на правову допомогу в розмірі 1000 грн . Не погоджуючись із указаним рішенням адвокат Сидорак Ольга Романівна в інтересах ТОВ «Фінансова компанія «Кредіт-Капітал»звернулася до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині незадоволених позовних вимог (відсотків та комісії) та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позову. В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що відповідач продовжив користуватись кредитними коштами після строку визначеним в п.1.3.Кредитного договору, тому до нього було застосовано пролонгацію на стандартних базових умовах передбачену п.2.3.1.2.Кредитного договору, а тому строк кредитування було продовжено на 60 днів. Таким чином, розмір заборгованості складається з:Період 30 днів (з 14.03.2021 по 13.04.2021) за який щодня нараховується процент 1,70% від тіла кредиту (п. 1.3. та п. 1.5.2. кредитного договору). Відповідно:1,70% від 8000,00 грн = 136,00 грн; 136 грн * 30 днів = 4080,00 грн. Пролонгація на стандартних (базових умовах) період 14.04.2021-12.06.2021за який щодня нараховується процент 5,00% від тіла кредиту (п. 2.3.1.2. та п.1.6. кредитного договору). Відповідно:5,00% від 8000,00 грн = 400,00 грн; 400 грн * 60 днів = 24000,00 грн. Комісія за надання кредиту сплачується одноразово при оформлені кредиту та становить 19,00% від тіла кредиту (п.1.5.1 кредитного договору) 8 000 + 4080,00 + 24000,00 + 1520,00 = 37600,00 (грн). Також вказує, що встановлення ТОВ «Мілоан» у кредитному договорі комісії не суперечить закону. Умова договору щодо обов`язку сплачувати комісію за надання кредиту недійсною визнана не була. За таких обставин позивач має право вимагати стягнення заборгованості з комісійної винагороди. Відзив на апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду не надходив. Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Згідно із ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах даної категорії розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. У відповідності до положень ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. У відповідності до положень ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання встановлених законом умов) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла до висновку про відсутність підстав задоволення апеляційної скарги позивача. Так, судом першої інстанції встановлено, що 14.03.2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено Договір про споживчий кредит № 5100688. Договір підписано позичальником, одноразовим ідентифікатором V30056. Пунктом 1.2 Договору визначено, що сума (загальний розмір) кредиту становить 8000 грн. Кредит надається строком на 30 днів з 14.03.2021 року, термін повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом (дата платежу) 13.04.2021 року (п. 1.3, 1.4 Договору). Відповідно до п.1.5.1 Договору, комісія за надання кредиту становить 1520,00 грн. Згідно п. 1.5.2 Договору, проценти за користування кредитом: 4080.00 грн, які нараховуються за ставкою 1.70 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом (п. 1.6 Договору). Відповідно до п. 2.1 Договору, кредитні кошти надаються Позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок. Як убачається з копії платіжного доручення №41546325 від 14.03.2021 ТОВ «Мілоан» на картковий рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_1 згідно договору №5100688 зараховано грошові кошти в сумі 8000,00 грн. Пунктом 6.1 Договору визначено, що він укладається в електронній формі в Особистому кабінеті Позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства та доступний зокрема через Сайт Товариства та/або відповідний мобільний додаток чи інші засоби. Статтею 12 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. При цьому сторона самостійно несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Обов`язок доведення своєї позиції за допомогою належних та допустимих доказів міститься і в ст. 81 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами. При цьому сторона сама визначає обсяг та достатність доказів, що надає до суду, а витребування таких доказів судом самостійно без наявності передбачених законом підстав у чітко визначених випадках було б порушення принципу змагальності сторін в судовому процесі, що є неприпустимим. Положеннями ст. 82 ЦПК України передбачені підстави для звільнення особи від обов`язку доказування. Зокрема обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Також не потребують доказування й обставини, визнані судом загальновідомими, або обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. З аналізу вищевказаних норм вбачається, що суд має право прийняти посилання та твердження сторони лише у випадку їх належного доведення в ході розгляду справи, за виключенням випадків, коли такі обставини не потребують окремого доведення. При цьому сам лише факт відсутності заперечень іншої сторони проти таких посилань та тверджень не може вважатися їх визнанням, оскільки для визнання таких обставин законодавець передбачив окрему форму висловлення (пряме зазначення про таке визнання в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників), про що прямо вказано в ч. 1 ст. 82 ЦПК України. Стверджуючи про факт надання відповідачу кредиту шляхом переказу на належну відповідачу банківську картку, позивач тим не менш не надав до суду належних доказів фактичного здійснення такої операції. Відповідно до положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. За змістом вказаних норм, позичальник за кредитним договором зобов`язаний повернути кредитодавцеві ту суму кредиту, яка була ним отримана на підставі такого договору. Розмір зобов`язання щодо повернення суми кредиту визначається не встановленим кредитним лімітом, а сумою фактично отриманого кредиту в рамках договору. Частиною 2 статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положеннями закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Звернувшись до позивача, відповідач висловив пропозицію на отримання кредитних коштів. В той же час належних доказів того, чи було задоволено таку його заяву, чи було видано йому кредит, матеріали справи не містять. Не містять матеріали справи й визнання такого факту відповідачем, як і доказів видачі відповідачу кредитних коштів іншим способом. За таких умов в ході розгляду справи позивачем не було доведено факту видачі відповідачу вищевказаного кредиту, відтак й наявності підстав для стягнення з нього на повернення такого кредиту коштів. Не можуть вважатися належними доказами щодо наявності заявленої заборгованості відповідача представлені до суду довідка про перерахування суми кредиту ОСОБА_1 , оскільки така довідка не є фінансовим документом та ще фактично видана позивачем самим собі, оскільки була створена позивачем самостійно, без підтвердження її належності будь-якими сторонніми незацікавленими особами. Не свідчить про фактичну видачу кредиту і платіжне доручення №41546325 від 14.03.2021 про перерахування ТОВ «Мілоан» на картковий рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_1 8 000 грн, оскільки в ньому йдеться про здійснення перерахування коштів від позивача на неідентифіковану банківську картку, номер якої до того ж є частково закритим. Не може вважатися доказом належності вказаної банком картки саме відповідачу і факт зазначення її в договорі про відкриття кредитної лінії. По-перше, як вже було зазначено вище, номер картки частково не відображений в жодному з наявних у справі документів, що в будь-якому разі не дає змоги її чіткої ідентифікації. По друге, позивач стверджував про факт підписання кредитного договору електронним способом за допомогою одноразового ідентифікатора. Чинне законодавство дійсно передбачає можливість підписання договору в електронному вигляді, проте факт такого підписання повинен бути підтверджений належними та допустимими доказами, яких у справі не надано. З прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» (далі по тексту - Закону), на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних. Згідно з ст. 3 Закону електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону). Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону). Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. За правилом ч. 8 ст. 11 Закону, у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону). Положеннями ст. 12 цього Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. У даній справі доказів дотримання вищевказаних вимог до суду не надано. З урахуванням викладеного колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про те, що будь-яких належних та допустимих доказів фактичної видачі кредиту відповідачу матеріали справи не містять, відтак такі твердження позивача не можуть бути прийняті судом. За таких умов у суду першої інстанції були відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача в порядку повернення кредиту будь-яких коштів. Незважаючи на вищевикладене, колегія суддів апеляційного суду тим не менш не має підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції в даному апеляційному провадженні з огляду на наступне: У відповідності до положень ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції виключно в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Положеннями ч. 4 та ч. 5 ст. 367 ЦПК України передбачені умови, за яких суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів та вимог апеляційної скарги. Зокрема, таке право надано апеляційному суду у випадку, якщо під час розгляду справи будуть встановлені порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Таке ж право є у апеляційного суду й у випадку, якщо поза увагою доводів апеляційної скарги залишилася очевидна незаконність або необґрунтованість рішення суду першої інстанції у справах окремого провадження. Даний перелік є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає. Порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового, передбачені ч. 3 ст. 376 ЦПК України. Зокрема такими підставами є випадки, коли справу розглянуто неповноважним складом суду; в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими; справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою; суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі; судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у рішенні; судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу; суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження. Як убачається з матеріалів справи, передбачені законом порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, в даному випадку відсутні. Не було допущено судом першої інстанції й неправильного застосування норм матеріального права, оскільки в основу оскаржуваного рішення були покладені правові норми, що регулюють такого роду правовідносини. Не є така справа й справою окремого провадження. За таких умов у суду апеляційної інстанції відсутні правові підстави для виходу за межі доводів та вимог апеляційної скарги, відтак й підстави для зміни чи скасування оскаржуваного рішення за результатами розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал». Оскільки Київський апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення - без змін, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України апеляційним судом не здійснюється. Керуючись ст.ст. 141, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» залишити без задоволення. Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 07 жовтня 2025 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України. ГоловуючийТ.О. Писана СуддіК. П. Приходько С.О. Журба