Постанова 4824 № 381/4836/25

справа № 381/4836/25 провадження № 22-ц/824/4967/2026 головуючий у суді І інстанції Анапріюк С.П. КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 23 квітня 2026 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Писаної Т.О. суддів - Приходька К.П., Журби С.О. розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст капітал» на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 29 жовтня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, В С Т А Н О В И В: У серпні 2025 року через систему «Електронний суд» Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст капітал» звернулося до Фастівського міськрайонного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 1391008 у розмірі 50 000 грн, понесені витрати на сплату судового збору у розмірі 2 422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн. Свої вимоги обґрунтовує тим, що 17.01.2024 року ТОВ «Слон кредит» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 1391008 у формі електронного документу з використанням електронного підпису. Позивач зазначав, що кредитор виконав свої зобов`язання та надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором. Відповідач взяті на себе зобов`язання не виконав, у зв`язку з чим виникла прострочена заборгованість. Позивач стверджував, що на підставі укладеного з первісним кредитором договору факторингу він набув права вимоги до відповідача за вказаним правочином. Оскільки відповідач не погасив заборгованість у добровільному порядку, позивач звернувся до суду з цим позовом. Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 29 жовтня 2025 року відмовлено у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 1391008 від 17 січня 2024 року. Не погоджуючись із указаним рішенням суду представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст капітал» - Крюкова М.В. звернулась до суду із апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі та стягнути з відповідача понесені судові витрати. Вважає оскаржуване рішення суду першої інстанції незаконним, необґрунтованим, ухваленим з неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права, а також з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи. Зокрема вказує, що встановивши, що між ТОВ «Слон кредит» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про те, що відсутні докази наявності заборгованості. Матеріали справи містять достатній обсяг доказів, що підтверджують факт виконання кредитором умов договору в частині надання грошових коштів позичальнику. Зазначає, що фактично встановив факт укладення договору про надання споживчого кредиту, проте на умовах безвідсоткової позики, що суперечить встановленій меті діяльності фінансової компанії. Таким чином виникає питання про прирівняння діяльності фінансової компанії до "благодійної організації" взагалі та ставить під сумнів існування та функціонування ринку небанківських фінансових послуг. Вказує, що судом першої інстанції було не до кінця з`ясовано всі обставини справи, а також проігноровано всі докази, які були надані позивачем щодо підтвердження укладення кредитного договору та перерахування кредитних коштів. Окрім того, умови договору є справедливими, добросовісними, зрозумілими та не суперечать чинному законодавству України. Станом на час звернення до суду, ані Кредитний договір, ані будь-яке його положення чи пункт, включаючи ціну договору, не визнано відповідно до чинного законодавства недійсними, не справедливими чи не добросовісним. Звертає увагу, що оскільки ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» не є банківською установою, то відповідно, позбавлене можливості відкривати будь-які рахунки для клієнтів, і, якнаслідок формувати платіжні доручення та виписки за такими рахунками не може. Наголошує, що як на підставу своїх вимог щодо стягнення заборгованості Товариством в свою чергу було надано розрахунок заборгованості по кредитному Договору, який оформлений належним чином як документ Товариства, що підписаний Директором ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» та скріплений печаткою Товариства. Вказує, що кредитні кошти відповідачу перераховувалися за допомогою платіжного провайдера, що має відповідну ліцензію та у спосіб обумовлений умовами кредитного договору на банківську картку № НОМЕР_1 , що повною мірою відповідає вимогам чинного законодавства. Вважає, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку про те, що позивачем не доведено належними, допустимими та достатніми доказами наявності у відповідача заборгованості яка виникла внаслідок порушення ним умов оспорюваного договору кредиту, а тому у задоволенні позову слід відмовити у зв`язку з його необґрунтованістю. Також звертає увагу, що відповідача належним чином повідомлено про відступлення права вимоги за кредитним договором. Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася, що в силу частини третьої статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Згідно із частиною першою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Частиною першою статті 7 ЦПК України встановлено, що розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Такий випадок передбачено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. У зв`язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду про призначення справи до судового розгляду у порядку письмового провадження, перегляд справи в апеляційному порядку здійснено без повідомлення (виклику) учасників справи. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав. Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону ухвалене у справі судове рішення в повній мірі не відповідає. Суд першої інстанції вважав установленим, що 17.01.2024 ТОВ «Слон кредит» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 1391008 у формі електронного документу з використанням електронного підпису. Відповідно до п. 1.2 договору, на умовах, встановлених договором, товариство надає споживачу кредит у гривні, а споживач зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені договором. Сума кредиту(загальний розмір) складає: 5 000,00 гривень. Тип кредиту - кредит. Строк кредиту 360 днів. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів. Стандартна процентна ставка становить 2,50% в день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п.1.4 цього Договору. Мета отримання кредиту: споживчі (особисті) потреби. Орієнтовна реальна річна процентна ставка на дату укладення договору складає: за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 90465,53% річних. Орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення договору складає: за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 50000,00 грн. Відповідно до п.2.1 договору, кошти кредиту надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_1 . На підтвердження зарахування кредитних коштів на рахунок відповідача позивач надав лист Товариства з обмеженою відповідальністю «Пейтек Україна», в якому зазначено про успішне перерахування коштів на платіжну картку клієнта на платіжну картку, маска картки НОМЕР_1 . 24.12.2024 ТОВ «Слон Кредит» та ТОВ «ФК «Фінтраст капітал» уклали договір факторингу № 24122024. На підтвердження права вимоги до відповідача позивач надав документ з назвою «Витяг з Реєстру боржників до договору факторингу № 24122024 від 24.12.2024». За твердженням позивача відповідач свої зобов`язання за вказаним договором не виконав, у зв`язку з чим виникла прострочена заборгованість. На підтвердження розміру заборгованості позивач надав складений ним документ з назвою «Розрахунок заборгованості», за яким заборгованість відповідача по кредитному договору становить 50000,00 грн, з яких 5000,00 грн ? заборгованість за тілом кредиту, 42750,00 грн ? заборгованість за нарахованими процентами 2250,00 грн - нараховані проценти за 18 днів. На виконання ухвали суду про витребування доказів АТ «Універсал Банк» надало відповідь № БТ/Е-15807 від 20.10.2025, згідно з відомостями якої платіжна картка № НОМЕР_2 емітована картка на ім`я ОСОБА_1 , повідомлено, що 17.01.2024 здійснено зарахування коштів у сумі 5000,00 грн. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції врахував надану банком на виконання ухвали суду про витребування доказів інформацію про рух грошових коштів по рахунку відкритого до платіжної картки, яка належить відповідачу та визнав доведеним факт надання відповідачу кредитних коштів у вказаному позивачем розмірі. Водночас суд вказав, що ці документи не є належним доказом наявності заборгованості станом на час звернення до суду, які суду необхідно оцінити відповідно до вимог цивільного процесуального закону під час перевірки доводів позивача про реальне виконання чи невиконання кредитного договору боржником/відповідачем, наявність чи відсутність боргу. Суд вважав, що позивач не довів наявність у відповідача заборгованості за вказаним договором кредиту у розмірі, зазначеному у цих документах та позові. Колегія суддів не може повністю погодитися із такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Статтею 12 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. При цьому сторона самостійно несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Обов`язок доведення своєї позиції за допомогою належних та допустимих доказів міститься і в ст. 81 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами. При цьому сторона сама визначає обсяг та достатність доказів, що надає до суду, а витребування таких доказів судом самостійно без наявності передбачених законом підстав у чітко визначених випадках було б порушення принципу змагальності сторін в судовому процесі, що є неприпустимим. Положеннями ст. 82 ЦПК України передбачені підстави для звільнення особи від обов`язку доказування. Зокрема обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Також не потребують доказування й обставини, визнані судом загальновідомими, або обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. З аналізу вищевказаних норм вбачається, що суд має право прийняти посилання та твердження сторони лише у випадку їх належного доведення в ході розгляду справи, за виключенням випадків, коли такі обставини не потребують окремого доведення. При цьому сам лише факт відсутності заперечень іншої сторони проти таких посилань та тверджень не може вважатися їх визнанням, оскільки для визнання таких обставин законодавець передбачив окрему форму висловлення (пряме зазначення про таке визнання в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників), про що прямо вказано в ч. 1 ст. 82 ЦПК України. Відповідно до положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. За змістом вказаних норм, позичальник за кредитним договором зобов`язаний повернути кредитодавцеві ту суму кредиту, яка була ним отримана на підставі такого договору. Розмір зобов`язання щодо повернення суми кредиту визначається не встановленим кредитним лімітом, а сумою фактично отриманого кредиту в рамках договору. Частиною 2 статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положеннями закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Звернувшись із позовом, позивач стверджував про факт підписання відповідачем кредитного договору електронним способом за допомогою одноразового ідентифікатора. Чинне законодавство дійсно передбачає можливість підписання договору в електронному вигляді, проте факт такого підписання повинен бути підтверджений належними та допустимими доказами, яких у справі не надано. З прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» (далі по тексту - Закону), на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних. Згідно з ст. 3 Закону електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону). Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону). Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. За правилом ч. 8 ст. 11 Закону, у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону). Положеннями ст. 12 цього Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. У даній справі доказів дотримання вищевказаних вимог до суду не надано. З урахуванням викладеного колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про те, що будь-яких належних та допустимих доказів підписання відповідачем договору про надання споживчого кредиту та паспорту споживчого кредиту матеріали справи не містять, відтак такі твердження позивача не можуть бути прийняті судом. В той же час, як вбачається із матеріалів справи, на виконання ухвали суду про витребування доказів АТ «Універсал Банк» надало відповідь № БТ/Е-15807 від 20.10.2025 року, згідно з відомостями якої платіжна картка № НОМЕР_2 емітована картка на ім`я ОСОБА_1 , повідомлено, що 17.01.2024 року здійснено зарахування коштів у сумі 5 000 грн. Таким чином, доказами, наявними в матеріалах справи, підтверджується і відповідачем не спростовано отримання ним кредитних коштів згідно в розмірі 5 000 грн від, докази повернення кредиту в матеріалах справи відсутні. ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» не є банківською установою, тому не відкриває рахунки клієнтів, на веде особові рахунки, не може формувати платіжні доручення та виписки з особового рахунку. Таким чином, матеріали справи доведено виникнення зобов`язальних правовідносин між ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» та ОСОБА_1 , а також виникнення обов`язку щодо повернення коштів на вимогу кредитора. Тому, на переконання колегії суддів такі кошти підлягають стягненню з відповідача на користь позивача. Згідно з частиною першою статті 1077 ЦК України за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Словосполучення «за плату» не виключає можливості безоплатного відступлення, якщо це прямо передбачено договором або випливає з його суті (частина друга статті 1077 ЦК України у системному зв`язку зі статями 512, 515 ЦК України). У постанові Верховного Суду від 11 квітня 2023 року у справі № 910/7802/22 (ЄДРСР № 110173456) вказано: «Факторинг є різновидом відступлення права вимоги (цесії). Відсутність доказів оплати за договором факторингу не спростовує сам факт переходу права вимоги, якщо договір містить чітке волевиявлення сторін щодо відступлення, а реєстр прав вимоги та акт приймання-передачі підтверджують передачу конкретної вимоги». Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 29.06.2021 № 753/20537/18 (ЄДРСР № 97961427), від 21.07.2021 № 334/6972/17 (ЄДРСР № 98392851), від 27.09.2021 № 5026/886/2012 (ЄДРСР № 99610847): наявність рамкового договору факторингу, витягів з реєстру прав вимоги з вказівкою на конкретний кредитний договір та боржника, акта приймання-передачі є достатніми доказами переходу права вимоги за відсутності заперечень боржника щодо дійсності первісного зобов`язання. Судом першої інстанції правильно встановлено, що позивач довів наявність у нього права вимоги до відповідача у спірних правовідносинах. Боржник був належно повідомлений про відступлення права вимоги (частина друга статті 516 ЦК України) і заперечень не заявляв. Отже, перехід права вимоги внаслідок укладення договору факторингу є законним, а Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст капітал»набуло статус нового кредитора (частина перша статті 512, частина перша статті 514 ЦК України). Також колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення з відповідача відсотків за користування кредитом, оскільки як встановлено вище, матеріали справи не містять доказів підписання відповідачем кредитного договору та паспорту споживчого кредиту, а тому не містять доказів погодження таких відсотків. Згідно із пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. За таких обставин рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню в частині відмови у стягненні заборгованості за тілом кредиту з ухваленням в цій частині нового судового рішення про задоволення позову. За змістом підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України у постанові суду апеляційної інстанції має бути зазначено про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення, та розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (частина перша, пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України). Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України встановлено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Отже, розподіл судових витрат, понесених стороною у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції та її переглядом, зокрема, у суді апеляційної інстанції, має здійснити той суд, який ухвалює остаточне рішення у справі, враховуючи загальні правила розподілу судових витрат. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина восьма статті 141 ЦПК України). Відповідно до положень частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У суді першої інстанції заявлено позов на загальну суму 50 000 грн, із яких задоволенню підлягають 5 000 грн, що складає 10 % від суми позовних вимог. При зверненні до суду із позовом підлягав сплаті судовий збір у розмірі 2 422,40 грн, який був правильно сплачений позивачем. Також при зверненні із апеляційною скаргою, підлягав сплаті судовий збір у розмірі 3 633,60 грн, що в загальному становить (6 056 грн). Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення судовий збір за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції у розмірі 605,60 грн (6 056*10/100%). Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст капітал» в суді першої інстанції також просило відшкодувати понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000 грн. З матеріалів справи вбачається, що представником Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст капітал» у цій справі був адвокат Столітній М.М. На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачу в суді першої інстанції до позовної заяви було долучено: договір про надання правничої допомоги №10/12-2024 від 10 грудня 2024 року, заявку № 10255 на виконання доручення до договору №10/12-2024 від 10 грудня 2024 року на суму 10 000 грн; рахунок оплата від 12 серпня 2025 року на суму 10 000 грн; акт прийому-передачі № 10255 наданих послуг згідно договору №10/12-2024 від 10 грудня 2024 року на суму 10 000 грн. Щодо витрат понесених стороною позивача у суді першої інстанції, апеляційний суду звертає увагу на таке, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, якщо, на її думку, є недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 та від 06 грудня 2019 року у справі № 910/353/19, а також у постанові Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 910/7586/19. Разом з тим, сторона відповідача не скористалася правом на подання клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді першої інстанції. Зважаючи, що судом апеляційної інстанції задоволено частково позовні вимоги, з відповідача на користь позивача слід стягнути витрати на правничу допомогу у суді першої інстанції пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в розмірі 1 000 грн. Керуючись статтями 367 - 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст капітал» задовольнити частково. Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 29 жовтня 2025 року скасувати в частині відмови у стягненні тіла кредиту і судового збору та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст капітал»задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст капітал» заборгованість за тілом кредиту у розмірі 5 000 (п`ять тисяч) грн, судовий збір у розмірі 605 (шістсот п`ять) грн 60 коп. та витрати на правничу допомогу у розмірі 1 000 (одна тисяча) грн. В решті рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 29 жовтня 2025 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України. ГоловуючийТ.О. Писана СуддіК. П. Приходько С.О. Журба