Постанова Одеський апеляційний суд № 522/10368/25

Номер провадження: 22-ц/813/3379/26 Справа № 522/10368/25 Головуючий у першій інстанції Ковтун Ю. І. Доповідач Драгомерецький М. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08.04.2026 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Драгомерецького М.М., суддів колегії: Громіка Р.Д., Сегеди С.М., при секретарі: Узун Н.Д., за участю: представника ОСОБА_1 адвоката Борогана В.В., переглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Бороган Валентин Володимирович, на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 11 червня 2025 року про відмову у забезпеченні позову по справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Соцмед», треті особи приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Тімченко Оксана Іванівна, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про витребування майна, - В С Т А Н О В И В: В травні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Соцмед» (далі ТОВ «Соцмед»), треті особи приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Тімченко Оксана Іванівна, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про витребування майна, в якому просила суд: -витребувати домоволодіння загальною площею 1 062,1 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 698622251101, з незаконного володіння ТОВ «Соцмед» у приватну власність ОСОБА_1 .. Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 04 червня 2025 року прийнято до розгляду та відкрито провадження за позовною заявою ОСОБА_1 до ТОВ «Соцмед», треті особи приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Тімченко О.І., ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про витребування майна. 10 червня 2025 року представник ОСОБА_1 адвокат Бороган В.В подав до суду заяву про забезпечення позову, в якій просить: - заборонити органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, у тому числі особам, які виконують функції державного реєстратора, в тому числі нотаріусам вчиняти будь-які дії, пов`язані з державною реєстрацією прав на домоволодіння, загальною площею 1 062,1 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 698622251101; - накласти арешт на домоволодіння, загальною площею 1 062,1 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 698622251101. В обґрунтування заяви про забезпечення позову зазначено, що однією з підстав обґрунтування позовної заяви є те, що при переоформленні права власності на спірне домоволодіння на ОСОБА_4 , за договором іпотеки від 07.06.2015, ОСОБА_4 використовувала підроблений звіт про оцінку майна №МР28-170123-002 від підготовленого TOB «Інформаційно-консалтингова фірма «РЕНОМЕ», який позивачка не підписувала та не надавала нотаріусу. Зазначив, що відповідачі здійснили розпорядження майном позивачки, що свідчий про намір у наступному відчужити спірне майно. У позивачки вибуло домоволодіння поза її волею. Відповідач за рахунком є другою особою, що володіє об`єктом нерухомості (першим була - ОСОБА_4 ). Позивач не має можливості вплинути на відповідача щодо заборони відчуження об`єкта нерухомості, як звернутись до суду із заявою про забезпечення позову. Будь-яке відчуження домоволодіння чи передання його в іпотеку третім особам, призведе до повторного звернення до суду за захистом своїх прав та відновлення прав. Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 11 червня 2025 року в задоволенні заяви представника ОСОБА_1 адвоката Борогана В.В про забезпечення позову вдмовлено. Не погодившись із вищезазначеною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 в інтересах якої діє адвокат Бороган В.В. звернулась до суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 11 червня 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права. Представник відповідача ТОВ «Соцмед», треті особи приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Тімченко О.І., ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в судове засідання до апеляційного суду не з`явились, про розгляд справи повідомлені належним чином та завчасно, про що свідчать рекомендовані повідомлення про направлення судових повісток-повідомлень та довідки про доставку судових повісток-повідомлень до електронного кабінету Електронного суду (а.с. 74-83). Клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило. Відповідно до приписів ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги. Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Крім того, Верховний Суд в постанові від 01.10.2020 по справі №361/8331/18 висловився, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Таким чином, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін у якнайскорішому розгляді справи, усвідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності належним чином повідомлених про дату і час судового засідання учасників справи. Заслухавши суддю-доповідача, представника ОСОБА_1 адвоката Борогана В.В., який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, за наступних підстав. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України). Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина. і саме держава бере на себе такий обов`язок відповідно до частини другої статті 55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право. А за змістом частини другої статті 64 Конституції України право на судовий захист не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану. Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв`язку з цим обмежувати право на судовий захист. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Право на доступ до суду, передбачено пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає таке: «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру». Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права. В рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Жоффер де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року зазначено, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Відмовляючи в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову, суд першої інстанції вказав, що позивачка звернулась до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння. Отже, між сторонами виник спір з приводу права власності на нерухоме майно. Разом з тим, вказана обставина сама по собі не є підставою для задоволення заяви про забезпечення позову у спосіб, визначений позивачем. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість вчинення відповідачем недобросовісних дій без наведення відповідного обґрунтування та надання доказів на підтвердження зазначених обставин також не свідчить про необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову. З матеріалів справи не вбачається, що відповідач вчиняє будь-які дії, спрямовані на відчуження спірного нерухомого майна з метою ухилення від виконання майбутнього рішення суду. Натомість у Державному реєстрі речових прав міститься запис про обтяження №55537872 від 20 червня 2024 року, зі змісту якого слідує, що спірне домоволодіння перебуває у податковій заставі. Ненадання належних та допустимих доказів того, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а лише посилання на це в заяві, не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви про забезпечення позову. Однак, колегія суддів апеляційного суду не в повній мірі погоджується із таким висновком суду першої інстанції та зазначає наступне. Згідно із частин 1-2 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Отже, умовою застосування забезпечення позову, як сукупності процесуальних дій, є обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Такі заходи гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Частиною 1 статті 150 ЦПК України передбачено, що позов забезпечується:1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 7) передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову, перелік яких визначений статтею 150 цього Кодексу, а також інші заходи, необхідні для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 частини 1 статті 150 ЦПК України. Відповідно до частини 3 статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії. Отже, застосовуючи заходи забезпечення позову, суди повинні перевірити відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи після відкриття провадження у ній, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Забезпечення позову по суті це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову. Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб, чи учасників процесу. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 4 постанови від 22 грудня 2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. Заходи забезпечення позову повинні бути співрозмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі №914/970/18, від 10.11.2020 у справі №910/1200/20. Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості забезпечення позову, враховуючи їх співмірність із заявленими вимогами, відповідність виду забезпечення позову заявленим позовним вимогам, збалансованість інтересів сторін, а також інших учасників процесу. Однак, крім з`ясування факту існування спору між сторонами, необхідним для з`ясування є і сутність (характер) спірних правовідносин. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.07.2022 в справі №910/8482/18 (910/4866/21) вказано, що: «під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно або грошові кошти, суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватись та розпоряджатись грошовими коштами або майном, а тому може застосуватись у справі, у якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів; при цьому піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватись майна, що належить до предмета спору; подібні правові позиції викладено у постановах Верховного Суду від 14.08.2018 у справі №916/10/18, від 13.10.2020 у справі №917/273/20, від 16.02.2021 у справі №910/16866/20, від 09.06.2021 у справі №10/5026/290/2011 (925/1502/20)». Як вбачається з матеріалів справи, предметом заявленого позову є вимога майнового характеру, а саме витребування домоволодіння загальною площею 1 062,1 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 698622251101, з незаконного володіння ТОВ «Соцмед» у приватну власність ОСОБА_1 .. Колегія суддів погоджується із твердженнями апеляційної скарги про те, що судом не було враховано, що відбулось повторне відчуження спірного майна на користь ТОВ «Соцмед», тобто відповідач є другим набувачем права власності на домоволодіння, після ОСОБА_4 .. А тому позивачка має обґрунтовані підстави вважати, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або її інтересів. В разі наступного відчуження нерухомого майна відповідачем, позивачка буде змушена змінити позовні вимоги чи подавати повторну позовну заяву до іншого відповідача щодо захисту свого права, що призведе до невиправданого та тривалого розгляду справи у суді та захисту прав позивача. При розгляді заяви про забезпечення позову, суд враховує практику Європейського суду з прав людини. Так, згідно п. 43 рішення по справі «Шмалько проти України» право на суд одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Таким чином, невжиття заходів забезпечення позову, може призвести до утруднення виконання рішення суду, а відтак й до порушення права особи на доступ до правосуддя, в аспекті ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Для належної реалізації завдань цивільного судочинства слугує зокрема те, що відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення є обов`язковим до виконання на всій території України. Таким чином, порушене, невизнане, оспорюване право особи може буде захищене та відновлене тільки після реального виконання рішення суду, яким спір буде вирішено по суті. Таким чином, враховуючи, що між сторонами виник спір щодо нерухомого майно, а саме домоволодіння, загальною площею 1 062,1 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 698622251101, невжиття заходів забезпечення позову, які просить застосувати позивачка, дійсно на думку апеляційного суду може утруднити виконання можливого рішення суду. Вжиття вказаних заходів забезпечення позову на спірне майно до вирішення спору по суті, не призведе до обмеження прав відповідача з користування майном, а слугуватиме лише заходом запобігання можливих порушень прав позивачки. З врахуванням наведеного та практики Верховного Суду, суд апеляційної інстанції погоджується з доводами апеляційної скарги щодо доцільності вжиття таких заходів забезпечення позову, як заборона органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, у тому числі особам, які виконують функції державного реєстратора, в тому числі нотаріусам вчиняти будь-які дії, пов`язані з державною реєстрацією прав на домоволодіння, загальною площею 1 062,1 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ; та накладення арешту на домоволодіння, загальною площею 1 062,1 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, - У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Бороган Валентин Володимирович задовольнити частково. Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 11 червня 2025 року скасувати та ухвалити постанову, якою заяву ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Бороган Валентин Володимирович про забезпечення позову задовольнити. Заборонити органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, у тому числі особам, які виконують функції державного реєстратора, в тому числі нотаріусам вчиняти будь-які дії, пов`язані з державною реєстрацією прав на домоволодіння, загальною площею 1 062,1 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 698622251101. Накласти арешт на домоволодіння, загальною площею 1 062,1 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 698622251101. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст судового рішення складено: 30 квітня 2026 року. Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький Р.Д. Громік С.М. Сегеда