Постанова 4801 № 128/4050/25

Справа № 128/4050/25 Провадження № 22-ц/801/1022/2026 Категорія: 41 Головуючий у суді 1-ї інстанції Васильєва Т. Ю. Доповідач:Стадник І. М. ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА Іменем України 11 травня 2026 року м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого, судді-доповідача Стадника І.М., суддів: Войтка Ю.Б., Міхасішина І.В., розглянув в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 на заочне рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 23 грудня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Васильєвої Т.Ю., у справі №128/4050/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (позивач) до ОСОБА_1 (відповідач) про стягнення заборгованості за кредитним договором, встановив: Короткий зміст позовних вимог У жовтні 2025 року ТОВ «Діджи Фінанс» звернулося в районний суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, обґрунтовуючи вимоги тим, що 28.05.2021 в особистому кабінеті на офіційному веб-сайті ТОВ «Мілоан», ОСОБА_1 подано Заявку на отримання кредиту № 103825234. Дана заява знаходиться у власному кабінеті відповідача на офіційному веб-сайті Товариства. Відповідно до умов кредитного договору, до укладення Договору отримав проект цього кредитного Договору разом з додатками, ознайомився з усіма його умовами та Правилами, що розміщені на веб-сайті Товариства та є невід`ємною частиною цього Договору. Правила надання фінансових кредитів ТОВ «Мілоан» розміщені на офіційному веб-сайті кредитодавця. Таким чином, відповідач уклав Договір про споживчий кредит № 103825234 від 28.05.2021 з ТОВ «Мілоан» та на підставі платіжного доручення відповідачу були перераховані кредитні кошти на картковий рахунок в сумі 15 000,00 грн. Відповідач не виконав належним чином кредитні зобов`язання, внаслідок чого, 14.09.2021 згідно умов Договору відступлення прав вимоги № 08Т, ТОВ «Мілоан» відступлено право вимоги за кредитним договором № 103825234 від 28.05.2021 на користь ТОВ «Діджи Фінанс», а відповідно ТОВ «Діджи Фінанс» набуто права вимоги до відповідача. Згідно договору відступлення права вимоги, сума боргу перед новим кредитором становить 67 125, 00 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту становить 15 000,00 грн; заборгованість за відсотками становить 50 625,00 грн; заборгованість за комісійними винагородами становить 1 500,00 грн. У зв`язку з істотними порушеннями відповідачем умов кредитного договору № 103825234 від 28.05.2021, позивачем, який набув права грошової вимоги, на адресу Відповідача, зазначену в кредитному договорі, направлено повідомлення про відступлення права вимоги від ТОВ «Мілоан» до ТОВ «Діджи Фінанс», зазначивши інформацію про порядок погашення заборгованості по Кредитному договору № 103825234 від 28.05.2021. За вказаних обставин просило суд стягнути з відповідача заборгованість за Кредитним договором № 103825234 від 28.05.2021 у розмірі 67 125,00 гривень, а також судові витрати зі сплати судового збору та витрати на правову допомогу . Рішення суду першої інстанції Заочним рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 23 грудня 2025 року позов задоволено. Вирішено стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» заборгованість за кредитним договором № 103825234 від 28.05.2021 в розмірі 67 125,00 грн, а також судовий збір в розмірі 2 422,40 гривень. Ухвалою Вінницького районного суду від 04 березня 2026 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення. Короткий зміст вимог апеляційної скарги Не погодившись із судовим рішенням, відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що позивачем не надано належних доказів укладення кредитного договору у вигляді електронного документа, який було створено відповідно до ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг» і що цей договір підписаний електронним підписом уповноваженою особою (з можливістю ідентифікувати підписантів) який є обов`язковим реквізитом електронного документа. При цьому апелянт наголошує, що не укладав кредитний договір і не погоджував його умови. Зазначає, що матеріали справи не місять належного реєстру прав грошових вимог, доказів на підтвердження оплати переходу права грошової вимоги до позивача за договорами факторингу, тобто докази, які б підтверджували наявність у позивача права вимоги до нього відсутні. Крім того, вважає, що проведений позивачем розрахунок заборгованості не відповідає вимогам закону, зокрема щодо нарахування відсотків за користування кредитом. Так, відповідно до умов кредитного договору, строк кредитування становить 30 днів, при цьому доказів його пролонгації матеріали справи не містять, а тому розмір заборгованості за процентами має нараховуватись за вказаний термін. Також зауважує, що в матеріалах справи відсутні докази перерахування кредитних коштів, тобто тіла кредиту, якими є виключно первинні бухгалтерські документи, оформлені відповідно до вимог ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Безпідставним вважає також нарахування комісії, оскільки в силу ЗУ «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Узагальнені доводи і заперечення інших учасників справи У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Провадження у справі в суді апеляційної інстанції Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 23 березня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі, а ухвалою від 08 квітня 2026 року закінчено підготовчі дії та призначено справу до розгляду, який вирішено здійснювати без повідомлення учасників справи. Згідно з частиною 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду в справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Частиною 9 статті 19 ЦПК України встановлено, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення. Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи те, що стороною у справі подано апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції у справі, яка не відноситься до категорії тих, що не може бути розглянута у порядку спрощеного позовного провадження (ч. 4 ст. 274 ЦПК України) з ціною 67 125 грн), колегією суддів вирішено призначити її розгляд в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Встановлені судом першої інстанції обставини Судом встановлено, що 28.05.2021 між ТОВ «Міолан» та ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит № 103825234, за умовами якого кредитодавець зобов`язується надати позичальнику грошові кошти у сумі визначеній цим договором, а позичальник зобов`язується повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені цим договором. Сума (загальний розмір) кредиту становить 15 000, 00 грн. (п. 1.2.). Кредит надається строком на 30 днів з 28.05.2021 (строк кредитування) (п. 1.3 договору). Термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом (дата платежу): 27.06.2021 (п. 1.4 Договору). Загальні витрати позичальника за кредитом складають 7 125, 00 грн. в грошовому виразі та 10 505.00 відсотків річних у процентному значенні і включає в себе складові, визначені у п.п. 1.5.1-1.5.2 договору. Орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника, що складається з суми загального розміру кредиту та загальних витрат позичальника за кредитом складає 22 125, 00 грн. Комісія за надання кредиту: 1 500,00 грн, яка нараховується за ставкою 10.00 відсотків від суми кредиту одноразово. Проценти за користування кредитом: 5 625,00 грн, які нараховуються за ставкою 1, 25 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Відповідно до п. 2.1. Кредитного договору, кредитні кошти надаються TOB «Міолан» позичальнику шляхом їх переказу на картковий рахунок. Крім того, сторонами вказаного договору 28.05.2021 підписано паспорт споживчого кредиту, відповідно до якого сторони погодили суму кредиту, строк кредитування, спосіб та строк надання кредиту - у безготівковій формі, шляхом перерахування на поточний рахунок продавця товарів та/або послуг (партнера), одноразову комісію, загальні витрати за позикою, орієнтовну загальну вартість позики для споживача за весь строк користування позикою, реальну річну процентну ставку відсотків річних, порядок повернення позики. Відповідач підписанням паспорту споживчого кредиту підтвердив отримання та ознайомлення з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість позики, надані виходячи із обраних ним умов кредитування. Відповідно до копії анкети-заяви на кредит № 103825234 сторони погодили суму кредиту, що становить 15 000, 00 грн., строк кредиту 30 днів з 28.05.2021 по 27.06.2021, суму повернення, що становить 22125, 00 грн., комісію за надання кредиту у розмірі 1 500, 00 грн, яка нараховується одноразово за ставкою 10, 00 % від суми кредиту за договором та ставку процентів в сумі 5 625, 00 грн, що нараховуються за ставкою 1, 25 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом . Згідно копії платіжного доручення № 28081298 від 28.05.2021, ТОВ «Мілоан» було перераховано кошти у розмірі 15 000, 00 грн на рахунок ОСОБА_1 . Відповідно до копії відомостей про щоденні нарахування та погашення, наданих ТОВ «Мілоан», загальна заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № 103825234, складає 67125,00 грн, з яких: борг по тілу 15000,00 грн; борг по відсотках 50 625,00 грн; борг по комісії 1 500,00 грн. 14.09.2021 між ТОВ «Мілоан» (клієнт) та ТОВ «Діджи Фінанс» (фактор) було укладено договір факторингу № 08Т, за умовами якого клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідному реєстрі прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах. визначених цим договором . Згідно копії акту приймання-передачі реєстру прав вимог від 14.09.2021 до договору факторингу № 08Т від 14.09.2021, ТОВ «Мілоан» передав, а ТОВ «Діджи фінанс» прийняв реєстр прав вимог від 14.09.2021 . Відповідно до витягу з додатку до договору факторингу № 08Т від 14.09.2021, ОСОБА_1 включено до боржників за вказаним договором, а саме за договором № 103825234 від 28.05.2021, сума заборгованості складає 67 125,00 грн, з яких: сума заборгованості за тілом 15 000,00 грн; сума заборгованості за відсотками 50 625,00 грн; сума заборгованості за комісією 1500,00 грн . Позиція апеляційного суду Згідно з статтею 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення відповідає зазначеним вимогам. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що вони є доведеними, зокрема, встановлено факт укладення кредитного договору № 103825234 від 28.05.2021 та правомірність набуття позивачем право грошової вимоги до ОСОБА_1 за цим кредитним договором. Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції та вважає, що доводи апеляційної скарги його не спростовують з огляду на таке. За змістом статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина 4 статті 203 ЦК України). За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства або за письмовою згодою сторін у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів. У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України). Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним у письмовій формі. Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19 будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України). У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію». Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір та надсилаються іншій стороні цього договору. При цьому одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону). Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Згідно із частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі у якій розміщено таку пропозицію і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає яким чином підписуються угоди у сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20, від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20 . У постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 127/33824/19 зазначено, що електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (вебсайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення. Без отримання листа на адресу електронної пошти та смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частини 4 статті 263 ЦПК України). З матеріалів справи слідує, що 23 травня 2021 року на офіційному сайті кредитодавця відповідачем заповнено анкету-заяву на кредит № 103825234 на суму 15 000 грн та сформований одноразовий ідентифікатор, за допомогою якого ним 28 травня 2025 року підписано договір про споживчий кредит № 103825234. Як встановлено матеріалами справи відповідно до платіжного доручення № 28081298 від 28 травня 2025 року, копія якого знаходиться в матеріалах справи (а.с.19), кредитні кошти в сумі 15000 грн були перераховані відповідачеві за реквізитами платіжної карти № НОМЕР_1 , а отже матеріали справи містять належні докази на підтвердження видачі позичальнику грошових коштів за умовами договору про споживчий кредит № 103825234. Відповідач не спростував обставини отримання кредитних коштів від позивача, їх розмір, не спростував й отримання та використання банківської картки, а також рух кредитних коштів по вказаній картці. Відповідно до частини 4 статті 14 Закону України «Про електронну комерцію» ідентифікація особи за допомогою електронного підпису, визначеного статтею 12 цього Закону, має здійснюватися під час кожного входу в інформаційну систему суб`єкта електронної комерції. Статтею 1 Закону України «Про Електронні довірчі послуги» визначено, що електронна ідентифікація - це процедура використання ідентифікаційних даних особи в електронній формі, які однозначно визначають фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи. При цьому ідентифікаційні дані особи - це унікальний набір даних, який дає змогу однозначно встановити фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи. А сама процедура ідентифікації особи є використанням ідентифікаційних даних особи з документів, створених на матеріальних носіях, та/або електронних даних, у результаті виконання якої забезпечується однозначне встановлення фізичної, юридичної особи або представника юридичної особи. Ідентифікаційні дані фізичної особи підпадають під визначення персональних даних. Правовий статус персональних даних установлює Закон України "Про інформацію" та спеціальний Закон України "Про захист персональних даних". Статтею 2 Закону України "Про захист персональних даних" визначає, що персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована. У частині першій статті 11 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що підставою виникнення права використання персональних даних є, зокрема, згода суб`єкта персональних даних на обробку його персональних даних; дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; укладення та виконання правочину, стороною якого є суб`єкт персональних даних або який укладено на користь суб`єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб`єкта персональних даних. Підставою для ідентифікації резидентів - громадян України є: паспорт громадянина України або тимчасове посвідчення громадянина України із штампом реєстрації місця проживання особи (відміткою про прописку). За змістом заявки на отримання грошових коштів в кредит від 23 травня 2021 року зазначено інформацію про позичальника ОСОБА_1 паспорт НОМЕР_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , адресу реєстрації та проживання, номер телефону. Отже ОСОБА_1 при оформлені договору здійснив ряд активних дій з метою укладення кредитного договору, зокрема, зазначив свої персональні дані, ідентифікаційний номер платника податків, паспортні дані, відомості щодо адреси місця реєстрації та номера телефону, правильність яких не спростовано. Доказів того, що персональні дані ОСОБА_1 товариством отримано не від відповідача та те, що вони були незаконно використані первісним кредитором чи іншими особами для укладення кредитного договору від його імені, матеріали справи не містять. До правоохоронних органів із відповідною заявою щодо вчинення відносно нього протиправних дій він не звертався. Також не спростовано, що банківська платіжна картка № НОМЕР_1 , на яку здійснено перерахування кредитних коштів, не належала позичальнику, хоча задля спростування вимог нового кредитора боржник міг би надати й отриману в банка-емітента інформацію щодо неналежності йому платіжного інструменту з такими ознаками. При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити те, що ТОВ «Мілоан» є не банківською, а фінансовою установою, а тому укладаючи кредитний договір та заповнюючи анкету-заяву на отримання кредитних коштів, позичальник, вказуючи номер карткового рахунку, на який бажає отримати кредитні кошти, діє за власною волею, а фінансова установа, в свою чергу, не має повноважень на встановлення власника такого рахунку, оскільки така інформація є банківською таємницею. Враховуючи викладені обставини, колегія суддів вважає, що кредитний договір №103825234 укладений сторонами в електронному вигляді з використанням електронного підпису, відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», при укладенні цього договору сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов та у сторін, відповідно до приписів статті 11 ЦК України, виникли права та обов`язки, які витікають із кредитного договору. А тому доводи апеляційної скарги про відсутність доказів укладення кредитного договору та доказів перерахування кредитних коштів є безпідставними. Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги про не доведення позивачем переходу прав вимоги від первісного кредитора, й відповідно відсутність права вимоги до відповідача. Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)). Так, відповідно до частини першої статті 512 ЦК України визначено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1 ст. 513 ЦК України). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України). Згідно з ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Таким чином, у ЦК України як основному регуляторі цивільних (приватних) відносин встановлена можливість замінити кредитора у зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги новому кредитору, вчинивши відповідний правочин у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким відступається. Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги). Визначення факторингу міститься у статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів. У статті 350 ГК України, який на момент розгляду справи судами не втратив чинність, факторинг визначений як передання чи зобов`язання банку передати грошові кошти за плату в розпорядження іншої сторони, яка відступає або зобов`язується відступити банку своє право грошової вимоги до третьої сторони. Загальні умови та порядок здійснення факторингових операцій визначаються Цивільним кодексом України, цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також нормативно-правовими актами Національного банку України. Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає. Згідно зі статтею 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається. При цьому для розмежування прав грошової вимоги, що може відступатися на підставі договору факторингу обрано різні критерії. Зокрема, для: (а) наявної вимоги - це строк платежу; (б) майбутньої вимоги - це момент виникнення. Різність критеріїв, які покладені в виокремлення видів, створює складнощі у розумінні як наявної, так і майбутньої вимоги. Наявна вимога - це право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (частина перша статті 1078 ЦК). Втім очевидно, що строк платежу визначає не існування, а тільки можливість здійснення права грошової вимоги. І, звісно, що наявні грошові вимоги не вичерпуються тими, строк платежу яких настав. Оскільки якщо зробити протилежний висновок, то в категорію майбутніх вимог слід віднести будь-які інші права грошової вимоги, навіть ті які існують в зобов`язанні, але їх здійснення залежить від настання умови чи спливу строку. Саме тому до наявних вимог потрібно віднести й «недозрілі» грошові вимоги. «Недозріла» вимога - це різновид наявної вимоги, тобто право грошової вимоги, можливість здійснення якого залежить від настання умови чи спливу строку платежу. Як наслідок наявна та недозріла вимога існують до або в момент укладення договору факторингу. Майбутня вимога - це право грошової вимоги, що виникне в майбутньому (частина перша статті 1078 ЦК), тобто майбутніми мають кваліфікуватися такі права грошової вимоги, що «з`явилися» із тих чи інших договорів, укладених після договору факторингу. У договорі факторингу необхідно індивідуалізувати право грошової вимоги. Наявна та «недозріла» вимоги мають бути визначені в договорі факторингу з максимальним ступенем конкретності, яка б забезпечувала можливість виокремити такі вимоги від інших вимог клієнта в момент укладення договору факторингу. Для наявної та «недозрілої» вимоги, оскільки вони існують на час укладення договору факторингу, індивідуалізація може полягати, зокрема, у вказівці предмета (розміру чи обсягу вимоги), суб`єктів (як активного - кредитора, так і пасивного - боржника), підстави виникнення (наприклад, договір поставки). Майбутня вимога має піддаватися індивідуалізації не пізніше, аніж в момент її виникнення. Тобто майбутня вимога повинна мати потенційну властивість для ідентифікації в момент її виникнення. До цього часу майбутня вимога хоча б якось має пов`язуватися із клієнтом. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК). Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2025 року у справі № 183/4256/21). Сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (стаття 1079 ЦК України). Згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (тут і далі чинного на момент укладення договору факторингу № 14/06/21 від 14 червня 2021 року) фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. За змістом пункту 11 частини першої статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» факторинг є фінансовою послугою. Вимоги до договору про надання фінансових послуг передбачені в статті 6 Закону про фінансові послуги. Так, за змістом частини першої статті 6 Закону про фінансові послуги договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб`єкта господарювання; 3) відомості про клієнта, який отримує фінансову послугу: прізвище, ім`я, по батькові, адреса проживання - для фізичної особи, найменування та місцезнаходження - для юридичної особи; 5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договору; 8) порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов`язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 9-1) підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 цього Закону, надана клієнту; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін. Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06 лютого 2014 року №352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі, права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі, шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення. Отже, положеннями статей 512, 1077 ЦК України проведено розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу. З аналізу статей 512-518 ЦК України можна зробити такий висновок щодо суб`єктного складу правочинів з відступлення права вимоги: відповідно до статті 2 цього Кодексу учасниками цесії можуть бути будь-яка фізична або юридична особа. Разом з тим, з огляду на частину першу статті 1077 ЦК України, статті 350 ГК України та частину п`яту статті 5 Закону України «Про банки і банківську діяльність» суб`єктний склад у договорі факторингу має три сторони: клієнта, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності (частина друга статті 1079 ЦК України), фактора, яким може бути банк або інша банківська установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (частина третя статті 1079 ЦК України) та боржник, тобто набувач послуг чи товарів за первинним договором. У статті 350 ГК України зазначено, що фактором може бути лише банк, разом з тим, у пункті 1 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», норми якого є спеціальними, вказано, що фінансовими установами є банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди й компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо передбачених законом, - інших послуг (операцій), пов`язаних із наданням фінансових послуг. У частинах першій, другій статті 7 цього ж Закону зазначено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов`язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ. У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій. Отже, фактор для надання фінансової послуги повинен бути включеним до Державного реєстру фінансових установ. Щодо розмежування за предметом договору, то під час цесії може бути відступлене право як грошової, так і не грошової (роботи, товари, послуги) вимоги. ЦК України передбачає лише перелік зобов`язань, у яких заміна кредитора не допускається (статті 515 ЦК України). Предметом договору факторингу може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги (стаття 1078 ЦК України). Якщо предметом договору факторингу є майбутня вимога, можливе укладення тільки консенсуального договору. Але при виникненні права вимоги (перетворення майбутньої вимоги в наявну) право грошової вимоги за таким договором переходить без підписання сторонами іншого (крім договору) документа. За консенсуальним договором факторингу перехід права грошової вимоги від клієнта до фактора може здійснюватися з настанням певної події. Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника. При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату. Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю. Якщо право вимоги відступається «за номінальною вартістю» без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов`язанні (частина третя статті 656 ЦК України). Договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядження певної суми грошових коштів. Вказана послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу. Плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченою в договорі, право вимоги за яким передається. Згідно із частиною першою статті 1084 ЦК України якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові. Також розмежування розглядуваних договорів здійснюється за їх формою: правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредитору (стаття 513 ЦК України). Оскільки факторинг визначено пунктом 3 частини першої статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кредитною операцією, вимоги до такого договору визначені у статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Зазначене узгоджується із правовими висновками, які викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 11 вересня 2018 року в справі № 909/968/16, від 31 жовтня 2018 року в справі №465/646/11 . У постанові від 16 березня 2021 року в справі № 906/1174/18 Велика Палата Верховного Суду додатково навела ознаки договору факторингу: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов`язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом про фінансові послуги умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги. Як уже зазначалося раніше, відповідно до абзацу 1 частини першої статті 1077 Цивільного кодексу України договір факторингу передбачає, зокрема, те, що фактор передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові свою грошову вимогу до третьої особи (боржника). Звідси за договором факторингу фактором має надаватися фінансова послуга, яка полягає в наданні коштів у позику, в тому числі, і на умовах фінансового кредиту (пункт 6 частини першої статті 4 Закону про фінансові послуги), тобто грошові кошти мають передаватися клієнту в розпорядження і клієнт має сплатити фактору за відповідну послугу з фінансування (надання позики або кредиту). Таким чином, договір факторингу є змішаним договором, який обов`язково поєднує у собі елементи договору позики або кредитного договору та елементи договору купівлі-продажу грошової вимоги або договору застави грошової вимоги. Виходячи з цього правочин, який не відповідає ознакам, притаманним договору факторингу, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги (подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року в справі № 909/968/16 ). При цьому якщо предметом та метою укладеного договору є відступлення права вимоги, а інші умови договору притаманні як договору відступлення права вимоги, так і договору факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату, тобто позики або кредиту) попередньому кредитору, відсутні й підстави вважати такий правочин договором факторингу, а не договором відступлення права вимоги. Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року в справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21, пункт 51). Від висновків, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року в справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18) та від 16 березня 2021 року в справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21), Велика Палата Верховного Суду під час розгляду справи № 910/8115/19 (910/13492/21) (провадження № 12-42гс22) в постанові від 08 серпня 2023 року, не відступила. Чинне законодавство не забороняє відступлення майбутніх вимог, однак, це стосується майбутніх вимог тільки за умови їх визначеності, тоді як передача за правочином невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог, у тому числі й на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді неукладеності відповідного правочину, оскільки його сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину або такий предмет не індивідуалізовано належним чином. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24 квітня 2018 року у справі №914/868/17, від 18 жовтня 2018 року у справі №910/11965/16. Крім того, Верховний Суд у постанові від 18 жовтня 2023 року у справі №905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, акти прийому-передачі реєстру боржників, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 29.06.2021 у справі №753/20537/18, від 21.07.2021 у справі №334/6972/17, від 27.09.2021 у справі №5026/886/2012). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). В обґрунтування заявлених вимог на підтвердження переходу до позивача права вимоги за кредитним договором позивач надав суду (в копіях) договір факторингу №08Т від 14 вересня 2021 року, укладений між ТОВ «Міолан» та ТОВ «Діджи Фінанс»; реєстр прав вимог та акт приймання передачі реєстру прав вимог за договором факторингу та платіжні інструкції №4 від 05.10.2021, №3 від 29.06.2022, №1938 від 03.02.2022 , №8 від 10.01.2022, №2 від 03.12.2021, № 2597 від 19.10.2022 щодо сплати коштів згідно договору факторингу №08Т від 14.09.2021 року. У п.1.3 Договору факторингу №08Т визначено, що право вимоги всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть у майбутньому. Пунктом 1.2 Договору факторингу №08Т визначено, що перелік кредитних договорів наводиться у відповідних Додатках до Договору, а саме в реєстрах прав вимоги. Право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання цього Договору (п.4.1 Договору факторингу №08Т). Цей Договір набуває чинності та всі права і обов`язки сторін за цим Договором набувають повної юридичної сили з дати його підписання уповноваженими представниками сторін, та скріплення печатками (за наявності її у сторони) (п.8.1 Договору факторингу №08Т). Слід зазначити, що у п.1.5 Договору факторингу №08Т визначено, що реєстр прав вимог фактично є переліком прав вимог до боржників, що відступається за цим Договором. Тобто підписаний сторонами та скріплений їхніми печатками Витяг з реєстру прав вимоги підтверджує факт переходу від клієнта до фактора прав вимоги та є невід`ємною частиною Договору факторингу. Відповідно до Витягу з Додатку до Договору факторингу №08Т від 14.09.2021, укладеного між ТОВ «Міолан» та ТОВ «Діджи Фінанс», зазначено боржника ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ), кредитний договір №103825234 від 28.05.2021, загальна заборгованість 67125 грн, з яких: 15 000,00 грн сума заборгованості за основною сумою боргу; 50625 грн сума заборгованості за відсотками; 1500,00 грн сума заборгованості за комісією (а.с.10). Зазначені Договір факторингу та Витяг з Додатку до цього Договору підписані уповноваженими особами сторін та скріплені їхніми печатками. Здійснивши аналіз вказаних вище доказів, та умов зазначеного договору факторингу, колегія суддів вважає, що ТОВ «Діджи Фінанс» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 , за кредитним договором №103825234 від 28.05.2021, в день підписання Договору факторингу №08Т від 14.09.2021. Колегія суддів зазначає, що договори факторингу відповідачем не оспорювалися, отже в цьому випадку слід виходити з презумпції правомірності правочину вищезазначених договорів у цій справі (стаття 204 ЦК України), а також презумпції обов`язковості виконання договору (стаття 629 ЦК України). Таким чином, звертаючись до суду з позовом, ТОВ «Діджи Фінанс» надало належні докази, які підтверджують право вимоги позивача за кредитним договором, а також наявність у відповідача грошового зобов`язання та заборгованості перед позивачем. Тобто, відповідач ОСОБА_1 несе відповідальність за неналежне виконання зобов`язання за кредитним договором перед новим кредитором ТОВ «Діджи Фінанс». Верховний Суд у постанові від 02 листопада 2021 року у справі № 905/306/17 зробив висновок про те, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором. Надані позивачем копії договору факторингу №08г від 14.09.2021, реєстр прав вимог та акт приймання передачі реєстру прав вимог за договором факторингу та платіжні інструкції №4 від 05.10.2021, №3 від 29.06.2022, №1938 від 03.02.2022 , №8 від 10.01.2022, №2 від 03.12.2021, № 2597 від 19.10.2022 щодо сплати коштів згідно договору факторингу №08Т від 14.09.2021 року, в сукупності з іншими доказами у справі, в тому числі документами, які засвідчують права, що передаються, та інформацією, яка є важливою для їх здійснення, є належними та достатніми доказами на підтвердження набуття позивачем права вимоги за кредитним договором, укладеним з відповідачем. Вирішуючи питання щодо розміру заборгованості колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до умов договору про споживчий кредит № 103825234 від 28.05.2021 п.1.2, 1.3, 1.4 позичальник отримав кредит в розмірі 15000 грн строком на 30 днів, з 28 травня 2021 року з терміном повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом 27 червня 2021 року. Відповідно до пункту 1.5.2 проценти за користування кредитом: 5625 грн, які нараховуються за ставкою 1,25 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Пунктом 1.6 договору передбачено, що стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Зазначені умови містить й анкета-заява на кредит в якій йдеться про те, що кредит погоджено саме на таких умовах. В графіку платежів за договором його контрагенти обумовили суму процентів у розмірі 5625 гривень, комісію за надання кредиту 1500 гривень, відповідно до п. 1.5.1. договору і строк кредитування 30 днів Пунктом п.2.1 договору про споживчий кредит сторони визначили, що кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок. П.2.3.1 договору визначено, що продовження вказаного у п.1.3. договору строку кредитування може відбуватись на пільгових або стандартних (базових) умовах таким чином: Згідно п. 2.3.1.1 Договору для продовження строку кредитування на пільгових умовах позичальник має вчинити дії, передбачені Розділом 6 Правил надання фінансових кредитів, що розміщені на веб-сайті. Для продовження строку кредитування за цим пунктом позичальник має вчинити дії, передбачені розділом 6 Правил. Можливі періоди продовження строку кредитування, максимальні ставки комісії за управління та обслуговування кредиту у відсотках від поточного залишку кредиту: 3 дні 3,00%; 7 днів 5,00% комісії; 15 днів 10,00% комісії. Якщо позичальник здійснює продовження строку (пролонгацію) на пільгових умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду, на який продовжено строк кредитування нараховуються за ставкою, визначеною п. 1.5.2 Договору. П. 2.3.1.2 Договору передбачено пролонгацію на стандартних (базових) умовах. Так, позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли Позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування Позичальником у спосіб вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Якщо позичальник здійснює продовження строку (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду, на який продовжено строк кредитування нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, наведеною в п. 1.6 Договору. Згідно п. 4.2 Договору у разі прострочення позичальником зобов`язань зі сплати заборгованості згідно з умовами цього договору кредитодавець, починаючи з дня наступного за датою спливу строку кредитування, з урахуванням пролонгацій та оновлених графіків платежів, що складаються у зв`язку з продовженням строку кредитування (пролонгацією), має право (не обов`язок) нарахувати проценти за стандартною (базовою) ставкою передбаченою п. 1.6 Договору в якості процентів за порушення грошового зобов`язання, передбачених ст. 625 ЦК України. У випадку нарахування процентів, вважається, що ця умова договору встановлює інший розмір процентів в розумінні ч. 2 ст. 625 ЦК України, на рівні стандартної (базової) ставки, передбаченої п. 1.6 Договору. Тобто, в даному випадку, кожен день автопролонгації є новою датою повернення кредиту. На підтвердження розміру заборгованості позивач подав до суду розрахунок заборгованості за договором про споживчий кредит №103825234 від 28.05.2021 року за період з 28.05.2021 року по 26.08.2021 року згідно з відомостями якого загальна сума заборгованості відповідача становить 67 125 грн, з яких: 15 000 грн сума заборгованості за тілом, 50 625 грн сума заборгованості за відсотками, 1 500 грн сума заборгованості за комісією. Відповідно до цього розрахунку (відомості про щоденні нарахування та погашення) нарахування процентів за стандартною (базовою) ставкою 5 % п. 1.6 нараховано за 30 днів, а проценти за користування кредитом згідно п.1.5.2 за ставкою 1,25% нараховано за 60 днів. Позивачем вживалися заходи досудового врегулювання спору, зокрема позивач надав до суду Досудову вимогу від 25 липня 2025 року. Матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про виконання відповідачем своїх зобов`язань з повернення коштів, як за тілом кредиту, відсотками та комісією у строк, визначений договором. Відповідно, останній продовжив користуватись кредитними коштами, а тому пролонгація дії кредитного договору відбулась автоматично, що відповідає п. 2.3 договору. Таким чином, між сторонами виник спір щодо належного виконання відповідачем взятих на себе кредитних зобов`язань. При цьому колегія суддів звертає увагу, що після укладення договору факторингу №08 Т між ТОВ «Міолан» та ТОВ «Діджи Фінанс» нарахування відсотків за кредитним договором після закінчення строку його дії не здійснювалося. Таким чином, нарахування процентів здійснювалося в межах строків та за ставками, передбаченими кредитним договором. Суд перевірив надані розрахунки та правильно визначив суму заборгованості за відсотками, яку належить стягнути з відповідача. Позовна вимога щодо стягнення з відповідача процентів за користування кредитами ґрунтується на вимогах закону та узгоджена сторонами кредитного договору. Щодо доводів відповідача стосовно відсутності первинних бухгалтерських документів, які б підтвердили видачу кредиту, суд зазначає наступне. Дійсно пунктом 62 Постанови «Про затвердження Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України» визначено, що виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що ні первісний кредитор, ні позивач не є банками та на них не розповсюджується дія Закону України «Про банки та банківську діяльність» і Положення про організацію бухгалтерського обліку в Банках України. Кредитор є небанківською фінансовою установою, діяльність яких регулюється спеціальним законодавством для осіб, які надають небанківські фінансові послуги. Зокрема, небанківські фінансові установи позбавлені можливості створення виписок по картковим рахункам споживачів. Отже, твердження відповідача в частині ненадання позивачем виписок з рахунку позичальника з відображенням всіх операцій по такому рахунку не заслуговують на увагу. Позивач об`єктивно позбавлений можливості надати такі виписки, оскільки не є банком в розумінні Закону України «Про банки і банківську діяльність», а є фінансовою установою і діє відповідно до Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії». Отже, посилання відповідача на Закону України «Про банки та банківську діяльність», постанови Національного Банку України, в тому числі на Положення про організацію бухгалтерського обліку в Банках України є недоречним, оскільки положення стосуються банків, а не небанківських фінансових установ. Відповідно, не заслуговують на увагу і посилання відповідача на практику Верховного Суду, яка стосується стягнення заборгованості, кредитором за якими є банки. Водночас, колегія суддів наголошує, що інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним або стала відомою третім особам при наданні послуг банку або виконанні функцій, визначених законом, а також визначена у цій статті інформація про банк є банківською таємницею. При цьому, порядок розкриття банками банківської таємниці, зокрема можливий за рішенням суду - ст. 62 ЗУ «Про банки і банківську діяльність». Отже, документи про рух коштів клієнта по рахунку, належать до інформації, що є банківською таємницею, порядок розкриття якої визначений Законом. Оскільки, ТОВ «Діджи Фінанс» є фінансовою установою, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, а саме надання коштів у позику, в тому числі і на умовах позики, без відкриття рахунку, позивачем при зверненні до суду не було надано будь-який бухгалтерський документ по рахунку ОСОБА_1 чи будь яких документів отримання чи використання відповідачем кредитних коштів. При цьому апеляційний суд зауважує, що такі докази, з огляду на інститут банківської таємниці, могли бути надані лише власником банківської карти, тобто відповідачем ОСОБА_1 і він, маючи вільний доступ до своїх рахунків у банківських установах та безперешкодну можливість надати суду докази про те, що кредитні грошові кошти на його банківську картку, вказану в договорі чи іншу картку, якою він користується, не надходили, не надав таких доказів. У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року (справа № 372/223/17), міститься правовий висновок, згідно з яким факт отримання кредиту може бути доведено не лише заявою про видачу готівки, а й сукупністю інших доказів, зокрема: кредитним договором, меморіальними ордерами на видачу коштів, виписками про рух коштів по рахунку, заявами на переказ готівки, тощо. Щодо доводів апеляційної скарги про неправомірність нарахування комісії, колегія суддів зазначає таке. Згідно з пп. 1.5.1 Договору про споживчий кредит комісія за надання кредиту 1500 грн, яка нараховується за ставкою 10,00 відсотків від суми кредиту одноразово. Колегією суддів враховано, що 10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст ст. 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». Положення ч.ч. 1, 2, 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними, проте, враховуючи ультраактивну форму дії Закону України «Про захист прав споживачів», визначені ним наслідки включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації щодо кредиту, підлягають перевірці на відповідність змісту положень Закону України «Про споживче кредитування». Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту. Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19, постанові Верховного Суду від 10 січня 2024 року у справі № 727/5461/23. Отже, спеціальним законодавством України прямо визначені легальні можливості позивача як включати до тексту кредитних договорів із споживачами умови щодо нарахування комісії, так і в подальшому нараховувати її, а також стягувати суму несплаченої вищевказаної комісії з відповідача (в т.ч. і в судовому порядку). Оскільки одноразове нарахування комісії у сумі 1500 грн не суперечить вимогам закону та передбачено умовами договору , у матеріалах справи відсутні докази сплати позичальником комісії за договором, відповідна позовна вимога є обґрунтованою та підлягає задоволенню. Відтак правильно встановивши характер спірних правовідносин, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено за вимогами статті 89 ЦПК України суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову. Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, суд ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін. Щодо судових витрат Оскільки апеляційна скарга не підлягає задоволенню, то суд не здійснює перерозподіл витрат по сплаті судового збору. Керуючись статтями 375, 381, 382-384, 389, 390 ЦПК України, суд, - постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а заочне рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 23 грудня 2025 року, - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, не підлягає. Головуючий: І.М. Стадник Судді: Ю.Б.Войтко І.В. Міхасішин