Постанова 4857 № 380/1184/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 травня 2026 рокуЛьвівСправа № 380/1184/24 пров. № А/857/18164/26 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: судді-доповідача Іщук Л. П., суддів Обрізка І.М., Пліша М.А., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 19 березня 2026 року (головуючий суддя Брильовський Р.М., м. Львів) у справі № 380/1184/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання дій протиправними, в с т а н о в и в : Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2024 року у справі №380/1184/24 визнано протиправним рішення 134650025073 Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 26.06.2023 (Дата-час розрахунку: 19.06.2023) про призначення ОСОБА_1 пенсії за віком; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити з 26.10.2021 перерахунок ОСОБА_1 пенсії за віком як непрацюючому пенсіонеру не менше мінімальної пенсії у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, із встановленням підвищення до пенсії у розмірі 25% за пізніший вихід на пенсію відповідно до норм Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування з компенсацією втрати частини доходів на визначений ним банківський рахунок. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.03.2025 у справі №380/1184/24 апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишено без задоволення, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2024 року у справі №380/1184/24 залишено без змін. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 10.04.2025 у справі №380/1184/24 відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2024 року у справі №380/1184/24. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 24.04.2025 у справі №380/1184/24 відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2024 року у справі №380/1184/24. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 08.05.2025 у справі №380/1184/24 відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2024 року у справі №380/1184/24. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02.07.2025 у справі №380/1184/24 ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 08.05.2025 з питань встановлення судового контролю у справі №380/1184/24 залишено без змін. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 09.12.2025 у задоволенні заяви позивача про визнання протиправними дій відповідача щодо виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2024 року у справі №380/1184/24 відмовлено. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06.02.2026 у справі №380/1184/24 ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2025 року у справі №380/1184/24 залишено без змін. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 27.02.2026 у справі №380/1184/24 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання протиправними дій суб`єкта владних повноважень-відповідача щодо нездійснення встановленим законом порядком перерахунку пенсії позивачу на виконання рішення суду відмовлено. Ухвалою суду від 09.03.2026 у справі №380/1184/24 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання протиправними дій суб`єкта владних повноважень-відповідача щодо нездійснення встановленим законом порядком перерахунку пенсії позивачу на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2024 року у справі №380/1184/24 відмовлено. 10.03.2026 ОСОБА_1 звернулася до суду в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України із заявою про визнання протиправними дій, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2024 року у справі №380/1184/24. Вказує, що як вбачається з протоколу перерахунку пенсії та рішення ГУ ПФУ від 14.04.2025 №134650025073 відповідачем застосовано не передбачений законом підхід до визначення розміру пенсії, зокрема, зазначено її призначення «у твердому розмірі» за рішенням суду, що не передбачено законодавством про пенсійне забезпечення. Зазначає, що у протоколі перерахунку безпідставно зазначено показник середньомісячної заробітної плати 0.00000, у зв`язку з чим основний розмір пенсії визначено 0,00 грн. Також відповідачем не встановлено підвищення пенсії на 25 % за більш пізній вихід на пенсію. У порушення вимог ст.46 Конституції України позивачу виплачується пенсія у розмірі 1854 грн, що є нижчим за мінімальний розмір пенсії на рівні прожиткового мінімуму (2361 грн). Крім того, зазначає, що при нарахуванні пенсії не враховано: компенсаційну виплату 300 грн особі, яка досягла 70-річного віку, передбачену постановою КМУ №963 від 15.09.2021, при тому що розмір пенсії за наявності стажу не менше 20 років не може бути меншим 2500 грн; компенсаційну виплату 456 грн особі, яка досягла 75-річного віку (з 08.02.2024), передбачену постановою КМУ №185 від 23.02.2024, що гарантує мінімальний розмір пенсії 2725 грн. Вважає, що сам по собі факт виплати певних сум без належного розрахунку всіх складових пенсії відповідно до Закону №1058-IV не свідчить про належне виконання судового рішення. Оскаржуваною ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 19.03.2026 у справі №380/1184/24 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання протиправними дій суб`єкта владних повноважень відмовлено. Суд першої інстанції, постановляючи ухвалу від 09.03.2026, вказав, що рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11.11.2024 у справі № 380/1184/24 виконано у повному обсязі та у спосіб, визначений законодавством, а будь-яких нових обставин чи належних і допустимих доказів, які б свідчили про невиконання вказаного рішення або про наявність протиправних дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, позивачем до суду не надано. Не погодившись із окремою ухвалою суду першої інстанції, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду першої інстанції скасувати. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що відповідачем до теперішнього часу не надано докази належного виконання судового рішення у даній справі, а саме, проведення з 26.10.2021 перерахунку пенсії за віком позивачу, як непрацюючому пенсіонеру, не менше мінімальної пенсії у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, зі встановленням підвищення до пенсії у розмірі 25% за більш пізній вихід на пенсію відповідно до норм Закону №1058-IV. Зазначає, що неодноразові звернення позивача до суду з питання встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у даній справі не призвели до відновлення порушеного права. Акцентує увагу, що протиправні дії судів першої та апеляційної інстанцій у даній справі оскаржені позивачем 14.02.2026 року та 27.02.2026 року в дисциплінарному порядку, а також направлені 27.02.2026 та 10.03.2026 повідомлення до ДБР про вчинення кримінального правопорушення (корупційні дії в інтересах місцевого суб`єкта владних повноважень). Стверджує, що з протоколу про перерахунок пенсії вбачається, що відповідач довільно встановив окремий порядок нарахування та перерахунку пенсії за віком позивачу, який не передбачений законом №1058-IV, а саме: "Не підлягають МП, призначено за рішенням суду, у твердому розмірі - з 31.05.2023 довічно; ПРИЗНАЧЕННЯ за РІШЕННЯМ СУДУ". Разом з тим наголошує, що поняття "пенсія в твердому розмірі" не визначено нормативно-правовими актами про пенсійне забезпечення. Звертає увагу, що сам факт виплат позивачу пенсійних сум, без приведення доказів належного розрахунку пенсії та всіх складових пенсійних виплат, відповідно до норм Закону №1058-IV, є свідченням належного виконання судового рішення не є. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, просить ухвалу суду залишити без змін. Апеляційний розгляд справи здійснено згідно ч.2 ст.312 КАС України в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Колегія суддів зазначає, що виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід`ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Конвенція). За судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (справи «Юрій Миколайович Іванов проти України», «Горнсбі проти Греції») право на справедливий суд є ілюзорним, якщо судове рішення залишається невиконаним. Відповідно до Конституції України основними засадами судочинства є обов`язковість судового рішення (стаття 129). Суд ухвалює рішення іменем України, а судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд (стаття 1291 Основного Закону України). Ці норми Конституції України знайшли своє вираження в процесуальному законодавстві України. Згідно зі статтею 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. За правилами ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Відповідно до ч. 1 ст. 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду. Вказана процесуальна норма спрямована на захист прав особи-позивача щодо належного виконання рішення суду, яке набрало законної сили. Положеннями ч. 6 ст. 383 КАС України визначено, що за відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд залишає заяву без задоволення. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому ст. 249 цього Кодексу. З системного аналізу наведених норм вбачається, що правовий інститут контролю за виконанням рішення суду, механізм якого унормований, у тому числі, й приписами ст. 383 КАС України, підлягає застосуванню виключно у разі наявності протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень щодо виконання рішення суду, що порушує права та законні інтереси позивача. Застосування судом до суб`єкта владних повноважень приписів ст. 383 КАС України можливе у разі встановлення факту невиконання або неналежного виконання таким суб`єктом владних повноважень дій зобов`язального характеру, визначених рішенням суду на користь особи - позивача, що має бути підтверджено відповідними доказами, поданими позивачем. Як встановлено, відповідачем на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11.11.2024 у справі № 380/1184/24 було здійснено перерахунок пенсії за віком позивачу, як непрацюючому пенсіонеру не менше мінімальної пенсії у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, із встановленням підвищення до пенсії у розмірі 25% за пізніший вихід на пенсію та встановлено відповідне підвищення, а також проведено нарахування та виплату доплати за період з 26.10.2021 по 30.04.2025 разом із компенсацією втрати частини доходів в сумі 14889,45 грн. Загальна сума нарахованих та виплачених коштів становить 93 116,29 грн. Додатковою відомістю в квітні 2025 року вказані кошти перераховано на банківський рахунок заявниці, який вказаний в заяві про призначення/перерахунок пенсії від 26.01.2021. Докази протилежного скаржником не наводяться. Водночас, апелянт зазначає, що відповідач довільно встановив окремий порядок нарахування та перерахунку пенсії за віком позивачу, який не передбачений законом №1058-IV, а саме: "не підлягають МП, призначено за рішенням суду, у твердому розмірі з 31.05.2023 довічно; ПРИЗНАЧЕННЯ за РІШЕННЯМ СУДУ". Відповідно до Положення про управління пенсійного фонду України в районах, містах та районах у містах, а також про об`єднані управління, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2, на територіальні управління Пенсійного фонду України в районах покладено функції по призначенню (перерахунку) і виплаті пенсії. У юриспруденції дискреційні повноваження визначаються як право голови держави, уряду, інших посадовців в органах державної влади у разі ухвалення рішення з питання, віднесеного до їх компетенції, діяти за певних умов на власний розсуд у рамках закону. А в Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи вказано, що адміністративний орган може здійснювати дискреційні повноваження, користуючись певною свободою розсуду у разі ухвалення будь-якого рішення. Такий орган в силу (за) наявності у нього дискреційних повноважень може вибирати з декількох варіантів припустимих рішень той, який він вважає найбільш відповідним у даному випадку. За цього надано рекомендацію судам не втручатися у дискреційні повноваження державних органів. Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом від 17.07.1997 №475/97-ВР, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Отже, ефективний засіб правового захисту в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі. Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Таким чином, колегія суддів зазначає, що суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам та не може зобов`язувати пенсійний орган зазначати яке саме словосполучення/речення повинне міститися у рішенні/перерахунку пенсії. Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області фактично вчинено дії по виконанню рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11.11.2024 у даній справі, таке виконано відповідно до його резолютивної частини. Будь-яких нових обставин чи належних і допустимих доказів, які б свідчили про невиконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11.11.2024 у справі № 380/1184/24 або про наявність протиправних дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, позивачем до суду не надано. Також апелянтом не подано доказів, які б свідчили про ухилення відповідача від виконання судового рішення. З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що судом першої інстанції в оскаржуваній ухвалі викладено підстави відмови в задоволенні вимог заяви про визнання протиправними дій щодо виконання рішення суду, на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів, повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми процесуального права, що є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвали суду - без змін. Керуючись статтями 272, 286, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 19 березня 2026 року у справі №380/1184/24 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий суддя Л. П. Іщук судді І. М. Обрізко М.А. Пліш