Постанова 4818 № 643/14030/25

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Єдиний унікальний номер 643/14030/25 Номер провадження 22-ц/818/3184/26 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 07 травня 2026 року м. Харків Харківський апеляційний суд у складі: головуючого судді Мальованого Ю.М., суддів: Маміної О.В., Пилипчук Н.П., за участю: секретаря судового засідання Шевченко В.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Салтівського районного суду м. Харкова від 23 лютого 2026 року в складі судді Проліщук Т.В. по справі № 643/14030/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Валківської міської ради Богодухівського району Харківської області, про визначення місця проживання дитини, В С Т А Н О В И В : У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Валківської міської ради Богодухівського району Харківської області, про визначення місця проживання дитини. Позов мотивовано тим, що сторони з 17 вересня 2011 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано за рішенням Московського районного суду м. Харкова від 14 вересня 2018 року. 14 вересня 2018 року Валківським районним судом Харківської області видано судовий наказ про стягнення з нього на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання спільного сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 (однієї четвертої) всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 30 серпня 2018 року і до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 . З 2023 року син сторін за власним бажанням проживає разом з батьком. Мати дитини життям ОСОБА_3 не цікавиться, жодних контактів із ним не підтримує та участі у вихованні дитини не приймає, у зв`язку із чим рішенням Салтівського районного суду міста Харкова від 03 червня 2025 року звільнено позивача від сплати аліментів на утримання спільної дитини. Зважаючи на необхідність забезпечення якнайкращих інтересів дитини, ОСОБА_1 просив визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом із ним за зареєстрованим місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 . Рішенням Салтівського районного суду м. Харкова від 23 лютого 2026 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що вимоги про визначення місця проживання дитини заявлені позивачем передчасно у зв`язку з відсутністю спору про визначення місця проживання дитини, оскільки відповідачкою погоджено проживання дитини разом із батьком у позасудовому порядку. На вказане судове рішення 05 березня 2026 року через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_4 , подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити заяву. Апеляційна скарга мотивована тим, що висновок суду про «передчасність» позову через відсутність спору між батьками щодо місця проживання дитини є помилковим. Якщо батьки проживають окремо, спір існує за фактом, і право на судовий захист не може бути обмежене. Визнання позову відповідачем є підставою для задоволення позовних вимог. Відповідачка подала заяву, у якій не заперечує проти позовних вимог, чим фактично визнала їх, що створює підстави для задоволення позову, а не для висновку про відсутність спору та відмову у задоволенні позовних вимог. Сам факт відсутності юридично оформленої домовленості та необхідність правового визначення місця проживання дитини є достатньою підставою для судового захисту. Позов про визначення місця проживання дитини має на меті не лише врегулювання конфлікту, а й створення належної правової визначеності та забезпечення стабільності правового статусу дитини. Відзив на апеляційну скаргу подано не було. Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність учасників справи, явка яких у судове засідання обов`язковою не визнавалась, оскільки відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з такого. Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини 1 статті 374 ЦПК України). Згідно з частинами 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України. Судом встановлено, що з 17 вересня 2011 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Московського районного суду м. Харкова від 14 вересня 2018 року (а.с.21-22). Під час шлюбу у сторін народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 18). Судовим наказом Валківського районного суду Харківської області від 14 вересня 2018 у справі № 615/1327/18 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 (однієї четвертої) всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 30 серпня 2018 року і до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 23-24). Рішенням Салтівського районного суду міста Харкова від 03 червня 2025 року звільнено ОСОБА_1 від сплати аліментів з 03 червня 2025 року, які стягуються на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 у розмірі 1/4 всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 30 серпня 2018 року і до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 на підставі судового наказу Валківського районного суду Харківської області від 14 вересня 2018 року у справі № 615/1327/18 (а.с, 54-55). Відповідно до акту Валківської міської ради про обстеження сумісного місця проживання № 18 від 08 лютого 2023 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , зі своїм сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , якого виховує сам (а.с.31). Згідно з актом служби у справах дітей Валківської міської ради про обстеження умов проживання від 27 березня 2025 року малолітній ОСОБА_3 з листопада 2024 року проживає з батьком та бабусею ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1 . Стосунки в родині доброзичливі. Вихованням дитини займається батько та бабуся. Батьки малолітнього ОСОБА_6 розлучені більше 6 років. Хлопчик проживав з матір`ю в м. Харкові (а.с.32-33). Відповідно до довідки директора Ков`язького ліцею Валківської міської ради від 19 березня 2025 року ОСОБА_3 є учнем 5 класу. Батько дитини спілкується з педагогами, які навчають сина, цікавиться шкільним життям дитини. Батько завжди повідомляє про причини відсутності дитини на уроках класному керівнику. Мати ОСОБА_2 контакту зі школою, де вчиться дитина, не підтримує, дитину до школи приводив і забирав батько (а.с.34). Згідно з характеристикою Ков`язкього ліцею Валківської міської ради Богодухівського району Харківської області наданої класним керівником ОСОБА_7 від 08 лютого 2023 року ОСОБА_3 навчається в Ков`язькому ліцеї з лютого місяця 2022 року. Проживає з батьком. Батько приділяє увагу вихованню сина. Систематично відвідує батьківські збори (а.с.35). Відповідно до наданого висновку органу опіки та піклування Валківської міської ради Богодухівського району Харківської області про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , складеного 29 грудня 2025 року, за результатами вивчених матеріалів та наданої інформації, з урахуванням віку та інтересів дитини, орган опіки та піклування міської ради вважає за доцільне визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з батьком ОСОБА_1 (а.с. 124-127). Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»). Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. За змістом статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Розірвання шлюбу між батьками не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Відповідно до частини першої статті 160 СК України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків. Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 161 СК України). У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. У рішенні від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, ЄСПЛ зазначав, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76). У параграфі 54 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 7 грудня 2006 року, заява № 31111/04, вказано, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини. Аналіз наведених норм права, практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім - права батьків. Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди, насамперед, мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи, при цьому, сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах. Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За змістом частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21, від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21). При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19). У відповідності до положень частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України). У справі, яка переглядається, судом встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проживає разом із батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . У висновку, який був наданий органом опіки та піклування Валківської міської ради Богодухівського району Харківської області від 29 грудня 2025 року за вих. № 04-33/6336 вказано, що мати ОСОБА_2 не проживає разом з дитиною, лише спілкується з ним періодично, інколи приїжджає в смт. Ков`яги та приходить до сина. Крім того, мати дитини не заперечує проти визначення місця проживання дитини з батьком. Матеріали справи не містять жодних заперечень відповідача стосовно визначення місця проживання сина разом із позивачем. Частинами другою, третьої статті 7 СК України визначено, що сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Сімейні відносини регулюються лише у тій частині, у якій це є допустимим і можливим з точки зору інтересів їх учасників та інтересів суспільства. З огляду на встановлені обставини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у позові зважаючи на відсутність правових підстав для втручання держави у сімейні відносини, врегульовані за згодою (домовленістю) їх учасників, та недоведеність необхідності захисту інтересів позивача та малолітньої дитини, як на час пред`явлення позову, так і на час ухвалення оскаржених судових рішень. Вказане узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанова від 10 липня 2024 року у справі № 127/16211/23, від 10 грудня 2024 року у справі №299/8679/23, від 15 січня 2025 року у справі № 755/15383/23, від 25 лютого 2025 року у справі № 562/3371/23, від 10 квітня 2025 року у справі № 189/1176/24, від 28 листопада 2025 року у справі № № 569/6638/24, від 20 січня 2026 року у справі № 137/1845/24. Суд звертає увагу, що фактично цей спір щодо місця проживання дитини був ініційований батьком дитини, з яким дитина і так фактично проживала і продовжує проживати. Мати дитини не вимагала та не вимагає зміни її місця проживання, а у справі відсутні докази того, що між батьками дитини існує спір щодо реалізації батьківських прав. Отже, особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Таким чином, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Водночас відмова в позові у розглядуваній справі не позбавляє ОСОБА_1 права звернення до суду із вимогами про визначення місця проживання дитини у разі, якщо в подальшому батьки не дійдуть згоди щодо місця проживання малолітнього сина, а із досягненням чотирнадцятирічного віку ОСОБА_3 вправі самостійно обрати собі місце проживання будь з ким із батьків. Доводи позивача про фактичне визнання відповідачкою позову не є підставою для задоволення позову, оскільки виходячи з вищевказаних вимог закону відсутність заперечень ОСОБА_2 свідчить про те, що права позивача не порушені. Щодо посилання позивача про необхідність створення належної правової визначеності та забезпечення стабільності правового статусу дитини, то матеріали справи не містять даних щодо порушення прав дитини або їх невизнання, що свідчили про необхідність ухвалення відповідно рішення. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, фактично зводиться до переоцінки доказів, яким судом надана належна оцінка. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Салтівського районного суду м. Харкова від 23 лютого 2026 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст судового рішення складено 11 травня 2026 року. Головуючий Ю.М. Мальований Судді О.В. Маміна Н.П. Пилипчук