Постанова 4856 № 560/10730/25

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 560/10730/25 Головуючий у 1-й інстанції: Блонський В.К. Суддя-доповідач: Ватаманюк Р.В. 11 травня 2026 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Ватаманюка Р.В. суддів: Боровицького О. А. Курка О. П. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : позивач звернувся із позовом до Хмельницького окружного адміністративного суду в якому просив:

1. Визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 у задоволенні рапорту ОСОБА_1 у звільненні з військової служби на підставі абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 19.05.2025.

2. Зобов`язати Військову частина НОМЕР_1 звільнити зі служби ОСОБА_1 на підставі абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 17.09.2025 у задоволенні позову відмовлено повністю. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позов задовольнити. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. До суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач вказує про обґрунтованість рішення суду першої інстанції та просить залишити його без змін. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України. Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків. Судом першої інстанції встановлено, що позивач проходить військову службу по мобілізації в умовах воєнного стану в складі військової частини НОМЕР_1 . Позивач через представника звернувся до відповідача із рапортом від 19.05.2025 про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" у зв`язку з сімейними обставинами, а саме необхідність здійснення постійного догляду за рідною матір`ю ОСОБА_2 , яка потребує постійного догляду. До рапорту було додано копії таких документів: - військового квитка; - свідоцтва про народження ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 від 01.06.1979 року; - паспорта та довідки про місце проживання ОСОБА_1 ; - паспорта, РНОКПП та витягу з реєстру територіальних громад про місце проживання ОСОБА_2 ; - медичного висновку №2774 від 01.11 .2024; - витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №86/25/985/В від 14.05.2025; - рекомендації, які є частиною індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю .№86/25/985/1; - нотаріальної заяви ОСОБА_2 ; - свідоцтва про народження ОСОБА_3 ; - підтвердження працевлаштування ОСОБА_3 ; - медичної довідки ОСОБА_3 ; - свідоцтва про реєстрацію місця проживання ОСОБА_3 . Відповідач 20.05.2025 надав позивачу відповідь, в якій повідомив останнього про те, що військовою частиною НОМЕР_1 було виявлено недоліки, які унеможливлюють прийняти рішення щодо звільнення військовослужбовця з військової служби, а саме: з рапорту (вх. №3615 від 27.05.2025) та доданих документів до рапорту можна зробити висновок про відсутність у позивача права звільнення з військової служби з наступних причин: - відсутність акту обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформація про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки; - з наданих документів до рапорту про звільнення встановлено наявність одного з осіб першого ступеня споріднення ОСОБА_3 . - відсутність документів про наявність у ОСОБА_3 групи інвалідності чи необхідність у сторонньому догляді. Про наявність в рапорті недоліків військова частина НОМЕР_1 повідомила капітана ОСОБА_1 . Разом із тим у відмові у звільненні військова частина НОМЕР_1 повідомила капітана ОСОБА_1 про те, що рапорт погоджується командирами і начальниками за підпорядкованістю, і після погодження направляється на погодження командиром військової частини НОМЕР_3 (вищий орган управління до компетенції якого належить звільнення ОСОБА_1 ). Позивач, вважаючи відмову відповідача протиправною, звернувся до суду з цим позовом. Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення виходив з того, відповідач правомірно вказав у відповіді від 20.05.2025 про відсутність у позивача підстав для звільнення з військової служби згідно абзацу 14 підпункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону Україна "Про військовий обов`язок і військову службу" через подання неповного переліку документів, передбачених п. 5 Додатку 19 до Інструкції №170. Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Статтею 65 Конституції України передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25 березня 1992 року № 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-ХІІ, у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Згідно з ч.ч. 1, 2 статті 1 Закону № 2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку. За змістом частини першої, другої статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом. Водночас згідно з ч. 6 ст. 2 Закону № 2232-XII військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період, є різновидом військової служби. В силу приписів ч. 14 ст. 2 Закону № 2232-XII виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Правовою основою військового обов`язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України "Про оборону України", "Про Збройні Сили України", "Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію", інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 3 Закону № 2232-XII) Відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону № 2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України. При цьому питання щодо звільнення з військової служби регламентуються статтею 26 Закону № 2232-XII, зокрема, частиною четвертою цієї статті передбачені підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період: під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану) (пункт 1) та під час воєнного стану (пункт 2). У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/202 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який відтоді неодноразово продовжувався та триває донині. Відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на таких: г) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу). Своєю чергою, частиною 12 статті 26 Закону № 2232-ХІІ визначено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: 3) під час дії воєнного стану: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я. Отже, зі змісту наведених правових норм висновується, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, за їх бажанням звільняються з військової служби під час воєнного стану у тому числі з необхідності здійснення постійного догляду за одним із своїх батьків, який є особою з інвалідністю першої чи другої групи. При цьому обов`язковою умовою реалізації військовослужбовцем права на звільнення з військової служби у цьому разі є відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які б могли забезпечувати такий догляд, або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я. Згідно з п.233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України затверджених указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008) військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця. Відповідно до п.14.10 розділу XIV Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170 документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Так, позивачем подано відповідачу рапорт про звільнення з військової служби у зв`язку із необхідністю здійснення постійного догляду за матір`ю, яка є особою з інвалідністю І групи. Однак, відповідачем було відмовлено позивачу у звільненні з військової служби, оскільки позивачем не подано: акт обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затверджений керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки, а також не надано документів, які б підтверджували наявність у ОСОБА_3 (сестри позивача) групи інвалідності чи необхідність у сторонньому догляді. Стосовно такої відмови колегія суддів зауважує, що процедура звільнення, передбачена п. 233 Положення №1153/2008, зобов`язує військовослужбовця надати документи, що підтверджують підстави звільнення. Позивач надав медичний висновок №2774 та витяг з рішення експертної команди, які підтверджують потребу його матері у постійному сторонньому догляді. Ці документи у сукупності з доказами перебування сестри за кордоном є достатніми для встановлення права на звільнення за абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону №2232-XII. Військова частина НОМЕР_1 , отримавши рапорт із неповним, на її думку, пакетом документів, мала діяти відповідно до принципів добросовісності та розсудливості. Замість формальної відмови, відповідач міг самостійно ініціювати запит до ТЦК та СП для отримання акта перевірки сімейного стану, як це передбачено п. 14.30 Інструкції №170. Пасивна позиція військової частини та перекладання обов`язків державних органів виключно на військовослужбовця призвели до порушення прав останнього. Колегія суддів враховує правові висновки Верховного Суду викладені у подібних правовідносинах у постанові від 29.04.2026 у справі 520/14746/25, де Суд вказав про те, що сама по собі юридична наявність такої особи (особи першого чи другого ступеня споріднення) не є достатньою для висновку про відсутність підстав для звільнення позивача з військової служби. Відповідно до сформованої практики Верховного Суду, під поняттям «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення» слід розуміти не лише їх формальну (юридичну) відсутність, а й відсутність таких осіб у фактичному розумінні, тобто відсутність реальності можливості здійснення ними постійного догляду за особою, яка цього потребує. Отже, у випадку встановлення юридичної наявності відповідної особи суди мали перевірити, чи має така особа реальну можливість здійснювати постійний догляд, з урахуванням конкретних обставин справи та інших об`єктивних факторів. При цьому судом першої інстанції встановлено, що позивач до рапорту подав довідку про реєстрацію місця проживання його сестри в Іспанії з 2005 року та її працевлаштування в цій країні. Судом першої інстанції не враховано такий доказ, оскільки, зазначений факт перебування сестри позивача за кордоном не свідчить про відсутність інших осіб, які могли б здійснювати догляд за матір`ю позивача, як особою з інвалідністю першої групи, що потребує постійного догляду. При цьому ні судом першої інстанції, ні відповідачем не встановлено наявності таких осіб. 21.10.2025 до суду апеляційної інстанції надійшло клопотання позивача про долучення доказів, а саме акту перевірки сімейного стану військовослужбовця №12619 від 17.10.2025. Зазначено, що вказаний доказ не був поданий до суду першої інстанції у зв`язку з його відсутністю у сторони позивача через бездіяльність працівників ІНФОРМАЦІЯ_1 , які ігнорували заяви ОСОБА_1 про проведення перевірки сімейного стану військовослужбовця. Частиною 4 ст. 308 КАС України встановлено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Колегія суддів враховує, що наданий позивачем акт сформований 17.10.2025, тобто після прийняття судом першої інстанції оскаржуваного рішення, а тому не міг бути врахований судом першої інстанції під час розгляду справи. Це свідчить про усунення формальних недоліків, які стали причиною відмови. Разом з тим суд враховує, що право на звільнення за сімейними обставинами (догляд за батьками) передбачено законом і є імперативним у разі підтвердження потреби особи у постійному догляді. Матеріалами справи підтверджено наявність медичного висновку №2774 та витягу з рішення експертної команди, які засвідчують стан здоров`я матері позивача. Суд наголошує, що наявність інших родичів першого ступеня споріднення не є абсолютною перешкодою для звільнення, якщо існують об`єктивні обставини, що заважають їм здійснювати догляд. Факт проживання сестри за кордоном та її власна непрацездатність, підтверджена медичними довідками, є такими обставинами. Військова частина, як суб`єкт владних повноважень, при розгляді рапорту мала діяти за принципом обґрунтованості та пропорційності. Формальний підхід до відсутності документа (акта), створення якого залежало від дій ТЦК, а не лише від волі військовослужбовця, є надмірним тягарем. Колегія суддів також враховує, що право на звільнення зі служби через необхідність догляду за батьками з інвалідністю є гарантією соціального захисту як військовослужбовця, так і непрацездатної особи. Суд першої інстанції помилково надав пріоритет формальній наявності акта над суттю права на звільнення, фактично позбавивши позивача можливості захистити інтереси хворої матері через бездіяльність третіх осіб (ТЦК та СП). Таким чином, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову шляхом визнання відмови військової частини НОМЕР_1 протиправною та зобов`язання відповідача вчинити дії щодо звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі відповідних норм Закону №2232-XII. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийняте рішення не відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення. У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю. Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 вересня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позов задовольнити повністю. Визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 у задоволенні рапорта ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі сімейних обставин. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за матір`ю). Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст. 325 КАС України та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий Ватаманюк Р.В. Судді Боровицький О. А. Курко О. П.