Постанова 4856 № 120/9594/22

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/9594/22 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Дончик Віталій Володимирович Суддя-доповідач - Боровицький О. А. 11 травня 2026 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Боровицького О. А. суддів: Курка О. П. Шидловського В.Б. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 10 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 12.11.2025 року заяву позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 28.02.2023 року у справі №120/9594/22 задоволено. Зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області подати до 12.02.2026 року звіт про виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 28.02.2023 року у справі №120/9594/22. 11.02.2026 року представником Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області подано заяву про виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 28.02.2023 року, в якій останній зазначив, що виконання судових рішень, ухвалених на користь суддів, здійснюється згідно із законодавством України за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів і працівників апаратів судів», головним розпорядником якої є ДСА України та територіальне управління, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, який забезпечує виконання бюджетних програм у системі головного розпорядника, у межах передбачених асигнувань на відповідний бюджетний період. Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 10 березня 2026 року прийнято звіт Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області про виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 28.02.2023 року у справі №120/9594/22 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії. Не погоджуючись з даною ухвалою суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені у прийняті звіту Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області про виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 28.02.2023 року у справі №120/9594/22 відмовити. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Статтею 370 КАС України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Конституційний Суд України у Рішенні від 30.01.2003 року №3-рп/2003 зауважив, що "правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах" (абзац десятий пункту 9 мотивувальної частини). У рішенні від 30.06.2009 року №16-рп/2009 Конституційний суд наголосив, що виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абзац другий пункту 4 мотивувальної частини). Європейський суд з прав людини у рішенні від 07.05.2002 року у справі "Бурдов проти Росії" визначив, що у контексті статті 6 Конвенції виконання судового рішення, прийнятого будь-яким судом, має розглядатися як складова "судового розгляду". З метою створення умов для покращення ефективності виконання рішень судів законодавець частиною 3 статті 129-1 Конституції України, передбачив, що контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Відповідно до статті 381-1 КАС України, судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції. Згідно частини 1 статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. З аналізу викладених норм вбачається, що судовий контроль за виконанням судових рішень здійснюється судом шляхом зобов`язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту про виконання судового рішення, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу. За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Зазначена правова норма КАС України має на меті забезпечення належного виконання судового рішення, підставами її застосування є саме невиконання судового рішення. Разом з тим, вказаною нормою статті 382 КАС України передбачено право, а не обов`язок суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов`язати суб`єкта владних повноважень, проти якого ухвалено судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, вирішувати питання прийняття звіту, вирішувати питання про накладення штрафу. Тобто, суд наділений правом, а не обов`язком прийняти рішення про подання звіту, прийняття звіту, накладення штрафу. В той же час, такі заходи судового контролю підлягають до застосування у разі не подання звіту суб`єктом владних повноважень про виконання рішення суду або якщо в поданому звіті причини невиконання чи неповного виконання судового рішення є неповажними. Верховний Суд у постанові від 03.05.2018 року у справі №805/402/18 зазначив, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду та вирішується на його розсуд. Крім того, Верховний Суд в ухвалі від 04.07.2023 року по справі №200/3958/19-а зазначив: Судом можуть бути вжиті заходи реагування судового контролю за невиконанням судових рішень в адміністративних справах у формі встановлення нового строку для подачі звіту та накладення штрафу на особу відповідальну за виконання рішення суду. При цьому, для прийняття судом звіту суб`єкта владних повноважень необхідним є встановлення виконання відповідним суб`єктом судового рішення у повному обсязі та у спосіб, визначений таким рішенням. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14.05.2020 року у справі №800/320/17 зазначила, що КАС України регламентовано право суду застосовувати інститут судового контролю шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду, визнання протиправними рішень, дій. Для застосування наведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови. Законодавець фактично наділив суд повноваженнями контролю за виконанням того, що для суб`єкта владних повноважень передбачив у своєму рішенні адміністративний суд. Правовою підставою для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об`єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов`язків згідно із судовим рішенням та можливості суб`єкта владних повноважень їх виконати. Оцінюючи повноту виконання рішення від 28.02.2023 року, суд враховує наступне. Положеннями статті 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII). Відповідно до частини 1 статті 135 Закону №1402-VIII, суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Згідно з частиною 2 статті 135 Закону №1402-VIII, суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці. Отже, порядок виплати суддівської винагороди регламентується виключно Законом України "Про судоустрій і статус суддів", що узгоджується з приписом частини другої статті 130 Конституції України, в силу якої розмір суддівської винагороди встановлюється виключно Законом України "Про судоустрій і статус суддів". Як встановлено судом, на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 28.02.2023 року у справі №120/9594/22, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 09.05.2023 року, позивачу нараховано суддівську винагороду з 04.10.2022 року по 09.05.2023 року в розмірі 548306,64 грн. Разом з тим, кошти позивачу не виплачені з підстав того, що у боржника відсутні бюджетні асигнування на такі цілі, а виконання судових рішень на користь суддів здійснюється за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 "Виконання судових рішень судів на користь суддів і працівників апаратів судів". Суд звертає увагу, що заборгованість суддівської винагороди, яка виникла у період з 04.10.2022 року по 09.05.2023 року в розмірі 548306,64 грн., не виплачена позивачу через відсутність відповідних бюджетних асигнувань. Таким чином, дефіцит бюджетних асигнувань у територіального управління (як розпорядника бюджетних коштів нижчого рівня) позбавляє можливості останнього виконати рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 28.02.2023 року №120/9594/22, у бажані позивачем строки. Як зазначалось вище, відповідач у заяві про виконання рішення суду від 28.02.2023 року стверджує, що виконання рішення відбувається на загальних правилах виконання судових рішень, ухвалених на користь суддів, здійснюється згідно із законодавством України за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів і працівників апаратів судів», головним розпорядником якої є ДСА України та територіальне управління, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, який забезпечує виконання бюджетних програм у системі головного розпорядника, у межах передбачених асигнувань на відповідний бюджетний період. При цьому, позивач із доводами відповідача не погоджується та стверджує, що виконання рішення суду від 28.02.2023 року повинно відбуватися за рахунок коштів передбачених на виплату суддівської винагороди, а саме за КЕКВ 2113 "Суддівська винагорода", оскільки вказаним рішенням Територіальне управління ДСА України у Вінницькій області зобов`язано провести перерахунок саме суддівської винагороди. Суд не погоджується з такими твердженнями позивача, оскільки порядок виконання рішення був предметом дослідження в ухвалі Вінницького окружного адміністративного суду від 23.01.2024 року та постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26.03.2024 року, якими встановлено правомірність дій Територіального управління ДСА України у Вінницькій області щодо виконання рішення суду від 28.02.2023 року у справі №120/9594/22 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії. З огляду на викладене, дефіцит бюджетних асигнувань у територіального управління (як розпорядника бюджетних коштів нижчого рівня) позбавляє можливості останнього виконати рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 28.02.2023 року №120/9594/22, у бажані позивачем строки. Суд зазначає, що в адміністративному судочинстві обов`язковість виконання судового рішення має особливо важливе значення, оскільки, виходячи із завдань адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, судовий захист може вважатися ефективним лише за умови своєчасного та належного виконання судового рішення, зазвичай, боржником в якому є держава в особі її компетентних органів, а тому адміністративні суди, які, здійснюючи судовий контроль та застосовуючи інші пов`язані процесуальні засоби, повинні максимально сприяти реалізації конституційної засади обов`язковості судового рішення. Переслідуючи мету забезпечення реалізації конституційного принципу обов`язковості судових рішень, зокрема, у публічно-правових спорах, адміністративні суди повинні зважено підходити до вибору процесуальних засобів такого забезпечення, щоб це не призводило до порушення основоположних засад адміністративного судочинства та щоб такі засоби не були надмірними за визначених умов та не призводили до порушення прав, гарантованих Конституцією та законами України, а також Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Це означає, що негативні наслідки недобровільного виконання судового рішення мають бути пропорційними та збалансованими, а санкції, накладені судом у зв`язку з невиконанням судового рішення, не повинні бути надмірними. При цьому мають враховуватися усі обставини, які стали причиною невиконання судового рішення, надаватися оцінка діям боржника, спрямованих на таке виконання, міру його вини тощо. Дослідивши докази, надані відповідачем на підтвердження неможливості виконання рішення суду, суд вважає, що відповідач, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, вчиняє всі залежні від нього дії з метою виконання рішення суду та відновлення порушених у зв`язку з цим прав позивача. В даному ж випадку відповідачем наведено обґрунтовані підстави, що ускладнюють виконання судового рішення (такими обставинами є відсутність бюджетних призначень, що підтверджено належними доказами), а тому суд дійшов висновку про наявність підстав для прийняття поданого звіту. Разом з тим суд наголошує, що вказане вище не звільняє відповідача від обов`язку виконати рішення суду, ухвалене на користь позивача, та не позбавляє позивача права повторно звернутися до суду із заявою про встановлення судового контролю за виконанням такого рішення шляхом зобов`язання відповідача подати новий звіт про його виконання, якщо поведінка відповідача буде давати приводи вважати, що він ухиляється від виконання рішення суду, затягує його виконання або ж діє недобросовісно та не вживає заходів, необхідних для його якнайшвидшого виконання. Враховуючи встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. Щодо інших доводі, колегія суддів зазначає, що у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії», заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід. Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається. Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 10 березня 2026 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України. Головуючий Боровицький О. А. Судді Курко О. П. Шидловський В.Б.