Постанова 4852 № 160/3547/26

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 11 травня 2026 року м. Дніпросправа № 160/3547/26 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Чабаненко С.В. (доповідач), суддів: Білак С.В., Юрко І.В., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційні скарги Міністерства юстиції України, ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2026 року в адміністративній справі №160/3547/26,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_2 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Міністерства юстиції України, третя особа-1: ОСОБА_3 , третя особа-2: ОСОБА_1 , в якій просить: - визнати протиправними дії Міністерства юстиції України щодо передачі на розгляд Комісії з розгляду скарг у сфері державної реєстрації Міністерства юстиції України скарги Голови Підгородненської міської ради Дніпровського району Дніпропетровської області Горба Андрія Івановича від 29.01.2026, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 30.01.2026 за №СК-418-26; - зобов`язати Міністерство юстиції України припинити розгляд скарги Голови Підгородненської міської ради Дніпровського району Дніпропетровської області ОСОБА_1 від 29.01.2026, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 30.01.2026 за №СК-418-26, та повернути її скаржнику на підставі положень абзацу п`ятого частини четвертої статті 34 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань». Позивач звернувся до суду із заявою про збільшення розміру позовних вимог, шляхом доповнення позовною вимогою визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 17.02.2026 №390/5 «Про задоволення скарги». Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду прийнято до розгляду заяву ОСОБА_2 про збільшення розміру позовних вимог у справі № 160/3547/26 за позовною заявою ОСОБА_2 до Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: 1- ОСОБА_3 ; 2- ОСОБА_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії. 19.02.2026 від ОСОБА_2 надійшла заява про забезпечення позову, в якій просив забезпечити позов шляхом заборони Міністерству юстиції України, у тому числі його структурним підрозділам, а також Державному підприємству «Національні інформаційні системи», вчиняти будь-які дії щодо виконання наказу Міністерства юстиції України від 17.02.2026 №390/5 «Про задоволення скарги», до набрання законної сили рішенням суду у справі №160/3547/26. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2026 року в адміністративній справі №160/3547/26 заяву ОСОБА_2 про забезпечення адміністративного позову у справі №160/3547/26 за позовною заявою ОСОБА_2 до Міністерства юстиції України, третя особа-1: ОСОБА_3 , третя особа-2: ОСОБА_1 про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково, а саме, суд зупинив у будь-який спосіб виконання наказу Міністерства юстиції України від 17.02.2026 №390/5 «Про задоволення скарги», до набрання законної сили рішенням суду у справі №160/3547/26. Міністерство юстиції України, не погодившись з ухвалою суду подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що застосований судом першої інстанції захід забезпечення позову призвів до відновлення прав позивача, як державного реєстратора, за відсутності рішення суду, яке набрало законної сили, про визнання протиправним та скасування спірного наказу. ОСОБА_1 також подав апеляційну скаргу на ухвалу суду від 19.02.2026 року, в якій зазначив, що зупинення виконання наказу блокує реалізацію владних повноважень Мін`юсту, що випливають безпосередньо з норм Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Зупинення виконання вже виконаного наказу без розгляду справи по суті, породжує новий судовий спір між учасниками справи. Так, оскаржуваний позивачем наказ прийнятий за результатами розгляду скарги ОСОБА_1 від 29.01.2026 щодо незаконності реєстраційних дій. Цим наказом Міністерство юстиції повністю задовольнило скаргу ОСОБА_1 . Юридично встановлено, що реєстраційна дія була вчинена з порушенням Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань». Наказом скасовано реєстраційну дію в Єдиному державному реєстрі (ЄДР) від 27.01.2026 № 1002031070051001293 щодо внесення змін до відомостей про юридичну особу (Підгородненська міська рада), яку провів державний реєстратор Виконавчого комітету Солонянської селищної ради Стігар Віталій Анатолійович (позивач у даній справі). Окрім того, наказом анульовано доступ реєстратора Стігаря В.А. до державного реєстру. Отже, оскільки на даний момент відповідний запис про скасування незаконної реєстраційної дії внесений до Єдиного державного реєстру, зупинення виконання вже реалізованого наказу через забезпечення позову є процесуально абсурдним, оскільки неможливо зупинити те, що вже відбулося. Позивачем подав відзиви на апеляційні скарги, в яких просить відмовити у задоволенні апеляційних скарг. В обгрунтування відзивів зазначає, що вжиті ухвалою заходи забезпечення позову відповідають вимогам щодо співмірності, співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить позивач, із наслідками, які можуть настати у випадку невжиття заходів забезпечення позову. Апеляційну скаргу розглянуто в порядку письмового провадження відповідно до приписів ст. 311 КАС України. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У відповідності до приписів частин першої та другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадках, коли невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. При розгляді заяв про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам. Згідно Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі. Вирішуючи питання щодо вжиття заходів забезпечення позову, слід навести мотиви, що свідчать про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними. Отже, обов`язковою умовою застосування заходів забезпечення позову є наявність хоча б однієї з таких обставин: очевидність небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; доведення позивачем того, що захист його прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат; очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень. Згідно з положеннями ч. 1 ст. 151 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути забезпечено, крім іншого, шляхом: зупинення дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору. У той же час, суди не вправі вживати такі заходи забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог. Заходи забезпечення позову, які не допускаються в силу Закону, визначені ч. 3 ст. 154 КАС України. Відповідно до ч. 2 ст. 151 КАС України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб. Отже, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони вчиняти певні дії. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено письмовими доказами, наявними в матеріалах справи, зі змісту заяви про забезпечення позову слідує, що на сайті Міністерства юстиції України опубліковано наказ Міністерства юстиції України від 17.02.2026 №390/5 «Про задоволення скарги», відповідно до якого вирішено, зокрема: «

1. Скаргу ОСОБА_1 від 29.01.2026 задовольнити.

2. Визнати вчиненою з порушенням Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань» та скасувати реєстраційну дію в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань від 27.01.2026 № 1002031070051001293 «Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу», проведену державним реєстратором Виконавчого комітету Солонянської селищної ради Стігарем Віталієм Анатолійовичем щодо Підгородненської міської ради Дніпровського району Дніпропетровської області (ідентифікаційний код юридичної особи 05520750).

3. Тимчасово блокувати державному реєстратору Виконавчого комітету Солонянської селищної ради Стігару Віталію Анатолійовичу доступ до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань строком на 14 (чотирнадцять) днів.» Задовольняючи частково заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що існує реальна загроза, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених прав позивача (у разі задоволення позову), за захистом яких він звернувся до суду, адже у разі, якщо до закінчення розгляду даної справи буде виконаний оскаржуваний наказ Міністерства юстиції України, то позивач не зможе захистити або поновити свої права в межах одного судового провадження без нових звернень до суду, що істотно ускладнить чи взагалі унеможливить поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» від 15 травня 2003 року № 755-IV (далі Закон № 755-IV) регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, їхньої символіки (у випадках, передбачених законом), громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, фізичних осіб - підприємців та відокремлених підрозділів юридичної особи, утвореної відповідно до законодавства іноземної держави. Згідно з частиною першою статті 34 Закону № 755-IV передбачено, що рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації можуть бути оскаржені до Міністерства, його територіальних органів або до суду. Відповідно до частини другої статті 34 Закон № 755-IV Міністерство розглядає скарги на проведені державним реєстратором реєстраційні дії; скарги на рішення, дії або бездіяльність територіальних органів Міністерства юстиції України; повідомлення державного реєстратора про виявлений ним факт використання його ідентифікаторів доступу до Єдиного державного реєстру іншими особами. Згідно з частиною десятою статті 34 Закон № 755-IV, порядок розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції України визначається Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1128 затверджено Порядок розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції» (далі Порядок № 1128). За приписами пункту 17 Порядку № 1128 Рішення, дії або бездіяльність Мін`юсту чи його територіального органу можуть бути оскаржені до суду. У разі скасування судом рішення Мін`юсту чи його територіального органу, прийнятого за результатом розгляду скарги у сфері державної реєстрації, новий розгляд такої скарги не проводиться, якщо інше не передбачено відповідним рішенням суду. У разі скасування судом рішення Мін`юсту чи його територіального органу про задоволення скарги у сфері державної реєстрації, що мало наслідком внесення відомостей до реєстрів, Мін`юст чи його територіальний орган після надходження відповідного судового рішення, що набрало законної сили, чи набрання законної сили таким судовим рішенням, що надійшло до набрання ним законної сили, в установленому законодавством порядку вносить відповідні відомості та/або вчиняє реєстраційні дії в реєстрах. Колегія суддів враховує, що саме існування очевидних ознак протиправності рішення суб`єкта владних повноважень, як стверджує позивач, не може бути єдиною підставою для забезпечення позову шляхом зупинення його дії, оскільки дана ознака є лише передумовою для такого забезпечення та повинна прийматись судом до уваги із урахуванням іншої підстави забезпечення позову - невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 800/521/17, Верховного Суду у постанові від 02 листопада 2021 року у справі № 640/4096/21, позов не може бути забезпечено таким способом, який фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті судом. Водночас, агрументуючи доцільність застосування заходів забезпечення позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що вжиття заходів забезпечення позову у спосіб зупинення дії наказу Міністерства юстиції України від 17.02.2026 № 390/5 «Про задоволення скарги», не суперечить меті застосування правового інституту забезпечення позову та забезпечить ефективність судового захисту, у разі задоволення цього позову, що відповідає вимогам процесуального законодавства. Однак, наведені висновки є помилковими з огляду на зміст заявлених позовних вимог та заборону вживати такі заходи забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог. Суд наголошує, що інститут забезпечення адміністративного позову дійсно є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого в адміністративній справі. Однак, застосовуючи такий інститут, необхідно перш за все враховувати його мету та запобігати вирішенню спору у справі шляхом задоволення заяви про забезпечення позову. Більш того, аргументи суду першої інстанції не містять: 1) висновків про існування: обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі; 2) у чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача. Враховуючи вищенаведене, висновок суду першої інстанції про необхідність вжиття заходів забезпечення позову є необґрунтованим. Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 315, п. 4 ч. 1 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення, у разі неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права. З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції вважає необхідним скасувати ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2026 року та прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову. Керуючись ст.ст. 311, 317, 321, 322, 327, 329 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги Міністерства юстиції України, ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 лютого 20264 року в адміністративній справі №160/3547/26 - задовольнити. Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 лютого 20264 року в адміністративній справі №160/3547/26 - скасувати в частині її задоволення. Прийняти нове судове рішення. В задоволені заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову у справі № 160/3547/26 відмовити. Постанова Третього апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів до Верховного Суду, відповідно до ст.ст. 328 - 329 КАС України. Головуючий - суддя С.В. Чабаненко суддя С.В. Білак суддя І.В. Юрко