Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/26975/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 травня 2026 р. Справа № 520/26975/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Присяжнюк О.В., Суддів: Любчич Л.В. , Спаскіна О.А. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.02.2026 року (ухвалене суддею Шевченко О.В.) в справі № 520/26975/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, у якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення відділу призначення пенсій управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 17.03.2025 р. № 204050010735 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії по інвалідності; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за інвалідністю від 10.03.2025 р., з зарахуванням до страхового стажу зараховані періоди роботи згідно записів у трудовій книжці НОМЕР_1 : №№ 1, 2, 3 з 16.05.1985 р. по 02.01.1989 р. - у Краснооскольському рибцеху; №№ 8, 9 з 17.07.1994 р. по 31.12.1998 р. - у Товаристві з обмеженою відповідальністю "некрасовское предприятие Строитель-2" центрального административного округа москви/російською/; №№ 12, 13 з 08.09.2000 р. по 30.04.2001 р. - у Товаристві з обмеженою відповідальністю "некрасовское предприятие Строитель-2" центрального административного округа москви /російською/; №№ 14, 15 з 01.09.2001 р. по 22.10.2003 р. - у Товаристві з обмеженою відповідальністю "Строительное предприятие "русстройдорсервис" москви/російською/. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10.02.2026 р. задоволено адміністративний позов. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просило рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", Закону України "Про пенсійне забезпечення", Кодексу адміністративного судочинства України. Апелянт зазначає, що рішення від 17.03.2025 р. № 204050010735 про відмову у призначенні пенсії по інвалідності є обґрунтованим та правомірним, оскільки у позивача відсутній необхідний страховий стаж для призначення пенсії. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами. Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг. Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою, особою з інвалідністю ІІІ групи. 10.03.2025 р. позивач звернувся до територіального органу ПФУ і заявою про призначення пенсії по інвалідності. За принципом екстериторіальності заяву про призначення пенсії по інвалідності передано на розгляд до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, за результатами розгляду якої рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 17.03.2025 р. № 204050010735 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії по інвалідності, оскільки відсутній необхідний страховий стаж 14 років, страховий стаж заявника - 5 років 6 місяців 27 днів. В рішенні зазначено, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 - по батькові власника трудової, внесене на титульній сторінці ( ОСОБА_2 , рос. мов), не відповідає паспортним даним заявника ( ОСОБА_3 , рос. мов). До страхового стажу не зараховані періоди роботи: з 16.05.1985 р. по 02.01.1989 р. - запис про даний період роботи посвідчено печаткою відтиск якої не придатний для сприйняття змісту; в наданій довідці про нараховану заробітну плату відсутні номер та дата її видачі. Зарахування даного періоду роботи до страхового стажу можливо після перевірки первинних документів; робота в росії з 17.07.1994 р. по 31.12.1998 р., з 08.09.2000 р. по 30.04.2001 р., з 01.05.2001 р. по 22.10.2003 р., оскільки починаючи з 01.01.2023 р. рф припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 р., тому на осіб, які працювали в рф після 01.01.1992 р., не поширюються норми Угоди щодо врахування при призначенні пенсії російського стажу та заробітку; з 01.07.2000 р. по 07.09.2000 р. - даний період роботи не підтверджено даними індивідуальних відомостей про заробітну плату. Зарахування даного періоду до страхового стажу можливо після надання уточнюючої довідки з місця роботи або перевірки первинних документів. Не погодившись з рішенням про відмову у призначенні пенсії по інвалідності, позивач звернувся до суду з цим позовом. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідач безпідставно не включив спірні періоди роботи позивача до страхового стажу, у зв`язку з чим позивач набув право на призначення пенсії по інвалідності. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, з наступних підстав. Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду визначені Законом України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (в подальшому - Закон №1058-IV). Статтею 1 Закону № 1058-IV передбачено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом; страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону № 1058-IV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом. Згідно з абз. 1, 2 ч. 1 ст. 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв`язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону. Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Згідно з ст. 32 Закону № 1058-IV, особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією для осіб з інвалідністю II та III груп: від 56 років до досягнення особою 59 років включно - 14 років. Відповідно до ч. 1 ст. 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 р. №1788-ХІІ (в подальшому - Закон №1788-ХІІ), до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. Статтею 62 Закону №1788-ХІІ визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Відповідно до п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 р. №637 (в подальшому - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Пунктом 2 Порядку №637 визначено, що у разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків. Згідно з п. 3 Порядку №637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Судовим розглядом встановлено, що згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 10.06.1985 р., позивач з 16.05.1985 р. по 02.01.1989 р. працював на посаді рибака садкового господарства у Краснооскольському рибцеху, з 17.07.1994 р. по 31.12.1998 р. - водій (рос.) на некрасовском предприятии "Строитель-2", з 08.09.2000 р. по 30.04.2001 р. - водій (рос.) на некрасовском предприятии "Строитель-2", з 01.09.2001 р. по 22.10.2003 р. - водій (рос.) ООО "строительное предприятие "русстройдорсервис". Зі змісту оскаржуваного рішення від 17.03.2025 р. № 204050010735 вбачається, що до страхового стажу відповідачем не зараховано періоди роботи позивача згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки по батькові власника трудової, внесене на титульній сторінці ( ОСОБА_2 , рос. мов), не відповідає паспортним даним заявника ( ОСОБА_3 , рос. мов). Крім того, не зараховано до страхового стажу періоди роботи позивача: з 16.05.1985 р. по 02.01.1989 р. - запис про даний період роботи посвідчено печаткою відтиск якої не придатний для сприйняття змісту; в наданій довідці про нараховану заробітну плату відсутні номер та дата її видачі. Зарахування даного періоду роботи до страхового стажу можливо після перевірки первинних документів; робота в росії з 17.07.1994 р. по 31.12.1998, з 08.09.2000 р. по 30.04.2001 р., з 01.05.2001 р. по 22.10.2003 р., оскільки починаючи з 01.01.2023 р. рф припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 р., тому на осіб, які працювали в рф після 01.01.1992 р, не поширюються норми Угоди щодо врахування при призначенні пенсії російського стажу та заробітку. Суд апеляційної інстанції не погоджується з висновком пенсійного органу з наступних підстав. Згідно з ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України", чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору. Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону № 1058-IV, якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору. 13.03.1992 р. підписана багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення, зобов`язання за якою взяли на себе дев`ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та Узбекистан. Відповідно до ст. 1 Угоди пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають. Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою. Згідно з ч. 2 ст. 4 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів" від 15.04.1994 р., підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, російська федерація, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що кожна зі Сторін визнає (без легалізації) дипломи, свідоцтва про освіту, відповідні документи про надання звання, розряду, кваліфікації та інші неодмінні для здійснення трудової діяльності документи і завірений, у встановленому на території Сторони виїзду порядку, їх переклад державною мовою Сторони працевлаштування або російською мовою. Трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами. Отже, обчислення стажу здійснюється згідно із законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою. Таким чином, суд апеляційної інстанції зазначає, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають. При цьому в силу пункту 2 статті 13 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасників Співдружності незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 р., укладеною між Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Білорусь, Республіки Вірменії, Республіки Казахстан, Республіки Киргизстан, Республіки Молдова, російської федерації, Республіки Таджикистан, Республіки Узбекистан та України, пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають. Тож, припинення участі однієї з договірних сторін в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 р., не є підставою для відмови в зарахуванні стажу роботи позивача, адже такий стаж ним набутий до припинення участі як російської федерації, так і України. Постановою Кабінету Міністрів України № 1328 від 29.11.2022 р. «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 р. у м. москві, яка набрала законної сили 02.12.2022 р. Таким чином, суд апеляційної інстанції зазначає, що до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України № 1328 від 29.11.2022 р. Україна, як держава - учасниця Угоди виконує зобов`язання, взяті згідно Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 р. Незарахування стажу роботи чи розмірів заробітної плати в період чинності міжнародної угоди, які працювали за межами України, у зв`язку з денонсацією угоди щодо пенсійного забезпечення з державами, - є неприпустимим та порушує конституційні принципи. Так, працюючи за межами України, особа мала легітимні очікування щодо її пенсійного забезпечення. За наявності чинних у період роботи особи положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу. Судовим розглядом встановлено, що відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 від 10.06.1985 р. позивач у період з 17.07.1994 р. по 31.12.1998 р., з 08.09.2000 р. по 30.04.2001 р., з 01.05.2001 р. по 22.10.2003 р. працював на території російської федерації на різних посадах та підприємствах. Суд апеляційної інстанції зазначає, що трудова книжка позивача містить інформацію про трудовий стаж з відповідними записами про роботу позивача у спірні періоди на території російській федерації, а також містить посилання на відповідні накази, на підставі яких зроблено записи про прийняття позивача на роботу та звільнення з роботи. В графі щодо оспорюваних періодів записи не містять помилок, виправлень чи неточностей. Таким чином, припинення російської федерації в участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 р., не є підставами для відмови в зарахуванні до страхового стажу роботи позивача спірних періоду роботи на території рф, адже такий стаж ним набутий до припинення російської федерації в участі в Угоді, а позивач працював на території російської федерації в той час, коли Угода була чинною та передбачала право на пенсію громадянам держав - учасниць Угоди з врахуванням трудового стажу, набутого на території будь-якої з цих держав. При цьому, суд зазначає, що за наявності чинних, у період роботи позивача, положень Угоди, що передбачали відповідне право, позивач не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу. Верховний Суд у постанові від 28.01.2025 р. в справі №620/3530/22 зазначив, що не є підставою для відмови у зарахуванні спірного стажу роботи позивача до стажу, який враховується для призначення пенсії, припинення участі російської федерації в Угоді, адже такий стаж ним набутий до прийняття відповідних нормативних актів; надана позивачем трудова книжка не може піддаватися сумніву та позбавляти особу права на зарахування відповідних періодів до стажу лише з тих міркувань, що у зв`язку з військовою агресією російської федерації припинено співробітництво з країною-агресором. Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що оскільки стаж набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи зараховуються до трудового стажу, а тому Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області протиправно відмовило у зарахувати до страхового стажу позивача періодів роботи його на території російської федерації з 17.07.1994 р. по 31.12.1998 р., з 08.09.2000 р. по 30.04.2001 р., з 01.05.2001 р. по 22.10.2003 р. Аналогічні висновки щодо застосування норм матеріального права, викладені в постанові Верховного Суду від 30.10.2025 р. в справі № 300/6020/23, яка відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, враховуються судом. Стосовно не зарахування періоду з 16.05.1985 р. по 02.01.1989 р. до страхового стажу позивача, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Згідно з п.п. 2.2 та 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 р. № 162 (яка діяла на час заповнення трудової книжки позивача), заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. У трудову книжку вносяться, зокрема відомості про працівника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення. Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою записи про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення. Відповідно до п.п. 1,13,18 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 р. № 656 "Про трудові книжки робітників та службовців", трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та службовців. При звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та заохочення, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, організації засвідчуються підписом керівника підприємстві, установі, організації або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою. Відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, яку призначають наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність. Аналогічні вимоги містила Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, яка затверджена наказом Міністерства праці України № 58 від 29.07.1993 р., який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 р. за №

110. Отже, за аналізу наведених норм слідує, що трудова книжка, в якій містяться всі необхідні та точні записи про періоди роботи, є основним документом, що підтверджує стаж роботи. За наявності такої трудової книжки підтверджувати трудовий стаж іншими документами законодавством не вимагається. Обов`язок щодо заповнення трудової книжки покладався на керівника підприємства, установи організації, а не на працівника. Судовим розглядом встановлено, що відмовляючи у зарахуванні до страхового стажу період роботи з 16.05.1985 р. по 02.01.1989 р. відповідач посилався на те, що даний період роботи посвідчено печаткою відтиск якої не придатний для сприйняття змісту, та в наданій довідці про нараховану заробітну плату відсутні номер та дата її видачі. Крім того, зазначено, що по батькові позивача, внесене на титульній сторінці ( ОСОБА_2 , рос. мов), не відповідає паспортним даним заявника ( ОСОБА_3 , рос. мов). Суд апеляційної інстанції вважає, що неточність зображення печатки на записах в трудовій книжці, або помилки, допущені працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки та видання довідки про нарахування заробітної плати, не можуть бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає право на призначення пенсії по інвалідності, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства. Таким чином, певні недоліки в заповненні трудової книжки та довідки про нарахування заробітної плати не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії по інвалідності, а відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи організації, і не може мати негативні наслідки для особи, яка звернулася за пенсією. Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений у постановах Верховного Суду від 28.02.2018 р. в справі № 428/7863/17 та від 16.04.2020 р. в справі №159/4315/16-а. Суд апеляційної інстанції вважає, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії. Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки, у зв`язку з чим відповідачем протиправно не зараховані до трудового стажу період роботи позивача з 16.05.1985 р. по 02.01.1989 р. до загального страхового стажу позивача, якій підтверджується записом трудової книжки НОМЕР_1 . Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідно до ч. 3 ст. 44 Закону №1058-ІV, органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності. Отже, пенсійний орган в силу діючого законодавства наділений повноваженнями вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі. Суд апеляційної інстанції зазначає, що на особу не може перекладатися тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у первинних документах про її трудову діяльність, що таким чином не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист. Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 25.04.2019 р. в справі №593/283/17 та від 30.09.2019 р. в справі №638/18467/15-а, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист. Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, що оскільки відповідальність за ведення трудової книжки покладається саме на роботодавця, та засвідчення записів у трудовій книжці відбитком печатки, непридатним для сприйняття її змісту, та помилковість зазначення в трудовій книжці по батькові позивача не можуть бути підставою для не зарахування періодів роботи позивача згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 10.06.1985 р. до загального страхового стажу позивача. Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 17.03.2025 року № 204050010735 прийняте відповідачем без урахування всіх обставин, що мають значення для його прийняття, у зв`язку з чим є не обґрунтованим та підлягає скасуванню. Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суд першої інстанції про зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періодів його роботи з 16.05.1985 р. по 02.01.1989 р. на посаді рибака садкового господарства у Краснооскольському рибцеху, з 17.07.1994 р. по 31.12.1998 р. на посаді водія (рос.) на некрасовском предприятии "Строитель-2", з 08.09.2000 р. по 30.04.2001 р. на посаді водія (рос.) на некрасовском предприятии "Строитель-2", з 01.09.2001 р. по 22.10.2003 р. на посаді водія (рос.) ООО "строительное предприятие "русстройдорсервис" згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 10.06.1985 р. та зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії по інвалідності від 10.03.2025 р., за результатами розгляду якої прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 06.09.2005 р.; п. 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18.07.2006 р.; п. 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10.02.2010 р.; п. 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994 р., п. 29). Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку. Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають. Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.02.2026 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.02.2026 в справі № 520/26975/25 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду. Головуючий суддя О.В. Присяжнюк Судді Л.В. Любчич О.А. Спаскін