Постанова 4824 № 753/7650/24

Єдиний унікальний номер справи № 753/7650/24 Провадження № 22-ц/824/1228/2026 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 12 березня 2026 року місто Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Журби С.О., суддів Писаної Т.О., Приходька К.П., за участю секретаря Павлової В.В., розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 05 травня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит», Товариства з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про зняття арешту з майна, В С Т А Н О В И В : 15 квітня 2024 року позивачі звернулися до Дарницького районного суду міста Києва з вказаним позовом до відповідачів. На обґрунтування позовних вимог зазначено, що 09.07.2007 року між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_4 укладено кредитний договір №11-07Ип/39, у відповідності до якого банк надав позичальнику у тимчасове користування на умовах повернення, строковості та платності кредит у сумі 195 900,00 доларів США з оплатою по процентній ставці 14,5 % річних та терміном погашення до 08.07.2022 року. З метою забезпечення виконання зобов`язань по кредитному договору, був укладений Договір іпотеки від 09.07.2007 року №Д-1129, у відповідності до якого в іпотеку було передано квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 24.04.2013 року, яке було змінене рішенням Апеляційного суду міста Києва від 26.06.2013 року, з ОСОБА_4 на користь АТ «Банк «Фінанси та Кредит» стягнуто 5 588 783,94 грн. заборгованості за кредитним договором. 04.10.2016 року постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень ДСВ ГТУЮ у м. Києві відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 з виконання виконавчого листа №2-1313/12, виданого 17.01.2014 року Дарницьким районним судом міста Києва. Постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень ДСВ ГТУЮ у м. Києві від 30.09.2019 року у виконавчому провадженні НОМЕР_1 накладений арешт на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому, в мотивувальній частині постанови зазначено, що квартира належить боржнику. Разом з тим, власниками квартири є діти боржника, позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а іпотека квартири на даний час припинена. Так ОСОБА_2 належить 1/4 частка квартири, а ОСОБА_1 відповідно 3/4 часток квартири. 22.03.2019 року між АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ТОВ «Ровен Інвест Україна» (перейменовано на ТОВ «СВЕА ФІНАНС») укладено договір про відступлення прав вимоги. В подальшому, між ТОВ «Ровен Інвест Україна» (перейменовано на ТОВ «СВЕА ФІНАНС») та ОСОБА_3 укладено договір про відступлення прав вимоги. У відповідності до договору про врегулювання питання щодо погашення заборгованості від 04.10.2021 року, зобов`язання за кредитним договором №11-07Ип/39 від 09.07.2007 року припинилося за домовленістю сторін. Разом з тим, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не є боржниками у виконавчому провадженні НОМЕР_1, отже наявність арешту на квартирі перешкоджає їм у розпорядженні майном, яке знаходиться у їх спільній частковій власності. Враховуючи викладене позивачі просили суд зняти арешт, накладений на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві від 30.09.2019 року про арешт майна боржника у ВП № НОМЕР_1. Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 05 травня 2025 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, 04 червня 2025 року позивачі направили апеляційну скаргу, у якій зазначили, що оскаржуване рішення вважають незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права, з неповним з`ясуванням судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, за невідповідності висновків, викладених у рішеннях суду, дійсним обставинам справи, за недоведеності обставин, які суд визнав встановленими. У зв`язку з цим апелянти просили апеляційний суд скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі. Станом на день розгляду справи відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив. Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. У судове засідання, призначене на 12 березня 2026 року, сторони не з`явилися. Представник позивачів ОСОБА_5 надав 12 березня 2026 року клопотання про розгляд справи за відсутності сторони позивача. Інші учасники справи про розгляд справи належним чином повідомлялися, про причини неявки суд не повідомили, клопотання про відкладення розгляду справи до суду не надавали. На підставі ст. 372 ЦПК України колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін, що не з`явились, оскільки відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника чи сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16. Згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового про задоволення позову. В ході розгляду справи судом першої інстанції було належно встановлено, що рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 24.04.2013 року у цивільній справі №2-1313/12, позов Акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" до ОСОБА_4 та ОСОБА_6 про стягнення кредитної заборгованості за Кредитним договором № 11-07-Ип/39 від 09.07.2007 року задоволено (а.с. 6-13). 17.01.2014 року Дарницьким районним судом міста Києва видано виконавчий лист, який було звернуто до примусового виконання. 04.10.2016 року постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень ДСВ ГТУЮ у м. Києві відкрито виконавче провадження НОМЕР_1 з виконання виконавчого листа №2-1313/12, виданого 17.01.2014 року Дарницьким районним судом міста Києва (а.с. 14-15). Стягувачем у виконавчому провадженні НОМЕР_1 є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», боржником - ОСОБА_4 . 30.09.2019 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень ДСВ ГТУЮ у м. Києві Гречухом О.Я. накладено арешт на майно боржника, а саме на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 16). Відповідно до постанови про виправлення помилки у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 від 27 січня 2026 року, постановленої старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень у місті Києві Київського міжрегіонального правління Міністерства юстиції України Повч В. І., до мотивувальної та в п. 1 резолютивної частини постанови про арешт майна боржника від 30.09.2019 року внесено зміни та зазначено щодо накладення арешту на майно, що належить боржнику, а саме квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Власниками квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , є: ОСОБА_1 - власник 1/4 частки на підставі договору дарування, посвідченого 05.06.2001 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В., зареєстрованого за № 3669, а також 1/2 частки на підставі договору дарування, посвідченого 25.10.2001 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Снітко В.М., зареєстрованого за № 2378; ОСОБА_7 - власниця 1/2 частки на підставі договору дарування, посвідченого 05.06.2001 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В., зареєстрованого за № 3669. Зазначене підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 373336207 від 08.04.2024 року (а.с. 46-57). 21.12.2023 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області ЦМУ МЮ (м.Київ) із заявою про зняття арешту (ас. 44-45). На день подання позову арешт знято не було. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, зазначив, що позов про зняття арешту з майна підлягає пред`явленню до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт; визначення складу відповідачів є правом позивача, однак суд зобов`язаний перевірити їх належність; АТ «Банк «Фінанси та Кредит» є належним відповідачем як стягувач у виконавчому провадженні, тоді як ТОВ «СВЕА ФІНАНС» є неналежним відповідачем, оскільки заміна стягувача у встановленому законом порядку не здійснювалась; боржник ОСОБА_4 не залучена позивачами як співвідповідач та відповідного клопотання не заявлено; за відсутності належного складу відповідачів та неможливості здійснення їх заміни без ініціативи позивача суд позбавлений можливості надати оцінку спірним правовідносинам; у зв`язку з чим позов підлягає відмові Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне: Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Згідно з частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України). Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Відповідно до статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту. Постанова державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом. Застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Згідно зі статтею 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Виконавець зобов`язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктом 10 частини першої статті 34 цього Закону. У разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду. Згідно зі статтею 59 Закону України «Про виконавче провадження» під час вирішення такого спору з`ясуванню підлягають обставини щодо підстав набуття права власності на спірне майно. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року в справі №905/386/18 зазначено, що позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Відповідачами у справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів (орган фіскальної служби), банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення. Аналогічний за змістом висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року та у постановах Верховного Суду від 06 грудня 2021 року в справі №554/5912/19-ц, від 08 грудня 2022 року в справі №331/1383/20. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18) зроблено висновок, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Так, відповідно до пунктів 46-48 зазначеної Постанови слідує: «46. При розгляді скарг стягувача чи боржника на дії органу державної виконавчої служби, пов`язані з арештом і вилученням майна та його оцінкою, господарський суд перевіряє відповідність цих дій приписам статей 57, 58 Закону України «Про виконавче провадження». Вимоги інших осіб щодо належності саме їм, а не боржникові майна, на яке накладено арешт, реалізується шляхом подання ними з додержанням правил юрисдикційності (стаття 20 Господарського процесуального кодексу України) позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на майно і звільнення його з-під арешту. В такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками майна, але володіють ним з підстав, передбачених законом. Орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися господарським судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

47. Аналогічний правовий висновок Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладений у постанові від 02 жовтня 2018 року у справі № 916/3108/17.

48. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна. Такі справи підлягають розглядові за правилами господарського судочинства, якщо вони виникають у цивільних чи господарських правовідносинах і суб`єктний склад сторін у них відповідає вимогам статті 4 Господарського процесуального кодексу України. При цьому орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися господарським судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.» Оскаржуваним рішенням у задоволенні позову відмовлено з підстав пред`явлення його до неналежного складу відповідачів. Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він ґрунтується на неправильному застосуванні правових висновків Великої Палати Верховного Суду щодо визначення належного відповідача у справах про звільнення майна з-під арешту та суперечить вимогам процесуального закону щодо законності й обґрунтованості судового рішення. Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі №905/386/18 (провадження №12-85гс19) зазначено, що у справах про звільнення майна з-під арешту вимоги осіб щодо належності їм майна реалізуються шляхом пред`явлення позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, якщо спір стосується права власності на таке майно. Водночас Велика Палата також вказала, що відповідачем у справах цієї категорії є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт, оскільки саме на їх права та інтереси може вплинути вирішення спору. Суд першої інстанції, формально відтворивши зазначені правові висновки, дійшов помилкового висновку про необхідність обов`язкового залучення боржника як співвідповідача та неможливість розгляду справи за його відсутності, не врахувавши характер спірних правовідносин та предмет заявлених вимог. Колегія суддів звертає увагу, що правовий висновок, викладений у пункті 46 вказаної постанови Великої Палати Верховного Суду, стосується спорів, у яких одночасно заявляються вимоги про визнання права власності на майно та звільнення його з-під арешту, тобто за наявності спору щодо належності майна. Натомість висновок, наведений у пункті 48 цієї ж постанови, застосовується до справ, у яких спір про право власності відсутній, а заявлено виключно вимогу про зняття арешту з майна. У даній справі встановлено, що позивачі є власниками спірної квартири, що підтверджується належними та допустимими доказами, при цьому боржник у виконавчому провадженні не є її власником, а спір щодо права власності на майно відсутній. Крім того, матеріалами справи підтверджується припинення кредитного зобов`язання, на забезпечення якого накладено арешт, а також припинення іпотеки. За таких обставин відсутні підстави вважати, що вирішення спору про зняття арешту може вплинути на права та обов`язки боржника, а отже, він не є належним відповідачем у цій справі. Належним відповідачем є саме особа, в інтересах якої накладено арешт, тобто АТ «Банк «Фінанси та Кредит». Суд першої інстанції, встановивши, що позов пред`явлено до неналежного відповідача, фактично ухилився від розгляду справи по суті з формальних підстав, чим не забезпечив ефективного судового захисту порушеного права власності позивачів. Закон передбачає конкретний перелік випадків, коли арешт знімається виконавцем, а в інших випадках такий арешт знімається судом. При цьому колегія суддів враховує те, що наявність протягом тривалого часу арешту на майно особи, яка не є боржником у виконавчому провадженні, при тому, що майно боржника вибуло з його володіння до накладення арешту на нього, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном. Як викладено в постанові Касаційного цивільного суду Верхового суду від 28 серпня 2024 року по справі 947/36027/21, наявність протягом тривалого часу арештів, накладених державними виконавцями з метою виконання судового рішення, за умов відсутності відкритих виконавчих проваджень та можливості продовження примусового виконання судового рішення, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном. З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку, що позивачами обрано належний спосіб захисту порушеного права шляхом звернення до суду з вимогою про зняття арешту з майна до особи, в інтересах якої такий арешт накладено, а висновки суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову є передчасними та такими, що не відповідають обставинам справи і вимогам закону. Враховуючи вищевказане, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про задоволення позову по суті, відтак рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. У відповідності до положень ст. 376 ЦПК України підставами для зміни судового рішення повністю або частково є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. За таких обставин, апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову, оскільки встановлено, що арешт накладено на майно, яке належить позивачам на праві власності та не є власністю боржника у виконавчому провадженні, при відсутності спору щодо права власності на це майно та відсутності правових підстав для подальшого обмеження права позивачів на мирне володіння, користування і розпорядження належним їм майном, у зв`язку з чим такий арешт підлягає скасуванню як такий, що порушує їхні права власників. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 263, 360, 367, 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задовольнити. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 05 травня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Скасувати арешт, накладений постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м.Києві від 30 вересня 2019рокупро арешт майна боржника у ВП № НОМЕР_1 на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий С.О. Журба Судді Т.О. Писана К.П. Приходько