Постанова 4812 № 487/8561/25

11.05.26 22-ц/812/698/26 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 11 травня 2026 року м. Миколаїв справа №487/8561/25 провадження №22-ц/812/698/26 Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого Локтіонової О. В., суддів: Крамаренко Т. В., Ямкової О. О., із секретарем судового засідання Лівшенком О. С., за участі: представника позивача Гапішко Ю. О., представника відповідача Пархоменка О. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 06 січня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Кузьменка В. В. у приміщенні суду у м. Миколаєві, за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення грошових сум, не виплачених при звільненні, В С Т А Н О В И В: Короткий зміст позовних вимог В листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зазначеним вище позовом, який обґрунтовував наступним. Позивач зазначав, що працював на посаді машиніста-інструктора локомотивних бригад цеху №17 Оборотного моторвагонного депо м. Миколаїв, який є одним із підрозділів Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі АТ «Українська залізниця»). Наказом від 21 липня 2025 року №126/ос він з 22 липня 2025 року на підставі ст.38 КЗпП України звільнений з посади за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію по одержанні інвалідності. Його трудовий стаж на залізничному транспорті на день звільнення становив 33 роки 1 місяць 11 днів. В день звільнення роботодавцем не було проведено остаточного розрахунку з ним. Позивач вказував, що йому не були виплачені належні та гарантовані виплати, які передбачені, в тому числі, колективним договором, а саме: одноразова матеріальна допомога в розмірі 8 середньомісячних заробітків, матеріальна допомога на оздоровлення, грошова винагорода у зв`язку з ювілейною датою 50 років, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Посилаючись на порушення його трудових прав роботодавцем, позивач просив стягнути з відповідача на його користь невиплачені кошти при звільненні, а саме, одноразову матеріальну допомогу в розмірі 8 середньомісячних заробітків у сумі 207 762,24 грн, матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022-2025 роки у сумі 30 000,00 грн, грошову винагороду у зв`язку з ювілейною датою 50 років у сумі 12 293,00 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 158 858,88 грн. Також позивач вказував, що на його думку, він не пропустив строк звернення до суду, бо про порушення його прав дізнався 23 жовтня 2025 року з відповіді АТ «Українська залізниця». Між тим, він просив поновити строк звернення до суду, якщо суд буде вважати його пропущеним, з огляду на поважні причини його можливого пропуску: непоінформованість про незаконне призупинення дії колективного договору; відсутність погодження звільнення з профспілкою; несвоєчасне надання відповідачем повної інформації про порядок і підстави невиплат; об`єктивну неможливість раніше з`ясувати порушення трудових прав без правової допомоги. Позиція відповідача у суді першої інстанції АТ «Українська залізниця» проти задоволення позову заперечувало, вказуючи, що позов є безпідставним, необґрунтованим, незаконним, передчасним через тимчасовий характер призупинення виплат матеріальної допомоги, пред`явленим до суду з порушенням строку, встановленого у статті 233 КЗпП України. Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 06 січня 2026 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 невиплачену одноразову матеріальну допомогу в розмірі 8 середньомісячних заробітків у сумі 207 762,24 грн, невиплачену матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022-2025 роки в сумі 30 000,00 грн, грошову винагороду з нагоди ювілею у сумі 12 293,00 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 147 509,96 грн, а також 1475 грн судового збору. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь держави 2500,55 грн судового збору. Ухвалюючи таке рішення, суд виходив з того, що відповідачем безпідставно невиплачені при звільненні заявлені позивачем суми, що йому належать, а тому він має відшкодувати їх у судовому порядку у розмірі, визначеному судом. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Не погодившись із рішенням суду, АТ «Українська залізниця» подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач зазначав, що суд першої інстанції при розгляді справи порушив передбачені статтями 43, 49 ЦПК України процесуальні права відповідача і передбачений статтями 2, 12 ЦПК України принцип змагальності сторін судового процесу (суд не задовольнив клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, клопотання про відкладення розгляду справи). Також суд першої інстанції повністю проігнорував доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву. Відповідач вказував, що станом на дату розгляду справи в суді були відсутні правові підстави для стягнення з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 сум, вказаних ним у позовній заяві, оскільки виплата усіх матеріальних допомог та грошових винагород призупинена на час дії воєнного стану згідно з рішеннями правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року (протокол №Ц-54/31 Ком.т) та від 27 червня 2024 року (протокол №Ц-82/39 Ком.т). Крім того, відповідач вказував, що вирішуючи питання про розмір середнього заробітку за час затримки виплат при звільненні, суд першої інстанції не врахував правову позицію, висловлену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року у справі №489/6074/23 про право суду на зменшення даного розміру. На думку відповідача, позивач не довів ті обставини, на які він посилався як на підставу своїх вимог у позовній заяві. Також відповідач наголошував на тому, що позивачем пропущено строк звернення до суду з позовом, передбачений ст.233 КЗпП України. Доводи інших учасників справи ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу, у якому наголошено на тому, що рішення суду є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги безпідставними. Позивач зазначав, що рішення правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року (протокол №Ц-54/31 Ком.т) у частині, що стосується призупинення додаткових виплат, не може розглядатися судом як належна та достатня правова підстава для обмеження чи невиконання відповідачем зобов`язань за Галузевою угодою та колективним договором; не звільняє АТ «Укрзалізниця» від обов`язку нарахувати та виплатити працівникам передбачені цими актами види матеріальної допомоги та інші додаткові виплати; не може бути використаний у даній справі як легітимне обґрунтування відмови у виплаті йому одноразової, додаткової матеріальної допомоги, матеріальної допомоги на оздоровлення та інших колективно-договірних виплат. Також вказував, що правова позиція щодо застосування строків звернення до суду у справах про стягнення належних працівнику виплат викладена у рішенні Конституційного Суду України №1-р/2025, яким було визнано неконституційним обмеження строку звернення до суду у справах щодо стягнення належних працівнику виплат. Оскільки відповідач не здійснив повного розрахунку з позивачем у день його звільнення, то порушив вимоги трудового законодавства. Фактичні обставини справи, встановлені судом Наказом філії «Приміська пасажирська компанія АТ «Укрзалізниця» Виробничий структурний підрозділ моторвагонного депо Христинівка від 21 липня 2025 року №126/ос «Про припинення трудового договору (контракту)» ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , машиніста-інструктора локомотивних бригад, звільнено з 22 липня 2025 року за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію по одержанні інвалідності на підставі ст.38 КЗпП України. Згідно з протоколом №56 комісії по встановленню трудового стажу для виплати грошової винагороди у зв`язку з ювілейною датою 50 років від дня народження при загальному стажі роботи на залізничному транспорті не менше 10 років від 01 червня 2023 року загальний стаж ОСОБА_1 , який дає право на отримання грошової винагороди у зв`язку з ювілейною датою 50 років від дня народження, на 09 червня 2023 року становив 30 років 11 місяців 28 днів. Відповідно до протоколу №62 комісії з установлення трудового стажу у залізничній галузі та розміру одноразової допомоги у зв`язку з виходом на пенсію від 11 липня 2025 року стаж роботи у залізничній галузі ОСОБА_1 на дату виходу на пенсію становив 33 роки 1 місяць 11 днів, що дає право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до колективного договору в розмірі 8 середньомісячних заробітків. Згідно з довідкою середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 становила 26 574,24 грн. Відповідно до повідомлення про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні від 22 липня 2025 року ОСОБА_1 було нараховано 96 634,10 грн, виплачено 60 215,48 грн. У вказаному повідомленні відсутні матеріальні допомоги та грошова винагорода, про які заявлено у позові. Згідно з довідкою АТ «Українська залізниця» від 21 жовтня 2025 року на підставі протоколу №56 від 01 червня 2023 року комісії по встановленню трудового стажу для виплати грошової винагороди у зв`язку з ювілейною датою 50 років від дня народження ОСОБА_1 має право на отримання винагороди в сумі 12 293,00 грн. Виплата буде здійснена після окремого рішення правління. З рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року (протокол №Ц-54/31 Ком.т) випливає, що на період дії правового режиму воєнного стану в Україні було призупинено виплати, передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема, матеріальної допомоги. Виняток складає матеріальна допомога на лікування та на поховання, а також інші види матеріальної допомоги згідно з рішеннями правління, роз`яснення щодо нарахування та виплати яких буде надано додатково директором управління персоналом та соціальної політики (пункт 1.1.4 рішення). Постановою Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі №211/7338/23 залишено в силі рішення Довгинцівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 лютого 2024 року, яким визнано незаконним та скасовано пункт 1.1.4 протокольного рішення засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року №Ц-54/31 Ком.т у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, та стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь позивача недоплачену матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022-2023 роки у розмірі 13 400 грн. У вказаній справі Верховний Суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що товариство призупинило виплати коштів, передбачених колективними договорами та Галузевою угодою в односторонньому порядку, не повідомивши позивача та профспілковий орган, членом якого він є, про ухвалення вказаного рішення, а також у порушення вимог Закону України «Про колективні договори і угоди» не ініціював питання щодо підписання змін/доповнень до діючих колективних договорів в частині призупинення/зміни строків виплати щорічної матеріальної допомоги на оздоровлення, а такі зміни мають вноситись лише за взаємною згодою сторін, але аж ніяк не роботодавцем в односторонньому порядку без погодження з профспілковим органом. Крім того, товариство ухвалило відповідне оспорюване рішення 14 березня 2022 року, з посиланням на статтю 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набрав чинності 24 березня 2022 року. Згідно з роз`ясненням АТ «Укрзалізниця» та Профспілки залізничників і транспортних будівельників України Ц/3-91/1459/Цпроф/30-22 від 06.09.2022 рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року (протокол №Ц-54/31 Ком.т) на період дії правового режиму воєнного стану в Україні призупинено виплати, передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема, одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільнені працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті. Повідомлено, що після припинення або скасування режиму воєнного стану, а також у разі покращення фінансового стану АТ «Укрзалізниця», що дасть змогу змінити зазначене рішення правління до припинення або скасування режиму воєнного стану, працівники, звільнені вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, отримають суму одноразової та додаткової матеріальної допомоги, що їм належить. За працівниками, які після 14.03.2022 не подали заяву на звільнення за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію (за віком, за віком на пільгових умовах, за вислугу років) протягом двох місяців (або іншого терміну, встановленого колективним договором) після настання цього права, право на отримання додаткової матеріальної допомоги зберігається протягом терміну, встановленого колективним договором, починаючи з дати припинення або скасування режиму воєнного стану, або у разі зміни зазначеного рішення правління до припинення або скасування режиму воєнного стану. У постанові від 19 січня 2024 року (протокол №1) керівництво і профспілковий комітет виробничого підрозділу моторвагонного депо Христинівка вказали, що за працівниками, які після 14.03.2022 не подали заяву на звільнення за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію (за віком, за віком на пільгових умовах, за вислугу років) протягом двох місяців (або іншого терміну, встановленого колективним договором) після настання цього права, право на отримання додаткової матеріальної допомоги зберігається протягом терміну, встановленого колективним договором, починаючи з дати припинення або скасування режиму воєнного стану, або у разі зміни зазначеного рішення правління до припинення або скасування режиму воєнного стану. З витягу з протоколу №Ц-82/39 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 27 червня 2024 року вбачається, що на засіданні ухвалено рішення про те, що на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 (зі змінами), починаючи з 01 липня 2024 року: зупинити дію окремих положень колективних договорів АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, якими передбачено надання матеріальної допомоги на оздоровлення; здійснювати нарахування та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення працівникам АТ «Укрзалізниця» в єдиному розмірі мінімальної норми, передбаченої Галузевою угодою між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками 30% місячної тарифної ставки (посадового окладу). Виплату матеріальної допомоги на оздоровлення здійснювати згідно з наказами АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, за письмовою заявою працівників, які безперервно пропрацювали в АТ «Укрзалізниця» шість і більше місяців, при виході працівника у щорічну відпустку (тривалість якої становить не менше 14 календарних днів) один раз на календарний рік в межах одного облікового періоду відпустки (пункти 1.1, 1.2 рішення). Можливість та умови нарахування і виплати працівникам АТ «Укрзалізниця» та особам, які перебували в трудових правовідносинах з АТ «Укрзалізниця» під час дії рішення правління від 14 березня 2022 року (протокол №Ц-54/31 Ком.т), матеріальної допомоги на оздоровлення за період з 24.02.2022 до 30.06.2024, в розмірі та на умовах, передбачених колективними договорами АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, визначати окремими рішеннями правління на кожен рік. При цьому можливість та умови таких виплат за 2022 рік визначати не пізніше грудня 2024 (пункт 4 рішення). Підпункт 1.1.4 пункту 1 рішення правління від 14 березня 2022 року (протокол №Ц-54/31 Ком.т) в частині призупинення виплати матеріальної допомоги на оздоровлення втрачає чинність з 01.07.2024 (пункт 9 рішення). Листом АТ «Укрзалізниця» від 04 квітня 2025 року, надісланим керівникам регіональних філій, філій АТ «Укрзалізниця», повідомлено, що на виконання протоколу засідання штабу АТ «Укрзалізниця» з ефективності №Ц-1-1.5-25/47-25 від 28.03.2025 щодо розроблення плану дій з операційної ефективності АТ «Укрзалізниця» та у зв`язку з проведенням заходів щодо оптимізації витрат для забезпечення фінансової стабільності товариства, починаючи з 01 квітня 2025 року та до окремого рішення керівництва виплати одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті призупинено. На період призупинення виплат керуватися графіком виплат працівникам АТ «Укрзалізниця» одноразової матеріальної допомоги при виході на пенсію за 2024 рік та спільним роз`ясненням з Профспілкою залізничників і транспортних будівельників України №Ц/3-91/1459/Цпроф/30-22 від 06.09.2022, де чітко зазначено про збереження права на отримання основної та додаткової матеріальної допомоги при звільненні на пенсію на період дії воєнного стану та протягом 2 місяців (або терміну, передбаченого колективним договором), починаючи з дати припинення або скасування режиму воєнного стану. При стабілізації фінансового стану товариства зазначені виплати будуть відновлені першочергово. У листі відповіді від 15 вересня 2025 року, адресованого на ім`я ОСОБА_1 , філія «Приміська пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця» повідомила, що йому 22 липня 2025 року були нараховані та виплачені усі належні виплати при звільненні. Нарахування та виплата одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі проводитиметься в хронологічній послідовності, відповідно до дати звільнення працівника вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію. Але з 01 квітня 2025 року такі виплати призупинено на підставі протоколу засідання штабу АТ «Укрзалізниця» з ефективності від 28 березня 2025 року № Ц-1 1.5-25/47-25. Позиція апеляційного суду та нормативно-правове обґрунтування Згідно з вимогами статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзив, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Приписами статті 43 Конституції України передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Згідно зі статтею 14 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою. Частиною першою статті 9 цього Закону встановлено, що положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства. Згідно зі статтею 10 КЗпП України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів. Відповідно до статті 13 КЗпП України та статті 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміст колективного договору визначається сторонами. Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т. д.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії. Згідно зі статтею 18 КЗпП України положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими для роботодавця та працівника. Відповідно до частини другої статті 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Згідно з пунктами 4.16, 4.17 колективного договору Виробничого підрозділу моторвагонного депо Христинівка АТ «Укрзалізниця» на 2011-2015 рр. (зі змінами та доповненнями), дія якого була продовжена до 31 грудня 2025 року, адміністрація зобов`язується виплачувати працівникам за письмовими заявами матеріальну допомогу на оздоровлення протягом року, як правило при виході у чергову відпустку, в розмірі не менше 50 відсотків, а тим, що мають інвалідність, в розмірі 100 відсотків тарифної ставки чи посадового окладу, відповідно до Додатку №7 колдоговору. Також адміністрація зобов`язується при звільненні працівників у зв`язку з виходом на пенсію вперше виплачувати одноразову матеріальну допомогу при наявності стажу понад 15 років у розмірі п`яти середніх заробітних плат. Крім того, адміністрація зобов`язується у разі звільнення працівників за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію виплачувати додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті при наявності стажу від 30 до 35 років у розмірі трьох середніх заробітних плат. Відповідно до Додатку №11 до вказаного вище Колективного договору грошова винагорода у розмірі посадового окладу (тарифної ставки) виплачується працівникам у зв`язку з ювілейною датою роботи на залізничному транспорті (25, 30, 40, 50 років) і за сумлінну багаторічну працю при наявності безперервного стажу роботи в галузі. Згідно з пунктом 1.6 колективного договору сторони погодилися, що зміни до договору вносяться після їх затвердження на спільному засіданні президіума профкома та адміністрації. Протягом дії договору до нього не вносяться зміни, які погіршують оплату і умови праці, пільги, трудові і соціальні гарантії, встановлені цим колдоговором. У разі ухвалення Президентом України, Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України документів, у яких норми гарантій є нижче, ніж у колективному договорі, то норми цього колективного договору діють до закінчення його строку. Відповідно до статті 9 КЗпП України умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними. Стаття 9 КЗпП України не вимагає будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством. Вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними і не вимагають судової процедури визнання їх недійсними. Згідно зі статтею 2 Закону України «Про оплату праці» до структури заробітної плати входить: 1) основна заробітна плата це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців; 2) додаткова заробітна плата це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій; 3) інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми. Відповідно до ст.11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» №2136-IX від 15.03.2022, який набрав чинності 24.03.2022, в редакції на час виникнення спірних правовідносин, на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця. Стаття 116 КЗпП України передбачає, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму. Стаття 117 КЗпП України визначає, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Відповідно до п.п.2,8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. №100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Відповідно до статей 76, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. За правилами статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача на його користь невиплачені кошти при звільненні, а саме, одноразову матеріальну допомогу в розмірі 8 середньомісячних заробітків у сумі 207 762,24 грн (25 970,28 грн х 8), матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022-2025 роки у сумі 30 000,00 грн (7500,00 грн (50% посадового окладу) х 4 роки), грошову винагороду у зв`язку з ювілейною датою 50 років у сумі 12 293,00 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 158 858,88 грн. Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції вказав, що відповідач порушив трудові права позивача, а тому має виплатити йому одноразову матеріальну допомогу в розмірі 8 середньомісячних заробітків у сумі 207 762,24 грн, невиплачену матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022-2025 роки в сумі 30 000,00 грн, грошову винагороду у сумі 12 293,00 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 147 509,96 грн. Суд першої інстанції вважав, що позивач звернувся до суду у межах строку, передбаченого законодавством. Колегія суддів не може у повній мірі погодитися з такими висновками суду, оскільки вони не у повній мірі відповідають обставинам справи та вимогам законодавства. Щодо пропуску строку звернення до суду Згідно з нормами статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Стаття 234 КЗпП України передбачає, що у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року. Матеріали справи свідчать, що позивач отримав письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, 22 липня 2025 року. З позовом до суду він звернувся 10 листопада 2025 року, отже з пропуском тримісячного строку, передбаченого ч.2 ст.233 КЗпП України. Проте, перед тим, як звернутися до суду, він 03 вересня 2025 року звертався до АТ «Укрзалізниця» з вимогою про виплату належних сум у зв`язку із звільненням у позасудовому порядку. Між тим, 23 жовтня 2025 року він отримав відмову відповідача, у якій той зазначив, що усі належні виплати були виплачені позивачу 22 липня 2025 року. Виплата інших сум зупинена з 01 квітня 2025 року. З моменту отримання цього повідомлення позивач звернувся до суду через 17 днів. У позовній заяві він, серед іншого, просив поновити йому строк звернення до суду, який він, на його думку, пропустив з поважних причин, а саме через непоінформованість про незаконне призупинення дії колективного договору; несвоєчасне надання відповідачем повної інформації про порядок і підстави невиплат; об`єктивну неможливість раніше з`ясувати порушення трудових прав без правової допомоги. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , вважав, що той звернувся до суду у межах строку, передбаченого законодавством. Відповідач у апеляційній скарзі наполягає на тому, що позивач пропустив тримісячний строк звернення з позовом до суду. Колегія суддів вважає слушними доводи відповідача про те, що позивач пропустив тримісячний строк звернення з позовом до суду після одержання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. Проте, колегія суддів констатує, що цей строк було пропущено з поважних причин, оскільки позивач намагався у позасудовий спосіб відновити свої права. Після відмови відповідача у цьому, він у короткий термін звернувся з позовом до суду. За встановлених у справі обставин наявні підстави для поновлення позивачу строку звернення до суду. За такого колегія суддів вважає, що пропущений позивачем строк звернення з позовом до суду підлягає поновленню. Щодо стягнення грошових сум, не виплачених при звільненні Досліджені докази свідчать, що виплата одноразової матеріальної допомоги в розмірі 8 середньомісячних заробітків, матеріальної допомоги на оздоровлення, грошової винагороди у зв`язку з настанням ювілейної дати роботи на залізничному транспорті передбачена умовами колективного договору між адміністрацією та профспілковим комітетом моторвагонного депо Христинівка АТ «Укрзалізниця». Між тим, АТ «Укрзалізниця» з 01 липня 2024 року зупинила дію окремих положень колективних договорів АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, якими передбачено надання матеріальної допомоги на оздоровлення, встановивши нарахування та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення працівникам АТ «Укрзалізниця» в єдиному розмірі мінімальної норми, передбаченої Галузевою угодою між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками 30% місячної тарифної ставки (посадового окладу). З 01 квітня 2025 року було призупинено до окремого рішення керівництва виплати одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті. Вказані дії відповідача відповідають вимогам статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», в редакції на час виникнення спірних правовідносин, які передбачали, що на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця. Таким чином позивач має право на виплату йому відповідачем матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 та 2023 роки у загальній сумі 14 874,00 грн (7437,00 грн (50% посадового окладу) х 2 роки), матеріальної допомоги на оздоровлення за 2024 та 2025 роки у загальній сумі 8924,40 грн (4462,20 грн (30% посадового окладу) х 2 роки) та грошової винагороди у зв`язку з настанням ювілейної дати роботи на залізничному транспорті у сумі 12 293,00 грн, право на яку було підтверджено протоколом №56 від 01.06.2023. Посилання відповідача на те, що виплати, передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема, матеріальної допомоги, були зупинені рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року (протокол №Ц-54/31 Ком.т) на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, колегія суддів відхиляє, оскільки вказане рішення правління було визнано незаконним рішенням Довгинцівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 лютого 2024 року. До того ж сам відповідач у рішенні правління від 27 червня 2024 року вказав, що підпункт 1.1.4 пункту 1 рішення правління від 14 березня 2022 року (протокол №Ц-54/31 Ком.т) в частині призупинення виплати матеріальної допомоги на оздоровлення втрачає чинність з 01.07.2024. Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні Відповідно до частини другої статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови). З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі №761/9584/15-ц дійшла висновку, що «виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України». Велика Палата сформулювала змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови): - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 8 жовтня 2025 року у справі №489/6074/23 виснувала, що «обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-IX від 01.07.2022, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців». Враховуючи визначену середньоденну заробітну плату позивача при звільненні у сумі 618 грн (26 574,24 грн : 43 робочі дні) помножену на шість місяців (180 днів максимальний строк затримки розрахунку; станом на 11 травня 2026 року строк затримки розрахунку при звільненні становив 210 робочих днів), то середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні буде становити 111 240,00 грн (618 грн х 180 днів). Виходячи з фактичних обставин справи, розміру середньоденної заробітної плати позивача, з огляду на очевидну неспівмірність сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості (36 091,40 грн), беручи до уваги дії відповідача, який сплатив позивачу 73% виплат, які підлягали виплаті йому, а саме 96 634,10 грн, колегія суддів вважає за необхідне застосувати критерії пропорційності розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України. Оскільки відповідачем при звільненні позивача не було сплачено йому 27% виплат, які підлягали сплаті при звільненні, то відповідач має відшкодувати позивачу 27% суми від нарахованої середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 111 240,00 грн, що становить 30 034,80 грн. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункти 1 і 2 частини 1 статті 374 ЦПК України). Відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга АТ «Українська залізниця» підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції зміні. Щодо судових витрат Згідно із підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається, крім іншого, з нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення та розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Відповідно до вимог частин 1, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи, що апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги відповідача, змінив рішення суду першої інстанції, задовольнивши частково позовні вимоги позивача, який в силу вимог Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору в усіх судових інстанціях у справах про стягнення заробітної плати, то наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судового збору за подання позовної заяви у сумі 301,83 грн, а на користь держави судового збору у сумі 350,08 грн, а також для повернення відповідачу судового збору у сумі 3988,49 грн, який був сплачений за подання апеляційної скарги. Керуючись ст.374, 376, 382 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити частково. Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 06 січня 2026 року змінити. Поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду. Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення грошових сум, не виплачених при звільненні, задовольнити частково. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 невиплачену матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022-2025 роки у сумі 23 798,40 грн, грошову винагороду у зв`язку з настанням ювілейної дати роботи на залізничному транспорті у сумі 12 293,00 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 30 034,80 грн. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 301,83 грн. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір у сумі 350,08 грн. Повернути Акціонерному товариству «Українська залізниця» з Державного бюджету України грошові кошти у сумі 3988,49 грн, які були сплачені ним на підставі платіжної інструкції 3520 (#2147657589701) від 22 січня 2026 року як судовий збір за подання апеляційної скарги. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і у випадках, передбачених ст.389 ЦПК України, може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий О. В. Локтіонова Судді Т. В. Крамаренко О. О. Ямкова