Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/12648/25

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 08 травня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/12648/25 П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача Скрипченка В.О., суддів Кравченка К.В. та Осіпова Ю.В., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2025 року (суддя Бойко О.Я., м. Одеса, повний текст рішення складений 21.11.2025) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання неправомірними дій та скасування рішення від 01.04.2025 та зобов`язання нарахувати та виплатити грошову допомогу у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення,- В С Т А Н О В И В: 25.04.2025 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому просив: визнати неправомірними дії та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 01.04.2025 року (о/р НОМЕР_1 , РНОКПП 2373305856), яким було відмовлено ОСОБА_1 у призначенні грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії за віком, відповідно до пункту 7-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення, відповідно до пункту 7-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2025 року адміністративний позов задоволено. Не погоджуючись з ухваленим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог позивача відмовити повністю. Свою апеляційну скаргу мотивує тим, що у позивача відсутнє право на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій, яка передбачена п. 7-1 розділу XV ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», так як викладачі, які працюють у навчальних закладах Відділу культури та туризму, вказаним Переліком №909, не передбачені. На підставі викладеного апелянт стверджує, що органи Пенсійного фонду України не порушували прав, свобод та інтересів позивача, а діяли лише на підставі норм чинного законодавства України та з урахуванням наведених доводів позивачем у позовній заяві, відсутні законі підстави для її задоволення. Позивач надіслав до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, у якому, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Справа розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження. Апеляційним судом справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до статті 311 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах поданої скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 24.12.2024 року перебуває на обліку в Головному управлінні ПФУ в Одеській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». 25 лютого 2025 року позивач звернувся з заявою до Головного управління пенсійного фонду України в Одеській області - Ананьївського відділу обслуговування громадян №10 щодо нарахування та виплати йому грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення, відповідно до пункту 7-1 Розділу XV Прикінцевих положень Закону №1058-VІ. За принципом екстериторіальності, заява позивача від 25.02.2025 року розглядалась Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області. За результатами розгляду вищезазначеної заяви відповідачем прийнято рішення від 04.03.2025 року №155150006236 про відмову в призначені одноразової грошової допомоги, оскільки відсутня інформація про періоди перебування у відпустках без збереження заробітної плати. 25 березня 2025 року позивач повторно звернувся з заявою до Головного управління пенсійного фонду України в Одеській області - Ананьївського відділу обслуговування громадян №10 щодо нарахування та виплати грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення, відповідно до пункту 7-1 Розділу XV прикінцевих положень Закону №1058-VІ та надав довідку №4 КУ «Ананьївська музична школа імені П.І. Ніщинського» Ананьївської міської ради від 24.03.2025 року про перебування у відпустках без збереження заробітної плати за весь період роботи в Ананьївській музичній школі. За принципом екстериторіальності, заява позивача від 25.03.2025 року розглядалась Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області. За результатами розгляду вищезазначеної заяви, відповідачем прийнято рішення №155150006236 від 01.04.2025 про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги відповідно до п. 7.1 Прикінцевих положень Закону №1058-VІ, у зв`язку з відсутністю необхідного спеціального стажу. Відповідач в своєму рішенні зазначив наступне: «Відповідно до ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», що передбачені Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 (далі Перелік). Розділом І «Освіта» Переліку передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, вчителі та викладачі у загальноосвітніх навчальних закладах, військових загальноосвітніх навчальних закладах музичних і художніх школах. Відповідно до довідки №04 від 24.03.2025 року заявник працює викладачем по класу гітари в Комунальній установі «Ананьївська музична школа імені П.І. Ніщинського» Ананьївської міської ради Відділу культури та туризму Ананьївської міської ради. Викладачі які працюють у навчальних закладах Відділу культури та туризму, вказаним Переліком не передбачені. Тому періоди роботи в них на посаді викладача не зараховуються до стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Враховуючи вищевикладене прийнято рішення відмовити ОСОБА_2 в перерахунку пенсії відповідно до п. 7-1 Прикінцевих положень Закону №1058». Позивач вважає, що діями відповідача щодо відмови в призначені одноразової грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення, відповідно до пункту Розділу XV Прикінцевих положень Закону №1058-VІ, позбавило його права на отримання пенсії у збільшеному розмірі, що є противоправним. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку, що посада педагогічного працівника з врахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 та положень постанови Кабінету Міністрів України від 14.06.2000 №963 поширюється на посаду «викладач музичної школи». Суд вказав, що матеріалами адміністративної справи встановлено доведеність факту дотримання умов, передбачених ст. 26 Закону №1058-VІ, в тому числі, досягнення пенсійного віку; обіймання посад, передбачених пунктами «е»-«ж» ст. 55 ЗУ «Про пенсійне забезпечення»; наявності страхового стажу на таких посадах для жінок - 30 років; неотримання (не призначення) до моменту звернення за пенсією за віком будь-якої іншої пенсії, що дає право на отримання грошової допомоги відповідно до вимог п. 7-1 Прикінцевих положень ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступного. Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно із ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Так, Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом. Згідно п. 7-1 розділу XV Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55 ЗУ «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення. Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України. В свою чергу, постановою КМУ від 23 листопада 2011 року №1191 затверджено Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати (далі Порядок №1191). Згідно п. 2 Порядку №1191, до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» і «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення, що передбачені, зокрема Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року №909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років». Пункт 5 Порядку №1191 передбачає, що грошова допомога надається особам, яким, починаючи з 1.10.2011р., призначається пенсія за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого ст. 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - і «ж» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію. Із системного аналізу наведених вище норм вбачається, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов`язується із наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу роботи на певних визначених законодавством посадах і вихід на пенсію саме з цих посад у закладах та установах державної і комунальної форми власності, а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV будь-якого іншого виду пенсії. Згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 в період з 01.09.1984 року по 24.12.2024 року (дата призначення пенсії) позивач безперервно працював викладачем в Ананьївській дитячій музичній школі, що в свою чергу підтверджує факт того, що його спеціальний страховий стаж (педагогічний стаж), який враховується при нарахуванні доплати в розмірі десяти пенсій, становить більш як 40 років (а.с. 25-28). Колегією суддів встановлено, що предметом спору у даній справі є перевірка правомірності рішення про відмову в призначенні та виплаті позивачу грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення, що передбачена п. 7-1 ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». В даному випадку, оскаржувана відмова пенсійного органу обґрунтована тим, що позивач на день досягнення пенсійного віку не працював в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років, відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». В свою чергу, задовольняючи позовні вимоги судом першої інстанції зроблено висновок про те, що позивач має необхідний страховий стаж для отримання спірної виплати, працював в закладі охорони здоров`я комунальної форми власності та не отримував іншої пенсії. Між тим, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, у межах доводів та вимог апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Так, з аналізу вищевикладених положень пенсійного законодавства вбачається, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов`язується, зокрема, з наявністю у відповідної особи необхідного спеціального страхового стажу, який для чоловіків складає 35 років. Крім того, відповідна особа на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, має працювати в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». В свою чергу, як вбачається із зібраних матеріалів у справі, пенсію за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», призначено позивачу 24 грудня 2025 року. При цьому, на день досягнення позивачем пенсійного віку, передбаченого ст. 26 Закону №1058-VІ він працював і продовжує працювати на даний час на посаді викладача по класу гітари КУ «Ананьївська музична школа імені П.І. Ніщинського» Ананьївської міської ради, що дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» ст. 55 Закону України від 14.08.2021 року №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі Закон №1788-ХІІ) так як його педагогічний стаж на день призначення пенсії за віком становить більше 40 років. Спеціальний страховий стаж позивача, який обраховується при прийнятті рішення органом ПФУ про виплату одноразової грошової допомоги на зазначених вище посадах в Ананьївській дитячій музичній школі становить більш як 35 років (для чоловіків). Так Переліком №909 встановлені заклади освіти і посади, робота на яких дає право на пенсію за вислугою років. У загальноосвітніх навчальних закладах право на пенсію за вислугу років мають право громадяни, які працювали на таких посадах: учителі логопеди, вчителі-логопеди, вчителі-дефектологи, викладачі, сурдопедагоги, тифлопедагоги, вихователі, завідуючі та інструктори слухових кабінетів, директори, завідуючі, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної), навчально-виробничої частини або роботи з виробничого навчання, завідуючі навчальною і навчально-виховною частиною, завідувачі філіями, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної) роботи, соціальні педагоги (організатори позакласної та позашкільної виховної роботи з дітьми), практичні психологи, педагоги-організатори, майстри виробничого навчання, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи. У позашкільних навчальних закладах право на пенсію за вислугу років мають право громадяни, які працювали на таких посадах: директори, їх заступники з навчально-виховної, навчальної, виховної роботи, завідувачі відділами (лабораторіями, кабінетами), художні керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи. Дорученням Кабінету Міністрів України від 6 січня 1996 року №397/21 дію Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, було поширено і на викладачів музичних, художніх, хорових, хореографічних шкіл, шкіл мистецтв та інших шкіл естетичного виховання, без внесення змін до постанови. Водночас, Верховний Суд України у постанові від 25 травня 2016 року у справі №419/794/15 висловив свою позицію стосовно того, що наявність доручення Кабінету Міністрів України від 6 січня 1996 року №397/21 без відповідних змін до Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років не є достатньою законодавчою підставою для зарахування до спеціального стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років, періоду роботи позивача на посаді викладача в позашкільних закладах освіти. При цьому Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року по справі №876/5312/17 було здійснено відступ від правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 25.05.2016 року у справі №419/794/15-а щодо висновків про відсутність у викладачів музичних шкіл, які відносяться до закладів позашкільної освіти, права на отримання пенсії за вислугу років на підставі п. «е» ст. 55 Закону №1788-ХІІ. Так, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що за приписами ст. 28 Закону України «Про освіту» №1060-XII від 23.05.1991 року (в редакції, чинній на момент роботи позивача), система освіти складається із навчальних закладів, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти. Згідно зі ст. 29 Закону №1060-XII структура освіти включає, поряд з іншими видами, також позашкільну освіту. Як передбачено ст. 4 Закону України «Про позашкільну освіту» №1841-III від 22.06.2000 року позашкільна освіта є складовою системи безперервної освіти, визначеної Конституцією України, Законом України «Про освіту», цим Законом, і спрямована на розвиток здібностей та обдарувань вихованців, учнів і слухачів, задоволення їх інтересів, духовних запитів і потреб у професійному визначенні. Статтею 12 Закону №1841-III та пунктом 6 Переліку типів позашкільних навчальних закладів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №433 від 06.05.2001 року, передбачено, що до позашкільних навчальних закладів відносяться початкові спеціалізовані мистецькі навчальні заклади (школи естетичного виховання: музичні, художні, хореографічні, театральні, хорові, мистецтв та інші). Згідно статті 21 Закону України «Про позашкільну освіту» педагогічні працівники позашкільних навчальних закладів мають право на пенсію за вислугу років за наявності педагогічного стажу роботи не менше ніж 25 років. Постановою Кабінету Міністрів України №963 від 14.06.2000 року було затверджено Перелік посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, відповідно до якого до посад педагогічних працівників належать, зокрема, викладачі всіх спеціальностей. Апеляційний суд зазначає, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (ч. 3 ст. 46 Конституції України). Конституційний Суд України у п. 3.4 Рішення від 18 червня 2007 року №4-рп/2007 зазначив, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов`язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного Суду України підкреслюється, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за ст. 22 Конституції України не допускається (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року №8-рп/99, від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, від 17 березня 2004 року №7-рп/2004). Конституційне та законодавче регулювання захисту прав і свобод людини узгоджується із міжнародно-правовими актами, а саме Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), яка була ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, та відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства. Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують під час розгляду справ Конвенцію і практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Європейський суд з прав людини у п.п. 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи. Водночас положеннями ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. З огляду на зазначене, проаналізувавши норми законодавства й ураховуючи наявність у національному законодавстві певних правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення викладачів у позашкільних закладах освіти, а також з метою реалізації положень ст. 46 Конституції України щодо недопущення обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави, суд, ґрунтуючись на висновках Великої Палати Верховного Суду, дійшов висновку, що викладачі позашкільних навчальних закладів, які входять до структури освіти України, мають право на отримання пенсії за вислугу років. Відтак, викладач музичної школи є педагогічним працівником позашкільного навчального закладу, тобто працівником освіти, з огляду на що стаж роботи на зазначених посадах мав бути зараховуваний відповідачем до пільгового стажу позивача у розумінні п. «е» ст. 55 Закону України №1788-ХІІ, навіть попри те, що зазначена посада прямо не передбачена затвердженим Переліком №909. Враховуючи викладене, з метою забезпечення належного та ефективного відновлення порушених прав позивача, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову допомогу у розмірі десяти місячних пенсій, згідно п. 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», оскільки у позивача наявний необхідний спеціальний стаж роботи (більше 35 років), займана ним посада відноситься до посад педагогічних працівників, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», він працював у відповідному закладі та на відповідній посаді в день досягнення пенсійного віку, до моменту виходу на пенсію за віком будь-якого іншого виду пенсії не отримував, що підтверджується наданими до матеріалів справи письмовими доказами та відповідачами не оспорюється, а тому позивач має право на нарахування та виплату грошової допомоги, яка передбачена пунктом 7-1 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV. При цьому, згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010 року, заява №4909/04, відповідно до п. 58 якого Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі"Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torijav.Spain) від 09.12.1994 року, серія A, №303-A, п. 29). Згідно з пунктом першим частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відтак, апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає. Керуючись статтями 292, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2025 року без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає відповідно до ч. 6 ст. 12, ст. 257 та ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя-доповідач В.О.Скрипченко Суддя К.В.Кравченко Суддя Ю.В.Осіпов