Постанова 4813 № 523/3241/25

Номер провадження: 22-ц/813/2344/26 Справа № 523/3241/25 Головуючий у першій інстанції Рязанова К. Ю. Доповідач Назарова М. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05.05.2026 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Назарової М.В. (суддя-доповідач), Коновалової В.А., Кострицького В.В., учасники справи: позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс», відповідач - ОСОБА_1 , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» в особі свого представника Лазарєвої Маргарити Сергіївни на рішення Саратського районного суду Одеської області від 21 жовтня 2025 року, ухвалене Саратським районним судом Одеської області у складі: судді Рязанової К.Ю. в приміщенні того ж суду, у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в с т а н о в и в: У лютому 2025 року ТОВ «Укр Кредит Фінанс» звернулося до суду з вказаним позовом, в якому просило стягнути зі ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 1320-3052 від 23 грудня 2023 року у розмірі 22162,50 гривень, а також судові витрати у розмірі 2422,40 гривень. Позовні вимоги обґрунтуванні тим, що 23 грудня 2023 року між ТОВ "Укр Кредит Фінанс" та ОСОБА_1 за допомогою веб-сайту (creditkasa.com.ua), який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ "Укр Кредит Фінанс", в рамках якої реалізуються технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів і які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле, було укладено електронний Договір про відкриття кредитної лінії № 1320-3052, який разом з Правилами надання споживчих кредитів складають єдиний договір, в якому визначаються всі його істотні умови та з яким відповідач була попередньо ознайомлена. Зазначений кредитний договір між сторонами був укладений у відповідності до норм ч. 1 ст. 13 ЗУ "Про споживче кредитування" у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг", а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про електронну комерцію". Відповідачу було надано одноразовий ідентифікатор с1180 для підписання кредитного договору № 1320-3052 від 23 грудня 2023 року, ознайомлено з Правилами надання споживчих кредитів та інших супутніх документів, котрі в подальшому були нею підписані. Відповідно до умов договору кредитодавець взяв на себе зобов`язання надати відповідачу кредит для задоволення особистих потреб на наступних умовах: сума кредиту 4500,00 гривень, строк кредитування 300 днів, базовий період 30 днів, промо-ставка - 0,25 %, знижена процентна ставка 2,50 % в день, стандартна процентна ставка 3,00% в день. ТОВ "Укр Кредит Фінанс" свої зобов`язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, надало відповідачу кредит в розмірі 4500,00 грн на картковий рахунок. У порушення зазначених норм закону та умов договору відповідачка зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконала, у зв`язку з чим станом на 17 січня 2025 року має загальний розмір заборгованості 39870,00 грн, з яких: 4500,00 грн - прострочена заборгованість за кредитом; 35370,00 грн - прострочена заборгованість за нарахованими процентами. Кредитодавцем було прийнято рішення про можливість застосування до Позичальника Програми лояльності для споживачів фінансових послуг ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», а саме часткового списання заборгованості позичальнику за нарахованими процентами у загальній сумі 17707,50 гривень за умови погашення позичальником решти заборгованості за Кредитним договором в розмірі 22162,50 гривень, яка складається з простроченої заборгованості за кредитом - 4500 гривень; простроченої заборгованості за нарахованими процентами - 17662,50 гривень. У відзиві на позовну заяву відповідачка просила відмовити у задоволенні позову ТОВ «Укр Кредит Фінанс» у повному обсязі, обґрунтовуючи тим, що встановлений позивачем у договорі розмір відсотків за несвоєчасно виконані зобов`язання за кожен день прострочки у розмірі 2,50 %, що в результаті становить 35370,00 грн, є несправедливим у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суперечить встановленим обмеженням ст. 21 Закону України «Про споживче кредитування» та порушує принцип розумності та добросовісності, що є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника, як споживача послуг фінансової установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми відсотків, яка перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України та становить більше, ніж п`ятнадцять відсотків простроченого платежу. З урахуванням наведеного, загальна сума кредиту мала становити 4500,00 грн (сума кредиту) + 675,00 грн (сума відсотків, яка не перевищує 15% від суми простроченого платежу) = 5175,00 грн. Але нею було надіслано 22 березня 2025 року листа на електронну пошту з пропозицією оплатити суму кредиту + 20% від суми кредиту, оскільки вона розуміє, що несвоєчасне виконання зобов`язань за договором призводить до збитків та втрати вигоди, тому вирішила запропонувати вищу ставку, однак, 27 березня 2025 року отримала відповідь, що мінімальна сума до оплати з урахуванням максимальної знижки становить 12000,00 грн, що порушує вищевказані нею норми законодавства про захист прав споживачів та є свідченням того, що позивач не має наміру дотримуватися вимог чинного законодавства України щодо загальних засад цивільного законодавства, що викладені у ст. 3 ЦК України (справедливість, добросовісність та розумність) та вищевказану норм ЗУ «Про захист прав споживачів». Рішенням Саратського районного суду Одеської області від 21 жовтня 2025 року позов ТОВ «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» заборгованість за кредитним договором № 1320-3052 від 23 грудня 2023 року станом на 17 січня 2025 року у загальному розмірі 9000 гривень, з яких: прострочена заборгованість за кредитом 4500 гривень, прострочена заборгованість за нарахованими відсотками - 4500 гривень, а також судовий збір у розмірі 938,72 гривень. В апеляційній скарзі ТОВ «Укр Кредит Фінанс» в особі свого представника Лазарєвої М.С. просить рішення в частині стягнення зі ОСОБА_1 на користь ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» заборгованість за Кредитним договором № 1320-3052 від 23.12.2023 в загальному розмірі 9000,00 грн та судового збору у розмірі 938,72 грн скасувати та прийняти нове рішення про стягнення зі ОСОБА_1 на користь ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» загальну суму заборгованості за Кредитним договором № 1320-3052 від 23.12.2023 в розмірі 22162,50 гривень, що складається з: простроченої заборгованості за кредитом - 4500,00 гривень; прострочена заборгованість за нарахованими процентами 17662,50 гривень. Доводами апеляційної скарги є те, що між сторонами чітко погоджено строк кредитування з п. 4.12. Договору № 1320-3052 від 23.12.202: 300 календарних днів (до 17.10.2024), протягом якого позивач має право нараховувати проценти за користування Кредитом у розмірі, визначеному п. 4.10. та 10.1. Договору (стандартна ставка 3,00% за день та знижена ставка 2,50% за день), а базовий період у 14 днів визначено лише як проміжки для розрахунку платежів. При заповненні заявки на отримання грошових коштів відповідач сам обрав базовий період, а саме 30 днів, протягом якого буде сплачувати саме відсотки. Звертає увагу, що відповідно до Розрахунок заборгованості за договором 1320-3052 від 23.12.2023, станом на 17.01.2025 рік штраф та комісія за невиконання умов договору стосовно ОСОБА_1 не нараховувались. Після закінчення строку кредитування нарахування процентів було зупинено, що вбачається з розрахунку заборгованості, а саме у графі «Ставка %» зазначено нарахування відсотків в загальному 300 днів (включно до у 17.10.2024). Умови кредитного договору не можна вважати несправедливими, оскільки розмір відсотків за користування кредитними коштами сторонами договору визначено за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому ст. 627 ЦК України. Позивач має законне право на нарахування відсотків згідно до п. 4.10. та п. 10.1. Договору, протягом строку кредитного договору, що визначено в п. 4.12. Договору. Посилаючись на постанови Верховного Суду від 09.09.2020, від 12.01.2021 по справі 524/5556/19, вказує, що судом було зазначено про безпідставність доводів позивачки про порушення положень статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», так як максимальний розмір пені, нарахований кредитодавцем, не перевищує 50 відсотків від суми кредиту, що спростовує доводи касаційної скарги у відповідній частині. При належному виконанні договірних зобов`язань штрафна санкція у вигляді пені не застосовується, при цьому грошова сума нарахованої пені залежить і від періоду невиконання боржником взятих на себе зобов`язань». Тобто, норма закону, зокрема п. 5 ч. 3 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» має місце щодо застосування до вимог про нарахування пені, а не до всіх умов Договору. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити рішення суду першої інстанції залишити без мін, посилаючись на п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів", вказує, що вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Предметом позову в цій справі є вимога про стягнення заборгованості у розмірі 22162,50 грн, тому справа є малозначною в силу прямої вказівки в ЦПК України. Оскільки справа є малозначною, то розгляд апеляційної скарги проводиться без повідомлення учасників справи відповідно до приписів ч. 1 ст. 369 ЦПК України. Згідно з ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Інформація про призначення даної справи до розгляду у апеляційному суді без повідомлення учасників справи завчасно розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає скаргу такою, що не підлягає задоволенню. Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4 вказаної норми). Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Відповідно до роз`яснень, які містяться в абзаці першому пункту 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» та частини 1 статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У третьому абзаці пункту 15 названої постанови Пленуму зазначено, що у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується. Предметом апеляційного перегляду справи є рішення суду в частині розміру стягнутої заборгованості за нарахованими відсотками, в іншій частині рішення суду не переглядається. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 та постанову Верховного Суду № 679/1103/23 від 12 лютого 2025 року, в оскаржуваній частині виходив з того, що умови кредитного договору про реальну процентну ставку в розмірі 3% за кожен день прострочення, що призвело до нарахування процентів у розмірі - 35370 гривень, в подальшому списання до 17707,50 грн, що перевищує тіло кредиту у 4 рази, не є справедливим, оскільки зазначене суперечить таким загальним засадам цивільного законодавства, яка справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України). Тому, враховуючи очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум процентів за користування кредитними коштами тілу кредиту, вважав за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача проценти у розмірі - 4500 гривень, виходячи із принципів справедливості, добросовісності та розумності. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду та з огляду на доводи апеляційної скарги вважає за необхідне зазначити наступне. За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Положення ч. 1 ст. 205 ЦК України (в редакції на час виникнення правовідносин) визначають, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до частини першої ст. 207 ЦК України (в редакції на час виникнення правовідносин) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів (частина третя статті 207 ЦК України). Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. ст. 205, 207 ЦК України). Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію». Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», в редакції на час виникнення правовідносин, електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Згідно з ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», в редакції на час виникнення правовідносин, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти(оферти)однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», в редакції на час виникнення правовідносин, пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Положення ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» (в редакції на час виникнення правовідносин) передбачають відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», в редакції на час виникнення правовідносин, у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», в редакції на час виникнення правовідносин). Так, відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Отже, з урахуванням особливостей договору щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено та по справі ніким не оскаржується, що 23 грудня 2023 року між ТОВ "Укр Кредит Фінанс" та ОСОБА_1 укладено договір про відкриття кредитної лінії № 1320-3052 у вигляді електронного документа, згідно з якого відповідачка отримала кредит в розмірі 4500,00 грн, зі строком кредитування 300 днів, базовим періодом - 30 днів, промо-ставка 0,25 %, зі сплатою зниженої процентної ставки 2,50 % в день, стандартної процентної ставки 3,00 % в день (досліджено в підсистемі «Електронний суд»). Вказаний кредитний договір укладений з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи веб-сайту (creditkasa.com.ua), який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ "Укр Кредит Фінанс", в рамках якої реалізуються технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів і які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле, який разом з Правилами надання споживчих кредитів складають єдиний договір, в якому визначаються всі його істотні умови та з яким відповідач був попередньо ознайомлений. Відповідно до довідки про перерахування суми кредиту № 1320-3052 від 23 грудня 2023 2022 року видача коштів за зазначеним кредитним договором здійснювалась за допомогою системи LiqPay: Платіж 2407118623, дата 23 грудня 2023 року, № платіжної карти НОМЕР_1 , призначення платежу - видача кредитних коштів за договором № 1320-3052 від 23 грудня 2023 року, сума 4500,00 гривень. Довідкою АТ КБ "ПриватБанк" повідомлено ТОВ "Укр Кредит Фінанс" про перерахування коштів від ТОВ "Укр Кредит Фінанс" через систему платежів LiqPay на підставі договору № 4010 від 02 грудня 2019 року по платежам, серед яких є платіж 2407118623, дата 23 грудня 2023 року, сума 4500,00 гривень, номер договору 1320-3052, номер карти НОМЕР_1 . Станом на 17 січня 2025 року загальна заборгованість за кредитом № 1320-3052 від 23 грудня 2023 року становить 39870,00 грн, яка складається з: 4500,00 грн - основний борг; 35370,00 грн - залишок нарахованих, не погашених відсотків. Позивачем було прийнято рішення про застосування до позичальника програми лояльності, а саме часткового списання заборгованості за нарахованими відсотками в сумі 17707,50 гривень за умови погашення позичальником заборгованості за кредитним договором в сумі 22162,50 гривень. Згідно з п. 2.2. Кредитного договору Кредитодавець відкрив Кредитну лінію для Позичальника шляхом надання Позичальнику Кредиту на умовах строковості, зворотності, платності для задоволення особистих потреб Позичальника, а Позичальник зобов`язується повернути Кредит не пізніше останнього дня строку кредитування та сплатити нараховані кредитодавцем проценти за користування кредитом у порядку, передбаченому цим договором. Відповідно до п. 4.10 Кредитного договору нарахування процентів за користування Кредитом здійснюється на залишок неповерненої суми Кредиту за кожен день користування Кредитом, починаючи з дня видачі Кредиту до дати фактичного повернення всієї суми Кредиту, за наступною ставкою: стандартна процентна ставка становить 3.00% за кожен день користування Кредитом (вказана процентна ставка застосовується протягом всього строку дії цього Договору, за виключенням строку використання права користування Кредитом за Промо-ставкою та/або Зниженою, та/або Пільговою процентною ставкою). Відповідно до п. 4.12 Кредитного договору строк кредитування, тобто, строк на який надається Кредит Позичальнику: 300 календарних днів з моменту перерахування Кредиту Позичальнику, дата повернення (виплати) кредиту 17 жовтня 2024 року. Строк Договору є рівним Строку кредитування. Факт укладення вказаного договору про відкриття кредитної лінії № 1320-3052, надання кредиту у визначеному умовами договору розмірі 4500,00 грн та наявність станом на 17.01.2025 року невиконаного в повному обсязі зобов`язання по поверненню кредитних коштів та сплати процентів за користування такими відповідачем по справі не заперечується та не є предметом апеляційного перегляду. Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Відповідно ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Разом з тим, щодо умов кредитного договору про реальну процентну ставку в розмірі 3% за кожен день прострочення, що призвело до нарахування процентів у розмірі - 35370 гривень, в подальшому списання до 17707,50 грн, що перевищує тіло кредиту у 4 рази, колегія суддів вважає за необхідне зауважити стосовно правильних висновків суду в частині посилань на положення п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», згідно яких несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації у разі невиконання ним зобов`язань за договором. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (ч. 3 ст. 509 ЦК України). Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Доводи апеляційної скарги про те, що нарахування по процентам за користування кредитом відбувалося у відповідності до положень укладеного договору, а саме п.п. 4.10. та 10.1., в строк погоджений сторонами у п. 4.12. договору та не нарахування при цьому процентів за несвоєчасне повернення триманого кредиту в силу положень ст. 625 ЦК України, а також пеню, штраф або інші платежі за неналежне виконання умов кредитного договору, колегія суддів вважає безпідставними за наступних підстав. У постанові Верховного Суду від 12.02.2025 року по справі № 679/1103/23 зауважено, що під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. При цьому, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у ч. 3 ст. 509, ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно. З огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту. Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах. Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди. Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином, ефективного вибору. Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг). У Рішенні від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами. Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19. Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Також у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання. Таким чином, враховуючи вищевикладене в своїй сукупності, судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні повно та всебічно встановлено всі фактичні обставини справи та обґрунтовано у відповідності до діючих правових норм зроблено висновок щодо наявності підстав в даному випадку для зменшення заявленого позивачем розміру процентів річних за користування наданим кредитом, що становить 4500 грн, з огляду на непропорційність заявленої суми розміру наданого кредиту, що становить 4500,0 грн. Будь-яких інших доводів, спрямованих на спростування висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, апеляційна скарга не містить. Слід зазначити, що ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 лютого 2026 року передано справу № 552/672/23 (провадження № 61-4595сво25) на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду. Колегія суддів вважала за необхідне відступити від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23 (провадження 61-92св24). Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає, що суд не в праві давати оцінку справедливості тим чи іншим умовам кредитного договору та змінювати на цій підставі розмір нарахованих процентів без заявлення відповідних позовних вимог стороною договору, інакше порушується загальна засада цивільного законодавства принцип свободи договору, передбачений пунктом 3 частина першої статті 3, статтею 627 ЦК України. За загальним правилом, договір як універсальний регулятор приватних відносин, є підставою для встановлення (зміни чи припинення) приватних прав і обов`язків та інших наслідків саме для його сторін. Ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 лютого 2026 року справу № 552/672/23 (провадження № 61-4595сво25) прийнято та призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами. Натомість, розгляд Об`єднаною палатою ВС питання щодо наявності/відсутності у суду права давати оцінку справедливості тих чи інших умов кредитного договору та змінювати на цій підставі розмір нарахованих процентів без заявлення відповідних позовних вимог стороною договору (наприклад, щодо можливості/неможливості зменшення судом нарахованих кредитором відсотків за користування кредитними коштами в межах судової справи за позовом кредитора до боржника про стягнення заборгованості за кредитним договором за обставин незвернення боржника до суду з відповідними позовними вимогами про завідомо невигідні, несправедливі умови договору) не впливає на виниклі правовідносини, оскільки такі правовідносини виникли до вирішення питання про відступлення від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23 (провадження № 61-92св24), яка була чинна та застосована судом під час ухвалення оскаржуваного рішення. Крім того, Верховним Судом під час розгляду справ (постанови КАС ВС від 18 липня 2018 року у справі № 821/3514/15-а та від 11 жовтня у справі № 520/5147/19, ухвала КАС ВС від 19 вересня 2024 року у справі № 990/226/24) визначено різність понять щодо зміни судової практики або її появу як приклад тлумачення правових норм. Отже, зміна судової практики не є фактичною обставиною конкретної справи чи підміною правової підстави для заявлення позову. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права. Доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, а тому рішення суду в оскаржуваній частині слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині - без змін. Керуючись ст. 367, 374, 375 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» в особі свого представника Лазарєвої Маргарити Сергіївни залишити без задоволення. Рішення Саратського районного суду Одеської області від 21 жовтня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Дата складення повного тексту постанови 05 травня 2026 року Судді: М.В. Назарова В.А. Коновалова В.В. Кострицький