Постанова 4813 № 344/13446/25
від 27.04.2026 ·Номер провадження: 22-ц/813/4679/26 Справа № 344/13446/25 Головуючий у першій інстанції Малиновський О. М. Доповідач Комлева О. С. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27.04.2026 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого-судді Комлевої О.С., суддів: Громіка Р.Д., Драгомерецького М.М., розглянувши в порядку письмового провадження без виклику учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс», в інтересах якої діє представник Лазарєва Маргарита Сергіївна, на рішення Пересипського районного суду м. Одеси від 15 грудня 2025 року, ухваленого під головуванням судді Малиновського О.М., у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в с т а н о в и в: У серпні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» (далі по тексту ТОВ «Укр Кредит Фінанс») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, обґрунтовуючи заявлені вимоги тим, що 10.12.2023 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «Укр Кредит Фінанс» укладено електронний договір про відкриття кредитної лінії № 1315-1743 про надання споживчого кредиту, згідно умов якого відповідач отримав грошові кошти у розмірі 3600,0 грн, зі сплатою зниженої процентної ставки 2,50 % на день, стандартної процентної ставки 3,0% в день, строком кредитування 300 днів. У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за кредитним договором у встановленому договором порядку та строки, заборгованість відповідача по кредитному договору перед позивачем станом на 04.06.2025 року становить 18000, 0 грн. З огляду на викладене, позивач просить стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії № 1315-1743 у загальному розмірі 18000,0 грн, яка складається з 3600,0 грн - тіло кредиту та 14 400,0грн - нараховані проценти; вирішити питання про розподіл судових витрат. Рішенням Пересипського районного суду м. Одеси від 15.12.2025 року позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» заборгованість за кредитним договором у розмірі 5400,0 грн та судовий збір у розмірі 726,72 грн. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ТОВ «Укр Кредит Фінанс» звернулося до суду із апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що нарахування по процентам за користування кредитом відбувалося у відповідності до положень укладеного договору, а саме п.п. 4.10 та 10.1, в строк погоджений сторонами у п. 4.12 договору. При цьому, зауважується, що проценти за несвоєчасне повернення триманого кредиту в силу положень ст. 625 ЦК України, пеню, штраф або інші платежі за неналежне виконання умов кредитного договору відповідачу не нараховувалися, а нарахована комісія передбачена як плата за видачу кредиту та є одноразовою. Скаржником також стверджується, що ОСОБА_2 правом споживача відмовитись в односторонньому порядку від укладення кредитного договору протягом чотирнадцяти днів не скористався та продовжував користуватись кредитом на погоджених між сторонами умовах. Положення кредитного договору про розмір процентів за користування кредитом підписано 10.12.2023 року відповідачем шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, а тому, на думку скаржника, з огляду на викладене, вказані умови договору не можна вважати несправедливими, оскільки розмір відсотків за користування кредитними коштами сторонами договору визначено за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому ст. 627 ЦК України. Апеляційна скарга також мотивована твердженням скаржника про здійснення нарахування відсотків за кредитним договором відповідно до умов договору та положень чинного законодавства, а тому висновки суду першої інстанції щодо посилань на положення ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» є необґрунтованим та таким, що не відповідає фактичним обставинам справи. Своїм правом передбаченим положеннями ст. 360 ЦПК України учасники справи не скористалися, відзив на адресу суду не надходив. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч. 3 ст. 360 ЦПК України). Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Згідно приписів ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно з ч. 3 ст. 369 ЦПК України, з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення відповідно до ст. 376 ЦПК України є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 10.12.2023 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «Укр Кредит Фінанс» укладено електронний договір про відкриття кредитної лінії № 1315-1743. Зазначений кредитний договір укладено в електронній формі з використанням відповідачем одноразового ідентифікатора для підписання договору. Згідно умов кредитного договору відповідач отримала грошові кошти у розмірі 3600,0 гривень, зі сплатою зниженої процентної ставки 2,50 % на день, стандартної процентної ставки 3,0% в день, строком користування на 300 днів, базовий період 30 календарних днів, дата повернення кредиту 04.10.2024 року Сторонами визначено реальну річну процентну ставку 1273065,0%. Орієнтована загальна вартість кредиту на дату укладання договору складала 36 000,0грн. Кредитні грошові кошти перераховані позивачем на карту відповідача № НОМЕР_1 , зазначену відповідачем, яким підписаний договір. У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за кредитним договором у встановленому договором порядку та строки, позивачем визначена заборгованість відповідача по кредитному договору у розмірі 35 766,0грн, з яких: заборгованість по тілу кредиту в розмірі 3600,0грн, нараховані проценти в розмірі 32 166,0 грн. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із встановлення факту неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за кредитним договором, у зв`язку із чим позивач ТОВ «Укр Кредит Фінанс» набув право на стягнення заборгованості в судовому порядку. При цьому, судом також зроблено висновок, що у даному випадку, визначений у вказаному вище договору розмір процентів (реальна річна процентна ставка 1 273 065,0%) є непропорційно високою та призводить до дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника (споживача), відтак пункти 4,13, 4.15 кредитного договору №1315-1743 є несправедливими і суперечать принципам розумності та добросовісності, оскільки встановлюють вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (понад 50 %) у разі невиконання/неналежного виконання позичальником зобов`язань за цим договором. Фактично ТОВ «Укр Кредит Фінанс» порушує питання про стягнення з відповідача простроченої заборгованості за нарахованими процентами у розмірі, що у чотири рази перевищує розмір простроченої заборгованості за тілом кредиту. З огляду на встановлені судом обставини та з урахуванням доводів відповідача, наведених у відзиві на позовну заяву, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для зменшення розміру суми процентів, які просить стягнути позивач на свою користь з 14 400,0 грн до 1800,0 грн, тобто 50% від простроченої заборгованості, яку позивачем визначено у розмірі 3600,0грн. Колегія суддів погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції та з огляду на доводи апеляційної скарги вважає за необхідне зазначити наступне. За змістом ст.ст. 626,628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Відповідно до ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. Окрім того, відповідно до ч. 12, 13 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону є оригіналом такого документа. Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі. На спірні правовідносини за цим договором поширюється дія Закону України «Про споживче кредитування», адже за договором позичальнику надано споживчий кредит та такий укладено зі строком погашення кредиту більше одного місяця. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» (далі Закон) загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця для отримання, обслуговування та повернення кредиту. Згідно встановлених судом матеріалів справи, 10.12.2023 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 у відповідності до положень ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію», за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «Укр Кредит Фінанс» укладено електронний договір про відкриття кредитної лінії № 1315-1743. Загальний розмір кредиту за цим договором становить 3600,0 грн (п. 4.1). Строк кредитування, тобто строк на який надається кредит позичальнику 300 календарних днів з моменту нарахування кредиту позичальнику. Дата повернення кредиту 04.10.2024 року (п. 4.12). Згідно п. 4.7 плата за видачу кредиту передбачена у Формі процентів за користування кредитом. Тип процентної ставки за користування кредитом фіксована. Процентна ставка за користування кредитом не змінюється протягом усього строку користування кредитом, однак позичальнику на умовах, вказаних у цьому договорі, може надаватися можливість скористатися кредитом за промо-ставкою та/або пільговою, та/або зниженою процентними ставками. Нарахування процентів за користування кредитом здійснюється на залишок неповерненої суми кредиту за кожен день користування кредитом, починаючи з дня видачі кредиту до дати фактичного повернення всієї суми кредиту, за наступною. Ставкою: стандартна процентна ставка становить 3 % за кожен день користування кредитом (п. 4.10). Реальна річна процентна ставка на дату укладення цього договору складає 1273065,0% (п. 4.13). Орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення цього договору складає: 36000,0 грн та включає в себе суму кредиту та проценти за користування кредитом (п. 4.14), Факт укладення вказаного договору про відкриття кредитної лінії № 1315-1743, надання кредиту у визначеному умовами договору розмірі 3600,0 грн та наявність станом на 04.06.2025 року невиконаного в повному обсязі зобов`язання по поверненню кредитних коштів та сплати процентів за користування такими відповідачем по справі не заперечується. Разом з тим, реальна річна процентна ставка на дату укладення цього договору складає за п. 4.13 укладеного договору становить 1273065,0% та згідно наданого позивачем розрахунку, розмір заборгованості за процентами заявлений позивачем до стягнення становить 14400,0 грн, з огляду на що колегія суддів вважає за необхідне зауважити щодо правильних висновків суду в частині посилань на положення п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» згідно яких несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (ч. 3 ст. 509 ЦК України). Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Доводи апеляційної скарги щодо нарахування по процентам за користування кредитом відбувалося у відповідності до положень укладеного договору, а саме п.п. 4.10 та 10.1, в строк погоджений сторонами у п. 4.12 договору та не нарахування при цьому процентів за несвоєчасне повернення триманого кредиту в силу положень ст. 625 ЦК України, а також пеню, штраф або інші платежі за неналежне виконання умов кредитного договору, колегія суддів вважає таким, що не підлягають задоволенню за наступних підстав. У постанові від 12.02.2025 року по справі № 679/1103/23 Верховним Судом зауважено, що під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. При цьому, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у ч. 3 ст. 509, ч.ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно. З огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту. Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах. Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди. Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином, ефективного вибору. Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг). У Рішенні від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами. Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19. Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Також у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання. Таким чином, враховуючи вищевикладене в своїй сукупності, судом першої інстанції в оскаржуваному рішення повно та всебічно встановлено всі фактичні обставини справи та обґрунтовано у відповідності до діючих правових норм зроблено висновок щодо наявності підстав в даному випадку для зменшення заявленого позивачем розміру процентів річних за користування наданим кредитом, що становить 14400,0 грн, з огляду на непропорційність заявленої суми розміру наданого кредиту, що становить згідно п. 4.1 договору 3600,0 грн. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. З огляду на положення п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України ця справа є малозначною, а тому згідно п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Керуючись ст.ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів, у х в а л и в: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс», в інтересах якої діє представник Лазарєва Маргарита Сергіївна залишити без задоволення. Рішення Пересипського районного суду м. Одеси від 15 грудня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складений 27 квітня 2026 року. Головуючий О.С. Комлева Судді Р.Д. Громік М.М. Драгомерецький