Постанова 4807 № 334/380/26

Дата документу 07.05.2026 Справа № 334/380/26 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 334/380/26 Головуючий у 1-й інстанції: Фетісов М.В. Провадження № 22-ц/807/763/26 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 травня 2026 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Трофимової Д.А. суддів: Гончар М.С. Кухаря С.В. розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Фельського Сергія Леонідовича, на ухвалу Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 19 січня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» про стягнення страхового відшкодування, В С Т А Н О В И В: У січні 2026 року ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Фельського С.Л., звернулася до Дніпровського районного суду м. Запоріжжя з позовом до ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія» про стягнення страхового відшкодування, просила суд стягнути з ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія» на користь ОСОБА_1 майнову шкоду (страхове відшкодування), пов`язану з пошкодженням транспортного засобу Hyundai Elantra, д.н.з. НОМЕР_1 , в розмірі 186 368,87 грн., та судові витрати. Ухвалою Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 19 січня 2026 року цивільну справу № 334/380/26 за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» про стягнення страхового відшкодування передано за підсудністю Голосіївському районному суду міста Києва (місцезнаходження: вул. Виставкова, буд. 14А, м. Київ, 03127). Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду, ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Фельського С.Л., подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції безпідставно застосував ст. 31 ЦПК України, оскільки позовна заява була подана з дотриманням правил територіальної підсудності для даної категорії справ. Передача справи до суду за місцезнаходженням відповідача фактично нівелює право позивача на альтернативну підсудність та доступ до правосуддя. Учасники справи наданим процесуальним законом правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористались. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. За правилами ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду про передачу справи на розгляд іншого суду (п. 9 ч. 1 ст. 353 ЦПК України) розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Суд апеляційної інстанції, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 19 січня 2026 рокускасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції з огляду на таке. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не вірно визначено підсудність позову, даний позов має розглядатись судом, визначеним за правилами частини другої статті 27 ЦПК України. З огляду на викладене, дана справа не підсудна Дніпровському районному суду міста Запоріжжя, а тому підлягає передачі до Голосіївського районного суду міста Києва, до територіальної юрисдикції якого належить розгляд зазначеної позовної заяви. Апеляційний суд не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Так, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України). Відповідно до частини другої цієї ж статті суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України). Згідно з положенням частини третьої статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. Також, дотримання судами процесуальних норм інституту підсудності є вимогою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яке гарантує, що кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків або при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. За загальним правилом територіальної підсудності, встановленим статтею 27 ЦПК України, позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Виняток з вказаного правила становить альтернативна підсудність (стаття 28 ЦПК України) та виключна підсудність (стаття 30 ЦПК України). Підсудність за вибором позивача (альтернативна підсудність) - це така підсудність, коли позивачеві надається право за своїм вибором пред`явити позов в один з декількох вказаних в законі судів. Така процесуальна пільга встановлена законодавцем для позивачів лише у деяких категоріях справ, коли доцільно або необхідно зробити судовий захист суб`єктивних прав більш зручним для позивача. Так, відповідно до частини 5 статті 28 ЦПК України позови про захист прав споживачів можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору. Альтернативною називають підсудність, за якою декілька судів є компетентними розглянути справу. Не виключаючи можливість звернення особи до суду за правилами загальної підсудності (за місцезнаходженням відповідача) вона встановлює можливість звертатися до іншого або інших судів, тобто встановлює альтернативу можливість для позивача обрати один із двох чи більше судів. Звертаючись до суду за захистом своїх прав, позивач в обґрунтування своїх доводів та вимог посилалася на неналежне виконання умов договору з боку страховика. Відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» цей закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів. Відповідно до пункту 22 статті 1 цього ж Закону споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. До відносин, які регулюються нормами Закону України «Про захист прав споживачів», належать, зокрема, відносини, які виникають при укладенні та виконанні договору страхування. Страхувальник є споживачем фінансових послуг, а страховик їх виконавцем. Отже, за своєю правовою природою договір страхування є договором про надання послуг. Вказане узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 16 червня 2021 року у цивільній справі № 607/2225/20, що відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України має враховуватися судами. Оскільки на спірні правовідносини поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів», то позивач має право пред`являти позов до суду за своїм місцем проживання або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору. Право вибору між судами, яким згідно із правилом загальної підсудності і правилом альтернативної підсудності підсудна справа, належить виключно позивачеві. У постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2020 року у справі № 263/14171/19 (провадження № 61-21991св19) вказано, що: «Тлумачення статей 27, 28 ЦПК України свідчить, що підсудність за вибором позивача (альтернативна підсудність) - це такий вид підсудності, за умовами якої позивачеві надається право за своїм вибором пред`явити позов в один з декількох визначених у законі судів. Разом із тим, правила альтернативної підсудності не позбавляють позивача права звернутися із позовом за правилами загальної підсудності (стаття 27 ЦПК України), оскільки позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу (частина 16 статті 28 ЦПК України). Верховний Суд виходить з того, що право вибору між судами, яким згідно з правилом загальної підсудності і правилом альтернативної підсудності підсудна справа, належить виключно позивачеві». Оскільки позивачем заявлено вимогу про стягнення страхового відшкодування, апеляційний суд дійшов висновку про дотримання позивачем правил альтернативної територіальної підсудності та відсутність підстав для передачі справи за підсудністю на розгляд іншого суду. Отже, висновок суду першої інстанції про передачу справи за підсудністю до Голосіївському районному суду міста Києва є помилковим. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувану ухвалу необхідно скасувати у зв`язку з порушенням норм процесуального права та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», №4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). В контексті вказаної практики колегія суддів вважає обґрунтування цієї постанови достатнім. Статтею 382 ЦПК України передбачено, що постанова суду апеляційної інстанції складається, в тому числі, з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Враховуючи, що передача справи для продовження розгляду не є остаточним вирішенням спору по суті, підстави для розподілу судових витрат, понесених заявником у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відповідно до положень статей 141, 382 ЦПК України відсутні. Такий висновок узгоджується з правовим висновком Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеним у постанові від 18.05.2020 у справі № 530/1731/16-ц. Керуючись ст.ст. 367, 374, 379, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Фельського Сергія Леонідовича,задовольнити. Ухвалу Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 19 січня 2026 рокуу цій справі скасувати. Справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне судове рішення складено 07 травня 2026 року. Головуючий: Д.А. Трофимова Судді: М.С. Гончар С.В. Кухар