Постанова 4807 № 336/1389/23

Дата документу 05.05.2026 Справа № 336/1389/23 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 336/1389/23 Провадження №22-ц/807/344/26 Головуючий в 1-й інстанції Вайнраух Л.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 травня 2026 року місто Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В., суддів:Подліянової Г.С., Трофимової Д.А., секретарОстащенко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Мухіної Людмили Сергіївни на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 27 жовтня 2025 року, ухвалене у м. Запоріжжі (повний текст рішення складено 30 жовтня 2025 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права власності на частку у спільній частковій власності за вимогою співвласника, визнання права власності; за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном, - В С Т А Н О В И В: У лютому 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаною позовною заявою, за змістом якої просив припинити право власності ОСОБА_2 на 5/18 часток в праві спільної часткової власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , стягнувши з нього на користь ОСОБА_2 в рахунок грошової компенсації за належні відповідачці 5/18 часток в праві спільної часткової власності на вказаний об`єкт нерухомого майна 101 857,88 гривень, а також визнати за ним право власності на 5/18 часток житлового будинку АДРЕСА_1 . Як видно з позовної заяви, на підставі договору дарування від 21.02.2018, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Гармашовим Г.М., р.N330, позивачу належать 7/12 часток житлового будинку, а також після смерті батька ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, від 25.07.2018, виданого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Гармашовим Г.М., p.N 2209, - 5/36 часток відповідно, в праві спільної часткової власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , тобто, загальний розмір належної ОСОБА_1 частки в праві власності на вказаний об`єкт нерухомості становить 13/18 часток. Інші 5/18 часток в праві власності на зазначений будинок належать відповідачці ОСОБА_2 , яка успадкувала вказану частку в порядку спадкування за законом після смерті чоловіка ОСОБА_3 . Стороною позивача наголошено, що дане домоволодіння не є спільним сумісним майном батьків ОСОБА_1 , крім того, перед смертю чоловіка відповідачка не мешкала із ним однією сім`єю. У позовній заяві також стверджується, що домовитись з ОСОБА_4 щодо порядку користування спільним житловим будинком виявилося неможливим внаслідок постійних сварок та конфліктів з причин створення з боку відповідачки перешкод ОСОБА_1 у користуванні спільним нерухомим майном. Рішенням Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 18.03.2019 ОСОБА_1 вселено до спірного домоволодіння в результаті проведених виконавчих дій, тобто, спірні правовідносини виникли до звернення до суду із даним позовом, проте ОСОБА_2 постійно перешкоджає спробам позивача провести в будинку ремонтні роботи та привести будинок до ладу (демонтовано газовий котел, систему опалення, внаслідок чого газопостачання до будинку припинено 18.04.2020). Протиправні дії ОСОБА_2 зумовили численні звернення позивача до поліції із заявами. Позивач стверджує, що іншого житла на праві власності не має, натомість місцем постійного проживання ОСОБА_2 є приналежна їй на праві спільної сумісної власності із сином ОСОБА_5 квартира АДРЕСА_2 , тобто, спірним житловим будинком відповідачка не користується. Дружина позивача ОСОБА_6 , син ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , донька ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , як зазначає ОСОБА_1 , вимушені проживати у батьків дружини, оскільки проживання в будинку, переважна частина якого належить позивачу на праві власності, внаслідок дій ОСОБА_9 є фактично неможливим. Будинок знаходиться в занедбаному стані, потребує виконання ремонтних та відновлювальних робіт. Оскільки належна відповідачці ОСОБА_2 частка в праві власності на спірний будинок, на переконання позивача, є незначною, не може бути виділена в натурі, що видно з висновку експерта за результатами будівельно-технічного та оціночно-будівельного дослідження, проведеного 20.01.2023, припинення права власності ОСОБА_2 в судовому порядку на частку в праві власності на житловий будинок АДРЕСА_1 не завдасть істотної шкоди інтересам відповідачки як співвласника та членам її сім`ї. Враховуючи наведене, із посиланням на ст.365 ЦК України, позивач просив задовольнити позов у визначений спосіб. 10.05.2023 до справи надійшла зустрічна позовна заява за підписом ОСОБА_2 , згідно з вимогами якої сторона позивача за зустрічним позовом просить вселити позивачку в будинок АДРЕСА_1 , зобов`язати ОСОБА_1 не чинити перешкод у користуванні вказаним будинком. За змістом зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 підтверджує, що є співвласницею 5/18 часток будинку АДРЕСА_1 . Іншим співвласником домоволодіння є її син ОСОБА_1 . В даному домоволодінні, відповідно до тверджень, висловлених у зустрічній позовній заяві, позивачка мешкала в період з червня 1976 року по квітень 2020 року, зареєстрована в ньому за місцем проживання. Внаслідок перешкод, що створюються з боку відповідача, на яких, серед іншого, наголошено у відзиві на первісну позовну заяву, - доступ до будинку, володіння та користування ним ОСОБА_2 унеможливлені. Крім того, відповідно до доводів сторони позивача, 23.04.2023 відповідач побив ОСОБА_2 та її чоловіка ОСОБА_10 , коли вони приїхали до спірного будинку та намагалися до нього зайти. Враховуючи наведене, недобросовісність дій ОСОБА_1 , неможливість позасудового врегулювання спору між сторонами та захисту прав позивачки як співвласниці нерухомого майна, зокрема, її житлових прав, із посиланням на положення чт. 47, 48 Конституції України, ст.3, 316, 318, 321, 383, 391 ЦК України, ОСОБА_2 просила задовольнити зустрічну позовну заяву. Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 27 жовтня 2025 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права власності на частку у спільній частковій власності за вимогою співвласника, визнання права власності, - відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом вселення, зобов`язання не чинити перешкоди в користуванні нерухомим майном, - задоволено частково. Вирішено вселити ОСОБА_2 до будинку АДРЕСА_1 . У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 в частини зобов`язання не чинити перешкоди в користуванні нерухомим майном відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати по сплаті судового збору у сумі 1 073,60 гривень (одна тисяча сімдесят три гривні 60 копійок). Судові витрати, понесені ОСОБА_1 , у вигляді сплаченого судового збору у сумі 1 073,60 гривень, витрати, пов`язані із залученням експерта, у сумі 9000,00 гривень, а також на професійну правничу допомогу у сумі 34 700,00 гривень, - залишено за позивачем (відповідачем за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 . Повернуто ОСОБА_1 грошові кошти, внесені на депозитний рахунок ТУ ДСА в Запорізькій області згідно з квитанцією № 256976647 від 07.08.2025, зараховані 08.08.2025, у сумі 101 857,88 гривень (сто одна тисяча вісімсот п`ятдесят сім гривень 88 копійок). Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Мухіної Людмили Сергіївни подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги первісного позову, а у частині задоволених вимог зустрічного позову відмовити. Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що позивачем за первісним позовом доведено всі умови, за яких суд має право примусово припинити права співвласника спільної часткової власності. У суду першої інстанції були відсутні підстави для неприйняття експертного висновку наданого позивачем за первісним позовом, у якості письмового доказу. Наявність інших судових рішень між сторонами у справі, а також наявність звернень до органів поліції, так само і подання зустрічного позову у цій справі, доводить конфліктні стосунки між сторонами і неможливість їх спільного проживання у спірному будинку. Оскаржуване рішення у справі не вирішило по суті спір між сторонами у справі. Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_2 зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та як наслідок винесено обґрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими. В зв`язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення. Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на такі обставини. Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено, що згідно з даними витягу з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання від 14.11.2017 ОСОБА_1 зареєстрований з 01.08.1995 за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач перебуває у шлюбі із ОСОБА_6 з 13.06.2018 (засвідчена копія свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 13.06.2018). Подружжя має двох спільних дітей ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджено даними засвідчених копій свідоцтв про народження серії НОМЕР_2 від 15.05.2018, серії НОМЕР_3 від 22.05.2018. Дружина позивача з 11.08.2011 є власницею об`єкта нерухомості за адресою: АДРЕСА_3 (інформаційна довідка №384369930 від 26.06.2024). Доказів приналежності позивачу за первісним позовом іншого нерухомого майна на праві власності матеріали справи не містять. За даними засвідченої копії виписки з рішення виконкому Запорізької міської ради депутатів, протокол №23 від 21.11.1958, земельна ділянка у Зеленому Ярі, квартал № НОМЕР_4 , місце НОМЕР_5 , виділено ОСОБА_11 , площа ділянки 519 кв.м., цільове призначення для будівництва індивідуального житлового будинку, що не заперечується сторонами у справі. Відповідно до даних свідоцтва про право на спадщину за законом від 25.07.2018, виданого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Гармашовим Г.М., за p.N2209, ОСОБА_1 на праві власності належить 5/36 часток в праві власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 57 кв.м., житловою площею 28,9 кв.м., з усіма надвірними будівлями та спорудами, розташований на земельній ділянці площею 519 кв.м. На зазначеній земельній ділянці розташовано: жилий будинок літ.А цегл., жилою площею 28,4 кв.м., літня кухня Б, сарай б, б-1, В,Г, Д, погріб пг, вбиральня Е, паркан №1, №2, водопровід №3. 25.07.2018 приватним нотаріусом Гармашовим Г.М. здійснено державну реєстрацію права спільної часткової власності ОСОБА_1 на 5/36 часток житлового будинку літ.А відповідно до вказаного свідоцтва, рішення про державну реєстрацію №42220099 від 25.07.2018. Крім того, на підставі договору дарування від 21.02.2018, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Гармашовим Г.М., за р.N330, ОСОБА_1 належить 7/12 часток в праві власності на зазначений вище будинок. 21.02.2018 приватним нотаріусом Гармашовим Г.М. здійснено державну реєстрацію права спільної часткової власності ОСОБА_1 на 7/12 часток житлового будинку літ.А відповідно до вказаного договору дарування, рішення про державну реєстрацію №39783960 від 21.02.2018. Таким чином, загальний розмір приналежної позивачу за первісним позовом частки в праві спільної часткової власності на житловий будинок АДРЕСА_1 складає: 5/36 + 7/12 = 5/36 + 21/36 = 26/36 = 13/18. Згідно з відомостями Департаменту реєстраційних послуг ЗМР (наданими на виконання ухвали суду) станом на 03.10.2023, ОСОБА_2 зареєстрована у спірному домоволодінні з 29.12.2018. За даними засвідченої копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_6 від 15.09.2017, виданого повторно, 28.08.1976 зареєстровано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_12 , актовий запис №573. ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджено засвідченою копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_7 від 04.09.2017. Інші 5/18 часток в праві власності на зазначений вище спірний будинок належать відповідачці (позивачці за зустрічним позовом) ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 25.07.2018, виданого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Гармашовим Г.M., за p.N2811, номер запису про право власності №2832437 від 10.09.2018. Копія свідоцтва та відповідного витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 10.09.2018 у вказаній частці за ОСОБА_2 (номер рішення про державну реєстрацію № 42912014 від 10.09.2018) додані до зустрічної позовної заяви та досліджені судом. Згідно з засвідченою копією свідоцтва про право власності на житло, № НОМЕР_8 від 03.07.2000, виданого Комунарською районною адміністрацією ЗМР, квартира АДРЕСА_2 на праві спільної сумісної власності належить ОСОБА_2 , ОСОБА_5 (молодший син), загальна площа 69,9 кв.м., житлова площа 39,8 кв.м. Свідоцтво видано на підставі розпорядження №605/14-р від 03.07.2000, крім того, ЗМБТІ здійснено реєстрацію права спільної сумісної власності, про що здійснено відповідний напис на свідоцтві. Актуальні дані щодо права власності на спірне домоволодіння долучені до справи станом на 31.03.2025, не змінились (інформаційні довідки №420362266, 420768537 від 31.03.2025 та 02.04.2025 відповідно). Рішенням Шевченківського районного суду м.Запоріжжя у справі № 336/5211/18, пр. № 2/336/373/2019, від 18.03.2019, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 третя особа без самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_5 , про вселення в будинок та зобов`язання не чинити перешкод у користуванні будинком задоволено. Вселено ОСОБА_1 в будинок АДРЕСА_1 . Зобов`язано ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_1 у користуванні будинком АДРЕСА_1 . Вказане рішення набрало законної сили 18.04.2019 (веб-посилання на текст судового рішення в ЄДРСР: https://reyestr.court.gov.ua/Review/80782694). Виконання даного рішення здійснювалось в примусовому порядку, в межах виконавчого провадження ВП №59012975, що визнається сторонами, а також підтверджено постановою про залучення працівників органів внутрішніх справ, актом державного виконавця у засвідчених копіях (червень-липень 2019 року). Таким чином, конфліктні відносини існували між сторонами у даній справі ще станом на 2018 рік. До тотожних висновків суд дійшов за результатами дослідження рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя у цивільній справі №336/1129/19, пр.2/336/22/2022 від 27.06.2022 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_13 , ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу дійсним, визнання договору дарування недійсним, скасування державної реєстрації права власності, визнання права власності. Вказаним рішенням у задоволенні позову відмовлено (веб-посилання на текст судового рішення в ЄДРСР: https://reyestr.court.gov.ua/Review/105050778). Рішення набрало законної сили 21.09.2022 за результатами перегляду в апеляційній інстанції, залишено без змін (веб-посилання на текст судового рішення в ЄДРСР: https://reyestr.court.gov.ua/Review/106524197). Згідно з даними висновку спеціаліста №427/с від 15.07.2019, за заявою ОСОБА_2 проведено її судово-медичне обстеження у зв`язку із отриманими тілесними ушкодженнями. Проте, дата їх нанесення виправлена; отримані ушкодження кваліфікуються як легкі, утворені від дії тупого предмету (предметів). Доказів притягнення певної особи до відповідальності за даним фактом матеріали справи не містять. Суду в межах розгляду даної цивільної справи не надано належних доказів притягнення до адміністративної або кримінальної відповідальності ОСОБА_1 , як і ОСОБА_2 у зв`язку зі зверненнями, що надходили на гарячу лінію «102». Крім того, за даними відповіді заступника керівника Запорізької місцевої прокуратури №1 від 22.05.2020 на ім?я ОСОБА_2 , кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №12020080080001053 від 18.04.2020 за фактом викрадення майна за адресою: АДРЕСА_1 (інший будинок), за ознаками вчинення правопорушення, передбаченого ч.1 ст.185 КК України, закрито слідчим на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України за відсутності в діянні складу кримінального правопорушення. Разом з цим, дану постанову скасовано як передчасну й продовжено здійснення досудового розслідування. Наявні рапорти, доповідна записка та протоколи прийняття заяв про кримінальне правопорушення та іншу подію не є достатніми доказами на користь обставин, про які стверджують сторони, зокрема, щодо завдання тілесних ушкоджень. За даними відповіді заступника начальника ВП №3 Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області від 22.11.2023 на виконання ухвали суду, кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №12023087080000167 від 23.04.2023 за ознаками вчинення правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, закрито на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України, заявник та потерпілий ОСОБА_10 , а ОСОБА_2 допитана як свідок, що узгоджується із вище наведеними висновками суду. Судом також досліджено акт №80 підтвердження фактичного проживання, згідно з яким ОСОБА_1 не проживає по АДРЕСА_1 з 2001 року. Акт засвідчений печаткою квартального комітету №99, підписами свідків та голови комітету. Проте, ані підтвердження повноважень голови комітету, ані осіб свідків, доказів їх дійсного проживання за вказаними у акті адресами матеріали справи не містять, що свідчить про недопустимість даного доказу. Також судом встановлено, що згідно з актом про припинення (обмеження) розподілу природного газу від 18.04.2020, АТ «Запоріжгаз» здійснено припинення газопостачання по АДРЕСА_1 у зв`язку з аварійним станом газорозподільної системи та /або ліквідацією наслідків аварії, спричинених наслідків аварії, спричинених надзвичайними ситуаціями техногенного, природного, екологічного характеру, проведення ремонтно-відновлювальних робіт. Причина в акті з наведених вище не конкретизована. Встановлено заглушку, демонтовано кран вводу. Акт засвідчений підписом ОСОБА_14 , без зазначення імені та по батькові. Згідно з ч.1 ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Наведеному критерію даний акт не відповідає. Суд першої інстанції не прийняв як недопустимий доказ й засвідчену копію довідок про реєстрацію місця проживання дітей ОСОБА_1 , - ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , адже у наданих копіях не відображено рік їх видачі. Згідно з висновком експерта №0051 за результатами проведення будівельно-технічного та оціночно-будівельного дослідження за письмовим зверненням ОСОБА_1 , складеного 20.01.2023, здійсненого судовим експертом ТОВ «Регіональне судово-експертне бюро» Майстренком І.О., експерт обізнаний про кримінальну відповідальність по ст.384 КК України. Під час візуально-інструментального огляду присутній ОСОБА_1 , огляд проведений 11.01.2023. Об`єкт дослідження житловий будинок АДРЕСА_1 , правовстановлювальна та технічна документація на вказаний будинок, будівлі та споруди, розташовані на території домоволодіння. Під час проведення дослідження експертом використовувались, серед іншого, дані з технічного паспорта ФОП ОСОБА_15 станом на 24.11.2022, в якому відмітки про наявність на території домоволодіння самочинно збудованих будівель або споруд відсутні. Експерт виснував, що надати технічно можливі варіанти поділу в натурі господарських будівель та споруд на території домоволодіння відповідно до часток співвласників та згідно з вимогами нормативно-правових актів в галузі будівництва не надається за можливе. Суд також дослідив засвідчену копію технічного паспорту даного домоволодіння станом на 18.01.2019, загальна площа приміщень будинку садового типу 57 кв.м., житлова 28,9 кв.м. Копія технічного паспорта станом на 10.04.1985, на переконання суду, не відповідає вимогам належності відносно предмета доказування у даній справі, як і вказана вище копія технічного паспорту даного домоволодіння станом на 18.01.2019. Суд першої інстанції погодився із твердженнями сторони відповідачки (позивачки за зустрічним позовом) з приводу того, що у даному висновку дослідження відсутня вказівка на те, що він подається для суду, крім того, як вказано експертом (розділ «прийняті допущення та обмеження»), під час дослідження ним аналізувався ринок житлової нерухомості в м.Василівка Запорізької області. Разом з цим, наведена далі таблиця дозволяє дійти висновку про те, що дане твердження є опискою, адже у таблиці наведено перелік об`єктів нерухомості саме у м.Запоріжжі. Експерт виснував, що ринкова вартість об`єкту нерухомого майна, житлового будинку АДРЕСА_1 з господарськими будівлями та спорудами, визначена порівняльним підходом, на час проведення експертизи (20.01.2023) становить 366 688,35 гривень, відповідно, ринкова вартість 5/18 часток 101 857,88 гривень. Дана сума грошових коштів внесена стороною позивача за первісним позовом на депозитний рахунок ДСА України в Запорізькій області, як підтверджено матеріалами справи. Аналізуючи даний висновок, суд врахував, що ст.106 ЦПК України дійсно передбачено можливість проведення експертизи на замовлення учасників справи (ч.1). Частиною 6 ст. 106 ЦПК України врегульовано, що експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права і обов`язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду. Згідно з ч.5 ст.106 ЦПК України у висновку експерта повинно бути зазначено, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Разом з тим, у наведеному вище висновку не зазначено, що він підготовлений для подання до суду, тому суд прийняв заперечення з цього приводу, висловлені адвокатом Литвинцем Ю.В., та, як наслідок не прийняв даний доказ як недопустимий, керуючись приписами ст.78, 106 ЦПК України, відповідно, вартість частки ОСОБА_2 у праві спільної часткової власності на спірне домоволодіння не визнається судом підтвердженою. Крім того, наявні у справі фотознімки також не відповідають загальним положенням про докази та доказування, а саме вимогами достовірності та достатності (ст.79-80 ЦПК України), адже не містять дати, міста зйомки, не дозволяють суду дійти об`єктивних висновків за результатами їх дослідження. Суд не прийняв й характеристику на ім?я ОСОБА_2 , довідку голови квартального комітету від 26.02.2022, адже значення даних доказів як належних відносно предмета доказування не доведено. Тотожні висновки стосуються копії трудової книжки ОСОБА_2 , довідок щодо працевлаштування, квитанцій про сплату житлово-комунальних послуг за 2018, 2019 рік, банківської виписки за 2017, 2018 рік, квитанцій щодо страхових платежів та земельного податку, характеристики за місцем навчання ОСОБА_16 , як і доказів, доданих до відповіді на відзив на зустрічну позовну заяву (копії технічних паспортів, гарантійних талонів на обладнання тощо). Також суд не прийняв як такі, що не відповідають вимогам достатності, докази, подані стороною відповідачки за первісним позовом ОСОБА_2 щодо обсягу споживання води та електроенергії, з даних доказів не можна дійти однозначних висновків щодо проживання певної кількості осіб та за відсутності достовірних даних щодо технічного обладнання будинку, стану комунікацій. Суд не прийняв як такий, що не відповідає критерію достатності долучений стороною позивача за первісним позовом відеозапис на компакт-диску, адже з нього не можна дійти висновку про стан будинку в часі до здійснення відеозапису, а також щодо того, внаслідок чиїх саме дій/бездіяльності житловий будинок приведений до того стану, який зафіксований на відеозаписі. Декілька з наданих записів позивач прохав не досліджувати. Від огляду мобільного телефону із оригіналами даних записів сторона позивача за первісним позовом відмовилась, відмова прийнята судом. Свідок ОСОБА_17 показала суду, що є невісткою позивачки за зустрічним позовом, спірне домоволодіння належало діду ОСОБА_18 та його дружині ОСОБА_19 . Зараз там ніхто не мешкає, ОСОБА_20 навідується, впорядковує будинок. Зі слів інших сусідів відомо, що ОСОБА_2 також іноді навідується додому. У 2022 році були демонтовані батареї опалювання, зірвані шпалери. Син ОСОБА_21 з 1995 року не мешкає у будинку. Родина ОСОБА_20 мешкає на ОСОБА_22 , адреси свідок не знає. Коли був живий ОСОБА_23 (чоловік ОСОБА_2 ), вони мешкали в будинку по Паторжинського. ОСОБА_2 забрала після смерті чоловіка документи та не впускала їх до будинку. Зараз будинок є непридатним для проживання, зокрема, відсутній котел. Свідок ОСОБА_24 показав суду, що мешкає по АДРЕСА_3 , ОСОБА_25 був його сусідом. Свідок був свідком конфлікту між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 під час пандемії коронавірусу. Того дня ОСОБА_20 попрохав підвезти його до вул. Паторжинського, після їх прибуття була викликана поліція. ОСОБА_20 із родиною мав вселитися до будинку, проте там нічого немає з необхідного для проживання, зокрема, зникли будівельні матеріали. Свідок звернув увагу на це, адже займається будівництвом, раніше бачив ці матеріали, коли проводив там роботи, складав смету тощо. Ці матеріали поступово придбавали ОСОБА_20 та його батько ОСОБА_23 . Свідок стверджує, що ОСОБА_20 постійно мешкає по АДРЕСА_1 , раніше жив у тещі, дружина ОСОБА_6 наразі доглядає за своєю матір?ю. Свідок ОСОБА_7 показав суду, що є сином ОСОБА_1 , онуком відповідачки, з народження із батьком та матір`ю мешкав по АДРЕСА_1 . після смерті діда ОСОБА_23 вони із родиною мешкали у баби ОСОБА_26 на дачі, кожен день приїжджали до ОСОБА_2 за ключами від будинку, але вона їх не давала, були конфлікти, батька вселено до спірного будинку за рішенням суду. Свідок показав, що на момент вселення зрізані труби, розкидані речі, у будинку був поганий запах, не було опалення, води, радіаторів, шпалер на стінах. З камер відеоспостереження вони з батьком бачили, що у будинку демонтували замок, тоді була присутня ОСОБА_2 . Зараз в будинку є світло, вода, опалення. У свідка є в будинку власна кімната поряд із батьками. Свідок ОСОБА_27 показала суду, що є сусідкою сторін у справі, наразі в будинку ніхто не мешкає, адже вікна відчинені постійно, підтверджує, що працюють камери відеоспостереження. Зі слів свідка ОСОБА_2 у 2018 році не могла потрапити до будинку, ключі не підійшли до замку. Згідно з показами свідка ОСОБА_1 викрав документи у ОСОБА_2 , перекрив весь будинок. Відповідачка потрапила до будинку через вікно, після чого ОСОБА_1 приїхав разом із поліцією, змінював замки. Крім того, зі слів ОСОБА_2 знає, що їй були нанесені тілесні ушкодження дружиною ОСОБА_1 ОСОБА_28 , а він не зупинив дій дружини. Це було 12.07.2019. Також ОСОБА_27 була свідком, коли ОСОБА_2 побачила, що демонтовано газове обладнання, у 2020 році. У 2023 році ОСОБА_2 приїхала зірвати тюльпани, тоді ОСОБА_20 наніс їй та свідку ОСОБА_29 тілесні ушкодження. Свідок ОСОБА_10 показав суду, що чоловіка ОСОБА_2 знає з 1978 року, вони разом влаштовувались на роботу на завод. Перед смертю чоловіка подружжя ОСОБА_14 ( ОСОБА_30 та ОСОБА_23 ) проживали у спірному будинку, відповідачка робила уколи чоловіку. ОСОБА_2 після смерті чоловіка жалілась, що у будинку немає світла, всі кабелі обірвані, просила допомоги. Свідок приїжджав подивитись будинок, відновлював певні технічні несправності. У 2019 році ОСОБА_20 мав намір продати будинок, але ОСОБА_30 відмовлялась. ОСОБА_23 за життя зі слів свідка розповідав, що ОСОБА_20 спалив баню на території домоволодіння, засвідчив, що у ОСОБА_20 із батьком не були добрі відносини. Свідку відомо й про конфлікт ОСОБА_20 із ОСОБА_31 , коли він завдав їй тілесні ушкодження, приблизно у 2019 році. Зараз свідок та ОСОБА_2 мекають разом у с.Михайловка у свідка на дачі. Свідок також подавав заяву до поліції у зв`язку із побиттям його ОСОБА_20 у 2023 році. Позивачка ОСОБА_2 , допитана як свідок, показала суду, що є пенсіонеркою за віком, зараз мешкає у с.Михайлівка, у садівничому товаристві. У спірному домоволодінні вона мешкала із чоловіком ОСОБА_23 та синами ОСОБА_20 та ОСОБА_21 з 1976 року однією сім?єю. Подружжя постійно облаштовувало будинок, прибудинкову територію, проводили ремонт, покращуючи стан житла. У квітні 2020 року ОСОБА_1 вигнав її з будинку, вселився до нього на виконання рішення суду через виконавчу службу. Зі слів ОСОБА_2 . ОСОБА_20 та його дружина позбулись її речей, консервації, зрізали замки, вимагали віддавати пенсію в обмін на право проживати у будинку. ОСОБА_2 також наголошує, що з будинком пов?язане все її життя, тому вона бажає й далі мешкати у ньому. Вона спростовує, що порушила газове обладнання та котел, адже все це зробив ОСОБА_20 . Відносини із сином, відповідно до свідчень ОСОБА_2 , погіршились суттєво після того, як сплинуло 40 днів після смерті її чоловіка. Ключів від будинку у неї немає з 2022 року. Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції виходив з того, що стороною позивача за первісним позовом у даній справі не доведено, з урахуванням недопустимості висновку експерта (відповідно до наведених вище висновків суду), що спірний будинок, який перебуває у спільній частковій власності сторін, є неподільним, як з технічної точки зору, так і в силу вимог Державних будівельних норм, а, отже, і тієї обставини, що спільне користування ним сторонами є неможливим. Сторонами не доведено актуального стану житлового будинку, щодо якого заявлено позовні вимоги. Висновок експерту судом не прийнятий, як недопустимий доказ, відповідно, не доведена й актуальна вартість частки ОСОБА_2 у спільній частковій власності на спірне домоволодіння. Тому ухвалення рішення про припинення права власності відповідачки на частку у спільному майні із одночасним стягненням компенсації з позивача саме у сумі, яка визначена експертом, завдало би істотної шкоди інтересам ОСОБА_2 як співвласника. Не доведено під час розгляду справи й прямого причинно-наслідкового зв`язку між діями ОСОБА_1 та / або ОСОБА_2 щодо погіршення технічного стану будинку, часу, коли мали місце відповідні руйнування та зміни, їх обсяг, грошовий еквівалент (розмір збитків). Суд критично поставився в цьому питанні й до показів допитаних під час розгляду справи свідків, оскільки самовидцями як демонтажу обладнання, так і вивезення будівельних матеріалів, погіршення стану будинку, якщо вони мали місце, вони не були. Відповідно, можна дійти висновку про те, що свідкам відомо про певні події зі слів однієї зі сторін у справі, що не дозволяє суду дійти об`єктивних висновків. Не є доведеними й твердження сторони позивача за первісним позовом про те, що засвідчені ним недоліки технічного стану житлового приміщення виникли за рік в часі до липня 2019 саме під час користування будинком ОСОБА_2 . Щодо створення перешкод ОСОБА_2 , як співвласниці зазначеного житлового будинку, що доведено належними та допустимими доказами у їх сукупності та взаємозв`язку, - з боку ОСОБА_1 , - у її проживанні та користуванні будинком, суд врахував, що відповідач за зустрічним позовом на запитання суду в судовому засіданні перед постановленням ухвали про закінчення з`ясування обставин справи та перевірки їх доказами надав чітку відповідь, що дійсно не допускає матір у будинок, не дивлячись на те, що вона є його співвласницею. Час, з якого позивачка за зустрічним позовом не мешкає у будинку, визнається судом доведеним з квітня 2020 року, що узгоджується як із дослідженими письмовими доказами, проаналізованими вище, так і з поясненнями сторін, свідків, наданими під час розгляду справи, а також із змістом заяв по суті справи. Оскільки співвласник майна має право володіти, користуватися та розпоряджатися приналежним майном, наведене надає суду підстави для задоволення вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 в межах пред`явленого зустрічного позову в частині вселення позивачки до спірного будинку. Підстав для задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 в частини зобов`язання не чинити перешкоди в користуванні нерухомим майном судом не встановлено, із врахуванням визначених законом способів захисту цивільних прав, а також загальної засади виконуваності рішення суду. Дана вимога з боку ОСОБА_2 не є конкретизованою, а наведене обґрунтування в цій частині зустрічного позову не свідчить про необхідність судового захисту позивачки на час розгляду справи. Відповідно, у задоволенні зустрічного позову в даній частині суд відмовляє. З вказаними висновками суду першої інстанції, колегія суддів погоджується виходячи з наступного. Відповідно до положень статей 21, 24, 41 Конституції України, статей 319,358 ЦК України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, у тому числі щодо захисту права спільної часткової власності. Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Частинами першою, другою статті 355 ЦК України передбачено, що майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності; частиною першою статті 356 ЦК України передбачено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Згідно із статтею 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов`язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно. Спір між сторонами за первісним позовом виник щодо припинення права на частку у спільному майні будинку АДРЕСА_1 з підстав того, що частка ОСОБА_2 на думку позивача є незначною, будинок є неподільним, спільне володіння та користування майном є неможливим, а також з тих підстав, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника. Правовою підставою для припинення права на частку у спільному майні є стаття 365 ЦК України. Згідно з частиною першою статті 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння та користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду. Отже норми цивільного законодавства (ст. 365 ЦК України) передбачають можливість припинення в особи права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників, тобто мова йде про позбавлення власника права власності на майно з визначених законодавством підстав з одночасним набуттям прав на це ж майно його іншими співвласниками. Окрім цього, право власності співвласника на частку у спільному майні може бути припинено, але за умови, що така шкода не буде істотною. Саме ця обставина є визначальною про вирішення позову про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників і при цьому суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду. Згідно положень п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 04.10.1991 року «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок», при неможливості виділу частки будинку в натурі або встановлення порядку користування ним, власнику, що виділяється, за його згодою присуджується грошова компенсація. Розмір грошової компенсації визначається за угодою сторін, а при відсутності такої угоди - судом по дійсній вартості будинку на час розгляду справи. Під дійсною вартістю будинку розуміється грошова сума, за яку він може бути проданий в даному населеному пункті чи місцевості. Для її визначення при необхідності призначається експертиза. В окремих випадках суд може, враховуючи конкретні обставини справи, і при відсутності згоди власника, що виділяється, зобов`язати решту учасників спільної власності сплатити грошову компенсацію за належну частку з обов`язковим наведенням відповідних мотивів. Зокрема, це може мати місце, якщо частка у спільній власності на будинок є незначною й не може бути виділена в натурі, чи за особливими обставинами сумісне користування ним неможливе, а власник в будинку не проживає і забезпечений іншою жилою площею. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Європейський суд з прав людини зауважував, що стаття 1 Першого протоколу по суті, гарантує право власності і містить три окремі норми: перша норма, що сформульована у першому реченні частини першої та має загальний характер проголошує принцип мирного володіння своїм майном; друга, що міститься в другому реченні частини першої цієї статті, стосується позбавлення особи її майна і певним чином це обумовлює; третя норма, зазначена в частині другій, стосується, зокрема, права держави регулювати питання користування майном. Однак ці три норми не можна розглядати як «окремі», тобто не пов`язані між собою: друга і третя норми стосуються певних випадків втручання у право на мирне володіння майном і, отже, мають тлумачитись у світлі загального принципу, проголошеного першою нормою (рішення у справах « Літгоу та інші проти Сполученого Королівства» від 8 липня 1986 року, п.106, серія А,N 102 ; Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року). Положеннями частини третьої статті 12 та частин першої статті 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Частиною 6 ст. 81 ЦПК України визначено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Поняття «незначна частка» є оціночним, тому при вирішенні спору в судовому порядку суд враховує співвідношення вартості всього майна, часток кожного, тощо. Не дивлячись на те, що частка у спірному будинку позивача за первісним позовом ОСОБА_1 є більшою, ніж частка відповідача ОСОБА_2 , між тим вона становить 5/18 частин будинку і визнати її незначною, відсутні будь які підстави. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено сторонами у справі, що відповідачка ОСОБА_2 зареєстрована у спірному будинку та постійно мешкала в ньому з 1976 року по 2020 рік, не проживає наразі в будинку через неприязні стосунки з сином ОСОБА_1 , а також відсутністю комунікацій електрики та газопостачання, що робить неможливим перебування у будинку. Між тим, ОСОБА_2 має намір проживати в будинку, про що додатково свідчить подання зустрічного позову у цій справі про вселення, а тому позбавлення її права власності на вказане майно завдасть їй істотної шкоди. Позивачем за первісним позовом ОСОБА_1 як на підставу свої позовних вимог зазначено також про неможливість спільного користування спірним будинком, через наявність неприязних стосунків з відповідачкою ОСОБА_2 , яка є матір`ю позивача, між тим не дивлячись на те, що ці доводи є такими, що не оспорюються сторонами, вони не є безумовною підставою для припинення права власності на частку у майні, оскільки доказів спроб встановлення способу користування спірним житлом позивачем за зустрічним позовом не надано, і як зазначалося вище частка у праві спільної часткової власності відповідачки ОСОБА_2 не є незначною, а позбавлення її права власності завдасть істотної шкоди її інтересам. Враховуючи викладене, вимоги первісного позову свого підтвердження під час судового розгляду не знайшли. Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Згідно частини першої статті 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб. Створення перешкод ОСОБА_2 , як співвласниці спірного житлового будинку у користуванні та володінні власністю не заперечувалось відповідачем за зустрічним позовом ОСОБА_1 , який підтвердив, що не допускає матір у будинок не дивлячись на те, що вона є його співвласницею. Оскільки співвласник майна має право володіти, користуватися та розпоряджатися приналежним йому майном, а ОСОБА_2 , позбавлена такого права в повній мірі через перешкоди, які їй у цьому чинить інший співвласник житлового будинку, її вимоги щодо вселення є законними та обґрунтовано задоволені судом першої інстанції. Таким чином, ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги за первісним позовом не підлягають задоволенню, а вимоги зустрічного позову підлягають задоволенню частково. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. З урахування наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається. Керуючись ст.ст. 367, 374, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,- УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Мухіної Людмили Сергіївни залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 27 жовтня 2025 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови. Повна постанова складена 08 травня 2026 року. Головуючий С.В. Кухар Судді: Г.С. Подліянова Д.А. Трофимова