Постанова 4817 № 599/1970/25

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 599/1970/25Головуючий у 1-й інстанції Іваницький О.Р. Провадження № 22-ц/817/381/26 Доповідач - Хома М.В. Категорія - П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 06 травня 2026 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: головуючої Хома М.В. суддів Костів О. З., Храпак Н. М., розглянувши у письмовому провадженні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 29 грудня 2026 року, постановлене суддею Іваницьким О.Р. у справі №599/1970/25 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на період навчання та стягнення додаткових витрат на дитину,- В С Т А Н О В И В: У грудні 2025 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання повнолітнього сина - ОСОБА_3 , 2007 року народження, який продовжує навчання, у розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісяця, але не менше 50% від прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, до закінчення навчання 30 червня 2029 року, а також просила стягнути додатково понесені витрати у звязку з навчанням сина у розмірі 4000,00 грн. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що рішенням Зборівського районного суду Тернопільської області від 19 липня 2019 року з відповідача на її користь було стягнуто аліменти на утримання дітей - ОСОБА_4 , 2002 р.н. та ОСОБА_3 , 2007 р.н. у розмірі 1/3 частки з усіх видів заробітку (доходу) щомісяця, але не менше 50% від прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно до досягнення дітьми повноліття. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 досяг повноліття та навчається у Західноукраїнському національному університеті за спеціальністю "Автомобільний транспорт" на денній формі навчання, тривалість навчання до 30 червня 2029 року. Рішенням Зборівського районного суду Тернопільської області від 29 грудня 2025 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_2 аліменти на утримання сина - ОСОБА_3 в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку, щомісячно, починаючи з 03 грудня 2025 року, на час навчання Західноукраїнському національному університеті за спеціальністю «Автомобільний транспорт». Стягнуто з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_2 4 000 грн додаткових витрат, пов`язаних з навчанням сина. Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір в сумі 1211,20 грн. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким зменшити розмір аліментів з 1/4 частини всіх видів заробітку до 1/8 частини всіх видів заробітку. В обґрунтування вказує, що його матеріальний стан не дозволяє сплачувати аліменти у розмірі 1/4 всіх видів доходу, зокрема через великі витрати, пов`язані з лікуванням. Звертає увагу, що не відмовляється допомагати сину, однак вважає, що розмір сплачуваних аліментів має бути таким, щоб мати можливість себе забезпечити, а стягнення аліментів у розмірі 1/4 всіх видів доходу буде ставити його у скрутне матеріальне становище. На підтвердження понесених великих витрат, пов`язаних з лікуванням, до апеляційної скарги додано копії фіскальних чеків з аптек та копії консультативних висновків лікарів-спеціалістів. Посилається на норми ч.1 ст.182 СК України, згідно з якими при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів. У відзиві ОСОБА_2 просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції залишити без змін. Вважає доводи апеляційної скарги безпідставними та такими, що зводяться до переоцінки доказів і спрямовані на ухилення від виконання обов`язку щодо утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання. Відповідач не надав жодних належних доказів, що підтверджують неможливість сплати аліментів (відсутність доходу, непрацездатність тощо), а надані ним документи не свідчать про критичний фінансовий стан. Зазначає, що вона самостійно несе основні витрати на утримання, навчання та лікування сина, тоді як відповідач фактично не бере участі у його матеріальному забезпеченні. Визначений судом розмір аліментів є справедливим та не порушує балансу інтересів сторін. Ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення. Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення аліментів на повнолітнього сина - ОСОБА_3 в розмірі 1/4 частки всіх доходів платника аліментів суд першої інстанції виходив з того, що відповідач є працездатною особою та має можливість надавати допомогу на утримання повнолітнього сина під час навчання. Задовольняючи позовну вимогу щодо стягнення з відповідача 4 000 грн додаткових витрат, пов`язаних з навчанням сина, суд першої інстанції керувався тим, що позивачка фактично понесла витрати у розмірі 8000 грн, відтак 1/2 частина таких витрат підлягає одноразовому стягненню з відповідача. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо стягнення аліментів у розмірі 1/4 частки всіх видів доходу платника аліментів, однак не погоджується з висновками суду першої інстанції в частині стягнення додаткових витрат, повязаних з навчанням повнолітнього сина, оскільки в цій частині суд неправильно застосував норми матеріального права, що відповідно до п.4 ч.1 ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення та ухвалення нового рішення в цій частині. Обставини справи. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 01 листопада 2007 року, виданого виконкомом Залозецької селищної ради Зборівського району Тернопільської області. ОСОБА_3 зареєстрований разом з позивачкою за адресою АДРЕСА_1 . ОСОБА_3 з 01 вересня 2025 року навчається у Західноукраїнському національному університері за спеціальністю «Автомобільний транспорт» на денній формі навчання. Умови навчання держзамовлення, не знаходиться на повному державному забезпеченні. Термін навчання з 01.09.2025 - 30.06.2029 р., що підтверджується довідкою №1195 від 22 жовтня 2025 року. На час навчання в університеті ОСОБА_3 проживає у гуртожитку № НОМЕР_2 ЗУНУ, за його проживання позивачка ОСОБА_2 понесла витрати, перерахувавши 26 серпня 2025 року 8 тис грн на рахунок Західноукраїнського національного університету в Казначействі України, що підтверджується випискою з карткового рахунку. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд та застосовані норми права. За правилами ч.1 ст. 199 Сімейного кодексу України (далі - СК України), якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення 23 років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання. Правовідносини щодо утримання батьками повнолітніх дочки, сина регулюються главою 16 СК України, яка, зокрема, передбачає обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, та спосіб сплати аліментів (ст.199, 200, 201 СК України). При визначенні розміру аліментів мають бути враховані вартість навчання, вартість підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу (батьки самі мають бути працездатними та мати такий заробіток, який дозволив би їм утримувати себе та свою повнолітню дитину). За статтею 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином. Аналіз наведених правил дає підстави для висновку, що обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: 1) досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; 2) продовження ними навчання; 3) існування потреби у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; 4) наявність у батьків можливості надавати таку допомогу (батьки самі мають бути працездатними та мати такий заробіток, який дозволив би їм утримувати себе та свою повнолітню дитину). Встановивши сукупність зазначених юридичних фактів, суд першої інстанції прийшов до законного та обгрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача аліментів у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку відповідача на час навчання його повнолітнього сина ОСОБА_3 . Разом з тим, висновок суду щодо наявності підстав для стягнення з відповідача додаткових витрат, повязаних з навчанням, а саме 4 тис грн за проживання у гуртожитку, є помилковим. Відповідно до положень ст. 185 СК України батьки зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, в той час як син сторін ОСОБА_3 , на чию користь заявлені вимоги про стягнення додаткових витрат, не вважається дитиною, оскільки досягнув повноліття. Позивачка просить стягнути зазначену суму за статтею 185 СК України, обґрунтовуючи це як обов`язок відповідача брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами, однак витрати на проживання у гуртожитку та вартість навчання не відносяться до таких витрат. Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Частинами першою - третьою статті 181 СК України передбачено, що способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними; за домовленністю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі; за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі. Положеннями статей 180, 183, 185, 193, 198, 199 СК України визначаються декілька видів виконання цього обов`язку, зокрема утримання неповнолітньої дитини, що стягується у частках або твердій грошовій сумі (статті 180, 183); участь батьків у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом, тощо) (стаття 185); утримання дитини, яка перебуває в закладі охорони здоров`я, навчальному або іншому закладі, у разі якщо батьки не беруть участі в утриманні дитини, влаштованої до державного або комунального або іншого закладу, аліменти можуть бути стягнуті з них на загальних підставах (стаття 193); батьки зобов`язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, а також якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і потребують матеріальної допомоги до досягнення ними двадцяти трьох років, за умови якщо батьки можуть надавати таку допомогу (стаття 198). Згідно із частиною першою статті 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Отже, виходячи з аналізу статті 185 СК України додаткові витрати присуджуються на дитину за наявності в одного з батьків, з яким проживає дитина, додаткових витрат, викликаних особливими обставинами, зокрема необхідністю в розвитку дитини за наявності в неї здібностей, талантів, у зв`язку з її хронічною хворобою, лікуванням, каліцтвом тощо. Наявність таких витрат має довести особа, що заявляє позовні вимоги про стягнення додаткових витрат. Ці кошти є додатковими, на відміну від коштів, які отримуються одним з батьків на утримання дитини. Разом з тим статтею 199 СК України передбачений обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання. Якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу; право на утримання припиняється у разі припинення навчання; право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання. На відміну від правовідносин щодо участі батьків у додаткових витратах, правовідносини обов`язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина на період навчання регулюються главою 16 СК України, яка зокрема, передбачає обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (статті 199, 200, 201 цього Кодексу). У визначенні розміру аліментів слід враховувати вартість навчання, підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. Норми цієї глави не встановлюють самостійного, окремого від аліментних зобов`язань, обов`язку батьків брати участь у додаткових витратах на дочку, сина, що викликані особливими обставинами. Таким чином, у випадках, коли дитина потребує матеріальної допомоги у зв`язку з навчанням до досягнення нею двадцяти трьох років, правила статті 185 СК України не застосовуються, зазначені правовідносини регулюються статтею 199 цього Кодексу. Висновок суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача додаткових витрат, пов`язаних з навчанням є помилковим, оскільки такі витрати враховуються при визначенні розміру аліментів, які стягуються в порядку статті 199 СК України. Тому рішення суду в частині стягнення додаткових витрат у сумі 4 тис грн підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні цієї вимоги. В решті рішення слід залишити без змін, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення аліментів у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку відповідача. Так, на підтвердження своїх доводів ОСОБА_3 до апеляційної скарги долучив консультаційні висновки медичних спеціалістів за період лютий - березень 2025 року. Однак, згідно ч.2,3 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. З поданих консультаційних висновків спеціалістів вбачається, що такі існували на момент розгляду справи судом першої інстанції, однак відповідачем до суду першої інстанції не подавались. При поданні апеляційної скарги відповідач не заявляв клопотання про долучення доказів на стадії апеляційного розгляду, не вказав обставин, які унеможливили подання таких доказів до суду першої інстанції, тому такі докази до уваги колегією суддів не приймаються та повертаються без розгляду. Додаткові пояснення відповідача ОСОБА_1 колегія суддів до уваги не бере та повертає їх без розгляду відповідачу, оскільки вони подані з порушенням норми ч.2 ст.183 ЦПК України. Доводи апеляційної скарги щодо великих витрат, пов`язаних з лікуванням відповідача, колегія суддів оцінює критично, оскільки такі доводи є голослівними. Відповідно до ч.1 ст.182 СК України при визначенні розміру аліментів суд дійсно враховує стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів. Однак, відповідач не надав в установленому законом порядку доказів щодо його стану здоровя, які б свідчили про неможливість сплати аліментів у визначеному судом розмірі. Таким чином, колегія суддів вважає, що ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, правильно встановив фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, врахував, що повнолітній син відповідача, який навчається, свого доходу не має, а мати самостійно його утримувати не може, а тому син ОСОБА_3 потребує матеріальної допомоги для належного його життєзабезпечення, навчання та побуту і стягнення аліментів з батька на його утримання є необхідним, а відповідач таке утримання має можливість надавати. Зворотного ним не доведено. Отже присуджений судом першої інстанції розмір у вигляді 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) є таким, що забезпечуватиме інтереси дитини, на користь якої вони будуть стягуватися, та не призведе до погіршення майнового стану платника аліментів. Інші доводи апеляційної скарги за своїм змістом та суттю є запереченнями проти позову, які судом першої інстанції враховано, і зводяться до суб`єктивного тлумачення скаржником норм права та незгоди з висновками суду стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на обставини, що були предметом дослідження й оцінки суду, також фактично зводяться до переоцінки доказів наданої судом першої інстанції без посилання на обставини, які не були враховані під час вирішення цієї справи. Рішення суду є законним та обґрунтованим, підстав для його скасування чи зміни з мотивів, наведених в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає. На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 141, 367, 376, 382-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 29 грудня 2026 року скасувати в частині вирішення позовних вимог про стягнення додаткових витрат у сумі 4 000 грн. Ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення додаткових витрат на навчання повнолітнього сина ОСОБА_3 у сумі 4 000 грн. В решті рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 06 травня 2026 року. Головуюча М.В. Хома Судді О.З. Костів Н.М. Храпак