Постанова 4811 № 442/9244/25

Справа № 442/9244/25 Головуючий у 1 інстанції: Нагірна Провадження № 22-ц/811/4323/25 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 травня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Ніткевича А.В., суддів: Бойко С.М., Копняк С.М., секретаря Гаврилюк Я.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Львівського апеляційного суду у м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - Попів-Кішко Роксолани Йосипівни на ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 16 грудня 2025 року в складі судді Нагірної О.Б. в справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересована особа Головне управління Пенсійного фонду у Львівській області,- встановив: У грудні 2025 року представник заявника ОСОБА_1 - адвокат Попів-Кішко Р.Й. звернулася до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересована особа Головне управління Пенсійного фонду у Львівській області, просила встановити факт професійної діяльності ОСОБА_1 в Дрогобицькій гімназії (згодом Дрогобицький науковий ліцей ім. Б.Лепкого Дрогобицької міської територіальної громади) на посаді заступника директора з навчально-виховної роботи за періоди з 14.09.1995 по 31.08.2012 та перебування на посаді заступника директора з навчально-виховної роботи Дрогобицького наукового ліцею ім. Б.Лепкого Дрогобицької міської територіальної громади з 31.08.2012 по даний час. Зазначає, що після звернення до Управління Пенсійного фонду України у Дрогобицькому районі, їй у призначенні виплат відмовлено, оскільки посада заявника у трудовій книжці та наказах на призначення вказана неправильно, відповідна описка впливає на реалізацію права на призначення та виплату грошової допомоги. Просила заяву задовольнити. Оскаржуваною ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 16 грудня 2025 року відмовлено у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересована особа Головне управління Пенсійного фонду у Львівській області. Ухвалу оскаржив ОСОБА_1 , апеляційну скаргу в інтересах якого подала адвокат Попів-Кішко Р.Й., вважає висновки суду помилковими. Зазначає, що ОСОБА_1 просить встановити факт своєї професійної діяльності в Дрогобицької гімназії (згодом Дрогобицький науковий ліцей ім. Б.Лепкого Дрогобицької міської територіальної громади) на посаді заступника директора з навчально-виховної роботи, відповідно такий факт може бути встановлено у порядку окремого провадження, що відповідає висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі №636/4087/19, від 15 вересня 2021 року у справі № 733/324/21, у зв`язку з чим суд дійшов помилкового висновку про наявність спору про право. Заявник працює в освітньому закладі з 1 вересня 1994 року (наказ № 72 від 30.08.1994) спочатку вчителем математики за сумісництвом, а пізніше, згідно наказу відділу освіти виконавчих органів Дрогобицької міської ради від 10 жовтня 1994 року № 1336 переведений на посаду заступника директора з навчально виховної роботи гімназії і дубльовано, підпорядкованим навчальним закладом, наказом Дрогобицької української регіональної гімназії від 10.10.1994 №94 (пізніше Дрогобицький науковий ліцей ім. Б.Лепкого). У подальшому трудова угода була продовжена на п`ять років за контрактом від 28 серпня 1995 р., а наказом управління освіти Дрогобицької міської ради від 31.08.2000 № 698 було продовжено трудовий договір за контрактом на посаді заступника директора з навчально- виховної роботи відповідним наказом Дрогобицької гімназії від 31.08.2000 № 73-К та контрактом від 31.08.2012. При укладанні контракту назва посади була скорочена до «заступника директора», а тому у змісті наказів про продовження трудової угоди у гімназії, вказано не заступник директора з навчальної/навчально-виховної роботи, а заступник директора, що суперечить «Переліку закладів та установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота яких дає право на пенсію за вислугу рокув», затвердженого постановою Кабінетів Міністрів України від 04.11.1993 №909. Зазначає, що посадові обов`язки за цей період були визначені змістом контракту (пп.2.3), які повністю відповідали об`єму посадових обов`язків заступника директора з навчальної роботи. Пізніше, наказом Дрогобицької гімназії від 31.07.2012 №22/12 заявника переведено на безстрокову трудову угоду на посаді заступник дирекрора (з навчальної роботи). Досягнувши пенсійного віку, має право на призначення та виплату грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення, оскільки працює на посаді, яка дає право на призначення пенсії за вислугу років, однак, звернувшись в Управління Пенсійного фонду України у Дрогобицькому районі, у призначенні та виплаті такої грошової допомоги було відмовлено, оскільки посада у трудовій книжці та наказах на призначення невірно зазначена як заступник директора, замість заступник директора з навчально-виховної роботи. Зазначена описка впливає на реалізацію права на призначення та виплату грошової допомоги, тому змушений звернутися до суду. Заявник звернувся до суду в порядку окремого провадження, оскільки встановлення факту йому необхідно у зв`язку із відмовою від 23.04.2025 №133850017453 у призначенні та виплаті вищевказаної грошової допомоги. Відповідно до частини третьої статті 315 ЦПК України справи про встановлення належності особі паспорта, військового квитка, квитка про членство в об`єднанні громадян, а також свідоцтв, що їх видають органи державної реєстрації актів цивільного стану, судовому розгляду в окремому провадженні не підлягають. Велика Палата Верховного Суду у постановах від 08 листопада 2019 року у справі №161/853/19, від 18 грудня 2019 року у справі № 370/2598/16-ц вказувала, що не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, до ветеранів чи інвалідів війни, проходження військової служби, перебування на фронті, у партизанських загонах, одержання поранень і контузій при виконанні обов`язків військової служби, про встановлення причин і ступеня втрати працездатності, групи інвалідності та часу її настання, про закінчення учбового закладу і одержання відповідної освіти, одержання урядових нагород. Відмова відповідного органу в установленні такого факту може бути оскаржена заінтересованою особою до суду в порядку, передбаченому законом. Враховуючи, що метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, зверненню до адміністративного суду з позовом передує звернення особи до суб`єкта владних повноважень, за наслідками розгляду якого особа набуває права оскаржити до суду адміністративної юрисдикції рішення, дії або бездіяльність такого суб`єкта владних повноважень, що відповідає меті та завданням адміністративного судочинства, визначеним статтею 2 КАС України. Частиною другою статті 245 КАС України визначено перелік судових рішень, які уповноважений прийняти адміністративний суд у разі задоволення позову. Рішення про встановлення факту, що має юридичне значення, серед цього переліку відсутніє. Тобто у разі вирішення справи в порядку адміністративного судочинства, встановлення факту, що має юридичне значення, має бути визначено судом у резолютивній частині судового рішення, що не передбачено КАС України. Разом із тим, аналіз наведених цивільних процесуальних норм свідчить про те, що чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства. Схожих висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 28 серпня 2024 року у справі №522/7723/23. Також у постановах Верховного Суду, від 15 вересня 2021 року у справі № 733/324/21 та від 25 листопада 2020 року у справі № 636/4087/19 вказано, що заява про встановлення факту належності документів, серед іншого, трудової книжки та довідок про уточнення стажу роботи, в яких по-батькові заявника вказано неправильно, за загальним правилом можуть бути предметом розгляду суду у порядку, передбаченому главою 6 розділу IV ЦПК України. Просить скасувати ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 16 грудня 2025 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. 02.02.206 на адресу апеляційного суду надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на апеляційну скаргу, у якому зазначає, що скаржник звернувся до територіального відділу Головного управління Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії, зазначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Відповідно до ч. 4 ст. 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду. Оскільки, встановлення зазначеного в заяві ОСОБА_1 факту тягне за собою не тільки вирішення питання щодо встановлення факту належності йому правовстановлюючого документа, а й поширюється на інші правовідносини, пов`язані із призначенням пенсії, що свідчить про наявність спору про право у зазначеному питанні, у зв`язку з чим вирішення цього питання підлягає розгляду в порядку позовного провадження. Вважає, що заявником обрано не вірний спосіб захисту порушеного чи оспорюваного права. Просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 16 грудня 2025 року у справі №442/9244/25 без змін. Учасники справи будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, в судове засідання 05 травня 2026 року не прибули, не повідомили про причину неявки. На переконання колегії суддів, матеріалів справи достатньо для розгляду справи по суті, а тому вважає за можливе відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України розглядати справу за відсутності осіб, що не з`явилися. За відсутності всіх осіб, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу технічними засобами не здійснюється. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково враховуючи таке. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст. 76 ЦПК України). Згідно із ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Постановляючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право. При цьому, суд розяснив, що заявник має право подати позов на загальних підставах. Перевіряючи законність оскаржуваної ухвали, колегія суддів виходить із такого. Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ст. 5 ЦПК України). Відповідно до приписів частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на розгляд своєї справи у суді, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий судовий розгляд. Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими ЦПК України, у порядку: наказного провадження, позовного провадження (загального або спрощеного), окремого провадження (ч. 2 ст. 19 ЦПК України). Частиною 1 ст. 293 ЦПК України передбачено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом (ч. 3 ст. 294 ЦПК України). Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Перелік фактів, що мають юридичне значення та які встановлюються в судовому порядку передбачений у ч.ч. 1, 2 ст. 315 ЦПК України. Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утримання; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі не збігаються з ім`ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного чи природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина друга статті 315 ЦПК України). Згідно із ст. 319 ЦПК України у рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт. Як роз`яснено у п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31 березня 1995 року з наступними змінами «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 10 квітня 2019 року в справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) виснувала, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів. У постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 287/167/18-ц від 30 січня 2020 року викладено висновок, який зводиться до того, що вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, зокрема, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність, тобто суддя повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито, - закриває провадження у ній». Як вбачається із матеріалів справи, заявник ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме просить встановити факт його професійної діяльності в Дрогобицькій гімназії (згодом Дрогобицький науковий ліцей ім. Б.Лепкого Дрогобицької міської територіальної громади) на посаді заступника директора з навчально-виховної роботи за періоди з 14.09.1995 по 31.08.2012 та перебування на посаді заступника директора з навчально-виховної роботи Дрогобицького наукового ліцею ім. Б.Лепкого Дрогобицької міської територіальної громади з 31.08.2012 по даний час. Зважаючи на те, що предметом даного апеляційного провадження є процесуальна ухвала місцевого суду про відмову у відкритті провадження за поданою заявою про встановлення факту, від якої залежить виключно можливість продовження розгляду такої заяви судом першої інстанції, колегія суддів, слідуючи принципу диспозитивності, не приймає до уваги та не надає правову оцінку доводам скарги, які стосуються вимог заяви, оскільки таким може бути надана оцінки лише при розгляді заяви по суті. Таким чином, ключовим питанням у даному апеляційному провадженні є насамперед необхідність з`ясувати, у якому порядку (позасудовому чи судовому) підлягає вирішення питання про встановлення факту про який просить заявник. Із доводів заяви та апеляційної скарги ОСОБА_1 слідує, що такі є результатом його звернення до відповідних суб`єктів, щодо призначення йому пенсії у відповідному порядку. У матеріалах справи наявне рішення про відмову у перерахунку пенсії від 28.02.2025, а саме ОСОБА_1 відмовлено у призначенні грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій, у зв`язку з відсутністю необхідного спеціального стажу, оскільки відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_1 від 15.08.1986 до стажу за вислугу років не зараховано період роботи з 14.04.1995 по 31.08.2012 (а.с. 6). Колегія суддів виходить з того, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: - факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; - встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; - заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); - чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів. Саме з таких критеріїв виходила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 10 квітня 2019 року у справі №320/948/18 (провадження №14-567цс18), від 18 січня 2024 року у справі №560/17953/21 (провадження №11-150апп23). Вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній. Такі ж висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №320/948/18 (провадження №14-567цс18), від 18 грудня 2019 року у справі №370/2898/16 (провадження №14-573цс19). Наведене дає підстави констатувати, що існує два порядки (способи) встановлення фактів, що мають юридичне значення, - позасудовий і судовий, які за своїм змістом є взаємовиключними. Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право. Як вбачається з доводів апеляційної скарги, необхідність розгляду поданої заяви у порядку цивільного судочинства, ОСОБА_1 пов`язує з тим, що стаття 245 КАС України визначає перелік судових рішень, які уповноважений прийняти адміністративний суд у разі задоволення позову, однак рішення про встановлення факту, що має юридичне значення, серед такого переліку відсутнє, натомість цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів. Разом з цим, колегія суддів звертає увагу на те, що у разі оскарження до суду відмови відповідного органу в установленні юридичного факту, який підлягає встановленню у позасудовому порядку, такий спір слід розглядати в порядку адміністративного судочинства і суди насамперед перевіряють, чи відповідає оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, а відповідач в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень відповідно до частини другої статті 77 КАС України повинен довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності. Частиною першою статті 5 КАС України передбачено право кожної особи звернутися до адміністративного суду, якщо вона вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Таким чином, відповідні доводи скарги не заслуговують на увагу, оскільки у разі доведення підставності своїх вимог, заявник може просити адміністративний суд зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити (діяти) у відповідний спосіб. Як зазначено у постанові Верховного Суду від 22.03.2023 у справі №290/289/22-ц: …Верховний Суд, врахувавши визначені законом завдання цивільного судочинства, визнає недопустимим ініціювання судового провадження у порядку цивільного судочинства з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у провадженні у порядку адміністративного судочинства, чи з метою створення поза межами останнього передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, належним та допустимим. Колегія суддів виходить з того, що порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» затверджений постановою Правління ПФУ від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі - Порядок подання документів). Пунктами 4.1 та 4.3 розділу ІV Порядку подання документів визначено, що орган, який призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший на підставі звернення особи з відповідною заявою. Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 розділу ІV Порядку подання документів), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до ПФУ. Установлений нормативно-правовими актами порядок призначення пенсії за віком передбачає і встановлення органом ПФУ відповідного факту, а рішення вказаного органу щодо призначення підлягає оскарженню у встановленому законом порядку. Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень ( пункт 7 частини першої статті 4 КАС України). Пенсійний фонд України (його територіальні органи) є суб`єктом владних повноважень, наділеним владними управлінськими функціями у сфері пенсійного забезпечення. Відповідно до частини другої статті 12 КАС України спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи, а згідно з пунктом 3 частини шостої цієї ж статті для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо, зокрема, оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг». Таким чином, якщо при розгляді заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, встановлено, що існує спір про право і справа має розглядатися за правилами того судочинства, за яким подано цю заяву, проте в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду. У випадку якщо справа підлягає розгляду в порядку іншого судочинства, ніж подано заяву про встановлення факту, що має юридичне значення, суд відмовляє у відкритті провадження або закриває провадження у справі, якщо провадження у справі було відкрито. Зазначене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 30 січня 2020 року у справі № 287/167/18-ц (ровадження № 14-505 цс 19), від 27 березня 2019 року у справі № 569/7589/17 (провадження № 14-560цс18). Врахувавши наведене, суд першої інстанції не міг дійти висновку про наявність спору про право, який має розглядатися у порядку позовного провадження (цивільного судочинства), оскільки спір із суб`єктом владних повноважень є публічно-правовим, що свідчить про те, що висновки суду першої інстанції є передчасними. Враховуючи характер та зміст спірних правовідносин, колегія суддів констатує, що спір, що виник між сторонами у справі, є публічно-правовим, тому справа підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. Згідно п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Таким чином, оскільки законом визначено інший порядок, який дає змогу особі реалізувати своє право на оскарження дій суб`єкта щодо відмови у призначенні пенсії, дана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. З огляду на викладене, колегія суддів приходить висновку, що у даній справі має бути відмовлено у відкритті провадження на підставі п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України, оскільки заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Зважаючи на те, що даний спір не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, колегія суддів вважає за необхідне роз`яснити до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи, що узгоджується із положеннями частини п`ятої ст. 186 ЦПК України. Таким чином, мотивувальну частину оскаржуваної ухвали необхідно змінити, виклавши її в редакції цієї постанови, а саме відмовити у відкритті провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, оскільки заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, роз`яснивши про право заявника на звернення до суду адміністративної юрисдикції. Керуючись ст.ст. 259, 268, 315, 367, 374, 377, 382-384 ЦПК України, суд, - ухвалив: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Попів-Кішко Роксолани Йосипівни - задовольнити частково. Ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 16 грудня 2025 року - змінити, викласти мотивувальну частину такої у редакції цієї постанови. Роз`яснити ОСОБА_1 право на звернення до суду адміністративної юрисдикції. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 05 травня 2026 року. Головуючий: А.В. Ніткевич Судді: С.М. Бойко С.М. Копняк