Постанова Одеський апеляційний суд № 504/460/26

Номер провадження: 22-ц/813/5160/26 Справа № 504/460/26 Головуючий у першій інстанції Барвенко В.К. Доповідач Таварткіладзе О. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17.03.2026 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Таварткіладзе О.М., суддів: Вадовської Л.М., Сєвєрової Є.С., за участю секретаря судового засідання: Чередник К.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_2 , на ухвалу Доброславського районного суду Одеської області від 04 лютого 2026 року за заявою ОСОБА_3 , яка діє в інтересах підопічної ОСОБА_4 , яка перебуває на утриманні у пансіонаті «Осінь життя», про забезпечення майбутнього позову проти особи, яка може у майбутньому набути статус відповідача у справі Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , який є виконавцем за договором від 01.01.2025 року, шляхом встановлення заборони Фізичній особі-підприємця ОСОБА_1 вчиняти будь-які дії, направлені на розірвання договору в односторонньому порядку, припинення надання послуг за цим договором ОСОБА_3 (контрагенту) в інтересах підопічної ОСОБА_4 , яка утримується у пансіонаті «Осінь життя» та вивезення підопічної із пансіонату за цією адресою до іншої установи за будь-якою іншою адресою, - В С Т А Н О В И В: Адвокат Буценко Володимир Євгенович подав в інтересах ОСОБА_3 , яка діє в інтересах підопічної ОСОБА_4 , яка перебуває на утриманні у пансіонаті «Осінь життя», заяву про забезпечення майбутнього позову проти особи, яка може у майбутньому набути статус відповідача у справі, - ФОП ОСОБА_1 , який є виконавцем за Договором від 01.01.2025 року, шляхом встановлення заборони ФОП ОСОБА_1 , вчиняти будь-які дії, направлені на розірвання Договору в односторонньому порядку, припинення надання послуг за цим договором ОСОБА_3 (контрагенту) в інтересах підопічної ОСОБА_4 , яка утримується у пансіонаті «Осінь життя» за адресою АДРЕСА_1 , та вивезення Підопічної із пансіонату за цією адресою до іншої установи за будь-якою іншою адресою. Зокрема, адвокат послався на те, що 01.08.2024 року був укладений договір про надання послуг (далі Договір) зі строком дії до 01.08.2025 року між ФОП ОСОБА_5 , яка є Виконавцем цього Договору, та ОСОБА_3 , яка є Замовником цих послуг за Договором, та діє в інтересах підопічного ОСОБА_4 , яка є її рідною тіткою. Предметом даного Договору зазначено, що: «В порядку та на умовах, визначених цим Договором, Виконавець зобов`язується надавати на користь підопічного комплекс персональних послуг з догляду, соціальної допомоги та обслуговування, створення умов для активного способу життя та відпочинку із забезпеченням сприятливих умов проживання (надалі у тексті цього договору Послуги), а замовник зобов`язується здійснювати оплату вартості наданих послуг (пункт 1.1 розділу 1 Договору). Пунктом 1.3. цього розділу договору визначається, що: «Виконавець надає Замовнику Послуги на постійній основі протягом строку дії Договору.» Адресою надання послуг зазначається АДРЕСА_1 (арк. 1 інформація про виконавця), за якою знаходиться пансіонат «Осінь життя». Вказаний Договір був виконаний сторонами. У зв`язку зі смертю Виконавця 01.01.2025 року був укладений новий аналогічний за своєю суттю та змістом договір про надання послуг зі строком дії до 01.01.2026 року (включно) між ФОП ОСОБА_1 , який є виконавцем цього Договору, та ОСОБА_3 , яка є замовником послуг, та діє в інтересах підопічної ОСОБА_4 , та які надаються за цією ж адресою: АДРЕСА_1 у пансіонаті «Осінь життя». (додаток 2) Згідно пункту 7.5. Договору він вважається продовженим на той же термін і на тих же умовах, тобто є дійсним до 01.01.2027 року включно. 31.01.2026 року Замовник послуг ОСОБА_3 звернулася до адміністратора пансіонату з метою внесення коштів в якості оплати послуг за лютий 2026 року. Натомість адміністратор відмовилася приймати оплату із посиланням на вказівку Виконавця Договору (ФОП ОСОБА_1 ), з огляду на те, що означений Договір в односторонньому порядку Виконавцем розривається, та виставила категоричну вимогу, що Замовник зобов`язана завтра (01.02.2026 року) до 12:00 год. забрати Підопічну зі пансіонату. В іншому випадку вони самі її вивезуть та повідомлять Замовника куди саме. Вказане підтвердив сам Виконавець ФОП ОСОБА_1 по гучномовному зв`язку телефоном, якого набрала адміністратор, із погрозами застосування фізичної сили, у разі якщо чоловік Замовника ОСОБА_6 негайно не покине приміщення пансіонату. Після таких незаконних вимог Виконавця, відверто хамських висловлювань ним по гучномовному зв`язку телефоном, Замовник направила на його номер телефону через соціальну мережу «Viber» повідомлення, в якому остання посилається на незаконність дій Виконавця за Договором про надання послуг від 01.01.2025 року та неможливість розірвання договору в односторонньому порядку, оскільки у пункті 4.2.3. зазначеного Договору чітко визначені підстави розірвання такого договору, та це можливе лише у випадку порушення Замовником умов Договору, що вказані у тексті цього пункту. За таких обставин Замовник закликала Виконавця не керуватися емоціями, а виключно умовами Договору укладеного між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Таке відношення з боку Виконавця та адміністратора пансіонату до 87 річної Підопічної, 1938 року народження, яка від дня укладення першого договору від 01.08.2024 року, та поселення у пансіонат, є лежачою особою без змоги себе самостійно обслуговувати, є антигуманним (пункт 4.1.12. Договору) та незаконним ставленням до неї, оскільки повністю протирічить умовам Договору щодо підстав Виконавця на його розірвання в односторонньому порядку. Підстави для права розірвання (припинення) в односторонньому порядку Договору викладені у його пункті 4.2.3., які в розумінні цього Договору є вичерпними. Жодних порушень, викладених у пункті 4.2.3. Договору, його Замовником допущено не було, зокрема й всі оплати з першого дня Договору здійснювалися у готівковій формі не пізніше 01 числа місяця, в якому мають надаватися послуги, за пропозицією двох адміністраторів пансіонату, та приймалися останніми без будь-яких заперечень та зауважень. Натомість зобов`язання Виконавця, що визначені у підпунктах 4.1.1.- 4.1.12 пункту 4.1 розділу 4 належним чином не виконувалися, про що Замовник неодноразово звертала увагу адміністратора пансіонату. Разом із тим, станом на день подання цієї заяви існує загроза, яка підтверджується погрозами виконавця та його адміністратора, вчинення таких незаконних дій Виконавця щодо дострокового розірвання в односторонньому порядку Договору та вивезення на свій розсуд Підопічної до невідомого місця проживання. Ухвалою Доброславського районного суду Одеської області від 04 лютого 2026 року заяву адвоката Буценко Володимира Євгеновича подану в інтересах ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , яка діє в інтересах підопічної ОСОБА_4 , яка перебуває на утриманні у пансіонаті «Осінь життя», про забезпечення майбутнього позову проти особи, яка може у майбутньому набути статус відповідача у справі - ФОП ОСОБА_1 , код НОМЕР_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , який є виконавцем за Договором від 01.01.2025 року, шляхом встановлення заборони ФОП ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , вчиняти будь-які дії, направлені на розірвання Договору в односторонньому порядку, припинення надання послуг за цим договором ОСОБА_3 (контрагенту) в інтересах підопічної ОСОБА_4 , яка утримується у пансіонаті «Осінь життя» за адресою АДРЕСА_1 , та вивезення Підопічної із пансіонату за цією адресою до іншої установи за будь-якою іншою адресою, - задоволено частково. Заборонено ФОП ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , вчиняти будь-які дії, направлені на вивезення (переміщення) з території пансіонату, підопічної пані ОСОБА_4 , 1938 року народження, яка утримується (перебуває під опікою) у пансіонаті «Осінь життя» за адресою АДРЕСА_1 , до іншої установи за будь-якою іншою адресою. В решті клопотання (заяви) - відмовлено. Роз`яснено ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , яка діє в інтересах підопічної ОСОБА_4 , що вона зобов`язана подати відповідний позов протягом десяти днів з дня постановлення цієї самої ухвали. Не погоджуючись з такою ухвалою суду, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_2 ,звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу Доброславського районного суду Одеської області від 04 лютого 2026 року в задоволення частині заяви про забезпечення позову скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заяви відмовити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що судом не враховано, що підопічна ОСОБА_4 може мати потребу в госпіталізації до закладу охорони здоров`я в тому числі в екстреному порядку. Таким чином обов`язок ФОП ОСОБА_1 не перевозити підопічну може мати вкрай негативні наслідки для життя і здоров`я підопічної. Судом першої інстанції встановлено «не здатність до самообслуговування» підопічної, а тому просте перебування у «пансіонаті» без отримання послуг як зазначає суд першої інстанції «може переконати стороннього спостерігача, що було непропорційне втручання в приватне життя та нелюдське поводження з літньою людиною». Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів (постанова Верховного Суду від 22.07.2021 року у справі №910/4669/21). Відтак, вжиття заходів забезпечення позову у даній справі матиме негативні наслідки як для ФОП ОСОБА_1 так і для підопічної. Фактичне перебування підопічної за адресою «пансіонату» означатиме втручання в господарську діяльність ФОП ОСОБА_1 адже він не зможе взяти на місце, яке зайняте ОСОБА_4 іншого підопічного. Однак, після припинення дії договору відсутні правові підстави для подальшого користування послугами виконавця, а тому не вибуття підопічної після розірвання Договору є протиправним та таким, що порушує право ФОП ОСОБА_1 на захист його цивільного інтересу й фактично становить втручання у здійснення ним підприємницької діяльності. Крім того, судячи зі змісту ухвали суду від 04.02.2026 року, «майбутній позов у цій справі буде поданий про виконання/невиконання зобов`язань у договірних правовідносинах». Згідно з абз. 1 ч. 10 ст. 150 ЦПК України, «не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті». Обов`язок утримувати підопічну в приміщенні «пансіонату» по-суті буде обов`язком виконувати умови розірваного Договору. Ухвала суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні інших вимог заяви ОСОБА_3 про забезпечення позову учасниками справи не оскаржується, а тому суд апеляційної інстанції, відповідно до принципу диспозитивності, не має права робити висновків щодо неоскарженої частини судового рішення. Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наведених у цій постанові підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржувана ухвала суду не відповідає. Задовольняючи частково заяву про забезпечення позову шляхом заборони ФОП ОСОБА_1 вчиняти будь-які дії, направлені на вивезення (переміщення) з території пансіонату, підопічної ОСОБА_4 до іншої установи за будь-якою іншою адресою, суд першої інстанції виходив з того, що наданими доказами підтверджено необхідність забезпечення позову у вказаний спосіб, а також підтверджено існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого судового рішення про задоволення позову. Колегія суддів з такими висновками суду першої інстанції не погоджується, виходячи з наступного. Згідно із частиною 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. Частиною 1, 2 статті 149 ЦПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують реальне виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акта, а також перешкоджання спричинення значної шкоди позивачу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та наперед результат розгляду справи по суті позову. Частиною 3 статті 150 ЦПК України встановлено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Згідно з ч. 10 ст. 150 ЦПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті. Зазначене обмеження не поширюється на забезпечення позову шляхом зупинення рішень, актів керівника або роботодавця про застосування негативних заходів впливу до позивача (звільнення, примушування до звільнення, притягнення до дисциплінарної відповідальності, переведення, атестація, зміна умов праці, відмова в призначенні на вищу посаду, відмова в наданні відпустки, відсторонення від роботи чи посади, будь-яка інша форма дискримінації позивача тощо) у зв`язку з повідомленням ним або його близькими особами про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції». Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 року у справі № 800/521/17 зазначено, що позов не може бути забезпечено таким способом, що фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що "умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача". У постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 909/835/18 зазначено, що "повинен бути наявним зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками судового процесу". Як вбачається з роз`яснень, викладених у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 2 грудня 2006 року "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову", розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу. Тобто, підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності до кожного конкретного випадку. При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову. При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позову та бути адекватними та співмірними з заявленими вимогами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 826/8556/17. Предметом майбутнього позову у цій справі є правомірність розірваннядоговору про надання послуг від 01.01.2025 року, укладений між ФОП ОСОБА_1 , який є виконавцем цього Договору, та ОСОБА_3 , яка є замовником послуг, та діє в інтересах підопічної ОСОБА_4 в односторонньому порядку, а також виконання/невиконання зобов`язань за таким договором. Звертаючись із заявою про забезпечення позову, заявниця просила, зокрема, вжити заходи забезпечення позову, шляхом заборони ФОП ОСОБА_1 , вчиняти будь-які дії, направлені на розірвання Договору в односторонньому порядку, припинення надання послуг за цим договором ОСОБА_3 (контрагенту) в інтересах підопічної ОСОБА_4 , яка утримується у пансіонаті «Осінь життя» за адресою АДРЕСА_1 , та вивезення Підопічної із пансіонату за цією адресою до іншої установи за будь-якою іншою адресою. У спорі про визнання протиправними дій щодо розірвання договору, вжиття такого заходу забезпечення позову, як заборона чи примус сторін оспорюваного договору виконувати договірні зобов`язання, не відповідає вимогам розумності, обґрунтованості та адекватності заходу забезпечення позову із заявленими позовними вимогами, порушує збалансованість інтересів сторін такого договору, є неспівмірним із негативними наслідками, що можуть настати в результаті вжиття судом такого заходу забезпечення позову. Суд повинен ураховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Зокрема, покладення на скаржника обов`язку фактично безоплатно утримувати підопічну поза межами чинного договору, може спричинити прямі майнові втрати та зменшення доходу підприємця, що порушує право на підприємницьку діяльність, гарантоване ст. 42 Конституції України. Апеляційний суд зазначає, що заявницею у заяві про забезпечення позову не наведено переконливих обґрунтувань та не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявниці, за захистом яких вона планує звернутися до суду. Також, заявницею не доведено наявності наміру майбутнього відповідача будь-яким чином вчинити дії, з метою уникнення виконання рішення суду. Також, колегія суддів зазначає, що забезпечення позову шляхом заборони вивезення підопічної із пансіонату до іншої установи за будь-якою іншою адресою, фактично є тотожним частині вимог майбутнього позову, та призведе до обов`язку ФОП ОСОБА_1 виконувати умови розірваного договору. Забезпечення позову, за яким фактично ухвалюється рішення без розгляду справи по суті, суперечить меті процесуального інституту забезпечення позову та нівелює принципи цивільного процесуального законодавства, оскільки саме під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання, зокрема: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (частина перша статті 264 ЦПК України). При розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та наперед не може бути визначено результат розгляду справи по суті спору. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 08 травня 2020 року у справі № 755/15345/17-ц, від 21 квітня 2022 року у справі № 592/7729/18, від 30 серпня 2023 року у справі № 753/23090/21. Отже, питання правомірності розірвання договору в односторонньому порядку та зобов`язання відповідача продовжити виконання умов договору підлягає вирішенню під час розгляду майбутнього позову по суті, а не на етапі забезпечення майбутнього позову. Тобто, керуючись загальними засадами цивільного судочинства про стадійність цивільного процесу і неможливість вирішення спору до розгляду справи по суті, яка завершується ухваленням судового рішення, ураховуючи практику Верховного Суду, суд першої інстанції мав застосувати правило про неможливість вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом фактично є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог. Разом з тим, колегія суддів вважає слушними посилання скаржника на те, що судом першої інстанції не враховано, що підопічна ОСОБА_4 , 1938 року народження, може мати потребу в госпіталізації або іншу необхідність у її доставці до закладу охорони здоров`я у тому числі в екстреному порядку, тому зобов`язання ФОП ОСОБА_1 не вчиняти будь-які дії, направлені на вивезення (переміщення) з території пансіонату, підопічної пані ОСОБА_4 , 1938 року народження, яка утримується (перебуває під опікою) у пансіонаті «Осінь життя» за адресою АДРЕСА_1 , до іншої установи за будь-якою іншою адресою без конкретизації дій, які підпадають під заборону і без деталізації самої заборони можуть мати вкрай негативні наслідки для життя і здоров`я підопічної. Вирішуючи заяву ОСОБА_3 про забезпечення позову, суд першої інстанції не оцінив обґрунтованість доводів заявниці щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, не дослідив усіх передбачених нормою процесуального права юридичних (доказових) фактів, наявність яких впливає на остаточний результат вирішення питання про забезпечення позову, та дійшов помилкового висновку про часткове задоволення заяви про забезпечення позову, який не ґрунтується на вимогах цивільного процесуального законодавства. Отже, суд апеляційної інстанції виснує, що обраний судом першої інстанції захід забезпечення позову не відповідає вимогам співмірності, порушує баланс інтересів сторін, є фактично тотожним задоволенню позовних вимог та застосований без належного обґрунтування наявності реальних ризиків невиконання рішення суду. Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги представника Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , адвоката Іванцової Зої Анатоліївнита достатніми для скасування ухвали в частині задоволених вимог заяви ОСОБА_3 про забезпечення позову. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України, апеляційний суд за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення та ухвалити нове. Підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (частина 1 статті 376 ЦПК України). Зважаючи на надану оцінку доводам учасників справи та висновкам суду першої інстанції, апеляційний суд доходить висновку, що ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального права, які регулюють питання застосування заходів забезпечення позову, а тому, відповідно до статті 376 ЦПК України, є підставою для скасування ухвали суду першої інстанції в оскаржуваній частині та ухвалення в цій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_3 про забезпечення позову. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_2 задовольнити частково. Ухвалу Доброславського районного суду Одеської області від 04 лютого 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Заяву ОСОБА_3 , яка діє в інтересах підопічної ОСОБА_4 , яка перебуває на утриманні у пансіонаті «Осінь життя», про забезпечення майбутнього позову проти особи, яка може у майбутньому набути статус відповідача у справі Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , який є виконавцем за договором від 01.01.2025 року, шляхом встановлення заборони Фізичній особі-підприємця ОСОБА_1 вчиняти будь-які дії, направлені на розірвання договору в односторонньому порядку, припинення надання послуг за цим договором ОСОБА_3 (контрагенту) в інтересах підопічної ОСОБА_4 , яка утримується у пансіонаті «Осінь життя» та вивезення підопічної із пансіонату за цією адресою до іншої установи за будь-якою іншою адресою залишити без задоволення. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено: 07.05.2026 року. Головуючий О.М. Таварткіладзе Судді: Л.М. Вадовська Є.С. Сєвєрова