Постанова 4812 № 487/6765/25

07.05.26 22-ц/812/802/26 Справа №487/6765/25 Провадження № 22-ц/812/802/26 Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М. П О С Т А Н О В А Іменем України 07 травня 2026 року м. Миколаїв Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого - Яворської Ж.М., суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк» на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 26 січня 2026 року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Притуляк І.О., дата складання повного рішення не зазначена, у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості В С Т А Н О В И В: У вересні 2025 року Акціонерне товариство «Сенс Банк» (далі -АТ «Сенс Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Обґрунтовуючи позовні вимоги вказували, що 08 липня 2021 року ОСОБА_1 через Інтернет-сервіс «My Alfa-bank» звернулась до АТ «Альфа-Банк» звернулась із пропозицією на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, яка є невід`ємною частиною Договору про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк» (який було розміщено на сайті Банку: www.alfabank.ua; архівна версія договору, яка була чинною на дату укладення сторонами угоди, розміщена за посиланням: https://sensebank.ua/tarifi-ta-umovi та є публічно доступною). Банк прийняв пропозицію відповідача. Вказують, що 08 липня 2021 року між Банком та відповідачкою з дотриманням приписів чинного законодавства України було укладено Угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, яка є невід`ємною частиною Договору про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк», із наступними основними умовами: тип кредиту кредитування рахунку та встановлення відновлювальної кредитної лінії; найменування продукту «RED», мета кредиту для особистих потреб; опис послуги надання банком послуг з обслуговування кредитної картки, а також надання кредиту у вигляді відновлювальної кредитної лінії, протягом строку дії якої після повернення наданого кредиту або його частини, банк здійснює подальше кредитування у межах її ліміту шляхом надання траншів. Для можливості встановлення відновлювальної кредитної лінії та надання кредиту, банк на підставі поданих позичальником документів та цієї Угоди відкриває поточний рахунок, операції за яким можуть здійснювались з використанням електронних платіжних засобів. Такий рахунок, окрім наведеного, призначено для зберігання грошей і здійснення розрахунково касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов Договору та вимог законодавства України; ліміт кредитної лінії (максимальна сума кредиту) 200000,00 грн; сума встановленої кредитної лінії 26000,00 грн; процентна ставка 37 % для торгових операцій та/або операцій зняття готівки; тип процентної ставки фіксована; тип картки MasterCard Debit World строком дії 5-ть років; порядок повернення кредиту щомісячно, не менше ніж сума обов`язкового мінімального платежу 5 % від суми заборгованості, мінімум 50 грн. Для ідентифікації в обліковій системі Банку Угоді було присвоєно № 631716138. Банк виконав свій обов`язок, а позичальник своїх зобов`язань за угодою належним чином не виконує, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка становить 46 236 грн 63 коп., з яких 6472 грн 12 коп. прострочене тіло кредиту; 18720 грн 38 коп. заборгованість по відсотках; 21044 грн 13 коп. тіло кредиту. Посилаючись на викладене, позивач просив суд стягнути з відповідачки вищевказану заборгованість за кредитним договором та судові витрати. Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 26 січня 2026 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» суму заборгованості за тілом кредиту у розмірі 15505,35 грн, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 812,23 грн. У задоволенні вимоги про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» витрат на правову допомогу відмовлено. Мотивуючи рішення суд першої інстанції зазначив, що банк взяті відповідно до Угоди на себе зобов`язання виконав у повному обсязі, надавши відповідачу у розпорядження кредитні кошти, якими Відповідач активно користувалася, що підтверджується випискою по рахунку. Із копії розрахунку заборгованості наданої АТ "Сенс Банк" вбачається, що заборгованість відповідача перед позивачем становить 46236,63 грн, з яких 6472,12 грн. - прострочене тіло кредиту, 18720,38 грн. - заборгованість за відсотками за користування кредитом та 21044,13 грн тіло кредиту. На підтвердження позовних вимог, позивачем надано лише копію Довідки про систему гарантування вкладів фізичних осіб, підписану відповідачем одноразовим ідентифікатором, Пропозицію на укладення угоди про обслуговування кредитної картки, яка підписана представником Банку та не містить підпису споживача та довідку про ідентифікацію клієнта ОСОБА_1 . За таких обставин, суд не погодився з доводами позивача, що вказані документи у своїй сукупності становлять Угоду обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії та погодження усіх її істотних умов, у тому числі і по відсоткам за користування коштами. Згідно довідки про систему гарантування вкладів фізичних осіб, відповідач підтвердила, що отримала та ознайомилась з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту, виходячи із обраних нею умов кредитування. Разом з тим, пропозиція на укладення угоди про обслуговування кредитної картки відповідачкою не підписана, а тому доказів, що саме такі умови кредитування, як зазначає позивач, у тому числі і відсотків у розмірі 37% річних, були обрані та погоджені відповідачем, суду не надано. Отже, позивачем не доведено, що між ним та відповідачем обумовлено у письмовому вигляді сплату процентів за користування кредитними коштами та їх розмір, а тому позовні вимоги щодо стягнення заборгованості за відсотками задоволенню не підлягають. Також, розрахунок заборгованості містить дані про нарахування та сплату щомісячної комісії за розрахунково-касове обслуговування основної картки. Так, за період з 08.07.2021 року по 27.04.2025 року нараховано та сплачено 1092,70 грн. Разом з тим, долучені до позовної заяви документи не містять умови щодо нарахування комісії та її розмір. Отже, долучені докази не містять умов про нарахування комісії, не зазначено, за які саме послуги ця комісія сплачується позичальником. Жодних доказів вчинення позивачем будь-яких дій, за які позикодавцем нараховувалася комісія, матеріали справи не містять, як і не містить таких даних розрахунок заборгованості. Тому, оскільки відповідачу нараховувалась плата за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, тому сплата цієї комісії повинна бути зарахована до сплати за тілом кредиту. А саме наявні підстави для зменшення заборгованості за тілом кредиту в сумі 1092,70 грн (згідно розрахунку заборгованості: нараховано та сплачено комісії РКО). Щодо стягнення витрат на правову допомогу, суд зазначив, що відповідно до п.1.1 договору №1006 від 28.01.2025 про надання послуг замовник замовляє, а виконавець зобов`язується надати послуги, які полягають у здійснені від імені та в інтересах замовника юридичних та фактичних дій щодо стягнення заборгованості з боржників замовника, які виникли внаслідок невиконання такими боржниками кредитних договорів, договорів позики, інших угод, які не забезпечені заставою та спонуканню до їх погашення такої заборгованості, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити такі послуги. Винагорода виконавця та порядок розрахунків визначений сторонами в п. 3.1 договору №1006 від 28.01.2025, а також договір передбачає умови щодо передачі реєстру боржників за актом приймання-передачі в роботу виконавця за відповідними додатками. Між тим, доказів на підтвердження прийняття реєстру боржників на підставі акту приймання-передачі та акту приймання-передачі наданих послуг за погодженими формами, як то передбачено умовами Договору, матеріли справи не містять. Також не містять матеріли справи і доказів на підтвердження того, що адвокат Гірчак А.М., мав повноваження на здійснення представництва інтересів АТ «Сенс - Банк». Крім того, представником позивача окрім договору №1006 від 28.01.2025 не додано жодного доказу який би свідчив про виконання зобов`язань по ньому, що позбавляє суд можливості встановити дійсний розмір понесених витрат позивачем на правову допомогу та розглянути такі вимоги. В апеляційній скарзі АТ «Сенс Банк» посилаючись на незаконність, необґрунтованість рішення суду першої інстанції, неправильне застосуванням судом норм матеріального права, просили його скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неправильно застосував норми Закону України «Про споживче кредитування». Нарахування відсотків та комісій відповідає погодженим сторонами умовам договору. Відповідач користувалася кредитною карткою та отримувала інформацію про стан рахунку. Суд безпідставно визнав комісії та відсотки нікчемними, оскільки вони прямо передбачені умовами договору та не суперечать чинному законодавству Вказують, що позивач надав повний пакет доказів - акцепт, паспорт кредиту, розрахунок заборгованості та виписки з рахунку, які у своїй сукупності підтверджують факт укладення та виконання договору. Суд дійшов помилкового висновку про відсутність доказів погодження умов договору. Докази видачі кредитних коштів по справі є меморіальний ордер, виписки по рахункам та розрахунок заборгованості. Крім того судом не враховано правові позиції Верховного Суду. Так, відповідно до постанови Верховного Суду від 02.12.2020 у справі № 317/1209/19, витрати на професійну правничу допомогу підлягають розподілу незалежно від фактичної сплати на момент розгляду справи. Відповідач платежі робив, що відображено у виписці та розрахунку заборгованості. Таким чином, зробивши часткову оплату з метою виконання умов договору, відповідач вчинила конклюдентні дії щодо визнання договору і, відповідно, щодо правомірності вимог позивача за кредитним договором. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просила рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Таким вимогам закону оскаржуване рішення суду першої інстанції не відповідає. Як вбачається з матеріалів справи, що 08 липня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до АТ «Альфа-Банк» з пропозицією укласти угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії (далі - Угода). За допомогою підпису одноразовим ідентифікатором 0723 підписала Довідку про систему гарантування вкладів фізичних осіб, чим підтвердила, що отримала та ознайомилась з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту, виходячи із обраних ним умов кредитування. До матеріалів позовної заяви долучено пропозицію на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії. Пропозиція підпису позичальника не містить, Довідки про систему гарантування вкладів фізичних осіб, підписану відповідачем одноразовим ідентифікатором, довідку про ідентифікацію, паспорт споживчого кредиту з електронним підписом відповідача 0723 від 08.07.2021 року. 12 серпня 2022 року рішенням загальних зборів змінено найменування АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк». Запис про зміну найменування позивача внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 30 листопада 2022 року. Із виписки по особовому рахунку клієнта ОСОБА_1 №314370-2025/0505 за період з 08.07.2021 року по 27.04.2025 вбачається, що остання користувалась кредитними коштами та здійснювала погашення заборгованості. Відповідно до розрахунку заборгованості, наданої АТ "Сенс Банк" вбачається, що заборгованість відповідача перед позивачем становить 46236,63 грн, з яких 6472,12 грн. - прострочене тіло кредиту, 18720,38 грн. - заборгованість за відсотками за користування кредитом та 21044,13 грн тіло кредиту. Суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги частково. Перевіряючи правильність такого висновку, апеляційний суд виходить з таких міркувань. Частиною 1 статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Приписами частини 2 статті 43 ЦПК України встановлено, що учасники справи, крім іншого, зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи та подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази. Відповідно до частин 1, 2 статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79, 80 ЦПК України). Згідно приписів ст. 12, ч. 1, 5-7 ст. 81, ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У противному разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. Статтею 6 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України). Статтею 205 ЦК України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами. У частині 1 статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Згідно з вимогами чинного законодавства України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та у встановлений у зобов`язанні строк (термін) його виконання (ст. 526, 527, 530 ЦК України). Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Загальні правила щодо форми договору визначено статті 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення. Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України "Про електронну комерцію" (далі - Закон). Згідно з частиною 1 статті 3 Закону України "Про електронну комерцію" електронна комерція - відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов`язки майнового характеру; електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пунктом 12 частини 1 статті 3 Закону). Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону). Згідно із частиною 6 статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. За правилом частини 8 статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Отже із аналізу вищезазначених норм матеріального права, суд першої інстанції зазначав, , що договір, який укладається його сторонами в електронній формі, безумовно повинен містити електронний цифровий підпис, зокрема, у конкретному випадку позичальника або електронний підпис одноразовим ідентифікатором сторони, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надісланий іншій стороні цього договору (позикодавцю). З копії акцепту пропозиції на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, що міститься в матеріалах справи, вбачається, що вказаний договір не містить підпису ОСОБА_1 за формою, що відповідає вимогам Закону України "Про електронну комерцію". Вищевказане свідчить про відсутність у матеріалах справи належних і допустимих доказів тому юридичному факту, що ОСОБА_1 виявила волю на укладення кредитного договору з АТ "Альфа Банк", заборгованість за яким є предметом розгляду судом даної справи. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо того, що довідками про ідентифікацію, наданими позивачем, не підтверджується, що клієнт ОСОБА_1 підписала акцепт договору аналогом ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора. Так, у тексті акцепту договору не зазначено, що його підписано ОСОБА_1 , як це зокрема зроблено у паспорті споживчого кредиту та довідці про систему гарантування вкладів фізичних осіб, указані довідки про ідентифікацію підписані виключно представником АТ "Сенс Банк" та не містять ні дати складання довідки, ні дати підпису ідентифікатором, лише дату відправки зазначеного ідентифікатора. Окрім того, апеляційний суд звертає увагу і на те, що дата підпису відсутня і у самому акцепті пропозиції на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії. Підписання відповідачем 08 липня 2021 року паспорту споживчого кредиту не може бути доказом укладення кредитного договору та не є підставою уважати, що ОСОБА_1 ознайомлена з його умовами. Так, у п. 7 паспорту споживчого кредиту передбачено, що умови договору про споживчий кредит можуть відрізнятися від інформації, наведеної в цьому паспорті споживчого кредиту, та будуть залежати від проведеної кредитодавцем оцінки платоспроможності споживача з урахуванням, зокрема, наданої ним інформації про майновий та сімейний стан, розмір доходів тощо. Стаття 9 Закону України "Про споживче кредитування" визначає інформацію, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит. До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту. Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у додатку 1 до цього Закону, у письмовій формі (у паперовому вигляді або в електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством) із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті. Об`єднана палата КЦС Верховного Суду у постанові від 23 травня 2022 року у справі №393/126/20 дійшла висновку про те, що під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація; правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами: першим і найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін; зазвичай правочин фіксується в одному документі. Це стосується як односторонніх правочинів, (наприклад, складення заповіту), так і договорів (дво- і багатосторонніх правочинів). Домовленість сторін дво- або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину; потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Способом підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту. За таких обставин, саме по собі підписання відповідачем паспорту споживчого кредиту не може свідчити про погодження сторонами умов кредитного договору. Наявність паспорту споживчого кредиту свідчить про попереднє переддоговірне ознайомлення особи з необхідною інформацією перед укладенням правочину. Розрахунок кредитної заборгованості, наданий АТ "Сенс Банк", не є доказом розміру боргу, оскільки позивачем не доведено факту укладення кредитного договору на заявлених позивачем умовах. Сам розрахунок заборгованості є внутрішнім документом банку та не містить відомостей, що дозволили б апеляційному суду перевірити, чи видавалися відповідачу кредитні кошти у зазначеному в позові розміру, на який строк, а також, зробити висновок, що ця заборгованість виникла саме внаслідок порушення відповідачем умов кредитного договору, неможливо встановити, які саме умови спірного договору порушені відповідачем. До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 13.05.2020 у справі №219/1704/17. За таких обставин, колегія суддів констатує, що з наданих позивачем доказів неможливо встановити умови, на яких укладено кредитний договір, а тому районний суд дійшов правильного висновку про не доведеність факту укладення між сторонами кредитного договору на зазначених позивачем у позові умовах, зокрема розміру процентів за користування кредитом та комісії. Разом з тим, надані позивачем докази свідчать, що ОСОБА_1 скористалась банківськими послугами. Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність". Згідно з указаною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. У постановах Верховного Суду від 12 червня 2020 року у справі №169/506/17, від 24 червня 2021 року у справі №686/19271/19 зроблено висновки, що факт отримання та повернення грошових коштів доводять банківські виписки про зарахування чи повернення грошей із поточного рахунку, а також прибуткові та видаткові касові ордери у разі внесення (виплати) грошей до (з) каси товариства. Отже, належними та допустимими доказами внесення/повернення особою коштів у готівковій формі можуть бути прибуткові та видаткові касові ордери, а у випадку внесення/повернення коштів у безготівковій формі таким доказом може бути відповідна банківська виписка. Таким чином, банківська виписка по особовому рахунку є належним доказом отримання кредитних коштів саме відповідачем, їх суми та розміру сплачених коштів відповідачем на погашення заборгованості. Апеляційний суд, дослідивши надану позивачем виписку вважає, що вона відповідає визначеним статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та пунктом 63 згаданого Положення від 04 липня 2018 року №75 вимогам, підтверджує факт списання/зарахування коштів з/на цього/цей рахунку/рахунок клієнта, а відтак є належним та допустимим доказом у справі. У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором (постанова Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі №334/3056/15). Частиною першою статті 11 Закону України "Про споживче кредитування" передбачено безоплатність надання позикодавцем певних послуг, до яких можна віднести видачу кредиту та його супровід. Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування" умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у пункті 31.29 постанови від 13 липня 2022 року у справі N 496/3134/19 (провадження N 14-44цс21). У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі N 202/5330/19 зазначено, що у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України "Про споживче кредитування". Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування". А відтак, долучені докази не містять умов про нарахування комісії, не зазначено, за які саме послуги ця комісія сплачується позичальником. Жодних доказів вчинення позивачем будь-яких дій, за які позикодавцем нараховувалася комісія, матеріали справи не містять, як і не містить таких даних розрахунок заборгованості. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що оскільки відповідачу нараховувалась плата за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, тому сплата цієї комісії повинна бути зарахована до сплати за тілом кредиту. Можливість самостійно здійснити перерахунок кредитної заборгованості з огляду на незаконність нарахування комісії за розрахунково-касове обслуговування (зменшити визначений банком обсяг заборгованості на суми погашеної позичальником), відповідає висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 01 лютого 2023 року справа № 199/7014/20 (провадження № 61-17825св21). За таких обставин, приймаючи до уваги викладене вище законодавство та правові позиції Верховного Суду, суд першої інстанції зменшив розмір заборгованості за тілом кредиту в сумі 1092,70 грн (згідно розрахунку заборгованості: нараховано та сплачено комісії РКО). Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про встановленим факт користування ОСОБА_1 кредитними коштами, що підтверджується виписка по рахунку ОСОБА_1 за період з 08 липня 2021 року по 27 квітня 2025 року, з якої вбачається, що в період з 08 липня 2021 року по 07 серпня 2022 року відповідач здійснив операції на загальну суму 27788,35 грн. При цьому, відповідно до виписки по рахунку ОСОБА_1 за період з 08 липня 2021 року по 07 листопада 2022 року на карту надійшло 11190 грн. Тому зважаючи на те, що відповідач фактично отримав та використовував надані позивачем кошти та у добровільному порядку їх не повернув, АТ "Сенс Банк" має право на стягнення фактично отриманої ОСОБА_1 суми, яка відповідно до виписки по рахунку становить 15505,35 грн ( 27788,35 грн.( сума знятих коштів) - 11190 грн.( сума повернутих коштів) - 1092.70 ( на погашення комісії). Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що місцевим судом при ухваленні рішення були належним чином оцінені подані сторонами докази, повно встановлені фактичні обставини справи, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення суду, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення. Зважаючи на викладене та у відповідності до вимог статті 375 ЦПК України колегія суддів не вбачає підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції в цій частині. Що стосується доводів апеляційної скарги щодо незгоди апелянта з рішенням суду в частині відмови у стягнені витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4200 грн, то колегія суддів зазначає таке. Відмовляючи у стягненні судових витрат, понесених позивачем на правничу допомогу, суд першої інстанції дійшов висновку, що представником позивача окрім договору №1006 від 28.01.2025 не додано жодного доказу який би свідчив про виконання зобов`язань по ньому, що позбавляє суд можливості встановити дійсний розмір понесених витрат позивачем на правову допомогу та розглянути такі вимоги. З вказаним висновком колегія суддів не погоджується з наступних підстав. Відповідно до вимог статей 133, 137, 141 ЦПК України суд в залежності від результату розгляду справи зобов`язаний розподілити між сторонами витрати на професійну правничу допомогу. На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивач надав суду копію Договору про надання послуг від 28 січня 2025 року №1006, укладеного між АТ «Сенс Банк» та АО «СмартЛекс», згідно якого виконавець зобов?язався надати замовнику послуги зі стягнення проблемної кредитної заборгованості (в судовому порядку), а замовник зобов?язався сплатити виконавцю винагороду (гонорар): за підготовку та подання позовної заяви до суду - 375 грн; за отримання копії рішення суду - 225 грн; комісійну винагороду від стягнутих коштів на користь замовника (гонорар успіху) - 7,85 %. Проте, у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18 та від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)). При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц). Витрати на професійну правничу допомогу підлягають розподілу незалежно від фактичної справи на момент розгляду справи. Така позиція Верховного Суду викладена у постанові від 02 грудня 2020 року у справі №317/1209/19. Відповідно до послідовної та сталої судової практики розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом за умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено. Зазначений висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)). Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу стягнення заборгованості за кредитним договором. Звертаючись до суду з позовом позивач просив про стягнення на свою користь витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4200 грн із розрахунку (375+225+ 46236,63 х 7,85%). Колегія суддів, погоджуючись з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог АТ «Сенс Банк», та враховуючи принцип пропорційності, який застосовується до розподілу судових витрат при визначенні розміру задоволених судом майнових позовних вимог в контексті застосування приписів частини 2 статті 141 ЦПК України, приходить до висновку про стягнення з відповідачки на користь позивача витрат на професійну правову допомогу у розмірі 1217 грн (375+225+15505,35 х7,85%). Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга в частині відмови у стягненні витрат та правничу допомогу підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції в цій частині скасуванню, стягнувши з відповідача на користь позивача витрат на професійну правову допомогу у розмірі 1217 грн в суді першої інстанції. В іншій частині оскаржуване рішення слід залишити без змін. Враховуючи, що у задоволенні апеляційної скарги по суті спору відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи, немає. Згідно з частин 4, 5 статті 268 ЦПК України, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення у цій справі, є дата складення повного судового рішення - 07 травня 2026 року. Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк» задовольнити частково. Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 26 січня 2026 року в частині відмови у стягненні витрат на правову допомогу скасувати. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» 1217( одна тисяча двісті сімнадцять) грн витрат на професійну правничу допомогу. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Головуючий Ж.М. Яворська Судді Т.М. Базовкіна Л.М. Царюк Повний текст постанови складено 07 травня 2026 року.