Постанова 4803 № 206/2505/25

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1025/26 Справа № 206/2505/25 Суддя у 1-й інстанції - Гаркуша В. В. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 травня 2026 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого Свистунової О.В., суддів: Пищиди М.М., Ткаченко І.Ю., за участю секретаря Піменової М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Самарського районного суду міста Дніпра від 29 серпня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_3 про припинення права власності на частку у будинку , В С Т А Н О В И Л А: У травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Самарського районного суду міста Дніпра з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_3 про припинення права власності на частку у будинку. Позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що він на підставі договору купівлі-продажу від 17 червня 2015 року (реєстраційний запис у реєстрі № 1013), став власником квартири АДРЕСА_1 . Згідно з договором дарування від 18.03.2021 року, позивач подарував їхній спільній з відповідачем дочці ОСОБА_3 , 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 . У зв`язку з цим наразі позивач є власником 3/4 частини даної квартири. 24 жовтня 2003 року позивач уклав шлюб з відповідачем, який було зареєстровано Самарським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції актовий запис № 444, та який рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 16.07.2024 року, було розірвано. У зв`язку з тим, що позивач набув право власності на квартиру, перебуваючи у шлюбі з відповідачем, відповідно до ст. 60 СК України, вона має право на 1/2 частину набутого у шлюбі нерухомого майна, а саме на 3/8 частини вказаної вище квартири. Квартира АДРЕСА_2 загальною площею 59,3 кв.м. та житловою площею 41,8 кв.м. складається з 3 житлових кімнат. При зверненні до суду позивачем внесено на депозитний рахунок суду вартість 3/8 частини квартири, виходячи з ринкової вартості нерухомого майна станом на день звернення до суду в розмірі 354 018,38 грн. Вказав, що однією з необхідних умов припинення за рішенням суду права особи на частину у спільному майні є те, що частина не може бути виділена в натурі. У даному випадку є очевидним, що квартира не може бути поділена на 2 окремі з відділенням окремого виходу, окремої системи водопостачання, каналізації, опалення, електромережі з живленням окремих ліхтарів. Згідно з наведеними вище обставинами та наданими доказами, квартиру АДРЕСА_3 , неможливо ані поділити в натурі між співвласниками, ані виділити частку у спільному майні одному з співвласників, ні встановити порядок користування квартирою між співвласниками. Також зазначив, що наступною умовою припинення за рішенням суду права особи на частину у спільному майні є те, що спільне володіння та користування майном є неможливим. З 2022 року позивач з відповідачем адекватно не спілкуємося і з того часу не можемо дійти порозуміння щодо користування квартирою, в той час, коли позивач буває у відпустці, відповідач перешкоджає йому у користуванні його власністю, змінила замки у дверях, чим фактично порушує його права та законні інтереси. Їхнє спільне користування квартирою неможливе через неприязні відносини. Позивач неодноразово звертався до відповідача з пропозицією продажу квартири із справедливим поділом грошових коштів, після її реалізації, однак в добровільному порядку відповідачка продати відмовляється. Відповідачка не бажає в добровільному порядку ані продати позивачу свою частину квартири, ані купити у нього його частку без будь-якого пояснення. Вказані вище обставини свідчать про неможливість спільного володіння та користування майном, протягом тривалого часу досягти домовленості з відповідачкою щодо порядку користування є неможливим, що порушує право власності позивача, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом. Крім того, позивач вказав, що у відповідача у власності є частка в іншій квартирі, якою вона володіє і може користуватися в квартирі АДРЕСА_4 . Згідно звіту про оцінку вартості майна вартість усієї квартири АДРЕСА_1 складає 944 049,00 грн. Вартість частини відповідачки складає 354 018,38 грн. (триста п`ятдесят чотири тисячі вісімнадцять грн 38 коп.) (а.с. 1-3 зі звороту). Зважаючи на викладене, позивач просив суд :

1. Припинити право спільної часткової власності ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на 3/8 частини квартири АДРЕСА_1 .

2. Присудити за користуванням ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за належні їй 3/8 частини квартири АДРЕСА_1 у розмірі 354 018,38 грн. (триста п`ятдесят чотири тисячі вісімнадцять грн 38 коп.), що становить ринкову вартість частини ОСОБА_2 .

3. Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) право власності на 3/8 частини квартири АДРЕСА_5 . Стягнути зі ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати за справою в сумі 20 962,58 грн. (двадцять тисяч дев`ятсот шістдесят дві гривні 58 коп.), що складаються з 5 962,58 грн. судового збору та 15 000 грн. витратити на юридичну допомогу. Рішенням Самарського районного суду міста Дніпра від 29 серпня 2025 року відмовлено у задоволенні позову. В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд неповно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам. У відзиві відповідач просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідками про отримання документів в Електронному суді. Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідно до договору купівлі-продажу від 17 червня 2015 року, реєстраційний запис у реєстрі № 1013, позивач став власником квартири АДРЕСА_1 (а.с. 4-5 зі звороту, 17). Згідно з договором дарування від 18.03.2021 року, позивач подарував спільній з відповідачем дочці ОСОБА_3 , 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 . Дарування квартири проведено за згодою відповідача, що підтверджено п.7 зазначеного договору (а.с. 56, 17-17 зі звороту). 24 жовтня 2003 року позивач уклав шлюб з відповідачем, який було зареєстровано Самарським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції актовий запис № 444, та який рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 16.07.2024 року, було розірвано (а.с. 13, 14-15). Згідно звіту про оцінку вартості майна вартість усієї квартири АДРЕСА_1 складає 944 049,00 грн. Вартість частини відповідачки складає 354 018,38 грн. (триста п`ятдесят чотири тисячі вісімнадцять грн 38 коп.) (а.с. 20-26). Відповідно до технічного паспорта з актом від 21.11.2024 квартира АДРЕСА_2 загальною площею 59,3 кв.м. та житловою площею 41,8 кв.м. складається з 3 житлових кімнат (а.с. 6-12). При зверненні до суду позивачем внесено на депозитний рахунок суду вартість 3/8 частини квартири, виходячи з ринкової вартості нерухомого майна станом на день звернення до суду в розмірі 354 018,38 грн. (а.с. 34). Зазначені обставини, а також те, що спірна квартира придбана у період шлюбу та, в силу ст. 60 Сімейного кодексу України, є спільною сумісною власністю подружжя, а саме по 3/8 частки квартири належить позивачу та відповідачу не оспорювалось сторонами. У мотивувальний частині рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 16.07.2024 року (справа № 206/2292/24) про розірвання шлюбу між позивачем та відповідачем встановлено: ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народилася донька ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження, серії НОМЕР_3 , виданого повторно 08 травня 2024 року Амур-Нижньодніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис №464. ІНФОРМАЦІЯ_2 у сторін народилася донька ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження, серії НОМЕР_4 , виданого повторно 08 травня 2024 року Амур-Нижньодніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (а.с. 14-15). В силу ч.4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Отже, наявність у позивача та відповідача двох дітей від шлюбу, встановлені рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 16.07.2024 року (справа № 206/2292/24) та не потребує надання будь-яких доказів при розгляді цієї справи. Згідно витягу з реєстру територіальної громади від 30.05.2025р. №2025/007178364 місцем реєстрації відповідача з 18.02.2021 року є АДРЕСА_6 (а.с. 53). Згідно довідки про реєстрацію місця проживання особи від 18.02.2021р., виданою відділом формування та ведення реєстру територіальної громади Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради за вих. №541, місцем реєстрації ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є АДРЕСА_6 (а.с. 55). З липня 2024 року (після розірвання шлюбу на підставі рішення суду) відповідач сплачує комунальні послуги самостійно, що підтверджується випискою з карток відповідача та не спростовано позивачем (а.с. 61-63). Відповідно до договору купівлі-продажу від 18.03.2021 посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Сеїдовою В.О., зареєстрованого в реєстрі за №853, квартира АДРЕСА_4 , 1/4 частини якої належала відповідачу на праві власності продана іншій особі, що визнано стороною позивача у судовому засіданні (58-59). Згідно з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 03.06.2025р, номер інформаційної довідки: 429703228, відсутнє інше нерухоме майно, яке належить відповідачу на праві власності (а.с. 60). Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі (частини третя та четверта статті 368 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується ст.63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбуватися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя. Згідно з ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ч.1 ст.70 СК України). За змістом ст. 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За нормами ч. 2 ст. 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. Аналогічні положення містить і статті 370 ЦК України щодо виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється. При цьому виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу (частина третя статті 370 ЦК України). Відповідно до ч. 1, 2 ст. 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності, а якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання. Згідно із роз`ясненнями, які містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69 - 72 СК та ст. 372 ЦК. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо. Вирішуючи питання про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК щодо обов`язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності. Також, згідно з висновком щодо застосування відповідних норм права, викладеним у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03.02.2020 у справі № 235/5146/16-ц (провадження № 61-37616св18) відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 71 СК України присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. Аналіз змісту положень статті 71 СК України дає підстави для висновку про те, що частини четверта та п`ята цієї статті виступають як єдиний правовий механізм захисту інтересів того з подружжя, який погоджується на компенсацію належної йому частки у спільному майні за рахунок іншого з подружжя, з подальшим припиненням права власності на цю частку. Принцип обов`язкового отримання згоди особи на присудження їй грошової компенсації, крім випадків, передбачених ЦК України (стаття 365 цього Кодексу), в першу чергу застосовується до правовідносин, які виникають при зверненні одного з подружжя до суду з вимогами про припинення права іншого з подружжя на частку у спільному майні з одночасним присудженням грошової компенсації. Гарантуючи, що компенсація буде виплачена, позивач вносить необхідну суму на депозитний рахунок суду. Такий підхід відповідає закріпленим у статті 7 СК України засадам розумності і добросовісності, оскільки відповідач надає свою згоду на позбавлення його частки у праві власності, отримуючи, у свою чергу, гарантоване грошове відшкодування. У пунктах 1-3 частини першої статті 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим. Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12.10.2022 у справі № 757/64512/16-ц, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12.04.2023 у справі № 648/3137/15-ц, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12.04.2023 у справі № 207/2703/19. Схожі висновки щодо застосування відповідних норм права в подібних правовідносинах викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27.04.2023 у справі № 204/2642/21, в якій зазначено наступне: Положеннями статті 60 СК України визначено що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 ЦК України). Тлумачення змісту статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті. Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу (частина третя статті 370 ЦК України). Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою (абзаци перший і другий частини другої статті 364 ЦК України). Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення (частина друга статті 183 ЦК України). Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (частини друга, четверта та п`ята статті 71 СК України). Право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї (частина перша статті 365 ЦК України). Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду (частина друга статті 365 ЦК України). Зазначене узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21). Крім того, за висновком, викладеним у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12.04.2023 у справі № 648/3137/15-ц, спосіб поділу спірного майна, за яким одному і другому з подружжя виділяється окремий житловий будинок, є найбільш прийнятним у цьому випадку, оскільки вирішує спір по суті і забезпечує кожному з подружжя можливість володіння і користування окремим, а не спільним, нерухомим майном. Також, за висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеними у постанові від 12.04.2023 у справі № 207/2703/19 у разі поділу спільної сумісної власності необхідно настільки, наскільки це можливо, встановити, для кого зі сторін спору майно, яке є предметом поділу, має більше значення, враховуючи різні обставини його набуття та використання сім`єю. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання (пункт 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21)). У статті 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду. Тобто стаття 365 ЦК України передбачає реалізацію права співвласників на припинення права власності одного із співвласників на його частку в спільному майні за наявності будь-якої з передбачених пунктами 1-3 частини першої цієї статті підстав, які є самостійними, але можуть бути застосовані за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Такий висновок щодо застосування положень ст. 365 ЦК України викладений, зокрема у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06.12.2024 у справі № 161/4599/20. Таке тлумачення відповідає сталій судовій практиці щодо застосування положень статті 365 ЦК України про примусове припинення частки у спільному майні, що викладено у постановах Верховного Суду від 31 січня 2019 року в справі № 219/1551/17, від 27 квітня 2021 року в справі № 524/2579/18, від 29 січня 2021 року в справі № 629/511/17, від 24 листопада 2021 року в справі № 754/16751/18. У постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 760/8958/15, від 01 червня 2023 року у справі № 344/2399/21, від 11 грудня 2023 року у справі № 442/7979/21, від 10 січня 2024 року у справі № 344/6767/14 зазначено, що висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім`ї, вирішується в кожному окремому випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об`єкта, який є спільним майном. Суд при розгляді справи повинен перевіряти, чи не будуть порушені інтереси й заподіяна шкода (майнова або немайнова) внаслідок припинення права на частку. Таким чином, у справі, яка переглядається, для припинення права на частку у спільному майні на підставі позову інших співвласників судам належало встановити наявність хоча б однієї з обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, тобто чи є відповідна частка незначною і не може бути виділена в натурі, або річ неподільною, або спільне володіння і користування майном є неможливим, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника, та попереднього внесення позивачами вартості цієї частки на депозитний рахунок суду. Колегія суддів не приймає доводи апелянта про те, що відповідач перешкоджає в користуванні квартирою, оскільки вказані обставин не підтверджені належними та допустимими доказами. Згідно зі ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Відповідно до ч. 1, ч. 5, ч. 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Статтею 77 ЦПК України установлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Згідно зі ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово згадував про категорію стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19). Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 серпня 2022 року у справі № 910/11027/18. Судом встановлено, що позивачу згідно з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 30.05.2025 р, номер інформаційної довідки: 429360633, належить на праві власності 1/8 частини квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_7 (а.с. 77). Колегія суддів не приймає доводи апелянта стосовно наявності у відповідача іншого житла, оскільки відповідно до договору купівлі-продажу від 18.03.2021 посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Сеїдовою В.О., зареєстрованого в реєстрі за №853, квартира АДРЕСА_4 , 1/4 частини якої належала відповідачу на праві власності продана іншій особі, що визнано стороною позивача у судовому засіданні суду першої інстанції. Іншого житла на праві власності у відповідача не має, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 03.06.2025р, номер інформаційної довідки: 429703228. Колегія суддів враховує, що за суму компенсації вартості частки відповідача у спірній квартирі у розмірі 354018,38 грн вона не зможе купити іншого житла. Крім того, суд відхиляє доводи апелянта щодо наявності у відповідача коштів, отриманих від продажу квартири у 2021 році в сумі 306 715,58 грн. Хоча відповідачем не надано доказів використання зазначених коштів, з моменту продажу квартири минуло понад чотири роки, упродовж яких ці кошти або їх частина могли бути витрачені, зокрема на спільні потреби сім`ї, що існувала між позивачем та відповідачем на той час. До того ж вказана сума є незначною та не могла мати вирішального значення для придбання відповідачем нового житла. Також, при вирішенні спору суд враховує, те що на час подання позову та вирішення справи у суді, відповідач проживає у спірній квартирі разом з неповнолітньою донькою, сплачує комунальні послуги. Позивач при цьому у спірній квартирі не проживає, проходить службу в Збройних Силах України, має на праві часткової власності інше житло. Суд відхиляє доводи апелянта про те, що припинення права власності відповідача на частку у спірній квартирі не вплине на право користування житлом, яке, за твердженням відповідача, не буде оспорюватися позивачем, а відтак не завдасть шкоди неповнолітній доньці. Суд зазначає, що, обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач сам вказує на неможливість користування спірною квартирою у зв`язку з проживанням у ній відповідача та неподільністю квартири. При цьому позивач не спростував факт проживання доньки разом із відповідачем і не навів жодних доводів щодо можливості зміни цих обставин у майбутньому. Отже, з урахуванням того, що спірна квартира є єдиним місцем проживання відповідача та її неповнолітньої доньки, відсутності у них іншого житла у власності, а також того, що запропонована позивачем грошова компенсація не забезпечує реальної можливості придбати інше житло, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що припинення права власності відповідача на частку у спірній квартирі об`єктивно призведе до істотного порушення інтересів відповідача та членів її сім`ї, зокрема неповнолітньої дитини. При цьому суд враховує необхідність дотримання балансу між правом позивача на реалізацію своїх майнових прав та гарантіями захисту житлових прав відповідача і дитини, для яких спірна квартира фактично є єдиним місцем постійного проживання. За таких обставин припинення права власності відповідача на частку у квартирі матиме наслідком непропорційне втручання у її право на житло та не відповідатиме засадам справедливості, добросовісності і розумності. У рішенні від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine», заява № 19009/04, § 41) ЄСПЛ вказав, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла. У зв`язку з наведеним колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення позовних вимог про припинення права власності відповідача на частку у спірній квартирі та виплату грошової компенсації. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що з`ясувавши в достатньо повному об`ємі права та обов`язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд першої інстанції ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами. Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ураховуючи викладене, колегія суддів проходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін. Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, У Х В А Л И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Самарського районного суду міста Дніпра від 29 серпня 2025 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення. Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 06 травня 2026 року. Повний текст судового рішення складено 07 травня 2026 року. Головуючий О.В. Свистунова Судді: М.М. Пищида І.Ю. Ткаченко