LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова Дніпровський апеляційний суд216/1849/25

від 07.05.2026НЕ ВЕРХОВНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2640/26 Справа № 216/1849/25 Суддя у 1-й інстанції - ГАЙТКО Л.А. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 травня 2026 року м. Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Бондар Я.М., суддів Акуленка В.В., Остапенко В.О. сторони: позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Солвентіс», відповідач ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 на рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 жовтня 2025 року, яке ухвалено суддею Гайтко Л.А. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області (дата складання повного судового рішення не зазначена), - В С Т А Н О В И В В березні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Пінг-Понг» звернулось із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором в якому просив стягнути з останньої заборгованість за кредитним договором №1580743 від 09.03.2020 року у розмірі 28790 грн., судові витрати в розмірі 2422,40 грн., та витрати на правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн. В обґрунтування позову зазначив, що 09.03.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» (далі ТОВ «Мілоан») та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №1580743, відповідно до умов якого відповідач отримала кредит у розмірі 10000 грн. 09.10.2020 року між ТОВ «Мілоан» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (далі ТОВ «Діджи Фінанс») укладено Договір факторингу №03\10, відповідно до умов якого ТОВ «Мілоан» відступило ТОВ «Діджи Фінанс» належні йому права вимоги права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, в тому числі до ОСОБА_1 за кредитним договором №1580743 від 09.03.2020 року. 24.01.2022 року між ТОВ «Діджи Фінанс» та ТОВ «ФК «Пінг-Понг» укладено договір факторингу №1/15, у відповідності до умов якого ТОВ «Діджи Фінанс» відступило позивачу належні йому права вимоги права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, в тому числі за кредитним договором №1580743 від 09.03.2020 року, укладеним між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 . Внаслідок неналежного виконання умов вказаного договору у відповідача перед позивачем виникла заборгованість, яка складає 28790 грн., з яких: 9500 грн. заборгованість за тілом кредиту, 18090 грн. заборгованість за відсотками, 1200 грн. заборгованість за комісією, у зв`язку з чим позивач вимушений звернутися до суду з даним позовом. 18.07.2025 року від позивача через канцелярію суду (вх. № 18480 від 18.07.2025 р) надійшла заява про зміну назви позивача, з якої вбачається, що відповідно до Наказу № 70-к від 01.07.2025 року «Про зміну назви ТОВ «ФК «Пінг-Понг»», на виконання Рішення № 1778 єдиного учасника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Пінг-Понг» від 01 липня 2025 року, перейменовано з 01.07.2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Пінг-Понг» на Товариство обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Солвентіс». Рішенням Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 жовтня 2025 року, з урахуванням ухвали цього ж суду про виправлення писки від 20 квітня 2026 року, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс » задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Солвентіс» 9500 грн. заборгованості за тілом кредиту, 18090 грн. заборгованості за відсотками, 1200 грн. заборгованості за комісією. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Солвентіс» судовий збір в сумі 2422,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн. Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив або скасувати рішення суду в частині стягнення процентів та витрат на правничу допомогу та прийняти в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні таких вимог, або змінити рішення суду. Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що розмір відсотків за користування кредитом є неспівмірним з сумою основного боргу, що порушує права боржника, як споживача фінансових послуг, судом проігноровано спеціальні гарантії для позичальників у період карантину. Розмір витрат на правничу допомогу є завищеним та недоведеним. Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та як наслідок винесено обґрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими. В зв`язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. В силу вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з 1 січня 2026 року це 99840,00 грн. (відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2026 рік» з 1 січня 2026 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 3328,00 грн. (3328,00 грн. Х 30 = 99840,00 грн.), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке. Відповідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Судом першої інстанції встановлено, що на підставі Анкети-заяви на кредит від 09.03.2020 року, ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №1580743, відповідно до умов якого відповідач отримала кредит у розмірі 10000 грн., на строк 30 днів, під 2,00% річних. Договір про споживчий кредит укладено з відповідачем у електронній формі відповідно до ЗУ «Про електронну комерцію» та підписаний шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором. ТОВ «Мілоан» виконано умови кредитного договору №1580743 від 09.03.2020 р. та надано відповідачу кредит у розмірі 10000 грн., що підтверджується платіжним дорученням №16342169 від 09.03.2020 року. У відповідності до умов кредитного договору, його підписання здійснювалось електронним підписом Позичальника, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора, який було надіслано на номер мобільного телефону вказаний Позичальником при укладанні кредитного договору №1580743 від 09.03.2020 р. 09.10.2020 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Діджи Фінанс» укладено Договір факторингу №03?10, відповідно до умов якого ТОВ «Мілоан» відступило ТОВ «Діджи Фінанс» належні йому права вимоги права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, в тому числі до ОСОБА_1 за кредитного договору №1580743 від 09.03.2020 р. 24.01.2022 року між ТОВ «Діджи Фінанс» та ТОВ «ФК «Пінг-Понг» укладено договір факторингу №1/15,у відповідності до умов якого ТОВ «Діджи Фінанс» відступило позивачу належні йому права вимоги права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, в тому числі за кредитним договором №1580743 від 09.03.2020 р., укладеним між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 . Встановивши дані обставини, враховуючи, що відповідачем грошові кошти отримано, але в порядку та на умовах договору не повернуто, суд першої інстанції дійшов до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі, а саме заборгованість за тілом кредиту 9500,00 грн., заборгованість за відсотками 18090,00 грн., заборгованість за комісією 1200,00 грн. Клопотання про зменшення судових витрат на професійну правничу допомогу із обґрунтуванням недотримання вимог щодо співмірності витрат із складністю справи, обсягом і часом виконаних робіт від відповідача не надходило, проте суд, керуючись критеріями реальності адвокатських витрат, розумності судових витрат, дійшов висновку про часткове стягнення з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн. З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується частково. Згідно зі ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно з положеннями ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Договір є обов`язковим до виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. В силу ст.526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до ст.ст.610,611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору, сплата неустойки. Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» від 03.09.2015 року, який набрав чинності 30.09.2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних. У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію»; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію»; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (частина шоста статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі частина дванадцята статті 11 Закону України «Про електронну комерцію». Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Відповідно до правового висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, провадження № 61-7203 св 20, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, провадження № 61-8449св19, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, провадження № 61-9071св20, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205,207 ЦК України). Відповідно до ч. 1ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). 09 березня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та відповідачем ОСОБА_1 укладено кредитний договір №1580743 у формі електронного документа з використанням одноразового ідентифікатора, за умовами якого відповідач отримав кредит у сумі 10000,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності та зобов`язався повернути такий, сплатити проценти за користування кредитом у розмірі 2% на день. Кредит надано строком на 30 днів, з можливістю пролонгації строку кредитування. Комісія за надання кредиту встановлена у розмірі 1200,00 грн. 09.10.2020 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Діджи фінанс» укладено договір факторингу, за умовами якого ТОВ «Мілоан» відступило право вимоги за даним кредитним договором, а відповідно ТОВ «Діджи фінанс» набуло право вимоги до відповідача. 24.01.2022 року між ТОВ «Діджи Фінанс» та ТОВ «ФК «Пінг -Понг» укладено договір факторингу № 1/15 у відповідності до умов якого та згідно Додатку №1 до Договору факторингу, ТОВ «ФК «Пінг -Понг» набув право грошової вимоги до ОСОБА_1 за вищевказаним кредитним договором. На підтвердження перерахування відповідачу кредитних коштів представником позивача додано до позовної заяви копію платіжного доручення № 16342169 від 09.03.2020 (а.с. 61). Відповідачем підтверджено факт укладання кредитного договору на вказаних умовах та факт отримання кредитних коштів за таким договором. Колегія суддів вважає, що матеріалами справи в повній мірі підтверджено, а відповідачем не спростовано, що свої зобов`язання з надання кредитних коштів первісний кредитор ТОВ «Мілоан» виконало. При цьому відповідач суму позики у встановлений договором строк не повернув. Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції в частині обґрунтованості вимог позову щодо стягнення суми основної заборгованості у розмірі 9500,00 грн. та суми комісії за надання кредиту у розмірі 1200,00 грн., оскільки матеріалами справи доведено вказані обставини і скаржник з рішенням суду першої інстанції в цій частині погоджується. Що стосується суми нарахованих відсотків, то слід зазначити наступне. За умовами кредитного договору, від 09.03.2020 проценти за користування кредитом складають 2% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Строк кредиту становить15 днів. Проценти за вказаний строк кредитування є розрахованими та становлять 6000,00 грн. Доказів пролонгації кредитного договору не надано. З огляду на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, нарахування позивачем відсотків за користування кредитними коштами поза межами строку дії договору позики є безпідставним. У постанові об`єднаної палати КГС ВС від 02.10.2020 N 911/19/19, Верховний Суд зазначив, що суд має з`ясувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується; у разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання та максимального розміру стягуваних сум нарахувань. Суд першої інстанції не звернув увагу на строк кредитування, розмір відсотків, визначений в кредитному договорі, не врахував, що стягненню підлягають саме ті відсотки, які передбачені умовами договору, які погоджені сторонами і нараховані саме у межах строку кредитування. З огляду на вказане, апеляційний суд вважає, що вимоги ТОВ «ФК Солвентіс» про стягнення з відповідача відсотків у відповідності до умов кредитного договору підлягають частковому задоволенню, а саме в сумі 6000,00 грн. Таким чином, апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення вимог позову. Відповідно до п.п. б,в п. 4 ч. 1 ст 382 ЦПК України, в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення та розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Згідно з нормами ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи те, що вимоги позову підлягають задоволенню частково у загальній сумі 16700,00 грн. з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума судового збору сплачена за подання позову у розмірі 1235,42 грн. Враховуючи те, що вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню частково з позивача на користь відповідача підлягає стягненню сума судового збору сплачена за подання апеляційної скарги у розмірі 1549,00 грн. Встановлено, що позивачем заявлено стягнення з відповідача на свою користь витрати на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в суді першої інстанції в розмірі 6000,00 грн. Приписами ч.ч. 1-6 ст. 137 ЦПК України, зафіксовано порядок визначення та розподілу витрат на правничу допомогу. На підтвердження витрат на правничу допомогу позивачем надано копію договору №43657029 про надання правової допомоги від 01.11.2024, копію акту на підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом (виконання робіт, надання послуг) від 03.03.2025 за позовом ТОВ «ФК «ПІНГ-ПОНГ» щодо стягнення кредитної заборгованості. За таких обставин, заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6000,00 грн. є доведеними належними доказами. Враховуючи часткове задоволення вимог позову вказані витрати, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, підлягають пропорційному зменшення, з урахування задоволених вимог позову, до суми 3480,00 грн. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Керуючись ст .ст. 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд,- П О С Т А Н О В И В Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 жовтня 2025 року скасувати, ухвалити нове судове рішення. Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» про стягнення заборгованості за кредитним договором, задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» заборгованість за кредитним договором № №1580743 від 09.03.2020 року у розмірі 16700 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту 9500,00 грн; заборгованості за відсотками 6000,00 грн; заборгованості за комісією 1200,00 грн. В решті вимог позову відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1235,42 грн., витрати на правничу допомогу 3480,00 грн. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги 1549,00 грн. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, касаційному оскарженню не підлягає. Повна постанова складена 07 травня 2026 року. Головуючий Судді

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»