Постанова 4851 № 520/26085/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 травня 2026 р. Справа № 520/26085/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Присяжнюк О.В., Суддів: Любчич Л.В. , Спаскіна О.А. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Донецької обласної прокуратури на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.01.2026 року (ухвалене суддею Біленським О.О.) в справі № 520/26085/25 за позовом ОСОБА_1 до Донецької обласної прокуратури про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Донецької обласної прокуратури, у якому з урахуванням змінених позовних вимог, просив: визнати протиправною бездіяльність Донецької обласної прокуратури щодо не виконання рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 р. №6-р/2020 та рішення Другого сенату Конституційного Суду України від 13.09.2023 р. №8-р(ІІ)/2023 в частині не нарахування та не виплати прокурору ОСОБА_1 в повному обсязі: заробітної плати, виплат за час знаходження у відпустці, виплат за невикористану відпустку, виплат допомоги на оздоровлення за 2023-2025 роки, розрахованої відповідно до положень ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» без урахування надбавки за вислугу років та інших виплат передбачених Розділом IX Закону України «Про прокуратуру» за період з 13.09.2023 р. по 27.07.2025 р.; зобов`язати Донецьку обласну прокуратуру нарахувати та виплатити прокурору ОСОБА_1 в повному обсязі заробітну плату, виплати за час знаходження у відпустці, виплати за невикористану відпустку, виплати допомоги на оздоровлення за 2023-2025 роки, розраховану відповідно до положень ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» і з урахуванням положень Постанови Кабінету міністрів України від 09.12.2015 р. №1090 «Про затвердження порядку виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам та іншим працівникам органів прокуратури» щомісячної надбавки за вислугу років 40% та інших виплат передбачених Розділом IX Закону України «Про прокуратуру» за період з 13.09.2023 р. по 27.07.2025 р., з урахуванням раніше виплачених сум. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 29.01.2026 р. задоволено адміністративний позов, а саме: визнано протиправною бездіяльність Донецької обласної прокуратури щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 заробітної плати, в тому числі виплат, передбачених законодавством, з урахуванням надбавки за вислугу років в розмірі 40% від посадового окладу за період з 13.09.2023 р. по 27.07.2025 р.; зобов`язано Донецьку обласну прокуратуру здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 заробітної плати, в тому числі виплат, передбачених законодавством, за період з 13.09.2023 р. по 27.07.2025 р. з урахуванням надбавки за вислугу років в розмірі 40 % від посадового окладу, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов`язкових платежів. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, а саме: Закону України "Про прокуратуру", Закону України "Про судоустрій і статус суддів", Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи. Відповідач зазначає, що заробітна плата прокурорам на посадах у регіональних, місцевих і військових прокуратурах до проходження ними атестації нараховується на підставі ст. 81 Закону України «Про прокуратуру». Вважає, що заробітна плата прокурорів, які не пройшли атестацію та фактично не виконували повноваження за посадою, має нараховуватися без доплат до посадового окладу. Таким чином, ОСОБА_1 нараховувався та виплачувався посадовий оклад відповідно до ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» без урахування надбавок, встановлених цією статтею, та інших виплат. Крім того, відповідач вважає, що позивачем пропущено строк звернення до суду з позовом за період з 13.09.2023 р. по 01.07.2025 р., тому позов у цій частині підлягає залишенню без розгляду в силу ч. 4 ст. 123 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами. Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 працював в органах прокуратури з 30.07.2002 р. по 28.07.2025 р. Наказом прокурора Донецької області від 26.11.2018 р. №965-к ОСОБА_1 призначено на посаду прокурора Слов`янської місцевої прокуратури Донецької області. 08.10.2019 р. позивачем подано Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду в окружній прокуратурі та про намір пройти атестацію. Наказом прокурора Донецької області від 27.05.2020 р. №509-к ОСОБА_1 призначено на посаду прокурора Краматорської місцевої прокуратури Донецької області. Рішенням Чотирнадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) від 02.07.2025 р. №1 прокурор Краматорської місцевої прокуратури Донецької області ОСОБА_1 визнаний таким, що неуспішно пройшов атестацію. Наказом керівника Донецької обласної прокуратури від 28.07.2025 р. №636к ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора Краматорської місцевої прокуратури Донецької області на підставі рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації з 28.07.2025 р. Листом Донецької обласної прокуратури від 07.08.2025 р. №27-490вих-25 на запити позивача від 04.08.2025 р. повідомлено, що з 13.09.2023 р. оплата праці прокурорів, поновлених за рішеннями судів на посадах у регіональних, місцевих і військових прокуратурах, до проходження ними атестації здійснюється на підставі ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», розраховується на основі посадового окладу прокурора органів прокуратури відповідного рівня без встановлення надбавок, у тому числі за вислугу років. Тобто, посадовий оклад прокурора, який перебував в трудових відносинах з Донецькою обласною прокуратурою, але не переведений до окружної прокуратури, розрахований на основі посадового окладу прокурора окружної прокуратури, станом на 13.09.2023 р. та на 28.07.2025 р. (дата звільнення позивача) складав 40000 грн. У зв`язку із наведеним надати довідку про нарахування надбавки за вислугу років за період з 13.09.2023 р. по 28.07.2025 р. не можливо. Відповідно до довідки Донецької обласної прокуратури від 05.08.2025 р. №07-1105вих-25 станом стаж роботи ОСОБА_1 в органах прокуратури станом на 13.09.2023 р. складає 21 рік 1 місяць 15 днів. Згідно з довідкою Донецької обласної прокуратури від 20.10.2025 р. №07-2346вих-25, в трудовий стаж позивача для виплати щомісячної надбавки за вислугу років станом на 28.07.2025 р. становить 27 років 09 місяців 23 дні. З розрахункових листів за 2023 - 2025 роки слідує, що при обчисленні позивачу заробітної плати за вказаний період, в тому числі виплат за час знаходження у відпустці, за невикористану відпустку, допомоги на оздоровлення, надбавка за вислугу років не враховувалася. Не погодившись з бездіяльністю відповідача щодо не нарахування та невиплати надбавки за вислугу років в розмірі 40% від посадового окладу за спірний період, позивач звернувся до суду з цим позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправної бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу заробітної плати, в тому числі виплат, передбачених законодавством, з урахуванням надбавки за вислугу років в розмірі 40% від посадового окладу за період з 13.09.2023 р. по 27.07.2025 р. У зв`язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов`язання Донецької обласної прокуратури здійснити перерахунок та виплату позивачу заробітної плати, в тому числі виплат, передбачених законодавством, за період з 13.09.2023 р. по 27.07.2025 р. з урахуванням надбавки за вислугу років в розмірі 40 % від посадового окладу, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов`язкових платежів. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 р. №1697-VII (в подальшому - Закон №1697-VII). Відповідно до ст.1 Закону №1697-VII, прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 р. №113-IX (в подальшому - Закон №113-IX) запроваджено реформування системи органів прокуратури. Як зазначено у Пояснювальній записці до проекту цього закону основна мета Закону №113-IX - створення передумов для побудови системи прокуратури, діяльність якої базована на засадах ефективності, професійності, незалежності та відповідальності. Такої мети мало бути досягнуто через кадрове перезавантаження органів прокуратури в спосіб атестації чинних прокурорів, а також надання можливості всім доброчесним кандидатам, які мають належні теоретичні знання та практичні навички, на конкурсних засадах обійняти посаду прокурора в будь-якому органі прокуратури. У пункті 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX визначено, що до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури (абзац перший); за прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури (перше речення абзацу третього). Відповідно до ч.5 ст.7 Закон №113-IX, єдність системи прокуратури України забезпечено єдиними засадами організації й діяльності прокуратури, єдиним статусом прокурора, єдиним порядком організаційного забезпечення діяльності прокурорів, фінансуванням прокуратури лише з Державного бюджету України (пункти 1-4). Прокурорів, у межах реалізації їхніх повноважень, наділено єдиним юридичним статусом незалежно від місця прокуратури в системі прокуратури України або адміністративної посади, яку прокурор обіймає в прокуратурі (абзац 1 ч.2 ст.15 Закону). Аналогічні висновки містить рішення Конституційного Суду України від 13.09.2023 р. у №8-р(11)/2023. Також Конституційний Суд України зазначив, що прокурори сприяють здійсненню правосуддя в межах повноважень, якими їх наділено відповідно до статті 131-1 Конституції України. Вони виконують свої обов`язки на професійній основі, мають юридичний статус, основу якого становлять спільні елементи, незалежно від місця прокуратури в системі прокуратури України або адміністративної посади, яку прокурор обіймає в прокуратурі. Єдиний порядок набуття статусу прокурора, наділення прокурорів однаковим обсягом гарантій незалежності, сукупність повноважень та обов`язків прокурора свідчить про єдиний юридичний статус усіх прокурорів. Заробітна плата прокурора визначена статтею 81 Закону №1697-VII. Частиною 2 цієї статті визначено, що заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за вислугу років. З 1 січня 2021 року посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а з 1 січня 2022 року - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (ч.3 ст.81 Закону). Згідно з ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет на 2023 рік» з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури становить 1600 грн на місяць. У 2024 та 2025 роках прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури так само становив 1600 грн. на місяць. Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора окружної прокуратури з коефіцієнтом: прокурора обласної прокуратури - 1,2 (ч.4 ст.81 Закону). Посадові оклади прокурорів, які перебувають на адміністративних посадах, встановлюються у розмірі - для заступника керівника обласної прокуратури - 1,3 посадового окладу прокурора обласної прокуратури (п.8 ч.5 ст.81 Закону). Прокурорам виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: за наявності стажу роботи понад один рік - 10 відсотків, понад 3 роки - 15 відсотків, понад 5 років - 18 відсотків, понад 10 років - 20 відсотків, понад 15 років - 25 відсотків, понад 20 років - 30 відсотків, понад 25 років - 40 відсотків, понад 30 років - 45 відсотків, понад 35 років - 50 відсотків посадового окладу. Порядок виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам затверджується Кабінетом Міністрів України (ч.7 ст.81 Закону). Відповідно до ст. 82 Закону №1697-VII, прокурору надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів з виплатою допомоги для оздоровлення в розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати прокурора. Прокурору, який має стаж роботи в органах прокуратури понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів. Прокурору надаються додаткові та інші відпустки, передбачені законом. Для виконання невідкладних і непередбачуваних завдань прокурори можуть бути відкликані з щорічної основної чи додаткової оплачуваної відпустки. Частина невикористаної відпустки надається прокурорам у будь-який час відповідного року чи приєднується до відпустки в наступному році з відповідним відшкодуванням непередбачуваних витрат у зв`язку з відкликанням із відпустки. Порядок такого відшкодування визначається Кабінетом Міністрів України. Відповідно до ч. 1 ст. 89 Закону №1697-VII, фінансування прокуратури здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, а також інших джерел, не заборонених законодавством, у тому числі у випадках, передбачених міжнародними договорами України або проектами міжнародної технічної допомоги, зареєстрованими в установленому порядку. Рішенням Конституційного Суду України від 13.09.2023 р. визнано неконституційною норму Закону України №113-IX від 19.09.2019 р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» стосовно оплати праці прокурорів та слідчих, у тому числі військових прокуратур, згідно з постановою Кабінету Міністрів України до їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної, окружної прокуратури. Відповідно до позиції Конституційного Суду України, викладеної в цьому рішенні: прокурори до атестації і прокурори після її проходження мають єдиний юридичний статус, тобто однаковий обсяг гарантій незалежності; оплата праці прокурорів має визначатися відповідно до ст. 81 Закону України «Про прокуратуру»; гарантії прокурорів потребують забезпечення на рівні з гарантіями суддів, закріпленими Законом України «Про судоустрій і статус суддів» (згідно із ч. 10 ст. 135 цього Закону суддям, які не здійснюють правосуддя, виплачується посадовий оклад без доплат). Враховуючи наведене, Конституційний Суд України дійшов висновку, що друге речення абзацу 3 пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX суперечить частині 2 статті 24 Конституції України. Отже, з огляду на визнання таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), другого речення абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 р. №113-IX, після ухвалення Конституційним Судом рішення №8-р(II)/2023, на прокурорів, в тому числі які не завершили процедуру атестації, розповсюджуються положення ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» в контексті визначення розміру винагороди прокурорів. Аналогічні виснови щодо застосування норм матеріального права, викладені в постановах Верховного Суду від 21.03.2025 р. в справі №380/3566/24, від 08.05.2025 р. №280/2810/24, які відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, враховуються судом. Судовим розглядом встановлено, що відповідно до довідки Донецької обласної прокуратури від 20.10.2025 р. №07-2346вих-25, в трудовий стаж позивача, який дає йому право на одержання щомісячної надбавки за вислугу років станом на 28.07.2025 р. становить 27 років 09 місяців 23 дні. Відповідно до розрахункових листів за 2023 - 2025 роки, при обчисленні позивачу заробітної плати за період з 13.09.2023 р. по 27.07.2025 р. надбавка за вислугу років не враховувалася. Наведені обставини у взаємозв`язку із нормами Закону, які регулюють спірні правовідносини, дають підстави для висновку, що у спірний період заробітна плата ОСОБА_1 нараховувалася та виплачувалася у меншому розмірі, ніж встановлено Законом України «Про прокуратуру». Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги вищенаведені висновки Верховного Суду, а також ті обставини, що у спірний період позивач працював на посаді прокурора Краматорської місцевої прокуратури Донецької області та йому, при наявності стажу роботи, який дає право на виплату надбавки за вислугу років понад 25 років при обчисленні заробітної плати, в тому числі виплат, передбачених законодавством, не враховувалася надбавка за вислугу років у розмірі 40% посадового окладу згідно ч. 7 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», суд апеляційної інстанції вважає, що відповідачем допущено протиправна бездіяльність щодо не нарахування та невиплати позивачу заробітної плати, в тому числі виплат, передбачених законодавством, з урахуванням надбавки за вислугу років в розмірі 40% від посадового окладу за період з 13.09.2023 р. по 27.07.2025 р. Позиція Донецької обласної прокуратури щодо здійснення обрахунку заробітної плати позивача у спірний період на основі посадового окладу прокурора органів прокуратури відповідного рівня без встановлення надбавок, у тому числі за вислугу років, за аналогією із гарантіями суддів, закріпленими Законом України «Про судоустрій і статус суддів», а саме згідно з ч. 10 ст. 135 цього Закону суддям, які не здійснюють правосуддя, виплачується посадовий оклад без доплат, не ґрунтується на нормах закону та є неправомірною. Щодо доводів апелянта про пропуск позивачем строку звернення до суду, то суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Судовим розглядом встановлено, що 01.10.2025 р. позивач звернувся до суду із позовом про нарахування та виплатити йому заробітну плату за період з 13.09.2023 р. по 27.07.2025 р. Приписами ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Відповідно до ч. 1 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Відповідно до ч. 5 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. За змістом п. 17 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України публічною службою є, зокрема, діяльність прокурорів. Положення ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці. Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України. Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 р. №2352-IX), працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Згідно з ч. 1 ст. 233 КЗпП України (в редакції, яка набула чинності з 19.07.2022 р.), встановлено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України, із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. Судовим розглядом встановлено, що спірні правовідносини у даній справі виникли з приводу бездіяльності відповідача щодо нарахування та виплати в повному обсязі заробітної плати, виплат за час знаходження у відпустці, виплат за невикористану відпустку, виплат допомоги на оздоровлення за 2023-2025 роки, розрахованої відповідно до положень ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» без урахування надбавки за вислугу років та інших виплат передбачених Розділом IX Закону України «Про прокуратуру», за період з 13.09.2023 р. по 27.07.2025 р. При цьому, як вбачається з матеріалів справи, позивач з 28.07.2025 р. звільнений із займаної посади наказом керівника Донецької обласної прокуратури від 28.07.2025 р. №636к. Таким чином, до спірних правовідносин застосовується тримісячний строк звернення до суду з дня одержання позивачем письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, що передбачений ч. 2 ст. 233 КЗпП України. Оскільки з даним позовом до суду позивач звернувся 01.10.2025 р., тобто в межах строку звернення до суду стосовно подачі позовів про стягнення належної позивачу заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці при звільненні, то у суду відсутні підстави вважати, що позивачем пропущено строк на звернення до суду з даним позовом. Таким чином, судом апеляційної інстанції не встановлено, що позивачем було пропущено тримісячний термін для звернення до суду з позовом. Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання протиправною бездіяльності Донецької обласної прокуратури щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 заробітної плати, в тому числі виплат, передбачених законодавством, з урахуванням надбавки за вислугу років в розмірі 40% від посадового окладу за період з 13.09.2023 р. по 27.07.2025 р. та зобов`язання Донецької обласної прокуратури здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 заробітної плати, в тому числі виплат, передбачених законодавством, за період з 13.09.2023 р. по 27.07.2025 р. з урахуванням надбавки за вислугу років в розмірі 40 % від посадового окладу, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов`язкових платежів, у зв`язку з чим вимоги апеляційної скарги відповідача не обґрунтовані та задоволенню не підлягають. Інші доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 06.09.2005 р.; п. 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18.07.2006 р.; п. 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10.02.2010 р.; п. 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994 р., п. 29). Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку. Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають. Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.01.2026 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Донецької обласної прокуратури залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.01.2026 по справі № 520/26085/25 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду. Головуючий суддя О.В. Присяжнюк Судді Л.В. Любчич О.А. Спаскін