Постанова 4813 № 522/10381/25

Номер провадження: 22-ц/813/3107/26 Справа № 522/10381/25 Головуючий у першій інстанції Шенцева О. П. Доповідач Сєвєрова Є. С. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23.04.2026 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів: Сєвєрової Є.С. (суддя доповідач), Вадовської Л.М., Таварткіладзе О.М., за участю секретаря Малюти Ю.С., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Державна установа «Інститут очних хвороб і тканинної терапії імені В.П. Філатова Національної академії медичних наук України», розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Державної установи «Інститут очних хвороб і тканинної терапії імені В.П. Філатова Національної академії медичних наук України» на рішення Приморського районного суду м.Одеси від 30 жовтня 2025 року та на додаткове рішення цього ж суду від 25 грудня 2025 року у складі судді Шенцевої О.П., встановив: 2.

ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог У травні 2025 року, ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Державної установи «Інститут очних хвороб і тканинної терапії імені В.П. Філатова Національної академії медичних наук України» про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 прийнята на посаду секретар-друкарки у науковій частині відповідно до наказу №62-л від 05.07.2000 до ДУ Інститут очних хвороб і тканинної терапії імені В.П. Філатова Національної академії медичних наук України (далі Установа). Відповідно до витягу з наказу №46-л від 17.05.2006 позивачку було переведено на 0,5 ставки секретаря друкарки наукової частини з 01.06.2006. В 2015 році посада була змінена (оновлена) відповідно до вимог нового класифікатора професій України ДК 003:2010, наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 29.12.2004 №336 «Про затвердження Випуску 1 «Професії працівників, що є загальними для всіх видів економічної діяльності «Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників» та функціональних обов?язків, фактично виконувала позивачка: секретаря заступника директора з наукової роботи Установи (код професії за ДК 003:2010 - 4115), з якою позивачку було ознайомлено 17.06.2015 та надано один екземпляр посадової інструкції, погоджений та затверджений посадовими особами Установи, згідно чинних нормативних вимог: погоджена начальником відділу кадрів Поршнєвим К.М., юрисконсультом Установи Кравченко Т.I. та затверджена, заступником директора з наукової роботи Установи, доктором медичних наук, професором ОСОБА_2 , за якою позивач працювала до часу звільнення (до 21.04.2025), де чітко прописані: структурний підрозділ Установи - наукова частина, безпосередній керівник, покладені завдання якого, вона має виконувати, - заступник директора з наукової роботи Установи. Враховуючи, що усі секретарські посади (секретаря, секретаря керівника, у т.ч. секретар-друкарки, яка переважно віджила в 21 столітті, у зв?язку з цифровізацією та комп?ютеризацією всіх сфер діяльності, у т.ч. і в Установі) згідно класифікатора професій (ДК 003:2010) мають один код професії за ДК 003:2010- 4115 та конкретизуються/ виокремлюються в персональних посадових інструкціях, розроблених відповідно до характеристик, розміщених у Довіднику кваліфікаційних характеристик професій працівників, затверджених наказом Мінпраці від 29.12.2004 №336, та необхідність врахування фактично виконуваних позивачкою функціональних обов?язків, що було причиною для розробки посадової інструкції: секретаря заступника директора з наукової роботи Установи (код професії за ДК 003:2010 - 4115), як тоді було вказано позивачці. Крім того, необхідність створення та введення в дію цієї інструкції аргументувалося, зокрема, й тим, що має бути чітке розмежування в роботі працівників Установи з однаковою назвою посад. Щодо вимог наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 29.12.2004 році №336. 17 січня 2025 року начальник відділу кадрів Установи зобов`язала підписати запис від 28.12.2023 в Особовій картці працівника №6/837, де вказаний наказ № 409-л від 28 грудня 2023 року про приведення найменування посад у відповідності до класифікатора професій, а саме про змінення посади «Секретар-друкарка» на «Офісний службовець». Вказує, що з даним наказом позивачка не була офіційно ознайомлена, а ознайомилась та отримала копію лише після надання відповіді ДУ Інститут очних хвороб і тканинної терапії імені В.П. Філатова Національної академії медичних наук України на адвокатський запит про витребування копій документів від 9 квітня 2025 року. При цьому, наказ № 409-л про приведення найменування посад у відповідності до класифікатора професій винесено 28 грудня 2023 року, а 17 січня 2025 року було намагання примусово змусити позивача підписати посадову інструкцію Офісного службовця, яка затверджена 2 січня 2024 року (з чим позивач не погодилась), з якою позивачку не ознайомлювали і весь цей час працювала на підставі інструкції Секретаря заступника директора Установи з наукової роботи Установи від 16 червня 2015 року. Оскільки в особову картку було внесено наказ від 28.12.2023 року №309-л, а також нічим не підтверджений запис після наукової частини (адміністрація), що вказує на намагання змінити структурний підрозділ, в якому працювала позивачка (наукову частину на адміністрацію). На свою незгоду позивачка вказала начальнику відділу кадрів, голові профспілки та 23.01.2025 подала письмове звернення директору Установи. 19 січня 2025 року відповідач видає наказ № 48-ос Про зміну структури та штатного розпису у зв`язку зі скороченням та зазначає, що у зв?язку з раціоналізацією штатної структури установи за результатами наукової діяльності, з метою підвищення ефективності наукової роботи та на підставі змін до структури і штатного розпису Установи на підставі наказу № 26-ос-а від 27.01.2025, який ще не виданий. Вказала на невідповідність дат наказу № 48-ос та Наказу № 26-ос-а. Лише 31 березня 2025 року видається Наказ №104-ос про виправлення помилки в датах, з яким позивачку не було ознайомлено. 28 березня 2025 року ОСОБА_1 отримала листом пропозиції посад, Повідомлення «Про заплановане звільнення «від 20.02.2025 та Повідомлення «Про запропонування посад» та наказ від 19 січня 2025 року №48-ос «Про зміну структури та штатного розпису у зв`язку зі скороченням». 17 квітня 2025 року відбулося засідання профспілкової організації ДУ Інститут очних хвороб і тканинної терапії імені В.П. Філатова Національної академії медичних наук України, на якому розглядали питання про надання згоди на скорочення посад, а саме скорочення позивачки з посади Офісного службовця апарату управління. В протоколі засідання всі питання про незаконність зміни посади без повідомлення позивачки зазначені адвокатом та позивачкою, але відповіді на ці питання не отримано. 21 квітня 2025 року ОСОБА_1 було звільнено з посади офісний службовець, відповідно до наказу №115-ос від 18.04.2025. Не погоджуючись з вказаним, позивач звернулась до суду з даним позовом, в якому просила, з врахуванням уточнених вимог в відповіді на відзив, визнати незаконним та скасувати Наказ № 409-л від 28.12.2023 про приведення найменування посад у відповідність до класифікатора професій, а саме про змінення посади «Секретар - друкарка» на «Офісний службовець» стосовно ОСОБА_1 ; визнати незаконним та скасувати Наказ № 115-ос від 18.04.2025 про звільнення ОСОБА_1 з посади офісного службовця та поновити на посаді секретар заступника з наукової роботи (код професії за ДК 00312010 - 4115); Стягнути з Установи оплату за вимушеного прогулу у сумі 18815,29 грн.; рішення в частині поновлення на посаді секретар заступника з наукової роботи визначити до негайного виконання. Позиція відповідача в суді першої інстанції У відзиві на позовну заяву, Державна установа «Інститут очних хвороб і тканинної терапії імені В.П. Філатова Національної академії медичних наук України» позовні вимоги не визнала, посилаючись на те, що всі доводи позивачки зводяться до бажання працювати на посаді, яка не існує в Установі, а інші доводи та підстави скасування Наказу про звільнення позивачкою не наводяться. Приймаючи до уваги відсутність підстав щодо поновлення працівника на посадах, яких не існує, відповідач вважає, що відсутні, також підстави у задоволенні прохання щодо оплати за вимушений прогул, у зв`язку з чим, відповідач просив відмовити позивачці у задоволенні даної вимоги. Короткий зміст рішення суду першої інстанції, мотивування його висновків Рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 30 жовтня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено: визнано незаконним та скасовано наказ № 409-л від 28 грудня 2023 року про приведення найменування посад у відповідності до класифікатора професій, а саме про змінення посади «Секретар-друкарка» на «Офісний службовець» стосовно ОСОБА_1 ; визнано незаконним та скасовано наказ №115-ос від 18 квітня 2025 року про звільнення ОСОБА_1 з посади офісного службовця та поновлено на посаді секретар заступника з наукової роботи (код професії за ДК 00312010 4115); стягнуто з ДУ Інститут очних хвороб і тканинної терапії імені В.П. Філатова Національної академії медичних наук України на користь ОСОБА_1 оплату за вимушений прогул починаючи з 21 квітня 2025 року по 30 жовтня 2025 року у розмірі 25 894,31 гривень; стягнуто з ДУ Інститут очних хвороб і тканинної терапії імені В.П. Філатова Національної академії медичних наук України на користь ОСОБА_1 судові витрати, які складаються з 1211,20 гривень судового збору; стягнуто з ДУ Інститут очних хвороб і тканинної терапії імені В.П. Філатова Національної академії медичних наук України на користь держави 1211,20 гривень судового збору. Допущене негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку в межах сум виплати за один місяць. Рішення суду мотивоване тим, що суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення. Додатковим рішенням цього ж суду від 25 грудня 2025 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково: стягнуто з ДУ Інститут очних хвороб і тканинної терапії імені В.П. Філатова Національної академії медичних наук України на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в сумі 5000 гривень 00 копійок. Короткий зміст вимог та доводів апеляційних скарг Не погодившись з вищевказаними судовими рішеннями суду, Державна установа «Інститут очних хвороб і тканинної терапії імені В.П. Філатова Національної академії медичних наук України» подала апеляційні скарги, у яких посилаючись на порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд скасувати рішення Приморського районного суду м.Одеси від 30 жовтня 2025 року та прийняти нове рішення, яким залишити позовну заяву без задоволення; скасувати додаткове рішення Приморського районного суду м.Одеси від 25 грудня 2025 року та прийняти нове рішення, яким залишити заяву представника позивача про ухвалення додаткового рішення суду без розгляду. Апеляційна скарга на рішення суду обґрунтована тим, що судом були порушені норми процесуального права як на стадії відкриття провадження, так і на стадії ухвалення рішення, зокрема незважаючи на те, що позивачкою не було усунуто недоліки позовної заяви у встановлений строк, ігноруючи положення ст. 185 ЦПК України, судом першої інстанції 23.05.2025 було відкрито провадження у справі. Також 30.10.2025 судом було ухвалено перехід до стадії ухвалення судового рішення у судовому засіданні 13.11.2025, яке не відбулося. Доводи скарги також мотивовані тим, що суд першої інстанції без посилання на діюче законодавство та інші нормативні акти скасував Наказ №409-л від 28.12.2023, яким навпаки приведено назви посад до вимог Національного класифікатора України «Класифікатор професій ДК 003:2010». У оскаржуваному рішенні відсутня обґрунтована позиція суду, з посиланням на діюче законодавство про невідповідність діючому законодавству даного Наказу, що не відповідно ст. 29, 31 КЗпП України. Також як зазначає скаржник, посилання позивачки на те, що вона не ознайомлювалася із Наказом №115-ос від 18.04.2025 спростовується актами про відмову від ознайомлення та направленими на її адресу листами. Установою у даному випадку було дотримано всі процедури та всі вчинені дії Установи відповідають положенням та вимогам діючого законодавства та сталої судової практики. При цьому, позивачкою та судом першої інстанції не навожилося жодного доводу та не спростовано законність проведення даної процедури Установою. Судом першої інстанції грубо порушено приписи ст. 265 ЦПК України, що полягає у відсутності в мотивувальній частині рішення оцінки жодного аргументу, наведеного відповідачем, відсутні висновки про те, в чому саме полягає порушення Кодексу законів про працю відповідачем у процедурі скорочення та відсутні висновки про те, у зв`язку із чим Наказ про звільнення не відповідає вимогам діючого законодавства. Звертає увагу, що оскаржуваним рішенням суд першої інстанції фактично здійснив втручання в діяльність Установи та обмежив у праві на самостійне визначення своєї організаційної структури, встановлення чисельності працівників і штатного розпису, здійсненні свого права щодо управління підприємством. Своїм рішенням суд створив нову посаду в Установі, оскільки в жодному штатному розписі та структурі не було та не має на теперішній час посади секретаря заступника з наукової роботи. При цьому, відповідно до Статуту, Установа є державною науковою установою, яка заснована на державній власності і відноситься до відання Національної академії медичних наук України (НАМН України). Однак, оскільки судом фактично введено нову посаду в Установі, фінансування якої (як науки) здійснюється за державні кошти, що надходять з НАМН України, тому судом першої інстанції не було залучено до участі у справі НАМН України у якості третьої особи. Судом першої інстанції неправомірно також задоволено вимогу про стягнення сум середньомісячного заробітку, оскільки звільнення позивачки шляхом скорочення її посади, відбулося з додержанням вимог КЗпП України, враховуючи законне право Установи на самостійне визначення своєї організаційної структури та право встановлювати чисельність працівників і штатний розпис. Апеляційна скарга на додаткове рішення суду обґрунтована тим, що у суду відсутні були підстави для відшкодування позивачці витрат на професійну правничу допомогу, враховуючи порушення нею строку подання попереднього розрахунку суми судових витрат та доказів у підтвердження понесених витрат. Так, позивачці та її представнику стало відомо про судове рішення 13.11.2025, а заява представника про ухвалення додаткового рішення суду про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, надійшла до суду 05.12.2025, тобто поза строком встановленого на подання такої заяви частиною 8 статті 141 ЦПК України. Цією ж нормою встановлені наслідки порушення строку, а саме, суд зобов`язаний залишити таку заяву без розгляду. Позиція позивача в суді апеляційної інстанції У відзиві на апеляційну скаргу на рішення суду, ОСОБА_1 , посилаючись на її необґрунтованість просить суд, в апеляційній скарзі - відмовити в повному обсязі, рішення Приморського районного суду м.Одеси від 30 жовтня 2025 року залишити в силі, оскільки доводи скаржника є необґрунтованими та такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції. Зазначає, що вона 20 років виконувала функції секретаря саме заступника директора з наукової роботи, а автоматичне перейменування на «офісного службовця» без врахування наукової специфіки підрозділу призвело до втрати її статусу як працівника наукової сфери. Суд першої інстанції вірно встановив, що «приведення у відповідність» було лише формальним приводом для «розмивання» її трудової функції перед майбутнім скороченням. Верховний Суд у постанові від 17.02.2021 у справі №607/15654/18 зазначив: «Якщо зміна назви посади не супроводжується зміною функціональних обов`язків, а лише спрямована на подальше звільнення працівника за п. 1 ст. 40 КЗпП, такі дії роботодавця є неправомірними». Оскільки обов`язки позивачки залишилися незмінними, а назва була змінена всупереч її волі та без дотримання строків, суд першої інстанції дійшов законного висновку про скасування Наказу №409-л та поновлення її саме на тій посаді, яку вона займала фактично, тобто секретаря заступника директора з наукової роботи. Відповідач пропонував вакансії вибірково, при цьому запропоновані вакансії носили формальний характер і не враховували досвід роботи позивачки саме в науковому підрозділі. Разом з тим, протягом періоду попередження позивачки в ДУ «Інститут ім. В.П. Філатова НАМН України» були наявні інші вакантні посади, які не були їй запропоновані. Доводи скаржника про порушення судом процедури відкриття провадження та відсутності проголошення рішення є суто формальними. Твердження про необхідність залучення НАМН України як третьої особи також є безпідставним, оскільки предметом спору є трудовий договір між позивачкою та Інститутом. Явка сторін в суді апеляційної інстанції В судове засідання, призначене на 23.04.2026 сторони не з`явилися, хоча були повідомлені належним чином, у відповідності до вимог ст. 128-130 ЦПК України, що підтверджується письмовими матеріалами справи. Від представника Державної установи «Інститут очних хвороб і тканинної терапії імені В.П. Філатова Національної академії медичних наук України» - Гніденко Б.Ю. 23.04.2026 до канцелярії суду надійшла заява, у якій остання просить суд розглянути справу у відсутності представника скаржника. Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. 3.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція апеляційного суду Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційних скарг, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційних скаргах, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при постановленні судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги Державної установи «Інститут очних хвороб і тканинної терапії імені В.П. Філатова Національної академії медичних наук України» підлягають частковому задоволенню. Встановлені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин Встановлено, щоОСОБА_1 була прийнята на посаду секретар-друкарки у науковій частині відповідно до наказу №62-л від 05.07.2000 до ДУ Інститут очних хвороб і тканинної терапії імені В.П. Філатова Національної академії медичних наук України (далі Установа). Відповідно до витягу з наказу №46-л від 17.05.2006 позивача було переведено на 0,5 ставки секретаря друкарки наукової частини з 01.06.2006. З метою приведення назв посад у штатному розписі ДУ «ІОХ ІТТ ім. В.П. Філатова НАМН» у відповідність до Національного класифікатора України «Класифікатор професій» ДК 003:2010, наказом Установи від 28.12.2023 № 409-л, внесено зміни до штатного розпису, а саме, назву посади «Секретар-друкарка» змінено на «офісний службовець» код КП 4111. У зв`язку з раціоналізацією штатної структури Установи за результатами наукової діяльності, з метою підвищення ефективності наукової роботи та на підставі змін до структури і штатного розпису ДУ «ІОХ ІТТ ім. В.П. Філатова НАМН» та на підставі змін згідно наказу від 27.01.2025 № 26-ос-а, затверджених НАМН України, наказом Установи від 19.02.2025 № 48-ос (у тексті наказу допущена технічна помилково вказано дату «19.01.2025», замість належної «19.02.2025», технічна помилка виправлена наказом про внесення відповідних змін наказом від 31.03.2025 № 104-ос, виведено зі штатного розпису науково-технічного, допоміжного персоналу і робітників апарату управління ДУ «ІОХ ІТТ ім. В.П. Філатова НАМН» посади з 21.04.2025 офісний службовець апарату управління - 0,5 ставки та офісний службовець апарату управління -0,5 ставки. 28.03.2025 ОСОБА_1 отримала листом пропозиції посад, Повідомлення «Про заплановане звільнення «від 20.02.2025 року та Повідомлення «Про запропонування посад» та наказ від 19 січня 2025 року №48-ос «Про зміну структури та штатного розпису у зв`язку зі скороченням». 17.04.2025 відбулося засідання профспілкової організації ДУ Інститут очних хвороб і тканинної терапії імені В.П. Філатова Національної академії медичних наук України, на якому було розглянуто питання про надання згоди на скорочення посад, а саме скорочення позивача з посади Офісного службовця апарату управління. Наказом Установи від 18.04.2025 № 115-ос звільнено ОСОБА_1 з посади офісний службовець з 21 квітня 2025 року, приймаючи до уваги те, що не надала згоду не на одну із запропонованих посад, за п. 1 ст. 40 КЗпП України. Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився/не погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права. Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтями 5, 12, 13, 81, 83 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Частиною 1 ст. 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України). У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів не може погодитися із висновком суду першої інстанції про задоволення позову ОСОБА_1 . Так,статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. У постанові Верховного Суду від 17 червня 2022 року у справі № 357/1330/21 міститься висновок, що саме роботодавець повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю. Крім того, відповідно до положень статті 9 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1982 року № 158 «Про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця» тягар доведення наявності законної підстави для звільнення лежить на роботодавці. Частиною першою ст. 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Мотиви часткового прийняття аргументів, викладених в апеляційній скарзі Пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Вирішуючи відповідні трудові спори, з дотриманням принципів диспозитивності цивільного судочинства і змагальності сторін, перевіряє наявність законних підстав для звільнення, дотримання порядку (процедури) звільнення, зокрема і відсутність дискримінації при звільненні. Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації (частина третя статті 49-2 КЗпП України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17, на яку посилається заявник, зазначено, що за приписами частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. З огляду на викладене, оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення. Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення. Роботодавець зобов`язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника. Схожі за своїм контекстом правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 331/8965/15-ц, від 25 лютого 2020 року у справі № 310/9675/18, на які містяться посилання у касаційній скарзі. Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника. За змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом. Встановлено, що в якості підстав для задоволення позову, ОСОБА_1 посилалася на те, що у 2015 році її посада була змінена (оновлена) відповідно до вимог Національного класифікатора України «Класифікатор професій» ДК 003:2010, а саме з посади «секретаря друкарки АУП» на посаду «секретаря заступника з наукової роботи», в підтвердження чого позивачкою було надано копію Посадової інструкції Секретаря заступника директора інституту з наукової роботи, затвердженої заступником директора інституту з наукової роботи В.В.Віт 16.07.2015, з якою позивачка була ознайомлена 17.06.2015 (том І: а.с. 24-26) та яка діяла до моменту її звільнення 21.04.2025. 17.01.2025 ОСОБА_1 було запропоновано підписати запис в особовій картці працівника № 6/837, у якій вказаний наказ № 409-л від 28.12.2023 про приведення найменувань посад у відповідність до Класифікатора професій, зокрема зміну посади «секретар-друкарка» на «офісний службовець». Позивач вказує, що відповідач фактично намагався покласти на неї обов`язки, передбачені іншою посадовою інструкцією офісного службовця, затвердженою 02.01.2024, з якою вона не була ознайомлена та з якою не погодилась, у зв`язку із чим нею 23.01.2025 було подано письмове звернення на ім`я директора Установи. 19.01.2025 відповідачем видано наказ № 48-ос про зміну структури та штатного розпису у зв`язку зі скороченням. У подальшому 31.03.2025 видано наказ № 104-ос про виправлення технічних помилок у датах, з яким позивача також не ознайомлено. 28.03.2025 позивач отримала повідомлення про заплановане звільнення, пропозиції вакантних посад та копію наказу № 48-ос. 17.04.2025 профспілковим органом розглянуто питання щодо скорочення посади позивача, однак зауваження щодо законності зміни її посади без належного повідомлення залишилися без реагування. 21.04.2025 ОСОБА_1 звільнено з посади «офісний службовець» на підставі наказу № 115-ос від 18.04.2025. Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що заперечуючи проти доводів позову, відповідач зазначав, що позивачка була прийнята на посаду секретаря друкарки АУП та у подальшому переведена на 0,5 ставки посади секретаря друкарки наукової частини. При цьому жодних Наказів Установою не виносилося з приводу прийняття ОСОБА_1 на посаду секретаря заступника директора з наукової роботи. Більш того, в Установі взагалі у період з 2000 по 2025 роки відсутня така посада з назвою «Секретар заступника директора з наукової роботи». Окрім того, відповідно до Статуту, Установу очолює директор, який діє відповідно до законодавства та Статуту Установи. В той же час Директором Установи не видавались накази або розпорядження про делегування повноважень заступнику директора з наукової роботи ОСОБА_2 щодо затвердження та підписання посадових інструкцій працівників. До того ж, перевіривши архівні накази з кадрових питань, 16.06.2015 ОСОБА_2 не був тимчасово виконуючим обов`язків директора Установи. Відповідно до Статуту Установи, єдиною уповноваженою особою щодо прийняття на роботу, звільнення та інших кадрових питань, у тому числі і затвердження посадових інструкцій є директор Установи. Так, відповідно до приписів ст.ст. 29, 31 КЗпП України, п. 6 наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 29.12.2004 №336 "Про затвердження Випуску 1 "Професії працівників, що є загальними для всіх видів економічної діяльності" Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників", саме до обов`язку роботодавця належить інформування у визначений спосіб працівника про права та обов`язки. Посадові інструкції після їх затвердження керівником підприємства, організації, установи або за дорученням його заступниками, доводитися до працівника під розписку. До посадових інструкцій може бути внесено зміни, доповнення лише на підставі наказу керівника підприємства, установи, організації за згодою працівника. Наказ про внесення змін, доповнень до посадової інструкції видається в разі перерозподілу обов?язків між працівниками у зв?язку зі скороченням чисельності, раціональним розподілом праці. У разі зміни назви підприємства. установи, організації, її структурного підрозділу або посади до посадової інструкції вносяться зміни. Отже, колегія суддів доходить висновку, що з огляду на відсутність у матеріалах справи доказів переведення позивачки на посаду секретаря заступника з наукової роботи, а також відсутність такої посади у штатному розписі установи, позивачка з моменту прийняття на роботу обіймала посаду саме секретаря-друкарки. В подальшому, як вбачається з матеріалів справи, Наказом Установи №409-л від 28.12.2023, з метою приведення назв посад у штатному розписі Установи у відповідність до Національного класифікатора України «Класифікатор професій» ДК 003:2010, було внесено зміни до штатного розпису та Назву посади «Секретар-друкарка» змінено на «Офісний службовець», код КП 4111. Встановлено та сторонами не заперечується, що лише 17.01.2025 Начальником відділу кадрів Установи викликано ОСОБА_1 для ознайомлення із вищевказаним Наказом №409-л від 28.12.2023, проте остання від підпису відмовилась, що підтверджується Актом від 17.01.2025 (том І: а.с. 146). Наказом Державної установи «Інститут очних хвороб і тканинної терапії імені В.П. Філатова Національної академії медичних наук України» від 19.01.2025 №48-ос «Про зміну структури та штатного розпису у зв`язку із скороченням посад» (Наказом від 31.03.2025 №104-ос внесено виправлення стосовно дати наказу №48-ос, вважати дійсною дату «19.02.2025»), виведено зі штатного розпису науково технічного, допоміжного персоналу і робітників апарату управління ДУ «Інституту очних хвороб і тканинної терапії ім. В.П. Філатова НАМН України» посади з 21.04.2025: офісний службовець апарату управління 0,5 ставки та офісний службовець апарату управління 0,5 ставки (том І: а.с. 19). Від ознайомлення із вищевказаним Наказом від 19.02.2025 №48-ос позивачка ОСОБА_1 відмовилась, що підтверджується Актом фіксації відмови від ознайомлення з повідомленням від 20.02.2025 (том І: а.с. 145). З матеріалів справи також вбачається, що Повідомленням Установи від 20.02.2025 № 01-141 про заплановане звільнення, ОСОБА_1 запропоновані 3 посади (том І: а.с. 143). Проте позивачка відмовилась від ознайомлення із вказаним Повідомленням, про що був складений відповідний Акт фіксації відмови від 20.02.2025 (том І: а.с. 145). Також Повідомленням Установи від 27.02.2025 № 01-157 про запропонування посади, ОСОБА_1 запропоновані також 3 посади (том І: а.с. 142). Однак позивачка знову відмовилась від ознайомлення із вказаним Повідомленням, про що був складений відповідний Акт фіксації відмови від 27.02.2025 (том І: а.с. 144). Вищевказані повідомлення також були направлені ОСОБА_1 поштою за місцем реєстрації, однак остання їх не отримала (Том І: а.с. 137-141). 14.04.2025 Державна установа «Інститут очних хвороб і тканинної терапії імені В.П. Філатова Національної академії медичних наук України» звернулась із поданням №01-305) до голови профспілкової організації ДУ «ІОХ ІТТ ім. В.П. Філатова НАМН» про надання згоди на звільнення позивачки. Відповідно до протоколу розширеного засідання профспілкової організації від 17.04.2025 №8, профспілковою організацією було проведено засідання за участю Позивачки та представника позивачки, на якому було детально розглянуто питання скорочення посади позивачки, у тому числі, підстав відмови позивачки від запропонованих посад (Том І: а.с 80-91). Повідомленням від 18.04.2025 профспілкова організація надала згоду на звільнення позивачки. Наказом від 18.04.2025 №115-ос позивачку звільнено. З урахуванням наведеного, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав вважати, що відповідачем порушено норми КЗпП України, у зв`язку із чим висновок суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог є помилковим. Колегія суддів також погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що рішення суду першої інстанції фактично призвело до неправомірного втручання у господарську та організаційну діяльність Установи. Так, відповідно до ч.3 ст. 64 Господарського кодексу України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис. За загальним правилом, суд не може вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність скорочення штату та чисельності працівників, оскільки право визначати чисельність і штат працівників належить власнику або уповноваженому ним органу (висновки Верховного Суду у постановах від 16 січня 2018 року у справі № 519/160/16-ц, від 06 лютого 2018 року у справі № 696/985/15-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 297/868/18, від 28 квітня2021 року у справі № 373/2133/17, від 27 травня 2021 року у справі № 201/6689/19). Ухвалюючи рішення про визнання незаконним та скасування наказу № 115-ос від 18 квітня 2025 року про звільнення ОСОБА_1 з посади офісного службовця, суд одночасно поновив її на посаді секретаря заступника з наукової роботи (код професії за ДК 003:2010 4115). Водночас така посада секретаря заступника з наукової роботи відсутня як у штатному розписі Установи на момент виникнення спірних правовідносин, так і станом на час розгляду справи. При цьому, колегія суддів також погоджується із доводами скаржника в частині неналежного мотивування судового рішення. Так, відповідно до частини першої ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. При цьому, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, а обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно з існуючим науковим підходом, обґрунтованим є судове рішення, якщо воно ухвалене судом на підставі обставин у судовій справі, які повно і всебічно з`ясовані на основі доказів, що були досліджені судом. Вмотивованим є судове рішення, в якому належним чином зазначені підстави, на яких воно ґрунтується. Таким чином, вмотивованість - це відображення всіх мотивів та обґрунтувань судового рішення у його змісті, тобто фактично «вмотивованість» та «обґрунтованість» судового рішення є двома взаємопов`язаними вимогами, які співвідносяться, як форма (спосіб зовнішнього відображення) та зміст. Отже, вмотивованість судового рішення є свідченням того, що доводи та міркування сторін (учасників) судового процесу були належним чином оцінені та враховані або відхилені судом на підставі конкретно визначених мотивів; усім зібраним у справі доказам (зібраним судом або поданим учасникам справи) було надано належну правову оцінку; надано обґрунтування прийняття (врахування) та відхилення кожного доказу; наведені норми права, якими урегульовані спірні правовідносини, з наданням обґрунтування того, чому ті чи інші правові норми мають бути застосовані у конкретній спірній ситуації, враховуючи попередні два пункти. Відповідно до ст. 265 ЦПК України рішення суду складається з вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин. Частиною 4 вказаної статті встановлено, що у мотивувальній частині рішення зазначаються: фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини; докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення; мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику; чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду; норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування; норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування. Як вбачається з мотивувальній частини оскаржуваного рішення, суд не надав жодної оцінки доводам відповідача щодо відсутності підстав для задоволення позову, не навів мотивів їх відхилення, а також не здійснив належного аналізу правомірності спірних наказів та дотримання відповідачем процедури зміни істотних умов праці і скорочення штату. При цьому, обмежившись викладенням норм трудового законодавства, суд першої інстанції фактично не зазначив, у чому саме полягає порушення відповідачем вимог Кодексу законів про працю України, зокрема щодо ознайомлення працівника з наказами чи пропонування вакантних посад. Рішення не містить висновків щодо правових підстав визнання наказу про звільнення таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства. Крім того, зміст рішення свідчить про фактичне відтворення позиції позивачки без надання їй належної критичної оцінки та без самостійного формулювання судом висновків за результатами дослідження доказів. За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що розглядаючи справу по суті, суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, не ґрунтуються на наявних у справі доказах, допустив істотні порушення вимог процесуального закону щодо обов`язковості вмотивованості судового рішення, що у відповідності до ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення по суті вимог позивача. Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог щодо визнання незаконним та скасування наказу про звільнення і поновлення на роботі, тому вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу як похідні від основних також не підлягають задоволенню, оскільки їх задоволення прямо залежить від встановлення факту незаконності звільнення та поновлення позивача на роботі. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги Державної установи «Інститут очних хвороб і тканинної терапії імені В.П. Філатова Національної академії медичних наук України» є частково доведеними, а тому вони підлягають задоволенню. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права. Оскільки висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом першої інстанції невірно застосовані норми матеріального права, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 . Щодо додаткового рішення, колегія суддів виходить з наступного. За загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішені всі інші, зокрема й процесуальні питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також невирішення окремих процесуальних питань, зокрема розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення. Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду 05 липня 2023 року у справі № 904/8884/21 (провадження № 12-39гс22), Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі № 925/81/21, від 09 лютого 2022 року у справі № 910/17345/20, від 15 лютого 2023 року у cправі № 911/956/17(361/6664/20), від 07 березня 2023 року у cправі № 922/3289/21. Оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для скасування рішення Приморського районного суду м.Одеси від 30 жовтня 2025 року у цій справі, а відтак і додаткове рішення цього ж суду від 25 грудня 2025 року такожж слід скасувати. Розподіл судових витрат Відповідно до ст. 382 ЦПК України, в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору за розгляд позову про стягнення середнього заробітку, тому судовий збір в розмірі 3633,60 грн сплачений відповідачем при поданні апеляційної скарги підлягає компенсації за рахунок держави у порядку, встановленому КМУ, згідно вимог ч. 6 ст. 141 ЦПК України. Порядок та строк касаційного оскарження Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Підстави касаційного оскарження передбачені ч. 2 ст. 389 ЦПК України. Частиною 1 ст. 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).

4. РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА Керуючись ст.ст. 141, 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, суд постановив: Апеляційні скарги Державної установи «Інститут очних хвороб і тканинної терапії імені В.П. Філатова Національної академії медичних наук України» задовольнити частково. Рішення Приморського районного суду м.Одеси від 30 жовтня 2025 року та додаткове рішення Приморського районного суду м.Одеси 25 грудня 2025 року скасувати. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Державної установи «Інститут очних хвороб і тканинної терапії імені В.П. Філатова Національної академії медичних наук України» про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу відмовити. Компенсувати Державної установи «Інститут очних хвороб і тканинної терапії імені В.П. Філатова Національної академії медичних наук України» судові витрати, які складаються зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги у розмірі 3633,60 грн за рахунок держави у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 07.05.2026 Головуючий Є.С. Сєвєрова Судді: Л.М. Вадовська О.М. Таварткіладзе