Постанова 4803 № 211/967/25

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5375/26 Справа № 211/967/25 Суддя у 1-й інстанції - Ткаченко С.В. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 травня 2026 року м. Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Бондар Я.М. суддів Акуленка В.В., Остапенко В.О. сторони позивач ОСОБА_1 відповідач Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Оберіг» розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу представника відповідача адвоката Алексєєва Владислава Вячеславовича на рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 лютого 2026 року, ухвалене суддею Ткаченко С.В. в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, (дата складання повного судового рішення не зазначена), ВСТАНОВИВ В січні 2025 року Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача ТОВ «Страхова група «Оберіг» та просила суд стягнути з відповідача матеріальну шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (страхове відшкодування) в сумі 84216,73 грн. В обґрунтування вимог позивач посилалась на дорожньо-транспортну пригоду 05 листопада 2024 року за участю її автомобіля марки Skoda Kodiaq державний номерний знак НОМЕР_1 , який отримав механічні пошкодження. Постановою суду винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП визнано ОСОБА_2 , цивільно-правова відповідальність якої застрахована згідно полісу обов`язкового страхування № 222921586 в ТДВ «СГ «Оберіг». Про випадок дорожньо-транспортної пригоди вона повідомила відповідача відповідним листом, який зареєстрований в ТДВ «СГ «Оберіг» 05 грудня 2024 року, додавши до повідомлення висновок експерта № Д10/11/24 від 27.11.2024 про розмір завданої їй шкоди в сумі 84 216,73 грн. з урахуванням ПДВ. Однак відповідачем не сплачено їй розмір страхового відшкодування в повному обсязі та не погоджено з нею відповідну суму. Тому на підставі статей 979,990 ЦК України просила вимоги задовольнити. У ході розгляду справи позивачка ОСОБА_1 вимоги уточнила та в редакції заяви про зменшення вимог від 29 липня 2025 року просить стягнути з відповідача суму в розмірі, 70 180,61 грн., зменшивши вимоги на суму податку на додану вартість у розмірі 14 036,12 грн. Рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 лютого 2026 року уточнений позов ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» про стягнення страхового відшкодування задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг на користь ОСОБА_1 суму страхового відшкодування у розмірі 70 180 (сімдесят тисяч сто вісімдесят) гривень 61 коп., а також у рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 00 коп. та витрат на правничу допомогу в сумі 12 000 (дванадцять тисяч) гривень 00 коп. Рішення суду мотивовано тим, що відповідно до Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів перелік підстав для відмови у виплаті страхового відшкодування, визначений статтею 37 Закону, є вичерпним. Водночас Закон не встановлює обов`язкового досудового порядку звернення до страховика, а тому особа має право звернутися із вимогою про стягнення страхового відшкодування безпосередньо до суду. Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 465/4287/15. У поданій апеляційній скарзі представник ТзДВ СГ Оберіг Алєксєєв В.В., посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог до ТзДВ СГ Оберіг, в сумі 62094,36 грн, а в інших вимогах - відмовити. Скаржник зазначає, що суд першої інстанції при визначенні розміру матеріального збитку взяв за основу виключно висновок експерта, наданий позивачкою, та не аргументував чому не взято до уваги звіт скаржника. Відзиву на апеляційну скаргу не подано. Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 є власником транспортного засобу «Skoda Kodiaq» державний номерний знак НОМЕР_1 . 05 листопада 2024 року близько о 15 год. 30 хв. в Дніпропетровській області, м. Кривий Ріг, по вул. Сахарова біля буд. 10, сталася дорожньо-транспортна пригода, а саме водій ОСОБА_2 керуючи транспортним засобом Nissan повертаючи ліворуч на перехресті нерівнозначних доріг, рухаючись по другорядній дорозі позначеною дорожнім знаком 2.1 (дати дорогу) була неуважна та не стежила за дорожньою обстановкою, не надала дорогу транспортному засобу Skoda під керуванням водія ОСОБА_1 , яка рухалась по головній дорозі та здійснила з нею зіткнення. Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження та завдано матеріальних збитків. Постановою Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 грудня 2024 року у справі № 211/7075/24 ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення. Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 застрахована у Товаристві з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» згідно полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 222921586, де страхова сума на одного потерпілого визначена за шкоду, заподіяну майну,в сумі 160 000,00 грн.. розмір франшизи 0 грн. Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення в цій частині, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Статтями 15, 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Пунктом 1 частини 1 статті 1188 ЦК України визначено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою. Статтею 1192 ЦК України визначено, що з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Згідно з пунктом 22.1. статті 22 Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Пунктом 33.1.4 статті 33 Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів передбачено, що у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов`язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов`язок, він має підтвердити це документально. Крім того, для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону МТСБУ) заяву про страхове відшкодування (пункт 35.1 статті 35 Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів). Згідно з пунктом 36.1 статті 36 Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Відповідно до пунктів 37.1.1, 37.1.4 статті 37 Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є: - навмисні дії особи, відповідальність якої застрахована (страхувальника), водія транспортного засобу або потерпілого, спрямовані на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на осіб, дії яких пов`язані з виконанням ними громадянського чи службового обов`язку, вчинені у стані необхідної оборони (без перевищення її меж) або під час захисту майна, життя, здоров`я. Кваліфікація дій таких осіб встановлюється відповідно до закону; неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди. При цьому, зазначений у пункті 37.1.4 статті 37 Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів строк є присічним і поновленню не підлягає. Із аналізу наведених норм спеціального можна зробити висновок, що підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування передбачені у статті 37 Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, їх перелік є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає. Тому саме річний строк звернення із заявою про виплату страхового відшкодування є припинювальним і з його спливом у страховика настає право на відмову у виплаті страхового відшкодування. Разом з тим у Законі України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів прямо не передбачено, що встановлено досудовий порядок урегулювання спору. Не зазначено про обов`язок особи, яка заявляє вимогу про виплату страхового відшкодування, спочатку звернутися до страховика, та не пов`язано дотримання такого порядку з правом чи можливістю цієї особи звернутися до суду з вимогою про стягнення страхового відшкодування. Тому у контексті вказаних обставин справи можна зробити висновок, що у Законі України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів не передбачено обов`язкового досудового порядку врегулювання питання з приводу виплати страхового відшкодування, особа, яка вимагає такої виплати, за власним розсудом може звернутися із заявою безпосередньо до страховика, з дотриманням вимог, передбачених у статті 35 названого Закону, чи звернутися безпосередньо до суду. У будь-якому разі строк звернення обмежується щодо стягнення майнової шкоди річним строком. Інших обмежень щодо порядку звернення із заявою про виплату страхового відшкодування норми Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів не містять. У разі звернення із заявою безпосередньо до суду, страховик з цього моменту має діяти відповідно до статті 36 Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, та не позбавлений можливості, у разі відсутності заперечень проти позову, його визнати та сплатити страхове відшкодування. Таким чином, попереднє звернення потерпілого до страховика, а у випадках, передбачених законом, до МТСБУ із заявою про виплату страхового відшкодування в порядку, визначеному статтею 35 Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, загалом не є обов`язковим та не виключає право особи звернутися безпосередньо до суду із позовом про стягнення відповідного страхового відшкодування. Даний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року в справі № 465/4287/15. Аналогічні висновки зробив Верховний Суд у постанові від 21 серпня 2018 року в справі № 227/3573/16-ц, у постанові від 30 серпня 2018 року в справі № 732/865/16-к, у постанові від 24 квітня 2019 року в справі № 643/19957/15-ц. Крім того, Верховний Суд у постанові від 9 листопада 2022 року в справі № 212/7628/21 зазначив, що потерпіла особа при відмові страховика (страхової компанії) у виплаті регламентних платежів у зв`язку з пропуском річного строку, має право на пред`явлення вимоги до страховика (страхової компанії) винної у спричиненні шкоди особи про відшкодування шкоди в межах страхової суми протягом строку позовної давності. У випадку, якщо потерпіла особа звернеться до страховика (страхової компанії) за відшкодуванням шкоди з пропуском встановленого річного строку, однак доведе, що нею здійснено розумних заходів для отримання відшкодування за рахунок страховика, то строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, вона має право на відшкодування шкоди в межах страхової суми за рахунок страховика (страхової компанії) винної у спричиненні шкоди, у тому числі у судовому порядку. Строки на подачу заяви є преклюзивними та не можуть бути поновлені, проте якщо заявник на виплату страхового відшкодування діяв добросовісно, то суд може захистити порушене право. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України). Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року в справі № 129/1033/13-ц). Суд першої інстанції прийняв як належний доказ висновок судового експерта ОСОБА_3 , якій, обізнаний про кримінальну відповідальність за ст. 384 КК України, 27.11.2024 року провів транспортно-товарознавчу експертизу №Д10/11/24 на доведення вартості матеріального збитку власнику автомобіля Skoda Kodiaq , внаслідок ДТП, яка сталася 05.11.2024 (а.с.43-83). Вказаний розмір матеріального збитку відповідачем не спростовано. За вказаних обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясувавши обставини справи, належним чином оцінивши докази, надані сторонами, застосувавши вище наведені норми матеріального права, які регулюють дані правовідносини, дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності у ТзДВ СГ Оберіг, як страховика ОСОБА_2 , обов`язку виплатити позивачу заподіяну останньою майнову шкоду. До такого висновку суд першої інстанції дійшов з урахуванням правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 дютого 2022 року в справі № 201/16373/16ц. З огляду на викладене колегія суддів вважає безпідставними доводи скаржника, що вартість матеріального збитку не доведена позивачем. Як убачається з матеріалів справи, про дату та час проведення експертизи було повідомлено як винуватця ДТП ОСОБА_2 , та і її страховика ТзДВ «СГ Оберіг» (а.с.81-82). Крім того, з метою спростування доводів позивача щодо розміру завданої шкоди ТзДВ СГ Оберіг не було позбавлене права під час розгляду справи у суді надати власні докази, зокрема висновок експерта, складений на його замовлення відповідно до частини 1 статті 106 ЦПК України. Однак зазначеним процесуальним правом страховик не скористався та будь-яких альтернативних доказів щодо іншого розміру шкоди суду не подав. Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для скасування рішення суду, оскільки зводяться до власного тлумачення відповідачем норм законодавства, які регулюють дані правовідносини, та необхідності переоцінки доказів. Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив. Європейський суд з прав людини указав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Враховуючи встановлені судом обставини, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду без змін. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В Апеляційну скаргу товариства з додатковою відповідальністю Страхова група Оберіг, подану представником Алєксєєвим Владиславом Вячеславовичем, залишити без задоволення. Рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 лютого 2026 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Повне судове рішення складене 06.05.2026 року. Головуючий Судді