Постанова Миколаївський апеляційний суд № 472/984/25

05.05.26 22-ц/812/874/26 Провадження № 22-ц/812/874/26 Суддя першої інстанції Ротар М.М. Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М. П О С Т А Н О В А Іменем України 05 травня 2026 року м. Миколаїв Справа № 472/984/25 Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого Царюк Л.М., суддів Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М., при секретарі судового засідання Шурмі Є.М., без участі учасників справи, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 10 лютого 2026 року, повне судове рішення складено 10 лютого 2026 року, ухвалене під головуванням судді Ротар М.М., в залі судового засідання в м. Вознесенськ, за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих коштів, В С Т А Н О В И В: 19 серпня 2025 року Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (далі ГУ ПФУ в Миколаївській області) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих коштів. Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 перебував на обліку в ГУ ПФУ в Миколаївській області та отримував пенсію по інвалідності ІІІ групи відповідно до Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі ЗУ № 1058), що була призначена за його заявою від 22 січня 2020 року. До заяви було надано зокрема виписку з акту огляду медико-соціальної експертною комісією серії 12 ААБ № 403916, видану 19 грудня 2019 року терміном по 31 грудня 2021 року. В подальшому пенсія поновлювалася на підставі виписки з акту огляду медико-соціальної експертної комісії. Згідно витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 07 березня 2025 року № 12235 зазначено, що при даті встановлення інвалідності 07 грудня 2021 року відповідача оглянуто та не визнано особою з інвалідністю. У зв`язку з чим позивачем було перераховано пенсію та встановлено переплата надміру виплаченої пенсії по інвалідності за період з 01 січня 2022 року по 31 березня 2025 року у сумі 104 803 грн. Посилаючись на викладене, ГУ ПФУ просило суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ГУ ПФУ в Миколаївській області надміру виплачену пенсію за період з 01 січня 2022 року по 31 березня 2025 року сумі 104 803 грн. Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 10 лютого 2026 року позов залишено без задоволення. Рішення суду мотивовано тим, що протягом всього часу розгляду справи в суді, не встановлено факту недобросовісної поведінки відповідача та наявності рахункової помилки при виплаті йому пенсії, отже, відсутні підстави для стягнення з нього надмірно виплаченої суми пенсії. Не погодившись з рішенням суду, ГУ ПФУ в Миколаївській області подало апеляційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким вимоги позову задовольнити в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не береться до уваги те, що факт недобросовісності з боку відповідача при набутті пенсії по інвалідності підтверджується рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 07 грудня 2021 року № 12235, яким встановлено відсутність групи інвалідності та підстав визнати відповідача особою з інвалідністю. Отже, підстави для набуття відповідачем пенсії по інвалідності відсутні, починаючи з 07 грудня 2021 року, що призвело до надміру виплаченої пенсії. Судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини. ОСОБА_1 , в інтересах якого діяла його представниця ОСОБА_2 , надав відзив на апеляційну скаргу. В своєму відзиві відповідач зазначав, що стягнення надмірно сплачених сум пенсій передбачене лише у випадках, якщо така надмірна сплата відбулась з вини пенсіонера, а саме через зловживання, зокрема, у випадку надання недостовірної інформації, ненадання відповідної інформації або внаслідок рахункової помилки органу Пенсійного фонду України. Суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про те, що оскільки виплата пенсії по інвалідності здійснена за відсутності рахункової помилки з боку особи, яка добровільно провела їх виплату та факту недобросовісності набувача, в задоволені позову слід відмовити. Позивач не довів належними та допустимими доказами недобросовісність відповідача, а отже суд першої інстанції виніс судове рішення з урахуванням вимог норм матеріального та процесуального права. За такого, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. В судове засідання учасники справи не з`явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином. ГУ ПФУ в Миколаївській області надіслало до суду заяву з проханням розглянути справу без участі їх представника, ОСОБА_1 , в інтересах якого діяла його представниця ОСОБА_2 , надіслав до суду заяву в якій просив розгляд справи провести за його та його представниці відсутності. Ураховуючи приписи частини 2 статті 372 ЦПК України, апеляційний суд розглянув справу без участі учасників справи. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Миколаївській області та отримував пенсію по інвалідності ІІІ групи відповідно до Закону № 1058 від 09 липня 2003 року, що була призначена за його заявою від 22 січня 2020 року. До заяви було надано зокрема виписку з акту огляду медико-соціальної експертною комісією серії 12 ААБ №403916, виданою 19 грудня 2019 року терміном по 31 грудня 2021 року. В подальшому пенсія поновлювалася на підставі виписки з акту огляду медико-соціальної експертної комісії, зокрема згідно виписки з акту огляду медико-соціальною експертною комісією серія 12 ААВ № 450274, виданою 10 січня 2022 року, нарахування та виплату пенсії відповідача поновлено терміном по 31 грудня 2024 року. Згідно витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особі від 07 березня 2025 року № 12235 зазначено, що при даті встановлення інвалідності 07 грудня 2021 року відповідача оглянуто та не визнано особою з інвалідністю з 07 грудня 2021 року. Позивач посилався на те, що внаслідок відсутності у відповідача відповідної групи інвалідності, мала місце переплата йому пенсії в розмірі 104 803 грн, за період часу з 01 січня 2022 року по 31 березня 2025 року. Отже, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано до суду доказів зловживань з боку відповідача, які б доводили його недобросовісність при нарахуванні розміру пенсії та безпідставно отриманих грошових коштів за період з 01 січня 2022 року по 31 березня 2025 року та не надано доказів про наявність рахункової помилки при виплаті пенсії з боку позивача. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Частиною першою статті 30 Закону №1058 передбачено, що пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону. Відповідно до частини 1 статті 34 Закону № 1058 пенсія по інвалідності призначається на весь строк встановлення інвалідності. Згідно частини 1 статті 50 Закону № 1058 суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку. Відповідно до частини 1 статті 103 Закону України «Про пенсійне забезпечення» суми пенсії, надміру виплачені пенсіонерові внаслідок зловживань з його боку (в результаті подання документів з явно неправильними відомостями, неподання відомостей про зміни у складі членів сім`ї тощо), стягуються на підставі рішень органу, що призначає пенсії. Відрахування на підставі рішень органу, що призначає пенсії, провадяться в розмірі не більше 20 процентів пенсії понад відрахування з інших підстав. Механізм повернення коштів, надміру виплачених за призначеними пенсіями, регулюється Порядком повернення сум пенсій, виплачених надміру, та списання сум переплат пенсій, що є безнадійними до стягнення (далі Порядок), затвердженим Постановою правління Пенсійного фонду України № 6-4 від 21 березня 2003 року. Відповідно до пункту 4 вказаного порядку у разі припинення виплати пенсії відповідно до частини першої статті 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058решта переплати пенсії, що стягувалася за рішенням територіального органу Пенсійного фонду України, або суми пенсії, виплачені надміру внаслідок рахункової помилки, у випадку відмови пенсіонера від добровільного повернення виплачених сум стягуються в судовому порядку. Згідно пункту 3 цього Порядку, суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду України чи в судовому порядку відповідно до статті 50 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», рішення про стягнення приймає територіальний орган Пенсійного фонду України, в якому пенсіонер перебуває на обліку як одержувач пенсії. Відповідно до частини 1 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Згідно зі статтею 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом. Отже, законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки зі сторони особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності зі сторони набувача виплати. Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-91цс14 та у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 545/163/17. Згідно із частиною 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум. Наведене узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15-ц, постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 607/4570/17-ц. З 1 січня 2025 року експертиза щодо встановлення інвалідності відповідно до законодавства для повнолітніх осіб проводиться експертними командами з оцінювання повсякденного функціонування особи, сформованими відповідно до Положення про експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 листопада 2024 № 1338 «Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи» (далі - Постанова № 1338). Вказаною постановою затверджені: Положення про експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи; Порядок проведення оцінювання повсякденного функціонування особи; Критерії направлення на проведення оцінювання повсякденного функціонування особи; Порядок функціонування електронної системи щодо оцінювання повсякденного функціонування особи; Критерії встановлення інвалідності. Відповідно до пункту 3 Положення про експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи експертні команди формуються з метою організації та проведення оцінювання повсякденного функціонування особи (далі оцінювання) відповідно до Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи та критеріїв направлення на проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, затверджених Постановою № 1338. Пунктом 6 Положення про експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи передбачено, що оцінювання проводиться: Центром оцінювання функціонального стану особи (далі - ЦОФСО); експертними командами, сформованими на базі закладів охорони здоров`я. Згідно пункту 7 Положення про експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи права та обов`язки ЦОФСО за рішенням МОЗ покладаються на підприємство, установу або організацію, що належить до сфери управління МОЗ, та має ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики. Пунктом 10 Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи визначено, що рішення про встановлення інвалідності, прийняті до набрання чинності цієї постанови переглядаються ЦОФСО з дотриманням вимог, встановлених цим Порядком. Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 03 грудня 2024 року № 2022 права та обов`язки ЦОФСО покладено на державну установу «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України». Зазначеним наказом затверджено Положення про Центр оцінювання функціонального стану особи. Згідно норм статті 35 Закону № 1058 державною установою «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» передано інформацію про скасування рішень медикосоціальних експертних комісій за результатами перевірки обґрунтованості рішень експертними командами ЦОФСО. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 перебував на обліку та отримував пенсію як особа з інвалідністю III групи, призначену відповідно до Закону № 1058 на підставі його заяви від 22 січня 2020 року, виписки з акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААБ № 403916, виданої 19 грудня 2019 року терміном до 31 грудня 2021 року. Відповідно до виписки з акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААБ № 403916, виданої 19 грудня 2019 року терміном до 01 січня 2022 року, ОСОБА_1 встановлено IIІ групу інвалідності. Згідно виписки з акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААВ № 450274, виданої 10 січня 2022 року терміном до 01 січня 2025 року, ОСОБА_1 повторно встановлено IIІ групу інвалідності. Рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, що надсилається до територіальних органів Пенсійного фонду України від 07 березня 2025 року № 12235 відповідача не визнано особою з інвалідністю з 07 грудня 2021 року. Отже, з урахуванням підстав та змісту позову позивач не навів належних та допустимих доказів щодо подання ОСОБА_1 свідомо фальшивих документів, документів із неправильними відомостями або приховання достовірних даних про свій стан здоров`я та інші обставини, що впливають на встановлення права особи з інвалідністю на пенсію по інвалідності. В цьому випадку відсутні докази на підтвердження того, що позивач будь-яким чином вплинув на рішення медико-соціальної комісії від 19 грудня 2019 року та 10 січня 2022 року щодо встановлення йому III групи інвалідності. Незгода експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи з висновком медико-соціальної експертної комісії, апеляційний суд вважає як встановлення різної оцінки медичних показників стану здоров`я ОСОБА_1 різними державними експертними установами, що не доводить недобросовісності дій зі сторони ОСОБА_1 при зверненні до позивача для призначенням йому пенсії по інвалідності. Суд першої інстанції, правильно встановивши обставини справи, із урахуванням зазначених норм матеріального права, при ухваленні рішення про відмову у задоволенні позовних вимог обґрунтовано виходив із того, що позивач (платник грошових коштів) не довів недобросовісності у діях відповідача (набувача пенсії), а тому немає підстав для задоволення позовних вимог про стягнення надмірно отриманих коштів у вигляді нарахованої та виплаченої пенсії за період з 01 січня 2022 року по 31 березня 2025 року у сумі 104 803 грн. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи. У справі «Rysovskyy v. Ukraine» від 20 жовтня 2011 року Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовнішний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» від 05 січня 2000 року, «Oneryildiz v. Turkey» від 18 червня 2002 року, «Megadat.com SRL v. Moldova» від 08 квітня 2008 року, «Moskal v. Poland» від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах «Lelas v. Croatia» від 20 травня 2010 року і «Toscuta and Others v. Romania» від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах «Oneryildiz v. Turkey» від 18 червня 2002 року та «Beyeler v. Italy» від 05 січня 2000 року). Суд вказав, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про те, що вказані позовні вимоги не підлягають задоволенню. Доводи апеляційної скарги не містять посилання на докази, які б спростовували висновки суду і впливали на їх законність, а фактично зводяться до обґрунтувань апеляційної скарги тими ж обставинами, що і у позовній заяві, переоцінки доказів і незгоди апелянта з висновками суду, яким надана належна правова оцінка судом першої інстанції. Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо відсутні підстави для його скасування. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 10 лютого 2026 року залишити без змін. Згідно із підпунктом "в" пунктом 4 частини 1 статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки в задоволенні вимог апеляційної скарги відмовлено, то підстави для розподілу судового збору відсутні. Керуючись статтями 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області залишити без задоволення. Рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 10 лютого 2026 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог статті 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Л.М. Царюк Судді: Т.М. Базовкіна Ж.М. Яворська Повне судове рішення складено 06 травня 2026 року.