Ухвала КАС ВС № 420/15987/25

ф УХВАЛА 05 травня 2026 року м. Київ справа №420/15987/25 адміністративне провадження № К/990/13510/26 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Васильєвої І.А., суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В., перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29.09.2025 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 02.12.2025 у справі № 420/15987/25 за позовом Дочірнього підприємства «Автотрейдінг-Одеса» до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, - УСТАНОВИВ: Як встановлено з Єдиного державного реєстру судових рішень, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 29.09.2025, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 02.12.2025 у справі № 420/15987/25 задоволено позов Дочірнього підприємства «АВТОТРЕЙДІНГ-ОДЕСА» до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управлінням ДПС в Одеській області від 06.02.2025 №5422/15-32-07-02-20 про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток підприємств в сумі 1 177 721 грн та за штрафними санкціями в сумі 117 772 грн; від 06.02.2025 №5425/15-32-07-02-20 в частині збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 784 052 грн та за штрафними санкціями в сумі 78 405,10 грн; від 30.04.2025 №19961/15-32-07-02-20 в частині застосування суми штрафу в розмірі 6 073,86 грн за затримку реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних. Справа розглядалася в порядку загального позовного провадження. До Верховного Суду 25.03.2026 року втретє надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12.11.2024 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18.03.2025 у справі №420/1713/24. Раніше подані касаційні скарги на вказані судові рішення були повернуті скаржнику ухвалами Верховного Суду 12.01.2026 року та від 18.02.2026 року на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України, внаслідок не викладення підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених статтею 328 КАС України. Ухвалою Верховного Суду від 14.04.2026 касаційну скаргу залишено без руху, установлено скаржнику десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом подання обґрунтованого клопотання про поновлення строку касаційного оскарження і належного викладення підстав касаційного оскарження. На виконання вимог вказаної ухвали, податковим органом надіслано заяву про усунення недоліків касаційної скарги, в якій викладено такі ж самі підстави касаційного оскарження та заявлено клопотання про поновлення строку касаційного оскарження, в обґрунтування якого знову зазначено, що повернення попередньо поданої касаційної скарги судом не позбавляє права скаржника на повторне звернення до суду касаційної інстанції в найкоротший термін після повернення касаційної скарги і вчинено посилання на практику Верховного Суду щодо поновлення процесуальних строків. Розглянувши вказане клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження Верховний Суд зауважує, що воно є необґрунтованим, виходячи з наступного. Відповідно до положень частини 1 статті 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Частиною 2 статті 329 КАС України передбачено, що учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Відповідно до частини 3 статті 329 КАС України строк на подання касаційної скарги також може бути поновлений у разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною 5 статті 333 цього Кодексу. Верховний Суд в ухвалі про залишення касаційної скарги без руху зазначав скаржнику, що право на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення не є абсолютним. Вчасна первинна подача касаційної скарги не означає, що після її повернення повторне звернення до суду можливе у будь-який довільний строк, без дотримання часових рамок, встановлених процесуальним законом, оскільки у такому разі порушуватиметься принцип юридичної визначеності. Повернення касаційної скарги не зупиняє та не перериває строк на касаційне оскарження і не дає права скаржнику у будь-який необмежений час після сплину строку касаційного оскарження реалізовувати право на оскарження судового рішення повторно. Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, щодо форми і змісту касаційної скарги. Частиною 1 статті 45 КАС України регламентовано, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається. Колегія суддів, не заперечуючи проти права на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення, вважає, що таке право не є абсолютним. Це обґрунтовується змістом частини 8 статті 169 КАС України, відповідно до якої скаржник має право на повторне звернення з касаційною скаргою, якщо будуть усунуті недоліки касаційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої касаційної скарги і таке звернення відбувається без зайвих зволікань. Також скаржник повинен довести, що повернення вперше поданої касаційної скарги відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення. Водночас приведення касаційної скарги у відповідність з вимогами КАС України, в тому числі щодо належного викладення підстав для касаційного оскарження судових рішень, є процесуальним обов`язком сторони, яка не погоджується з судовими рішеннями, і для його виконання процесуальний закон встановлює достатній строк - тридцять днів з дня складення повного тексту оскаржуваного судового рішення (з дня отримання копії судового рішення). Разом з цим, Верховний Суд зауважує, що підставою для повернення попередньої касаційної скарги стало неналежне викладення скаржником підстав касаційного оскарження, передбачених частиною 4 статті 328 КАС України, тобто, саме проявлений податковим органом підхід до оформлення касаційної скарги став причиною для її повернення. Однак колегія суддів звертає увагу, що по суті підстав касаційного оскарження скаржником не враховані зауваження, викладені в ухвалі від 14.03.2026 року, тобто не змінено раніше визначені підстави касаційного оскарження з їх належним обґрунтуванням. Зокрема, скаржником вказано підставою касаційного оскарження пункт 1 частини 4 статті 328 КАС України з посиланням на неправильне застосування судами норм матеріального права, а саме: п. 44.1, п. 44.2 ст.44, п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, частини другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, пунктів 5, 6, 7 П(С)БО 16 «Витрати» та без урахування висновку Верховного Суду, викладених в постанові від 05.06.2025 у справі № 160/25897/21. За доводами скаржника, Верховний Суд в цій постанові чітко вказав, що акти на ІТ-послуги (розробка, супровід, обслуговування програмного забезпечення 1С, сервісне обслуговування ІТ-інфраструктури), які містять лише загальне формулювання типу «послуги за період» без розкриття конкретного змісту, обсягу, переліку виконаних робіт, дат виконання та способу надання послуг, не відповідають вимогам до первинного документа і не можуть підтверджувати реальність господарських операцій для цілей формування витрат та податкового кредиту. Аналогічна правова позиція викладена і в постановах Верховного Суду від 26.03.2024 у справі № 200/773/20, від 17.07.2024 у справі № 520/11707/18. За доводами скаржника, висновок судів, який суперечить наведеній позиції Верховного Суду, полягає в тому, що акти надання послуг від ФОП ОСОБА_1 , ФОП ОСОБА_2 та ТОВ «Автотрейдінг Атолл груп» визнані судами достатніми, хоча вони містять лише загальне формулювання «Супровід та обслуговування програмно-інформаційної системи управління бізнес-процесами» та «Сервісні послуги по обслуговуванню ІТ інфраструктури» без будь-якої конкретизації робіт, обсягу, дат, способу надання та переліку виконаних дій. Подібність правовідносин на думку скаржника полягає в тому, що предметом спору є правомірність формування витрат та податкового кредиту на підставі актів надання ІТ-послуг, що містять виключно загальне найменування послуги без розкриття її конкретного змісту; в обох справах контролюючий орган заперечував реальність господарських операцій саме через невідповідність первинних документів вимогам статті 9 Закону про бухгалтерський облік; правовідносини виникли між платником податків та його контрагентами виконавцями ІТ-послуг і регулюються тими самими нормами податкового законодавства. При цьому Верховний Суд зауважував скаржнику, що фактично, доводи касаційної скарзі в розрізі заявлених ним підстав, зводяться до переоцінки доказів у справі, що враховуючи вимоги статті 341 КАС України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, оскільки суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Тоді, як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень, суд першої інстанції, рішення якого залишено без змін судом апеляційної інстанції, посилався на правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 23.05.2023 у справі №360/1283/20, та від 03.03.2023 у справі №804/644/16, від 18.05.2018 у справі №П/811/1508/16, від 12.06.2018 у справі №802/1155/17-а, від 24.09.2019 у справі №826/9039/16, від 18.11.2019 у справі №808/3356/17, від 22.11.2021 у справі №0670/2176/11 зазначивши про те, що сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце і повинні оцінюватись в сукупності з іншими обставинами справи, при цьому перевагу необхідно надавати реальності здійснення господарської операції та її економічному змісту. Враховуючи вказані правові позиції, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про документальне підтвердження реальності господарських операцій з придбання послуг позивачем у своїх контрагентів (змістом актів здачі-приймання послуг, умовами договорів, листами від виконавців послуг, а також свідченнями фізичних осіб-підприємців, наданими останніми при розгляді справи в суді першої інстанції). До того ж, за висновками судів попередніх інстанцій, фізична та технічна можливість з отримання сервісних послуг по обслуговуванню ІТ інфраструктури підтверджена позивачем кількістю працівників в штаті, наявністю сервісів, мережевого обладнання, технічних і програмних засобів, баз даних та автоматизованих процесів, нерозривно пов`язаних з веденням господарської діяльності. Тоді, як ступінь деталізації опису господарської операції у первинному документі законодавством не встановлена, а тому визнання того чи іншого первинного документа таким, що відповідає або не відповідає вимогам первинного документа згідно ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» фактично залежить від суб`єктивної думки перевіряючих, що негативно впливає на позицію платника податків. Однак скаржником знову не вказано, в чому полягає неправомірність таких висновків судів попередніх інстанцій, а лише зазначено про переоцінку доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції і здійснено умовне посилання на постанови Верховного Суду в частині оцінки судом доказів у справі, що не можна вважати подібністю правовідносин у справах, бо первинні документи слід досліджувати в сукупності в кожній окремій справі в залежності від договірних правовідносин і наданих стороною доказів на їх підтвердження. При цьому з урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08.02.2020, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження. До того ж, враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У цій справі у скаржника було достатньо часу для приведення своєї касаційної скарги у відповідність із вимогами КАС України, проте, звертаючись повторно до суду з касаційною скаргою, скаржник не усунув недоліків, які стали підставою для повернення попередньої касаційної скарги. Недотримання особою вимог процесуальних норм щодо форми та змісту касаційної скарги за загальним правилом не є підставою для поновлення строку на касаційне оскарження. Це правило ще в більшій мірі стосується суб`єкта владних повноважень, щодо якого презюмується, що в його розпорядженні є достатньо засобів, зокрема організаційного характеру, для виконання покладених завдань. Невиконання відповідачем вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та як наслідок, повернення заявнику касаційної скарги не належать до об`єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов`язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Аналіз положень статей 5, 13, 328, 329 КАС України дозволяє дійти висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку, яке повинно бути реалізовано у встановлений вказаним кодексом строк. Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Підстави пропуску строку касаційного оскарження можуть бути визнані поважними, а строк поновлено лише у разі, якщо вони пов`язані з дійсно непереборними та об`єктивними перешкодами, істотними труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений процесуальним законом строк подання касаційної скарги. Отже, тільки наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення в касаційному порядку у строк встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку касаційного оскарження з поважних причин. З урахуванням вищевикладеного, Верховний Суд дійшов висновку, що скаржником не наведено поважних підстав для поновлення пропущеного строку касаційного оскарження. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження, визнані судом неповажними. Відповідно до вищенаведеного, керуючись статтями 328, 329, 330, 332, 333, 355, 359 КАС України, УХВАЛИВ: Визнати неповажними причини пропуску строку касаційного оскарження та відмовити у задоволенні клопотання Головного управління ДПС в Одеській області про поновлення строку касаційного оскарження рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29.09.2025 та постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 02.12.2025 у справі № 420/15987/25. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29.09.2025 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 02.12.2025 у справі № 420/15987/25. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена. СуддіІ.А. Васильєва Л.І. Бившева В.В. Хохуляк