Постанова Волинський апеляційний суд № 931/737/25

Справа № 931/737/25 Головуючий у 1 інстанції: Безп`ятко О. І. Провадження № 22-ц/802/593/26 Доповідач: Матвійчук Л. В. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 06 травня 2026 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Матвійчук Л. В., суддів - Федонюк С. Ю., Осіпука В. В., розглянувши у порядку спрощеного позовного (письмового) провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» на рішення Локачинського районного суду Волинської області від 24 лютого 2026 року В С Т А Н О В И В: У вересні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю (далі ТОВ) «Діджи Фінанс» звернулося до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що 13 червня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та відповідачем ОСОБА_1 укладений в електронній формі договір про споживчий кредит № 100997015 з використанням електронного підпису, договір підписаний відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора, який був надісланий на номер її мобільного телефону. Згідно з умовами цього договору відповідач отримала кредит на таких умовах: сума кредиту 7 000 грн; строк кредитування 15 днів; термін повернення кредиту 28 червня 2021 року; комісія за надання кредиту 1 330 грн, яка нараховується за ставкою 19% від суми кредиту одноразово; відсотки за користування кредитом 2 625 грн, які нараховуються за ставкою 2,50% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом; стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом; тип процентної ставки за договором фіксована. Кредитним договором передбачена можливість його пролонгації на стандартних (базових) умовах. Відповідач зобов`язалася повернути кредит та сплатити проценти за користування ним. ТОВ «Мілоан» свої зобов`язання за цим договором виконало, надало відповідачу кредит в обумовленому розмірі. Однак в порушення умов договору ОСОБА_1 свої зобов`язання за договором не виконала, кредит не повернула, проценти за користування кредитом не сплатила. 14 вересня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Діджи Фінанс» укладений договір факторингу № 08Т, згідно з умовами якого ТОВ «Діджи Фінанс» набуло право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за договором про споживчий кредит № 100997015 від 13 червня 2021 року. На момент переходу права грошової вимоги до ТОВ «Діджи Фінанс» заборгованість відповідача склала 31 955 грн, з яких: 7 000 грн заборгованість за тілом кредиту; 23 625 грн заборгованість за відсотками; 1 330 грн заборгованість за комісійними винагородами. Ураховуючи наведене, ТОВ «Діджи Фінанс» просило суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за договором про споживчий кредит № 100997015 від 13 червня 2021 року у розмірі 31 955 грн, а також понесені по справі судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 422 грн 40 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 грн. Рішенням Локачинського районного суду Волинської області від 24 лютого 2026 року в позові ТОВ «Діджи Фінанс» відмовлено. В апеляційній скарзі представник позивача ТОВ «Діджи Фінанс» Романенко М. Е., посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову ТОВ «Діджи Фінанс», а також вирішити питання про розподіл судових витрат між сторонами у справі у суді першої інстанції та у суді апеляційної інстанції. На переконання скаржника, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову в позові у цій справі. Суд не звернув уваги на те, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується укладання відповідачем кредитного договору саме у тій редакції, яка наявна серед матеріалів справи, оскільки вказаний договір підписаний електронним підписом, використання якого неможливе без проходження попередньої реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, та без здійснення входу нею на веб-сайт за допомогою логіна і пароля особистого кабінету на офіційному сайті первісного кредитора ТОВ «Мілоан». У свою чергу, стороною відповідача як до суду першої інстанції, так і до суду апеляційної інстанції, не надано жодних доказів на спростування факту укладення кредитного договору, або спростування факту перерахування та отримання нею кредитних коштів. Також доказів, які б спростували створення відповідачем особистого кабінету на сайті ТОВ «Мілоан», належність засобів зв`язку, зокрема номеру мобільного телефону та електронної пошти, які використовувались при укладенні договору, іншій особі ніж ОСОБА_1 , а також як укладення самого договору, так і отримання коштів на картковий рахунок матеріали справи не містять. Крім того, надана товариством суду копія платіжного доручення № 28701056 від 13 червня 2021 року, є належним та допустимим доказом на підтвердження перерахування первісним кредитором кредитних коштів відповідачу на умовах визначених кредитним договором. Вказаний документ підтверджує належне виконання первісним кредитором ТОВ «Мілоан» обов`язку щодо переказу кредитних коштів на банківський рахунок, зазначений відповідачем при укладенні договору. Процес зарахування коштів на картковий рахунок позичальника не входить до сфери повноважень або відповідальності кредитора, а здійснюється відповідною банківською установою на підставі платіжного доручення. Щодо платіжного документа: номер платіжної картки у ньому зазначений у зашифрованому вигляді (частково маскований), що відповідає вимогам безпеки та захисту персональних даних. Однак саме ці дані були достатніми для ідентифікації одержувача під час здійснення переказу та виникнення спірних правовідносин. Відзиву на апеляційну скаргу відповідач не подала. Відповідно до вимог ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 368, ч. 1 ст. 369 ЦПК України ця справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження та без повідомлення учасників справи. За змістом частин 4 та 5 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Датою ухвалення постанови у цій справі є 06 травня 2026 року - дата складення повного судового рішення. Згідно з частинами 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Судом першої інстанції встановлено, що 13 червня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та відповідачем ОСОБА_1 укладений в електронній формі договір про споживчий кредит № 100997015 з використанням електронного підпису, договір підписаний відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора, який був надісланий на номер її мобільного телефону. Згідно з умовами цього договору відповідач отримала кредит на таких умовах: сума кредиту 7 000 грн; строк кредитування 15 днів; термін повернення кредиту 28 червня 2021 року; комісія за надання кредиту 1 330 грн, яка нараховується за ставкою 19% від суми кредиту одноразово; відсотки за користування кредитом 2 625 грн, які нараховуються за ставкою 2,50% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом; стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом; тип процентної ставки за договором фіксована. За змістом пунктів 6.1., 7.1. кредитного договору, договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Мілоан» та набуває чинності з моменту його укладення в електронній формі, а права та обов`язки сторін, що ним обумовлені - з моменту отримання кредиту. Укладення ТОВ «Мілоан» кредитного договору з позичальником в електронній формі юридично є еквівалентним отриманню ТОВ «Мілоан» ідентичного за змістом кредитного договору, який підписаний власноручним підписом позичальника, у зв`язку з чим створює для сторін такі ж правові зобов`язання та наслідки (п. 6.4. кредитного договору). Цей договір прирівнюється до такого, що укладений у письмовій формі (п. 6.5. кредитного договору). Згідно з платіжним дорученням № 28701056 від 13 червня 2021 року ТОВ «Мілоан» перерахувало ОСОБА_1 7 000 грн на банківську карту № НОМЕР_1 , призначення платежу: кошти згідно договору №100997015. З наданого позивачем розрахунку заборгованості за договором про споживчий кредит № 100997015 від 13 червня 2021 року (відомість про щоденні нарахування та погашення) вбачається, що у відповідача ОСОБА_1 у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за кредитним договором утворилася заборгованість у розмірі 31 955 грн, з яких: 7 000 грн заборгованість за тілом кредиту; 23 625 грн заборгованість за відсотками; 1 330 грн заборгованість за комісійними винагородами. 14 вересня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Діджи Фінанс» укладений договір факторингу № 08Т, згідно з умовами якого ТОВ «Діджи Фінанс» набуло право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за договором про споживчий кредит № 100997015 від 13 червня 2021 року. На момент переходу права грошової вимоги до ТОВ «Діджи Фінанс» заборгованість відповідача склала 31 955 грн. Факт переходу права вимоги до позивача підтверджується витягом з додатку до договору факторингу. Крім того, після переходу права вимоги до ТОВ «Діджи Фінанс», останнє додаткових нарахувань відповідачу не здійснювало. 25 липня 2025 року позивач ТОВ «Діджи Фінанс» звернулося до відповідача ОСОБА_1 з досудовою вимогою про виконання зобов`язань за кредитним договором, а саме про погашення заборгованості у вищезазначеному розмірі, проте відповідач борг не погасила. Звертаючись до суду з цим позовом, ТОВ «Діджи Фінанс» у своїх вимогах зазначало, що відповідач умови кредитного договору не виконала, кредит не повернула, проценти за користування кредитними коштами, а також комісійної винагороди не сплатила, внаслідок чого у неї утворилася заборгованість у розмірі 31 955 грн, яка підлягає стягненню з відповідача на користь товариства. У відповідності до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України). Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України). За приписами ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу. Відповідно до частин 1, 2 ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Відповідно до ч. 2 ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем він вважається укладеним у письмовій формі. З огляду на зазначені норми права Верховний Суд у своїх постановах дійшов висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України). Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19, від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19. Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію». Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. При цьому, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»). За правилом ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Зазвичай електронні кредитні договори підписуються за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. На підтвердження укладення кредитного договору № 100997015 від 13 червня 2021 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Мілоан» позивач надав електронний доказ в паперовій формі. Договір підписаний електронним підписом одноразовим ідентифікатором F99690, який відповідно до вимог чинного законодавства був власноручно введений відповідачем для електронного підпису, у відповідності до вимог частин 6 та 8 ст. 11 і ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», що свідчить про те, що відповідач ознайомилася та погодилася з умовами договору, а тому сторони досягли усіх істотних умов та уклали в належній формі кредитний договір. Хоча у цій справі докази про те, що договір був підписаний відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором позивач надав лише разом із апеляційною скаргою, який з технічних причин не був поданий разом з позовною заявою (при відкритті або перегляді відповідного файлу безпосередньо в особистому кабінеті підсистеми «Електронний суд» у форматі для перегляду, а також під час його друкування, інформація про електронний підпис не відображається, що зумовлено технічними особливостями відображення таких файлів та вимогами щодо збереження конфіденційності даних), що у сукупності з іншими доказами, які були надані у суді першої інстанції, підтверджує факт укладення між сторонами кредитного договору в електронній формі. Наведене спростовує висновки суду першої інстанції про те, що позивачем не надано суду доказів того, що на виконання вимог ст.12 Закону України «Про електронну комерцію» відповідачу було надано одноразовий ідентифікатор і вона його використовувала. Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно з ст. 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги). Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає. Сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (ст. 1079 ЦК України). Статтею 1078 ЦК України визначено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Оскільки факторинг визначено п. 3 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кредитною операцією, вимоги до такого договору визначені у ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Зазначене узгоджується із правовими висновками, які викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18); від 31 жовтня 2018 року у справі №465/646/11 (провадження № 14-222цс18). Статтею 12 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Частиною 6 ст. 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно із ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України). Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України). Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини 1-3 ст. 89 ЦПК України). Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаним положенням Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме: надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором (постанова Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 904/1017/20). У справі, яка переглядається, суд першої інстанції відмовляючи в позові ТОВ «Діджи Фінанс», обґрунтовано виходив з того, що позивач не довів належними і допустимими доказами факт надання первісним кредитором позичальнику кредитних коштів, тобто виконання банком належним чином своїх обов`язків за кредитним договором. Так, до позовної заяви позивачем було долучено платіжне доручення №28701056 від 13 червня 2021 року з якого слідує, що ТОВ «Мілоан» 13 червня 2021 року ініціювало переказ коштів отримувачу ОСОБА_1 на картковий рахунок № НОМЕР_1 у розмірі 7 000 грн, призначення платежу: кошти згідно договору № 100997015. При цьому у кредитному договорі відсутні відомості щодо зазначеного номеру банківської картки, який, за твердженням позивача, належить відповідачу ОСОБА_1 . Анкета-заява на кредит № 100997015 від 13 червня 2021 року також не містить таких відомостей. З відповіді АТ «Універсал Банк» від 29 січня 2026 року № БТ/Е-3084, наданої на виконання ухвали суду від 12 січня 2026 року, вбачається, що за наданими даними картки не вдалось визначити отримувача картки, банківські рахунки на ім`я ОСОБА_1 станом на 29 січня 2026 року в АТ «Універсал Банк» не обліковуються/не обліковувались. У повторній відповіді АТ «Універсал Банк» від 19 лютого 2026 року №Е/854, наданої на виконання ухвали суду від 04 лютого 2026 року, зазначено, що за наданими даними картки не вдалось визначити отримувача картки, банківські рахунки на ім`я ОСОБА_1 станом на 29 січня 2026 року в АТ «Універсал Банк» не обліковуються/не обліковувались. Зважаючи на те, що позивач всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України не довів обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог та не надав суду будь-яких доказів, які б підтверджували факт виконання ним свого обов`язку щодо надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених кредитним договором, тому суд дійшов правильного висновку про відмову в позові ТОВ «Діджи Фінанс» у цій справі. Доведений позивачем належними та допустимими доказами факт укладення кредитного договору в електронній формі між відповідачем та первісним кредитором за відсутності доказів щодо надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених кредитним договором, у даному випадку не може бути достатньою підставою для задоволення позову про стягнення кредитної заборгованості. Таким чином, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду про відмову в позові ТОВ «Діджи Фінанс» є законним та обґрунтованим. Висновки суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги ґрунтуються на встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка. Суд правильно застосував норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують правильних висновків суду, фактично зводяться до переоцінки доказів, а також власного тлумачення правових норм. Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, апеляційний суд доходить висновку про законність та обґрунтованість ухваленого у цій справі рішення та відсутність підстав для його скасування. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстави для його зміни чи скасування відсутні. Керуючись статтями 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» залишити без задоволення. Рішення Локачинського районного суду Волинської області від 24 лютого 2026 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Головуючий-суддя Судді: