Постанова 4822 № 727/4712/25

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 30 квітня 2026 року м. Чернівці Справа № 727/4712/25 Провадження №22-ц/822/644/26 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Литвинюк І. М., суддів: Одинака О. О., Перепелюк І. Б., за участю секретаря судового засідання: Собчук І. Ю., учасники справи: позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 , відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 , відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_3 , треті особи - ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , Чернівецька міська рада, приватний нотаріус Київського нотаріального округу Голубнича Ольга Василівна, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 30 січня 2026 року, головуючий у І-й інстанції - Гавалешко П. С., ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 у квітні 2025 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_4 ОСОБА_3 , Чернівецька міська рада, про витребування майна з чужого незаконного володіння. В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що ОСОБА_3 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЧВ №071731, виданого 26 травня 2004 року Чернівецьким міськвиконкомом, зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №721, належала земельна ділянка площею 0,0224 га, кадастровий номер 7310136300:02:001:0007, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. Також на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЧВ № 063238, виданого 26 травня 2004 року Чернівецьким міськвиконкомом, зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №722, ОСОБА_3 належала земельна ділянка площею 0,0302 га, кадастровий номер 7310136300:02:001:0006, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. 10 грудня 2004 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу 42,5 ідеальних часток від земельної ділянки площею 0,0224 га, кадастровий номер 7310136300:02:001:0007, розташованої по АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель та споруд. Договір посвідчено 10 грудня 2004 року приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Голубничою О. В., зареєстровано у реєстрі за №4780. 10 грудня 2004 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу 42,5 ідеальних часток від земельної ділянки площею 0,0302 га, кадастровий номер 7310136300:02:001:0006, розташованої по АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель та споруд. Договір посвідчено 10 грудня 2004 року приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Голубничою О. В., зареєстровано у реєстрі за №4783. 15/100 ідеальних часток у праві власності на земельну ділянку площею 0,0302 га, кадастровий номер 7310136300:02:001:0006, та 15/100 ідеальних часток у праві власності на земельну ділянку площею 0,0224 га, кадастровий номер 7310136300:02:001:0007, залишились у власності ОСОБА_6 . Після відчуження ОСОБА_5 850/1000 ідеальних часток у праві власності на земельні ділянки, приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Голубничою О. В. на державних актах про право власності на землю ЧВ №063238 та ЧВ №071731, виданого 26 травня 2004 року Чернівецьким міськвиконкомом, проставлено відповідні відмітки. Рішенням Чернівецької міської ради 30 сесії 6 скликання від 29.11.2012 №670 про зміну цільового призначення земельних ділянок внесення змін та визнання такими, що втратили чинність окремих пунктів рішень з цих питань, зокрема п.36, вирішено затвердити підприємцю ОСОБА_3 проект відведення щодо зміни цільового призначення земельних ділянок за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0224 га та площею 0,0302 га для будівництва та обслуговування кафе-бару, торгово-офісних приміщень і готелю за рахунок власних земельних ділянок, наданих для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (підстава: дозвіл на складання проекту відведення-рішення міської ради V скликання від 26.06.2008 №623 (пункт 2.5), витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 03.12.2004 №5693629) та п.36.1. вирішено зобов`язати ОСОБА_7 звернутись в управління Держкомзему у м. Чернівцях для заміни державних актів на право власності на земельні ділянки за адресою: АДРЕСА_1 . 18 грудня 2012 року на підставі рішення Чернівецької міської ради від 29 листопада 2012 року №670 ОСОБА_8 видано державний акт на право власності на земельну ділянку, Серія ЯМ №738390, відповідно до якого власником земельної ділянки площею 0,0224 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, є ОСОБА_3 . З копії державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯМ №738389, виданого 18.12.2012, на підставі рішення від 29 листопада 2012 року Чернівецької міської ради №670, власником земельної ділянки площею 0,0302 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, є ОСОБА_9 19 грудня 2012 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу земельних ділянок, за яким продавець передав земельну ділянку розміром 0,0302 га, кадастровий номер №7310136300:02:001:0006, цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, та земельну ділянку розміром 0,0224 га, кадастровий номер №7310136300:02:001:0007, цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, а покупець прийняв і сплатив за них обговорену грошову суму. Вказані земельні ділянки належать продавцю на підставі державних актів на право власності серії ЯМ №738389 та ЯМ №738390 відповідно. ОСОБА_9 , діючи на підставі довіреностей від 06 грудня 2012 року в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , підписи яких у вказаних довіреностях було підроблено, 19.12.2012 уклала від їх імені з ОСОБА_2 договір купівлі-продажу 850/1000 ідеальних часток нежилих приміщень (кафе-бар та офіс), загальною площею 386,7 кв.м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 0,0302 га (кадастровий номер 7310136300:02:001:0006). Вказував на те, що ні він, ні ОСОБА_10 не були обізнані про вказані дії ОСОБА_6 , не уповноважували її на такі дії, наміру відчужувати належну їм власність не мали. Про факт отримання ОСОБА_5 нових державних актів на своєї ім`я та відчуження належних ОСОБА_1 та ОСОБА_4 часток у праві спільної часткової власності на земельні ділянки, кадастровий номер 7310136300:02:001:0006 та 7310136300:02:001:0007, вони дізнались 17.09.2018 з Державного реєстру речових прав під час підготовки документів для державної реєстрації права власності позивача на земельні ділянки, та необхідністю здачі в експлуатацію самочинного будівництва приміщення бару «Оптиміст». Просив витребувати з володіння ОСОБА_2 42,5 ідеальних часток земельної ділянки площею 0,0302 га, кадастровий номер 7310136300:02:001:0006, та 42,5 ідеальних часток земельної ділянки площею 0,0224 га, кадастровий номер 7310136300:02:001:0007, цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 у травні 2025 року звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , треті особи: Чернівецька міська рада, ОСОБА_4 , приватний нотаріус Київського нотаріального округу Голубнича О. В., про визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельних ділянок. Вказувала на те, що право власності на частку приміщення кафе-бару та офісу за ОСОБА_1 , ОСОБА_3 зареєструвала 13.12.2012 на підставі підробленої довіреності, що було достовірно встановлено в інших судових процесах. Право власності на частки ОСОБА_1 не зареєстрував до теперішнього часу. Звертає увагу суду на ту обставину, що придбане згідно з договорами купівлі-продажу ОСОБА_1 нерухоме майно у виді частки приміщень кафе-бару та офісу і двох гаражів, були на той час розташовані на земельних ділянках з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. А отже, очевидно, що спірні земельні ділянки не були відведені для будівництва та обслуговування приміщень кафе-бару та офісу і гаражів, розташованих в АДРЕСА_1 . Саме по цій причині ОСОБА_3 , як юридичний власник земельної ділянки площею 0,0302 га кадастровий номер №7310136300:02:001:0006, зверталася у відповідний Департамент ЧМР для зміни її цільового призначення. За наведених обставин, приватний нотаріус Голубнича О. В., керуючись ст. 54 Закону України «Про нотаріат», вимогами пункту 36, 64 Інструкції, виявивши під час перевірки наданих ОСОБА_5 документів відсутність серед них документів, зазначених у п.67 Інструкції, а також встановивши, що нерухоме майно, яке мала намір відчужити ОСОБА_9 ОСОБА_1 , розташоване на земельних ділянках з іншим цільовим призначенням, зобов`язана була відмовити в посвідченні як договору купівлі-продажу приміщень кафе-бару та офісу і двох гаражів, так і земельних ділянок, які не були виділені для їх обслуговування. Отже, приватний нотаріус Голубнича О. В. посвідчила зазначені спірні договори купівлі-продажу земельних ділянок всупереч діючому законодавству, що вказує на їх нікчемність. У відповідності до діючого на той час законодавства, приватний нотаріус в посвідчених договорах зазначила, що ці договори підлягають реєстрації за місцем знаходження земельних ділянок у Чернівецькому міськвиконкомі. З урахуванням уточнених вимог, просила визнати недійсним договір купівлі-продажу 42,5 ідеальних часток земельної ділянки площею 0,0302 га кадастровий номер №7310136300:02:001:0006, розташованої по АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд від 10.12.2004 серії BBO№575482, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом ЧМНО Голубничою О. В., зареєстрований в Реєстрі за №4783; визнати недійсним договір купівлі-продажу 42,5 ідеальних часток земельної ділянки площею 0,0224 га кадастровий номер №7310136300:02:001:0007, розташованої по АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд від 10.12.2004 серії BBO№575480, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом ЧМНО Голубничою О. В., зареєстрований в Реєстрі за №4780. Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 30 січня 2026 року задоволено первісний позов ОСОБА_1 , а в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено. Витребувано з володіння ОСОБА_2 42,5 ідеальних часток земельної ділянки площею 0,0302 га, кадастровий номер 7310136300:02:001:0006, цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Витребувано з володіння ОСОБА_2 42,5 ідеальних часток земельної ділянки площею 0,0224 га, кадастровий номер 7310136300:02:001:0007, цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішення суду мотивовано тим, що договір купівлі-продажу земельних ділянок від 19 грудня 2012 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , за яким продавець передав земельну ділянку розміром 0,0302 га, кадастровий номер №7310136300:02:001:0006, цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, та земельну ділянку розміром 0,0224 га, кадастровий номер №7310136300:02:001:0007, цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, а покупець прийняв і сплатив за них обговорену грошову суму, слід кваліфікувати як неукладений, оскільки законний власник майна, а саме позивач фактично не був учасником спірних правовідносин купівлі-продажу та не виражав своєї волі на відчуження належного йому нерухомого майна, оскільки довіреності на укладення даного договору не надавав. Про порушення свого права власності на спірні земельні ділянки позивач ОСОБА_1 дізнався 17 вересня 2018 року, а з 02 квітня 2020 року по 04 вересня 2025 року строки позовної давності були зупинені, і звернення позивача з даним позовом 22 квітня 2025 року вчинено в межах строку позовної давності, а тому строк позовної давності не сплив. Позивачка за зустрічним позовом ОСОБА_2 у цій справі не довела, що її права або охоронювані законом інтереси були порушені. На дане рішення суду відповідачка за первісним позовом ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні первісного позову та задовольнити зустрічний позов. Посилається на те, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вказує на те, що вона є добросовісним набувачем спірного майна за оплатним договором купівлі-продажу. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача на підставі ст. 388 ЦК України. ОСОБА_1 не має законних підстав згідно з вимогами п.3 ч.1 ст. 388 ЦК України витребовувати спірне майно від добросовісного набувача ОСОБА_2 , яке вона придбала за оплатним договором, оскільки він особисто і добровільно, до укладення договору купівлі-продажу 19.12.1012, передав це майно у фактичне володіння іншій особі, а саме ОСОБА_3 , яка за власною волею відчужила його їй. Висновок суду про те, що ОСОБА_3 після відчуження позивачу 10.12.2004 спірних земельних ділянок, звернувшись у Чернівецьку міську раду із заявою про зміну цільового призначення цих земельних ділянок, приховала факт продажу часток земельних ділянок ОСОБА_1 та ОСОБА_10 , не підтверджений жодними належними і достовірними доказами. Звертає увагу на те, що в спільній заяві ОСОБА_1 та ОСОБА_4 від 28 лютого 2008 року і у наданій ОСОБА_3 ОСОБА_1 та ОСОБА_4 довіреності відсутні будь-які посилання про належність їм на той час спірних земельних ділянок. Зазначає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні зустрічного позову, оскільки приватний нотаріус Голубнича О. В., керуючись ст. 54 Закону України «Про нотаріат», вимогами пункту 36, 64 Інструкції, виявивши під час перевірки наданих ОСОБА_3 документів відсутність серед них документів, зазначених у п. 67 Інструкції, а також встановивши, що нерухоме майно, яке мала намір відчужити ОСОБА_3 ОСОБА_1 , розташоване на земельних ділянках з іншим цільовим призначенням, зобов`язана була відмовити в посвідченні як договору купівлі-продажу приміщень кафе-бару та офісу і двох гаражів, так і земельних ділянок, які не були виділені для їх обслуговування. А отже, приватний нотаріус Голубнича О. В. посвідчила зазначені спірні договори купівлі-продажу земельних ділянок всупереч діючому законодавству, що вказує на їх нікчемність. Позивач звернувся до суду з пропуском позовної давності, оскільки мав можливість і зобов`язаний був знати про дійсний стан своїх майнових прав на придбане в 2004 році спірне майно як до 29 листопада 2012 року, так і після цієї дати. У такому разі власник може захистити своє право шляхом звернення з позовом про відшкодування збитків до особи, якій він передав річ у користування і володіння, оскільки спірне майно вибуло з його власності з його волі, а тому правовий механізм, передбачений вимогами ст. 388 ЦК України, застосуванню до спірних правовідносин не підлягає. Вказує на те, що суддя Гавалешко П. С. розглядав цивільну справу № 727/3351/23, у якій позов є ідентичним поданому у даній справі, що може свідчити про «сформовану думку» (суб`єктивна упередженість), тому суддя підлягав відводу (самовідводу). У відзиві представник позивача ОСОБА_12 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Відзив обґрунтований тим, що позивач набув право власності на 42,5/100 частки кожної із спірних земельних ділянок на підставі належним чином укладених та посвідчених договорів купівлі-продажу від 10 грудня 2004 року. В подальшому ОСОБА_3 , не маючи повноважень на відчуження належних позивачу часток, здійснила їх повторне відчуження. Отже, навіть за умови визнання апелянта добросовісним набувачем, це не виключає можливості витребування майна, оскільки визначальним є факт вибуття майна поза волею власника, що прямо передбачено пунктом 3 частини 1 статті 388 ЦК України. Відчуження спірного майна без волевиявлення власника, витребування такого майна на користь законного власника є пропорційним втручанням у право власності ОСОБА_2 , яке ґрунтується на законі, переслідує легітимну мету та є необхідним у демократичному суспільстві. Доводи апелянта про те, що у діях власника була наявна воля на відчуження майна, що унеможливлює його витребування, є необґрунтованими та спростовуються встановленими судом обставинами. Зокрема, судом першої інстанції встановлено, що позивач не надавав жодних довіреностей на розпорядження належними йому частками майна, а довіреність від 06 грудня 2012 року від імені ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_3 була підробленою, що встановлено рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівці від 18 квітня 2024 року у справі № 727/3351/23. Строк дії довіреності від 11 листопада 2005 року, виданої ОСОБА_1 та ОСОБА_10 , якою вони уповноважили ОСОБА_3 на представництво їх інтересів у всіх питаннях, що стосуються управління належними їм на праві власності нежитловими приміщеннями, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , закінчився 10 листопада 2008 року, та станом на 19 грудня 2012 року вже не діяла. Окрім цього, вказана довіреність стосувалась виключно нежитлових приміщень, а тому доводи апелянта про те, що передавши в управління ОСОБА_3 придбані в 2004 році приміщення кафе-бару та офісу на підставі довіреності від 11 листопада 2005 року, позивач фактично передав в управління і володіння також і земельну ділянку, є необґрунтованими. Позов поданий в межах строку позовної давності. Доводи апеляційної скарги про наявність підстав для відводу судді Гавалешка П. С. є безпідставними та ґрунтуються на неправильному розумінні норм процесуального права, оскільки сама по собі участь судді у розгляді іншої справи за участю тих самих осіб не є підставою для відводу, якщо такі справи не є тотожними за предметом та підставами позову. Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви, доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з наступного. За вимогами частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване судове рішення повністю відповідає зазначеним вимогам закону, з огляду на наступне. Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_3 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЧВ №071731, виданого 26 травня 2004 року Чернівецьким міськвиконкомом, зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №721, належала земельна ділянка площею 0,0224 га, кадастровий номер 7310136300:02:001:0007, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. Також ОСОБА_3 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЧВ №063238, виданого 26 травня 2004 року Чернівецьким міськвиконкомом, зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 722, належала земельна ділянка площею 0,0302 га, кадастровий номер 7310136300:02:001:0006, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. 10 грудня 2004 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу 42,5 ідеальних часток від земельної ділянки площею 0,0224 га, кадастровий номер 7310136300:02:001:0007, розташованої по АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель та споруд. Договір посвідчено 10 грудня 2004 року приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Голубничою О. В., зареєстровано у реєстрі за №4780. 10 грудня 2004 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу 42,5 ідеальних часток від земельної ділянки площею 0,0302 га, кадастровий номер 7310136300:02:001:0006, розташованої по АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель та споруд. Договір посвідчено 10 грудня 2004 року приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Голубничою О. В., зареєстровано у реєстрі за №4783. 15/100 ідеальних часток у праві власності на земельну ділянку площею 0,0302 га, кадастровий номер 7310136300:02:001:0006, та 15/100 ідеальних часток у праві власності на земельну ділянку площею 0,0224 га, кадастровий номер 7310136300:02:001:0007, залишились у власності ОСОБА_6 . Після відчуження ОСОБА_5 850/1000 ідеальних часток у праві власності на земельні ділянки приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Голубничою О. В. на державних актах про право власності на землю ЧВ № 063238 та ЧВ № 071731, виданого 26 травня 2004 року Чернівецьким міськвиконкомом, проставлено відповідні відмітки. Рішенням Чернівецької міської ради 30 сесії 6 скликання від 29 листопада 2012 року № 670 про зміну цільового призначення земельних ділянок, внесення змін та визнання такими, що втратили чинність окремих пунктів рішень з цих питань, зокрема п. 36, вирішено затвердити підприємцю ОСОБА_3 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , проект відведення щодо зміни цільового призначення земельних ділянок за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0224 га та площею 0,0302 га для будівництва та обслуговування кафе-бару, торгово-офісних приміщень і готелю за рахунок власних земельних ділянок, наданих для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (підстава: дозвіл на складання проекту відведення-рішення міської ради V скликання від 26.06.2008 р. №623 (пункт 2.5), витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 03.12.2004 №5693629) та п.36.1. зобов`язано ОСОБА_7 звернутись в управління Держкомзему у м. Чернівцях для заміни державних актів на право власності на земельні ділянки за адресою: АДРЕСА_1 . 18 грудня 2012 року на підставі рішення Чернівецької міської ради від 29 листопада 2012 року № 670 ОСОБА_8 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯМ №738390, відповідно до якого власником земельної ділянки площею 0,0224 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі є ОСОБА_3 . З копії державного акту на право власності на земельну ділянку, серія ЯМ №738389, виданого 18 грудня 2012 року на підставі рішення від 29 листопада 2012 року Чернівецької міської ради № 670, власником земельної ділянки площею 0,0302 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі є ОСОБА_9 19 грудня 2012 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу земельних ділянок, за яким продавець передав земельну ділянку розміром 0,0302 га, кадастровий номер №7310136300:02:001:0006, цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, та земельну ділянку розміром 0,0224 га, кадастровий номер №7310136300:02:001:0007, цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, а покупець прийняв і сплатив за них обговорену грошову суму. Вказані земельні ділянки належать продавцю на підставі державних актів на право власності серії ЯМ №738389 та ЯМ №738390 відповідно. ОСОБА_9 , діючи на підставі довіреностей від 06 грудня 2012 року в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , підписи яких у вказаних довіреностях було підроблено, 19 грудня 2012 року уклала від їх імені з ОСОБА_2 договір купівлі-продажу 850/1000 ідеальних часток нежилих приміщень (кафе-бар та офіс), загальною площею 386,7 кв.м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 0,0302 га (кадастровий номер 7310136300:02:001:0006). Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (частина перша статті 205 ЦК України). Відповідно до абзацу першого частини другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Згідно з абзацом першим частини першої, частин другої та третьої статті 209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису. Нотаріальне посвідчення може бути вчинене на тексті лише такого правочину, який відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 цього Кодексу. За положеннями статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (абзац перший частини першої статті 216 ЦК України). Згідно з абзацом першим частини першої статті 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Статтею 220 ЦК України передбачено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається. За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України). Згідно зі статтею 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі. Відповідно до абзацу першого статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Тлумачення вищенаведених норм ЦК України свідчить, що обов`язковим елементом двостороннього правочину (в даному випадку купівлі-продажу) є дії його сторін щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків, тобто правочин не може бути визнаний таким, що відбувся, без цілеспрямованих дій його сторін, які є вираженням їх волевиявлення. Отже, основним критерієм, за яким можна розмежувати укладені та неукладені правочини купівлі-продажу, є факт вираження сторонами правочину їх волевиявлення - зовнішньої об`єктивної форми виявлення волі особи, що проявляється у вчиненні цілеспрямованих дій з метою зміни цивільних правовідносин, що склалися на момент вчинення правочину. Коли ж відсутній факт вираження волевиявлення стороною двостороннього правочину, можна говорити про відсутність обов`язкового суб`єкта цивільних правовідносин та, як наслідок, констатувати відсутність фактичної підстави для виникнення договірних правовідносин. Тобто, на відміну від укладених правочинів, у цьому випадку не виникає самої можливості піддати юридичній оцінці об`єктивно відсутній юридичний факт (цілеспрямовану дію), існування якого було б зумовлено юридично значимим волевиявленням учасника цивільних правовідносин. Натомість у випадку недійсності чи нікчемності правочину насамперед йдеться про юридичну кваліфікацію об`єктивно наявного та вираженого у певний спосіб волевиявлення суб`єкта права щодо виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин. Отже, на відміну від неукладеного правочину, оспорюваний та нікчемний правочин є такими, що відбулися, а його сторони виразили своє волевиявлення на зміну цивільних правовідносин. Конструкція частини третьої статті 203 ЦК України визначає наявність волевиявлення учасника правочину обов`язковим і безумовним елементом, додержання якого є необхідним для чинності правочину. При цьому таке волевиявлення має бути: 1) вільним; 2) відповідати внутрішній волі учасника правочину. У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю на вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли. Підпис на правочині, для якого визначено обов`язкову письмову форму, виконує функцію підтвердження волевиявлення сторони, зафіксованого у тексті цього правочину. При цьому підпис є обов`язковим атрибутом письмової форми правочину. З огляду на зміст частини четвертої статті 203, частини першої статті 215, частини першої статті 218 ЦК України закон не пов`язує недійсність правочину з недотриманням установленої для нього обов`язкової письмової форми, частиною якої є підпис сторін. Водночас укладеність договору пов`язується з досягненням сторонами згоди з усіх істотних його умов (див. частину першу статті 638 ЦК України). Належним підтвердженням досягнення сторонами згоди щодо визначених у договорі умов є, зокрема, їх підписи. Неукладеність договору у зв`язку з недотриманням установленої для нього законом обов`язкової письмової форми, зокрема й щодо його підписання, повинна насамперед корелюватися з відсутністю у сторони правочину волевиявлення на його укладення, про що може свідчити факт непідписання договору цією особою чи підписання його від імені сторони іншою неуповноваженою особою (підроблення підпису). Відсутність (підроблення) підпису сторони правочину, щодо якого передбачена обов`язкова письмова форма, за загальним правилом не свідчить про недійсність цього правочину, а вказує на дефект його форми та за відсутності підтвердження волевиявлення сторони на його укладення, свідчить про неукладеність такого правочину. Неукладений правочин не може бути визнаний недійсним чи вважатися нікчемним (недійсним у силу вимог закону), оскільки недійсність правочину як приватноправова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів, щодо яких було виражено волевиявлення сторін правочину, або ж їх відновлювати. Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2024 року у справі № 204/8017/17 (провадження № 14-29цс23). Відповідно до частини 4 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Постановою Чернівецького апеляційного суду у цивільній справі № 727/10070/18, яка набрала законної сили, встановлено обставини набуття у власність ОСОБА_1 частки у праві власності на спірні земельні ділянки на підставі договорів купівлі-продажу від 10 грудня 2004 року, отримання ОСОБА_3 на підставі рішення Чернівецької міської ради від 29 листопада 2012 року №670 нових державних актів на своє ім`я на право власності на земельні ділянки у зв`язку зі зміною їх цільового призначення, відчуження 19 грудня 2012 року спірних земельних ділянок ОСОБА_2 . Також встановлено порушення права ОСОБА_1 на земельні ділянки внаслідок вибуття вказаного майна з його власності не за його волею. Суд першої інстанції, встановивши, що ОСОБА_1 не був обізнаний про вказані дії ОСОБА_6 , не уповноважував її на такі дії, наміру відчужувати належну йому власність не мав, дійшов обґрунтованого висновку, що договір купівлі-продажу земельних ділянок від 19 грудня 2012 року, підписаний між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , за яким продавець передав земельну ділянку розміром 0,0302 га, кадастровий номер №7310136300:02:001:0006, цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, та земельну ділянку розміром 0,0224 га, кадастровий номер №7310136300:02:001:0007, цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, а покупець прийняв і сплатив за них обговорену грошову суму, є неукладений, оскільки законний власник майна, а саме позивач фактично не був учасником спірних правовідносин купівлі-продажу та не виражав своєї волі на відчуження належного йому нерухомого майна, оскільки довіреності на укладення даного договору не надавав. Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Також позов не може містити вимогу, у якій ідеться про предмет спору, що відсутній (не існує); реституція ж як спосіб захисту застосовується для повернення виконаного за правочином, а не в тому разі, коли жодного виконання не відбувалося. У випадку заперечення самого факту укладення правочину, як і його виконання, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірного договору у мотивувальній частині судового рішення. Порушенням права у такому випадку є не саме по собі існування письмового тексту правочину, волевиявлення позивача щодо якого не було, а вчинення конкретних дій, які порушують право позивача (наприклад, реєстрація права власності на належне йому майно за іншою особою, чи зайняття та використання іншою особою приміщення позивача за відсутності встановлених для цього правових підстав). Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Згідно з частиною першою статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Отже, якщо нерухоме майно, що вибуло з фактичного володіння його власника за неукладеним договором купівлі-продажу, було зареєстровано за іншою особою без відповідної на те правової підстави, власник такого майна може витребувати його із чужого незаконного володіння у всіх випадках відповідно до статті 387 ЦК України. При цьому відсутністю правової підстави в цьому випадку потрібно розуміти: реєстрацію спірного нерухомого майна за стороною неукладеного правочину; реєстрацію спірного майна за третьою особою на підставі правочину, укладеного всупереч нормам чинного законодавства. Відчуження нерухомого майна за неукладеним договором потрібно розглядати як вибуття такого майна з володіння власника не з його волі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2024 року у справі № 204/8017/17 (провадження № 14-29цс23). Тому належним способом захисту позивача в цій справі є вимога про витребування спірного нерухомого майна у ОСОБА_2 на підставі статті 387 ЦК України. За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для витребування з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 425/1000 ідеальних часток земельної ділянки площею 0,0302 га, кадастровий номер 7310136300:02:001:0006, цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, що розташована за адресою АДРЕСА_1 , та 425/1000 ідеальних часток земельної ділянки площею 0,0224 га, кадастровий номер 7310136300:02:001:0007, цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 подала до суду першої інстанції клопотання про застосування судом строку позовної давності. За змістом статей 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України). Визначення початку відліку позовної давності міститься у статті 261 ЦК України, відповідно до частини першої якої перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, пред`явлених позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач. Такі правові висновки наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) та інших. Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти, що відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-152цс14. У справі, яка переглядається, установлено, що позивач дізнався про порушення свого права 17 вересня 2018 року з Державного реєстру речових прав під час підготовки документів для державної реєстрації права власності позивача на земельні ділянки, та необхідністю здачі в експлуатацію самочинного будівництва приміщення бару «Оптиміст». З позовом про витребування майна з незаконного володіння ОСОБА_1 звернувся до суду у квітні 2025 року. Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався. Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». У пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності, і всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19). Отже, Законом № 540-IX, який набрав чинності 02 квітня 2020 року, було продовжено перебіг позовної давності для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на час дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), тому заява відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності не підлягає задоволенню судом з урахуванням положень вищенаведеного законодавства, що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 06 травня 2021 року у справі № 903/323/20, від 07 вересня 2022 року у справі № 679/1136/21, від 16 листопада 2023 року у справі № 487/1342/21. З урахуванням пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та часу введення в Україні карантину з 12 березня 2020 року у межах позовної давності знаходиться період з 12 березня 2017 року. В подальшому Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні »№ 64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05:30 год. 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, який Указами Президента України неодноразово продовжувався. Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2120-IX, який набрав чинності 17 квітня 2022 року, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 19, відповідно до якого у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану». Закон України №4434-ІХ від 14.05.2025 року «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного України щодо поновлення перебігу позовної давності», яким виключено пункт 19 «Прикінцевих та перехідних положень» щодо призупинення строків позовної давності, набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, тобто з 04 вересня 2025 року. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що про порушення права власності на спірні земельні ділянки позивач ОСОБА_1 дізнався 17 вересня 2018 року, а з 02 квітня 2020 року по 04 вересня 2025 року строки позовної давності були зупинені, і звернення позивача з даним позовом у квітні 2025 року вчинено в межах строку позовної давності. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що суд першої інстанції неправомірно відмовив у задоволенні її зустрічної позовної заяви, є безпідставними, оскільки, як правильно встановлено судом, ОСОБА_2 не була стороною договорів купівлі-продажу від 10 грудня 2004 року, укладених між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , а відтак не наділена правом вимагати визнання їх недійсними, оскільки такі договори безпосередньо не порушують її прав чи охоронюваних законом інтересів. Також безпідставними є твердження апелянта про порушення нотаріусом вимог Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій, оскільки положення пункту 64 вказаної інструкції стосуються випадків самочинного будівництва, тоді як спірні об`єкти нерухомості були збудовані на підставі належних дозвільних документів та введені в експлуатацію, що виключає можливість застосування вказаної норми. Безпідставними є доводи апеляційної скарги, що суддя Гавалешко П. С. підлягав відводу (самовідводу) з огляду на наступне. Згідно з частиною першою статті 36 ЦПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо: 1) він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; 2) він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі; 3) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; 4) було порушено порядок визначення судді для розгляду справи; 5) є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді. Відповідно до частини четвертої статті 36 ЦПК України незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання, не може бути підставою для відводу. Згідно із статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Суд, встановлений законом (законний суд), є необхідним інституційним елементом справедливого правосуддя в тому розумінні, яке цьому поняттю надає стаття 6 Конвенції. Лише такий суд, керуючись правовими засадами та за встановленою законом процедурою, є компетентним здійснювати правосуддя. Європейський суд з прав людини вказав, що наявність безсторонності відповідно до пункту першого статті 6 Конвенції повинна визначатися за суб`єктивним та об`єктивним критеріями. Відповідно до суб`єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об`єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності. Стосовно суб`єктивного критерію, особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного. Стосовно об`єктивного критерію, то це означає, що під час вирішення того, чи є у цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання об`єктивно обґрунтованими (рішення в справі «Білуха проти України», № 33949/02, § 49-52, від 09 листопада 2006 року). Колегія суддів констатує відсутність підстав для висновку про необ`єктивність та упередженість судді Гавалешко П. С. згідно зі статтею 36 ЦПК України з огляду на оціночний характер таких тверджень заявника та відсутність доказів фактичної упередженості судді, а також з огляду на те, що доводи зумовлені незгодою заявника із рішеннями останньої як судді у іншій справі за встановлених в останній обставин, що в силу приписів частини четвертої статті 36 ЦПК України не є підставою для відводу. За таких обставин, доводи апеляційної скарги щодо відводу судді Гавалешка П. С. зводяться до незгоди заявника з результатами вирішення іншої справи, що відповідно до частини четвертої статті 36 ЦПК України не може бути підставою для відводу судді. Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення суду, та фактично зводяться до незгоди апелянта з висновками суду. При цьому, докази та обставини, на які посилається апелянт в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права. Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому його слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Керуючись статтями 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 30 січня 2026 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повна постанова складена 04 травня 2026 року. Суддя-доповідач І. М. Литвинюк Судді: О. О. Одинак І. Б. Перепелюк