Постанова 4823 № 748/475/26

Справа № 748/475/26 Головуючий у 1 інстанції Кухта В. О. Провадження № 33/4823/457/26 Категорія - ч. 1 ст. 130 КУпАП П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 05 травня 2026 року місто Чернігів Чернігівський апеляційний суд у складі: судді Мазура С.А., за участі: особи, що притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , та його захисника Кушнеренка Є.Ю. , розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Чернігові справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою захисника Кушнеренка Є.Ю. в інтересах особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 на постанову Чернігівського районного суду Чернігівської області від 01 квітня 2026 року, встановив: Цією постановою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , військовослужбовця, притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено стягнення у виді штрафу у розмірі 17 000 грн з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік. Місцевим судом установлено, що 26.01.2026 року о 13:43 год ОСОБА_1 в с. Новоселівка, Чернігівського району та області, по вул. Шевченка, 20, керував транспортним засобом «SsangYong Rexton», р.н. НОМЕР_1 у стані наркотичного сп`яніння, чим порушив п. 2.9 «а» Правил дорожнього руху (далі ПДР). Не погодившись із рішенням суду, захисник подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову місцевого суду скасувати та закрити провадження по справі у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає про порушення проведеного огляду та зауважує, що ОСОБА_1 являється військовослужбовцем, перебуває на службі і в день, коли його зупинили працівники поліції також виконував службові обов`язки, повідомляв про це працівникам поліції, узгоджував дії з командиром, тому його огляд мав проводитися на підставі ст. 266-1 КУпАП. Встановивши, що останній є військовослужбовцем, працівники поліції не мали повноважень проводити його огляд у порядку ст. 266 КУпАП, тому результати такого є недопустимими доказами. Також, посилаючись на положення ст. 17 КУпАП, якими передбачено дії особи у стані крайньої необхідності, вважає, що ОСОБА_1 діяв у стані крайньої необхідності, оскільки є діючим військовослужбовцем та має виконувати накази командування, тому змушений був керувати автомобілем. Крім того, зазначає, що він потребує посвідчення водія для виконання завдань під час проходження служби, оскільки виконує обов`язки щодо логістики на території, де базується батальйон, займається вивозом власного екіпажу. Дослідивши апеляційну скаргу, вислухавши захисника Кушнеренка Є.Ю. та особу, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , які підтримала вимоги апеляційної скарги та просили її задовольнити із викладених підстав, при цьому ОСОБА_1 в своїх поясненнях не заперечував факту керування транспортним засобом в стані наркотичного сп`яніння, але таке керування було пов`язано з виконанням наказу командира про відвезення документації до міста Києва, а отже вважає, що діяв в стані крайньої необхідності, апеляційний суд приходить до наступного висновку. Відповідно до ч. 7 ст. 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Відповідно ст. ст. 245, 251, 252, 280, 283 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами. При цьому орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Частина 1 статті 130 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за керування транспортними засобами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння, а так само за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Відповідно до вимог пункту 2.9 «а» Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України за № 1306 від 10 жовтня 2001 року, водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин. Згідно п. 6 розділу І Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої Наказом МВС України та МОЗ України 09.11.2015 року № 1452/735, огляд на стан сп`яніння проводиться: поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом, а також лікарем закладу охорони здоров`я. Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР 1 № 588697 від 11.02.2026 водій ОСОБА_1 керував 26.01.2026 транспортним засобом у стані наркотичного сп`яніння, що підтверджено висновком щодо результатів медичного огляду №116 від 26.01.2026. Протокол про адміністративне правопорушення відповідає вимогам ст. ст. 254, 256 КУпАП, складений уповноваженою на те особою, визначеною ст. 255 КУпАП, а наведені у ньому обставини об`єктивно підтверджуються іншими доказами, дослідженими судом. Протокол про адміністративне правопорушення є документом, що офіційно засвідчує факт учинення неправомірних дій, і є одним із джерел доказів, у силу положень ст. 251 КУпАП. З переглянутих судом відеозаписів як із відеореєстратора поліцейського автомобіля, яким зафіксовано рух транспортного засобу та його зупинку, так і у подальшому відео із нагрудних камер поліцейських вбачається, що вказаним автомобілем керував водій ОСОБА_1 був зупинений працівниками поліції, які, встановивши ознаки наркотичного сп`яніння, запропонували пройти медичний огляд на стан наркотичного сп`яніння, на що водій погодився. В подальшому результати огляду у лікаря-нарколога підтвердили перебування водія у стані наркотичного сп`яніння, про що складено висновок від 31.01.2026 (а.с.6). Таким чином, місцевий суд, розглядаючи справу по суті, правильно встановив фактичні обставини, які полягали у керуванні ОСОБА_1 транспортним засобом у стані наркотичного сп`яніння. Відеозапис є одним із об`єктивних доказів у справі про адміністративне правопорушення, оскільки на ньому зафіксована подія правопорушення. Відеозапис суд оцінює у сукупності з іншими дослідженими судом та наведеними у даній постанові доказами, і така сукупність належних та допустимих доказів свідчить про доведеність вини ОСОБА_1 у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Апеляційна скарга не містить доводів, які б ставили під сумнів склад правопорушення керування автомобілем у стані наркотичного сп`яніння та спростували висновки суду першої інстанції з цього приводу. Посилання сторони захисту на порушення працівниками поліції Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції не містить таких, які б вплинули на правильність прийнятого судом рішення. Апеляційні доводи стосовно незгоди з порядком проведення огляду з урахуванням того, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем, тому огляд мав проводитися в порядку, передбаченому ст. 266-1 КУпАП необґрунтовані. За змістом ч. 1 ст. 15 КУпАП за порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху військовослужбовці несуть адміністративну відповідальність на загальних підставах. Положеннями ст. 266-1 КУпАП передбачено огляд військовозобов`язаних та резервістів під час проходження зборів, а також військовослужбовців Збройних Сил України на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції. Відповідно до ч. 3 ст. 266-1 КУпАП огляд на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння військовозобов`язаних та резервістів під час проходження зборів, а також військовослужбовців Збройних Сил України, щодо яких є підстави вважати, що вони у стані сп`яніння перебувають на вулицях, у закритих спортивних спорудах, у скверах, парках, у всіх видах громадського транспорту (включаючи транспорт міжнародного сполучення) та в заборонених законом інших місцях, проводиться посадовою особою, уповноваженою на те начальником органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, з використанням спеціальних технічних засобів та тестів. Виходячи з аналізу вказаної норми, огляд на стан сп`яніння у порядку передбаченому ст. 266-1 КУпАП проводиться щодо військовослужбовців під час виконання обов`язків військової служби, що підлягає встановленню у кожному конкретному випадку. У цьому судовому проваджені, не встановлено факту виконання ОСОБА_1 службових обов`язків під час керування транспортним засобом та його зупинки за встановлених обставин, оскільки надані пояснення про виконання наказу командира не підтверджено жодним доказом, як то письмовим наказом, тощо, що підтверджувало б факт безпосереднього виконання обов`язків військової служби. Водночас факт перебування його у якості військовослужбовця не впливає на кваліфікацію правопорушення та необхідність проведення огляду в особливому порядку, оскільки даних про те, що він виконував бойове завдання, яке зобов`язувало б його у той момент керувати автомобілем, суду не надано. Отже, у цьому випадку він як суб`єкт правопорушення є саме водієм, а тому його огляд на стан алкогольного сп`яніння обґрунтовано було запропоновано відповідно до вимог ст. 266 КУпАП, зокрема, у лікаря-нарколога, на що водій погодився та пройшов такий. Стосовно доводів захисника про те, що ОСОБА_1 діяв у стані крайньої необхідності, оскільки є діючим військовослужбовцем, то апеляційний суд зазначає таке. Відповідно до ст. 17 КУпАП особа, яка діяла в стані крайньої необхідності, необхідної оборони або яка була в стані неосудності, не підлягає адміністративній відповідальності. Згідно ст. 18 КУпАП не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто, для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода. Так, у постанові від 21 грудня 2018 року в справі № 686/5225/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зауважив, що у разі вчинення особою діяння у стані крайньої необхідності така особа не лише звільняється від адміністративної відповідальності, а такі дії взагалі не розглядаються як адміністративне правопорушення, оскільки в діянні немає ознаки вини. Інститут крайньої необхідності покликаний сприяти підвищенню соціальної активності учасників суспільних відносин, є гарантією правового захисту людини, що бере участь у запобіганні шкоди правам громадян, інтересам держави й суспільства. Стан крайньої необхідності виникає, коли є дійсна, реальна, а не уявна загроза зазначеним інтересам. Однією з найважливіших умов правомірності акта крайньої необхідності є те, що за таких обставин небезпека не може бути усунута іншими засобами, тобто, засобами, не пов`язаними із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересам. Спосіб збереження охоронюваного законом інтересу за рахунок іншого повинен бути саме крайнім. Якщо для запобігання небезпеки, що загрожує, в особи є шлях, не пов`язаний із заподіянням шкоди, вона повинна обрати саме цей шлях. Інакше посилання на стан крайньої необхідності виключається. Шкода, заподіяна в стані крайньої необхідності, повинна бути менш значною, ніж відвернена шкода. Заподіяння шкоди, рівної тій, що могла бути спричинена, або шкоди більшої, не може бути виправдана станом крайньої необхідності. Зокрема, не можна рятувати одне благо за рахунок заподіяння шкоди рівноцінному благу. Питання про те, яку шкоду вважати більш значною, а яку менш, є питанням факту й вирішується в кожному конкретному випадку залежно від конкретних обставин справи. В основу оцінки шкоди заподіяної й шкоди відверненої повинні бути покладені як об`єктивний, так і суб`єктивний критерії, проте визначальним має бути об`єктивний критерій. Доводи захисника, що ОСОБА_1 діяв у стані крайньої необхідності, нічим не підтверджені, а саме по собі перебування останнього на військовій службі та не в умовах бойової обстановки, за відсутності відповідного наказу керівництва, не дозволяло сідати за кермо транспортного засобу в стані наркотичного сп`яніння. Таким чином, зважаючи на конкретні обставини справи, адміністративне правопорушення, яке вчинив ОСОБА_1 є умисною, суспільно небезпечною дією, а тому зазначені у апеляційній скарзі обставини не можуть вважатись такими, що є підставою для закриття справи, у зв`язку з вчиненням дій особою в стані крайньої необхідності. Відтак, доводи апелянта про відсутність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення є необґрунтованими і не заслуговують на увагу. Таку позицію захисника слід розцінювати, як намагання його підзахисним уникнути встановленої Законом відповідальності за скоєне. Отже, викладені обставини вказують на те, що місцевий суд повно і всебічно дослідив матеріали справи, дав правильну оцінку доказам та обґрунтовано визнав ОСОБА_1 винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, оскільки він керував транспортним засобом у стані наркотичного сп`яніння, чим порушив п.2.9 «а» Правил дорожнього руху, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції. Стягнення призначено у відповідності з вимогами ст. 33 КУпАП, у розмірі, визначеному санкцією ч. 1 ст. 130 КУпАП, за якою його притягнуто до адміністративної відповідальності і яка є безальтернативною. За таких обставин, постанова суду першої інстанції відповідає вимогам закону, підстав для її скасування не встановлено. Керуючись ст. 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу захисника залишити без задоволення, а постанову Чернігівського районного суду Чернігівської області від 01 квітня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП залишити без змін. Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає. СуддяС. А. Мазур