Постанова 4857 № 140/3143/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 травня 2026 рокуЛьвівСправа № 140/3143/24 пров. № А/857/36548/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: судді-доповідача Іщук Л. П., суддів Обрізка І.М., Пліша М.А., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) Державної прикордонної служби України на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 31 липня 2025 року (головуючий суддя Валюх В.М., м. Луцьк) у справі №140/3143/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) Державної прикордонної служби України про визнання дій та бездіяльності протиправними, в с т а н о в и в : ОСОБА_1 звернувся з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) (далі ВЧ НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі Порядок № 100), та зобов`язання нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні із 17.01.2018 по день фактичного розрахунку 22.02.2024 відповідно до Порядку №

100. В обґрунтування позову зазначає, що оскільки відповідач не провів з ним під час звільнення з військової служби остаточний розрахунок, то він відповідно до вимог статті 117 КЗпП України має право на виплату середнього грошового забезпечення за весь час затримки такого розрахунку відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 31 липня 2025 року позов задоволено. Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 213036 гривень 38 копійок. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач та відповідач оскаржили його в апеляційному порядку. Позивач в обгрунтування апеляційних вимог зазначає, що суд першої інстанції неправильно обрахував суму середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 , взявши до обрахунку довідку про розмір грошового забезпечення, яке враховується до обчислення середньоденного грошового забезпечення, видану Військовою частиною НОМЕР_1 . Вказує, що така довідка не містить усіх постійних складових грошового забезпечення (щомісячної додаткової грошової винагороди), яку отримував позивач у листопаді-грудні 2017 року, що вплинуло на базу розрахунку середньоденної заробітної плати для цілей обчислення середнього заробітку за період несвоєчасного розрахунку. Наголошує, що відповідач, виконуючи ухвалу суду про витребування доказів, протиправно не зазначив у довідці про розмір грошового забезпечення таку складову грошову забезпечення ОСОБА_1 як щомісячну додаткову грошову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій». Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог з урахуванням обґрунтувань, наведених в апеляційній скарзі. Відповідач апеляційні вимоги обґрунтовує тим, що при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні сум не було спору щодо їх розміру. Зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що положення ст. ст.116 та 117 КЗпП не розповсюджується на правовідносини, що виникли у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати, а відтак, вимоги позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні згідно з частиною першою статті 117 КЗпП України, є безпідставними. Просить скасувати рішення суду та прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні позову. Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, апеляційний суд відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, проаналізувавши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг, суд вважає, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону (ВЧ НОМЕР_1 ) від 15.12.2017 № 295-ос старшого прапорщика ОСОБА_1 , інспектора прикордонної служби 1 категорії кулеметника відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби ІНФОРМАЦІЯ_3 ІІІ категорії (тип Б) звільнено з військової служби в запас на підставі підпункту ї пункту 1 частини восьмої статті 26 Закону № 2232-ХІІ (а. с. 10). Наказом т. в.о. начальника НОМЕР_2 прикордонного загону (ВЧ НОМЕР_1 ) від 16.01.2018 № 18-ос По особовому складу ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу і всіх видів забезпечення. У цьому наказі зазначено про виплату позивачу при звільненні: одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби у розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за 18 повних календарних років в сумі 47409,75 грн відповідно до Інструкції № 425; надбавки з 01.01.2018 по 16.01.2018 за виконання особливо важливих завдань під час проходження служби у розмірі 90 % від посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років; надбавки за особливі умови служби, пов`язані з ризиком життя, у розмірі 15 % посадового окладу; премії у розмірі 410 % посадового окладу; додаткової грошової винагороди за грудень 2017 року з 01.12.2017 по 31.12.2017 та додаткової грошової винагороди за січень 2018 року з 01.01.2018 по 16.01.2018, Виключити зі списків особового складу 16.01.2018 (а. с. 10 зворот). З Єдиного державного реєстру судових рішень убачається, що рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 24.12.2021 (залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03.05.2022) у справі № 140/11222/21 за позовом ОСОБА_1 до ВЧ НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, позов задоволено частково, зокрема, зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 16.01.2018 (із встановленням січня 2008 року як базового місяця). 15.06.2022 та 28.10.2022 на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 24.12.2021 у справі № 140/11222/21 на картковий рахунок позивача були перераховані кошти в загальній сумі 76146,20 грн (5485,86 грн + 70660,34 грн), що підтверджується довідкою-розрахунком виплати індексації грошового забезпечення (а. с. 12), відомістю зарахувань заробітної плати (а. с. 12 зворот), довідкою баку (а. с. 13). З Єдиного державного реєстру судових рішень убачається, що рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 27.06.2023 (залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09.01.2024) у справі № 140/5579/23 за позовом ОСОБА_1 до ВЧ НОМЕР_1 про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити дії, позов задоволено повністю, зокрема, зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату (з урахуванням виплачених сум) грошової допомоги на оздоровлення, виплаченої у 2016-2017 роках, підйомної допомоги, виплаченої у 2018 році, компенсації за невикористані дні відпустки у 2016 році, одноразової грошової допомоги при звільненні у 2018 році та щомісячної додаткової грошової винагороди за період з 01.01.2016 по 16.01.2018 з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення за вказані періоди та зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2021 № 159, здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати - з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації 28.10.2022. 22.02.2024 на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 27.06.2023 у справі № 140/11222/21, на картковий рахунок позивача були перераховані кошти в загальній сумі 57256,29 грн, що підтверджується банківською випискою (а. с. 14). Водночас, з розрахунку виплат, наданих ВЧ НОМЕР_1 вбачається, що вказана сума (57256,29 грн) включає і компенсацію втрати частини доходів в розмірі 48563,94 грн, тоді як належне грошове забезпечення становить загальну суму 8692,36 (а. с. 65-66). Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 19.07.2024 (залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.02.2025) у справі № 140/11229/21 за позовом ОСОБА_1 до ВЧ НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, позов задоволено повністю, зокрема, зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату (з урахуванням виплачених сум) ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення у червні 2016 року, у листопаді 2017 року, підйомної допомоги у лютому 2018 року та одноразової грошової допомоги при звільненні з врахуванням у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889, та зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 4 статті 10-1 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20.12.1991 № 2011-ХІІ та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702, за 2013-2017 роки (а. с. 38-42). 17.03.2025 на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 19.07.2024 у справі № 140/11229/21, на картковий рахунок позивача були перераховані кошти в загальній сумі 25271,80 грн, що підтверджується довідкою-рахунком, виданою ВЧ НОМЕР_1 (а. с. 59). Згідно із довідкою, виданою ВЧ НОМЕР_1 , середньоденне грошове забезпечення позивача становило 170,12 грн (а. с. 59 зворот). Позивач, вважаючи бездіяльність відповідача щодо невиплати середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні протиправною, звернувся до суду з даним позовом. Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, в межах доводів та вимог апеляційної скарги колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного. Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Нормативно-правовим актом, який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ) відповідно до статті 2 якого ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України. Відповідно до абзацу 3 пункту 242 розділу ХІІ Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України № 1153/2008 від 10.12.2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Відповідно до пункту 7 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, військовослужбовцям, які виключаються зі списків особового складу військової частини, грошове забезпечення виплачується до дня виключення включно. В наказах про виключення зі списків особового складу обов`язково зазначається про виплату одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Згідно з пунктом 1 розділу XXXI вказаного Порядку військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби у зв`язку із закінченням строку контракту, грошове забезпечення виплачується до дня виключення наказом зі списків особового складу включно, але не більше, ніж до дня закінчення строку контракту. Таким чином, на день виключення зі списків особового складу військової частини з особою, звільненою з військової служби, має бути проведений повний розрахунок. Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Водночас, такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України). Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку з працівником. Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України, як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 28 січня 2021 року (справа № 240/11214/19), від 21 квітня 2021 року (справа №120/3857/19-а), від 14 липня 2022 року (справа № 620/3095/20). Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Статтею 117 КЗпП України (у редакції, чинній на момент проведення з позивачем остаточного розрахунку при звільненні) передбачено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Так, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Вказаними нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником. За змістом частини 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100) у спірному випадку середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Згідно пункту 3 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку. Відповідно до положень Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення. До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років. До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, премія. До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди, допомоги. Відповідно до пункту 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (пункт 8 Порядку №100). Судовою палатою з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22 зроблено висновок, відповідно до якого із прийняттям Закону № 2352-IX законодавець обмежив строк, за який роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові середній заробіток шістьма місяцями, чим фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності. Верховний Суд зауважив, що належить враховувати норми статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Належить також враховувати приписи чинної редакції статті 117 Кодексу законів про працю України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові. У постанові від 01.05.2024 у справі № 140/16184/23 Верховний Суд зазначив, що, незважаючи на визначення приписами статті 117 Кодексу законів про працю України невиплачених працівнику сум як оспорюваних та неоспорюваних, ця обставина не впливає на дату виникнення спірних правовідносин, оскільки вони прямо пов`язані з обов`язком роботодавця розрахуватися з працівником у строк, встановлений приписами статті 116 Кодексу законів про працю України, яким переважно є день звільнення. Як встановлено з матеріалів справи, позивача виключено із списків особового складу військової частини та усіх видів забезпечення 16.01.2018. Остаточний розрахунок з позивачем був проведений 17.03.2025. Апеляційний суд звертає увагу, що Верховний Суд у постанові від 30 травня 2024 року у справі № 520/18807/23 вказав, що при розгляді такої категорії справ належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові. Судом першої інстанції встановлено, що згідно з довідкою, виданою ВЧ НОМЕР_1 , середньоденне грошове забезпечення позивача становило 170,12 грн (а. с. 59 зворот). Отже, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.01.2018 по 18.07.2022 складає 279677,28 грн (170,12 грн х 1644 календарних дні). Застосовуючи наведені вище висновки Верховного Суду, з урахуванням принципу співмірності, суд уважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь 181734,30 грн середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.01.2018 по 18.07.2022 (обчисленого як 64,98 % (відсоток сум, які були виплачені за судовими рішеннями (44,94% + 5,13% + 14,91%) від 279677,28 грн). Також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові. Таким чином, кількість днів затримки розрахунку в межах шести місяців становить

184. Сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, на яку має право позивач за вказаний період, становить 31302,08 грн (170,12 грн х 185 календарних днів). Отже, судом визначено та розмежовано питання як можливого застосування принципу співмірності, тобто в період дії норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, так і зменшення періоду виплати до шести місяців (в редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352- ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»), відтак колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що загальна сума становить 213036,38 грн (181734,30 грн + 31302,08 грн). Наведене спростовує доводи апеляційної скарги Військової частини НОМЕР_1 . Щодо доводів апелянта ОСОБА_1 , то колегія суддів погоджується із судом першої інстанції щодо визначення дати виникнення спірних правовідносин, пов`язаних з непроведенням повного розрахунку при звільненні, періодом затримки розрахунку при звільненні та застосуванням судом першої інстанції положень статті 117 КЗпП. При цьому, позивач вважає, що відповідач протиправно не зазначив у довідці про розмір грошового забезпечення щомісячну додаткову грошову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій», і, як наслідок, суд першої інстанції неправильно обрахував суму середньоденної заробітної плати. Колегія суддів такі доводи позивача не приймає до уваги, оскільки включення щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій», у довідку про розмір грошового забезпечення не було предметом даного спору, а позивач, подаючи апеляційну скаргу, намагається ініціювати новий позов. Інші доводи апеляційних скарг висновків суду першої інстанції не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29). Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, доводами апеляційних скарг висновки, викладені в судовому рішенні не спростовуються і підстав для його скасування немає. За правилами статті 139 КАС України підстав для нового розподілу судових витрат немає. Керуючись ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 325, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд п о с т а н о в и в : Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) Державної прикордонної служби України залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 31 липня 2025 року у справі №140/3143/24 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Л. П. Іщук судді І. М. Обрізко М.А. Пліш