LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова Рівненський апеляційний суд559/4744/25

від 01.05.2026НЕ ВЕРХОВНИЙ СУД

Рівненський апеляційний суд ___________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 01 травня 2026 року м. Рівне Справа № 559/4744/25 Провадження № 33/4815/538/26 Суддя Рівненського апеляційного суду Полюхович О.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Рівне матеріали справи про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою захисника Рідчеко М.В. в інтересах ОСОБА_1 на постанову Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 24 березня 2026 року, ВСТАНОВИВ: Постановою Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 24 березня 2026 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та до нього застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік. З матеріалів справи вбачається, що 22 жовтня 2025 року о 16 год. 46 хв. в м. Дубно по вул. Сурмичі, 20, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом CHERY QQ, номерний знак НОМЕР_1 , в стані алкогольного сп`яніння. Огляд проводився на місці зупинки транспортну засобу за допомогою газоаналізатора Alkotest Drager 7510, що підтверджується тестом на стан алкогольного сп`яніння №1142 від 22.10.2025, результат огляду становить 0,31 проміле, чим порушив п. 2.9.а ПДР, за що передбачена відповідальність ч. 1 ст. 130 КУпАП. В поданій апеляційній скарзі захисник Рідченко М.В. просить скасувати постанову місцевого суду про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП та закрити провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП за відсутності в його діях складу адміністративного правопорушення. Зазначає, що відеозапис не підтверджує наявності у ОСОБА_1 ознак алкогольного сп`яніння, оскільки працівник поліції прямо вказала на відсутність запаху алкоголю, а сама процедура їх встановлення фактично не проводилась, що свідчить про порушення вимог відповідної Інструкції. Вказує, що протокол про адміністративне правопорушення не є самостійним та беззаперечним доказом вини ОСОБА_1 , а суд першої інстанції, всупереч принципу презумпції невинуватості та стандарту доказування «поза розумним сумнівом», фактично поклав його в основу рішення без належної перевірки іншими доказами. Доводить, що результати огляду за допомогою приладу Drager Alcotest 7510 є неналежними, оскільки прилад використовувався з порушенням вимог метрологічного законодавства (невідповідність температурних умов), а також не враховано допустиму похибку вимірювання, внаслідок чого зафіксований показник перебуває в межах допустимого рівня відповідно до міжнародних норм. Вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, безпідставно ототожнивши стан алкогольного сп`яніння із можливим впливом лікарських засобів, хоча останні вживались відповідно до інструкцій і не доведено, що вони знижували увагу чи швидкість реакції. 01 травня 2026 року на адресу апеляційного суду надійшло клопотання захисника Мазурка В.С. про відкладення розгляду справи у зв`язку з тим, що він уклав угоду з ОСОБА_1 на представлення його інтересів в апеляційному суді, тому йому, як адвокату, необхідно надати час на ознайомлення з матеріалами справи для підготовки захисту інтересів клієнта. Апеляційна скарга призначалася до розгляду на 17 квітня 2026 року та була відкладена за клопотанням адвоката Рідченко М.В. у зв`язку з її перебуванням у щорічній відпустці. На судове засідання, призначене на 01 травня 2026 року захисники Рідченко М.В. та Мазурок В.С., як і ОСОБА_1 , також не з`явилися. Разом з тим суд зазначає, що у разі неможливості особистої участі у розгляді справи в суді, особа, яка притягується до адміністративної відповідальності, має право надати письмові пояснення, письмово висловити свої заперечення у разі незгоди з постановою суду. Також, має право забезпечити присутність захисника для захисту його інтересів або взяти участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції, відповідно до ч. 7 ст. 11 Закону України «Про судоустрій та статус суддів». 27 квітня 2026 року на адресу апеляційного суду надійшло клопотання адвоката Рідченко М.В. про участь у судових засіданнях в даному провадженні в режимі відеоконференції поза межами суду з використанням власних технічних засобів у зв`язку з неможливістю прибуття до апеляційного суду. Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 29 квітня 2026 року вказане клопотання адвоката Рідченко М.В. про участь у судових засіданнях в даному провадженні в режимі відеоконференції поза межами суду з використанням власних технічних засобів було задоволено. Однак, 01 травня 2026 року адвокат Рідченко М.В. не вийшла на зв`язок з судом в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів. Відповідно до вимог ч. 4 ст. 294 КУпАП, апеляційний перегляд здійснюється суддею апеляційного суду протягом двадцяти днів з дня надходження справи до суду. Частиною 2 ст. 268 КУпАП визначено, що участь особи, яка притягається до адміністративної відповідальності за ст.130 КУпАП, не є обов`язковою. За наведених обставин, а також з метою розгляду справи в розумні строки, суд приходить до висновку про можливість розгляду справи за відсутності ОСОБА_1 та його захисників Рідченко М.В. і Мазурка В.С.. Перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення та постанову суду в межах доводів апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Згідно з вимогами ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Доказами в справі про адміністративне правопорушення, як це визначено у ст. 251 КУпАП, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Водночас, положеннями ст. 252 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Пунктами 1.3 та 1.9 ПДР встановлено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Європейський суд з прав людини у справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» (рішення від 29 червня 2007 року) зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі. Так, приписами ч. 1 ст. 130 КУпАП передбачена відповідальність як за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, так і за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Згідно приписів ст.266 КУпАП особи, які керують транспортними засобами і щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, підлягають відстороненню від керування цими транспортними засобами, річковими, морськими або маломірними суднами та оглядові на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції. Огляд водія на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов`язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення. У разі незгоди водія на проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров`я. При ухваленні постанови щодо ОСОБА_1 судом першої інстанції вказані вимоги закону було дотримано. Висновки суду про доведеність вини останнього у вчиненні адміністративного правопорушення ґрунтуються на сукупності зібраних в справі та досліджених в судовому засіданні достатніх та достовірних доказах, яким дана правильна юридична оцінка. Факт керування транспортним засобом ОСОБА_1 в стані алкогольного сп`яніння при встановлених судом обставинах підтверджуються: даними протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №490865 від 22 жовтня 2025 року (а.с. 2); актом огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів, згідно якого результат огляду позитивний - 0,31‰ проміле (а.с. 5); результатом тесту №1142, проведеного за допомогою газоаналізатора Alcotest Drager 7510, згідно якого ОСОБА_1 перебуває стані алкогольного сп`яніння - 0,31‰ проміле (а.с.6); направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції до медичного закладу КНП «Дубенська міська лікарня», згідно якого огляд також не проводився у зв`язку з відмовою водія (а.с. 7); відеоматеріалами з нагрудних камер працівників поліції, якими зафіксовано проходження огляду на визначення стану алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу (файл expert-ssi25, час 08:30), згоду водія з результатами огляду та відмову від проходження огляду у медичному закладі (файл expert-ssi25, час 09:10). Зазначені вище докази є узгодженими між собою та іншими доказами у справі і сумніву у своїй належності та допустимості не викликають, тому вони є належними і допустимими для використання в процесі доказування, оскільки ці докази містять у собі фактичні дані, які логічно пов`язані з тими обставинами, які підлягають доказуванню в справі та становлять предмет доказування. Апеляційний суд звертає увагу на те, що відеозаписи з нагрудних камер працівників поліції є об`єктивними доказами, тобто такими, які в процесі доказування не встановлюються від людей і не залежать від їх суб`єктивного сприйняття певних обставин. Так, апеляційний суд виходить з того, що проходження огляду на місці зупинки транспортного засобу та у медичному закладі зафіксовано відеозаписом безперервно, а тому відеозапис, долучений до матеріалів справи, є належним та допустимим доказом. Судом не встановлено обставин, які б свідчили про упередженість дій працівників поліції стосовно ОСОБА_2 та порушень ними оформлення адміністративних матеріалів, що ставили б під сумнів його вину у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Жодних доказів порушення законодавства працівниками поліції (висновок службового розслідування, оскарження дій, рішення суду, тощо) до апеляційної скарги додано не було. Твердження захисника про відсутність ознак алкогольного сп`яніння не спростовує факту його наявності, оскільки відповідно до вимог законодавства визначальним є не суб`єктивне сприйняття працівника поліції, а результати огляду із застосуванням технічного засобу. Відсутність запаху алкоголю саме по собі не виключає стану сп`яніння, що підтверджується показниками приладу. Доводи про те, що протокол не є належним доказом, не приймаються, оскільки суд першої інстанції поклав у основу рішення не лише протокол, а й інші докази у їх сукупності, зокрема результати огляду на стан сп`яніння, яким надано належну оцінку. Посилання на порушення процедури є формальними, оскільки з матеріалів справи вбачається, що огляд проведено у встановленому порядку, із фіксацією результатів, а доказів істотних порушень, які б вплинули на достовірність результату, апелянтом не надано. Доводи апеляційної скарги про те, що результат, зафіксований приладом Drager Alcotest 7510, не може розглядатися як підстава для притягнення до відповідальності, є безпідставними. Відповідно до п. 7 розд. ІІ Інструкції про порядок виявлення у водіїв ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння (затвердженої спільним наказом МВС та МОЗ №1452/735 від 09.11.2015 року), встановлення стану алкогольного сп`яніння здійснюється на підставі огляду, який проводиться згідно з вимогами цієї Інструкції поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів, показники яких після проведення тесту мають цифровий показник більше 0,2 проміле алкоголю в крові. Результат 0,31‰, зафіксований приладом Drager Alcotest 7510, перевищує встановлену законодавством межу допустимого рівня вмісту алкоголю в організмі водія і, відповідно, є належною та достатньою підставою для висновку про перебування особи у стані алкогольного сп`яніння. Посилання апеляційної скарги на положення Віденської конвенції про дорожній рух є безпідставним, оскільки ця міжнародна угода не встановлює конкретних порогових значень вмісту алкоголю, а лише зобов`язує держави-учасниці передбачати в національному законодавстві відповідальність за керування у стані сп`яніння. Таким чином, визначення допустимих показників належить до компетенції національного законодавства, і в Україні ці межі чітко закріплені у зазначеній Інструкції. Також безпідставними є доводи щодо впливу лікарських засобів, оскільки сам по собі факт їх вживання не виключає наявності стану алкогольного сп`яніння та не спростовує результатів огляду, а належних доказів їх впливу на показники приладу або стан водія не надано. Інші доводи апеляційної скарги також не дають підстав для скасування судового рішення та не впливають на правильність висновку суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. За наведених обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Стягнення суддею накладене з врахуванням положень ст.ст. 33, 38 КУпАП в межах санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП. На думку апеляційного суду, таке стягнення буде достатньою мірою гарантувати виправлення ОСОБА_1 і попередження вчинення ним нових адміністративних правопорушень, а отже досягне мети адміністративного стягнення, передбаченої ст. 23 КУпАП. Доказів на спростування висновків місцевого суду в апеляційній скарзі не наведено, матеріалами справи не встановлено і в ході судового засідання апеляційної інстанції не здобуто. Постанова суду є законною та обґрунтованою, а тому підстав для її скасування не вбачається. Керуючись ст. 6 ЄКПЛ, ст. 294 КУпАП, суд П О С Т А Н О В И В: Постанову Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 24 березня 2026 року відносно ОСОБА_1 залишити без зміни, а апеляційну скаргу його захисника Рідченко М.В. без задоволення. Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя Рівненського апеляційного суду О.І. Полюхович

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»