Постанова 4855 № 580/8994/25

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/8994/25 Суддя першої інстанції: Альона КАЛІНОВСЬКА ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 травня 2026 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача - Файдюка В.В., суддів - Бужак Н.П., Мєзєнцева Є.І., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправним і скасування рішення та зобов`язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И Л А: У серпні 2025 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - відповідач, ГУ ПФ у Волинській області), в якому просила: - визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФ у Волинській області від 10.07.2025 №232350008379 про відмову ОСОБА_1 у призначенні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці; - зобов`язати ГУ ПФ у Волинській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи на посаді судді, який дає право на отримання довічного грошового утримання судді у відставці, 20 років 2 місяці 29 днів, а саме: стаж роботи на посаді судді - 16 років 9 місяців 24 дні; стаж (досвіду) роботи (професійної діяльності) вимога щодо якого, визначена законом, надавала право на призначення на посаду судді - 3 роки; половина навчання за денною формою у вищому юридичному навчальному закладі - 5 місяців 5 днів; - зобов`язати ГУ ПФ у Волинській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02.07.2025 та прийняти відповідне рішення у урахуванням висновків суду. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 23.10.2025 позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що нормами законодавства, які були чинні як на момент звільнення позивача у відставку, так і на момент призначення її на посаду судді, передбачали можливість зарахування до стажу роботи на посаді судді як безпосередньо такої роботи, так і половини строку навчання на юридичних факультетах, а також стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що судом безпідставно застосовувалися до спірних правовідносин норми, які втратили чинність, у той час як Законом України «Про судоустрій і статус суддів» чітко окреслено роботи, які враховуються при обчисленні стажу судді, серед яких відсутні навчання та стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.11.2025 відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції. Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.04.2026 продовжено строк розгляду справи та призначено її до розгляду у порядку письмового провадження з 05.05.2026. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого. Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 з 28.05.2008 по 17.06.2025 працювала на посаді судді Чигиринського районного суду Черкаської області, з якої звільнена у відставку згідно з рішенням Вищої ради правосуддя від 17.06.2025 №12861/0/15-25. У вказаному рішенні Вищої ради правосуддя зазначено, що за результатами вивчення доданих до заяви документів щодо визначення відповідного стажу для звільнення судді ОСОБА_1 у відставку, а саме: актів про призначення, обрання, копії трудової книжки, диплома, довідки про роботу на посаді судді встановлено, що до стажу роботи на посаді судді, що дає їй право на відставку, підлягають зарахуванню: стаж роботи на посаді судді - 16 років 9 місяців 24 дні; стаж (досвіду) роботи (професійної діяльності) вимога щодо якого, визначена законом, надавала право на призначення на посаду судді - 3 роки; половина навчання за денною формою у вищому юридичному навчальному закладі - 5 місяців 5 днів. Загальний стаж роботи судді ОСОБА_1 , що дає їй право на відставку, становить 20 років 2 місяці 29 днів. Матеріали справи свідчать, що 02.07.2025 ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області із заявою про призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. За принципом екстериторіальності розгляд заяви здійснювався ГУ ПФ у Волинській області, яке рішенням від 10.07.2025 №232350008379 відмовило ОСОБА_1 у призначенні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у зв`язку з відсутністю стажу на посаді судді 20 років, зарахувавши до такого стажу лише стаж роботи на посаді судді 16 років 06 місяців 14 днів. Про прийняте рішення позивача повідомлено листом Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 14.07.2025 №2300-0204-8/55698. На підставі встановлених вище обставин, виходячи з системного аналізу приписів ст. ст. 137, 142 та п. 34 Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ст. 43 Закону України «Про статус суддів», Указу Президента України від 10.07.1995 №584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» і ряду правових позицій Верховного Суду, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність рішення ГУ ПФ у Волинській області з огляду не необґрунтоване незарахування відповідачем спірних періодів до стажу роботи на посаді судді. З таким висновком суду першої інстанції не можна не погодитися з огляду на таке. Частиною 1 статті 126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України. Відповідно до ст. 58 Основного Закону України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Приписи ч. 6 ст. 47 і п. 8 ч. 4 ст. 48 Конституції України регламентують, що незалежність судді забезпечується належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності судді. Згідно з п. 14 ч. 1 ст. 92 Основного Закону України статус суддів визначається виключно законами України. Крім того, щодо суддів у ч. 2 ст. 127 Конституції України окремо визначено вимоги щодо несумісності. Так, відповідно до положень цієї статті професійні судді не можуть належати до політичних партій і профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої. За рахунок заборони займатися іншою оплачуваною роботою суддям установлюються належні умови матеріального та соціально-побутового забезпечення. Конституційний статус судді передбачає, у тому числі, що надання судді в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя, дає підстави ставити до суддів високі вимоги і зберігати довіру до їх компетентності та неупередженості. Статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя. У рішенні від 24.06.1999 № 6-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів, а важливим механізмом забезпечення цих гарантій є встановлений частиною першою статті 130 Конституції України обов`язок держави забезпечувати фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. Конституційним Судом України у рішенні від 11.10.2005 №8-рп/2005 зазначено, що право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів. Щомісячне довічне грошове утримання - це особлива форма соціального забезпечення суддів, зміст якої розуміється у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню їх належного матеріального утримання, у тому числі після звільнення від виконання обов`язків судді. Надання судді матеріального захисту є гарантією забезпечення його незалежності. Будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя. У мотивувальній частині рішення від 14.12.2011 № 18-рп/2011 Конституційний Суд України зазначив про неможливість звуження змісту та об`єму гарантій незалежності суддів, а відповідно, матеріального та соціального забезпечення. Крім того, у рішенні Конституційного Суду України від 03.06.2013 № 3-рп/2013 підкреслено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо). Згідно з п. 11 Основних принципів незалежності судових органів (схвалені резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року) термін повноважень суддів, їх незалежність, безпека, відповідна винагорода, умови служби, пенсії і вік виходу на пенсію повинні належним чином гарантуватися законом. Положеннями Європейської хартії від 10.07.1998 про закон «Про статус суддів» визначено, що рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов`язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (п. 6.1); статус забезпечує судді, який досяг передбаченого законом віку для виходу у відставку з посади судді і який здійснював повноваження судді протягом певного строку, право на отримання виплат, рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді (п. 6.4). Також у Висновку № 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів зазначено, що дуже важливо (особливо для новітніх демократій) передбачити конкретні нормативно-правові положення, які б гарантували захист від зменшення розміру суддівських виплат (п. 62). Як зазначається в Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки від 17.11.2010 №(2010)12, «оплата праці суддів повинна відповідати їх професії та виконуваним обов`язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Мають існувати гарантії збереження належної оплати праці на випадок хвороби, відпустки по догляду за дитиною, а також гарантії виплат у зв`язку з виходом на пенсію, які мають відповідати попередньому рівню оплати їх праці» (пункт 54). Крім того, у наведеному вище рішенні від 11.10.2005 № 8-рп/2005 Конституційний Суд України також встановив, що аналіз норм Конституції України свідчить, що надання судді за рахунок держави матеріального і соціального захисту (заробітна плата, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо), що відповідає його високому статусу, є гарантією забезпечення незалежності. Матеріали справи свідчать, що на момент звернення ОСОБА_1 із заявою про звільнення з посади судді у відставку спірні правовідносини були врегульовані Законом України «Про статус суддів», який визначав статус суддів з метою забезпечення належних умов для здійснення правосуддя, дотримання Конституції і законів України, охорони прав і свобод громадян. Судовою колегією враховується, що згідно з ст. 137 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: 1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України; 2) члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу. До стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді. У свою чергу, абз. 4 п. 34 Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання). Обмежень щодо дії цього пункту в часі указаним Законом не встановлено, на чому неодноразово наголошував Верховний Суд, зокрема, у постановах від 13.04.2022 у справі №420/1840/21, від 06.07.2023 у справі № 420/3746/21 тощо. На час призначення ОСОБА_1 на посаду судді 28.05.2008 був чинний Закон України «Про статус суддів», частиною першою статті 7 якого було передбачено, що на посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший двадцяти п`яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як десять років та володіє державною мовою. Аналізуючи указані норми права та вирішуючи питання щодо їх застосування, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2020 у справі №9901/537/19 прийшла до висновку, що у зв`язку з набранням чинності Законом № 2447-VIII, яким унесено зміни до статті 137 Закону № 1402-VIII, суддям додатково до стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку, підлягає зарахуванню стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді. Отже, до стажу роботи позивача на посаді судді підлягає зарахуванню його стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) за юридичною спеціальністю після здобуття вищої юридичної освіти - період роботи на посадах старшого секретаря, старшого консультанта, помічника судді Апеляційного суду Черкаської області тривалістю 3 роки - з 28.05.2005 до 28.05.2008. Крім того, відповідно до абз. 3 ст. 1 Указу Президента України від 10.07.1995 № 584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби. Після втрати чинності ст. 1 згаданого Указу Президента України питання зарахування в стаж роботи судді інших періодів діяльності було врегульовано постановою Кабінету Міністрів України від 11.06.2008 №

545. Постановою Кабінету Міністрів України від 11.06.2008 № 545 пункт 3-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» доповнено абзацом такого змісту: «До стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби». Зазначена постанова Кабінету Міністрів України втратила чинність 01.01.2012. У відповідності до п. 11 Перехідних положень Закону України від 07.07.2010 №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом. У свою чергу, згідно вже згаданого вище абз. 4 п. 34 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання). Таким чином, законодавством, яке діяло на момент набрання чинності Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII, було передбачено право зарахування до стажу, що дає право на відставку та одержання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, за умови роботи на посаді судді не менше як 10 років, половини строку навчання на юридичному факультеті вищого навчального закладу. Указані висновки узгоджуються із позицією, викладеною, зокрема, у постановах Верховного Суду від 18.06.2020 у справі № 498/337/17, від 20.04.2021 у справі № 344/5707/19, від 30.03.2023 у справі № 280/2167/21, від 28.08.2023 у справі № 360/6255/21, від 26.09.2023 у справі № 580/1983/20. За таких обставин до стажу роботи позивача на посаді судді підлягає зарахуванню половина строку навчання за денною формою в Одеській національній юридичній академії з 28.08.2004 по 30.07.2005 - 5 місяців 5 днів. При цьому колегія суддів звертає увагу, що у постановах від 09.11.2018 у справі № 243/4794/17, від 11.12.2018 у справі № 522/5168/17, від 30.01.2020 у справі № 592/3694/17, від 23.09.2021 у справі № 620/1944/20, від 24.10.2024 у справі № 420/10628/21 Верховний Суд у подібних правовідносинах прийшов до висновку, що стаж роботи на посаді судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання, є єдиним, обраховується та встановлюється (з`ясовується) Вищою радою правосуддя при розгляді заяви про відставку (прийнятті рішення про звільнення) і застосовується, як для прийняття рішення про відставку, так і для встановлення щомісячного довічного грошового утримання та визначення його розміру. Відповідно до ст. 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. До досягнення зазначеного віку право на пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання мають чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 1) 61 рік - які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року; 2) 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року (ч. 1). Суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (ч. 2). Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді (ч. 3). За таких обставин, оскільки, як правильно підкреслив суд першої інстанції, стаж роботи позивача на посаді судді в загальному розмірі складає 20 років 2 місяці 29 днів, то ОСОБА_1 має право на призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, оскільки такий стаж роботи, що дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, становить понад 20 років. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області - залишити без задоволення. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2025 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Суддя-доповідач В.В. Файдюк Судді Н.П. Бужак Є.І. Мєзєнцев Повне судове рішення складено 05 травня 2026 року.