Постанова 4824 № 759/7870/25

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 04 травня 2026 року м. Київ Справа № 759/7870/25 Провадження № 22-ц/824/2105/2026 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Стрижеуса А.М., суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І. сторони: позивачі Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» відповідач ОСОБА_1 розглянувши в порядку письмового провадженнями за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , подану адвокатом Поповим Микитою Геннадійовичем, на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 07 липня 2025 року в цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - В С Т А Н О В И В: У квітні 2025 року позивач ТОВ «Споживчий центр» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 та просило стягнути з нього на свою користь заборгованість за кредитним договором № 15 липня 2024-100002502 від 21 липня 2024 року у розмірі 56 240,00 грн та судовий збір у розмірі 2 422,40 грн. Позов мотивований тим, що між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 15 липня 2024 року укладено кредитний договір (оферти) № 15.07.2024-100002502. Відповідно до умов договору позичальнику надано кредит у розмірі 19 000,00 грн строком на 98 днів, які він отримав 21 липня 2024 року. ТОВ «Споживчий центр» свої зобов`язання за договором виконало в повному обсязі. У свою чергу ОСОБА_1 свої зобов`язання за договором належним чином не виконує, у зв`язку з чим станом на 26 жовтня 2024 року утворилась заборгованість у розмірі 56 240,00 грн, у тому числі: заборгованість за тілом кредиту в розмірі 19 000 грн, за процентами в розмірі 23 940,00 грн, комісія 950,00 грн, додаткова комісія 2 850,00 грн, неустойка за кожен день невиконання кожного окремого зобов`язання 9 500,00 грн, чим порушуються права та інтереси ТОВ «Споживчий центр». Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 17 квітня 2025 року відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. РішеннямСвятошинського районного суду м. Києва від 07 липня 2025 рокупозов ТОВ «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 15.07.2024-100002502 від 21.07.2024 року у розмірі 56 240 (п`ятдесят шість тисяч двісті сорок) гривень 00 копійок. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» судові витрати у розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем доведено обставини, на які він посилався на підтвердження своїх вимог, в частині наявності підстав для стягнення заборгованості за кредитом і його розміру. У свою чергу відповідачем належних та допустимих доказів на спростування аргументів позивача як щодо укладення між сторонами кредитного договору, погодження всіх істотних умов договору, так і щодо розміру заборгованості не надано. Не погоджуючись з рішенням суду представник ОСОБА_1 адвокат Попов М.Г. подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволені позову відмовити в повному обсязі посилаючись на те, що рішення суду є незаконним, необґрунтованим, ухваленим при неправильній оцінці доказів, наявних у матеріалах справи і як наслідок неправильних висновків суду, що в сукупності призвело до неправильного застосування норм матеріального права при порушенні норм процесуального права. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що матеріалах справи відсутня ліцензія ТОВ «Споживчий Центр» на кредитування. Зауважує, що кредитний договір між сторонами не було укладено оскільки ОСОБА_1 не підписав кредитний договір від 21 липня 2024 року. Зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази перерахування коштів на рахунок відповідача за кредитним договором. Вказує, що розрахунок заборгованості зроблений невідомою неуповноваженою особою а тому це є неналежним доказом позовних вимог. 20 серпня 2025 року листом Київського апеляційного суду витребувано матеріали справи № 759/78700/25 з Святошинського районного суду м. Києва. Ухвалою Київського апеляційного суду від 09 жовтня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , подану адвокатом Поповим М.Г., на рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 07 липня 2025 року в цивільній справі за позовом ТОВ «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. 21 жовтня 2025 року від представника ТОВ «Споживчий Центр» Павленко Д.О. до Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому він просив рішення суду першої інстанції залишити без змін а апеляційну скаргу залишити без задоволення. Ухвалою Київського апеляційного суду від 24 березня 2026 року справу призначено до розгляду без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження. Згідно з частиною тринадцятою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Порядок розгляду справи судом апеляційної інстанції встановлено у, частина перша якої встановлює, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Ураховуючи те, що справа в силу своїх властивостей є малозначною, розгляд справи Київським апеляційним судом здійснюється в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, урахувавши аргументи, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла наступного висновку. Встановлено, що 21.07.2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем укладено кредитний договір (оферти) № 15.07.2024-100002502, згідно заявки відповідача та електронним підписом одноразовим ідентифікатором А446 ОСОБА_1 підписав пропозицію ТОВ «Споживчий центр» про укладення кредитного договору (оферти) (а.с. 11-14). Відповідно до п.2.1 вказаної пропозиції, електронний кредитний договір, частиною якого є дана пропозиція про укладення кредитного договору (оферта), укладається кредитодавцем та позичальником у порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію». Згідно п.2.2 зазначеної пропозиції, електронний кредитний договір складається з наступних електронних документів, які містять всі його істотні умови: 2.2.1дана пропозиція про укладення кредитного договору (оферта), розміщена на вебсайті кредитодавця у загальному доступі, а також у особистому кабінеті позичальника на вебсайті кредитодавця; 2.2.2 заявка, сформована на сайті кредитодавця після ідентифікації позичальника, обрання ним конкретних умов та їх схвалення кредитодавцем; 2.2.3 відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), сформований на сайті кредитодавця, та підписана позичальником в смс-повідомленні на номер телефону, вказаний при його ідентифікації на сайті. Відповідно до п.3.1 вказаної пропозиції, за цим договором кредитодавець зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно п. 3.2 зазначеної пропозиції, кредитодавець надає позичальнику кредит на наступних умовах: дата надання/видачі кредиту встановлюється у заявці, яка є невід`ємною частиною даної оферти; сума кредиту встановлюється у заявці, яка є невід`ємною частиною даної оферти; тип кредиту фіксований кредит; строк, на який надається кредит - встановлюється у заявці, яка є невід`ємною частиною даної оферти; дата повернення (виплати) кредиту - встановлюється у заявці, яка є невід`ємною частиною даної оферти; проценти за користування кредитом (проценти) - встановлюється в заявці, яка є невід`ємною частиною даної оферти; графік платежів - встановлюється у заявці, яка є невід`ємною частиною даної оферти. Також, 13.04.2023 року ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором А446 підписав заявку, яка є невід`ємною частиною пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), з якою позичальник ознайомився 21.07.2024 року (а.с. 14-15). Згідно вказаної заявки: кредитодавець ТОВ "Споживчий центр"; позичальник ОСОБА_1 ; реквізити належного позичальнику електронного платіжного засобу для перерахування коштів позичальнику за даним та наступними договорами № 15.07.2024-100002502. Відповідно до умов позичальнику надається кредит на наступних умовах:

1. Дата надання/видачі кредиту 21.07.2024 року;

2. Сума кредиту 19 000,00 грн;

3. Строк, на який надається кредит 98 днів з дати його надання;

4. Дата повернення (виплати) кредиту 26.10.2024 року;

5. Період користування кредитом кожні наступні 14 днів з дня надання кредиту. Крім того, у вказаній заявці зазначено, що позичальник підтверджує та безумовно приймає (акцептує) пропозицію про укладення кредитного договору (оферту), невід`ємною частиною якої є заява до кредитного договору № 15.07.2024-100002502, який укладається на вищевказаних умовах. Під час укладення вищевказаного кредитного договору, відповідачем 21.07.2024 року підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором А446 додаток до анкети позичальника, паспорт споживчого кредиту, в якому викладені умови надання позивачем ТОВ «Споживчий центр» кредитних коштів відповідачу, а також таблицю обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки. Згідно паспорту споживчого кредиту, ОСОБА_1 , шляхом підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором А446 погодився на умови надання кредиту а розмірі 19 000,00 грн з орієнтованою загальною вартістю кредиту для нього як споживача в розмірі 46 740,00 грн (а.с. 18). Відповідно до квитанції (ID платежу 458884204) від 21.07.2024 року, ТОВ «Споживчий центр» перерахував на банківську картку НОМЕР_1 грошові кошти у сумі 19 000,00 грн. на підставі договору № 15.07.2024-100002502 (а.с. 22). Як вбачається довідки-розрахунку про стан заборгованості за кредитним договором № 15.07.2024-100002502, складеної ТОВ «Споживчий центр», заборгованість ОСОБА_1 складає 56 240,00 грн, у тому числі: заборгованість за тілом кредиту в розмірі 19 000 грн, за процентами в розмірі 23 940,00 грн, комісія 950,00 грн, додаткова комісія 2 850,00 грн, неустойка за кожен день невиконання кожного окремого зобов`язання 9 500,00 грн (а.с. 24). Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення в повній мірі не відповідає. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. За змістом 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно зі ст. 1047 ЦК України у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, договір позики укладається в письмовій формі. Відповідно до положень ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Уразі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Згідно з абз. 1 ч. 1, ч. 3 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок. Статтею 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Аналогічні положення містить норма ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування». Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до ст. 611 ЦК України разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Частиною першою статті 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України). За правилами ч. 1 ст. 638 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України). Нормою статті 639 ЦК України передбачено, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. За приписами п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону. Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом. За приписами п. 12 ч. 1 вказаної статті Закону України «Про електронну комерцію» одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір. Підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Договір про надання споживчого кредиту підписаний відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений; Саме така позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19, від 22 листопада 2021 року у справі № 234/7719/20, від 17 січня 2022 року у справі № 234/7723/20. Відповідно до ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною. Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Використання інших видів електронних підписів в електронному документообігу здійснюється суб`єктами електронного документообігу на договірних засадах. Пунктами 5-7 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснена з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем. Згідно з ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму. Стаття 11 вказаного Закону передбачає порядок укладення електронного договору. Так, пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі «Інтернет» або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) або електронний договір повинні містити інформацію щодо можливості отримання стороною такої пропозиції або договору у формі, що унеможливлює зміну змісту. У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Інформаційна система суб`єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із статтею 64 Цивільного процесуального кодексу України, статтею 36Господарського процесуального кодексу України та статтею 79 Кодексу адміністративного судочинства України. За змістом статті 12 цього Закону якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Таким чином, оскільки даний договір укладено за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи товариства, доступ до якої забезпечується споживачу через веб-сайт або мобільний додаток, та ОСОБА_1 підписав його електронним підписом одноразовим ідентифікатором, тому без отримання відповідного ідентифікатора, без здійснення входу до інформаційно-телекомунікаційної системи товариства, такий договір не був би укладений. Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19 (провадження № 61-1602св20), від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20 (провадження № 61-2303св21), від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20 (провадження № 61-16059св21), від 08 серпня 2022 року у справі № 234/7298/20 (провадження № 61-2902св21). Отже, відповідач уклав із ТОВ «Споживчий центр» електронний договір та підписав такий у порядку, визначеному договором, а тому договір вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про відсутність у матеріалах справи належних доказів перерахування кредитних коштів на рахунок відповідача, оскільки такі доводи спростовуються наявними у справі доказами. Так, позивач виконав взяті на себе зобов`язання за кредитним договором та надав відповідачу грошові кошти у розмірі 19 000,00 грн. шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок, зазначений позичальником. Зазначене підтверджується листом ТОВ «Універсальні платіжні рішення», відповідно до якого 21 липня 2024 року було здійснено переказ грошових коштів у сумі 19 000,00 грн. на платіжну картку № НОМЕР_2 , номер транзакції в системі iPay.ua, із призначенням платежу: «видача за договором кредиту № 15.07.22024-100002502». Крім того, у кредитному договорі, укладеному між сторонами, прямо зазначено реквізити належного позичальнику платіжного засобу для перерахування коштів за цим та наступними договорами, а саме картковий рахунок № НОМЕР_2 . Отже, матеріали справи містять належні та допустимі докази на підтвердження того, що позивач перерахував кредитні кошти саме на банківський рахунок, реквізити якого були визначені відповідачем при укладенні кредитного договору, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими. Щодо доводів апеляційної скарги про відсутність у матеріалах справи ліцензії ТОВ «Споживчий Центр» на здійснення кредитування, колегія суддів зазначає таке. Як убачається з відзиву на апеляційну скаргу, позивач послався на те, що інформація про наявність у ТОВ «Споживчий Центр» ліцензії на надання коштів та банківських металів у кредит є загальнодоступною та розміщена на офіційних ресурсах Національного банку України, зокрема в Комплексній інформаційній системі НБУ. За даними офіційного реєстру НБУ, ТОВ «Споживчий Центр» дійсно значиться як фінансова установа з відповідним видом ліцензованої діяльності. Відповідно до ч. 7 ст. 85 ЦПК України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи може оглянути вебсайт (сторінку), а також інші місця збереження даних у мережі Інтернет з метою встановлення та фіксування їх змісту; у разі необхідності для такого огляду може бути залучено спеціаліста. Отже, суд не позбавлений процесуального права перевірити посилання на вебресурси, якщо відомості, що на них містяться, мають значення для правильного вирішення спору по суті. З урахуванням наведеного апеляційний суд перевірив посилання, надані позивачем, та встановив, що ТОВ «Споживчий Центр» мало ліцензію на надання коштів та банківських металів у кредит, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими. На підтвердження розміру заборгованості ОСОБА_1 позивачем наданий розрахунок заборгованості. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Згідно ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79, 80 ЦПК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Подібного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08 травня 2024 року, справа № 381/1647/21. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. Відповідно до матеріалів справи, наданий позивачем розрахунок заборгованості не містить відомостей про те, за який саме період та в якому розмірі були нараховані відсотки за користування кредитом, а також за який період і в якій сумі були нараховані штрафні санкції, зокрема пеня, неустойка, комісія та додаткова комісія. За відсутності таких відомостей, а також первинних документів, на підставі яких було здійснено відповідний розрахунок, наведена у ньому інформація сама по собі не може вважатися належним і достатнім доказом наявності заборгованості у зазначеній частині. Отже, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б підтверджували підстави та порядок нарахування відсотків, пені, комісії, неустойки та додаткової комісії за відповідний період, у зв`язку з чим вимоги позивача про стягнення такої заборгованості за період з 21 липня 2024 року по 26 жовтня 2024 року є необґрунтованими. Враховуючи, що у справах про стягнення кредитної заборгованості до предмета доказування включаються серед іншого обставини щодо розміру заборгованості, відповідно розрахунок заборгованості є належним доказом наявності та розміру заборгованості. Зважаючи на викладені вище обставини справи та норми закону, колегія суддів вважає, що наданий банком розрахунок заборгованості є не належним доказом та допустимим засобом доказування у цій справі На переконання колегії суддів, доданими до позову документами, зокрема, копією електронного кредитного договору, електронної оферти (пропозиції укласти електронний договір), інформаційної довідки про перерахування кредитних коштів, підтверджуються існування між сторонами кредитних відносин, проте позивачем не було надано належних доказів які підтверджують факт правильності нарахування відсотків та інших штрафних санкцій. При цьому суд зобов`язаний при наявності кредитної заборгованості стягнути ту суму, яка є для суду доведеною, а не взагалі відмовляти у позові. Аналогічний висновок викладений в постанові Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 204/2217/16-ц (провадження № 61-47244св18). Суд першої інстанції не врахував наведених обставин та не надав належної оцінки поданим доказам, що призвело до помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову в повному обсязі. З огляду на встановлені у справі обставини, колегія суддів доходить висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме в частині стягнення суми основної заборгованості за тілом кредиту у сумі 19 000,00 грн. У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити з підстав їх недоведеності. Згідно з пунктом 2 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно з частиною першою статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно з підпунктом б), в) пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат». Під час звернення з позовом до суду позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 2 422,40 грн. Під час звернення з апеляційною скаргою до Київського апеляційного суду відповідачем було сплачено судовий збір в розмірі 3 633,60 грн. Відповідно до постанови Київського апеляційного суду позов задоволено частково а саме на 19 500,00 грн, що становить у відсотковому значенні становить 33,78%, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 818,29 грн. Відповідно до постанови Київського апеляційного суду апеляційну скаргу задоволено частково задоволено у відсотковому значенні 66,22%, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 2 406,17 грн. Відповідно до частини десятої статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Урахувавши правила частини десятої статті 141 ЦПК України, Київський апеляційний суд дійшов висновку про стягнення з ТОВ «Споживчий Центр» на користь ОСОБА_1 1 587,88 грн судових витрат. Керуючись ст.ст. 141, 367, 368, 369, 374, 376, 381, 382, 383, 390 ЦПК України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Поповим Микитою Геннадійовичем-задовольнити частково. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 07 липня 2025 року змінити, зменшивши суму, що підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» за кредитним договором з 56 240,00 грн до 19 000,00 грн. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 07 липня 2025 року в частині стягнення витрат по судовому збору скасувати та ухвалити нове рішення яким стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у сумі 1587,88 грн. Постанова Київського апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня вручення такого судового рішення лише з підстав, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Суддя-доповідач А. М. Стрижеус Судді: Л. Д. Поливач О. І. Шкоріна