Постанова КЦС ВС № 522/16811/22

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 березня 2026 року м. Київ справа № 522/16811/22 провадження № 61-11060св24 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: судді-доповідача - Карпенко С. О., суддів: Ігнатенка В. М., Сердюка В. В., Ситнік О. М., Фаловської І. М., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі - Комунальне некомерційне підприємство Овідіопольської селищної ради «Овідіопольський центр первинної медико-санітарної допомоги», Овідіопольська селищна рада Одеського району Одеської області, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Щукін Олександр Сергійович, на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 14 вересня 2023 року, ухвалене у складі судді Шенцевої О. П., та постанову Одеського апеляційного суду від 11 липня 2024 року, ухвалену колегією у складі суддів Кострицького В. В., Коновалової В. А., Стахової Н. В., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У грудні2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Щукін О. С. звернувся з позовом до Комунального некомерційного підприємства Овідіопольської селищної ради «Овідіопольський центр первинної медико-санітарної допомоги» (далі - КНП ОСР «Овідіопольський центр первинної медико-санітарної допомоги») та Овідіопольської селищної ради Одеського району Одеської області про визнання незаконними та скасування розпорядження про припинення (розірвання) контракту та наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заборгованості із заробітної плати і середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди. Позов обґрунтований тим, що рішенням Овідіопольської районної ради Одеської області від 20 вересня 2019 року ОСОБА_1 призначено на посаду директора КНП ОСР «Овідіопольський центр первинної медико-санітарної допомоги» строком на 5 (п`ять) років з 23 вересня 2019 року. 23 вересня 2019 року Овідіопольською районною радою Одеської області та ОСОБА_1 укладено контракт про призначення її на посаду директора КНП ОСР «Овідіопольський центр первинної медико-санітарної допомоги» з 23 вересня 2019 року до 23 вересня 2024 року (далі - Контракт від 23 вересня 2019 року). На підставі рішення ІІ сесії Овідіопольської селищної ради VІІІ скликання від 14 грудня 2020 року КНП ОСР «Овідіопольський центр первинної медико-санітарної допомоги» перейшлозі спільної власності територіальних громад, сіл, селищ Овідіопольської районної ради у комунальну власність Овідіопольської селищної ради, що зумовило підписання 29 грудня 2020 року додаткової угоди № 1 до Контракту від 23 вересня 2019 року, відповідно до якої сторони дійшли згоди щодо заміни Овідіопольської районної ради на Овідіопольську селищну раду. У зв`язку зі збільшенням обсягу простроченої кредиторської заборгованості та завданням збитків підприємству, що було встановлено постановою Південно-Західного апеляційного господарського суду від 16 грудня 2021 року у справі № 916/1578/22, наявністю виконавчих проваджень №№ 68725691, 68699797, 68725487 11 листопада 2022 року Овідіопольською селищною радою видано розпорядження № 54/2022-к про припинення (розірвання) контракту з директором КНП ОСР «Овідіопольський центр первинної медико-санітарної допомоги» ОСОБА_1 та звільнення її із займаної посади. Наказом КНП ОСР «Овідіопольський центр первинної медико-санітарної допомоги» від 11 листопада 2022 року № 97 о/с-тр припинено (розірвано) контракт з директором КНП ОСР «Овідіопольський центр первинної медико-санітарної допомоги» ОСОБА_1 та звільнено її із займаної посади з 14 листопада 2022 року згідно з пунктом 8 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Вважаючи звільнення незаконним, позивач зазначила, що не допускала порушень (у тому числі одноразове грубе порушення) вимог законодавства та обов`язків, передбачених контрактом, та, як наслідок, не спричиняла КНП ОСР «Овідіопольський центр первинної медико-санітарної допомоги» значних збитків. Обставини, встановлені під час розгляду Південно-Західним апеляційним господарським судом справи № 916/1578/22, стосуються зобов`язань, які виникли до призначення її на посаду директора КНП ОСР «Овідіопольський центр первинної медико-санітарної допомоги» та не можуть свідчити про допущення нею порушень і спричинення підприємству збитків. Крім того, як стверджувала позивач, на дату прийняття рішення про її звільнення кошти, які підлягали стягненню, не були перераховані стягувачу, тому відповідач безпідставно стверджував про спричинення нею збитків підприємству. Просила визнати незаконними та скасувати розпорядження про припинення (розірвання) контракту та наказ про звільнення її з посади директора КНП ОСР «Овідіопольський центр первинної медико-санітарної допомоги», поновити її на роботі, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 15 листопада 2022 року до дати ухвалення судового рішення. Зауважила, що за час роботи на посаді директора КНП ОСР «Овідіопольський центр первинної медико-санітарної допомоги» їй не у повній мірі здійснили виплату заробітної плати, у зв`язку з чим просила стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 943 521,71 грн. Вказала, що незаконне та необґрунтоване рішення відповідача про звільнення з посади вплинуло на її професійну й ділову репутацію, а також на психологічний та емоційний стан, у зв`язку з чим просила відшкодувати моральну шкоду у розмірі 100 000,00 грн. Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 14 вересня 2023 року в задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено. Судом першої інстанції встановлено відсутність доказів на підтвердження обставин, якими обґрунтовано позов. Суд звернув увагу на те, що під час підписання контракту позивач була обізнана з його умовами, прийнявши на себе ризики настання наслідків невиконання обов`язків, передбачених цим контрактом. Крім того, надані позивачем розрахунки заборгованості із заробітної плати не узгоджуються з бухгалтерськими документами про нарахування та отримання позивачем коштів з відповідними особистими підписами ОСОБА_1 . Постановою Одеського апеляційного суду від 11 липня 2024 року апеляційну скаргу Щукіна О. С., подану в інтересах ОСОБА_1 , залишено без задоволення, а рішення Приморського районного суду міста Одеси від 14 вересня 2023 року - без змін. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду про відсутність підстав для задоволення позову та зазначив, що ОСОБА_1 у судовому засіданні підтвердила обізнаність про існування кредиторської заборгованості та, незважаючи на наявність коштів для її погашення, обрала вирішення спору у судовому порядку. Доводи заявника апеляційної скарги про неможливість ОСОБА_1 вплинути на виникнення, зміну та припинення КНП ОСР «Овідіопольський центр первинної медико-санітарної допомоги» зобов`язань у зв`язку з припиненням її повноважень, судом апеляційної інстанції відхилено, оскільки встановлено, що вона упродовж двох років перебування на посаді не вживала заходів для погашення заборгованості або вирішення ситуації, яка виникла, шляхом звернення до суб`єкта владних повноважень. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала У серпні 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Щукін О. С., подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 14 вересня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 11 липня 2024 року і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. Зокрема, вказала, що оскаржувані рішення ухвалені без врахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме: - у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 лютого 2021 року у справі № 753/17776/19 викладено висновок, що трудовий договір може бути припинено, а працівника звільнено з роботи лише з підстав і в порядку, визначених законодавством про працю; - у постановах Верховного Суду від 1 травня 2024 року у справі № 183/4349/21, від 23 серпня 2023 року у справі № 760/30442/21, від 7 квітня 2021 року у справі № 757/62834/19-ц викладено висновок, за яким суди, вирішуючи позови про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України, повинні мати на увазі, що на підставі цієї норми припиняється трудовий договір за наявності умов, визначених сторонами в контракті для його розірвання; - у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 452/970/17 викладено висновок, що звільнення працівника на підставі пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України з формулювання причин -невиконання чи неналежне виконання обов`язків, передбачених контрактом, - не може вважатися законним без визначення конкретних умов контракту, які не виконував чи неналежним чином виконував працівник, і без встановлення на підставі належних і допустимих доказів допущених ним з його вини конкретних порушень. Такий висновок міститься в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 465/1014/20, від 27 вересня 2023 року у справі № 677/1181/22, від 8 квітня 2020 року у справі № 357/1936/18; - у пункті 37 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 452/970/1, за яким у разі розірвання контракту з ініціативи роботодавця з підстав, установлених у контракті, але не передбачених чинним законодавством, звільнення проводиться за пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України з урахуванням гарантій, встановлених чинним законодавством і контрактом; - у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 7 квітня 2021 року у справі № 757/62834/19, відповідно до якого, вирішуючи позови про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що на підставі цієї норми припиняється трудовий договір за наявності умов, визначених сторонами в контракті для його розірвання; - у постанові Верховного Суду від 27 квітня 2023 року у справі № 130/2121/20, за яким звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку, свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника. Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір; - у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 452/970/17, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 24 травня 2023 року у справі № 438/552/20, від 17 лютого 2022 року у справі № 608/1224/20, а саме, що законність звільнення за пунктом 8 частини першої статті 36 КЗПП України повинен довести роботодавець; - у пункті 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, відповідно до якого положення Цивільного кодексу України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин; - у постанові від 19 лютого 2024 року у справі № 760/1125/20-ц Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду про те, що до трудових відносин, які виникли з трудового контракту, можуть застосовуватися окремі правила Цивільного кодексу України, які безпосередньо не суперечать положенням КЗпП України, а також засадам і принципам трудового законодавства; - у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 465/1014/20, від 3 серпня 2023 року у справі № 683/1256/22, за яким вимушений прогул відбувається виключно за наявності вини роботодавця, який незаконно звільнив найманого працівника. Тому за цей час працівник, права якого були порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій має безумовне право на отримання заробітної плати, розмір якої обраховується згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінетом Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100; - у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, зазначено, що виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо); - у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 5 липня 2023 року у справі № 306/2066/21, від 9 вересня 2019 року у справі № 174/780/16-ц викладені висновки, що при вирішенні справ про виплату премій, винагород за підсумками роботи за рік чи за вислугу років, надбавок і доплат, необхідно виходити з нормативно-правових актів, якими визначено умови та розмір цих виплат. Працівники, на яких поширюється дія зазначених нормативно-правових актів, можуть бути позбавлені таких виплат (або розмір останніх може бути зменшено) лише у випадках і за умов, передбачених цими актами; - у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17 листопада 2023 року у справі № 326/789/21, від 25 квітня 2012 року у справі № 6-23цс12 зазначено, що КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб. Компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення. Відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати. Заявник касаційної скарги зазначив про відсутність під час ухвалення судами оскаржуваних рішень висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме розірвання трудового контракту, укладеного на підставі пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України, у зв`язку з обставинами, які виникли до його укладення. Заявник вказав, що суд першої інстанції, з рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції, всупереч правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду України від 1 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15, від 1 липня 2015 року у справі № 6-491цс15, від 25 травня 2016 року у справі № 6-3048цс15, постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 452/970/17, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 2 серпня 2018 року у справі № 465/2454/16-ц, від 17 лютого 2022 року у справі № 608/1224/20, від 24 травня 2023 року у справі № 438/552/20, від 14 червня 2023 року у справі № 691/218/20 поклав тягар доказування на позивача. На думку заявника, суди не з`ясували належним чином обставини справи, не враховали висновки Верховного Суду які стосуються вирішення справ про поновлення на роботі та ухвалили рішення з порушенням норм матеріального і процесуального права, що є підставою для їх скасування. Відзив на касаційну скаргу не надходив. Провадження у суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 16 жовтня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції. Підставою відкриття касаційного провадження стало неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 лютого 2021 року у справі № 753/17776/19, від 29 травня 2019 року у справі № 452/970/17, від 27 квітня 2023 року у справі № 130/2121/20, від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, Верховного Суду від 1 травня 2024 року у справі № 183/4349/21, від 23 серпня 2023 року у справі № 760/30442/21, від 7 квітня 2021 року у справі № 757/62834/19-ц, від 19 лютого 2024 року у справі № 760/1125/20-ц, від 5 липня 2023 року у справі № 306/2066/21, від 17 листопада 2023 року у справі № 326/789/21, від 2 серпня 2018 року у справі № 465/2454/16-ц, від 17 лютого 2022 року у справі № 608/1224/20, від 24 травня 2023 року у справі № 438/552/20, від 14 червня 2023 року у справі № 691/218/20 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)). Ухвалою Верховного Суду від 12 березня 2026 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій фактичні обставини справи Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 20 вересня 2019 року Овідіопольською районною радою Одеської області прийнято рішення про призначення ОСОБА_1 на посаду директора КНП ОСР «Овідіопольський центр первинної медико-санітарної допомоги» строком на 5 (п`ять) років з 23 вересня 2019 року. 23 вересня 2019 року Овідіопольською районною радою Одеської області та ОСОБА_1 укладено контракт про призначення її на посаду директора КНП ОСР «Овідіопольський центр первинної медико-санітарної допомоги» з 23 вересня 2019 року до 23 вересня 2024 року. На підставі рішення ІІ сесії Овідіопольської селищної ради VІІІ скликання від 14 грудня 2020 року КНП ОСР «Овідіопольський центр первинної медико-санітарної допомоги» перейшлозі спільної власності територіальних громад, сіл, селищ Овідіопольської районної ради (Засновник) у комунальну власність Овідіопольської селищної ради (Новий засновник), у зв`язку з чим 29 грудня 2020 року додатковою угодою № 1 замінено сторону контракту з Овідіопольської районної ради на Овідіопольську селищну раду. 11 листопада 2022 року Овідіопольською селищною радою видано розпорядження № 54/2022-к про припинення (розірвання) контракту з директором КНП ОСР «Овідіопольський центр первинної медико-санітарної допомоги» ОСОБА_1 та звільнення її з посади відповідно до пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України. Підставою видачі такого розпорядження стало порушення ОСОБА_1 пунктів 2.8, 5.3 Контракту від 23 вересня 2019 року у зв`язку зі збільшенням обсягу простроченої кредиторської заборгованості та завданням збитків підприємству, що було встановлено постановою Південно-Західного апеляційного господарського суду від 16 грудня 2021 року у справі № 916/1578/21, якою задоволені позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Аптечна мережа «Фармація» (далі - ПАТ «Аптечна мережа «Фармація»), а також відкриті виконавчі провадження №№ 68725691, 68699797, 68725487. Наказом КНП ОСР «Овідіопольський центр первинної медико-санітарної допомоги» від 11 листопада 2022 року № 97 о/с-тр припинено (розірвано) контракт з директором КНП ОСР «Овідіопольський центр первинної медико-санітарної допомоги» ОСОБА_1 та звільнено її із займаної посади з 14 листопада 2022 року згідно з пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, якими керується суд при прийнятті постанови Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права і додержання процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд дійшов таких висновків. Згідно з частиною першою статті 3, статтею 4 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. Згідно з частиною першою статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, у тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України (частина третя статті 21 КЗпП України). Пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України визначено можливість припинення трудового договору з підстав, передбачених трудовим договором з нефіксованим робочим часом, контрактом. Розпорядження від 11 листопада 2022 року № 54/2022-к про припинення трудового договору з ОСОБА_1 згідно з пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України видане відповідачем на підставі пунктів 2.8 та 5.3 Контракту від 23 вересня 2019 року. За умовами пункту 2.8 Контракту від 23 вересня 2019 року директор подає звіт про виконання цього контракту не пізніше ніж за місяць до закінчення строку його дії. Пунктом 5.3 Контракту від 23 вересня 2019 року передбачено, що цей контакт може бути розірваний, а директор звільнений з посади за ініціативою засновника до закінчення строку дії контракту: 1) у разі систематичного невиконання директором без поважних причин умов та обов`язків, визначених цим контрактом; 2) у разі одноразового грубого порушення директором вимог законодавства, обов`язків, передбачених цим контрактом, внаслідок чого Підприємству завдано значних збитків; 3) у разі невиконання Підприємством зобов`язань перед бюджетом та Пенсійним фондом України щодо сплати податків, зборів та інших обов`язкових платежів, а також зобов`язань щодо виплати заробітної плати працівникам чи недотримання графіка погашення заборгованості із заробітної плати з вини директора; 4) у разі несплати реструктуризованої податкової заборгованості протягом трьох місяців з вини директора; 5) за поданням службових осіб органів державного нагляду за охороною праці у разі системних порушень вимог законодавства з питань охорони праці; 6) у разі допущення збільшення обсягу простроченої кредиторської заборгованості з вини директора; 7) у разі недотримання вимог фінансового та бюджетного законодавства, а також дій (бездіяльності) директора, що призвели до невиконання установлених законних вимог органів державного фінансового контролю. У розпорядженні від 11 листопада 2022 року № 54/2022-к відповідач не конкретизує, який підпункт пункту 5.3 Контракту від 23 вересня 2019 року ним застосовано; при цьому зазначає, що підставою його видачі стало допущення ОСОБА_1 збільшення обсягу простроченої кредиторської заборгованості та завдання збитків підприємству, що було встановлено постановою Південно-Західного апеляційного господарського суду від 16 грудня 2021 року у справі № 916/1578/21. Верховний Суд звертає увагу, що, вирішуючи позови про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 8 статті 36 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що на підставі цієї норми припиняється трудовий договір за наявності умов, визначених сторонами в контракті для його розірвання. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 452/970/17(провадження № 61-157цс19) на яку вказує позивач у касаційній скарзі, зазначено, що звільнення працівника на підставі пункту 8 статті 36 КЗпП України з формулюванням причини невиконання чи неналежного виконання обов`язків, передбачених контрактом, не може вважатися законним без визначення конкретних умов контракту, які не виконував чи неналежним чином виконував працівник, і без встановлення на підставі належних і допустимих доказів допущених ним конкретних порушень. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 лютого 2021 року у справі № 753/17776/19(провадження № 14-163цс20) зроблено висновок, що трудовий договір може бути припинено, а працівника звільнено з роботи лише з підстав і в порядку, визначених законодавством про працю. У постанові Верховного Суду від 07 квітня 2021 року у справі № 757/62834/19-ц(провадження № 61-10812св20) зазначено, що, вирішуючи позови про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що на підставі цієї норми припиняється трудовий договір за наявності умов, визначених сторонами в контракті для його розірвання. [...] Порушення хоча б одного з пунктів контракту є підставою для його дострокового розірвання. Перевіряючи законність розпорядження від 11 листопада 2022 року № 54/2022-к, судами першої та апеляційної інстанцій констатовано, що підставами звільнення позивача із займаної посади були: 1) порушення умов Контракту від 23 вересня 2019 року, що призвели до утворення кредиторської заборгованості та завдання збитків підприємству; 2) ненадання пояснень на письмову вимогу засновника, що є порушенням умов пунктів 2.2, 2.3 Контракту від 23 вересня 2019 року; 3) підтвердження судовим рішенням факту свідомого утворення директором підприємства протягом тривалого періоду часу великого розміру кредиторської заборгованості та нанесення цим збитків підприємству. Верховний Суд звертає увагу, що у зазначеному розпорядженні не вказано про допущення позивачем порушень пунктів 2.2, 2.3 Контракту від 23 вересня 2019 року, а підстава: «допущення збільшення обсягу простроченої кредиторської заборгованості з вини директора та завдання значних збитків» складається з умов, визначених підпунктами 2 і 6 пункту 5.3 Контракту. За змістом підпункту 2 пункту 5.3 Контракту від 23 вересня 2019 року цей контракт може бути розірваний, а директор звільнений з посади у разі одноразового грубого порушення директором вимог законодавства, обов`язків, передбачених цим контрактом, внаслідок чого Підприємству завдано значних збитків. Порушення позивачем умов Контракту від 23 вересня 2019 року, як зазначено у розпорядженні відповідача від 11 листопада 2022 року № 54/2022-к, встановлено постановою Південно-Західного апеляційного господарського суду від 16 грудня 2021 року у справі № 916/1578/21, якою стягнено з КНП ОСР «Овідіопольський центр первинної медико-санітарної допомоги» на користь ПАТ «Аптечна мережа «Фармація» заборгованість у сумі 721 095,01 грн. Під час розгляду зазначеної справи судами встановлено, що 26 січня 2018 року та 19 лютого 2018 року Комунальною установою «Овідіопольський центр первинної медико-санітарної допомоги», правонаступником якої стало КНП ОСР «Овідіопольський центр первинної медико-санітарної допомоги», та ПАТ «Аптечна мережа «Фармація» укладені договори про відшкодування витрат, понесених у зв`язку з відпуском лікарських засобів, вартість яких повністю чи частково відшкодовується. ПАТ «Аптечна мережа «Фармація» на виконання умов зазначених договорів у період з 1 жовтня 2018 року до 16 грудня 2018 року відпущено лікарських засобів на загальну суму 721 095,01 грн. КНП ОСР «Овідіопольський центр первинної медико-санітарної допомоги» не виконало зобов`язання з відшкодування витрат ПАТ «Аптечна мережа «Фармація», понесених ним у зв`язку з відпуском лікарських засобів/препаратів інсуліну. Південно-Західним апеляційним господарським судом встановлено, що початком прострочення з відшкодування витрат є 23 травня 2021 року. Аналіз змісту зазначеної постанови дає підстави для висновку, що зобов`язання КНП ОСР «Овідіопольський центр первинної медико-санітарної допомоги» з відшкодування витрат, понесених у зв`язку з відпуском лікарських засобів, тривало упродовж 2018-2021 років, а отже його невиконання не можна вважати одноразовим грубим порушенням. Під одноразовим порушенням необхідно розуміти таку протиправну поведінку, що є обмеженою в часі та вчиненою саме разово (одну дію або бездіяльність). Не є одноразовим грубим порушенням трудових обов`язків тривале, неналежне «керування» роботою установи, ослаблення контролю за роботою підлеглих тощо. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 6 жовтня 2021 року у справі № 305/1001/18(провадження № 61-3286св21). Вважаючи розпорядження Овідіопольської селищної ради від 11 листопада 2022 року № 54/2022-к законним, суд першої інстанції не надав належної оцінки зазначеній обставині, а апеляційний суд не звернув уваги на таку невідповідність, незважаючи на подібні посилання позивача в апеляційній скарзі. Крім того, судом першої інстанції не надано належної оцінки твердженням позивача щодо відсутності у КНП ОСР «Овідіопольський центр первинної медико-санітарної допомоги» простроченої кредиторської заборгованості, яка, на думку відповідача, виникла за час перебування позивача на посаді директора і такі посилання суд апеляційної інстанції не перевірив, не виконавши свій процесуальний обов`язок із зазначення мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного а апеляційній скарзі. Щодо тверджень заявника в касаційній скарзі про обов`язок відповідача довести законність звільнення, колегія суддів зазначає таке. Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц). При цьому суд ураховує, що у відповідних правовідносинах працівник як слабша сторона користується посиленим захистом з боку законодавця, що полягає у покладені на роботодавця тягаря доказування того, що він належним чином вчинив всі передбачені законом заходи. З урахуванням вимог трудового законодавства у справах, в яких оспорюється законність звільнення, саме роботодавець повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю. Такий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 17 червня 2022 року у справі № 357/1330/21. Крім того, статтею 4 Конвенції Міжнародної організації праці№ 158 про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця передбачено, що трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов`язаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби. Тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в статті 4 цієї Конвенції, лежить на роботодавцеві. Тому саме відповідач повинен спростувати доводи позивача та довести законність звільнення останнього з роботи. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, дійшов висновку про ненадання позивачем доказів на підтвердження обґрунтованості позовних вимог; з таким висновком погодився і суд апеляційної інстанції, не врахувавши висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 17 червня 2022 року у справі № 357/1330/21. Таким чином, доводи касаційної скарги про неврахування судами висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 452/970/17 та постановах Верховного Суду від 17 лютого 2022 року у справі № 608/1224/20, від 24 травня 2023 року у справі № 438/552/20, знайшли підтвердження. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд не спростував доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, тому рішення суду апеляційної інстанції не може вважатися законним і обґрунтованим та підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями здійснювати оцінку чи переоцінку доказів. В силу положень статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення в цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановити обставини, що не були встановлені в судових рішеннях судів попередніх інстанцій. Згідно з частинами третьою, четвертою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Під час нового розгляду справи суду належить врахувати наведені у цій постанові висновки суду касаційної інстанції, дати відповідну правову оцінку доводам позивача, зазначеним в апеляційній скарзі; перевірити, чи відповідає формулювання підстав звільнення позивача з посади умовам Контракту від 23 вересня 2019 року, дослідити і належним чином оцінити докази у справі та ухвалити відповідне рішення. Щодо судових витрат Так як касаційний суд дійшов висновку про направлення справи до суду апеляційної інстанції на новий розгляд, встановлених статтею 141 ЦПК України підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Щукін Олександр Сергійович, задовольнити частково. Постанову Одеського апеляційного суду від 11 липня 2024 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Судді С. О. Карпенко В. М. Ігнатенко В. В. Сердюк О. М. Ситнік І. М. Фаловська