Постанова КЦС ВС № 946/383/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 квітня 2026 року м. Київ справа № 946/383/23 провадження № 61-575св25 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного судді-доповідача Литвиненко І. В., суддів Грушицького А. І., Калараша А. А., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: Державна казначейська служба України, Одеська обласна прокуратура, розглянув в порядку письмового провадження касаційну скаргузаступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області під головуванням судді Адамова А. С. від 20 червня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 26 листопада 2024 року у складі колегії суддів: Погорєлової С. О., Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П. у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Одеської обласної прокуратури про відшкодування шкоди, завданої внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог

1. У січні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому, з урахуванням клопотання від 28 лютого 2023 року, просила: - стягнути з Державного бюджету України шляхом стягнення з відповідного рахунку казначейської служби на користь ОСОБА_1 1 600 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди; - стягнути витрати, пов`язані з оплатою допомоги захисника у кримінальному провадженні у розмірі 96 800 грн; - стягнути з відповідача витрати в розмірі 15 000 грн за правничу допомогу адвоката у цій справі.

2. В обґрунтування позовних вимог зазначала, що за заявою ОСОБА_2 від 27 серпня 2013 року до ЄРДР 29 серпня 2013 року були внесені відомості за № 12013170150003422 про скоєння ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 368 КК України, що в подальшому було перекваліфіковано на частину третю статті 368 КК України. Досудове розслідування у кримінальному провадженні проводив СВ Ізмаїльського МВ ГУМВС України в Одеській області, процесуальне керівництво здійснювала Ізмаїльська міжрайонна прокуратура Одеської області.

3. Вироком Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 20 грудня 2016 року, який набрав законної сили, позивач була визнана невинуватою у пред`явленому обвинуваченні та виправдана у зв`язку з недоведеністю вчинення нею кримінального правопорушення.

4. З 11 жовтня 2013 року по 09 грудня 2020 року ОСОБА_1 перебувала під слідством та судом за незаконним обвинуваченням, а саме - 85 місяців та 28 днів, внаслідок чого була ізольована від суспільства, що є надзвичайною мірою впливу на особу та кардинальним чином впливає на її життя.

5. ОСОБА_1 зазначала про те, що перебування під слідством і судом завдало їй моральних страждань, вона втратила ділову репутацію, була позбавлена можливості реалізації своїх звичок і бажань. Вважала, що провокацію відносно неї здійснили правоохоронні органі, щоб позбавити її можливості бути обраною ректором Ізмаїльського державного гуманітарного університету, оскільки на той час був оголошений конкурс на цю посаду, і вона була головним претендентом.

6. Для встановлення розміру моральної шкоди позивач зверталась із запитом на проведення психолого-криміналістичної експертизи. Згідно висновку від 25 грудня 2022 року № 238/22, який був складений директором ТОВ «Школа психологічного дизайну» доктором психологічних наук, професором ОСОБА_3 , попередня орієнтована сума грошового еквіваленту моральних страждань, спричинених ОСОБА_1 відповідає 1 600 000 грн.

7. Крім того позивач вважала, що їй повинні відшкодувати 96 800 грн, які були витрачені нею за надання правничої допомоги у межах кримінального провадження. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

8. Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області рішенням від 20 червня 2023 року позов ОСОБА_1 задовольнив частково.

9. Стягнув з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 600 000 грн.

10. Стягнув з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 18 000 грн витрат, пов`язаних з оплатою допомоги захисника в рамках кримінального провадження.

11. Стягнув з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 5 460 грн витрат на професійну правничу допомогу.

12. В іншій частині позовних вимог відмовив.

13. Одеський апеляційний суд постановою від 26 листопада 2024 року апеляційну скаргу представника Одеської обласної прокуратури залишив без задоволення.

14. Апеляційні скарги представника Державної казначейської служби України та ОСОБА_1 задовольнив частково.

15. Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 20 червня 2023 року змінив в частині визначення розміру витрат, пов`язаних із оплатою допомоги захисника в рамках кримінального провадження.

16. Стягнув з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 шляхом безспірного списання коштів Державною казначейською службою України з єдиного казначейського рахунку 96 800 грн.

17. Змінив рішення суду в частині визначення витрат на професійну правничу допомогу в цій справі.

18. Стягнув з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 шляхом безспірного списання коштів Державною казначейською службою України з єдиного казначейського рахунку 10 000 грн.

19. В іншій частині судове рішення залишив без змін.

20. Рішення місцевого суду, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції в частині визначення розміру моральної шкоди мотивоване тим, що позивачу була завдана моральна шкода внаслідок незаконного притягнення її до кримінальної відповідальності, адже Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області вироком від 20 грудня 2016 року у справі № 500/4994/14-к визнав ОСОБА_1 невинуватою у пред`явленому обвинуваченні за частиною третьою статті 368 КК України та виправдав у зв`язку з недоведеністю вчинення нею кримінального правопорушення.

21. Визначаючи розмір відшкодування суди виходили з того, що робота позивача пов`язана із викладацькою діяльністю, до якої висуваються завищені моральні вимоги, що робить більш вразливими представників цієї професії до репутаційних ризиків, а тому перебування під слідством та судом саме для працівників сфери освіти несе підвищені репутаційні ризики.

22. Додатково суди наголошували, що відповідно до наданого позивачем висновку, особливого ураження зазнав неврологічний статус ОСОБА_1 в період оголошення підозри та в період здійснення кримінального провадження.

23. Врахувавши ступінь негативного впливу на життя та свідомість позивача, значні порушення життєвого укладу та моральні страждання, які ОСОБА_1 понесла внаслідок неможливості тривалого відновлення своїх прав через незаконне кримінальне переслідування, обмеження у свободі пересування, негативні зміни у звичайному ритмі життя, внаслідок незаконного арешту майна позивач була позбавлена можливості користуватись ним, суди вважали, що належний, достатній та необхідний розмір відшкодування моральної шкоди становить 600 000 грн. При цьому саме у вказаному розмірі суди вважали, що відшкодування буде пропорційне отриманій моральній шкоді та, в свою чергу, не буде завищеним і призводити до необґрунтованого збагачення.

24. Щодо вимог позову в частині стягнення на користь позивача витрат, пов`язаних з оплатою допомоги захисника в рамках кримінального провадження, апеляційний суд, змінюючи рішення місцевого суду, зауважував, що у цій справі ОСОБА_1 просила суд стягнути з відповідача витрати, пов`язані з оплатою допомоги захисника у кримінальному провадженні, у розмірі 96 800 грн і такі вимоги є обґрунтованими, оскільки положеннями КПК України визначено, що юридична допомога в кримінальному провадженні (кримінальній справі) включає дії адвоката як на стадії досудового розслідування, так і судового провадження. Правова допомога має тлумачитися більш ширше та охоплювати будь-яку діяльність, спрямовану на захист особи та реалізацію її прав.

25. Зі змісту наявного у матеріалах справи розрахунку, витраченого адвокатом часу апеляційний суд встановив, що ОСОБА_1 сплачувала захиснику 400 грн за годину. До розрахунку включений витрачений час на процесуальні дії - 45 годин, а також витрачений час на проїзд - 205 годин.

26. Суд першої інстанції вважав, що підлягають відшкодуванню витрати на оплату часу, що був витрачений лише на участь у судових засіданнях (45 год.*400 грн = 18000 грн) та не підлягають відшкодуванню витрати, зазначені як витрати на проїзд, з огляду на те, що суду не надано жодних доказів та обґрунтування розрахунку витрат захисника на проїзд, пов`язаних із участю у судових засіданнях.

27. Апеляційний суд не погодився із такими висновками та вважав, що беручи на себе обов`язок щодо здійснення представництва інтересів клієнта в суді, адвокат бере на себе відповідальність не лише за якусь одну дію, зокрема, підготовку процесуального документа, виступ в суді, а бере на себе обов`язок по вчиненню комплексу дій, метою яких є забезпечення реалізації процесуальних прав та захист інтересів клієнта.

28. Врахував, що з протоколів/журналів судових засідань у кримінальному провадженні відомо, що такі засідання проводились у містах Ізмаїл та Київ, при цьому місцезнаходження представника ОСОБА_1 є м. Одеса, що свідчить про те, що захисник дійсно мав витрачати значний час для проїзду у вказані міста для здійснення захисту прав позивача.

29. У розрахунку витраченого часу зазначено, що на проїзд адвокатом у весняний/літній/осінній період витрачалось 3 години, а взимку 4 години, в один бік.

30. Вартість однієї години роботи адвоката сторони погодили у сумі 400 грн на годину. На проїзд представник позивача витратив 205 годин, тобто, за витрачений час ОСОБА_1 мала сплатити 100 000 грн (250х400=100 000), однак, у позові поставила питання про стягнення судових витрат в сумі 96 800 грн.

31. Таку суму відшкодування апеляційний суд вважав обґрунтованим.

32. Щодо стягнення судових витрат у цій справі апеляційний суд вважав, що згідно договору про надання правової допомоги ОСОБА_1 сплатила за надану правничу допомогу 15 000 грн з розрахунку 1 000 грн за кожне судове засідання та сплата цих коштів підтверджується квитанцією. За збір документів, підготовку позовної заяви позивачем було сплачено 8 000 грн (адвокат витратив 8 годин). Також представником ОСОБА_1 були складені та подані: письмові пояснення, три клопотання у справі, відповідь на відзив на позовну заяву, що за домовленістю сторін оплачено у розмірі 1 000 грн.

33. Враховуючи зазначене, оцінивши подані заявником докази на підтвердження понесених ним витрат на правничу допомогу та виходячи з критеріїв, визначених у статті 137 ЦПК України та обставин справи, апеляційний суд виснував, що заява ОСОБА_1 про відшкодування судових витрат у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанцій підлягає задоволенню у розмірі 15 000 грн. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

34. У січні 2025 року заступник керівника Одеської обласної прокуратури Ракович М. М. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 20 червня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 26 листопада 2024 року в якій просить змінити оскаржені судові рішення в частині визначення розміру моральної шкоди та зменшити її розмір до мінімально гарантованого - 426 767 грн, а також змінити постанову апеляційного суду в частині визначення розміру витрат, пов`язаних із оплатою допомоги захисника в рамках кримінального провадження до суми 18 000 грн, здійснивши новий перерозподіл судових витрат.

35. Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження.

36. Прокурор зазначає, що стягуючи на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі більшому, ніж мінімально гарантована сума, суди дійшли необґрунтованого висновку щодо наявності підстав для стягнення на відшкодування моральної шкоди 600 000 грн, адже такий розмір не відповідає принципам розумності, виваженості та справедливості.

37. Суди не врахували висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, від 22 квітня 2019 року у справі № 14-4цс19, від 16 травня 2019 року у справі № 61-9713ск18, від 22 квітня 2019 у справі № 236/893/17, від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19, від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19, від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20, від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц, від 13 липня 2022 року у справі № 757/24363/20, від 01 березня 2023 року у справі № 751/4400/21, адже стягнута судами у цій справі моральна шкода у такому значному розмірі - 600 000 грн не відповідає принципам розумності, виваженості та справедливості, яка є набагато більше, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи.

38. Відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» мінімальна заробітна плата на час ухвалення оскарженого рішення судом першої інстанції складала 6 700 грн, а строк перебування ОСОБА_1 під слідством та судом складає 63 місяці та 20 днів, через що мінімальний розмір відшкодування, на який позивач має право претендувати складає 63 міс. * 6 700 грн + 4 467 грн (6 700 : 30)*20) = 422 100 + 4 467 = 426 767 грн.

39. Вважає, що наведений гарантований розмір відшкодування є досить значним та достатнім для розумного задоволення потерпілої особи, зважаючи на встановлені у цій справі обставини, а підстав для його збільшення не має, оскільки відшкодування не повинно призводити до безпідставного збагачення. Тим більше, наразі в Україні у зв`язку з військовою агресією росії введений воєнний стан, а тому безпідставне стягнення коштів у значному розмірі з Державного бюджету в цей час може призвести до порушення інтересів держави.

40. Також вказує, що суд апеляційної інстанції дійшов неправильного висновку щодо наявності підстав для стягнення на користь позивачки витрат за надання правової допомоги захисником у кримінальному провадженні у сумі 96 800 грн, включаючи витрачений час захисника на проїзд.

41. Представник позивача до суду апеляційної інстанції надав лише копії актів виконаних робіт, а копії відповідних договорів про надання правничої допомоги, на які посилалась позивач на підтвердження про стягнення таких витрат не надав.

42. Прокурор зауважує, що до правової допомоги належать консультації, роз`яснення з правових питань, складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво в судах. Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 565/1372/21 з подібними правовідносинами.

43. Отже, наведеною спеціальною нормою передбачено можливість відшкодування сплачених сум за надання юридичної (правничої) допомоги та не передбачено відшкодування інших витрат, зокрема, пов`язаних із витраченим часом на проїзд до суду та інше.

44. У свою чергу кошти за витрачений час не є тим самим, що й витрати адвоката у зв`язку з поїздками у справі до касаційної та наглядної інстанції (вартість квитків, проживання).

45. Час на проїзд адвоката не може бути віднесений до жодного з видів правничої допомоги, які передбачені статтями 1, 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», через що суд апеляційної інстанції безпідставно стягнув на користь ОСОБА_1 суму коштів за витрачений її захисником час на проїзд. До того ж стягнута сума коштів витрат на допомогу захисника за 250 годин, з яких витрачений час на процесуальні дії лише 45 годин, а решта 205 годин витрачений час на проїзд, не відповідає критеріям розумності розміру таких витрат та є неспівмірним з обсягом наданих фактичних послуг адвоката.

46. Вважає, що суди не звернули увагу на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постановах від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15, від 09 листопада 2022 року у справі № 461/422/21, від 06 грудня 2022 року у справі № 522/21133/19, від 16 травня 2019 року у справі № 563/504/17, від 09 листопада 2022 року у справі № 461/422/21, від 06 грудня 2022 року у справі № 522/21133/19 з подібними правовідносинами, адже при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

47. У поданому у березні 2025 року до Верховного Суду відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін.

48. Зауважує, що суди дійшли правильних висновків про можливість стягнення на користь позивача моральної шкоди у визначеному розмірі, оскільки такий розмір не визначений лише кратністю до розміру мінімальної заробітної плати, а може були стягнутий у більшому розмірі за наявності таких підстав.

49. Вказує також на те, що покликання прокурора на ту обставину, що витрати, пов`язані із поїздками адвоката для представлення інтересів довірительки не підлягають відшкодуванню помилкові. Рух справи в суді касаційної інстанції

50. Верховний Суд ухвалою від 03 лютого 2025 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу з Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області. 51. 20 лютого 2025 року справа № 946/383/23 надійшла до Верховного Суду.

52. Верховний Суд ухвалою від 01 квітня 2026 року призначив справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією у складі п`яти суддів. Фактичні обставини справи, встановлені судами

53. Суди встановили, що за заявою ОСОБА_2 від 27 серпня 2013 року до ЄРДР 29 серпня 2013 року були внесені відомості за № 12013170150003422 про скоєння ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 368 КК України, що в подальшому було перекваліфіковано на частину третю статі 368 КК України. 54. 11 жовтня 2013 року, в рамках вказаного провадження, у службовому приміщенні ОСОБА_1 № 204 в Ізмаїльському державному гуманітарному університеті, був проведений обшук. В цей день ОСОБА_1 була повідомлена про підозру. На майно ОСОБА_1 судом був накладений арешт, органи досудового розслідування зверталися до суду з клопотанням про застосування стосовно ОСОБА_1 запобіжного заходу, відсторонення від посади, у задоволенні якого суд відмовив.

55. Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області вироком від 20 грудня 2016 року у справі № 500/4994/14-к визнав ОСОБА_1 невинуватою у пред`явленому обвинуваченні за частиною третьою статті 368 КК України та виправдав у зв`язку з недоведеністю вчинення нею кримінального правопорушення.

56. Апеляційний суд Одеської області ухвалою від 20 грудня 2017 року апеляційну скаргу прокурора Ізмаїльської місцевої прокуратури Одеської області Мерданського В. В. залишив без задоволення, а вирок Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 20 грудня 2020 року залишив без змін.

57. Верховний Суд постановою від 13 грудня 2018 року касаційну скаргу прокурора задовольнив частково, ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 20 грудня 2017 року скасував, повернув матеріали кримінального провадження до Апеляційного суду Одеської області у зв`язку із тим, що в судовій колегії брала участь суддя, яка вже брала участь в апеляційному засіданні стосовно цього кримінального провадження.

58. Одеський апеляційний суд ухвалою від 24 січня 2020 року вирок Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 20 грудня 2016 року у справі № 500/4994/14-к стосовно ОСОБА_1 за частиною третьою статті 368 КК України залишив без змін.

59. Верховний Суд постановою від 09 грудня 2020 року касаційну скаргу прокурора на ухвалу Одеського апеляційного суду від 24 січня 2020 року залишив без задоволення, а ухвалу Одеського апеляційного суду від 24 січня 2020 року щодо ОСОБА_1 без змін.

60. Досудове розслідування у кримінальному провадженні проводилося СВ Ізмаїльського МВ ГУМВС України в Одеській області, процесуальне керівництво здійснювалося Ізмаїльською міжрайонною прокуратурою Одеської області.

61. Згідно висновку від 25 грудня 2022 року № 238/22, який був виконаний директором ТОВ «Школа психологічного дизайну» доктором психологічних наук, професором ОСОБА_3 , попередня орієнтована сума грошового еквіваленту моральних страждань, спричинених ОСОБА_1 , відповідає 1 600 000 грн. У вказаному висновку зазначено, що результатом довготривалого перебування під слідством та судом, переживання прокурорського і слідчого насильства є психічний розлад соматоформної дисфункції вегетативної нервової системи. Таким чином, враховуючи позицію ОСОБА_1 відносно суми відшкодувань її моральних страждань, обставини її морального стану та практику відшкодувань у подібних випадках та враховуючи особливості конкретного випадку, попередня орієнтована сума грошового еквіваленту моральних страждань, спричинених ОСОБА_1 , відповідає 1 600 000 грн (моральне перешкоджання здоров`ю - 516 000 грн, психологічне консультування - 60 000 грн, діагностика - 24 000 грн, психотерапія для відновлення здоров`я 1 000 000 грн).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція Верховного Суду

62. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

63. Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

64. Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

65. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

66. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

67. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

68. Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

69. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець відокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

70. За відсутності умов для застосування частини першої статті 1176 ЦК, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто на основі загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК).

71. За змістом частини першої статті 1173 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

72. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (стаття 1174 ЦК України).

73. Відповідно до цієї норми обов`язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу.

74. Статтею 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

75. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

76. Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема при закритті кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутності у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленні достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати (пункт 2 частини першої статті 2 Закону).

77. Положеннями статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що громадянинові відшкодовується (повертається), в тому числі й моральна шкода.

78. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частина п`ята та шоста статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

79. Відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

80. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблений висновок про те, що моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.

81. Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.

82. Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом.

83. Встановлення правильного періоду перебування особи під слідством і судом впливає на правильність визначення мінімального розміру моральної шкоди, який не може бути зменшено.

84. Норма частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначає, що відшкодування моральної шкоди провадиться виходячи з розміру, який не може бути меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, при цьому суди з урахуванням конкретних обставин справи не обмежені у визначенні більшого розміру відшкодування моральної шкоди.

85. Таким чином, законодавством встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, але не граничний.

86. За обставинами цієї справи суди встановили: - Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області вироком від 20 грудня 2016 року у справі № 500/4994/14-к визнав ОСОБА_1 невинуватою у висунутому обвинуваченні та виправдав у зв`язку з недоведеністю вчинення нею кримінального правопорушення; - ОСОБА_1 перебувала під слідством та судом у період з 11 жовтня 2013 року по 20 грудня 2017 року та з 13 грудня 2018 року по 24 січня 2020 року - 63 місяці та 20 днів; - відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з 01 січня 2023 року установлена мінімальна заробітна плата у місячному розмірі - 6 700 грн.

87. Отже, врахувавши наведене, а також обставини, які мали місце під час проведення досудового розслідування та судового розгляду, а саме: відносно позивача не був обраний запобіжний захід, вона не була затримана та не була відсторонена від посади; на її майно був накладений арешт; її робота пов`язана із викладацькою діяльністю, до якої висуваються завищені моральні вимоги; оцінивши фізичні, душевні, психологічні страждання, які були понесені ОСОБА_1 та погіршення суспільних стосунків, а також оцінивши ступінь негативного впливу на життя та свідомість позивача, значні порушення життєвого укладу та моральні страждання, які ОСОБА_1 понесла внаслідок неможливості тривалого відновлення своїх прав через незаконне кримінальне переслідування, колегія суддів погоджується із висновками судів про те, що належний, достатній та необхідний розмір відшкодування моральної шкоди становить 600 000 грн.

88. З огляду на викладене Верховний Суд відхиляє аргумент касаційної скарги про те, що стягнута судами у цій справі моральна шкода у розмірі 600 000 грн не відповідає принципам розумності, виваженості та справедливості та є набагато більшою, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, а також покликання на неврахування судами висновків Верховного Суду, які викладені у постановах від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, від 22 квітня 2019 року у справі № 14-4цс19, від 16 травня 2019 року у справі № 61-9713ск18, від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17, від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19, від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19, від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20, від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц, від 13 липня 2022 року у справі № 757/24363/20, від 01 березня 2023 року у справі № 751/4400/21, адже висновки судів, зроблені у цій справі наведеним висновкам касаційного суду не суперечать.

89. Колегія суддів також вважає, що довід касаційної скарги прокурора про те, що відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» мінімальна заробітна плата на час ухвалення оскаржуваного рішення судом першої інстанції складала 6 700 грн, а строк перебування ОСОБА_1 під слідством та судом складає 63 місяці та 20 днів, через що мінімальний розмір відшкодування, на який позивач має право претендувати складає 63 міс. * 6700 грн + 4467 грн (6700:30)*20) = 422100 + 4467 = 426 767 грн не заслуговує на увагу, адже суди правильно врахували всі обставини справи, надали їх відповідну оцінку, врахувавши також експертний висновок, а тому правильно визначили розмір моральної шкоди до стягнення, адже законодавством встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, але не граничний.

90. Щодо вимог ОСОБА_1 про стягнення з відповідача витрат, пов`язаних з оплатою допомоги захисника у кримінальному провадженні у розмірі 96 800 грн колегія суддів зазначає таке.

91. Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною другою статті 16 ЦК України.

92. Згідно із положеннями статей 3, 4 ЦПК України захисту підлягають порушене, невизнане або оспорюване право особи чи інтерес, а також державний чи суспільний інтерес.

93. У статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» зазначено, що у наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема, суми, сплачені громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги.

94. У постанові Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 335/4358/21 зазначено, що порядок застосування цього Закону визначено Положенням про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», , який був затверджений наказом Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури та Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41 (далі - Положення).

95. Абзацом 3 пункту 10 Положення встановлено, що до сум, які підлягають поверненню на підставі пункту 4 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», відносяться суми, сплачені ним адвокатському об`єднанню (адвокату) за участь адвоката у справі, написання касаційної скарги, а також внесені ним у рахунок оплати витрат адвоката у зв`язку з поїздками у справі до касаційної інстанції.

96. Тобто позивач має право на відшкодування шкоди, у тому числі, відшкодування (повернення) сум, сплачених за надання йому юридичної допомоги, і право на таке відшкодування виникає на підставі прямої вказівки закону.

97. Аналогічні висновки щодо стягнення майнової шкоди у розмірі витрат громадянина, сплачених ним у зв`язку із наданням юридичної допомоги у кримінальному провадженні, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15, у постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 333/7311/16-ц.

98. Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якої надано Конституційним Судом України у Рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.

99. У Рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

100. На підтвердження понесених витрат на правову допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

101. Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності є: 1) надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; 2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; 3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення; 4) надання правничої допомоги свідку у кримінальному провадженні; 5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні; 6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами; 7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; 8) надання правничої допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань; 9) захист прав, свобод і законних інтересів викривача у зв`язку з повідомленням ним інформації про корупційне або пов`язане з корупцією правопорушення.

102. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування (див. постанову Верховного Суду від 11 травня 2022 року у справі № 201/4534/20 та від 01 травня 2024 року у справі № 461/2033/23).

103. За висновком, викладеним у пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

104. Суди встановили, що зі змісту наявного у матеріалах справи розрахунку витраченого адвокатом часу вбачається, що ОСОБА_1 сплачувала захиснику 400 грн за годину. До вказаного розрахунку включений витрачений час на процесуальні дії - 45 годин, а також витрачений час на проїзд - 205 годин.

105. Прокурор у поданій касаційній скарзі так само як і місцевий суд вважають, що підлягають відшкодуванню витрати на оплату часу, що був витрачений лише на участь у судових засіданнях (45 год * 400 грн = 18 000 грн) та не підлягають відшкодуванню витрати, зазначені як витрати на проїзд.

106. Колегія суддів відхиляє такі доводи касаційної скарги адже, як вже неодноразово та послідовно зазначав Верховний Суд у своїх постановах, беручи на себе обов`язок щодо здійснення представництва інтересів клієнта в суді, адвокат бере на себе відповідальність не лише за якусь одну дію, зокрема, підготовку процесуального документа, виступ в суді, а бере на себе обов`язок по вчиненню комплексу дій, метою яких є забезпечення реалізації процесуальних прав та захист інтересів клієнта.

107. Верховний Суд у постановах від 18 квітня 2023 року у справі № 903/378/22, від 23 березня 2023 року у справі № 921/434/21, від 25 квітня 2023 року у справі № 910/21424/21, від 06 грудня 2023 року у справі № 905/493/22 висловлював правову позицію про те, що такі стадії як прибуття до суду чи іншої установи та очікування, є складовими правничої допомоги, які в комплексі з іншими видами правничої допомоги сприяють забезпеченню захисту прав та інтересів клієнта. З урахуванням наведеного, час, який адвокат витрачає на дорогу для участі у судовому засіданні, є складовою правничої допомоги і підлягає компенсації нарівні з іншими витратами. Зазначені висновки Верховного Суду є сталими та ґрунтуються на аналізі складових часу, необхідного для належного здійснення адвокатом представництва інтересів клієнта.

108. Апеляційний суд встановив, що з протоколів/журналів судових засідань у кримінальному провадженні відомо, що засідання проводились у містах: Ізмаїл та Київ, при цьому місцезнаходження представника ОСОБА_1 є м. Одеса, що свідчить про те, що захисник дійсно мав витрачати значний час для проїзду у вказані міста для здійснення захисту прав позивача.

109. Колегія суддів погоджується із такими висновками суду апеляційної інстанції, адже вони підтверджені матеріалами справи (а. с. 50, 145-149, том 1).

110. Апеляційний суд встановив, що у розрахунку витраченого часу зазначено, що на проїзд адвокатом у весняний/літній/осінній період витрачалось 3 години, а взимку 4 години в один бік (а. с. 129, том 1), а вартість однієї години роботи адвоката сторони погодили у сумі 400 грн на годину. На проїзд представником позивача було витрачено 205 годин, тобто, за витрачений час ОСОБА_1 мала сплатити 100 000 грн (250 х 400 = 100 000), однак, у позовній заяві порушувала питання стягнення судових витрат у сумі 96 800 грн.

111. Прокурор у поданій касаційній скарзі на непропорційність погодинної оплати у сумі 400 грн на годину не вказував, навпаки, фактично погодився із таким розміром, вказавши у касаційній скарзі на обґрунтованість висновків місцевого суду про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 18 000 грн за участь у судових засіданнях (45 год * 400 грн = 18 000 грн).

112. На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення судових витрат у розмірі 96 800 грн, які пов`язані із оплатою допомоги захисника у кримінальному провадженні, є обґрунтованими, доведеними, та такими, що підлягають задоволенню, а висновки суду апеляційної інстанції у цій частині правильними, а тому відхиляє аналогічні за змістом арґументи касаційної скарги прокурора.

113. Довід касаційної скарги про те, що представник позивача до суду апеляційної інстанції надав лише копії актів виконаних робіт, а копії відповідних договорів про надання правничої допомоги, на які посилалась позивач на підтвердження про стягнення таких витрат не надав колегія суддів відхиляє, адже до матеріалів справи долучені договори про надання професійної правничої допомоги від 05 листопада 2013 року № 41, від 24 січня 2014 року № 04, від 28 липня 2017 року № 29, від 25 липня 2019 року № 21, від 02 січня 2023 року № 02 (а. с. 145-149, том 1).

114. Також колегія суддів відхиляє арґумент касаційної скарги про те, що апеляційний суд не врахував висновки про застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 565/1372/21, від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15, від 09 листопада 2022 року у справі № 461/422/21, від 06 грудня 2022 року у справі № 522/21133/19, від 16 травня 2019 року у справі № 563/504/17, від 09 листопада 2022 року у справі № 461/422/21, від 06 грудня 2022 року у справі № 522/21133/19, оскільки викладені у означених постановах висновки про те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін висновкам апеляційного суду, зробленим у цій справі не суперечать.

115. Разом із тим колегія суддів зауважує, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.

116. Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій правильно стягнули компенсацію моральної шкоди, витрати на правову допомогу під час розгляду кримінальної справи та судові витрати за рахунок коштів Державного бюджету України.

117. Відшкодування моральної шкоди у цих випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету, незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.

118. Разом з тим зазначення судом апеляційної інстанції у резолютивній частині рішення відомостей про те, що буде здійснено безспірне списання, є помилковим з огляду на таке.

119. Відповідно до статті 2 ЦК України учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі статті 1174 ЦК України є держава Україна, а тому вона має бути відповідачем.

120. Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).

121. Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

122. Згідно з пунктом 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

123. Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18)).

124. У пунктах 5.4, 6.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110цс18) вказано, що у випадку, коли шкода завдається органом державної влади, його посадовою або службовою особою, відшкодовувати таку шкоду зобов`язана держава, яка бере участь у справі через відповідні органи: орган, дії, бездіяльність якого призвели до негативних наслідків, та орган Державної казначейської служби України.

125. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19) зазначено, що у цивільному судочинстві зазначено, що держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді. У справах про відшкодування шкоди державою вона бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого завдано шкоду. Хоча наявність такого органу для того, щоб заявити відповідний позов до держави України, не є обов`язковою. Участь у вказаних справах Державної казначейської служби України чи її територіальних органів не є необхідною.

126. Відповідний правовий висновок також викладений у постановах Верховного Суду від 22 липня 2020 року у справі № 495/6187/16 (провадження № 61-8385св20), від 29 червня 2022 року у справі № 201/9398/20 (провадження № 61-11520св21), від 08 листопада 2023 року у справі № 711/7584/21 та від 07 лютого 2024 року у справі № 278/2621/21.

127. З огляду на викладене, апеляційний суд зробив помилковий висновок про стягнення коштів на відшкодування витрат, пов`язаних із оплатою допомоги захисника в рамках кримінального провадження та визначення витрат на професійну правничу допомогу в цій справі вказавши, що ці кошти підлягають стягненню на користь позивача шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України з Єдиного казначейського рахунку, оскільки кошти підлягають стягненню з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України.

128. З урахуванням необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у зазначених вище постановах Верховного Суду, колегія суддів вважає, що абзаци четвертий та шостий резолютивної частини постанови суду апеляційної інстанції щодовизначення розміру витрат, пов`язаних із оплатою допомоги захисника в рамках кримінального провадження та визначення витрат на професійну правничу допомогу в цій справі підлягають зміні з їх викладенням в такій редакції: - абзац четвертий - «Стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 96 800 грн». - абзац шостий - «Стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 10 000 грн». Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

129. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

130. Відповідно до частин першої, третьої та четвертої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

131. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

132. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

133. Зважаючи на те, що постанова апеляційного суду в частині визначення способу стягнення ухвалена з неправильним застосуванням норм матеріального права, вона підлягає зміні з викладенням резолютивної частини в редакції цієї постанови.

134. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

135. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

136. Оскільки в інших частинах рішення місцевого суду, яке залишив без змін суд апеляційної інстанції та постанова апеляційного суду ухвалені з дотриманням норм як матеріального так і процесуального права вони підлягають залишенню без змін. Щодо судових витрат

137. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

138. З урахуванням того, що оскаржена постанова змінена лише щодо способу стягнення грошових коштів, а не щодо її розміру, судові витрати в касаційній інстанції розподілу не підлягають. Вирішення питання про поновлення виконання оскаржуваних судових рішень

139. За правилами статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку. Про зупинення виконання або зупинення дії судового рішення постановляється ухвала. Суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

140. Ухвалою від 02 липня 2025 року Верховний Суд зупинив виконання рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 20 червня 2023 року та постанови Одеського апеляційного суду від 26 листопада 2024 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

141. Враховуючи те, що касаційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, відповідно до положень частини третьої статті 436 ЦПК України Верховний Суд поновлює виконання оскаржених рішень у незмінених після касаційного перегляду частинах, а саме в частині стягнення моральної шкоди. Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури задовольнити частково.

2. Постанову Одеського апеляційного суду від 26 листопада 2024 року щодовизначення розміру витрат, пов`язаних із оплатою допомоги захисника в рамках кримінального провадження та визначення витрат на професійну правничу допомогу в цій справі змінити, виклавши абзаци четвертий та шостий її резолютивної частини в такій редакції: Стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 96 800 (дев`яносто шість тисяч вісімсот) гривень. Стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 10 000 (десять тисяч) гривень.

3. В іншій частині рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 20 червня 2023 року, залишене без змін постановою Одеського апеляційного суду від 26 листопада 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 26 листопада 2024 року залишити без змін.

4. Поновити виконання рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області та постанови Одеського апеляційного суду від 26 листопада 2024 року у незмінених після касаційного перегляду частинах, а саме в частині стягнення з держави України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 600 000 (шістсот тисяч) гривень.

5. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач І. В. Литвиненко Судді: А. І. Грушицький А. А. Калараш С. Ю. Мартєв Є. В. Петров