Ухвала КАС ВС № 540/8591/21

УХВАЛА 30 квітня 2026 року м. Київ справа № 540/8591/21 адміністративне провадження № К/990/17103/26 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Уханенка С.А., перевірив касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В : У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, в якому просив: - визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області, Автономної республіки Крим та місті Севастополі від 25 листопада 2021 року за №106-0 о про звільнення заступника начальника відділу організації викриття економічних злочинів оперативного управління ГУ ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі ОСОБА_1; - поновити ОСОБА_1 на службі у податковій міліції на посаді заступника начальника відділу організації викриття економічних злочинів оперативного управління ГУ ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі; - стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області, Автономної республіки Крим та місті Севастополі на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу в період з 25 листопада 2021 року по дату винесення судового рішення з врахуванням сум компенсації податку на доходи фізичних осіб. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2025 року, ухваленим в порядку загального позовного провадження, адміністративний позов задоволено у повному обсязі. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2026 року апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі задоволено. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2025 року скасовано та ухвалено нове рішення суду, яким у задоволенні позову відмовлено повністю. 25 березня 2026 року за допомогою підсистеми «Електронний суд» представник позивача надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2026 року у цій справі. Ухвалою Верховного Суду від 06 квітня 2026 року касаційну скаргу повернуто заявникові. 15 квітня 2026 року за допомогою підсистеми «Електронний суд» позивач повторно надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2026 року у цій справі. Предметом спору у цій справі є правомірність наказу Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області, Автономної республіки Крим та місті Севастополі від 25 листопада 2021 року за №106-0 о про звільнення заступника начальника відділу організації викриття економічних злочинів оперативного управління ГУ ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі ОСОБА_1 Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним. Тому касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами, які необхідно вказати у формі, визначеній пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України. Оскаржуючи постанову суду апеляційної інстанції, заявник касаційної скарги посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що: «суд апеляційної інстанції не аргументував чому до спірних правовідносин неможливо застосувати правові висновки Верховного Суду, які врахував суд першої інстанції у рішенні від 28.10.2025». Скаржник посилається на постанови Верховного Суду від 05.09.2019 по справі №806/446/16, від 22.01.2021 по справі №2а-15057/09/2670, від 18.09.2018 по справі №800/538/17, від 31.01.2018 по справі №803/31/16, від 30.07.2019 по справі №804/406/16, від 08.08.2019 по справі №813/150/16, від 12.12.2018 по справі №809/507/17, від 20.09.2021 по справі №340/221/20, від 26.05.2021 по справі №260/261/20, від 29.09.2021 по справі №640/6399/20. Скаржник вказує, що у цьому конкретному випадку суд апеляційної інстанції допустив помилку, норми права - статтю 49-2 та частину 3 статті 40 КЗпП України застосував неправильно та неправильно здійснив їх тлумачення. Перевіривши викладені доводи Верховний Суд наголошує, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Підстави касаційного оскарження викладаються в касаційній скарзі з вказівкою на конкретні висновки судів, рішення яких оскаржуються, із одночасним зазначенням положень (пункту, частини, статті) закону або іншого нормативно-правового акта, який застосований цими судами при прийнятті відповідного висновку. Це дозволяє суду касаційної інстанції на виконання вимог статті 341 КАС України перевірити правильність застосування норм матеріального і процесуального права у конкретній справі. При цьому недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними. При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими. Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування. Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду як на підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин тому, під час вирішення тотожних спорів суди мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду. Перевіривши зміст поданої касаційної скарги, Верховний Суд зазначає, що касаційній скарзі лише викладено обставини справи, зроблено вказівку на постанови Верховного Суду без будь-якого обґрунтування подібності правовідносин із загальним посиланням на ухвалення судами рішень з порушенням норм матеріального та процесуального права, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 1 частиною четвертою статті 328 КАС України. Отже, Верховний Суд відхиляє посилання скаржник на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Разом з цим в тексті касаційної скарги скаржник послався на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначив, що: «на сьогодні відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме - щодо обсягу обов`язків суб`єкта владних повноважень при звільненні працівників податкової міліції в умовах реорганізації ДФС України та передачі функцій новоствореним органам. Наявна судова практика стосується загальних питань скорочення та реорганізації, однак не містить чіткої та узагальненої правової позиції щодо ситуації фактичного припинення функції органу з одночасним створенням іншого суб`єкта владних повноважень, що виконує аналогічні функції. Вказана правова невизначеність зумовлює необхідність формування Верховним Судом єдиного підходу до застосування норм матеріального права у таких правовідносинах.». Вирішуючи питання відкриття касаційного оскарження з вказаної підстави, Суд виходить з наступного. Так, за приписами частини четвертої статті 328 КАС України оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 3 цієї норми КАС України, вимагає не лише зазначення скаржником про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а й визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду, та який вплив такий висновок буде мати для вирішення спору по суті. Проаналізувавши доводи заявника, Суд доходить висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження за пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки лише посилання на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності зазначеної конкретної норми (норм) права та мотивованих аргументів неправильного її (їх) застосування, не є підставою для відкриття касаційного провадження. Отже, Верховний Суд відхиляє посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Насамкінець скаржник зазначає, що: «П`ятим апеляційним адміністративним судом не досліджено питання наявності у відповідача вакантних посад станом на момент звільнення, які б могли бути запропоновані позивачу відповідно до його спеціалізації, кваліфікації, освіти, досвіду тощо, не витребувано та не проаналізовано відповідних штатних розписів апарату та структурних підрозділах що є додатковою підставою касаційного оскарження відповідно до пункту 4 частини 4 статті 328 КАС України.». Так, відповідно до пункту 4 частини 4 статті 328 КАС України у взаємозв`язку з частиною другою статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або; 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів. За правилами частини третьої статті 353 КАС України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо: 1) справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду; 2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави його відводу обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою; 3) справу розглянуто адміністративними судами за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою; 4) суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі; 5) судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені в судовому рішенні; 6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу; 7) судове рішення ухвалено судом з порушенням правил юрисдикції (підсудності), визначених статтями 20, 22, 25-28цього Кодексу. Наведений перелік підстав, за яких Верховний Суд може відкрити касаційне провадження у випадку порушення судами норм процесуального права є вичерпним, однак у касаційній скарзі ОСОБА_1 не зазначив конкретного порушення норми (норм) процесуального права, передбаченого конкретним підпунктом частини другої та/або частини третьої статті 353 КАС України, а отже скаржник не виклав підстави оскарження постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2026 року. Мотиви та аргументи, наведені заявником у скарзі зводяться до переоцінки доказів та неповного з`ясування обставин справи судами першої та апеляційної інстанції. Отже, Суд відхиляє посилання скаржника на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України. Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. Відтак, скаржником не викладені передбачені статтею 328 КАС України підстави, за яких оскаржувані судові рішення можуть бути переглянуті судом касаційної інстанції на підставі пунктів 1, 3 та 4 частини четвертої статті 328 КАС України, тому касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України. Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України, Суд УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії - повернути особі, яка її подала.

2. Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.

3. Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена. СуддяС.А. Уханенко