Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 380/12356/24

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 30 квітня 2026 р.м. ОдесаСправа № 380/12356/24 Перша інстанція: суддя Лісовська Н. В. Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді - Шевчук О.А. суддів Бойка А.В., Федусика А.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 березня 2026 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И Л А: У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ), в якому просив: - визнати протиправною відмову у звільненні з військової служби у зв`язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років. - зобов`язати відповідача звільнити його з військової служби у зв`язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2024 року в задоволенні позову ОСОБА_1 суд відмовив. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2024 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 - задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 від 26 березня 2024 року про звільнення з військової служби в запас на підставі абз.1 пп. «г» п.2 ч.4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років. Зобов`язано відповідача розглянути рапорт ОСОБА_1 від 26 березня 2024 року про звільнення з військової служби в запас на підставі абз.1 пп. «г» п.2 ч.4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років, за наслідком розгляду якого прийняти наказ про звільнення з військової служби або відмову у задоволенні рапорту, з урахуванням висновків суду, викладених у цій постанові. 29 травня 2025 року судом першої інстанції виданий виконавчий лист. 19 грудня 2025 року ОСОБА_1 подав до суду першої інстанції заяву, в порядку статті 382 КАС України, про встановлення судового контролю, в якій просив зобов`язати ВЧ НОМЕР_1 подати у встановлений судом строк звіт про виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2025 року у справі №380/12356/24. В обґрунтування заяви ОСОБА_1 зазначає, що станом на день подання до суду даної заяви постанова П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2025 року відповідачем не виконана, попри відкриття виконавчого провадження та винесення постанови про накладення штрафу за невиконання судового рішення. 03 березня 2026 року до суду першої інстанції надійшов звіт ВЧ НОМЕР_1 про виконання рішення суду у справі №380/12356/24, яким відповідач просить прийняти звіт про виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13.05.2025. Як зазначає відповідач, на виконання судового рішення поданий ОСОБА_1 рапорт від 26 березня 2024 року про звільнення його з військової служби в запас на підставі абз.1 пп. «г» п.2 ч.4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років) розглянутий. На підтвердження виконання рішення ВЧ НОМЕР_1 надала відповідь від 19 лютого 2026 року №642/4433, якою повідомила позивача про відсутність підстав для задоволення поданого рапорту про звільнення з військової служби до моменту поновлення військової служби в установленому законодавством порядку. Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 березня 2026 року звіт Військової частини НОМЕР_1 прийнятий як доказ виконання рішення суду. Постановляючи таку ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що поданий звіт свідчить про фактичне виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2025 року у справі №380/12356/24 в частині зобов`язання ВЧ НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби в запас на підставі абз.1 пп. «г» п.2 ч.4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років, за наслідком розгляду якого прийняти наказ про звільнення з військової служби або відмову у задоволенні рапорту, з урахуванням висновків суду, викладених у цій постанові, а тому він підлягає прийняттю. Не погоджуючись з ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить ухвалу суду скасувати, відмовити відповідачу у прийнятті звіту та встановити останньому новий строк для подання звіту. Мотивуючи свою позицію про помилковість висновку суду першої інстанції щодо прийняття звіту ВЧ НОМЕР_1 апелянт зазначає, що аргументи військової частини щодо неможливості по суті розглянути рапорт про звільнення позивача з військової служби, та прийняти рішення, у зв`язку з призупиненням військової служби є необґрунтованими, оскільки такі обмеження не передбачені чинним законодавством, а стаття 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу » не містить заборони командиру військової частини видавати наказ про звільнення військовослужбовця з військової служби згідно статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у разі звільнення його з займаної посади та призупинення йому військової служби. Крім того, апелянт зауважує на тому, що рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 січня 2025 року у справі № 380/1260/24, яке має преюдиційне значення, визнаний протиправним та скасований пункт 12 наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) №363 від 27.12.2022 в частині, що «відповідно до статті 408 Карного кодексу України, нижче пойменованих військовослужбовців, які самовільно залишили район виконання бойового завдання з 26 грудня 2022 року під час дії військового стану, вважати такими, що здійснили дезертирство. Призупинити виплату грошового забезпечення з 26 грудня 2022 року та зняти з котлового забезпечення з 27 грудня 2022 року, в тому числі: солдат за призовом ОСОБА_1 ...». Відтак, на переконання апелянта, ухвала суду першої інстанції про прийняття звіту ВЧ НОМЕР_1 є передчасною, необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню. Відповідач своїм процесуальним правом подання відзиву на апеляційну скаргу, не скористався. Відповідно до частини 1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю. Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частина 1 статті 129-1 Конституції України визначає, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Приписи статті 14 КАС України визначають, що судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Аналогічні положення містяться в статті 370 КАС України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Отже, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, та статтями 14, 370 КАС України. Відповідно до частини 1 статті 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу, як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Відповідно до частини 1 статті 382-3 КАС України за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п`ятої статті 382-1 цього Кодексу. Оскарження ухвали не зупиняє її виконання. Згідно з часиною 2, 3 статті 382-3 КАС України суд відмовляє у прийнятті звіту, якщо суб`єктом владних повноважень не наведено обґрунтовані обставини, які ускладнюють виконання судового рішення, або заходи, які вживаються ним для виконання судового рішення, на переконання суду, є недостатніми для своєчасного та повного виконання судового рішення. Суд також відмовляє у прийнятті звіту, якщо звіт подано без додержання вимог частин другої та/або третьої статті 382-2 цього Кодексу. Відповідно до частини 11 статті 382-3 КАС України якщо суд прийняв звіт про виконання судового рішення, але суб`єктом владних повноважень відповідне судове рішення виконано не в повному обсязі, суд одночасно встановлює новий строк для подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу. В свою чергу, відповідно до частини 3 статті 382-1 КАС України встановлений судом строк для подання звіту про виконання судового рішення має бути достатнім для його підготовки. Достатнім є строк, який становить не менше десяти календарних днів з дня отримання суб`єктом владних повноважень відповідної ухвали та не перевищує трьох місяців. Отже, наведені норми процесуального права однозначно вказують, що у разі виконання рішення суду не в повній мірі, суд зобов`язаний встановити боржнику новий строк для подання звіту, який становить не менше десяти календарних днів з дня отримання суб`єктом владних повноважень відповідної ухвали та не перевищує трьох місяців. Повертаючись до обставин справи колегія суддів враховує таке. Заява ОСОБА_1 подана в порядку статті 382 КАС України, обґрунтована тим, що постанова П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2025 року у справі №380/12356/24 станом на час подання заяви не виконана. Суд першої інстанції, приймаючи звіт ВЧ НОМЕР_1 послався на те, що поданий відповідачем звіт свідчить про фактичне виконання відповідачем постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2025 року у справі №380/12356/24 в частині зобов`язання ВЧ НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 .. Водночас, на думку колегії суддів, суд першої інстанції не врахував того, що згідно резолютивної частини постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2025 року у справі №380/12356/24 військову частину зобов`язано розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби в запас на підставі абз.1 пп. «г» п.2 ч.4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років, за наслідком розгляду якого прийняти наказ про звільнення з військової служби або відмову у задоволенні рапорту, з урахуванням висновків суду, викладених у цій постанові. Як мовилося вище, на виконання рішення суду, ВЧ НОМЕР_1 направила позивачу лист від 19 лютого 2026 року №642/4433, яким повідомила останнього про відсутність підстав для задоволення поданого рапорту про звільнення з військової служби до моменту поновлення військової служби в установленому законодавством порядку. Окрім цього, колегія суддів звертає увагу на тому, що лист військової частини не містить відомостей про наявність чи відсутність підстав для звільнення позивача з військової служби відповідно до положень пп. «г» п.2 ч.4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Натомість відповідачем зазначені відомості про те, що ТУ ДБР м. Краматорськ 19.12.2024 зареєстроване кримінальне провадження №62024050010016855, оскільки відповідно до наказу командира ВЧ НОМЕР_1 від 02.04.2023 №1038 «Про результати проведення службового розслідування» ОСОБА_1 відсутній на військовій службі з 03.01.2023 по теперішній час. Отже, як зазначає ВЧ НОМЕР_2 у вказаному листі позивач є таким, що самовільно залишив військову частину і наразі відсутні законодавчо визначені передумови для його звільнення з військової служби На переконання колегії суддів, позиція відповідача та суду першої інстанції про належне виконання рішення суду є помилковою, оскільки по-перше, такий лист не містить чіткого формулювання чи відповідають подані позивачем документи тим підставам звільнення з військової служби, які передбачені пп. «г» п.2 ч.4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а по-друге, на виконання судового рішення відповідачем не прийнятий відповідний наказ про звільнення з військової служби або відмову у задоволенні рапорту, згідно покладених судом зобов`язань. Варто зазначити, що невиконання військовою частиною судового рішення, ухваленого на користь ОСОБА_1 нівелює кінцеву мету правосуддя - ефективний захист інтересів громадян і реальне поновлення порушених прав, оскільки виконання судового рішення є невід`ємною складовою права на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, а невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом. Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист. Наведене, на думку колегії суддів, свідчить про те, що судове рішення не виконано, згідно покладених судом в резолютивній частині зобов`язань щодо прийняття відповідного наказу стосовно поданого рапорту, а тому висновок суду першої інстанції про виконання судового рішення та прийняття звіту є передчасним та суперечить принципу обов`язковості судових рішень, закріпленому у статті 129-1 Конституції України. Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, приймаючи звіт військової частини про виконання судового рішення у цій справі дійшов помилкового висновку, що рішення суду належним чином виконано. Також колегія суддів вважає необхідним зазначити таке. Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права та європейських стандартів, спрямованих на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Суд враховує сформовані та вже усталені позиції Європейського суду з прав людини стосовно виконання судових рішень, які полягають у наступному: право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції («Шмалько проти України», заява № 60750/00, пункт 43). Суд також виходить з того, що важко уявити, щоб пункт 1 статті 6 Конвенції детально описував процедурні гарантії, які надано сторонам, - справедливість, відкритість і оперативність проваджень, - і не передбачав би гарантій виконання судових рішень протоколу («Бурдов проти Росії», заява № 589498/00, пункт 34). Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах «Hornsby v. Greece» (заява № 18357/91, пункт 40), «Деркач та Палек проти України» (заяви № 34297/02 та № 39574/02, пункт 18) яка визначає таке: право на суд, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін; ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок; право на звернення до суду також передбачає практичне виконання остаточних, обов`язкових для виконання судових рішень, які в державах, що поважають принцип верховенства права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду стороні у провадженні; виконання судового рішення, яке набрало законної сили підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок («Immobiliare Saffi v. Italy», заява № 22774/93, пункт 74). Відповідно до пункту 52 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04), відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, яке передбачено пунктом 1 статті 1 Першого протоколу. Окрім того, як зазначено у пункті 5 Рекомендацій КМРЄ Rec(2004)20 щодо судового розгляду адміністративних актів (on judicial review of administrative acts) та пунктах 91-92 Пояснювальної записки до цих Рекомендацій: суд повинен бути наділений необхідними повноваженнями для забезпечення ефективного виконання рішення суду; виконання судових рішень є важливим аспектом ефективності контролю, і вкрай необхідно забезпечити виконання відповідними адміністративними органами рішень суду, повинна бути гарантована можливість забезпечення виконання адміністративним органом судового рішення. Ця Рекомендація схвалює Рекомендацію № R (2003) 16 щодо виконання адміністративних та судових рішень у сфері адміністративного права. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) гарантує кожному право на справедливий суд, що включає, крім іншого, право на розгляд справи. Відповідні положення Конвенції знайшли своє втілення також у статті 55 Конституції України, згідно з якою права і свободи людини і громадянина захищає суд; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Колегія суддів зауважує, що право на розгляд справи означає право особи звернутися за захистом до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом так, щоб особа не потребувала повторного звернення до суду. Обов`язковою умовою дотримання цього права є те, що особі має бути забезпечена можливість реалізації зазначених прав без будь-яких обмежень, перешкод чи ускладнень. Можливість людини без перепон одержати судовий захист є головним змістовним аспектом поняття доступу до правосуддя. З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про прийняття звіту ВЧ НОМЕР_2 щодо виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2025 року у справі №380/12356/24, у зв`язку з чим ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям ухвали про встановлення відповідачу нового строку для виконання вказаного рішення. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Оскільки суд першої інстанції при вирішенні питання невірно застосував норми процесуального закону, ухвала суду першої інстанції в порядку статті 317 КАС України підлягає скасуванню. Керуючись ст. ст. 308, 311, 317, 320, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 березня 2026 року - скасувати. Ухвалити постанову, якою відмовити Військовій частині НОМЕР_1 в прийнятті звіту про виконання судового рішення у справі №380/12356/24. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 подати до Миколаївського окружного адміністративного суду новий звіт про виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2025 року у справі №380/12356/24 протягом тридцяти днів з дня отримання цієї постанови. Роз`яснити, що за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно до частини 2 статті 382 КАС України. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуюча суддя О. А. Шевчук суддя А. В. Бойко суддя А. Г. Федусик