Постанова 4854 № 420/36403/25

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 30 квітня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/36403/25 Головуючий в 1 інстанції: Іванов Е.А. Дата і місце ухвалення: 13 січня 2026 року, м. Одеса П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді: Тарновецького І.І., суддів: Бойка А.В., Шевчук О.А., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 січня 2026 року у справі №420/36403/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И В : У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 з 29.01.2020 року по 19.07.2023 року посадового окладу, окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року, а також щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, розмір яких залежить від розміру посадового окладу й окладу за військовим званням; - зобов`язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 року по 19.07.2023 року посадового окладу, окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року, а також щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, розмір яких залежить від розміру посадового окладу й окладу за військовим званням, з урахуванням раніше виплачених сум; - зобов`язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати». Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 13 січня 2026 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Суд визнав протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 з 29 січня 2020 року по 19 липня 2023 року грошового забезпечення, обчисленого з урахуванням розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704. Зобов`язав НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 19 липня 2023 року з урахуванням розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704, з урахуванням раніше виплачених сум. Зобов`язав НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати належних сум грошового забезпечення. У задоволенні решти позовних вимог відмовив. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) подав апеляційну скаргу, обґрунтовану посиланням на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що, на думку апелянта, призвело до неправильного вирішення справи. В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги апелянт зазначив, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, оскільки положення пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 у редакції, чинній після внесення змін постановою №103, підлягали застосуванню і після 29 січня 2020 року. На переконання апелянта, скасування пункту 6 постанови №103 саме по собі не відновило автоматично попередню редакцію пункту 4 постанови №704 та не створило підстав для перерахунку грошового забезпечення військовослужбовців із використанням прожиткового мінімуму, встановленого законом на 01 січня кожного календарного року. Крім того, апелянт вказує, що розмір грошового забезпечення військовослужбовців визначається виключно в межах бюджетних асигнувань та на підставі чинних підзаконних нормативно-правових актів, а тому відповідач не мав правових підстав самостійно змінювати порядок обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням. Також апелянт зазначає, що вимоги про стягнення компенсації втрати частини доходів є передчасними, оскільки така компенсація може бути нарахована лише після фактичного встановлення та виплати заборгованості із грошового забезпечення. Зважаючи на зазначене, апелянт просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Позивач не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу. Справа призначена до розгляду у порядку письмового провадження у відповідності до п.3 ч.1 ст.311 КАС України. Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Як установлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 проходив військову службу у НОМЕР_1 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України з 29 січня 2020 року по 15 серпня 2025 року. Під час проходження військової служби позивачу виплачувалося грошове забезпечення, яке розраховувалося відповідачем із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року, про що зазначено у листі НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України вих. №09/Т-13224/14294 від 20 вересня 2025 року. Не погоджуючись із невиплатою належного грошового забезпечення під час проходження військової служби, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним адміністративним позовом. Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції визнав право позивача на перерахунок грошового забезпечення, виходячи з того, що з 29 січня 2020 року посадовий оклад та оклад за військовим званням військовослужбовців підлягали визначенню шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом станом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з постановою Кабінету Міністрів України №704, тоді як застосування відповідачем при нарахуванні грошового забезпечення ОСОБА_1 фіксованого показника прожиткового мінімуму станом на 01 січня 2018 року після втрати чинності пунктом 6 постанови №103 не відповідало вимогам чинного законодавства та призвело до заниження належних позивачу виплат, у зв`язку з чим суд визнав протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України щодо ненарахування та невиплати належного розміру грошового забезпечення, зобов`язав здійснити його перерахунок і виплату з урахуванням раніше виплачених сум, а також дійшов висновку про наявність підстав для виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати. Колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон України № 2011-XII). Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 9 цього Закону держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (частина друга статті 9 Закону України № 2011-ХІІ). Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону України № 2011-ХІІ). За приписами абзацу першого частини четвертої статті 9 Закону України № 2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. 30.08.2017р. Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 704, яка передбачала з 01.03.2018 збільшення розмірів посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців. Пунктом 2 Постанови № 704, установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Додатком 1 до Постанови №704, встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу. Пунктом 4 Постанови № 704 (у первинній редакції) передбачалось, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14. 21.02.2018 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб». Пунктом 6 Постанови № 103, внесено зміни до Постанови № 704, внаслідок яких пункт 4 цієї Постанови викладено у новій редакції, а саме: «

4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14». Зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 не вносилися. Отже, з 01.01.2018 пункт 4 Постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу застосовується така розрахункова величина, як «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018». Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 20.10.2022, визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103, яким були внесені зміни до пункту 4 Постанови №

704. Вказаною постановою скасовані зміни, у тому числі до пункту 4 Постанови № 704, та відновлено редакцію пункту 4 постанови №704, чинну до внесення змін постановою №103, згідно з якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13,

14. Відповідно частини другої статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Верховний Суд, зокрема, у постановах від 15.06.2023 у справі № 380/13603/21, від 30.04.2025 у справі № 620/9741/24 та інших, дійшов висновку, що оскільки зміни, внесені Постановою №103, зокрема, до пункту 4 Постанови № 704, визнані у судовому порядку нечинними, то з 29.01.2020 діє редакція пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до зазначених змін і в якій передбачено, що для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням застосовується розрахункова величина «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року», а не «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018». У цих та інших постановах Верховний Суд, засновуючись на принципі подолання правової колізії, за яким перевагу у застосуванні має нормативний акт вищої юридичної сили, зазначив, що положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів «прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018» не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних відносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу Закону України про Державний бюджет на відповідний рік із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням виходячи із розрахункової величини розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік). Отже, з 29.01.2020 чинна редакція пункту 4 Постанови № 704, яка була чинною до зазначених змін і в якій передбачено, що для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням застосовується розрахункова величина «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року», а не «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня 2018 року». Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Так, станом на 01.01.2020 прожитковий мінімум для працездатних осіб визначений у статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» і становить 2 102,00 грн; станом на 01.01.2021 прожитковий мінімум для працездатних осіб визначений у статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» і становить 2 270,00 грн; станом на 01.01.2022 прожитковий мінімум для працездатних осіб визначений у статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» і становить 2 481,00 грн; станом на 01.01.2023 прожитковий мінімум для працездатних осіб визначений у статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» і становить 2 684,00 грн; Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що з 29.01.2020 року грошове забезпечення позивача має обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня відповідного календарного за Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», за Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», за Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», за Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік». Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 17.02.2026 у справі № 520/5814/24. Колегія суддів звертає увагу, що прожитковий мінімум відповідно до положень Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» є базовим державним соціальним стандартом, який використовується для визначення державних соціальних гарантій, у тому числі у сфері доходів населення. Встановлення такого показника законом на відповідний рік свідчить про його динамічний характер та необхідність застосування актуального значення цього показника при визначенні розмірів виплат, що розраховуються з його використанням. Метою прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 було реформування системи грошового забезпечення військовослужбовців, зокрема шляхом установлення посадових окладів та окладів за військовими званнями у співвідношенні до прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року. Такий підхід покликаний забезпечити стабільність і прогнозованість грошового забезпечення військовослужбовців, а також його захищеність від інфляційних процесів. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що застосування відповідачем при визначенні складових грошового забезпечення позивача розрахункової величини у вигляді прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018 або фіксованої величини 1762 грн суперечить вимогам чинного законодавства та правовим висновкам Верховного Суду, у зв`язку з чим висновок суду першої інстанції про необхідність здійснення перерахунку грошового забезпечення є обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам закону. Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, що стосуються реалізації конституційного права на соціальний захист, і сформулював юридичні позиції, згідно з якими за Конституцією України певні категорії громадян України потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави; до них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі, у тому числі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, органах, що забезпечують суверенітет і територіальну цілісність, її економічну та інформаційну безпеку (Рішення від 20.03.2002 № 5-рп/2002, Рішення від 17.03.2004 № 7-рп/2004, Рішення від 20.12.2016 № 7-рп/2016). Так, у Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016 Конституційний Суд України зазначив, що організаційно-правові та економічні заходи, спрямовані на забезпечення належного соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей, пов`язані з особливістю виконуваних ними обов`язків щодо забезпечення однієї з найважливіших функцій держави - захист суверенітету і територіальної цілісності України (частина перша статті 17 Основного Закону України); потреба в додаткових гарантіях соціального захисту цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена, зокрема, тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. У первинній редакції пункту 4 Постанови № 704 Кабінет Міністрів України визначив розрахунковою величиною для визначення посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями прожитковий мінімум, встановлений законом на поточний рік, як державний соціальний стандарт, встановлений законом, який був покликаний забезпечити достатній рівень життя військовослужбовців на фоні росту цін та інфляції в країні та уникнути необхідності одноразових, штучних підвищень грошового забезпечення за рахунок видання окремих нормативно-правових актів. Відповідно до статті 1 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» державні соціальні стандарти - встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій. Державні соціальні стандарти і нормативи встановлюються з метою, зокрема визначення механізму реалізації соціальних прав та державних соціальних гарантій громадян, визначених Конституцією України (положення статті 2 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії»). Згідно з приписами статті 6 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового обслуговування, соціального захисту, культури, охорони здоров`я та освіти. Відповідно до пояснювальної записки до проекту Постанови № 704 необхідність її прийняття була зумовлена потребою реформування системи грошового забезпечення військовослужбовців, оптимізації структури грошового забезпечення та підвищення рівня грошового забезпечення військовослужбовців, який узгоджено з мінімальною заробітною платою в державі шляхом установлення розмірів посадових окладів, окладів за військовим званням у співвідношенні до прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року. Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відтак, посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що у спірний період з 29.01.2020 по 19.07.2023 не було підстав для обрахунку грошового забезпечення виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023 є помилковими. Колегія суддів зазначає, що грошове забезпечення позивача у період з 29.01.2020 по 19.07.2023р. обчислене без урахування зміни прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 1 січня відповідного календарного року, що призвело до виплати грошового забезпечення у меншому розмірі, ніж передбачено законодавством, чим порушені права позивача на належне грошове забезпечення. Таким чином, посадовий оклад позивача та його оклад за військовим званням за вказаний період мав визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01.01.2018 (виходячи з прожиткового мінімуму 1 762.00 грн.), що своєю чергою призвело до неправильного обчислення складових грошового забезпечення. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що виплачене позивачу за спірний період грошове забезпечення, грошова допомога на оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань розраховані відповідачем з порушенням вимог чинного законодавства, а отже підлягають перерахунку. Колегія суддів зазначає, що відповідно до принципу верховенства права та вимог частини третьої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності положень підзаконного нормативно-правового акта положенням закону суд застосовує акт вищої юридичної сили. Оскільки прожитковий мінімум для працездатних осіб як базовий державний соціальний стандарт щороку встановлюється законом про Державний бюджет України на відповідний рік, визначення розміру посадових окладів та окладів за військовими званнями військовослужбовців повинно здійснюватися з урахуванням саме такого показника, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року. З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку, що нарахування та виплата грошового забезпечення позивачу без урахування зміни прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року, суперечить вимогам пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 у його первинній редакції та призводить до виплати грошового забезпечення у меншому розмірі, ніж передбачено законодавством, що свідчить про протиправність відповідних дій суб`єкта владних повноважень. Доводи апеляційної скарги щодо передчасності вимог про компенсацію втрати частини доходів колегія суддів відхиляє, оскільки у разі встановлення факту несвоєчасної виплати належних сум грошового забезпечення право на таку компенсацію виникає в силу закону та є похідним від основної вимоги. Колегія суддів зазначає, що усі доводи апеляційної скарги були перевірені судом апеляційної інстанції, однак вони зводяться до незгоди апелянта з правовою оцінкою встановлених обставин справи та не містять посилань на обставини чи докази, які б спростовували правильність висновків суду першої інстанції або свідчили про неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, а тому підстав для задоволення скарги відповідача колегія суддів не вбачає. Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні. Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Керуючись ст. ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст.315, ст. ст. 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 січня 2026 року - без змін. Судові витрати в порядку статті 139 КАС України розподілу між сторонами не підлягають. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. Головуючий: І.І. Тарновецький Судді: А.В. Бойко О.А. Шевчук