Постанова 4851 № 520/6670/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 травня 2026 р. Справа № 520/6670/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Жигилія С.П., Суддів: Макаренко Я.М. , Перцової Т.С. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.11.2025 (суддя Тітов О.М.; м. Харків) по справі № 520/6670/24 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, ВСТАНОВИВ: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі ФОП ОСОБА_1 , позивач) звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області (далі ГУ ДПС в Харківській області, відповідач), в якому просила суд: - визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №00077070708 від 14.02.2024 року Головного управління ДПС у Харківській області, яким до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 застосовано штрафну санкцію у вигляді штрафу у розмірі 30 023 (тридцять тисяч двадцять три гривні) гривні 00 копійок; - визнати протиправним та скасувати рішення про застосування фінансових санкцій №00077130708 від 14.02.2024 року Головного управління ДПС у Харківській області, яким до Фізичної особа-підприємця ОСОБА_1 застосовано штраф у розмірі 59 742 (п`ятдесят дев`ять тисяч сімсот сорок дві) гривні 00 копійок. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 24.11.2025 по справі № 520/6670/24 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, рішення залишено без задоволення. Позивач, не погоджуючись з вказаним рішенням суду, звернулася з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.11.2025 по справі № 520/6670/24 та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач наполягає на незаконності проведеної фактичної перевірки, оскільки контролюючим органом порушено визначені Податковим кодексом України умови та порядок її призначення і проведення, зокрема, наказ про проведення перевірки від 23.01.2024 №327-а не містить чітко визначеної та конкретизованої підстави, передбаченої пп. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 ПК України, а лише загальні формулювання щодо мети перевірки, що не дає можливості ідентифікувати юридичний факт, який слугував підставою її призначення, чим порушено вимоги п. 81.1 ст. 81 ПК України. Крім того, у наказі допущено неточності щодо адреси здійснення діяльності позивача, що ставить під сумнів належність об`єкта перевірки. У зв`язку з чим, стверджує, що така перевірка є незаконною, її результати (акт перевірки) є недопустимим доказом, а прийняті на її підставі податкове повідомлення-рішення та рішення про застосування фінансових санкцій протиправними і такими, що підлягають скасуванню. Також апелянт вказує, що спірні рішення прийняті з порушенням вимог ПК України щодо форми та порядку їх ухвалення, оскільки фінансові санкції мали бути оформлені податковим повідомленням-рішенням за наявності належно врученого акта перевірки та з дотриманням строків, передбачених ст. 86 ПК України. Натомість акт перевірки позивачу не вручався, що виключало можливість прийняття відповідних рішень. Позивач зазначає, що хоча самі по собі дефекти форми не є безумовною підставою для скасування, у сукупності з порушенням процедури перевірки та ігноруванням цих доводів судом першої інстанції це свідчить про протиправність оскаржуваних рішень. Зазначає, що висновки контролюючого органу про здійснення позивачем роздрібної торгівлі алкогольними напоями та порушення вимог Закону №265/95-ВР є безпідставними, оскільки позивач є ФОП платником єдиного податку другої групи, не використовує працю найманих працівників, має зареєстрований та опломбований РРО, а на момент проведення перевірки перебувала на стаціонарному лікуванні, у зв`язку з чим фактично не здійснювала господарської діяльності. Також скаржник вказує, що контролюючим органом не доведено вину позивача у вчиненні податкового правопорушення в розумінні статей 109, 112 ПК України, а матеріали перевірки не містять належних доказів безпосереднього продажу ним алкогольних напоїв. Крім того, апелянт стверджує, що рішення про застосування фінансових санкцій містить неправильну юридичну кваліфікацію порушення, оскільки замість частини 23 статті 15 Закону №481/95-ВР, яка регулює роздрібну торгівлю алкогольними напоями за наявності ліцензії, контролюючий орган послався на частину 21 цієї статті, яка спірні правовідносини не регулює. Підсумовуючи викладене, апелянт наголошує, що суд першої інстанції не надав належної оцінки доводам позивача, допустив формальний та поверхневий розгляд справи, не забезпечив повного і всебічного з`ясування обставин та не навів належного мотивування рішення, у зв`язку з чим, на думку апелянта, оскаржуване рішення ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову. Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Заперечуючи проти доводів апелянта щодо законності наказу про проведення фактичної перевірки, відповідач вказує, що приписи пп. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 ПК України передбачають дві окремі підстави для призначення такої перевірки, зокрема, здійснення функцій, визначених законом у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального, що і мало місце в спірних правовідносинах. Крім того, зауважує, що акт перевірки від 24.01.2024 був отриманий особисто позивачем, що підтверджено її підписом на останньому аркуші акту, зауважень не зазначено. Вказує, що відповідно до положень ст. 17 Закону № 265/95-ВР наслідком здійснення розрахункової операції без використання реєстратора розрахункових операцій, реалізації товарів через реєстратори розрахункових операцій та/або програмних реєстраторів розрахункових операцій без використання режиму попереднього програмування найменування кожного товару є саме застосування до суб`єкта господарювання за рішенням відповідних контролюючих органів фінансових санкцій. Також відповідач наполягає на порушенні позивачем п. 12 ст. 3 Закону № 265/95-ВР, якою, зокрема, покладено на суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції при продажу товарів у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, обов`язок з ведення обліку ведення товарних запасів та надання контролюючому органу необхідних документів саме на початок проведення перевірки. Разом з тим, як вказує відповідач, позивачем на початок проведення перевірки такі первинні документи на підтвердження ведення обліку товарних запасів надані не були. Враховуючи подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження, справа розглядається в порядку письмового провадження, відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, за наявними у ній матеріалами. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін у судовому засіданні, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що Головним управлінням ДПС у Харківській області проведено фактичну перевірку ФОП ОСОБА_1 , за результатами якої складено акт перевірки від 24.01.2024 реєстраційний № 2646/20/16/РРО/ НОМЕР_1 від 25.01.2024 Згідно з актом перевірки встановлені порушення п.1, п.2, п. 12 ст. 3 Закону України від 06.07.95 №265/95-ВР "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", ч. 23 ст. 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального». На підставі вказаного акту ГУ ДПС у Харківській області винесено податкове повідомлення-рішення від 14.02.2024 № 00077070708 про застосування штрафних санкцій в розмірі 30 023 грн та рішення про застосування фінансових санкцій від 14.02.2024 № 00077130708 в розмірі 59 742 гривень. Вважаючи протиправними вказані рішення відповідача, позивач звернулася до суду з цим позовом. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що фактична перевірка позивача проведена контролюючим органом на підставі належним чином оформленого наказу та з дотриманням вимог статей 75, 80, 81 Податкового кодексу України, а позивач був допущений до перевірки та отримав її результати без зауважень. Суд дійшов висновку, що встановлені актом перевірки порушення, а саме не проведення розрахункових операцій через РРО та невидача розрахункового документа, не ведення обліку товарних запасів, а також здійснення роздрібної торгівлі алкогольними напоями без відповідної ліцензії, підтверджуються матеріалами справи та не спростовані позивачем належними і допустимими доказами. Враховуючи приписи Закону України №265/95-ВР та Закону України №481/95-ВР, суд зазначив, що застосовані до позивача фінансові санкції є правомірними та відповідають встановленим законом розмірам, у зв`язку з чим дійшов висновку про відсутність підстав для скасування спірних податкового повідомлення-рішення та рішення про застосування фінансових санкцій. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства врегульовані Податковим кодексом України (надалі ПК України). Як передбачено підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України, контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення. Згідно з підпунктом 19-1.1.16 пункту 19-1.1 статті 19-1 ПК України контролюючі органи здійснюють заходи щодо запобігання та виявлення порушень законодавства у сфері виробництва та обігу спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів та пального. Відповідно до підпункту 20.1.10 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право здійснювати контроль за додержанням законодавства з питань регулювання обігу готівки (крім банків), порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги), за наявністю ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, торгових патентів, за додержанням порядку приймання готівки для подальшого переказу (крім приймання готівки банками), за дотриманням суб`єктами господарювання установлених законодавством обов`язкових вимог щодо забезпечення можливості розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів. Правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій та програмних реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг визначено Законом № 265/95-ВР. Відповідно до статті 15 Закону № 265/95-ВР контроль за додержанням суб`єктами господарювання порядку проведення розрахунків за товари (послуги), операцій з видачі готівкових коштів держателям електронних платіжних засобів, інших емітованих платіжних інструментів та інших вимог цього Закону здійснюють контролюючі органи шляхом проведення фактичних та документальних перевірок відповідно до Податкового кодексу України. Згідно з пунктом 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи. Фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) (підпункт 75.1.3 пункт 75.1статті 75 ПК України). Порядок проведення фактичної перевірки врегульовано статтею 80 ПК України, пунктом 80.1 якої передбачено, що фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи). Фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав: 80.2.1. у разі коли за результатами перевірок інших платників податків виявлено факти, які свідчать про можливі порушення платником податків законодавства щодо виробництва та обігу підакцизних товарів, здійснення платником податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, та виникає необхідність перевірки таких фактів; 80.2.2. у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів; 80.2.3. письмового звернення покупця (споживача), оформленого відповідно до закону, про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій, касових операцій, патентування або ліцензування; 80.2.4. неподання суб`єктом господарювання в установлений законом строк обов`язкової звітності про використання реєстраторів розрахункових операцій та/або програмних реєстраторів розрахункових операцій, розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій, подання їх із нульовими показниками; 80.2.5. у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального; 80.2.6. у разі виявлення за результатами попередньої перевірки порушення законодавства з питань, визначених у пункті 75.1.3; 80.2.7. у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин та виплати роботодавцями доходів у вигляді заробітної плати без сплати податків до бюджету, а також здійснення фізичною особою підприємницької діяльності без державної реєстрації. Згідно з пунктом 80.5 статті 80 ПК України допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення фактичної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу. З аналізу вказаних положень убачається, що посадові особи контролюючого органу уповноважені розпочати проведення фактичної перевірки за умов: наявності визначених законом підстав для її проведення (правова підстава) та надіслання/пред`явлення оформлених відповідно до вимог Податкового кодексу України направлення і наказу на проведення перевірки, а також службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки (формальна підстава). Щодо правового змісту підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України в контексті визначення підстави для проведення фактичної перевірки, а також застосування абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України в аспекті достатності відображення в змісті наказу підстав для її проведення, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду 28.05.2024 ухвалив постанову у справі № 280/1431/23, у якій сформулював наступний правовий висновок. «Формулювання конкретного змісту наказу є дискрецією контролюючого органу, однак, з обов`язковим дотриманням вимог норм абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України щодо змісту наказу про проведення перевірки. У разі встановлення в одному підпункті статті декількох самостійних підстав для проведення перевірки, кожна з них не обов`язково має бути сформульована тотожно до змісту правової норми, якою ця підстава встановлена, проте повинна бути чітко визначена та відповідати правовій нормі. Виконання такої вимоги забезпечує розуміння суб`єктом господарювання причин, що зумовили проведення перевірки, а також кола питань, які можуть бути її предметом, залежно від підстави проведення. У такій ситуації в разі виникнення спору щодо наявності дійсних підстав для проведення перевірки або обґрунтованості припущень щодо вчинення суб`єктом господарювання порушень суд має можливість перевірити ці питання під час розгляду адміністративної справи. У судовій практиці прийнято розрізняти юридичну підставу, як елемент підстави для проведення перевірки, та фактичну підставу, яка розкриває сукупність обставин, що характеризують (зумовлюють) юридичну підставу. Відображенням юридичної підстави є наведення у наказі податкового органу відповідної норми ПК України, яка надає право для проведення перевірки. Відображенням фактичної підстави вважається наведення конкретних обставин (фактів), існування яких вказує на наявність юридичної підстави». Верховний Суд у постанові від 26.03.2024 у справі № 420/9909/23, ухваленої у складі Судової палати, сформулював висновки, за змістом яких податковий контроль здійснюється шляхом прийняття рішення про проведення перевірки у формі наказу, вимоги до оформлення якого не передбачають обов`язку в повному обсязі розкрити в наказі на призначення перевірки зміст інформації та фактів, які вказують на можливе порушення платником податкового законодавства. Відсутня й імперативна вимога щодо розкриття конкретного порушення платником норм, а також про надання відповідних доказів такої несумлінної поведінки. Тобто, якщо відповідний підпункт пункту 80.2 статті 80 ПК України утримує в собі весь спектр необхідних елементів для визначення підстави для призначення перевірки (як правової, так і фактичної), покликання у наказі на сам лише підпункт пункту 80.2 статті 80 ПК України можна вважати мінімально допустимим обсягом інформації в розумінні абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України. Тому відсутні підстави вважати, що такий наказ породжує його неоднозначне трактування та/або невизначеність із фактичною підставою перевірки. Відповідно, такий наказ не можна вважати протиправним. У зазначеній постанові суду Судова палата також акцентувала увагу на застосовності у спорах цієї категорії висновків Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2021 у справі № 816/228/17, відповідно до яких неправомірність дій контролюючого органу при призначенні і проведенні перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставами позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки. Підставами для скасування таких рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об`єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та відповідно на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення. Судова палата звернула увагу на наявність істотної різниці у критеріях оцінки правомірності наказу на предмет його підставності та/або оформлення, як наслідок, необхідності відмежування у спорах цієї категорії питання «наявності підстав для проведення перевірки» від питання «достатності відображення підстав для проведення перевірки у наказі» та/або «недоліків в оформленні рішення про проведення перевірки». Підстави для призначення будь-якої перевірки чітко закріплені у нормах ПК України, за наявності яких у контролюючих органів виникає безпосередньо право на проведення перевірки, тоді як відображення цих підстав у наказі про призначення перевірки фактично є формалізацією у письмовій формі права на проведення перевірки, яке вже виникло. Безумовно, формалізація підстави для проведення перевірки у наказі має відповідати вимогам абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України. Під час вирішення питання щодо правомірності призначення і проведення перевірки, зокрема, фактичної, необхідно надавати оцінку достатності змісту наказу в контексті чіткого визначення у ньому правової (юридичної) підстави проведення такої перевірки та існування відповідної фактичної підстави, яка є передумовою для її проведення. Колегія суддів звертає увагу, що правовий аналіз пункту 80.2 статті 80 ПК України свідчить про те, що здебільшого підстави, передбачені у відповідних підпунктах цієї норми, встановлюють лише єдину передумову для призначення фактичної перевірки з питання дотримання платником податків вимог законодавства у певній сфері, яка і є фактичною підставою для проведення перевірки. Однак, підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України таких встановлює дві: (1) наявність та/або отримання певної інформації; (2) здійснення контролюючим органом функцій, визначених законодавством у відповідній сфері. Саме тому цей підпункт пункту 80.2 статті 80 ПК України має істотну особливість у його застосуванні порівняно з іншими підпунктами цієї норми, яка і зумовлює висновок про те, що саме лише посилання на підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України у рішенні про проведення перевірки не є мінімально достатнім обсягом інформації, яка має відображатися у наказі відповідно до абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України щодо зазначення у наказі підстави для проведення перевірки. Колегія суддів наголошує, що оскільки підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України встановлює в одному підпункті статті дві самостійні (окремі) підстави для проведення перевірки, то у наказі про призначення перевірки контролюючий орган поряд з юридичною підставою у вигляді нумераційного позначення зобов`язаний відобразити конкретну з таких двох фактичних підстав, яка і зумовила прийняття рішення про проведення перевірки, або ж обидві, в обсязі, достатньому для ідентифікації однієї з двох (або обох в сукупності у разі їх наявності). Відображення такої фактичної підстави не обов`язково має бути сформульоване тотожно до змісту правової норми, якою ця підстава встановлена, проте, повинна бути чітко визначена та змістовно відповідати правовій нормі. Тобто, у разі, якщо фактичною підставою для призначення фактичної перевірки стала наявність (отримання) певної інформації, то контролюючий орган у рішенні про проведення перевірки поряд із посиланням на підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України повинен щонайменше зазначити про «наявність (отримання) інформації щодо можливого порушення» або ж зазначити реквізити документа, який слугував приводом для призначення перевірки і містить таку інформацію. Аналогічно, якщо фактичною підставою для призначення фактичної перевірки стало здійснення відповідних функцій, то контролюючий орган у рішенні про проведення перевірки поряд із посиланням на підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України повинен саме про це зазначити. Відповідно, якщо підставою для призначення перевірки відповідно до підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України стала сукупність фактичних підстав, передбачених цією нормою, то контролюючий орган у рішенні про проведення перевірки поряд із посиланням на підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України має це відобразити у вищезазначений спосіб. Саме такий обсяг інформації у наказі, прийнятому відповідно до підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України, можна вважати мінімально достатнім в розумінні абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України щодо зазначення у наказі підстави для проведення перевірки, оскільки надає платнику податків загальне розуміння про підставу її призначення та відповідний предмет перевірки. Таке інформування про фактичну обставину має бути наведено саме серед підстав для проведення перевірки, тобто перед резолютивною частиною наказу. У разі, якщо наказ відповідає вимогам щодо відображення у ньому мінімально достатнього обсягу інформації щодо підстави для проведення перевірки, такий наказ не може вважатися оформленим з істотним порушенням вимог чинного законодавства. Як наслідок, такий наказ не можна вважати протиправним, оскільки його недоліки в розумінні статті 81 ПК України не є настільки значущими, що ставлять під загрозу можливість реалізації платником податків своїх прав. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.06.2025 по справі № 340/195/20, яка в силу частини 5 статті 242 КАС України є обов`язковою для врахування. Колегією суддів встановлено, що нормативними підставами проведення перевірки контролюючим органом у спірному наказі від 23.01.2024 № 327-а Про проведення фактичної перевірки зазначено: підпункти 80.2.2, 80.2.5 пункту 80.2 статті 80, підпункти 191.1.4, 191.1.14, 191.1.16, 191.1.17, 191.1.18, 191.1.19, 191.1.20 пункту 191.1 статті 19, підпункт 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, ХХ Податкового кодексу України, статтю 15 Закону № 481/95-ВР, а фактичними: наявність інформації, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій та здійснення функцій щодо контролю за дотриманням вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання, обігу та транспортування підакцизних товарів. Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що наказ містить мінімально достатній обсяг інформації щодо фактичної підстави для проведення перевірки, що свідчить про дотримання відповідачем вимог статтей 80-81 ПК України щодо порядку проведення фактичної перевірки. Посилання апелянта на допущення контролюючим органом в наказі про проведення перевірки неточностей в частині адреси здійснення діяльності позивача замість « АДРЕСА_1 », вказано «вул. Бєльовська», що, на думку позивача, ставить під сумнів належність об`єкта перевірки, колегія суддів відхиляє, оскільки зазначена неточність має характер очевидної технічної описки, не змінює фактичного місця проведення перевірки, не перешкоджала ідентифікації господарського об`єкта позивача та сама по собі не свідчить про протиправність наказу чи результатів проведеної перевірки. Доводи позивача щодо не вручення їй акту перевірки є такими, що спростовуються матеріалами справи, в яких міститься копія акту перевірки із власноручним підписом ФОП ОСОБА_1 кизи За вказаних обставин, доводи апеляційної скарги про порушення процедури проведення фактичної перевірки є необґрунтованими та не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи. Щодо встановленого порушення пунктів 1, 2 та 12 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» №265/95-ВР від 06.07.1995 року (далі Закон №265/95-ВР), колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до приписів пунктів 1, 2, 12 статті 3 Закону № 265/95-ВР суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов`язані: - проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій або через зареєстровані фіскальним сервером контролюючого органу програмні реєстратори розрахункових операцій зі створенням у паперовій та/або електронній формі відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок; - надавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням мережі Інтернет, при отриманні товарів (послуг) в обов`язковому порядку розрахунковий документ встановленої форми та змісту на повну суму проведеної операції, створений в паперовій та/або електронній формі (у тому числі, але не виключно, з відтворюванням на дисплеї реєстратора розрахункових операцій чи дисплеї пристрою, на якому встановлений програмний реєстратор розрахункових операцій QR-коду, який дозволяє особі здійснювати його зчитування та ідентифікацію із розрахунковим документом за структурою даних, що в ньому міститься, та/або надсиланням електронного розрахункового документа на наданий такою особою абонентський номер або адресу електронної пошти); - вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів, здійснювати продаж лише тих товарів, що відображені в такому обліку. Порядок та форма обліку товарних запасів для фізичних осіб - підприємців, у тому числі платників єдиного податку, встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. При цьому суб`єкт господарювання зобов`язаний надати контролюючим органам на початок проведення перевірки документи (у паперовій або електронній формі), що підтверджують облік та походження товарних запасів (зокрема, але не виключно, документи щодо інвентаризації товарних запасів, документи про отримання товарів від інших суб`єктів господарювання та/або документи на внутрішнє переміщення товарів), які на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті). Такі вимоги не поширюються на фізичних осіб - підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість (крім тих, які провадять діяльність з реалізації технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, а також лікарських засобів та виробів медичного призначення, ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння). За визначеннями, наведеними у статті 2 Закону № 265/95-ВР: програмний реєстратор розрахункових операцій - програмний, програмно-апаратний або програмно-технічний комплекс у вигляді технологічного та/або програмного рішення, що використовується на будь-якому пристрої та в якому фіскальні функції реалізовані через фіскальний сервер контролюючого органу і який призначений для реєстрації розрахункових операцій при продажу товарів (наданні послуг), операцій з торгівлі валютними цінностями в готівковій формі та/або реєстрації кількості проданих товарів (наданих послуг), операцій з приймання готівки для виконання платіжних операцій. Контролюючий орган забезпечує безоплатне програмне рішення для використання суб`єктом господарювання; розрахункова операція - приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки - оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця; розрахунковий документ - документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, видатковий чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, операцій з видачі готівкових коштів держателям електронних платіжних засобів, отримання (повернення) коштів, торгівлю валютними цінностями в готівковій формі, створений в паперовій та/або електронній формі (електронний розрахунковий документ) у випадках, передбачених цим Законом, зареєстрованим у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або програмним реєстратором розрахункових операцій, чи заповнений вручну. Невиконання вимог пунктів 1, 2 та 12 статті 3 Закону №265/95-ВР передбачає відповідальність у вигляді фінансових санкцій. Зокрема, відповідно до пункту 1 статті 17 Закону №265/95-ВР за порушення вимог цього Закону до суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних контролюючих органів застосовуються фінансові санкції у таких розмірах: у разі встановлення в ході перевірки факту: проведення розрахункових операцій з використанням реєстраторів розрахункових операцій, програмних реєстраторів розрахункових операцій або розрахункових книжок на неповну суму вартості проданих товарів (наданих послуг); непроведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій та/або програмні реєстратори розрахункових операцій з фіскальним режимом роботи; невидача (в паперовому вигляді та/або електронній формі) відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, або проведення її без використання розрахункової книжки на окремому господарському об`єкті такого суб`єкта господарювання: - 100 відсотків вартості проданих з порушеннями, встановленими цим пунктом, товарів (робіт, послуг) - за порушення, вчинене вперше; - 150 відсотків вартості проданих з порушеннями, встановленими цим пунктом, товарів (робіт, послуг) - за кожне наступне вчинене порушення; Стаття 20 Закону №265/95-ВР також передбачає, що до суб`єктів господарювання, що здійснюють реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку, та/або не надали під час проведення перевірки документи, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті), за рішенням контролюючих органів застосовується фінансова санкція у розмірі вартості таких товарів, які не обліковані у встановленому порядку, за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Такі вимоги не поширюються на фізичних осіб - підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість (крім тих, які здійснюють діяльність з реалізації технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, а також лікарських засобів та виробів медичного призначення, ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння). З аналізу вищезазначених норм вбачається, що на суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі зобов`язані проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій, а також в обов`язковому порядку надавати особі, яка отримує товар (послугу) розрахунковий документ встановленої форми та змісту на повну суму проведеної операції, створений в паперовій та/або електронній формі. Недотримання таких вимог тягне за собою відповідальність, передбачену статтею 17 Закону №265/95-ВР. При цьому, відповідальність суб`єкта господарювання за порушення вимог Закону №265/95-ВР наступає у разі, якщо фактичною перевіркою встановлено, що розрахункові операції на повну суму не проведено через РРО, або розрахункові документи (фіскальний чек) не надано покупцю товару. Зі змісту акту перевірки вбачається, що в ході фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 кизи за адресою здійснення господарської діяльності: АДРЕСА_1 посадовими особами ГУ ДПС у Харківській області встановлено факт не проведення розрахункової операції через РРО та не видача касового чека під час продажу товарів на загальну суму 152 грн. Заперечуючи встановлені контролюючим органом обставини щодо непроведення розрахункової операції через РРО та невидачі розрахункового документа, позивач зазначає, що у період з 19.01.2024 по 30.01.2024 перебувала на стаціонарному лікуванні та фактично не здійснювала господарської діяльності. Разом з цим, як убачається з матеріалів справи, під час проведення фактичної перевірки позивач була присутня за місцем здійснення господарської діяльності, отримала копію наказу про проведення перевірки, брала участь у її проведенні, що підтверджується її особистими підписами у відповідних процесуальних документах, у тому числі в акті перевірки та додатках до нього, без зауважень. Крім того, факт непроведення розрахункової операції через РРО та невидачі розрахункового документа зафіксований в акті перевірки, який є належним доказом у справі. Долучений до матеріалів справи опис наявних купюр та монет, підписаний позивачем без зауважень, підтверджує обставини перебування готівкових коштів у місці здійснення розрахунків та оцінюється судом у сукупності з іншими доказами у справі. Водночас належних та допустимих доказів, які б спростовували встановлені контролюючим органом обставини, апелянтом не надано. За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про доведеність порушення позивачем вимог пунктів 1, 2 статті 3 Закону №265/95-ВР. Щодо порушення позивачем пункту 12 статті 3 Закону №265/95-ВР. Згідно з пункту 177.10 статті 177 ПК України фізичні особи - підприємці та фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, зобов`язані вести облік доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару. Облік доходів і витрат може вестися в паперовому та/або електронному вигляді, у тому числі через електронний кабінет. Фізичні особи - підприємці, які застосовують реєстратори розрахункових операцій відповідно до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» зобов`язані вести облік доходів та витрат в паперовому та/або електронному вигляді. Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України. Згідно з пункту 44.3 статті 44 Податкового кодексу України платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів, визначених пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом визначених законодавством термінів, але не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а в разі її неподання - з передбаченого ПК України граничного терміну подання такої звітності та документів, пов`язаних з виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, - не менш як 1095 днів з дня здійснення відповідної господарської операції (для відповідних дозвільних документів - не менш як 1095 днів з дня завершення терміну їх дії). Як вже зазначалось вище, пункт 12 статті 3 Закону №265/95-ВР зобов`язує суб`єктів господарювання (як юридичних осіб, так і фізичних осіб-підприємців (за виключенням перелічених в абзаці 3 цієї норми осіб)) вести облік товарних запасів і у разі проведення перевірки надати документи (у паперовій або електронній формі), що підтверджують облік та походження тих товарних запасів, які на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті). При цьому до 01 січня 2022 року суб`єкт господарювання зобов`язаний був надати такі документи під час проведення перевірки, а після цієї дати такий обов`язок має бути виконаним саме на початок її проведення. Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема у постановах від 11.01.2024 у справі № 420/12275/22, від 27.08.2024 у справі № 300/2879/22, від 30.09.2025 у справі №520/22949/24. Згідно зі статтею 20 Закону № 265/95-ВР до суб`єктів господарювання, що здійснюють реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку, та/або не надали під час проведення перевірки документи, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті), за рішенням контролюючих органів застосовується фінансова санкція у розмірі вартості таких товарів, які не обліковані у встановленому порядку, за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. За змістом наведеної норми суб`єкт господарювання несе відповідальність за (окремо або в сукупності): 1) здійснення реалізації товарів, які не обліковані у встановленому порядку; 2) ненадання під час перевірки документів, які підтверджують саме облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті). Таким чином, ненадання на початок проведення перевірки документів, які підтверджують облік товарів, що знаходяться в місці продажу (господарському об`єкті), є підставою для застосування штрафної санкції на підставі статті 20 Закону № 265/95-ВР. Порядок ведення обліку товарних запасів для фізичних осіб - підприємців, у тому числі платників єдиного податку затверджений наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2021 № 496, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 02.11.2021 за № 1411/37033. Пунктом 2 розділу I Порядку № 496 визначено, що документи, які підтверджують облік та походження товарів - Форма ведення обліку товарних запасів, визначена додатком до цього Порядку (далі - Форма обліку), та первинні документи; первинні документи - опис залишку товарів на початок обліку, накладні, транспортні документи, митні декларації, акти закупки, фіскальні чеки, товарні чеки, інші документи, що містять реквізити, які дозволяють ідентифікувати постачальника та отримувача товару (найменування суб`єкта господарювання, реєстраційний номер облікової картки платника податків (далі - РНОКПП) або код згідно з ЄДРПОУ суб`єкта господарювання, серія та номер паспорта / номер ID картки для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовились від прийняття РНОКПП та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відповідну відмітку в паспорті), дату проведення операції, найменування, кількість та вартість товару. Пунктом 2 розділу IІ Порядку № 496 визначено, що облік товарних запасів здійснюється ФОП шляхом постійного внесення до Форми обліку інформації про надходження та вибуття товарів на підставі первинних документів, які є невід`ємною частиною такого обліку. ФОП, який здійснює діяльність у декількох місцях продажу (господарських об`єктах), веде облік товарних запасів також за кожним окремим місцем продажу (господарським об`єктом) на підставі первинних документів, які підтверджують отримання товарів такою ФОП або окремим місцем продажу (господарським об`єктом), та/або первинних документів на внутрішнє переміщення товарів між ФОП та його окремими місцями продажу (господарськими об`єктами). Первинні документи на внутрішнє переміщення товарів є невід`ємною частиною такого обліку. Первинні документи, на підставі яких внесено записи до Форми обліку, є обов`язковими додатками до такої форми. Внесення даних до Форми обліку щодо надходження товарів на підставі первинних документів здійснюється до початку їх реалізації. Пунктом 10 розділу II Порядку № 496 встановлено, що Форма обліку, первинні документи на товари мають зберігатися у місці продажу (господарському об`єкті) до моменту вибуття останньої одиниці товару, відображеної в таких первинних документах. Такі документи щомісячно групуються в хронологічному порядку їх відображення у Формі обліку та/або підшиваються для подальшого зберігання разом із Формою обліку, в якій інформацію про такі документи відображено. Форма обліку, первинні документи, які підтверджують облік та походження товарів, надаються посадовій особі контролюючого органу на її вимогу під час проведення перевірки. У разі якщо оригінали первинних документів відсутні у місці продажу, посадові особі контролюючого органу можуть бути надані копії таких первинних документів з подальшим пред`явленням їх оригіналів до закінчення перевірки (за потреби). Такі документи надаються особисто ФОП або особою, яка фактично здійснює продаж товарів (надання послуг) та/або розрахункові операції в місці продажу (господарському об`єкті такої ФОП). Зі змісту акту перевірки № 2646/20/16/РРО/2643107342 від 25.01.2024 колегією суддів встановлено, що під час фактичної перевірки на господарському об`єкті позивача на вимогу контролюючого органу не було надано форму ведення обліку товарних запасів, а також документи у паперовій (електронній) формі, що підтверджують облік та походження товарних запасів, у тому числі тих товарів, які на момент перевірки знаходилися у місці продажу, а саме первинних документів (накладних) на алкогольні напої на загальну суму 29 871 грн. Вказане підтверджується наявними в матеріалах справи копіями відомостей про результати перевірки щодо повноти оприбуткування, реалізації та фактичних залишків товарно-матеріальних цінностей станом на 24.01.2024, в якій наведено перелік ТМЦ, які виявлені під час перевірки на місці проведення розрахунків та не обліковані у встановленому порядку за місцем реалізації та зберігання, за цінами реалізації на загальну суму 29 871 грн (а.с. 33-38). На підставі викладеного, відповідачем встановлено порушення позивачем ведення обліку товарних запасів за місцем їх реалізації на загальну вартість необлікованого товару в розмірі 29 871 грн. Вказані обставини в ході судового розгляду справи позивачем не спростовані, форму ведення обліку товарних запасів, а також документи у паперовій (електронній) формі, що підтверджують облік та походження товарних запасів, які на момент перевірки знаходилися у місці продажу, позивачем ні під час перевірки, ні до суду не надано. Заперечуючи наявність вказаного порушення, позивач посилається на ті ж самі обставини перебування на стаціонарному лікуванні у період проведення перевірки та відсутності фактичного здійснення господарської діяльності, однак такі доводи спростовуються матеріалами справи, оскільки кожна відомість про результати перевірки щодо залишків товарно-матеріальних цінностей містить власноручний підпис позивача без зауважень, що свідчить про її участь у проведенні перевірки та ознайомлення з зафіксованими обставинами. Таким чином, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про порушення позивачем вимог пунктів 1, 2, 12 статті 3 Закону №265/95-ВР, що виразилось у непроведенні розрахункової операції через РРО та невидачі розрахункового документа під час продажу товарів на суму 152 грн, а також у ненаданні на початок проведення перевірки документів, що підтверджують облік та походження товарних запасів, які знаходились у місці здійснення господарської діяльності на загальну суму 29 871 грн. Вказані обставини підтверджуються матеріалами справи та не спростовані позивачем належними і допустимими доказами. У зв`язку з чим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність податкового повідомлення-рішення від 14.02.2024 №00077070708, яким до позивача застосовано фінансові санкції, передбачені ст. 17, 20 Закону №265/95-ВР. Щодо правомірності оскаржуваного рішення про застосування до позивача фінансових санкцій від 14.02.2024 № 00077130708 за порушення вимог ст. 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального», колегія суддів зазначає наступне. Основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, спиртовими дистилятами, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, та пальним, забезпечення їх високої якості та захисту здоров`я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального на території України визначає Закон України від 19.12.1995 №481/95-ВР "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального" Згідно зі ст. 1 Закону № 481/95-ВР ліцензія (спеціальний дозвіл) - документ, що засвідчує право суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) на провадження одного із зазначених у цьому Законі видів діяльності протягом визначеного строку. Відповідно до ч. 23 ст. 15 Закону № 481/95-ВР роздрібна торгівля алкогольними напоями (крім столових вин, а для малих виробників виноробної продукції алкогольних напоїв без додавання спирту: вин виноградних, вин плодово-ягідних, напоїв медових), тютюновими виробами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, або пальним може здійснюватися суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) всіх форм власності, у тому числі їх виробниками, за наявності у них ліцензій на роздрібну торгівлю. Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону № 481/95-ВР за порушення норм щодо виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями та тютюновими виробами, пальним та зберігання пального посадові особи і громадяни притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством. Абзацом 7 ч. 2 ст. 17 Закону № 481/95-ВР визначено, що до суб`єктів господарювання (у тому числі іноземних суб`єктів господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі: оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами та рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, без наявності ліцензій (крім випадків, передбачених цим Законом), - 200 відсотків вартості отриманої партії товару, але не менше 17000 гривень. Таким чином, роздрібна торгівля алкогольними напоями та тютюновими виробами може здійснюватися лише за наявності відповідної ліцензії. Зі змісту акта перевірки встановлено наявність фіскальних документів (чеків РРО) з реалізації підакцизних товарів (алкогольні напої), що свідчать про факти здійснення позивачем роздрібної торгівлі алкогольними напоями, а саме: чек №6854 від 24.01.2024 щодо реалізації 1 пляшки слабоалкогольного напою «Shake» за ціною 37 грн та чек №6855 від 24.01.2024 щодо реалізації пляшки горілки «Козацька рада» об`ємом 0,25 л за ціною 90 грн. При цьому під час проведення перевірки не встановлено та позивачем не надано контролюючому органу ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями, що свідчить про порушення вимог частини 23 статті 15 Закону №481/95-ВР. Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, у рішенні про застосування фінансових санкцій від 14.02.2024 №00077130708 контролюючим органом як правову підставу відповідальності зазначено частину 21 статті 15 Закону №481/95-ВР, якою встановлено, що відвантаження алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, що призначені для реалізації магазинами безмитної торгівлі, здійснюється суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва), які отримали ліцензію на оптову торгівлю алкогольними напоями або тютюновими виробами, або рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, з оформленням вантажної митної декларації, при цьому мінімальні оптово-відпускні ціни для алкогольних напоїв не застосовуються. Тобто частина 21 статті 15 Закону №481/95-ВР регулює правовідносини щодо відвантаження товарів для магазинів безмитної торгівлі та не стосується спірних правовідносин. Колегія суддів зазначає, що правильна юридична кваліфікація правопорушення є обов`язковою передумовою правомірності застосування фінансових санкцій, оскільки саме норма права визначає склад правопорушення та підстави відповідальності. Невірне визначення правової норми, яка підлягає застосуванню, призводить до неправильного встановлення складу правопорушення та є істотним порушенням, що впливає на законність прийнятого рішення. За таких обставин, зважаючи на те, що оскаржуване рішення про застосування фінансових санкцій прийнято із посиланням на норму матеріального права, яка не регулює спірні правовідносини, колегія суддів дійшла висновку про його протиправність та наявність підстав для скасування рішення про застосування фінансових санкцій від 14.02.2024 №00077130708, що зумовлює задоволення позовних вимог в цій частині. Разом з цим, суд першої інстанції не надав належної правової оцінки обставинам неправильного застосування контролюючим органом норм матеріального права, зокрема посиланню у спірному рішенні на частину 21 статті 15 Закону №481/95-ВР, яка не регулює спірні правовідносини, та не перевірив правильність юридичної кваліфікації встановленого порушення, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про правомірність оскаржуваного рішення ГУ ДПС у Харківській області про застосування фінансових санкцій від 14.02.2024 №00077130708. Ухвалюючи дане судове рішення колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень. Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Враховуючи зазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення. Згідно із приписами пункту другого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Відповідно до статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Враховуючи неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи та неправильне застосуванням норм матеріального права, що призвело до часткового неправильного вирішення справи, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.11.2025 по справі № 520/6670/24 в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування рішення Головного управління ДПС у Харківській області про застосування фінансових санкцій №00077130708 від 14.02.2024 року, яким до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 застосовано штраф у розмірі 59 742 грн та ухвалення в цій частині постанови про задоволення позову. З огляду на звільнення позивача від сплати судового збору, питання розподілу судових витрат не вирішується. Керуючись ст.ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.11.2025 по справі № 520/6670/24 в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування рішення Головного управління ДПС у Харківській області про застосування фінансових санкцій №00077130708 від 14.02.2024 року, яким до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 застосовано штраф у розмірі 59 742 грн - скасувати. Ухвалити в цій частині постанову, якою позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - задовольнити частково. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у Харківській області про застосування фінансових санкцій №00077130708 від 14.02.2024 року, яким до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 застосовано штраф у розмірі 59 742 грн. В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.11.2025 року по справі № 520/6670/24 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя С.П. Жигилій Судді Я.М. Макаренко Т.С. Перцова