Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 320/30796/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/30796/24 Суддя (судді) першої інстанції: Кочанова П.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 травня 2026 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Чуприни О.В., суддів Попової О.Г., Говоруна О.В., за участю: секретаря судового засідання - Мулик А.Б., представника позивача - Гур`євої О.С., представника відповідача - Струка О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 27.02.2026 у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СВП Плюс" до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, - В С Т А Н О В И В: І. Короткий зміст позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю "СВП Плюс" (надалі по тексту також - позивач, ТОВ "СВП Плюс", суб`єкт господарювання) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (надалі по тексту також - відповідач, ГУ ДПС у м. Києві, контролюючий орган, податковий орган, скаржник), в якому просила визнати протиправним і скасувати податкові повідомлення-рішення від 05.03.2024 за №0164150707, за №0164140707 про застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені у розмірі 663 959,00 гривень та 1 020,00 гривень відповідно. В обґрунтування протиправності оскаржуваного рішення позивач звертається до наступних доводів та мотивів: висновки акту перевірки про порушення порядку ведення обліку товарних запасів не ґрунтуються на фактичних обставинах та спростовуються наданими у відповідь на запит первинними документами, котрі контролюючим органом не взято до уваги. ІІ. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 27.02.2026 адміністративний позов задоволено повністю: визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 05.03.2024 за №0164150707, за №0164140707. За наслідком аналізу релевантних положень Податкового кодексу України та Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" від 06.07.1995 за №265/95-ВР, а також фактичних обставин справи суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність процедурних порушень у частині призначення та проведення спірної перевірки. З огляду на відсутність доказів відмови платника податків, оформленої відповідно до пункту 85.6 статті 85 Податкового кодексу України, надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів первинні документи, пов`язані з предметом перевірки, акт фактичної перевірки є неналежним та недопустимим доказом у частині відмови позивача від надання останніх, оскільки факт такої відмови позивача в акті не зафіксовано. Судом першої інстанції виснувано невідповідність запиту ГУ ДПС у м. Києві вимогам пункту 73.3 статті 73 Податкового кодексу України, оскільки такий не містить печатку контролюючого органу, а також містить підписи лише перевіряючих осіб; запит не є належним чином врученим, адже матеріали справи не містять доказів направлення останнього на адресу ТОВ "СВП Плюс", натомість ОСОБА_1 (як особа, котра фактично його отримала) не є тією особою, яка у розумінні закону має відповідні повноваження на отримання вимоги контролюючого органу про надання платником податків документів. Щодо суті встановленого порушення, суд дійшов висновку, що сама по собі відсутність на момент перевірки контролюючим органом первинних документів за місцем реалізації чи зберігання товарів, за умови, що ці товари належним чином обліковані відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", обставини чого підтверджені матеріалами справи, не є підставою для застосування до платника фінансової санкції, передбаченої статтею 20 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг". ІІІ. Підстави апеляційного оскарження та їх обґрунтування Не погоджуючись з рішенням Київського окружного адміністративного суду від 27.02.2026, Головне управління ДПС у м. Києві оскаржило його в апеляційному порядку, та, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить його скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. За доводами апелянта, до перевірки не надано документів щодо обліку товарних запасів у встановленому порядку, так само у визначений у запиті час такі не надано до контролюючого органу. ІV. Позиція інших учасників справи ТОВ "СВП Плюс" скористалося правом подання відзиву на апеляційну скаргу, котрий надійшов на адресу суду 02.04.2026 через підсистему "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Спростовуючи доводи апелянта, позивач звертається, зокрема, до такого: наявні у матеріалах справи, спростовують припущення відповідача про порушення позивачем ПК України та Закону №265/95-ВР, оскільки свідчать про ведення належного обліку товарів, що реалізуються у господарській одиниці, а також про добровільне надання підтвердних цьому документів засобами поштового зв`язку. Поруч із цим, приписи податкового законодавства врегульовують вручення наказу про проведення фактичної перевірки особі, яка здійснює розрахункові операції, проте запит про надання документів повинен вручатися посадовій особі платника податків. V. Обставини, встановлені судом першої інстанції Посадовими особами Головного управління Державної податкової служби у м. Києві в період з 15 год. 00 хв. 03.02.2024 по 14 год. 00 хв. 05.02.2024, на підставі наказу від 01.02.2024 за №627-п та направлень на перевірку від 02.02.2024 за №2856/26-15-07-07-03 та №2857/26-15-07-07-03 у присутності продавця-консультанта ОСОБА_1 проведено фактичну перевірку магазину "ТТТ", розташованого за адресою: м. Київ, вул. Лаврухіна, буд. 4, ТЦ "РАЙОН", де здійснює господарську діяльність ТОВ "СВП ПЛЮС" у сфері роздрібної торгівлі електронним і телекомунікаційним устаткуванням (технічно складні побутові товари), аксесуарами до мобільних телефонів. По завершенню перевірки 05.02.2024 посадовими особами складено акт (довідку) за №8626/26/15/07/37244754 (надалі по тексту також - акт, акт перевірки), у якому встановлено про допущення суб`єктом господарювання ряду порушень, а саме: пункту 12 статті 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" від 06.07.1995 за №265/95-ВР (надалі по тексту також - Закон №265/95-ВР), статті 44, пункту 85.2 статті 85 Податкового кодексу України (надалі по тексту також - ПК України, Кодекс). За змістом описової частини, в магазині не ведеться облік товарних запасів за місцем їх реалізації, на запит від 03.02.2024 за №1 до перевірки не надано жодних документів щодо обліку та походження товару, який знаходиться на місці реалізації в магазині за адресою: вул. Лаврухіна, 4, ТЦ "РАЙОН", м. Київ, станом на 03.02.2024, на загальну суму 663 959,00 гривень; у визначені в запиті дату та час та на момент завершення перевірки, до перевірки не надано жодного документу, що відноситься до предмета перевірки згідно з визначеного в запиті переліку. Актом від 05.02.2024 за №750/26-15-07-07-00-01 засвідчується відмова від підписання та отримання примірника акта фактичної перевірки продавцем ОСОБА_1 ТОВ "СВП Плюс" скористалося правом подання заперечень на акт перевірки за №84 від 26.02.2024, листом ГУ ДПС у м. Києві від 06.03.2024 за №3356/І/26-15-07-03-07 повідомлено про залишення таких без розгляду. На підставі акту перевірки ГУ ДПС у м. Києві сформовано податкові повідомлення-рішення від 05.03.2024 за №0164150707, яким за порушення пункту 12 статті 3 Закону №265/95-ВР застосовано штрафні (фінансові) санкції у загальному розмірі 663 959,00 гривень; від 05.03.2024 за №0164140707, яким за порушення статті 44, пункту 85.2 статті 85 ПК України застосовано штрафні (фінансові) санкції у загальному розмірі 1 020,00 гривень. Позивачем подано скаргу до Державної податкової служби України з вимогою скасувати податкові повідомлення-рішення, проте рішенням від 16.05.2024 за №14359/6/99-00-06-03-02-06 такі залишено без змін, а скаргу - без задоволення. VІ. Релевантні джерела права та акти їхнього застосування У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі по тексту також - КАС України, Кодекс), визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи в силу вимог статті 19 Конституції України зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України. Предмет спірних правовідносин врегульований положеннями Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" від 06.07.1995 за №265/95-ВР (надалі по тексту також - Закон №265/95-ВР), Податковим кодексом України (надалі по тексту також - ПК України, Кодекс). Відповідно до підпункту 62.1.3. пункту 62.1 статті 62 Податкового кодексу України податковий контроль здійснюється шляхом перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин. За приписами підпункту 75.1.3. пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами). Згідно пункту 12 статті 3 Закону №265/95-ВР суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для виконання платіжної операції зобов`язані вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів, здійснювати продаж лише тих товарів, що відображені в такому обліку. Порядок та форма обліку товарних запасів для фізичних осіб - підприємців, у тому числі платників єдиного податку, встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. При цьому суб`єкт господарювання зобов`язаний надати контролюючим органам на початок проведення перевірки документи (у паперовій або електронній формі), що підтверджують облік та походження товарних запасів (зокрема, але не виключно, документи щодо інвентаризації товарних запасів, документи про отримання товарів від інших суб`єктів господарювання та/або документи на внутрішнє переміщення товарів), які на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті). VІІ. Оцінка висновку суду, судове рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи (а) щодо наявності підстав, дотримання порядку призначення та передумов проведення фактичної перевірки Фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з передбачених підстав, зокрема: у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів (підпункт 80.2.2, пункту 80.2 статті 80 ПК України). Відповідно до пункту 81.1 статті 81 ПК України однією з обов`язкових умов для початку проведення фактичної перевірки встановлено пред`явлення платнику податків копії наказу про проведення перевірки. Також визначено вимоги до такого наказу, а саме - він має містити: дату видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу. Системний аналіз зазначених вище по тексту судового рішення положень Податкового кодексу України дає підстави для висновку про виникнення права у посадових осіб податкового органу розпочати проведення фактичної перевірки за наявності хоча б однієї з підстав для їх проведення, визначених у відповідному наказі, а також за умови пред`явлення або надіслання, у випадках передбачених Кодексом, відповідних документів. Поєднання визначених Податковим кодексом України підстав, як передумов проведення фактичної перевірки слугувала предметом дослідження Верховного Суду у постанові від 31.07.2024 у справі №2040/7330/18, зокрема, виснувано про можливість проведення такої у випадку дотримання наступних умов: повинна бути наявною одна з визначених підпунктах 80.2.1 - 80.2.7 пункту 80.2 статті 80 ПК України підстав для проведення фактичної перевірки; підставою для проведення перевірки повинно бути рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом (процесуальна підстава); копія вказаного рішення має вручатися платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки (процедурна підстава). Верховний Суд у постанові від 26.03.2024 у справі №420/9909/23, ухваленої у складі Судової палати, сформулював висновки, за змістом яких податковий контроль здійснюється шляхом прийняття рішення про проведення перевірки у формі наказу, вимоги до оформлення якого не передбачають обов`язку в повному обсязі розкрити в наказі на призначення перевірки зміст інформації та фактів, які вказують на можливе порушення платником податкового законодавства. Відсутня й імперативна вимога щодо розкриття конкретного порушення платником норм, а також про надання відповідних доказів такої несумлінної поведінки. Тобто, якщо відповідний підпункт пункту 80.2 статті 80 ПК України утримує в собі весь спектр необхідних елементів для визначення підстави для призначення перевірки (як правової, так і фактичної), покликання у наказі на сам лише підпункт пункту 80.2 статті 80 ПК України можна вважати мінімально допустимим обсягом інформації в розумінні абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України. Тому відсутні підстави вважати, що такий наказ породжує його неоднозначне трактування та/або невизначеність із фактичною підставою перевірки. Відповідно, такий наказ не можна вважати протиправним. У зазначеній постанові суду Судова палата також акцентувала увагу на застосовності у спорах цієї категорії висновків Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2021 у справі №816/228/17, відповідно до яких неправомірність дій контролюючого органу при призначенні і проведенні перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставами позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки. Підставами для скасування таких рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об`єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та відповідно на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення. Судова палата звернула увагу на наявність істотної різниці у критеріях оцінки правомірності наказу на предмет його підставності та/або оформлення, як наслідок, необхідності відмежування у спорах цієї категорії питання "наявності підстав для проведення перевірки" від питання "достатності відображення підстав для проведення перевірки у наказі" та/або "недоліків в оформленні рішення про проведення перевірки". Підстави для призначення будь-якої перевірки чітко закріплені у нормах ПК України, за наявності яких у контролюючих органів виникає безпосередньо право на проведення перевірки, тоді як відображення цих підстав у наказі про призначення перевірки фактично є формалізацією у письмовій формі права на проведення перевірки, яке вже виникло. Безумовно, формалізація підстави для проведення перевірки у наказі має відповідати вимогам абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України. Під час вирішення питання щодо правомірності призначення і проведення перевірки, зокрема фактичної, необхідно надавати оцінку достатності змісту наказу в контексті чіткого визначення у ньому правової (юридичної) підстави проведення такої перевірки та існування відповідної фактичної підстави, яка є передумовою для її проведення. В свою чергу, Верховний Суд у постанові від 31.07.2024 у справі №821/789/18 вказує, що правовий аналіз пункту 80.2 статті 80 ПК України свідчить про те, що здебільшого підстави, передбачені у відповідних підпунктах цієї норми, встановлюють лише єдину передумову для призначення фактичної перевірки з питання дотримання платником податків вимог законодавства у певній сфері, яка і є фактичною підставою для проведення перевірки. У цій адміністративній справі в основу проведення фактичних перевірок платника податків відповідачем покладено підпункти 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України (правові підстави). Підпункт 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України містить перелік сфер об`єктів податкового контрою, інформація про можливі порушення в яких має бути перевірена на предмет її підтвердження/спростування, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів. Застосована законодавцем у цій нормі конструкція щодо наявної/отриманої інформації - "яка свідчить про можливі порушення" - дає підстави для висновку, що вона має вказувати саме на можливі порушення платником податків законодавства у визначеній сфері, тобто ті ймовірні, засновані на обґрунтованих припущеннях, порушення, які підлягають перевірці на підставі цієї інформації. Водночас аналіз абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України не дає підстав для висновку, що в наказі про проведення перевірки в обов`язковому порядку має бути зазначено конкретну норму податкового або іншого законодавства, контроль за якими покладено на контролюючи органи, яка порушується платником. Аналіз підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України дає підстави для висновку, що в ньому достатньою мірою розкривається як правова, так і фактична підстави для призначення фактичної перевірки, а саме - наявність/отримання інформації від визначеного кола суб`єктів щодо можливого допущеного порушення податкової дисципліни у сферах здійснення платниками податків розрахункових операцій, наявності чи відсутності відповідних дозвільних документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів. Саме шляхом призначення і проведення фактичної перевірки контролюючий орган має з`ясувати питання дотримання суб`єктом господарювання податкової дисципліни у сфері, про можливі порушення у якій контролюючий орган отримав інформацію. Іншими словами, наявність/отримання інформації ще не свідчить про наявність підстав для притягнення суб`єкта господарювання до відповідальності, натомість, є підставою для здійснення податкового контролю задля перевірки отриманої/наявної інформації. Такий податковий контроль здійснюється шляхом прийняття рішення про проведення перевірки у формі наказу, вимоги до оформлення якого не передбачають обов`язку в повному обсязі розкрити в наказі на призначення перевірки зміст інформації та фактів, які вказують на можливе порушення платником податкового законодавства. Відсутня й імперативна вимога щодо розкриття конкретного порушення платником норм, а також про надання відповідних доказів такої несумлінної поведінки. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 26.03.2024 у справі №420/9909/23. В межах вищезгаданої постанови з метою забезпечення єдиного підходу до оцінки правомірності наказів про призначення фактичних перевірок, Верховним Судом сформульовано наступний правовий висновок: "У спорах цієї категорії перевірці підлягають як питання наявності обґрунтованих підстав для призначення перевірки, так і дотримання контролюючим органом вимог абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України під час оформлення рішення про призначення перевірки у формі наказу, їх узгодженість між собою. У випадку наявності обґрунтованих підстав для призначення фактичної перевірки, не можна вважати протиправним наказ про її призначення, у якому наявне покликання на вимоги підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, але не розкрито зміст наявної/отриманої інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування про можливі порушення податкового законодавства, не конкретизовано норми права, які ймовірно порушив платник, із зазначенням доказів такого порушення. Покликання у наказі на підпункт 80.2.2 пункт 80.2 статті 80 ПК України, що утримує в собі весь спектр необхідних елементів для визначення підстави для призначення перевірки (як правової, так і фактичної), можна вважати мінімально допустимим обсягом інформації в розумінні абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України. Тому відсутні підстави вважати, що такий наказ породжує його неоднозначне трактування та/або невизначеність із фактичною підставою перевірки. Тому такий наказ не можна вважати протиправним." Разом із тим, у постанові від 21.06.2024 у справі №420/16308/22 Верховний Суд висловив позицію, що наведення у наказі як предмета перевірки тієї сфери, для перевірки якої реальних підстав не існувало, не дає приводу для визнання протиправними всіх наслідків перевірки, якщо за її результатами встановлено правопорушення у сфері, для перевірки якої існувала фактична підстава і ця підстава, поряд з іншими, знайшла своє відображення у предметі перевірки відповідно до наказу. Водночас, беручи до врахування також висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 26.03.2024 у справі №420/9909/23, підставою для визнання наказів контролюючого органу або наслідків його реалізації протиправними є не будь-які недоліки, а лише ті, які є істотними і суттєво вплинули на реалізацію прав платника податків. Відсутність детальної конкретизації підстав перевірки не є істотним недоліком наказу, який давав би підстави вважати його протиправним. Здійснюючи розгляд конкретної справи та оцінюючи обставини, підстави позову, суд не позбавлений можливості встановити та перевірити дійсну наявність або відсутність підстав для призначення фактичної перевірки згідно з наказом, у якому відображено мінімально допустимий обсяг інформації. Як встановлено судом першої інстанції зі змісту наказу від 01.02.2024 за №627-п, правовою підставою для фактичної перевірки господарської одиниці магазину "ТТТ", розташованого за адресою: м. Київ, вул. Лаврухіна, буд. 4, ТЦ "РАЙОН", де здійснює господарську діяльність ТОВ "СВП ПЛЮС", слугував, зокрема, підпункт 80.2.2 пункт 80.2 статті 80 Податкового кодексу України (а.с.74 том І). Натомість фактичною підставою для призначення перевірки є Доповідна записка Управління фактичних перевірок Головного управління ДПС у м. Києві, за змістом якої повідомляється, що в ході виконання функціональних повноважень управлінням фактичних перевірок Головного управління ДПС у м. Києві стало відомо про діяльність на території м. Києва платників податків/об`єктів торгівлі (послуг) (згідно з переліком), які здійснюють роздрібну торгівлю товарами, складного побутовою технікою, яка підлягає гарантійному ремонту або надають послуги, в т.ч. через мережу Інтернет без застосування РРО/ПРРО та без видачі фіскальних розрахункових документів, а також зазначено про надходження до Головного управління ДПС у м. Києві від Держаної податкової служби України та інших територіальних органів ДПС про необхідність вжиття заходів контролю по деяким платникам податків. За змістом підпункту 1.2.2 пункту 1.2 розділу І "Методичних рекомендацій щодо порядку взаємодії між підрозділами органів Державної податкової служби України при організації, проведенні та реалізації матеріалів перевірок платників податків, що додаються", затверджених наказом Державної податкової служби України за №470 від 04.09.2020 (надалі по тексту також - Методичні рекомендації №470) при організації проведення документальної позапланової (крім перевірок, визначених у підпункті 1.2.3 цього пункту) або фактичної перевірки обґрунтовані пропозиції щодо необхідності її проведення оформлюються доповідною запискою (висновком) за підписом керівника відповідного структурного підрозділу, який має інформацію, що може слугувати підставою для проведення документальної позапланової або фактичної перевірки відповідно до чинного законодавства. Отже, враховуючи викладене, слід погодитися з висновку суду першої інстанції про те, що інформація, яка стала підставою для призначення спірної фактичної перевірки, відповідає критеріям, установленим пунктом 80.2 ПК України, а сам наказ про призначення перевірки від 01.02.2024 за №627-п містить усі необхідні найменування та реквізити, а також належне оформлення підстав для її проведення, що виключає обставину протиправності у призначенні фактичної перевірки господарського об`єкту позивача. Натомість не заслуговують на увагу доводи ТОВ "СВП Плюс", висловлені в ході розгляду справи, за якими дослідження та встановлення контролюючим органом обставин порушення порядку обліку товарних запасів за місцем реалізації не відповідає предмету та підставі перевірки, окресленим у коментованому наказі, з підстав, викладених вище по тексту судового рішення. Так, допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення фактичної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу (пункт 80.5 статті 80 ПК України). За змістом пункту 81.1 статті 81 ПК України, посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки; копії наказу про проведення перевірки; службового посвідчення осіб (належним чином оформленого відповідним контролюючим органом документа, що засвідчує посадову (службову) особу), які зазначені в направленні на проведення перевірки. Як свідчать матеріали справи, направлення на перевірку від 02.02.2024 за №2856/26-15-07-07-03 та №2857/26-15-07-07-03 (а.с.75-78) містять належні відомості, передбачені Податковим кодексом України, зокрема, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та дані про суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), а також підстави. Окрім того, коментовані направлення містять відмітки про вручення таких безпосередньо особі, котра фактично здійснює розрахункові операції - продавцю-консультанту ОСОБА_1 . За змістом відомостей, відображених у акті, 03.02.2024 посадовими особами ГУ ДПС у м. Києві в об`єкті перевірки здійснена контрольна розрахункова операція, в ході якої від імені ТОВ "СВП Плюс" діяла (проводила розрахункову операцію) зазначена вище особа (а.с.70-73), обставина перебування котрого на правомірних підставах у період проведення фактичної перевірки в господарській одиниці магазині "ТТТ" не заперечується позивачем. Відповідно до пункту 80.7 статті 80 ПК України, фактична перевірка проводиться двома і більше посадовими особами контролюючого органу у присутності посадових осіб суб`єкта господарювання або його представника та/або особи, що фактично здійснює розрахункові операції. Відтак, проведення спірної фактичної перевірки за участю особи, яка фактично проводить розрахункові операції від імені суб`єкта господарювання, підписання останньою направлень та отримання наказу про проведення перевірки, на переконання суду апеляційної інстанції, у розрізі чинних положень податкового законодавства, слугували правомірною підставою для початку проведення посадовими особами ГУ ДПС м. Києві фактичної перевірки. (б) щодо темпоральних меж виконання обов`язку з надання документів, що підтверджують облік та походження товарів, та його співвідношення із запитом контролюючого органу про надання документів Платник податків зобов`язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів (підпункт 16.1.2. пункту 16.1 статті 16 ПК України), а також забезпечувати збереження документів, пов`язаних з виконанням податкового обов`язку, протягом строків, установлених цим Кодексом (підпункт 16.1.12 пункту 16.1. статті 16 ПК України). Згідно з пунктами 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Пунктом 177.10 статті 177 ПК України визначено, що фізичні особи-підприємці зобов`язані вести облік доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару. Облік доходів і витрат може вестися в паперовому та/або електронному вигляді, у тому числі через електронний кабінет. Типова форма, за якою здійснюється облік доходів і витрат, та порядок ведення такого обліку визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. Такі положення ПК України кореспондуються із положеннями пункту 12 статті 3 Закону №265/95-ВР, які передбачають, що суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для виконання платіжної операції зобов`язані вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів, здійснювати продаж лише тих товарів, що відображені в такому обліку. Порядок та форма обліку товарних запасів для фізичних осіб - підприємців, у тому числі платників єдиного податку, встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. При цьому суб`єкт господарювання зобов`язаний надати контролюючим органам на початок проведення перевірки документи (у паперовій або електронній формі), що підтверджують облік та походження товарних запасів (зокрема, але не виключно, документи щодо інвентаризації товарних запасів, документи про отримання товарів від інших суб`єктів господарювання та/або документи на внутрішнє переміщення товарів), які на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті). Такі вимоги не поширюються на фізичних осіб - підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість (крім тих, які провадять діяльність з реалізації технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, а також лікарських засобів та виробів медичного призначення, ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння). Отже, в розумінні пункту 12 статті 3 Закону №265/95-ВР платник податків зобов`язаний подавати до фактичної перевірки не тільки документи про "походження" товару, але й документи які окремо засвідчують обставину "облік" товарів. ТОВ "СВП Плюс" не заперечуються обставини реалізації у об`єкті проведення фактичної перевірки технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, а також наявності у останніх обов`язку здійснювати облік коментованих товарних запасів. Згідно зі статтею 20 Закону № 265/95-ВР, до суб`єктів господарювання, що здійснюють реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку, та/або не надали під час проведення перевірки документи, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті), за рішенням контролюючих органів застосовується фінансова санкція у розмірі вартості таких товарів, які не обліковані у встановленому порядку, за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. За змістом наведеної норми суб`єкт господарювання несе відповідальність за (окремо або в сукупності): 1) здійснення реалізації товарів, які не обліковані у встановленому порядку; 2) ненадання під час перевірки документів, які підтверджують саме облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті). Своєю чергою, ненадання на початок проведення перевірки документів, які підтверджують облік товарів, що знаходяться в місці продажу (господарському об`єкті), є самостійною підставою для застосування штрафної санкції на підставі статті 20 Закону №265/95-ВР. Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема у постановах від 11.01.2024 у справі № 420/12275/22, від 27.08.2024 у справі № 300/2879/22, від 30.09.2025 у справі №520/22949/24, від 19.05.2026 у справі №380/14185/24. Суд звертає увагу, що на відміну від всіх інших передбачених законом перевірок, саме фактична перевірка здійснюється без будь-якого попередження платника податку (особи) відповідно до пункту 80.1 статті 80 ПК України. Тобто фактична перевірка здійснюється контролюючим органом без попередньої вимоги, раптово з метою з`ясування на певну календарну дату обставини дотримання/недотримання платниками податків законодавства, в тому числі ведення суб`єктами господарювання в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів, здійснювати продаж лише тих товарів (послуг), що відображені в такому обліку. В силу імперативних приписів абзацу 2 пункту 12 статті 3 Закону №265/95-ВР при цьому суб`єкт господарювання зобов`язаний надати контролюючим органам на початок проведення перевірки документи (у паперовій або електронній формі), що підтверджують облік та походження товарних запасів (зокрема, але не виключно, документи щодо інвентаризації товарних запасів, документи про отримання товарів від інших суб`єктів господарювання та/або документи на внутрішнє переміщення товарів), які на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті). Така ж норма міститься і серед переліку загальних обов`язків платника податків, які виникають при проведенні перевірки, зокрема, платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки (пункт 85.2 статті 85 Податкового кодексу України). Переглядаючи висновок суду першої інстанції та досліджуючи доводи позивача з приводу того, що контролюючий орган, не дотримався вимог пунктів 85.4 статті 85 Податкового кодексу України щодо надіслання чи надання запиту на отримання копій документів платнику податків або його законним представникам, а не особі, котра знаходилися під час перевірки в магазині та здійснювала розрахункові операції, то колегія суддів зазначає наступне. З обсягу встановлених судом першої інстанції обставин справи слідує, що на початок перевірки та протягом періоду з 15 год. 00 хв. 03.02.2024 по 14 год. 00 хв. 05.02.2024 документи, що підтверджують облік та походження товарних запасів, що знаходяться на момент перевірки в місці продажу, контролюючому органу до перевірки не надано, зокрема Форму ведення обліку товарних запасів. Обставин ненадання саме на початок проведення перевірки Форми ведення обліку товарних запасів чи будь-яких інших документів, котрі підтверджують ведення обліку товарів, що знаходилися у ТОВ "СВП Плюс" на реалізації, позивач не спростовує та не заперечує. ГУ ДПС у м. Києві сформовано запит про надання документів від 02.02.2024 за №1, у якому повідомлено про необхідність надання, серед іншого, Форми обліку та усіх первинних документів строком до 14 год. 00 хв. 05.02.2024 особисто головному державному інспектору контролюючого органу. Коментований запит вручено ОСОБА_1 03.02.2024 (а.с.81). Виконуючи вимоги такого запиту, ТОВ "СВП Плюс" сформовано пояснення від 07.02.2024 за №51, до яких долучено копії документів (всього 38 найменувань), зокрема, але не виключно накази про призначення посадових та службових осіб Товариства, посадові інструкції працівників господарської одиниці-магазину, копії видаткових накладних, відомості про залишки товарних запасів, відомості про інкасацію, оборотно-сальдова відомість, розрахунок ліміту залишку готівки в касі (а.с.31-36). За копією квитанції поштового оператора "Укрпошта" наведений лист із переліком документів надісланий поштовим відправленням з описом вкладення 0407601275980 до ГУ ДПС у м. Києві 10.02.2024 (а.с.37-40). Додатково суд апеляційної інстанції зауважує про відсутність у матеріалах справи доказів на підтвердження одержання таких податковим органом та дати такого отримання, разом з тим останнім не повідомлялося суду про зворотне. Відповідно до пункту 85.4 статті 85 ПК України при проведенні перевірок посадові (службові) особи контролюючого органу мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об`єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності). Відповідний запит на отримання копій документів повинен бути поданий посадовою (службовою) особою контролюючого органу не пізніше ніж за п`ять робочих днів до дати закінчення перевірки. При цьому відповідно до пункту 80.1 статті 81 Податкового кодексу України фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи). Крім того, колегія суддів наголошує, що до 01 січня 2022 року пункт 12 статті 3 Закону №265/95-ВР передбачав, що суб`єкт господарювання зобов`язаний надати контролюючим органам під час проведення перевірки документи (у паперовій або електронній формі), які підтверджують облік та походження товарів, що на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті). Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень" від 30.11.2021 за №1914-ІХ (надалі по тексту також - Закон №1914-ІХ), який набрав чинності 01 січня 2022 року, пункт 12 статті 3 Закону №265/95-ВР викладено в наступній редакції: "…суб`єкт господарювання зобов`язаний надати контролюючим органам на початок проведення перевірки документи (у паперовій або електронній формі), що підтверджують облік та походження товарних запасів (зокрема, але не виключно, документи щодо інвентаризації товарних запасів, документи про отримання товарів від інших суб`єктів господарювання та/або документи на внутрішнє переміщення товарів), які на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті)". Таким чином, пункт 12 статті 3 Закону №265/95-ВР зобов`язує суб`єктів господарювання (як юридичних осіб, так і фізичних осіб-підприємців (за виключенням перелічених в абзаці 3 цієї норми осіб)) вести облік товарних запасів і у разі проведення перевірки надати документи (у паперовій або електронній формі), що підтверджують облік та походження тих товарних запасів, які на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті). При цьому до 01 січня 2022 року суб`єкт господарювання зобов`язаний був надати такі документи під час проведення перевірки, а після цієї дати такий обов`язок має бути виконаним саме на початок її проведення. Отже, взаємна дія правових положення абзацу другого пункту 12 статті 3 Закону №265/95-ВР і пункт 85.2 статті 85 Податкового кодексу України зобов`язують платника податків при проведенні фактичної перевірки без окремої письмової вимоги надати документи, які підтверджують облік та походження товарних запасів саме на початок проведення перевірки у паперовій або електронній формі, що на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті). Зазначений обов`язок, надати контролюючому органу на початок проведення такої перевірки документи, є самостійним і чітко визначеним правилом поведінки суб`єкта перевірки, який не перебуває в залежності від наявності письмової вимоги контролюючого органу та виникає у платника податків в силу закону при пред`явленні направлення і наказу на проведення фактичної перевірки. Тотожного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 03.03.2026 у справі №140/6980/24. За таких обставин висновок суду першої інстанції про те, що сама по собі відсутність на момент перевірки первинних документів за місцем реалізації чи зберігання товарів, за умови належного обліку таких товарів, не є підставою для застосування фінансової санкції, передбаченої статтею 20 Закону №265/95-ВР, не узгоджується з чинною нормативною моделлю, сформованою після змін, внесених Законом №1914-ІХ. При цьому ненадання запитуваних контролюючим органом первинних документів щодо обліку та походження товарних запасів, саме на початок проведення перевірки (03.02.2024) позивачем не заперечувалось та спростовано не було; вказане підтверджується також матеріалами справи, за якими скерування пояснень з долученням копій документів відбулось лишень 10.02.2024. Окремо колегія суддів вважає за необхідне відзначити у контексті питання вжиття усіх залежних від платника податків заходів для забезпечення повної і об`єктивної перевірки, відсутність будь-яких пояснень позивача з приводу того, чому за обставин відмови особи, яка здійснювала розрахункові операції у місці реалізації товарів ( ОСОБА_1 ) від підписання та отримання акту фактичної перевірки, про що складено акт від 05.02.2024 за №750/26-15-07-07-00-01, котрий засвідчує доведення до відома ТОВ "СВП Плюс" факту закінчення фактичної перевірки, останнім лишень 07.02.2024 сформовано описаний вище перелік документів та 10.02.2024 такий надіслано на адресу контролюючого органу. Поруч із цим слід вважати помилковим висновок суду першої інстанції про належне ведення обліку товарних запасів позивачем, оскільки до матеріалів адміністративної справи позивачем долучено лишень викопіювання пояснень від 07.02.2024 за №51, котрі одночасно є супровідним листом до долучених разом з таких копій документів (всього 38 найменувань) (а.с.31-36), проте самих копій таких документів до суду не було надано. (в) щодо суті встановлених контролюючим органом порушень пункту 12 статті 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" від 06.07.1995 за №265/95-ВР та статті 44, пункту 85.2 статті 85 Податкового кодексу України Пунктом 86.1 статті 86 Податкового кодексу України унормовано, що результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка. Акт (довідка), складений за результатами перевірки та підписаний посадовими особами, які проводили перевірку, або особами, уповноваженими на це у встановленому порядку, у строки, визначені цим Кодексом, надається платнику податків або його законному представнику, який зобов`язаний його підписати. Тим не менш, відмова платника податків або його законних представників чи особи, яка здійснювала розрахункові операції, від підписання акта перевірки або отримання його примірника не звільняє платника податків від обов`язку сплатити визначені контролюючим органом за результатами перевірки грошові зобов`язання (пункт 86.6 статті 86 ПК України). Приписами пункту 86.1 статті 86 ПК України встановлено, що матеріали перевірки охоплюють акт (довідка) перевірки з інформативними додатками, які є його невід`ємною частиною. Зокрема, оформлення матеріалів перевірок за дотриманням суб`єктами господарювання порядку проведення розрахунків за товари (послуги) визначено Методичними рекомендацій щодо оформлення матеріалів перевірок за дотриманням суб`єктами господарювання порядку проведення розрахунків за товари (послуги), вимог з регулювання обігу готівки, наявності торгових патентів і ліцензій, затверджених наказом Державної податкової адміністрації України №534 від 12.08.2008 (надалі по тексту також - Методичні рекомендації №534, Методичні рекомендації). Так, рекомендації щодо оформлення додатка до акта перевірки з порядку визначення повноти оприбуткування, реалізації та фактичних залишків запасів (товарно-матеріальних цінностей) визначені в розділі 5 Методичних рекомендацій №534, за яким фактичні залишки запасів (товарно-матеріальних цінностей), визначені при обстеженні приміщень суб`єкта господарювання, під час перевірки відображаються у відомості про результати контролю за повнотою оприбуткування, реалізації та фактичні залишки запасів (товарно-матеріальних цінностей). За результатами проведення перевірки виявляються та досліджуються факти, поряд з іншим, неведення або ведення з порушенням встановленого порядку обліку запасів (товарно-матеріальних цінностей) за місцем реалізації та зберігання (абзаци 23-24 Розділу 5 Методичних рекомендацій №534). Судом апеляційної інстанції встановлено, що додатком до акту перевірки від 05.02.2024 за №8626/26/15/07/37244754 слугує відображений у табличній формі опис залишків товарів від 03.02.2024, виявлених під час перевірки на місці проведення ТОВ "СВП Плюс" господарської діяльності, у якому зафіксовано 21 найменування товару у кількості 21 одиниць на загальну суму 663 954,00 гривень. В той же час позивачем не висловлено окремих заперечень з приводу відомостей, вміщених у такому, зокрема щодо фактичних залишків запасів, їх ціни реалізації та кількості. Колегія суддів зауважує, що у спірному випадку не підлягають застосуванню положення "Порядку ведення обліку товарних запасів для фізичних осіб - підприємців, у тому числі платників єдиного податку", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2021 за №496, оскільки вказаний порядок поширюється виключно на фізичних осіб-підприємців. Натомість ведення бухгалтерського обліку, який є підставою для податкового обліку, регламентується Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 за №996-ХІV (надалі по тексту також - Закон №996-ХІV). Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку (пункт 2 статті 3 Закону №996-ХІV). Статтею 9 Закону №996 встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку, а також унормовано, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи. Положеннями частини 5 статті 9 Закону №996-ХІV встановлено, що підприємство самостійно визначає за погодженням з власником (власниками) або уповноваженим ним органом (посадовою особою) відповідно до установчих документів облікову політику підприємства; обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних; розробляє систему і форми внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів; затверджує правила документообороту і технологію обробки облікової інформації, додаткову систему рахунків і регістрів аналітичного обліку; може виділяти на окремий баланс філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, які зобов`язані вести бухгалтерський облік, з наступним включенням їх показників до фінансової звітності підприємства; визначає доцільність застосування міжнародних стандартів (крім випадків, коли обов`язковість застосування міжнародних стандартів визначена законодавством). Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що облік товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації в порядку, встановленому законодавством, відповідає бухгалтерському обліку. Відтак, для встановлення факту не облікування товарів в установленому порядку слід перевірити відповідні бухгалтерські регістри та первинні документи, на підставі яких вони ведуться (як то накладні, витратні накладні, товарно-транспортні накладні, тощо). У свою чергу порушенням встановленого порядку ведення бухгалтерського обліку є відсутність як таких відповідних первинних документів, які підтверджують рух товарно-матеріальних цінностей, їх походження. Аналогічні правові висновки містяться у постанова Верховного Суду від 10.04.2025 у справі №580/1158/23, від 29.09.2025 за №380/12025/24. Ані до суду першої інстанції, ані до у порядку апеляційного перегляду оскаржуваного рішення, позивачем не долучено до суду доказів того, що під час проведення фактичної перевірки посадовим особами ГУ ДПС у м. Києві надано документи, котрі підтверджують ведення обліку товарів, що знаходяться у ТОВ "СВП Плюс" на реалізації, у зв`язку з чим контролюючий орган не мав об`єктивної можливості перевірити належність ведення такого обліку, а також здійснення продажу лише тих товарів, які відображені в такому. Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що в межах встановлених у цій справі обставин наявні підстави для застосування до позивача податковим повідомлення-рішенням від 05.03.2024 за №0164150707 штрафних (фінансових) санкцій у загальному розмірі 663 959,00 гривень за порушення пункту 12 статті 3 Закону №265/95-ВР на підставі статті 20 Закону №265/95-ВР. Натомість пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту Відповідно до пункту 85.2 статті 85 ПК України платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки. Правила і пункту 85.2 статті 85 ПК України, і абзацу другого пункту 12 статті 3 Закону № 265/95-ВР покладають саме на платника податків обов`язок надати усі документи, пов`язані з предметом перевірки, якими у спірному випадку є документи, які підтверджують облік та походження товарів, що на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті). За таких обставин у випадку належної обізнаності платника податків та/або його уповноваженої особи про проведення контролюючим органом фактичної перевірки добросовісний платник податків повинен був надати відповідні документи саме на товар, що знаходився на час проведення фактичної перевірки у місці продажу. Колегія суддів враховує також висновки Верховного Суду, наведені у постанові від 03.03.2026 у справі №140/6980/24, за якими положення абзацу 2 пункту 12 статті 3 Закону №265/95-ВР у сукупності з пунктом 85.2 статті 85 Податкового кодексу України зобов`язують суб`єкта господарювання при проведенні фактичної перевірки без окремої письмової вимоги надати контролюючому органу на початок проведення такої перевірки документи (у паперовій або електронній формі), що підтверджують облік та походження товарних запасів, які на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті). Зазначений обов`язок, надати контролюючому органу на початок проведення такої перевірки документи, є самостійним і чітко визначеним правилом поведінки суб`єкта перевірки, який не перебуває в залежності від наявності письмової вимоги контролюючого органу та виникає у платника податків в силу закону при пред`явленні направлення і наказу на проведення фактичної перевірки. Актом перевірки від 05.02.2024 за №8626/26/15/07/37244754 зафіксовано обставини ненадання станом на 05.02.2024 жодних документів, які стосуються перевірки згідно запиту про надання документів №1 від 02.02.2024. З огляду на наведене слід констатувати про безпідставність доводів позивача про протиправність податкового повідомлення-рішення 05.03.2024 за №0164140707 про застосування штрафних (фінансових) санкцій на суму 1 020,00 гривень за порушення статті 44, пункту 85.2 статті 85 Податкового кодексу України. Суд враховує також положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), у якому, між іншим, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою, і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини (надалі по тексту також - ЄСПЛ) очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, які може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. ЄСПЛ наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує національні суди обґрунтовувати свої рішення (рішення у справі "Якущенко проти України", заява №57706/10, пункт 28). До того ж, принцип належного здійснення правосуддя також передбачає, що судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони ґрунтуються (рішення у справах "Garcнa Ruiz v. Spain" [GC] (заява №30544/96, пункт 26), "Проніна проти України" (заява №63566/00; пункт 23), "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04; пункт 58), "Бендерський проти України" (заява №22750/02, пункт 42)). Крім того, у пункті 60 рішення "Helle v. Finland" (заява №20772/92) ЄСПЛ наголосив також і на тому, що суд обов`язково повинен мотивувати рішення, а не просто погоджуватися з висновками рішення суду попередньої інстанції. Вмотивованість рішення можна досягти або шляхом використання мотивів суду попередньої інстанції, або шляхом наведення власних мотивів щодо розгляду аргументів та істотних питань у справі. Однак, варто наголосити, що в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні, ЄСПЛ також неодноразово зазначав, зокрема у рішенні "Garcia Ruiz v. Spain" [GC] (заява №30544/96, пункт 26) про те, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте вказаний підхід не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент (рішення у справах "Van de Hurk v. the Netherlands" (заява №16034/90, пункт 61), "Шкіря проти України" (заява №30850/11, пункт 43). Водночас, у вказаному рішенні Суд звертає увагу на те, що ступінь застосування обов`язку викладати мотиви може варіюватися залежно від характеру рішення і повинно визначатися у світлі обставин кожної справи. Подібних висновків щодо необхідності дотримання вказаного зобов`язання виключно з огляду на обставини справи ЄСПЛ дійшов також у рішеннях "Ruiz Torija v. Spain" (заява №18390/91, пункт 29), "Higgins and others v. France" (заява №20124/92, пункт 42), "Бендерський проти України" (заява №22750/02, пункт 42) та "Трофимчук проти України" (заява №4241/03, пункт 54). Отже, з врахуванням встановлених обставин справи, колегія суддів доходить висновку про правомірність прийняття контролюючим органом оскаржуваних у цій справі податкових повідомлень-рішень. VІІІ. Висновок суду апеляційної інстанції по суті вимог апеляційної скарги Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (частини 1, 2 статті 77 КАС України). В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Суд за правилами статті 90 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Поруч із цим, в силу вимог частини 3 статті 308 Кодексу, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частини 1, 2 статті 308 КАС України). За частиною 1 статті 317 Кодексу, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права; неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина 4 статті 317 КАС України). Переглянувши рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Головного управління Державної податкової служби у м. Києві підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення через неправильне застосування норм матеріального права та неповне з`ясування судом обставин, що слугувало формуванню помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, підлягає скасуванню. За викладених обставин заявлений позов є безпідставним та необґрунтованим, а тому не підлягає задоволенню з вищевикладених по тексту постанови мотивів. ІХ. Розподіл судових витрат Відповідно до статті 139 КАС України новий розподіл судових витрат не здійснюється. Керуючись статтями 308, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - У Х В А Л И В : Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 27.02.2026 у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СВП Плюс" до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, - задовольнити. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 27.02.2026 у справі №320/30796/24, - скасувати та ухвалити постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених частиною 5 статті 291, пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Головуючий суддя Чуприна О.В. Суддя Попова О.Г. Суддя Говорун О.В. Повний текст постанови складено 28.05.2026.