Постанова 4851 № 440/6478/25

Головуючий І інстанції: О.О. Кукоба ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 травня 2026 р. Справа № 440/6478/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді Катунова В.В., Суддів: Ральченка І.М. , Подобайло З.Г. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 27.02.2026 по справі № 440/6478/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації за втрату частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.02.2016 по 11.04.2025; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.02.2016 по 11.04.2025 включно за весь час затримки виплати відповідно до Закону України від 19.10.2000 №2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку порушенням строків їх виплати" та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 27.02.2026 позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 відповідно до Закону України від 19.10.2000 №2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159, компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 за весь час затримки виплати. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 відповідно до Закону України від 19.10.2000 №2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 за весь час затримки виплати, а саме - за період з 01.01.2016 по 11.04.2025. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій у зв`язку із неповним з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 27.02.2026 по справі № 440/6478/25 та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що порядок нарахування та виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Національної гвардії України регулюються Постановою Кабінету міністрів України № 704 від 30.08.2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу частини та з усіх видів забезпечення станом на 14.09.2019 року з відповідачем були проведені усі необхідні розрахунки по грошовому, продовольчому та речовому забезпеченню, з якими останній погодився. А отже під час виплати грошового забезпечення позивача за вказаний у позові період в/ч НОМЕР_1 діяла виключно в межах чинних на той час положень закону. Позивач не скористався правом надання відзиву на апеляційну скаргу. У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Згідно зі ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , що не заперечується відповідачем. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 18.04.2024 у справі №440/17005/23 позов ОСОБА_1 задоволено частково, а саме: зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням базового місяця січень 2008 року, із урахуванням раніше виплаченої суми. На виконання згаданого судового рішення відповідач нарахував ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 загалом у розмірі 83625,23 грн та 11.04.2025 виплатив позивачу кошти у розмірі 82370,85 грн. Посилаючись на наявність підстав для виплати компенсації втрати частини доходів за час затримки виплати індексації грошового забезпечення, позивач звернувся до суду з цим позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що спір у даній справі виник стосовно невиплати компенсації, а не її розміру чи порядку нарахування. Відповідач взагалі заперечував право позивача на таку компенсацію. Обов`язок розрахунку компенсації за кожен місяць несвоєчасно виплаченого позивачу утримання покладено на відповідача. Право на виплату компенсації особа набуває в момент отримання доходу. А отже особа має право на таку компенсацію незалежно від підстав нарахування заборгованості, добровільно або на виконання судового рішення. Право на виплату компенсації особа набуває в момент отримання доходу. Надаючи правову оцінку вказаним обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Питання компенсації громадянам за втрату частини доходів у разі порушення строків їх виплати регулюється Законом України від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі Закон № 2050). Згідно зі статтею 1 цього Закону, підприємства, установи та організації будь-якої форми власності зобов`язані компенсувати громадянам втрату частини доходів, якщо є затримка у виплаті цих доходів, зокрема, з вини власника або уповноваженої ним особи чи органу. Згідно з частинами 1 та 2 статті 2 Закону № 2050, компенсація громадянам здійснюється у разі затримки виплати їх доходів на один або більше календарних місяців, починаючи з дня набрання чинності зазначеним Законом. До доходів, які підлягають компенсації, відносяться грошові виплати громадянам, які мають регулярний характер, зокрема суми індексації доходів. Стаття 3 Закону № 2050 встановлює, що сума компенсації обчислюється як множення суми нарахованого, але не виплаченого доходу за відповідний місяць (після утримання податків та обов`язкових платежів) та індексу інфляції за період, коли виплата не була здійснена (з урахуванням інфляції за місяць, коли дохід виплачено, не враховується). Згідно з статтею 6 Закону № 2050, компенсація може здійснюватися за рахунок: - власних коштів - для підприємств, установ і організацій, що не отримують бюджетного фінансування; - коштів бюджету - для підприємств і організацій, що фінансуються або дотуються з державного чи місцевих бюджетів; - коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування та інших соціальних фондів. Кабінет Міністрів України постановою від 21 лютого 2001 року № 159 затвердив Порядок компенсації громадянам втрати частини доходів, що конкретизує умови та механізм виплати компенсації. Відповідно до абзацу 1 пункту 4 Порядку № 159, сума компенсації розраховується як добуток нарахованого, але не виплаченого доходу за місяць та індексу споживчих цін за період невиплати, поділений на

100. Таким чином, для виплати компенсації повинні бути виконані такі умови: нарахування регулярних доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендій); порушення строків їх виплати (як з вини, так і без вини підприємства); затримка виплати доходів на один чи більше календарних місяців; зростання споживчих цін; доходи мають регулярний характер. Колегія суддів зазначає, що компенсація має компенсаторний характер, її метою є підтримання рівня життя громадян в умовах інфляції та підвищення цін. Використане у статті 3 Закону №2050 та в пункті 4 Порядку №159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення. Отже, основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Водночас компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення. При цьому зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ, окремих положень Порядку №159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені. Такий підхід до розуміння зазначених норм права сформулював Верховний Суд України у постановах від 19 грудня 2011 року у справі № 6-58цс11, від 11 липня 2017 року у справі № 2а-1102/09/2670 та підтримується Верховним Судом, зокрема, у постановах від 22 червня 2018 року у справі № 810/1092/17, від 13 січня 2020 року у справі № 803/203/17, від 29 квітня 2021 року у справі № 240/6583/20.Від цих висновків Верховний Суд не відступав. Колегія суддів уважає ці висновки застосовними і до обставин цієї справи та не знаходить підстав для відступу від цієї правової позиції. Зі змісту цієї норми випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати. Судовим розглядом встановлено, що індексація грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 позивачу фактично виплачена 11.04.2025. А отже відповідач мав нарахувати й виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів за період несвоєчасної виплати індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 11.04.2025 - у строк до 30.04.2025. Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним способом захисту порушеного права позивача є визнання дій відповідача протиправними та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу відповідно до Закону України від 19.10.2000 №2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 за весь час затримки виплати, а саме - за період з 01.01.2016 по 11.04.2025. З урахуванням викладеного, вказані в апеляційній скарзі доводи не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки ґрунтуються на помилковому та довільному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права. Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують. Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 27.02.2026 по справі № 440/6478/25 залишити без змін . Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя-доповідач В.В. Катунов Судді І.М. Ральченко З.Г. Подобайло