Постанова 4824 № 756/16142/25

справа № 756/16142/25 головуючий у суді І інстанції Майбоженко А.М. провадження № 22-ц/824/10238/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О. П О С Т А Н О В А Іменем України 01 травня 2026 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Фінагеєва В.О. (суддя-доповідач), Кашперської Т.Ц., Яворського М.А., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 24 лютого 2026 року, ухвалене під головуванням судді Майбоженко А.М., у м. Києві, у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - В С Т А Н О В И В: У жовтні 2025 року ТОВ «Діджи Фінанс» звернулося до суду з позовом та просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 3709919 від 18 травня 2021 року у загальній сумі 43 340,00 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 18 травня 2021 року в особистому кабінеті на сайті ТОВ «Мілоан» ОСОБА_1 подав заявку на отримання кредиту № 3709919. Відповідачу було направлено електронне повідомлення (SMS) одноразовий ідентифікатор, при введені якого він підтверджує прийняття умов Кредитного Договору. Таким чином ОСОБА_1 уклав Договір про споживчий кредит № 3709919 та на підставі платіжного доручення були перераховані кредитні кошти на його Картковий рахунок в сумі 10 000,00 грн. Позивач всі зобов`язання, які були покладені на нього згідно істотних умов договору виконав в повному обсязі, а саме видав кредит у розмірі, встановленому договором шляхом перерахування на банківську картку позичальника. Однак, відповідачем не виконані належним чином кредитні зобов`язання. В подальшому 13 вересня 2021 року згідно умов Договору відступлення прав вимоги № 07Т, ТОВ «Мілоан» відступило право вимоги за Кредитним Договором № 3709919 від 18 травня 2021 року на користь ТОВ «Діджи Фінанс». Згідно Договору відступлення права вимоги сума боргу перед новим кредитором становить 43 340,00 грн. з яких: заборгованість за тілом кредиту становить - 10 000,00 грн.; заборгованість за відсотками становить 32 640,00 грн.; заборгованість за комісійними винагородами становить 700,00 грн. Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 24 лютого 2026 року позов ТОВ «Діджи Фінанс» задоволено. Вирішено питання розподілу судових витрат. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 , зазначає, що судом першої інстанції залишено поза увагою відзив на позовну заяву в якому відповідач посилався на те, що ніякого договору з ТОВ «Діджи Фінанс»не укладав, а тому вимоги є незаконними. Крім того, просив позов залишити без розгляду так, як сплили терміни позовної давності. У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Діджи Фінанс» вказує, що доводи апеляційної скарги є безпідставними, не мають законодавчого обґрунтування, через що скарга не може бути задоволена. Судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом встановлено, що 18 травня 2021 року в особистому кабінеті на веб-сайті ТОВ «Мілоан» (https://miloan.ua/) ОСОБА_1 було подано заявку на отримання кредиту № 3709919. ТОВ «Мілоан» було направлено відповідачу електронним повідомленням (SMS) одноразовий ідентифікатор, при веденні якого відповідач підтвердив прийняття умов кредитного договору № 3709919 від 18 травня 2021 року. Отже, відповідач уклав договір про споживчий кредит № 3709919 від 18 травня 2021 року з ТОВ «Мілоан». 13 вересня 2021 року на підставі Договору відступлення прав вимоги № 07Т, ТОВ «Мілоан» відступило право вимоги за Кредитним Договором № 3709919 від 18 травня 2021 року на користь ТОВ «Діджи Фінанс». Відповідно до наданого стороною позивача розрахунку заборгованості вбачається, що сума боргу перед новим кредитором становить 43 340,00 грн. з яких: заборгованість за тілом кредиту становить - 10 000,00 грн.; заборгованість за відсотками становить 32 640,00 грн.; заборгованість за комісійними винагородами становить 700,00 грн. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не виконані зобов`язання за договором, а тому позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно з статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (ч. 2 ст. 11 ЦК України). Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.ст. 628, 629 ЦК України). Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. За правилом ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Відповідно до положень ч.ч.1, 3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами. Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що відповідає письмовій формі правочину (ст.ст. 205, 207 ЦК України). Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19. Згідно з ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Частиною 1 ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. Відповідно до положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно ст. 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. ч. 4, 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей вищевказаного договору, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного цифрового підпису позичальника лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Як вбачається з матеріалів справи, 18 травня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено Договір про споживчий кредит № 3709919 (індивідуальна частина) акцептований 18 травня 2021 року, шляхом підписання електронним підписом ОСОБА_1 . Вказаний договір було укладено дистанційно, в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції, та підписано накладенням електронного підпису, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора, який був надісланий на мобільний номер телефону ОСОБА_1 . Відповідно до положень Закону України «Про електронну комерцію» вказані договори прирівнюється до укладених в письмовій формі. Таким чином, вказаний Договір був підписаний позичальником ОСОБА_1 за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, який був надісланий первісним кредитором на номер телефону, зазначений ОСОБА_1 . З матеріалів справи вбачається, що відповідач своїх зобов`язань за договором про споживчий кредит належним чином не виконав та всупереч вимогам цивільного законодавства до цього часу не повернув борг за вказаним договором, а даних, які б свідчили про повернення відповідачем суми заборгованості судом не було встановлено. За змістом ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Подана апеляційна скарга містить лише один довід незаконності оскаржуваного рішення, а саме, що суд першої інстанції не взяв до уваги відзив відповідача на позовну заяву. Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд виходить з наступного. В своєму відзиві на позовну заяву відповідач вказував, що ніякого договору з ТОВ «Діджи Фінанс» він не укладав та посилався на сплив строків позовної давності. Інших доводів незаконності чи не обґрунтованості рішення суду апеляційна скарга не містить. Підстав до виходу за межі доводів апеляційної скарги судом не встановлено. Апеляційний суд погоджується з доводами позивача в частині, що він не укладав жодних договорів з ТОВ «Діджи Фінанс». Разом з тим зазначене ніяким чином не впливає на законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, оскільки з матеріалів справи вбачається, що позивач своє право вимоги до відповідача пов`язує з договором відступлення прав вимоги № 3709919 від 18 травня 2021 року, відповідно до якого до нього перейшло право вимоги за Кредитним Договором укладеним між ОСОБА_1 та ТОВ «Мілоан». Доводи апеляційної скарги в частині, що ТОВ «Діджи Фінанс»звернулось до суду із позовом про стягнення кредитної заборгованості після закінчення строку позовної давності, колегія суддів відхиляє з огляду на наступне. Так, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Згідно ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» на усій території України встановлений карантин з 12 березня 2020 року. 02 квітня 2020 року набув чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Відтак, строк позовної давності за вимогами, які виникли після 02 квітня 2020 року, продовжено на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19). Крім того, Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом № 2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, в зв`язку з військовою агресією РФ проти України, в Україні було введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, з подальшими його продовженнями, який триває і наразі. Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» внесено зміни до ЦК України щодо строків позовної давності. Так, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено зокрема п. 19, згідно якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257 259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. 14 травня 2025 року Законом України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» Пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., №№ 40-44, ст. 356) виключено. Відповідно до положень Закону України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності», зупинення строку позовної давності припиняється 04 вересня 2025 року. Виходячи з викладеного, строк позовної давності в даному випадку почав перебіг 04 вересня 2025 року. Враховуючи вищевикладене, а також, що кредитний договір між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено 18 травня 2021 року, а ТОВ «Діджи Фінанс» звернулось до суду 07 жовтня 2025 року, колегія суддів приходить до висновку, що строк позовної давності для звернення до суду не закінчився. Будь-яких інших доводів незаконності чи не обґрунтованості судового рішення, які б могли бути підставою до його скасування, апеляційна скарга не містить. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Разом з тим, апеляційний суд не може погодитися з рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 24 лютого 2026 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» судового збору виходячи з наступного. Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю. Як вбачається з посвідчення серії НОМЕР_1 від 22 червня 2016 року ОСОБА_1 є інвалідом ІІ групи, а тому згідно п. 9 ч.1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору. Оскільки відповідач ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору, судові витрати у даній справі компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. З зазначених підстав рішення Оболонського районного суду м. Києва від 24 лютого 2026 року в частині стягнення з відповідача судового збору підлягає скасуванню. На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 24 лютого 2026 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» судового збору у розмірі 2422,40 гривень скасувати. В іншій частині рішення Оболонського районного суду м. Києва від 24 лютого 2026 рокузалишити без змін. Компенсувати Товариству з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», місце знаходження: м. Київ, вул. І.Сікорського, 8, ідентифікаційний код 42649746 за рахунок держави судовий збір у розмірі 2422,40 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених частиною 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України. Судді Фінагеєв В.О. Кашперська Т.Ц. Яворський М.А.