Постанова Дніпровський апеляційний суд № 174/317/25

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/6838/25 Справа № 174/317/25 Суддя у 1-й інстанції - Ілюшик І. А. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 грудня 2025 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого судді Агєєва О.В., суддів: Космачевської Т.В., Халаджи О.В. розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників, цивільну справу №174/317/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» - Стеценко Валерії Ігорівни на рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 10 квітня 2025 року, ухвалене у складі судді Ілюшик І.А. ,- ВСТАНОВИВ: Позивач ТОВ «ФК «ЄАПБ» звернулось до Вільногірського міського суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позовних вимог ТОВ «ФК «ЄАПБ» посилається на те, що 13.11.2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №103853006 в електронній формі в Особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-комунікаційній системі товариства та доступний зокрема через сайт товариства та/або відповідний мобільний додаток чи інші способи, відповідно до п. 6 Кредитного договору, Порядок (технологія) укладення договору та спосіб ідентифікації, веритифікації позичальника. 16.07.2024 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу №16072024, у відповідності до умов якого ТОВ «Мілоан» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «Мілоан» права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржників. Відповідно до реєстру боржників від 16.07.2024 року до Договору факторингу №16072024 від 16.07.2024 року, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 23 250 грн., з яких: 5 000 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 17 250 грн. - сума заборгованості за відсотками; 1 000 грн. - заборгованість за комісією. Всупереч умовам кредитного договору, незважаючи на повідомлення, відповідач не виконав свого зобов`язання. Після відступлення позивачу права грошової вимоги до відповідача, останній не здійснив жодного платежу для погашення існуючої заборгованості ні на рахунки ТОВ «ФК «ЄАПБ», ні на рахунки попереднього кредитора. З моменту отримання права вимоги до відповідача, а саме з 16.07.2024 року позивачем не здійснювалося нарахування жодних штрафних санкцій. У зв`язку з чим просило суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №16072024 від 16.07.2024 року у розмірі 23 250 грн., з яких: 5 000 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 17 250 грн. - сума заборгованості за відсотками; 1000 грн. - заборгованість за комісією, та судовий збір. Рішенням Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 10 квітня 2025 року у задоволенні позовних вимог ТОВ «ФК «ЄАПБ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено. Не погодившись з зазначеним судовим рішенням, представник ТОВ «ФК «ЄАПБ» Стеценко В.І. подала апеляційну скаргу, в якій вважає, що оскаржене рішення є необґрунтованим, не відповідає вимогам ст.263 ЦПК України, висновки суду не відповідають обставинам справи. Суд порушив та неправильно застосував норми матеріального та процесуального права. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини у справі, не надано належної оцінки доказам, які містяться в матеріалах справи. Кредитний договір було підписано відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, який було надіслано первісним кредитором на номер телефону, зазначений ним при реєстрації на сайті первісного кредитора. Зауважує, що жодних заперечень з приводу того, що апелянт не погодився з умовами та правилами надання кредиту під час укладення та підписання вищезазначеного договору відповідачем висловлено не було. Обставини укладення вказаного договору скаржник не спростував належними та допустимими доказами. Кредитний договір позичальником не був розірваний в судовому порядку. Крім того, наголошує, що договір у встановленому порядку також недійсним не визнаний, тобто в силу ст.204 ЦК України діє презумпція правомірності правочину. Звертає увагу суду, що кредитний договір є укладеним з моменту досягнення сторонами у письмовій формі згоди з усіх умов такого договору, а не з моменту передачі грошових коштів. Висновок суду про те, що позивачем не надано суду доказів отримання позичальником кредитних коштів від первісних кредиторів є помилковим та безпідставним, оскільки факти їх надання підтверджуються наявними у матеріалах справи кредитними договорами, які є дійсними в силу приписів ст.204 ЦК України про правомірність правочинів. При цьому вимог щодо визнання зазначених правочинів недійсними чи встановлення факту їх неукладеності до суду заявлено не було. Зазначені правочини підтверджують факт наявності відповідних правовідносин, їх зміст та погоджені сторонами обставини щодо передання в позику чи кредит відповідачу коштів у погодженому розмірі. Зазначає, що ОСОБА_1 не був позбавлений можливості надати докази, які підтверджують або спростовують отримання ним кредитних коштів. Зазначена заборгованість, як і отримання кредитних коштів, підтверджуються розрахунками заборгованості та відповідними копіями вказаних договорів в яких відображаються всі істотні умови такого виду договору та договорами факторингу з відповідними додатками. У зв`язку з чим просила суд рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 10 квітня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення, про задоволення позовних вимог ТОВ «ФК «ЄАПБ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором в повному обсязі. Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив. Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах заявлених вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне. Частиною 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно зі ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до ч.3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону. Судом встановлено, що 13.11.2021 року ОСОБА_1 , ознайомившись з умовами кредитування, з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором S22337 підписав договір про споживчий кредит №103853006 та додаток №1 до договору про споживчий кредит №103853006 від 13.11.2021 з ТОВ «Мілоан», відповідно до умов яких, ОСОБА_1 від ТОВ «Мілоан» отримав кредит в розмірі 5 000 грн., строком на 30 днів, з фіксованою процентною ставкою, а також комісією за надання кредиту: 1000 грн., яка нараховується за ставкою 20% від суми кредиту одноразово. Термін повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом (дата платежу): 13.12.2021 року. На підтвердження досягнення згоди щодо істотних умов цього договору між сторонами, позивачем також надано копію паспорта споживчого кредиту №103853006 (Додаток №2 до Договору про споживчий кредит №103853006 від 13.11.2021), підписаний відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором. Факт переказу коштів ТОВ «Мілоан» на картковий рахунок № НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_1 , 13.11.2021 року в сумі 5000 грн., підтверджується копією платіжного доручення 35124318 від 13.11.2021 року. 16.07.2024 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу №16072024, у відповідності до умов якого ТОВ «Мілоан» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «Мілоан» права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржників. Відповідно до витягу з реєстру боржників від 16.07.2024 року до договору факторингу №16072024 від 16.07.2024 року, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 23 250 грн., з яких: 5 000 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 17 250 грн. - сума заборгованості за відсотками; 1 000 грн. - заборгованість за комісією. В матеріалах справи наявна відомість про щоденні нарахування та погашення по кредитному договору №103853006 за період з 13.11.2021 по 16.07.2024 року. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ТОВ «ФК «ЄАПБ», суд першої інстанції виходив з того, що позивач зобов`язаний доводити отримання позичальником грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір за допомогою первинних документів, а наданий позивачем розрахунок заборгованості констатують наявність заборгованості у фіксованій сумі, але не підтверджують її наявність, походження і розмір. Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України). Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). У ч.ч.1, 3 ст.509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. У ст.526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з ч.1 ст.627 ЦК України відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. За змістом ст.ст.626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковим відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно з ч.2 ст.639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Згідно із ч.1 ст.633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Загальні правила щодо форми договору визначено ст.639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення. Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст.205,207 ЦК України). Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19, які, відповідно до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України, суд ураховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин. Відповідно до ч.ч.1, 3, 4, 7 ст.11 Закону України Про електронну комерцію пропозиції укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або іншому порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами Законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 цього закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовий формі (ч.12 ст.11 Закону України Про електронну комерцію). Відповідно до п.6 ч.1 ст.3 вказаного закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ, який накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа. Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України). Частиною 2 ст.1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України). При укладанні кредитного договору сторони погодили, що відповідно до цього договору до складу плати за кредитом (сукупної вартості кредиту) входять фіксована процентна ставка за користування кредитом, комісія за надання кредиту та щомісячна плата за кредитом. Плата за кредитом нараховується з моменту надання кредиту. Щомісячна плата за кредитом входить до складу щомісячного платежу відповідно до графіку платежів (додаток до договору). При цьому у кредитному договорі та додатку до нього (графік платежів) всі складові загальної суми щомісячного платежу визначені у твердій сумі, та апелянтом підписано графік платежів. Відповідно до ч.1 ст.1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. За ст.ст.525,526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Згідно зі ст.530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлено строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. За ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Частиною 1 ст.625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Відповідно до ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Положеннями ст.ст.1077, 1078 ЦК України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). З договору про споживчий кредит №103853006 від 13.11.2021 року, укладеного між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 , вбачається, що у відповідності до вимог частини 1 статті 638 ЦК України між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, який оформлено в електронній формі з використанням одноразового ідентифікатору, і такі дії сторін відповідають приписам чинного законодавства. На підтвердження досягнення згоди щодо істотних умов цього договору між сторонами, позивачем також надано копію паспорта споживчого кредиту №103853006 (Додаток №2 до Договору про споживчий кредит №103853006 від 13.11.2021), підписаний відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором. Відповідно до умов договору ОСОБА_1 від ТОВ «Мілоан» отримав кредит в розмірі 5000 грн., строком на 30 днів, з фіксованою процентною ставкою, а також комісією за надання кредиту: 1000 грн., яка нараховується за ставкою 20% від суми кредиту одноразово. Термін повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом (дата платежу): 13.12.2021 року. Відповідно до положень Закону України «Про електронну комерцію» вказані договори прирівнюється до укладених в письмовій формі. Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає доведеним, що вказаний договір було підписано позичальником за допомогою одноразових паролів-ідентифікаторів, який було надіслано кредитором на номер телефону, який зазначений у кредитних договорах. Факт отримання позичальником коштів у сумі 5000 грн. на картковий рахунок № НОМЕР_1 від ТОВ «Мілоан», підтверджується копією платіжного доручення 35124318 від 13.11.2021 року. 16.07.2024 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу №16072024, у відповідності до умов якого ТОВ «Мілоан» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «Мілоан» права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржників. Відповідно до витягу з реєстру боржників від 16.07.2024 року до договору факторингу №16072024 від 16.07.2024 року, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 23 250 грн., з яких: 5 000 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 17 250 грн. - сума заборгованості за відсотками; 1 000 грн. - заборгованість за комісією. Колегія суддів приходить до висновку, що копії договорів факторингу та реєстрів права вимоги є належними, допустимими та достатніми доказами відступлення права вимоги у спірних правовідносинах. Доказів повернення тіла кредиту у повному обсязі матеріали справи не містять, взяті на себе зобов`язання за договорами відповідач не виконав, а отже апеляційний суд дійшов висновку, що сума у розмірі 5000 грн. заборгованість за кредитом підлягає стягненню з відповідача. Щодо нарахування позивачем процентів за договором про споживчий кредит №103853006 від 13.11.2021 року, укладеного між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 , колегія суддів звертає увагу, що оскільки сторони обумовили у письмовому вигляді сплату процентів за користування кредитними коштами, тому наявні правові підстави для стягнення заборгованості за відсотками. Однак, позивач просить стягнути з відповідача відсотки за договором про споживчий кредит №103853006 від 13.11.2021 року у розмірі 17 250 грн. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Слід звернути увагу, що відповідач, як пересічний споживач кредитних послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не міг ефективно здійснити свої права бути поінформованим про дійсні умови кредитування ТОВ «Мілоан», які викладені в декількох значних за об`ємом документах, які не містять прозорості та зрозумілості, зокрема щодо дійсного періоду та розміру нарахувань за кредитом. А тому на думку суду, укладення ОСОБА_1 договору перетворюється на непомірний тягар для відповідача, як споживача та джерело отримання невиправданих прибутків кредитором. Таким чином, колегія суддів вважає, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України Про захист прав споживачів, несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. Позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно. Крім того, з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту. Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах. У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями. Пунктами 1.2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди. Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору. Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248 споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями. Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абз.3 пп.3.2 п.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг). Умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками фізичними особами. Такого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19 (провадження № 61-1602св20). Також, відповідно до постанови Великої палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Відповідно до пункту 8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика палата Верховного Суду дійшла до висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання. Отже, положення кредитного договору щодо різних відсоткових ставок не відповідають загальним засадам цивільного законодавства про договір щодо справедливості, добросовісності, розумності його умов. Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції. Застосовуючи аналогію та враховуючи те, що заявлена позивачем до стягнення заборгованість за нарахованими процентами за договором про споживчий кредит №103853006 від 13.11.2021 року у розмірі 17 250 грн. не є співмірною сумі кредиту у розмірі 5000 грн., суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що необхідно зменшити розмір процентів за вказаним договором до розміру отриманих відповідачем кредитних коштів. Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про часткове задоволення позовних вимог ТОВ «ФК «ЄАПБ» і стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за договором про споживчий кредит №103853006 від 13.11.2021 року у розмірі 11 000 грн., з яких: 5 000 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 5 000 грн. - сума заборгованості за відсотками; 1 000 грн. - заборгованість за комісією. Відповідно пунктів 3 та 4 частина 1 статі 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи викладене, з відповідача на користь позивача слід стягнути сплачений ним судовий збір, пропорційно задоволених вимог, у розмірі 1432,55 грн. за розгляд справи в суді першої інстанції та 2148,82 грн. за розгляд справи в суді апеляційної інстанції. Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» - Стеценко Валерії Ігорівни - задовольнити частково. Рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 10 квітня 2025 року у справі №174/317/25 - скасувати. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (ЄДРПОУ 35625014) заборгованості за договором про споживчий кредит №103853006 від 13.11.2021 року у розмірі 11000 грн., з яких: 5 000 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 5000 грн. - сума заборгованості за відсотками; 1000 грн. - заборгованість за комісією. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (ЄДРПОУ 35625014) судовий збір в сумі 1432,55 грн. за розгляд справи в суді першої інстанції, та 2148,82 грн. судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 08 грудня 2025 року. Судді: