Постанова 4824 № 759/9774/25

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД вул. Солом`янська, 2-а, м. Київ, 03110 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua Унікальний номер справи № 759/9774/25 Апеляційне провадження № 22-ц/824/8293/2026 Головуючий у суді першої інстанції - Ул`яновська О.В. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Оніщук М.І. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 30 квітня 2026 року місто Київ Київський апеляційний суд у складі: суддя-доповідач Оніщук М.І., судді Шебуєва В.А., Кафідова О.В., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану від її імені та в її інтересах адвокатом Конончук Зоряною Володимирівною, на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 12 грудня 2025 року в цивільній справі за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, В С Т А Н О В И В: У травні 2025 року Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (далі - КП «Київтеплоенерго») звернулося до Святошинського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 , згідно з яким просило стягнути свою користь заборгованість: 1) за спожиті послуги з централізованого опалення за період з 01.05.2018 по 31.10.2021 у розмірі 37875 грн. 21 коп., інфляційної складової боргу у розмірі 5491 грн 91 коп., 3% річних у розмірі 1323 грн 04 коп.; 2) за спожиті послуги з централізованого постачання гарячої води за період з 01.05.2018 по 31.10.2021 у розмірі 21201 грн 36 коп., інфляційної складової боргу у розмірі 3074 грн. 20 коп., 3% річних у розмірі 740 грн 60 коп.; 3) за спожиті послуги ??з постачання теплової енергії за період з 01.11.2021 у розмірі 32920 грн. 75 коп., інфляційної складової боргу у розмірі 3571 грн. 21 коп., 3% річних у розмірі 846 грн. 00 коп., пені у розмірі 479 грн. 23 коп.; ?? 4) за спожиті послуги з постачання гарячої води за період з 01.11.2021 у розмірі 19576 грн. 85 коп., інфляційної складової боргу у розмірі 2382 грн .90 коп., 3% річних у розмірі 558 грн. 35 коп., пені у розмірі 315 грн. 54 коп.; ?? 5) за спожиті до 01.05.2018 послуги з централізованого опалення у розмірі 34084 грн. 82 коп., інфляційної складової боргу у розмірі 4942 грн. 30 коп., 3% річних у розмірі 1190 грн. 63 коп.; ?? 6) за спожиті до 01.05.2018 послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 19084 грн. 31 коп., інфляційної складової боргу у розмірі 2767 грн. 22 коп., 3% річних у розмірі 666 грн. 64 коп.; ?? 7) з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1348 грн. 25 коп.; ?? 8) з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 712 грн. 80 коп.; ?? 9) судовий збір по справі у розмірі 3028 грн 00 коп. Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.04.2018 № 591 КП «Київтеплоенерго» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам, у зв`язку із чим КП «Київтеплоенерго» здійснює з 01.05.2018 надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. На виконання вимог Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004 на підставі типового договору, підготовлено та опубліковано договір про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води в газеті «Хрещатик» від 28.03.2018 № 34 (5085). Свідоцтвом повного і беззастережного акцепту (прийняття) умов договору є факт отримання послуг споживачем. Будинок за адресою: АДРЕСА_1 в цілому під`єднаний до мереж тепло- та водопостачання. Як наслідок, квартира за зазначеною адресою під`єднана до внутрішньо-будинкової системи тепло- та водопостачання, а отже відповідачка є споживачем послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, а з 01.11.2021 споживачем послуг з теплової енергії та постачання гарячої води. При цьому, відповідачка від послуг централізованого опалення та постачання гарячої води у встановленому чинним законодавством порядку не відмовлялася, своєчасно не сплачувала за спожиті послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, в результаті чого утворилась заборгованість, яку позивач просив стягнути з відповідача. При цьому, 11.10.2018 між ПАТ «Київенерго» та КП «Київтеплоенерго» укладено договір № 602-18 про відступлення права вимоги (цесії), відповідно до якого позивач набув право вимоги до відповідачки з оплати спожитих до 01.05.2018 послуг з централізованого опалення у розмірі 34084 грн. 82 коп. та з централізованого постачання гарячої води у розмірі 19084 грн. 31 коп. Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 12.12.2025 позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП «Київтеплоенерго» заборгованість за спожиті послуги у розмірі 195154 грн. 12 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП «Київтеплоенерго» судовий збір по справі у розмірі 3028 грн. В апеляційній скарзі, відповідачка, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, а також неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що до вимог позивача про стягнення заборгованості у період з липня 2015 по квітень 2017 року мають бути застосовані наслідки спливу строку позовної давності, з огляду на запровадження карантину. При цьому указує, що відповідачка заявляє про пропуск строку позовної давності у суді апеляційної інстанції, оскільки в матеріалах справи відсутні належні докази отримання відповідачкою копії ухвали про відкриття провадження у справі та копії позовної заяви з додатками. Також посилається на те, що з наявних у матеріалах справи доказів неможливо зрозуміти формулу нарахувань, а також фактичну кількість засобів обліку в будинку та нарахувань за ними, оскільки позивачем не надано доказів наявності/відсутності лічильника ЦО/ТЕ. Водночас вказує, що позивачем не надано доказів здійснення балансоутримувачем утеплення місць загального користування, при цьому будинок не є утепленим, та яка опалювальна площа ураховувалася для здійснення щомісячних нарахувань. Зазначає, що суду не надано жодного акта про зняття показників будинкових засобів обліку, складених у присутності уповноважених осіб обох сторін. Докази споживання відповідачкою послуг у заявлених позивачем обсягах відсутні. Посилається на те, що наявні в матеріалах справи корінці відключення/підключення не є належними доказами фіксування показників лічильників, адже вони фіксують іншу дію, що проводиться двічі на рік. Разом з цим стверджує, що надані позивачем довідки, що містяться на аркушах справи 31-33 про обсяги споживання за показниками КВОТЕ є недостовірними та недопустимими доказами, оскільки не містять підписів уповноважених осіб. Жодних даних про дату встановлення будинкових лічильників матеріали справи не містять. Вказує, що незрозумілим є для відповідача нарахування у період з 05.2018 по 10.2021, оскільки у графі «спожито» відсутні дані, а у графах: нарахування, вхідне та вихідне сальто, здійснено нарахування за спожиту послугу в сумі 57895 грн. А в період з 03.2022 по 03.2025 у графі «спожито Гкал» за централізоване опалення зафіксовано безперервне споживання (аркуші справи 13,14) навіть після закінчення опалювального сезону та під час всіх літніх місяців, та чому таке споживання не було зафіксовано під час літніх місяців на аркуші справи

17. Таке ж безперервне споживання теплової енергії зафіксоване у період з 11.2021 по 03.2025 (аркуш справи 15), навіть у літні місяці. Також, за період з 11.2017 по 03.2018 споживання зазначено 0, однак за цей же період здійснено нарахування по декілька тисяч гривень. Зазначає, що за даними розрахунків лічильники обліку постачання гарячої води відсутні як в будинку, так і у відповідача. Однак, 08.08.2022 у квартирі відповідачки було встановлено лічильники холодної та гарячої води, а 27.09.2022 відповідачу було виписано припис-попередження, яким було повірено лічильники холодної та гарячої води та зафіксовано показання

0. Також зазначає, що 21.09.2022 позивач звернулася до Комунального концерну «Центр комунального сервісу» із заявою про перерахунок за послугу з постачання гарячої води, у якій повідомила, що зареєстровані особи у квартирі не проживають, однак у розрахунках заборгованості не було відображено перерахунку. Посилається на те, що із наданих розрахунків заборгованості гарячої води не зрозуміло, якими даними керувався відповідач при здійсненні нарахувань, оскільки нарахування суттєво різняться, при відсутності лічильника, з тією кількістю зареєстрованих осіб та тією ж площею. Ухвалами Київського апеляційного суду від 27.02.2026 відкрито апеляційне провадження у справі, надано учасникам справи строк для подання відзиву та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Копії зазначених ухвал, разом із копією апеляційної скарги з доданими до неї документами, 12.03.2026 було вручено КП «Київтеплоенерго», що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового направлення. Відзив на апеляційну скаргу не надійшов. Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що стороною позивача доведено обставини, на які вона посилається у позовній заяві, а стороною відповідача такі обставини не спростовані, а перевіривши наведений представником позивача розрахунок заборгованості, суд дійшов висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими, а тому позов про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості підлягає задоволенню в повному обсязі. Колегія суддів з такими висновками суду першої інстанції у повній мірі погодитись не може, ураховуючи наступне. З матеріалів справи вбачається, що розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27.12.2017 № 1693 «Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та Акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго», КП «Київтеплоенерго» визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади м. Києва, що повернуто з володіння та користування Публічного акціонерного товариства «Київенерго». За розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.04.2018 № 591 КП «Київтеплоенерго» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам. Отже, з 01.05.2018 надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води здійснює КП «Київтеплоенерго». При цьому, 28.03.2018 в газеті «Хрещатик» № 34 (5085) було опубліковано повідомлення про публічний договір (оферту) про надання Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго», як виконавцем,послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води та опубліковано договір про надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води. Повідомленням визначено, що відповідно до норм ст. 634 ЦК України, договір приєднання вважається акцептованим усіма споживача, які у встановленому порядку не надали заперечення щодо умов цього договору. Відповідно до п.п. 1, 14 договору про надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, виконавець зобов`язується своєчасно надавати споживачеві відповідної якості послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води згідно діючими нормативами, а споживач зобов`язався своєчасно та у повному обсязі сплатити послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, що зазначені договором. Розрахунковим періодом є календарний місяць, якщо інше не визначено договором. Оплата послуг щомісячна. Оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяця) на підставі розрахунків на оплату наданих послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. 11.10.2018 між ПАТ «Київенерго» (далі - кредитор) та КП «Київтеплоенерго» (далі - новий кредитор/позивач) було укладено договір №602-18 про відступлення права вимоги (цесії), за яким ПАТ «Київенерго» відступило право вимоги, а КП «Київтеплоенерго» набуло право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців, щодо виконання ними грошових зобов`язань перед кредитором з оплати спожитих до 01.05.2018 послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання станом на 01.08.2018, з урахуванням оплат, що отримані кредитором за період з 01.08.2018 до дати укладення цього договору. Перелік договорів (особових рахунків), споживачів та сум грошових зобов`язань (основний борг), право вимоги яких відступається за цим договором, зазначається у Додатку №1 та Додатку №2 до цього договору. Згідно п. 3.4.2 Договору, новий кредитор має право на отримання замість кредитора від споживачів, визначених у Додатку №1 та/або Додатку №2 до Договору цесії сплати заборгованостей, право вимоги до яких відступлене за цим договором. Крім того, відповідно до п. 1.3 договору цесії кредитор відступає, новий кредитор/позивач набуває право вимоги також будь-яких інших, передбачених договорами та чинним законодавством додаткових грошових зобов`язань (неустойка, штраф, пеня), 3% річних, інфляційні нарахування, судові витрати, витрати пов`язані з отриманням боргу та примусовим стягненням та будь-які інші (без виключень та обмежень), що нараховані кредитором та/або виникли до дати укладення цього Договору у зв`язку з неналежним виконанням споживачем (споживачами) зобов`язань з оплати послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання за договорами та споживачами, які зазначені у додатку №1 та/або додатку №2 до договору цесії. Відповідно до Додатку №1 та Додатку №2 до договору про відступлення права вимоги (цесії) від 11.10.2018 № 602-18, позивач набув право вимоги заборгованості за спожиті послуги з центрального опалення та послуги гарячого водопостачання за адресою: АДРЕСА_1 . Таким чином, позивач набув право вимоги до відповідачки щодо заборгованості за спожиті послуги з центрального опалення та послуги гарячого водопостачання, а також прийняв право вимоги до відповідачки будь-яких інших, передбачених договорами та чинним законодавством додаткових грошових зобов`язань у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань з оплати за спожиті послуги. За даними витягу з Реєстру територіальної громади м. Києва про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні, ОСОБА_1 з 04.11.1988 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Таким чином, відповідачка, будучи зареєстрованою за зазначеною адресою, є споживачем послуг з центрального опалення та постачання гарячої води, які постачало ПАТ «Київенерго» та на даний час постачає КП «Київтеплоенерго». Правовідносини між виконавцем послуг з постачання централізованого опалення, гарячого водопостачання та споживачем - фізичною особою регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги», Законом України, «Про теплопостачання», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, Типовим договором про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 №

630. Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавцем комунальної послуги є суб`єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору, а споживачем - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Частиною 3 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», редакція якого діяла до 09.12.2017, та частиною 2 статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 визначено, що споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Відповідно до статті 19 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. Поняття виробника та постачальника комунальних послуг також визначено Положенням про порядок розрахунків за комунальні послуги між виробниками (постачальниками), виконавцями і споживачами послуг водопостачання, водовідведення і теплопостачання в умовах використання засобів обліку споживання води і теплової енергії в житловому фонді та підвищення економічної зацікавленості споживачів у їх встановленні за власні кошти, затвердженим наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13 грудня 1995 року №55, відповідно до якого виробниками (постачальниками) холодної і гарячої води та теплової енергії є підприємства і організації, які за договорами надають виконавцям та споживачам комунальні послуги; виконавцями послуг є підприємства або організації, які безпосередньо надають комунальні послуги споживачам (житлово-експлуатаційні та інші організації). У деяких випадках виробники (постачальники) послуг можуть бути і виконавцями послуг (наприклад, для власників приватних будинків), а споживач - це фізична або юридична особа, що користується комунальними послугами. Зазначені норми законодавства чітко визначають, що виконавцями житлово-комунальних послуг є підприємства або організації, які безпосередньо надають житлово-комунальні послуги споживачам. Правовідносини з постачання фізичним особам централізованого опалення та постачання гарячої води регулюються Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджені Постановою КМУ від 21.07.2005 № 630 (далі - Правила). Відповідно до п. 8 Правил послуги надаються споживачеві згідно з договором, що оформляється на основі типового договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Відповідно до ч. 7 статті 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004 договір про надання послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з централізованого постачання гарячої води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем), що укладається виконавцем із споживачем - фізичною особою, яка не є суб`єктом господарювання, є договором приєднання. Встановлено, що розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27.12.2017 № 1693 «Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго», КП «Київтеплоенерго» визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування ПАТ «Київенерго». За розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.04.2018 № 591 КП «Київтеплоенерго» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам. Відтак, з 01.05.2018 надання послуг з центрального опалення та постачання гарячої води здійснює КП «Київтеплоенерго». З 01.05.2018 введено в дію Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 № 2189. Відповідно до ч. 1 ст. 12 цього Закону надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. На виконання вимог Закону України «Про житлово-комунальні послуги», КП «Київтеплоенерго» підготовлено та опубліковано договір про надання послуг та централізованого опалення та постачання гарячої води в газеті «Хрещатик» від 28.03.2018 № 34 (5085). Зміст зазначеного договору відповідає змісту типового договору затвердженого Правилами. Такі договори є договорами приєднання, а отже може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона може запропонувати свої умови. Відповідно до норм ЦК України, якщо особа вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, то договір вважається укладеним. Підключення будинку до мереж централізованого опалення та/або постачання гарячої води свідчить про надання послуг позивачем. Надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води в будинок, а відтак і в квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , підтверджується корінцями нарядів про включення та відключення будинку, довідкою про обсяги споживання послуги з постачання теплової енергії/послуги з постачання гарячої води за показниками КВОТЕ. Посилання в апеляційній скарзі на те, що довідки про обсяги споживання послуги з постачання теплової енергії/послуги з постачання гарячої води за показниками КВОТЕ є неналежними доказами на підтвердження наявності в будинку засобів обліку, а також кількості спожитих послуг, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки протягом спірного періоду відповідачка не оскаржувала дії позивача щодо нарахування плати за показниками саме цих засобів обліку та не заявляла про їх відсутність або невідповідність технічним нормам, що свідчить про визнання нею правомірності використання таких засобів обліку в період виникнення заборгованості. Разом з цим, відсутність підпису та печатки на вказаних довідках не вказує на їх недопустимість та неналежність, оскільки ці довідки носять інформаційний характер, а дані зазначені у них, спростовані відповідачкою не були. Водночас, матеріали справи не містять доказів на підтвердження направлення відповідачкою на адресу КП «Київтеплоенерго» заперечень щодо надання послуг теплопостачання на гарячого водопостачання. Доказів неотримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_1 відповідачем суду також не надано. Доводи апеляційної скарги в частині, що розрахунки надані позивачем не відповідають дійсним обставинам справи, є необґрунтованими та неправильними, оскільки містять незрозумілі для відповідачки нарахування, оскільки споживання послуг у заявлених позивачем обсягах не здійснювалось, оскільки в квартирі було встановлено 08.08.2022 лічильники обліку використання гарячої та холодної води, апеляційний суд відхиляє з огляду на наступне. Відповідно до статті 67 ЖК України (на час виникнення спірних правовідносин), плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться, крім квартирної плати, за затвердженими в установленому порядку тарифами. Згідно із пунктом 12 частини другої статті 7 Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 індивідуальний споживач зобов`язаний надавати виконавцю комунальних послуг або іншій особі, що здійснює розподіл обсягів спожитих послуг, показання наявних приладів - розподілювачів теплової енергії та/або вузлів обліку, що забезпечують індивідуальний облік споживання відповідної комунальної послуги в квартирі (приміщенні) багатоквартирного будинку, в порядку та строки, визначені договором. Положеннями статей 8-10 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» установлено обов`язок споживача щомісяця надавати виконавцю послуг показання квартирних засобів обліку води, за якими повинні проводитися нарахування оплати за послуги з теплопостачання. Отже, вимогами чинного законодавства передбачений обов`язок споживача щомісяця знімати та передавати виконавцю послуг показання квартирних засобів обліку гарячого водопостачання. Відповідно до пункту 10 Правил оплата послуг за показаннями засобів обліку води, встановлених у квартирі (будинку садибного типу), проводиться лише у разі здійснення обліку в усіх точках розбору холодної та гарячої води у квартирі (будинку садибного типу) незалежно від наявності засобів обліку на вводах у багатоквартирний будинок. Справляння плати за нормативами (нормами) споживання за наявності квартирних засобів обліку без урахування їх показань не допускається, за винятком випадків, передбачених абзацом п`ятим пункту 15 цих Правил. Виконавець і споживач не мають права відмовлятися від врахування показань засобів обліку. Згідно із пунктом 11 Правил у разі встановлення будинкових засобів обліку води у багатоквартирному будинку, де окремі (або всі) квартири обладнані квартирними засобами обліку, споживачі, які не зняли та не передали показання квартирного засобу обліку виконавцю та які не мають квартирних засобів обліку (у разі обладнання всіх квартир квартирними засобами обліку - споживачі, які не зняли та не передали показання квартирного засобу обліку виконавцю), оплачують послуги згідно з показаннями будинкових засобів обліку, не враховуючи витрати води виконавця, юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які є власниками або орендарями приміщень у цьому будинку, та сумарних витрат води за показаннями всіх квартирних засобів обліку. Різниця розподіляється між споживачами, які не мають квартирних засобів обліку, та споживачами, які не зняли та не передали показання квартирного засобу обліку води виконавцю, пропорційно кількості мешканців квартири в разі відсутності витоків із загальнобудинкової мережі, що підтверджується актом обстеження, який складається виконавцем у присутності не менш як двох мешканців будинку. Плата за послуги нараховується згідно з показаннями будинкового засобу обліку води, а у разі його відсутності (несправності) за нормативами (нормами) споживання у таких випадках: у разі відсутності засобів обліку води, встановлених у квартирі (будинку садибного типу); у разі несправності квартирних засобів обліку, що не підлягає усуненню, з моменту її виявлення; у разі відсутності у виконавця показань квартирних засобів обліку за розрахунковий період з подальшим перерахунком відповідно до пункту 18 цих Правил. При цьому в пункті 18 Правил передбачено, що після отримання показань квартирних засобів обліку, якщо вони відрізняються від розрахованих за показаннями будинкових засобів обліку, виконавець здійснює коригування плати за надану послугу в наступному розрахунковому періоді шляхом зменшення або збільшення обсягів спожитої кожним споживачем послуги, що відображається в платіжному документі періоду, наступного за здійсненням коригування. Пунктом 20 Правил встановлено, що плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки платіжної квитанції тощо) або відповідно до умов договору на встановлення засобів обліку. У платіжному документі передбачаються графи для зазначення поточних і попередніх показань засобів обліку води, теплової енергії, різниці цих показань або затверджених нормативів (норм) споживання, тарифу на даний вид послуг і суми, яка належить до сплати за надану послугу. Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (стаття 13 ЦПК України), суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Враховуючи вимоги частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши належні, допустимі, достовірні та достатні докази відповідно до вимог статей 77-80 ЦПК України. Водночас, відповідачка не надала доказів того, що вона як споживач, здійснювала регулярне передавання показників квартирного засобу обліку гарячої води виконавцю, зокрема повідомляла позивача про встановлення у квартирі засобу обліку гарячої води, відтак нарахування плати за централізоване постачання гарячої води у відповідний розрахунковий період за відсутності показань правомірно проводилося позивачем на підставі нормативів (норм) споживання з розрахунку затверджених тарифів відповідно до пунктів 11, 14 Правил. Відповідачкою не спростовано належними та допустимими доказами у справі факт наявності та розміру заборгованості за надані послуги з централізованого постачання гарячої води та централізованого опалення надані як до, так і після 01.05.2018, хоча це є її процесуальним обов`язком. Посилаючись на невірний розрахунок заборгованості, що зроблений позивачем, відповідачка на його спростування контр-розрахунку не надала, які і не надала доказів оплати спожитих послуг. Разом з цим, в матеріалах справи відсутні докази звернення до КП «Київтеплоенерго» з вимогами про перерахунок заборгованості, її коригування. Зважаючи на встановлені обставини справи та норми закону, колегія суддів приходить до висновку, що надані позивачем розрахунки заборгованості є належними та допустимими засобами доказування у цій справі та в сукупності з іншими доказами свідчать про порушення відповідачкою умов публічного договору (оферти) та вимог закону щодо своєчасної оплати фактично спожитої комунальної послуги, яка надавалася позивачем у спірний період. Факт звернення відповідачки до Комунального концерну «Центр комунального сервісу» у вересні 2022 року із вимогами про перерахування заборгованості за послуги з постачання гарячої води, не спростовує факту наявності у відповідачки заборгованості за послуги з постачання гарячої води, яка виникла до вересня 2022 року. Водночас, твердження апеляційної скарги про те, що у розрахунках заборгованості не було відображено перерахунку, апеляційний суд до уваги не приймає, з огляду на те, що нарахування плати за надання послуг здійснює безпосередньо КП «Київтеплоенерго». Також, до суду не надано доказів того, що відповідачка, отримавши рахунки на сплату спожитих послуг та не погодившись із даними, що в них зазначені, зверталась до надавача послуг, задля усунення, як заявляє остання, невідповідностей у нарахуваннях. Щодо доводів апеляційної скарги про безпідставне нарахування плати за постачання теплової енергії в неопалювальний сезон, апеляційний суд зазначає наступне. Закон України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» № 2119-VIII від 22.06.2017 визначає засади забезпечення комерційного, у тому числі розподільного, обліку послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та забезпечення відповідною обліковою інформацією споживачів таких послуг (далі - Закон № 2119-VIII від 22.06.2017). Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону № 2119-VIII від 22.06.2017 вузол комерційного обліку - вузол обліку, що забезпечує загальний облік споживання відповідної комунальної послуги в будівлі, її частині (під`їзді), обладнаній окремим інженерним вводом. Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону № 2119-VIII від 22.06.2017 комерційний облік здійснюється вузлом (вузлами) комерційного обліку відповідної комунальної послуги, що забезпечує (забезпечують) загальний облік її споживання, згідно з показаннями його (їх) засобів вимірювальної техніки. Відповідно до п. 2, 3, 6 ч. 2 ст. 10 Закону № 2119-VIII від 22.06.2017 визначений за допомогою вузла (вузлів) комерційного обліку (а у випадках, передбачених частиною другою статті 9 цього Закону, - за розрахунковим або середнім споживанням) обсяг спожитої у будівлі теплової енергії включає обсяги теплової енергії на опалення житлових та нежитлових приміщень, які є самостійними об`єктами нерухомого майна, опалення місць загального користування, гаряче водопостачання (у разі обліку теплової енергії у гарячій воді), забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції) та розподіляється між споживачами в такому порядку: обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, визначається та розподіляється між споживачами пропорційно до площі (об`єму) квартири (іншого приміщення) за методикою розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства; загальний обсяг теплової енергії (крім обсягу теплової енергії, витраченого на приготування гарячої води, забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції), опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, а також приміщень, де встановлені вузли розподільного обліку теплової енергії/прилади - розподілювачі теплової енергії) розподіляється між споживачами, приміщення/опалювальні прилади яких не оснащені вузлами розподільного обліку теплової енергії/приладами - розподілювачами теплової енергії, пропорційно до опалюваної площі (об`єму) таких споживачів; обсяг теплової енергії, витраченої на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання, визначається за методикою розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, та розподіляється між споживачами пропорційно до площі (об`єму) квартири (іншого нежитлового приміщення, яке є самостійним об`єктом нерухомого майна) або за рішенням співвласників будівлі - за іншим принципом, визначеним цією методикою. Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 4 Закону № 2189 від 09.11.2017 до повноважень центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства, зокрема, належать встановлення методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і з постачання та розподілу електричної енергії, а також послуги з поводження з побутовими відходами) у багатоквартирних будинках та інших будівлях, де налічуються два або більше споживачів. Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово - комунального господарства України № 315 від 22.11.2018, затверджено методику розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг (далі - Методика № 315 від 22.11.2018). Методика № 315 від 22.11.2018 встановлює порядок розподілу між споживачами спожитих у будівлі/будинку послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання (далі - комунальні послуги), обсяг споживання яких визначений за допомогою вузла (вузлів) комерційного обліку або розрахунково у разі його (їх) відсутності, тимчасового виходу з ладу або втрати, та послуги з централізованого водовідведення, обсяг споживання якої визначається відповідно до обсягу споживання інших комунальних послуг. Відповідно до абз. 2 п. 3 Методики № 315 від 22.11.2018 розподіл обсягів спожитих у будівлі/будинку комунальних послуг здійснюється між споживачами для житлових та нежитлових приміщень (в тому числі приміщень з індивідуальним опаленням, вбудованих, вбудовано-прибудованих або прибудованих приміщень, а також приміщень, які обладнані окремим входом), які є самостійними об`єктами нерухомого майна, не є самостійними об`єктами нерухомого майна, але перебувають у користуванні різних споживачів відповідних комунальних послуг, та власниками майнових прав на об`єкти нерухомого майна у завершеній будівництвом будівлі, право власності на які не зареєстровано. Згідно з п. 1 розділу VI Методики № 315 від 22.11.2018 для споживачів, приміщення яких оснащені приладами розподільного обліку теплової енергії, розподілене питоме споживання теплової енергії в розрахунку на 1 квадратний метр площі (1 кубічний метр об`єму) квартири (іншого приміщення) не може становити менше мінімальної частки питомого споживання теплової енергії. Мінімальна частка середнього питомого споживання теплової енергії на опалення визначається для опалюваних приміщень, оснащених приладами розподільного обліку теплової енергії. Цією часткою перевіряють додержання теплового режиму в цих приміщеннях протягом опалювального періоду, в яких не допускається зниження температури повітря більше ніж на 4 oC від нормативної температури внутрішнього повітря. Якщо опалюване приміщення спожило менший обсяг теплової енергії, визначений за показаннями приладів розподільного обліку теплової енергії, ніж визначений за мінімальною часткою середнього питомого споживання, такому приміщенню донараховується обсяг спожитої теплової енергії. Розділом III Методики № 315 від 22.11.2018 передбачено порядок визначення та розподілу між споживачами обсягу спожитої у будівлі/будинку теплової енергії на опалення житлових та нежитлових приміщень. Відповідно до п. 14 Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 830 від 21.08.2019 « Про затвердження Правил надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії» (далі - Правила № 830 від 21.08.2019) відокремлення (відключення) від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води не звільняє власників квартир та нежитлових приміщень від обов`язку відшкодування витрат за обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень та на функціонування внутрішньобудинкових систем опалення будівлі/будинку. Такий обсяг теплової енергії розраховується та розподіляється між всіма споживачами відповідно до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Мінрегіону від 22.11.2018 №

315. Згідно з абз. 4 п. 24 Правил № 830 від 21.08.2019 обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, а також на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання, розподіляється також на споживачів, приміщення яких обладнані індивідуальними системами опалення та/або гарячого водопостачання або відокремлені (відключені) від системи (мережі) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води. Відповідно до п. 38 Правил № 830 від 21.08.2019 споживач не звільняється від оплати послуги у частині відшкодування витрат за частину обсягу теплової енергії на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення, який складається з обсягу теплової енергії на опалення місць загального користування і допоміжних приміщень будинку та обсягу теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції), у разі відключення (відокремлення) його квартири або нежитлового приміщення від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання). Таким чином, оскільки квартира відповідачки знаходиться у багатоквартирному будинку, а внутрішньобудинкові мережі централізованого опалення належать до інженерного (технічного) обладнання житлового будинку та є його невід`ємною частиною, остання зобов`язана нести витрати з утримання та обслуговування будинку спільно з іншими власниками квартир цього будинку. Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 26.09.2018 у справі № 703/58/16-ц, від 22.12.2020 у справі № 311/3489/18. Посилання в апеляційній скарзі на те, що позивачем не надано доказів здійснення балансоутримувачем утеплення місць загального користування, при цьому будинок не є утепленим, про що, як вважає апелянт свідчить фасад будинку, та яка опалювальна площа ураховувалася для здійснення щомісячних нарахувань, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки долучені відповідачкою до апеляційної скарги документи не дають можливості встановити факт не утеплення місць загального користування. Посилання в апеляційній скарзі на те, що у спірний період зареєстровані особи фактично не проживали у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , а отже не користувалися житлово-комунальними послугами, колегія суддів відхиляє, оскільки факт не проживання осіб у квартирі, зокрема відповідачки, в якій вона зареєстрована, не звільняє її від обов`язку нести витрати з оплати послуг, які забезпечують утримання відповідного майна. Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживачем комунальних послуг являється фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу. Згідно із частиною третьою статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг. Згідно з пунктом 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 24 січня 2006 року № 45, власник та наймач квартири зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Водночас слід звернути увагу відповідачки, що співвласник (користувач), який виконав солідарний обов`язок щодо сплати необхідних витрат на утримання майна, має право вимагати від іншого співвласника їх відшкодування (право зворотної вимоги - регрес). Аналогічний за змістом правовий висновок висловлено Верховним Судом у постанові від 19.08.2020 у справі № 703/2200/15-ц. Не заслуговують на увагу суду посилання на те, що нарахування у різний період суттєво різняться, при відсутності лічильника, з тією кількістю зареєстрованих осіб та тією ж площею, оскільки в матеріалах справи відсутні рахунки на оплату послуг за відповідний період, з якими відповідачка не погоджується, де була б зазначена інформація про нарахування відповідачці плати за спожиті нею послуги, що надавало б змогу суду перевірити нарахування. Нараховуючи плату за спожиті послуги виконавець виходить із наявної інформації про споживача, у цій справі, відповідач, не надала доказів того, що нею щомісячно передавалися показання спожитих послуг, за наявності у квартирі, як стверджує остання, засобу обліку гарячої води. Окрім цього, не надано до суду здійсненого відповідачкою власного розрахунку з огляду на такі посилання. Доводи про те, що будинок, де знаходиться квартира відповідачки, не оснащений будинковими засобами обліку, спростовуються наявними в матеріалах справи доказами у їх сукупності, які свідчать про те, що будинок за адресою: АДРЕСА_2 , оснащений будинковими засобами обліку теплової енергії та гарячого водопостачання. Також не заслуговують на увагу колегії суддів доводи про те, що суду не надано жодного акта про зняття показників будинкових засобів обліку, складених у присутності уповноважених осіб обох сторін, оскільки такі посилання не спростовують факту виникнення у відповідачки заборгованості за спожиті послуги. З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення із ОСОБА_1 заборгованості за житлово-комунальні послуги. Разом з цим, колегія суддів не може погодитися із розміром заборгованості, яка підлягає стягненню із відповідача. Так, заперечуючи проти позову, відповідачкою подано заяву про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення заборгованості за період з липня 2015 року по квітень 2017 року. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки. Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Відповідно до ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Так, 02.04.2020 набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням короновірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID-19», із подальшими змінами, на усій території України установлено карантин з 12.03.2020 до 31.07.2020. Дію карантину, встановленого цією постановою, було продовжено неодноразово і карантин діяв до 30.06.2023. Отже, оскільки з 02.04.2020 набув чинності Закон України від 30.03.2020 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, у т.ч. ст.ст. 257, 258 ЦК України продовжуються на строк дії такого карантину, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про визнання таким, що пропущений позивачем, трирічний строк позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості за період з вересня 2015 року до квітня 2017 року. Відтак, КП «Київтеплоенерго» в межах строку позовної давності має право на стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, яка утворилася з квітня 2017 по березень 2025 року, оскільки такий строк був продовжений вищевказаним Законом. Заборгованість, яка утворилась з липня 2015 року по квітень 2017 року стягненню не підлягає, оскільки позивачем було пропущено строк позовної давності щодо цих вимог. З огляду на викладене, заборгованість за послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання з квітня 2017 по 01.05.2018 в межах позовної давності складає 12997,72 грн. за послуги з централізованого опалення та 7116,42 грн. за послуги з постачання гарячої води, а разом заборгованість складає 20114,14 грн., яка і підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь КП «Київтеплоенерго». При цьому, заборгованість ОСОБА_1 перед КП «Київтеплоенерго» за послуги з централізованого опалення та послуги з централізованого постачання гарячої води, яка утворилась з 01.05.2018 по 31.03.2025 підлягає стягненню в повному обсязі та становить 111574,17 грн., оскільки знаходиться в межах строку позовної давності та підтверджена належними, достатніми та допустимими доказами. Крім того, в зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання позивач просив стягнути з відповідачів 3 % річних та інфляційні втрати на суми заборгованості за період з 01.01.2024 по 31.08.2025, що узгоджується з вимогами постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану», якою було встановлено заборону на нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги в період з 24.02.2022 по 30.12.2023. З огляду на те, що заборгованість, заявлена за період з вересня 2015 року по 01.05.2018 підлягає частковому задоволенню, а тому підлягають зменшенню 3 % річних та інфляційна складова боргу, виходячи із зменшених сум заборгованості. При цьому, 3 % річних та інфляційні втрати на заборгованість, яка виникла до 01.05.2018, були правомірно нараховані позивачем, оскільки таке нарахування здійснюється упродовж всього часу прострочення виконання грошового зобов`язання. У цій справі, нарахування 3 % річних та інфляційних втрат було здійснено позивачем за період з 01.01.2024 по 31.08.2025, тобто після закінчення періоду, коли таке нарахування було законодавчо заборонено, при цьому грошове зобов`язання відповідачкою не було виконане. Зважаючи на викладене, на заборгованість за період з квітня 2017 року по 01.05.2018 за послуги з централізованого опалення у розмірі 12997,72 грн. підлягають нарахуванню інфляційні втрати у розмірі 2072,36 грн. та 3 % річних у розмірі 486,08 грн. та на заборгованість за послуги з постачання гарячої води у розмірі 7116,42 грн. підлягають нарахуванню інфляційні втрати у розмірі 1134,64 грн. та 3 % річних у розмірі 266,13 грн. Водночас, інфляційні втрати та 3 % річних, нараховані на заборгованість, яка виникла за період з 01.05.2018 по 31.03.2025 зменшенню не підлягають, оскільки нараховані у відповідності до положень постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 №

206. Пунктом 2 частини 1 статті 374 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (частини 1, 2 статті 376 ЦПК України). Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010). Отже, ухвалене судом рішення, у зв`язку неправильним застосуванням норм процесуального та матеріального права, а також неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, підлягає зміні, шляхом зменшення заборгованості за житлово-комунальні послуги, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь КП «Київтеплоенерго» з 195154,12 грн. до 156491,55 грн. Згідно зі ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. При подачі позовної заяви позивачем сплачено судовий збір у розмірі 3028 грн., який судом першої інстанції стягнуто з відповідача у повному обсязі, однак за наслідками апеляційного перегляду суд апеляційної інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, тому сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню на його користь з відповідача пропорційно до задоволеної частини позовних вимог (80,19 %) у розмірі 2428,15 грн. При подачі апеляційної скарги ОСОБА_1 сплачено судовий збір у розмірі 4542 грн. та за наслідками апеляційного перегляду суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог апеляційної скарги, тому сплачений відповідачем судовий збір підлягає стягненню на його користь з позивача пропорційно до задоволених вимог апеляційної скарги (19,81 %) у розмірі 899,77 грн. Згідно вимог ч. 10 ст. 141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. З урахуванням викладеного, апеляційний суд зобов`язує відповідачку, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити позивачу різницю в розмірі 1528,38 грн. (2428,15 грн. - 899,77 грн.). Також слід зауважити, що дана справа віднесена процесуальним законом до категорії малозначних справ, а тому, в силу положень ч. 6 ст. 19 та ч. 3 ст. 389 ЦПК України, постанова суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню. Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 372, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану від її імені та в її інтересах адвокатом Конончук Зоряною Володимирівною - задовольнити частково. Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 12 грудня 2025 року - змінити. Зменшити стягнуту з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (код ЄДРПОУ: 40538421, місцезнаходження юридичної особи: 01001, м. Київ, вул. площа Івана Франка, буд. 5) заборгованість за житлово-комунальні послуги з 195154 (сто дев`яносто п`ять тисяч сто п`ятдесят чотири) грн. 12 (дванадцять) коп. до 156491 (сто п`ятдесят шість тисяч чотириста дев`яносто одна) грн. 55 (п`ятдесят п`ять) коп. Зменшити стягнутий з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (код ЄДРПОУ: 40538421, місцезнаходження юридичної особи: 01001, м. Київ, вул. площа Івана Франка, буд. 5) судовий збір з 3028 (три тисячі двадцять вісім) грн. 00 (нуль) коп. до 1528 (одна тисяча п`ятсот двадцять вісім) грн. 38 (тридцять вісім) коп. В іншій частині рішення Святошинського районного суду міста Києва від 12 грудня 2025 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач М.І. Оніщук Судді В.А. Шебуєва О.В. Кафідова