Постанова Київський апеляційний суд № 760/5491/22

справа № 760/5491/22 головуючий у суді І інстанції Усатова І.А. провадження № 22-ц/824/8246/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О. П О С Т А Н О В А Іменем України 29 квітня 2026 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді Фінагеєва В.О., суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А., за участю секретаря Надточий К.О., розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 12 січня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Усатової І.А., у м. Києві, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення попередньої оплати за договором, неустойки та інфляційних витрат, - В С Т А Н О В И В: У травні 2022 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, у якому просила суд з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог стягнути з відповідача на її користь залишок неповернутої суми коштів, сплаченої у якості попередньої оплати у розмірі 500,00 доларів США, що еквівалентно сумі грошових коштів за курсом НБУ (41,43 грн. по відношенню до долару США) - 20 715,00 грн.; штраф (неустойку) у розмірі 3500,00 доларів США, що еквівалентно сумі грошових коштів за курсом НБУ (41,43 грн. по відношенню до долару США) - 145 005,00 грн.; 3 % річних у розмірі 501,05 доларів США, що еквівалентно сумі грошових коштів за курсом НБУ (41,43 грн. по відношенню до долару США) - 20 758,50 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 27 травня 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено попередній договір про укладення договору купівлі-продажу об`єкту нерухомості: квартири АДРЕСА_1 . Попередній договір посвідчений 27 травня 2021 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Байдик Тамарою Михайлівною, зареєстрований в реєстрі за № 388, бланк НМС № 716592. За умовами попереднього договору (пункт 1) сторони зобов`язались укласти договір купівлі-продажу вищезазначеної квартири не пізніше 23 червня 2021 року, який мав бути укладений та підписаний у конторі приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Байдик Т.М., за адресою: м. Київ, вул. Пирогова, буд. 2, офіс

111. Відповідно до пункту 4 попереднього договору позивач до укладення попереднього договору передала відповідачу грошові кошти у розмірі 96 411,35 грн., що відповідало еквіваленту суми грошових коштів у розмірі 3 500,00 доларів США за офіційним курсом НБУ на день підписання договору, у якості попередньої оплати за квартиру в рахунок майбутнього платежу за основним договором. Проте, до 23 червня 2021 року відповідач ухилявся від укладання основного договору купівлі-продажу квартири та 23 червня 2021 року взагалі відмовився від укладення основного договору купівлі-продажу квартири, без пояснень причин невиконання умов попереднього договору. Відповідач повернув лише частину від сплаченої попередньої оплати за квартиру у розмірі 3 000,00 доларів США. Отже, залишок неповернутої суми з попередньої оплати за попереднім договором складає 500,00 доларів США, який еквівалентний сумі грошових коштів за курсом НБУ (29,2549 грн. по відношенню до долару США) на день звернення з позовом складає - 14 627,45 грн. За умовами попереднього договору якщо порушення зобов`язання сталося з вини сторони-1 (Відповідача), попередня оплата повертається стороні-2 (Позивачу) та він зобов`язаний додатково сплатити неустойку та інфляційні втрати. Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 12 січня 2026 року позов ОСОБА_2 задоволено. Вирішено питання розподілу судових витрат. В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду першої інстанції через невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_3 вказує, що суд першої інстанції погодився з усіма заявами позивача та під час ухвалення оскаржуваного рішення, неправильно встановив обставини, які мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження доказів та їх оцінки, а саме обставини відсутності вини відповідача в зв`язку з відмовою позивача від укладення основного договору та вимагання повернення суми передплати, відмови АТ «Мегабанк» зняти іпотечне обтяження з квартири відповідача. Тоді як докази у справі свідчать про намагання відповідача законним шляхом виконати свої зобов`язання та звернення до АT «Мегабанк» із заявами про зняття іпотечного обтяження з квартири та гарантіями погашення кредиту з коштів від продажу квартири. Наслідком цього стало протиправне покладення на відповідача надмірного тягаря у вигляді штрафів та відсотків, тоді як застосування судом такого виду покарання до відповідача суперечить вимогам матеріального права оскільки відсутня вина відповідача, наявність якої є обов`язковою вимогою для застосування ст. 614 та ст. 625 ЦК України. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , зазначає, що доводи апеляційної скарги є безпідставними, не мають законодавчого обґрунтування, через що скарга не може бути задоволена, судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом встановлено, що 27 травня 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено попередній договір, зареєстрований в реєстрі за № 388 про укладення у майбутньому договору купівлі-продажу об`єкту нерухомості. Згідно з п. 1 попереднього договору, сторони зобов`язуються укласти договір купівлі-продажу (надалі - основний договір) квартири АДРЕСА_1 , не пізніше 23 червня 2021 року. Відповідно до п. 3 попереднього договору зазначено, що сторони домовились, що продаж квартири буде вчинено за ціну 1 664 887,00 грн., що становить 60 440,00 доларів США за офіційним курсом НБУ на день підписання попереднього договору. Згідно з п. 4 попереднього договору до моменту підписання цього договору сторона-2 ( ОСОБА_2 ) передала стороні-1 ( ОСОБА_3 ) грошові кошти у розмірі 96 411,35 грн. (дев`яносто шість тисяч чотириста одинадцять гривень 35 копійок), що становить 3 500,00 (три тисячі п`ятсот) доларів США за офіційним курсом НБУ на день підписання договору, у якості попередньої оплати за квартиру в рахунок майбутнього платежу за основним договором. Відповідно до п. 4.1. попереднього договору, сума грошових коштів, зазначених у п. 4 цього договору за взаємною згодою сторін, включається в ціну квартири, передбачену п. 3 цього Договору та не є завдатком. Основний договір купівлі-продажу квартири сторонами так і не було укладено у строк визначений попереднім договором, а саме до 23 червня 2021 року. Згідно з попереднім договором сума авансу була визначена в іноземній валюті - доларах США, установлено її еквівалент у грошовій одиниці - гривні станом на день підписання договору, кошти відповідно до угоди були дійсно в іноземній валюті та у розмірі 3 500,00 доларів США. ОСОБА_3 повернув сплачений ОСОБА_2 за попереднім договором аванс не в повному обсязі, а лише частково у сумі 3 000,00 доларів США, що сторонами не заперечується. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не виконані зобов`язання за попереднім договором, а тому позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Апеляційний суд не в повній мірі погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав. За ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. За ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно ч. ч. 1, 3 ст. 635 ЦК України передбачено, що попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі. Зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення. Так, у постанові Верховного Суду від 17 січня 2024 року у справі за № 757/26216/22-ц зазначено: «Велика Палата Верховного Суду вже зауважувала, що стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Тому приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (зокрема деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір, делікт тощо). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачають договір або спеціальний закон, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц, від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц, від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц. Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Судом встановлено, що 27 травня 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено попередній договір, зареєстрований в реєстрі за № 388 про укладення у майбутньому договору купівлі-продажу об`єкту нерухомості. Згідно з п. 4 попереднього договору до моменту підписання цього договору сторона-2 ( ОСОБА_2 ) передала стороні-1 ( ОСОБА_3 ) грошові кошти у розмірі 96 411,35 грн (дев`яносто шість тисяч чотириста одинадцять гривень 35 копійок), що становить 3500,00 (три тисячі п`ятсот) доларів США за офіційним курсом НБУ на день підписання договору, у якості попередньої оплати за квартиру в рахунок майбутнього платежу за основним договором. У пункті 11.1 попереднього договору сторони погодили, що у випадку невиконання Договору відмови від укладання Основного Договору з вини СТОРОНИ-1 або з вини членів його сім`ї, у тому числі надання СТОРОНОЮ-1 інформації, документів, що невідповідають умовам Договору, або призвели до визнання Договору недійсним (неукладеним) або до порушення інших майнових прав СТОРОНИ-2, що мають відношення до цього Договору, СТОРОНА-1 зобов`язується повернути одержані від СТОРОНИ-2 за цим Договором грошові кошти з урахуванням індексу інфляції та додатково відшкодувати останній неустойку (штраф), в розмірі 100% (сто відсотків) суми, одержаної СТОРОНОЮ-1 від СТОРОНИ-2 згідно п. 4 цього Договору, що дорівнює 96 411,35 грн. (дев`яносто шість тисяч чотириста одинадцять гривень 35 копійок), що становить 3 500,00 доларів США (три тисячі п`ятсот доларів США 00 центів) офіційним курсом НБУ на день підписання цього Договору, як невиконаного зобов`язання. Отже, виконання зобов`язання щодо укладення договору купівлі-продажу квартири було забезпечено погодженим сторонами попереднього договору штрафом у розмірі 3 500,00 дол. США. Враховуючи, що між сторонами до 23 червня 2021 року договір купівлі-продажу квартири укладено не було, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 неповернуту частину авансового платежу в розмірі 500,00 доларів США. При цьому, колегія суддів не може погодитись із висновком суду першої інстанції в частині визначення розміру штрафу, який підлягає стягненню із відповідача. Так, у разі, якщо розмір неустойки перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, суд може його зменшити (ч. 3 ст. 551 ЦК України). Отже, ч. 3 ст. 551 ЦК України з урахуванням норм процесуального права щодо загальних засад цивільного судочинства дає право суду зменшити розмір неустойки за умови наявності інших обставин, які мають істотне значення. Вказані критерії є загальними і не спрямовують сторони на звернення уваги та надання доказів щодо існування інших обставин, а суд - на можливість обґрунтувати зменшення розміру неустойки. Тобто перелік для застосування зазначеної норми не вичерпний та не конкретизований. При застосуванні ч. 3 ст. 551 ЦК України суди в основному керуються обставинами конкретної ситуації, внутрішнім переконанням, а також принципами розумності, справедливості і пропорційності у цивільному судочинстві. При розгляді питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суди мають об`єктивно оцінити, чи є такий випадок винятковим у конкретний справі, з огляду на: інтереси сторін, які заслуговують на увагу; ступінь виконання зобов`язання; причину (причини) неналежного виконання або невиконання зобов`язання; незначність прострочення виконання; наслідки порушення зобов`язання; невідповідність розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам; поведінку винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків); інші обставини, які притаманні конкретній справі. При цьому необхідно звернути увагу на: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Тобто залежно від виду зобов`язання різняться й критерії застосування норми про можливість зменшення судом розміру неустойки. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Зокрема, такими правилами є правила про неустойку (ст. ст. 549 - 552 ЦК України). Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило ч. 3 ст. 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, від 28 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц та від 18 квітня 2023 року у справі № 199/3152/20). Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві. Укладаючи попередній договір, сторони погодили обов`язок ОСОБА_3 щодо сплати штрафу у розмірі 3 500,00 доларів США у випадку не виконання умов договору (п.11.1 цього договору). Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 не надано достатніх та належних доказів на підтвердження умисного ухилення відповідача від укладення основного договору купівлі-продажу. З матеріалів справи вбачається, що на момент укладення між сторонами попереднього договору 27 травня 2021 року позивачу було відомо про те, що існує заборона відчуження квартири у вигляді іпотечного застереження, яке чинне на момент укладання попереднього договору. При цьому, позивач не могла не знати, що можливість виконання зобов`язань відповідача із зняття обтяжень з квартири, а саме записів про іпотеку, не є такою, що залежить виключно від волі і повноважень відповідача, оскільки може бути знята виключно іпотекодержателем, в даному випадку банком, чи в судовому порядку. З аналогічних підстав, відповідач також не міг не знати, що він не може гарантувати позивачу зняття обтяжень з квартири на протязі одного місяця, оскільки зазначене залежить не тільки від нього. Не дивлячись на те, що відповідач вживав заходів, направлених на виконання умов попереднього договору, звертався до банку з заявою про зняття обтяження з квартири та надання згоди на її відчуження, виконати умови попереднього договору він не зміг, оскільки банк відмовився знімати обтяження через наявну заборгованість за кредитним договором, укладеним з третьою особою. Разом з тим, зазначене не виключає вини відповідача в не укладенні у встановлений попереднім договором строк основного договору, оскільки, як було зазначено вище, він свідомо взяв на себе зобов`язання, виконання якого не міг гарантувати. Враховуючи ступінь вини відповідача, його поведінку, а саме укладення договору виконання якого залежить від вчинення дій третіми особами, вчинення ним дій направлених на виконання умов договору, добровільне повернення більшої частини авансу 3 000,00 з 3 500,00 доларів США, поведінку позивача, яка не могла не знати, що основний договір може бути не укладений незалежно від волевиявлення відповідача, відсутність доказів спричинення шкоди позивачу, а також не значний термін утримання авансу відповідачем, а саме 25 днів (з 27 травня 2021 року по 22 червня 2021 року), апеляційний суд приходить до висновку, що розмір неустойки (штрафу) який визначено попереднім договором в сумі 3 500,00 доларів США підлягає зменшенню. Стягуючи з відповідача неустойку в розмірі визначеному договором в сумі 3 500,00 доларів США, суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув та залишив поза увагою, що такий розмір неустойки не відповідає суті та характеру порушення допущеного відповідачем, наслідкам, що настали для позивача, а відтак стягнення зазначеної суми з відповідача по суті не матиме на меті стимулювання боржника до виконання основного зобов`язання, а буде становити непомірний тягар для останнього та спосіб не виправданого збагачення для позивача. Враховуючи неспівмірність заявленого до стягнення із відповідача розміру штрафу допущеному порушенню, апеляційний суд вважає за необхідне зменшити розмір штрафу до 500,00 доларів США,а саме до суми не вчасно повернутого авансу. Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Отже, період прострочення виконання зобов`язання, а саме повернення авансу в сумі 500 доларів США, є період з 24 червня 2021 року по 26 серпня 2025 року включно. 3% річних розраховуються за формулою: [Проценти] = [Сума боргу] ? [Процентна ставка (%)] / 100% ? [Кількість днів] / [Кількість днів у році], де: [Сума боргу] - сума простроченого боргу; [Процентна ставка (%)] - проценти річних; [Кількість днів] - кількість днів прострочення зобов`язання; [Кількість днів у році] - кількість днів у календарному році. Період розрахунку: з 21.06.2021 року по 31.12.2021 року - 194 дні [Проценти] = 500 доларів США (сума боргу) ? 3,000% (процентна ставка) / 100% ? 194 (кількість днів) / 365 (днів у році) = 7,85 доларів США. Період розрахунку: з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року - 365 днів [Проценти] = 500 доларів США (сума боргу) ? 3,000% (процентна ставка) / 100% ? 365 (кількість днів) / 365 (днів у році) = 15 доларів США. Період розрахунку: з 01.01.2023 року по 31.12.2023 року - 365 днів [Проценти] = 500 доларів США (сума боргу) ? 3,000% (процентна ставка) / 100% ? 365 (кількість днів) / 365 (днів у році) = 15 доларів США. Період розрахунку: з 01.01.2024 року по 31.12.2024 року - 366 днів [Проценти] = 500 доларів США (сума боргу) ? 3,000% (процентна ставка) / 100% ? 366 (кількість днів) / 366 (днів у році) = 15 доларів США. Період розрахунку: з 01.01.2025 року по 26.08.2025 року - 238 днів [Проценти] = 500 доларів США (сума боргу) ? 3,000% (процентна ставка) / 100% ? 238 (кількість днів) / 365 (днів у році) = 9,78 доларів США. Загальна сума 3% річних становить 62,63 доларів США. Приймаючи рішення про стягнення з відповідача 3% річних нарахованих на суму неустойки визначеної договором, а саме на 3 500,00 доларів США, суд першої інстанції не застосував відповідні висновки Верховного Суду, згідно з якими стягнення неустойки є самостійною мірою цивільно-правової відповідальності, тому на неї не можуть нараховуватись проценти річних, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України Зазначені правові висновки викладені в Постанові Верховного Суду від 31 січня 2018 року у справі № № 915/14/17 та в постанові від 05 лютого 2026 року у справі № 922/4754/24. Доводи апеляційної скарги, щодо відсутності підстав для нарахування у період воєнного стану 3% річних та інфляційні втрати від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, апеляційний суд відхиляє, з огляду на наступне. Особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України). Критерії правомірності примусу суб`єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов`язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов`язковими для такого суб`єкта (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 320/8618/15-ц (провадження № 61-4393сво18)). У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) (пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України). Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється: (1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; (2) в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; (3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). Касаційний суд вже робив висновки щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов`язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що: на договір про надання поворотної фінансової допомоги (позики) розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06 вересня 2023 року в справі № 910/8349/22); на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (див. постанову Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року в справі № 706/68/23 (провадження № 61-8279св23). У постанові від 21 січня 2025 року у справі № 751/3052/23 Верховний суд зауважив, що законодавець в пункті 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України не передбачив особливостей у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) грошового зобов`язання щодо повернення коштів, сплачених на виконання попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу квартири. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, неповно з`ясував обставини справи, висновки суду першої інстанції частково не відповідають фактичним обставинам справи, не ґрунтуються на наявних у справі доказах, що у відповідності до ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду у відповідній частині та ухвалення нового рішення по суті вимог позивача. Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. При подачі позовної заяви ОСОБА_2 сплатила судовий збір у розмірі 1 398,29 грн. Оскільки апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення позову, сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню на її користь з відповідача пропорційно до задоволеної частини позовних вимог (23,60%), а саме у розмірі 329,99 грн. (1398,29*23,60%). При подачі апеляційної скарги ОСОБА_3 сплатив судовий збір у розмірі 2 098,00 грн. Оскільки апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення вимог апеляційної скарги, сплачений відповідачем судовий збір підлягає стягненню на його користь з позивача пропорційно до задоволеної частини вимог апеляційної скарги (76,40%), а саме у розмірі 1 602,87 грн. (2098*76,40%). Відповідно до ч. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Враховуючи зазначене, суд вважає за можливе стягнути ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 різницю між сумою судового збору, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, та сумою, яку позивач має компенсувати відповідачу. Така різниця становить 1 272,88 грн. (1 602,87-329,99). На підставі викладеного, керуючись статтями 367 - 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 12 січня 2026 року в частині стягнення штрафу (неустойки), 3 % річних та судового збору скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення. Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення штрафу (неустойки) та 3 % річних задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_3 , місце проживання: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 на користь ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 штраф (неустойку) у розмірі 500,00 (п`ятсот) доларів США та 3 % річних у розмірі 62,63 (шістдесят два)долара США 63 центи. В решті позовних вимог про стягнення штрафу (неустойки), 3 % річних відмовити. В іншій частині рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 12 січня 2026 року залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 на користь ОСОБА_3 , місце проживання: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 судовий збір у розмірі 1 272,88 (одна тисяча двісті сімдесят дві) гривні 88 копійок. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повне судове рішення складено 30 квітня 2026 року. Головуючий Фінагеєв В.О. Судді Кашперська Т.Ц. Яворський М.А.